
УКРАЇНА
Господарський суд
Житомирської області
___________
_______________
10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65, тел. (0412) 48-16-20,
E-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, http://zt.arbitr.gov.ua
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
Від "06" листопада 2017 р. Справа № 906/282/17
Господарський суд Житомирської області у складі:
судді Машевської О.П.
за участю секретаря судового засідання: Гребеннікової Н.П.
за участю представників сторін:
від позивача: Невисевич М.В. , керівник згідно витягу з ЄДР за 27.06.17р.
від відповідача: не прибув
розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу
за позовом Підприємства Коростишівської райспоживспілки "Кооперативний ринок" (м. Коростишів)
до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (м. Коростишів)
про стягнення 35550,48 грн.
На підставі ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 спір у справі розглянуто у більш тривалий строк, ніж передбачено ст. 69 ГПК України.
Позивач подав до суду позов про стягнення з відповідача 35550,48 грн неустойки у розмірі подвійної плати за невиконання обов'язку щодо повернення з оренди торгівельних майданчиків № 92, 93, 103, 92/1 згідно з договору оренди № 272 від 31.12.2013.
Ухвалою від 09.06.2017 господарський суд у складі судді Машевської О.П. прийняв справу № 906/282/17 до свого провадження та призначив засідання для її розгляду.
Ухвалами господарського суду від 13.07.2017, 29.08.2017, 03.10.2017, 31.10.2017 за для вжиття додаткових заходів розгляд справи неодноразово відкладався, що зумовило необхідність вирішення спору у більш розумний строк, ніж передбачений ст. 69 ГПК України.
30.10.2017 на адресу суду від відповідачки надійшло клопотання про вихід за межі позовних вимог. Суд вказує, що дане клопотання буде враховано в процесі розгляду справи на розсуд суду, оскільки вказане є правом, а не обов'язком суду.
В судовому засіданні 06.11.2017 представник позивача позов підтримав у повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві. Надав заяву згідно з якої при вирішенні спору просив не враховувати раніше подану заяву від 06.06.2017 вих. 327 про повернення судового збору (а. с. 98).
Відповідач та її представник в судове засідання не прибули, про причини неявки суд не повідомили.
Згідно з відзиву на позовну заяву від 29.08.2017, відповідач проти позову заперечив з тих мотивів, що вважає договір № 272 від 31.12.2013 таким, що не припинив свою дію після 01.01.2016, оскільки відповідач не повернув об'єкти оренди після закінчення строку дії договору та продовжив користування ними в своїй господарській діяльності. Вказав, що умовою застосування до нього відповідальності за ч. 2 ст. 785 ЦК України може бути лише припинення договору найму, однак такий факт не мав місця, отже посилання позивача в обґрунтування своїх вимоги на дану норму права вважає безпідставними. Водночас відповідач не заперечив проти сплати позивачу орендної плати за користування об'єктами оренди за період з 01.01.2016 по 20.08.2017 на загальну суму 24942,67 грн (а. с. 62 - 64).
З метою уточнення відомостей щодо місцезнаходження відповідача, в порядку ст. 11 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань", господарським судом було зроблено електронний запит до Єдиного державного реєстру за № 1003211844 та отримано витяг за яким станом на 06.11.2017 відповідач значиться за адресою, на яку надсилались ухвали господарського суду, а саме: 12504, Житомирська обл., Коростишівський район, м. Коростишів, вул. Промислова, буд. 23 (а. с. 85, 86).
Також з ініціативи суду до справи долучено копію постанови Рівненського апеляційного господарського суду від 26.10.2017 у справі № 906/496/17, про доцільність врахування позиції якої було заявлено позивачем у даній справі (а. с. 87 - 97).
При цьому суд враховує, що у статті 111-28 ГПК України зазначено, що суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішеннями Верховного Суду України.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, господарський суд
ВСТАНОВИВ:
Як вбачається з пп.1.1 Статуту Підприємства Коростишівської райспоживспілки "Кооперативний ринок", воно є підприємством, створеним Коростишівською районною спілкою споживчих товариств, яка є його засновником та власником всього майна (а. с. 18 - 21).
Згідно пп.1.2 даного Статуту, Підприємство райспоживспілки "Кооперативний ринок" є правонаступником прав та обов'язків КП "Кооперативний ринок" й створене виділенням з райспоживспілки на базі майна КП "Кооперативний ринок" відповідно до рішення Ради Засновників зборів від 25.11.2003, протокол № 5 з передачею йому прав і зобов'язань райспоживспілки в межах прав та зобов'язань КП "Кооперативний ринок".
