Постанова № 70057723, 01.11.2017, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 листопада 2017 року Справа № 911/3396/14

Головуючого суддіКорсака В.А.суддівДанилової М.В., Яценко О.В. розглянувши матеріали касаційних скаргФонду Адміністративне Бюро LVV ("Stichting Flminisratiekantoor LVV"), м. Амстелвен, Країна Нідерланди та ОСОБА_4 на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 27.06.2017 у справі № 911/3396/14 Господарського суду Київської області за позовомПрокурора Обухівського району Київської області до1. Підгірцівської сільської ради Обухівського району Київської області, 2. Фонду Адміністративне Бюро LVV ("Stichting Flminisratiekantoor LVV"), м. Амстелвен, Країна Нідерланди за участю третіх осіб1. Управління Державного агентства земельних ресурсів України в Обухівському районі, 2. Реєстраційної служби Обухівського міськрайонного Управління юстиції Київської області, 3. ОСОБА_5, 4. ОСОБА_6, 5. ОСОБА_7, 6. ОСОБА_8, 7. ОСОБА_4, 8. ОСОБА_9, 9. ОСОБА_10, 10. ОСОБА_11, 11. ОСОБА_12, 12.Дочірнього підприємства "Стак ЛВВ"

в судовому засіданні взяли участь представники : - позивачаТомчук М.О.,- відповідача-1не з'явились,- відповідача-2не з'явились,- третіх осіб1-6, 8-11 не з'явились; 7 - ОСОБА_14, 12 - ОСОБА_15

В С Т А Н О В И В :

В серпні 2014 року Прокурор Обухівського району Київської області звернувся до Господарського суду Київської області з позовом до Підгірцівської сільської ради Обухівського району Київської області та Фонду Адміністративне Бюро LVV ("Stichting Flminisratiekantoor LVV") за участю третіх осіб: Реєстраційної служби Обухівського міськрайонного Управління юстиції Київської області, Управління Державного агентства земельних ресурсів України в Обухівському районі Київської області, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_4, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, дочірнього підприємства "Стак ЛВВ" (далі за текстом - ДП "Стак ЛВВ") про визнання незаконним та скасування рішення виконавчого комітету Підгірцівської сільської ради Обухівського району Київської області №29 від 27.06.2003; визнання незаконним та скасування рішення виконавчого комітету Підгірцівської сільської ради Обухівського району Київської області №30 від 27.06.2003; визнання незаконним та скасування рішення виконавчого комітету Підгірцівської сільської ради Обухівського району Київської області №4 від 28.03.2003; визнання незаконним Державного акту на право власності на земельну ділянку з кадастровим номером НОМЕР_1, зареєстрованого за № 322318681000394 від 07.04.2011, виданого на ім'я ОСОБА_6, з відміткою про перехід права власності до Фонду Адміністративне бюро LVV від 21.09.2011; скасування державної реєстрації земельної ділянки кадастровий номер НОМЕР_2 за реєстраційним номером об'єкта нерухомого майна №199246932231 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка); витребування на користь територіальної громади села Романків в особі Підгірцівської сільської ради Обухівського району Київської області з незаконного володіння "Фонд Адміністративне бюро LVV" земельну ділянку загальною площею 0,8610 га вартістю 387 450 грн. з кадастровим номером НОМЕР_2, за адресою: АДРЕСА_1 та визнання за територіальною громадою села Романків в особі Підгірцівської сільської ради Обухівського району Київської області право власності на вказану земельну ділянку.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що рішення №29 від 27.06.2003, рішення №30 від 27.06.2003, рішення (протокол №4) від 28.03.2003 Виконавчого комітету Підгірцівської сільської ради Обухівського району Київської області були прийняті, а на їх підставі в подальшому був виданий державний акт на право власності на земельну ділянку з кадастровим номером НОМЕР_2 серії НОМЕР_3 всупереч положенням Цивільного кодексу України, Земельного кодексу України від 18.12.1990, Земельного кодексу України, інших нормативно-правових актів - без наявності відповідних повноважень та із порушенням підстав і процедури надання третім особам-9-12 спірної земельної ділянки.