Відповідно до пп.2.3.2 та 2.3.3 п.2.3 Статуту, одним з предметів діяльності підприємства є організація і надання ринкових послуг населенню, організаціям, підприємствам, що здійснюють торгівлю на ринку і надають послуги та надання в оренду основних засобів та торгових місць ринку.
Судом встановлено, що 31.12.2013 між Підприємством Коростишівської райспоживспілки "Кооперативний ринок" (орендодавець/позивач) та фізичною особою - підприємцем ОСОБА_2 (орендар/відповідач) було укладено договір оренди № 272 (далі - договір а. с. 10, 11).
Згідно з пп.1.1 вказаного договору, предметом договору є торгівельні майданчики за номерами 92, 93, 103, 92/1 загальною площею 6,75 кв.м, 6,75 кв.м, 6,75 кв.м та 1,5 кв.м, місцезнаходження яких зазначене на плані розміщення торгівельних місць ринку.
На підтвердження викладеним обставинам, позивачем подано до справи карту-схему розміщення торгових місць на кооперативному ринку, розроблену у 2003 році, погоджену з місцевими органами: СЕС, Ветеринарною медициною, пожежного нагляду, архітектурно-будівельною комісією, Державтоінспекцією та затверджену рішенням виконавчого комітету Коростишівської міської ради № 208 від 25.06.2006 (а. с. 22).
Як доводить позивач, торгівельні майданчики обліковуються на балансі підприємства і є майном, яке передано до ПР "Кооперативний ринок" від власника - Коростишівської райспоживспілки згідно інвентаризаційного опису № 3 від 31.12.2003 (а. с. 16, 17).
Відповідно до пп.1.3 договору, об'єкт оренди надається орендодавцем у тимчасове платне користування орендарю для провадження торговельної діяльності.
За п.3.1 договору, сторони погодили, що орендна плата складає 389,47 грн, 389,47 грн, 389,47 грн та 401,25 грн на місяць та вноситься орендарем на розрахунковий рахунок або в касу орендодавця до 10 числа місяця, за який проводиться оплата.
Відповідно до пп.4.3.3 п.4.3 договору, відповідач зобов'язався своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату.
Згідно з пп.6.1 договору, договір укладено на 1 рік, і діє з 01.01.2014 по 31.12.2014 включно.
Сторони спору не заперечили, що об'єкти оренди за договором № 272 від 31.12.2013 були передані позивачу відповідачем за актом приймання-передачі.
17.12.2014 між позивачем та відповідачем було укладено додаткову угоду до договору оренди від 31.12.2013 за № 272 про те, що строк його дії пролонговано на термін з 01.01.2015 по 31.12.2015.
Відповідно до п. 6.3 договору сторони домовились, що якщо орендар має намір укласти договір на наступний строк, він зобов'язаний не пізніше ніж за один місяць до закінчення терміну дії цього договору подати орендодавцю письмову заяву з додаванням копій правовстановлюючих документів. За умовами відсутності в орендодавця заперечень договір може бути пролонгований на такий же термін. В іншому випадку договір припиняє свою дію відповідно до п. 6.1 договору.
Згідно з пп.4.3.8 п. 4.3 договору передбачено, що у разі припинення або розірвання договору, орендар у 7-ми денний термін зобов'язується звільнити об'єкт оренди та повернути його орендодавцеві у стані не гіршому, ніж на момент передачі його в оренду, та відшкодувати орендодавцеві збитки у разі погіршення стану або втрати (повної або часткової) об'єкта оренди з вини орендаря.
Як зазначив позивач, орендар умови п. 6.3 не виконав та не подав заяву про намір укласти договір оренди на наступний 2016 рік, відтак вважає, що договір припинив свою дію у відповідності до п. 6.1 договору, а саме 31.12.2015.
Окрім того, позивач вказав, що через радіомовлення на території ринку на протязі січня 2016 року оголошував приватним підприємцям, зокрема, відповідачу про те, що договір оренди № 272 від 31.12.2013 припинений на підставі п. 6.3 договору від 31.12.2013. Також повідомлено відповідача про нарахування неустойки за час прострочення користування торгівельними майданчиками за номерами 92, 93, 103, 92/1 у зв'язку з неповерненням об'єкту оренди (а. с. 71).
Позивач, вважаючи договір оренди розірваним з 01.01.2016, та враховуючи, що відповідач не повернув предмети оренди, на підставі ч. 2 ст. 785 ЦК України заявив вимогу про стягнення неустойки в розмірі подвійної плати за користування торгівельними майданчиками за час прострочення за період з 01.01.2016 по 01.03.2017 в сумі 35550,48 грн.
Відповідач, заперечуючи проти позову, вважає, що договір оренди № 272 від 31.12.2013 не припинив свою дію, оскільки після закінчення терміну його дії орендар продовжив користуватись орендованим майном, а орендодавець в свою чергу протягом місяця після закінчення терміну дії договору не заперечив щодо такого користування.
Таким чином, на думку відповідача, станом на момент звернення до суду укладений між сторонами договір оренди продовжує діяти, тому нарахування неустойки на підставі ст. 785 ЦК України є безпідставним. Відповідач не заперечує проти сплати на рахунок позивача суми орендної плати за користування орендованим майном.
Оцінивши всі встановлені обставини справи в їх сукупності згідно поданих до справи доказів, господарський суд приймає до уваги таке.
Правове регулювання відносин, пов'язаних із здійсненням діяльності по продажу товарів (виконанню робіт, наданню послуг) на ринку в спірному випадку регулюється постановою Кабінету Міністрів України від 29.07.2009 № 868 "Деякі питання організації діяльності продовольчих, непродовольчих та змішаних ринків", Правилами торгівлі на ринках, затверджених наказом Мінекономіки № 57/188/84/105 від 26.02.2002, Правилами торгівлі на ПР "Кооперативний ринок", затвердженими рішенням Коростишівської міської ради від 03.04.2014 № 762.
Вимоги щодо функціонування створених в установленому порядку ринків усіх форм власності, організації оптового та роздрібного продажу на них сільгосппродуктів, продовольчих і непродовольчих товарів, худоби, тварин, кормів тощо, надання послуг, додержання ветеринарних, санітарних, протипожежних вимог і правил безпеки праці на ринках, прав споживачів і вимог податкового законодавства визначено Правилами торгівлі на ринках, затвердженими наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України, Міністерства внутрішніх справ України, ДПА України, Державного комітету стандартизації, метрології та сертифікації України від 26.02.2002 №57/188/84/105 (далі за текстом - Правила).
Пунктом 2 розділу 1 цих Правил передбачено, що ринок - це суб'єкт господарювання, створений на відведеній за рішенням місцевого органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування земельній ділянці і зареєстрований в установленому порядку, функціональними обов'язками якого є надання послуг та створення для продавців і покупців належних умов у процесі купівлі-продажу товарів за цінами, що складаються залежно від попиту і пропозицій (далі - ринок).
Згідно з пунктом 13 вказаних Правил торговельне місце - площа, відведена для розміщення необхідного для торгівлі інвентарю та здійснення продажу продукції з прилавків, столів, транспортних засобів, причепів, візків, у тому числі ручних, у контейнерах, кіосках, палатках тощо.
У відповідності до пункту 20 Правил адміністрація ринку при наданні продавцям торговельних місць на визначений термін укладає з ними письмову угоду, в якій рекомендується зазначати термін дії угоди, асортимент (вид) товарів, що реалізуються, розташування торговельного місця, умови оренди торговельного місця, розмір та порядок оплати за оренду майна, перелік послуг, які надає ринок, та їх вартість.
Таким чином, безпосередньо Правила торгівлі на ринках передбачають укладення між адміністрацією ринку і підприємцями, що займаються торговельною діяльністю, договорів, що за своєю правовою природою є договорами оренди (найму) торгових площ (відповідну позицію викладено у постанові Верховного Суду України від 24.10.2011 у справі № 07/33-71).
Згадані Правила торгівлі на ринках, як зазначено в п. 2 Наказу від 26.02.2002 №57/188/84/105, носять рекомендаційний характер для затвердження правил торгівлі на ринках органами місцевого самоврядування, зазначаючи водночас на необхідність регулювання окремим договором правовідносин, що складаються між ринком та продавцями при здійсненні ринком діяльності з надання послуг та створення для продавців і покупців належних умов у процесі купівлі-продажу товарів у разі використання торговельного місця на умовах оренди та на визначений термін.