Рішенням господарського суду Київської області від 13.11.2014, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 29.01.2015 у справі №911/3396/14 у задоволенні позову відмовлено повністю.

Постановою Вищого господарського суду України від 01.04.2015 постанову Київського апеляційного господарського суду від 29.01.2015 у справі №911/3396/14 залишено без змін.

Постановою Верховного Суду України від 30.09.2015 скасовано рішення Господарського суду Київської області від 13.11.2014, постанову Київського апеляційного господарського суду від 29.01.2015 та постанову Вищого господарського суду України від 01.04.2015 у справі №911/3396/14, а справу передано на новий розгляд до Господарського суду Київської області.

За наслідком нового розгляду справи, рішенням Господарського суду Київської області від 26.12.2016 (у складі головуючого судді Бабуци В.М., суддів: Подоляка Ю.В., Рябцевої О.О.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 27.06.2017 (у складі головуючого судді Станіка С.Р., суддів: Тищенко А.І., Гончарова С.А.) у даній справі позовні вимоги задоволено частково, а саме:

- визнано незаконним та скасовано рішення №29 від 27.06.2003 Виконавчого комітету Підгірцівської сільської ради Обухівського району Київської області.

- визнано незаконним та скасовано рішення №30 від 27.06.2003 Виконавчого комітету Підгірцівської сільської ради Обухівського району Київської області.

- визнано незаконним та скасовано рішення (протокол №4) від 28.03.2003 Виконавчого комітету Підгірцівської сільської ради Обухівського району Київської області в частині надання спірних земельних ділянок ОСОБА_9 та ОСОБА_12.

- визнано незаконним Державний акт серії НОМЕР_4 на право власності на земельну ділянку з кадастровим номером - НОМЕР_2, зареєстрований за № 322318681000394 від 07.04.2011, виданий на ОСОБА_6, з відміткою про перехід права власності до Фонду Адміністративне Бюро LVV ("Stichting Flminisratiekantoor LVV" (юридична особа за законодавством Нідерландів, реєстраційний номер (RSIN) № 850951720, що має юридичну адресу в муніципалітеті Амстелвен, Нідерланди, та офіс за адресою: Др. Віллем Дреесвег 2, офіс 91В, 1185VB, м. Амстелвен, Нідерланди, що зареєстрована в Торговому Реєстрі Торгово-Промислової Палати Амстердаму, Нідерланди)) від 21.09.2012;

- скасовано державну реєстрацію земельної ділянки кадастровий номер НОМЕР_2 за реєстраційним номером об'єкта нерухомого майна №199246932231 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).

- витребувано на користь територіальної громади села Романків в особі Підгірцівської сільської ради Обухівського району Київської області (ідентифікаційний код 04361574) з незаконного володіння Фонду Адміністративне Бюро LVV ("Stichting Flminisratiekantoor LVV" (юридична особа за законодавством Нідерландів, реєстраційний номер (RSIN) № 850951720, що має юридичну адресу в муніципалітеті Амстелвен, Нідерланди, та офіс за адресою: Др. Віллем Дреесвег 2, офіс 91В, 1185VB, м. Амстелвен, Нідерланди, що зареєстрована в Торговому Реєстрі Торгово-Промислової Палати Амстердаму, Нідерланди)) земельну ділянку загальною площею 0, 8610 га вартістю 387 450 грн. з кадастровим номером - НОМЕР_2, за адресою: АДРЕСА_1.

- визнано за територіальною громадою села Романків в особі Підгірцівської сільської ради Обухівського району Київської області (ідентифікаційний код 04361574) право власності на земельну ділянку загальною площею 0,8610 га вартістю 387 450 грн. з кадастровим номером - НОМЕР_2, за адресою: АДРЕСА_1.

В решті позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із судовими рішеннями, "Фонд Адміністративне Бюро LVV" ("Stichting Flminisratiekantoor LVV") та ОСОБА_4 звернулись до Вищого господарського суду України з касаційними скаргами, в яких посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просять їх скасувати та прийняти нове рішення, яким у позові відмовити.