Так, рішенням Коростишівської міської ради від 03.04.2014 №762 затверджено Правила торгівлі на ПР "Кооперативний ринок", в яких визначено, що ПР "Кооперативний ринок" є зареєстрованим у встановленому порядку суб'єктом господарювання, функціональними обов'язками якого є надання послуг та створення для продавців і покупців належних умов у процесі купівлі-продажу товарів за цінами, що складаються залежно від попиту і пропозицій (а. с. 13 - 15).
Таким чином, між сторонами у справі склалися правовідносини щодо торгівлі на території ринку, що регулюються Правилами торгівлі та договором № 272 від 31.12.2013, на підставі яких відповідач користувався торгівельними місцями (майданчиками).
Водночас, правове регулювання діяльності по організації та здійсненню торгівлі на ринку регулюється не тільки вище зазначеними актами законодавства та договором, але й іншим законодавством, зокрема Цивільним кодексом України як основним актом цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
За ст. 628 цього кодексу зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
У п. 7.3 договору оренди №272 від 31.12.2013 сторони погодили, що взаємовідносини сторін, що не врегульовані договорами, регулюються законодавством України.
Предметом договору оренди є торгівельні майданчики відповідної площі, місцезнаходження яких на місцевості зазначене на плані розміщення торгівельних місць ринку (об'єкт оренди) (п. 1.1 договору).
Об'єкт оренди наданий орендодавцем у тимчасове платне користування орендарю для провадження торговельної діяльності (п. 1.3 договору).
Таким чином, передача управляючим ринком підприємством за плату торгівельного місця для провадження торговельної діяльності відповідає поняттю договору оренди, визначеному ст. 759 Цивільного кодексу України.
Частиною 4 статті 284 ГК передбачено, що строк договору оренди визначається за погодженням сторін. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення строку дії договору він вважається продовженим на такий самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.
Правові наслідки продовження користування майном після закінчення строку договору оренди також встановлено статтею 764 ЦК України та опосередковано нормою частини 4 статті 291 ГК України, згідно з якою правові наслідки припинення договору оренди визначаються відповідно до умов регулювання договору найму ЦК.
Вказане відповідає п. 6 статті 283 ГК України, яким визначено, що до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
За змістом статті 764 ЦК України унормовано, що якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму (оренди), то за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.
Оскільки зазначеною нормою визначено умови, за яких договір оренди вважається пролонгованим на строк, який був раніше встановлений, і на тих самих умовах, що були передбачені договором, то для продовження дії договору не вимагається обов'язкового укладення нового договору або внесення змін до нього (п. 4.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про оренду (найм) майна" від 29.05.2013 № 12).
Таким чином, стаття 764 ЦК України передбачає такий правовий механізм, як поновлення договору найму, який зводиться по суті до автоматичного продовження попередніх договірних відносин на той самий строк без укладення нового договору за умови, що наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, та відсутні заперечення наймодавця протягом одного місяця (відповідної правової позиції дотримується ВСУ у постанові від 12.10.2016 у цивільній справі 395/951/14-ц, № в реєстрі 62126251; у постанові від 25.02.2015 у цивільній справі 6-219цс14, № в реєстрі 42886585).
Так, у п.7.3 договору оренди №272 від 31.12.2013 сторони погодили, що їх взаємовідносини, що не врегульовані договорами, регулюються законодавством України. Отже стаття 764 ЦК України застосовується до спірних правовідносин імперативно. При цьому, умова п.6.3 договору не змінює правове регулювання цих відносин, оскільки передбачає поведінку сторін до закінчення строку їх дії за місяць, а стаття 764 ЦК України - після закінчення строку їх дії протягом місяця, та, як роз'яснює Верховний Суд України, зумовлює автоматичне продовження договорів оренди, якщо наймач продовжує користуватися майном, а наймодавець проти цього не заперечує.
За умовою п.6.3 договору, якщо орендар має намір укласти договір на наступний строк, він зобов'язаний не пізніше ніж за один місяць до закінчення терміну дії цього договору подати орендодавцю письмову заяву з додаванням копій правовстановлюючих документів. За умови відсутності в орендодавця заперечень договір може бути пролонгований на такий же термін. В іншому випадку договір припиняє дію відповідно до п.6.1.
У справі відсутні докази звернення відповідача до позивача із заявою про намір продовжити договір оренди №272 від 31.12.2013 на 2016 рік, тому за змістом п. п. 6.1 та 6.3 цього договору строк його дії дійсно закінчився 31.12.2015.
Натомість матеріали справи не містять доказів й того, що позивач у відповідності до ст. 764 ЦК України протягом місяця після закінчення строку дії договору оренди заперечував проти продовження користування відповідачем орендованим майном.
Доводи позивача про наявність доказів повідомлення відповідача шляхом радіомовлення про припинення дії договору оренди № 272 від 31.12.2013 та подальше звільнення торгівельних майданчиків протягом січня 2016 року, а також акт від 20.01.2016 вих. № 151 про відмову від отримання відповідачем повідомлення про припинення дії договору (а. с. 70, 71) суд не розцінює як належні та допустимі докази, в розумінні ст. 764 ЦК України, оскільки вказані документи є односторонніми та не можуть розцінюватись як такі, що свідчать про заперечення наймодавця від продовження дії договору оренди.
Доказом про повідомлення відповідача про припинення дії договору оренди може бути повідомлення, направлене відповідачу засобами поштового зв'язку рекомендованим листом з описом вкладення в цінний лист тощо.
Окрім того, варто зазначити, що про продовження між сторонами орендних відносин також свідчить і той факт, що відповідач не повернув об'єкти з оренди та продовжив ними користуватися в своїй господарській діяльності, хоча за умовою пп.4.3.8 п. 4.3 договору сторони передбачили, що у разі припинення договору орендар зобов'язується у 7-ми денний термін звільнити об'єкти оренди та повернути їх орендодавцеві. В даному спорі, встановлений обов'язок відповідач мав виконати у строк по 08.01.2016 (07.01.2016 - святковий день), однак, як визнає позивач, майно повернуто не було.
В свою чергу, за пп.4.2.5 п. 4.2 договору оренди визначено, що у разі якщо орендар після припинення дії договору в семиденний термін не звільнить об'єкт оренди, орендодавець переміщає тимчасову споруду, що встановлена на орендованому торгівельному місці, на штрафний майданчик ринку. Строки здійснення орендодавцем цього права умова пп. 4.2.5 п. 4.2 договору оренди не містить, однак це право орендодавець вправі здійснити не раніше закінчення 7-ми денного терміну, в даному спорі це 08.01.2016, та з врахуванням імперативних наслідків, встановлених у ст. 764 ЦК України, не пізніше 31.01.2016.
Здійсненням цього права орендодавець виразив би свої заперечення щодо автоматичного продовження договору оренди № 272 від 31.12.2013 з відповідачем на 2016 рік. Однак позивач таким правом у встановлений законом місячний строк не скористався, а відтак строк дії договору оренди продовжився автоматично, в тому числі і на поточний 2017 рік.
До того ж, у мовами пп. 4.2.4 п. 4.2 договору унормовано право позивача на відмову від договору, якщо відповідач систематично порушує його умови. Проте позивач вказаним правом до сьогодні не скористався, хоча, прострочення виконання відповідачем зобов'язань по поверненню орендованого майна, за твердженням позивача, триває з 01.01.2016, тобто вже більш як півтора року. Вказане може свідчити про те, що, допускаючи порушення відповідачем господарського зобов'язання протягом тривалого часу, позивач тим самим умисно створив збільшення суми неустойки, визначеної ним як майнова відповідальність за порушення зобов'язання в частині повернення торгівельних майданчиків.
Правовими підставами заявленого позову позивач визначив насамперед частину 1 статті 785 ЦК України, яка вимагає від орендаря (наймача) н е г а й н о г о виконання обов'язку з повернення орендодавцеві (наймодавцеві) речі у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.
При цьому умовою застосування цієї норми права є ф а к т п р и п и н е н н я договору найму, однак такий факт не мав місця.
Залишає позивач також поза увагою, що на сьогоднішній день норми Цивільного кодексу України не встановлюють визначення терміну «негайно», який вживається у ч. 1 ст. 785 ЦК України, а тому не довів, якими критеріями він керувався, визначаючи 01.01.2016 першим днем прострочення виконання зобов'язання з повернення об'єктів оренди у строк "негайно" для нарахування неустойки за правилом ч. 2 цієї статті Кодексу. Більше того, визначивши 01.01.2016 першим днем прострочення, позивач тим самим, вважає, що строк виконання зобов'язання "негайно" настав фактично 01.01.2016, а не після закінчення 7-денного терміну, в даному спорі, після 08.01.2016.