Прокурор Обухівського району Київської області, Підгірцівська сільська рада Обухівського району Київської області, Управління Державного агентства земельних ресурсів України в Обухівському районі, Реєстраційна служба Обухівського міськрайонного Управління юстиції Київської області, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, Дочірнє підприємство "Стак ЛВВ" не надіслали відзиви на касаційну скаргу, що в силу положень статті 1112 Господарського процесуального кодексу України (далі по тексту - ГПК України) не перешкоджає перегляду судового акту, що оскаржується.

Відповідачі -1, -2 та терті особи 1-6, 8-11 у справі не реалізували процесуальне право на участь у судовому засіданні суду касаційної інстанції, хоча про час та місце його проведення були повідомлені належним чином.

Перевіривши доводи касаційних скарг, юридичну оцінку встановлених фактичних обставин, проаналізувавши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційні скарги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.

У справі, яка переглядається, господарські суди встановили, що на підставі рішення виконавчого комітету Підгірцівської сільради від 27.06.2003 №30 ОСОБА_11 отримала державний акт серії НОМЕР_5 на право приватної власності на земельну ділянку площею 0,172 га для будівництва та обслуговування індивідуального житлового будинку та господарських споруд, розташовану за адресою: АДРЕСА_2. Державний акт зареєстровано в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю 25.07.2003 за № 1126.

На підставі рішення виконавчого комітету Підгірцівської сільради від 27.06.2003 №29 ОСОБА_10 отримав державний акт серії НОМЕР_6 на право приватної власності на земельну ділянку площею 0,289 га для будівництва та обслуговування індивідуального житлового будинку та господарських споруд, розташовану за адресою: АДРЕСА_2. Державний акт зареєстровано в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю 25.07.2003 за № 1127.

На підставі рішення виконавчого комітету Підгірцівської сільради, оформленого протоколом №4 від 28.032003 ОСОБА_9 отримав державний акт серії НОМЕР_7 на право приватної власності на земельну ділянку площею 0,200 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, розташовану за адресою: АДРЕСА_2. Державний акт зареєстровано в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю 07.05.2003 за №1083; ОСОБА_12 отримала державний акт серії НОМЕР_8 на право приватної власності на земельну ділянку площею 0,200 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, розташовану за адресою: АДРЕСА_2. Державний акт зареєстровано в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю 25.04.2003 за № 1067.

Загальна площа зазначених земельних ділянок, розташованих на одному масиві, становить 0,8610 га.

На підставі договорів купівлі-продажу земельних ділянок від 20.01.2004 №№ 73, 75, 77, 79 ОСОБА_4 придбала зазначені земельні ділянки у власність від ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12 відповідно загальною площею 0,8610 га. Рішенням виконавчого комітету Підгірцівської сільради, оформленого протоколом від 30.03.2004 №3, зазначені державні акти №№ 1067, 1083, 1126, 1127 анульовано, надано ОСОБА_4 дозвіл на переоформлення державного акта на право приватної власності на землю.

На підставі зазначених договорів купівлі-продажу ОСОБА_4 отримано державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,8610 га від 23.03.2004 серії НОМЕР_9 (кадастровий номер НОМЕР_2).

Згідно з договором купівлі-продажу земельної ділянки від 17.01.2008 ОСОБА_4 продала ОСОБА_17 та громадянину США ОСОБА_8 (у рівних частинах) земельну ділянку загальною площею 0,8610 га (сформовану за рахунок придбаних земельних ділянок за зазначеними рішеннями виконавчого комітету Підгірцівської сільради) для будівництва та обслуговування житловою будинку та господарських споруд, розташовану за адресою АДРЕСА_3

ОСОБА_17 та громадянину США ОСОБА_8 видано державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,8610 га від 18 серпня 2008 року серії НОМЕР_10 (кадастровий номер НОМЕР_2).

02.10.2008 між ОСОБА_17, громадянином США ОСОБА_8 (продавці) та ОСОБА_18 (покупець) укладено договір купівлі-продажу зазначеної земельної ділянки. Покупець отримав державний акт на право власності на земельну ділянку від 07.04.2011 серії НОМЕР_4.

ОСОБА_6 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 02.09.2011 продав спірну земельну ділянку ОСОБА_5, про що на державному акті від 07.04.2011 НОМЕР_4 зроблено відповідну відмітку.

ОСОБА_5 на підставі договору купівлі-продажу від 21.09.2013 продала спірну земельну ділянку Фонду Адміністративне Бюро LVV, про що на державному акті від 07.04.2011 НОМЕР_4 зроблено відповідну відмітку.

07.12.2013 між Фондом Адміністративне Бюро LVV та Дочірнім підприємством "Стак ЛВВ" було укладено договір управління нерухомим майном, згідно з умовами якого в порядку та на умовах визначених договором, установник управління передає управителю зазначене у договорі майно, у тому числі спірну земельну ділянку, на строк, визначений договором, а управитель зобов'язується здійснювати від свого імені управління вказаним майном в інтересах установника управління.

У процесі розгляду справи судом встановлено, що спірна земельна ділянка загальною площею 0,8610 га з кадастровим номером - НОМЕР_2 перебуває у власності Фонду Адміністративне Бюро LVV, управління якою здійснюється Дочірнім підприємством "Стак ЛВВ", що підтверджується відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, інформаційною довідкою №51614876 від 14.01.2016 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна, наявними у матеріалах справи.

Причиною спору зі справи стало питання щодо наявності повноважень у виконавчого органу сільської ради розпоряджатися спірними земельними ділянками.

Стаття 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (тут і далі нормативно-правові акти у редакції, чинній на час прийняття оскаржуваних рішень) визначає компетенцію сільських, селищних, міських рад, зокрема щодо вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин. Такі питання мають вирішуватись виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради (пункт 34 частина 1 стаття 26).

Стаття 33 цього Закону містить положення щодо власних (самоврядних) і делегованих повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад. Цей перелік є вичерпним і не містить повноважень щодо розпорядження земельними ділянками.

Розширений перелік повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин наведено у статті 12 Земельного кодексу України, згідно з яким виключно до компетенції сільської ради належить розпорядження землями територіальних громад та передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб. Можливості делегування таких повноважень від органів місцевого самоврядування до їх виконавчих органів законом не передбачено.

Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд України у постанові від 14.112011 (справа № 3-119гс11), а саме: обов'язковою умовою передачі у власність земельних ділянок, які перебувають у державній або комунальній власності, є наявність позитивного рішення сесії відповідної ради про передачу земельної ділянки у власність.

За статтею 11128 Господарського процесуального кодексу України висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Отже, враховуючи вищевказані положення Земельного кодексу України, Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" та інших нормативно-правових актів, в редакціях, що діяли на момент прийняття оспорюваних рішень, та за наслідками їх правового аналізу суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що повноваження щодо розпорядження землями територіальних громад та щодо передачі земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб належали до виключної компетенції сільських, селищних, міських рад і такі повноваження не належали до власних чи делегованих повноважень їх виконавчих органів, а також вищенаведеними нормативно - правовими актами не передбачено можливості та повноважень делегування сільськими, селищними, міськими радами таких повноважень до їх виконавчих органів.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що оспорювані рішення №29 від 27.06.2003, рішення №30 від 27.06.2003., рішення (протокол №4) від 28.03.2003 (в частині надання спірних земельних ділянок ОСОБА_9, ОСОБА_12.) було прийнято виконавчим комітетом Підгірцівської сільської ради в інтересах третіх осіб 9-12 щодо спірних земельних ділянок із порушенням положень Цивільного кодексу України, Земельного кодексу України, та інших нормативно-правових актів України - за відсутності відповідних повноважень.

Заперечення відповідачів в частині того, що виконавчий комітет Підгірцівської сільської ради прийняв оспорювані рішення на підставі рішення №5 від 18.04.2002 Підгірцівської сільської ради (про делегування функцій ради по вирішенню земельних питань виконавчому комітету) обґрунтовано відхилені судами з вищевказаних підстав.

Водночас, як вбачається з матеріалів справи, відповідач-2 у своєму відзиві на позовну заяву та відповідній заяві просив суд відмовити позивачу у задоволенні позову повністю, у тому числі, у зв'язку із пропущенням строку позовної давності (т.2 а.с. 13-14, 115-120).

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), ратифікованої Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції", яка набрала чинності для України 11.09.1997, передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що "позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасниць Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу" (пункт 570 рішення від 20.09.2011 за заявою № 14902/04 у справі відкрите акціонерне товариство "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії"; пункт 51 рішення від 22.10.1996 за заявами №22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства").

Статтею 71 Цивільного кодексу Української РСР (в редакції чинній на момент виникнення спірних відносин) передбачено, що загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки.

Частиною 6 Прикінцевих та Перехідних положень Цивільного кодексу України передбачено, що правила Цивільного кодексу України про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред'явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим Кодексом.

У Цивільному кодексу України позовну давність визначено як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України).

Відповідно до статті 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

При цьому, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до прийняття ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини 3 та 4 статті 267 Цивільного кодексу України).

Визначення початку відліку позовної давності міститься у статті 261 Цивільного кодексу України, зокрема відповідно до частини 1 цієї статті перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Положеннями статті 268 Цивільного кодексу України (у редакції до внесення змін Законом від 20.12.2011 №4176-VI) передбачено винятки із загального правила про поширення позовної давності на всі цивільні правовідносини і визначено вимоги, на які позовна давність не поширюється, зокрема за змістом пункту 4 частини 1 статті 268 Цивільного кодексу України на вимогу власника або іншої особи про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право, позовна давність не поширюється.

Однак, посилаючись на пункт 4 частини 1 статті 268 Цивільного кодексу України (у редакції до внесення змін Законом від 20.12.2011 № 4176-VI), суди попередніх інстанцій не врахували, що наведена норма за своєю суттю спрямована на захист прав власників та інших осіб від держави.

Оскільки держава зобов'язана забезпечити належне правове регулювання відносин і відповідальна за прийняті її органами незаконні правові акти, їх скасування не повинно ставити під сумнів стабільність цивільного обороту, підтримувати яку мають норми про позовну давність, тому, на відміну від інших учасників цивільних правовідносин, держава несе ризик спливу строку позовної давності на оскарження нею незаконних правових актів державних органів, якими порушено право власності чи інше речове право.

Отже, з огляду на статус держави та її органів як суб'єктів владних повноважень, положення пункту 4 частини 1 статті 268 Цивільного кодексу України (у редакції до внесення змін Законом від 20.12.2011 № 4176-VI) не поширюються на позови прокуратури, які пред'являються від імені держави і спрямовані на захист права державної власності, порушеного незаконними правовими актами органу державної влади.

На такі позови поширюється положення статті 257 Цивільного кодексу України щодо загальної позовної давності, і на підставі частини 1 статті 261 цього Кодексу перебіг позовної давності починається від дня, коли держава в особі її органів як суб'єктів владних повноважень довідалася або могла довідатися про порушення прав і законних інтересів.

Відповідної правової позиції дотримується і Верховний Суд України в своїх постановах від 30.09.2015 у справі №910/4626/14, від 12.07.2017 у справі №911/2351/15.

Разом із тим частинами 1, 2, 4 статті 29 ГПК України встановлено, що прокурор бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, порушену за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду для представництва інтересів громадянина або держави. У разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. Прокурор, який бере участь у справі, несе обов'язки і користується правами сторони, крім права на укладення мирової угоди.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів.

При цьому, Закон не передбачає переліку причин, які можуть бути визнані поважними для захисту порушеного права, у випадку подання позову з пропуском строку позовної давності. Тому, дане питання віднесено до компетенції суду, який безпосередньо розглядає спір.

До висновку про поважність причин пропущення строку позовної давності можна дійти лише після дослідження усіх фактичних обставин та оцінки доказів у кожній конкретній справі. При цьому, поважними причинами при пропущенні позовної давності є такі обставини, які роблять своєчасне пред'явлення позову неможливим або утрудненим. Не може бути підставою для захисту права за позовом, заявленим з пропущенням строку позовної давності, непред'явлення заінтересованою особою позову навмисно або по необережності.

Якщо суд дійде висновку про те, що строк позовної давності пропущено з поважної причини, то у своєму рішенні приводить відповідні мотиви у підтвердження своїх висновків.

Отже, закон не наводить навіть приблизного переліку поважних причин, за наявності яких може бути поновлено строк позовної давності, і покладає розв'язання цього питання безпосередньо на юрисдикційний орган - суд, який розглядає судову справу по суті заявлених вимог з врахуванням всіх обставин справи.

Водночас висновок судів попередніх інстанцій про те, що момент початку перебігу позовної давності слід пов'язувати з обставинами проведення Прокуратурою Обухівського району Київської області у 2014 році перевірки законності використання земельних ділянок на території Обухівського району Київської області колегія суддів відхиляє з тих мотивів того, що закон (стаття 261 ЦК України) пов'язує момент початку перебігу позовної давності із об'єктивними обставинами, що можуть свідчити про реальну можливість для прокурора дізнатися про порушення прав та інтересів держави або про особу порушника, а не із суб'єктивною поведінкою прокурора, який доводить відповідні обставини проведення ним перевірки та отримання ним відповідної інформації щодо оспорюваних рішень у 2014 році.

Враховуючи викладене, оскільки в порушення вимог статті 32 ГПК України, частини 1 статті 261 Цивільного кодексу України суди попередніх інстанцій не встановили початку перебігу строку позовної давності, наявності чи відсутності поважних причин його пропуску, колегія суддів касаційної інстанції приходить до висновку, що всупереч покладеному на суди обов'язку щодо повного та всебічного з'ясування дійсних обставин справи суди на вищенаведене уваги не звернули, а тому судові акти попередніх інстанцій не можна визнати законними та обґрунтованими.

Крім того, з огляду на приписи частини 1 статті 9 Конституції України, статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2016 №3477-IV, Конвенція застосовується судами України як частина національного законодавства, а практика ЄСПЛ, через рішення якого відбувається практичне застосування Конвенції, застосовується судами як джерело права. Суди першої та апеляційної інстанцій не навели у рішеннях власних висновків щодо додержання критеріїв правомірного втручання держави у право власності "Фонду Адміністративне Бюро LVV", зокрема не перевірили, чи нестиме "Фонд Адміністративне Бюро LVV" індивідуальний надмірний тягар унаслідок витребування з його власності земельної ділянки з огляду на те, що правовідносини, пов'язані з вибуттям земель із державної власності, становлять "суспільний", "публічний" інтерес, а незаконність рішень органу місцевого самоврядування, на підставі яких земельні ділянки вибули із державної власності, такому суспільному інтересу не відповідає.

Таким чином, господарські суди попередніх інстанцій ухвалили судові рішення без повного дослідження усіх обставин справи, тоді як відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України оцінка доказів повинна ґрунтуватися на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Зважаючи на це, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що у зв'язку з визначеними Господарським процесуальним кодексом України повноваженнями Вищого господарського суду України як касаційної інстанції слід враховувати, що згідно з частиною другою статті 1117 названого кодексу касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

За таких обставин, у колегії суддів відсутні підстави визнати рішення судів попередніх інстанцій такими, що повністю відповідають вимогам законодавства.

Відповідно до пунктів 1, 2 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про судове рішення" № 6 від 23.03.2012 (із змінами і доповненнями) рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Рішення має бути викладено чітко, зрозуміло, грамотно (тобто не містити граматичних і стилістичних помилок, виправлень). Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого:

- чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються;

- чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин;

- яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Оскаржувані судові рішення таким вимогам не відповідають.

Відповідно до пункту 3 статті 1119 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції і передати справу на новий розгляд.

За таких обставин, касаційні скарги підлягають задоволенню частково, а судові акти попередніх інстанцій - скасуванню з направленням справи на новий розгляд.

При новому розгляді справи суду необхідно врахувати все вищевикладене, всебічно і повно з'ясувати обставини справи, дійсні права та обов'язки сторін. В залежності від встановленого, вирішити спір у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційні скарги задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 27.06.2017 та рішення Господарського суду Київської області від 26.12.2016 у справі №911/3396/14 скасувати.

Справу направити на новий розгляд до Господарського суду Київської області.

Головуючий суддя В. А. Корсак

С у д д і М. В. Данилова

О. В. Яценко