Європейський суд з прав людини при розгляді справи «Броуґан та інші проти Сполученого Королівства», зазначив, що «негайно» не означає, що це має відбутися миттєво, але означає, що це має відбутися якомога скоріше, з урахуванням місця, часу та обставин у кожній справі (серед інших джерел, п. 48 рішення у справі «Аквіліна проти Мальти»; п. 94 рішення у справі «Бєлоусов проти України» від 07.11 2013).
За наведеного, з врахуванням умов пп. 4.3.8 п. 4.3 договору оренди №272 від 31.12.2013 для повернення об'єктів оренди з оренди та вимог ст. 764 ЦК України, посилання позивача на правило ч.1 ст. 785 ЦК України є безпідставним, оскільки не відбувся ф а к т п р и п и н е н н я договору найму.
Суд вказує, що передбачена ч. 2 ст. 785 ЦК України неустойка є самостійною майновою відповідальністю у сфері орендних відносин і визначається як подвійна плата за користування річчю за час прострочення в и к л ю ч н о за наявності ф а к т у п р и п и н е н н я договору найму.
За наведеного, відсутність підстав для застосування до спірних відносин ч.1 ст. 785 ЦК України, унеможливлює, відповідно, застосування ч. 2 цієї статті Кодексу.
В свою чергу, суд приходить до висновку, що оскільки внаслідок мовчазної згоди позивача щодо продовження з відповідачем орендних правовідносин договір № 28/72 від 31.12.2013 пролонгував свою дію на 2017 рік, позивач має право на звернення до суду з окремим позовом про стягнення з відповідача суми орендної плати, нарахованої протягом всього часу використання відповідачем торгівельних майданчиків в своїй господарській діяльності, і відповідач проти здійснення таких витрат не заперечує.
З врахуванням вищевикладеного, вимоги позивача, заявлені у позові щодо стягнення подвійної плати за користування майном, є безпідставними, тому у задоволені позову суд відмовляє.
Клопотання відповідача про вихід суду за межі позовних вимог , заявлене на підставі п.2 ч.1 ст. 83 ГПК України, суд до уваги не приймає, оскільки позивач наполягає саме на стягненні неустойки у формі подвійної плати за користування річчю за час прострочення, та саме в її несплаті відповідачем вбачає порушення свого суб'єктивного права.
Щодо строків розгляду даного спору слід зазначити таке.
Так, частиною національного законодавства України є Конвенція про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікована Верховною Радою України. Юрисдикція Європейського суду з прав людини є обов'язковою в усіх питаннях, що стосуються тлумачення та застосування Конвенції.
Стаття 6 Конвенції детально описує процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі при розгляді цивільного позову в національному суді, а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд незалежним і безстороннім судом, створеним відповідно до закону.
Приписами статті 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" передбачено, що суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Відповідно до пункту 1 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про судове рішення" № 6 від 23.03.2012 (із змінами і доповненнями) передбачено, що рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.
Враховуючи практику Європейського суду з прав людини про те, що на дотримання судом строку вирішення спору, впливає також, поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу (справи "Федіна проти України" від 02.09.2010, "Смірнова проти України" від 08.11.2005, "Антоненков та інші проти України", заява №14183/02, §41), суд вважає, що розгляд спору у справі № 906/282/17 у строк, що є більший, ніж передбачено ст. 69 ГПК України, є підставно обґрунтований з посиланням на статтю 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 та з дотримання критеріїв розумності строку, визначених у практиці Європейського суду з прав людини у справі Макаренко проти України (рішення від 01.02.2007).
У зв'язку з відмовою в задоволенні позову, судові витрати стягненню не підлягають.
Керуючись ст.ст. 49, 82-85 ГПК України, господарський суд,-
ВИРІШИВ:
У позові відмовити.
Апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України.
Повне рішення складено 07.11.17р.
Суддя Машевська О.П.
Віддрукувати:
1 - в справу
2 - позивачу (простою)
3 - відповідачу (рек. з повід.)
Судове рішення № 70058072, Господарський суд Житомирської області було прийнято 06.11.2017. Форма судочинства - Господарське, форма рішення - Рішення. На цій сторінці ви зможете знайти необхідні дані про це судове рішення. Ми надаємо зручний та швидкий доступ до поточних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі недавніх судових прецедентів. Наша база даних включає повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам зручно знаходити необхідні дані.
Це рішення відноситься до справи № 906/282/17. Організації, які зазначені в тексті цього судового документа: