Рішення № 70057608, 01.11.2017, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м.Харків, пр.Науки, 5

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

01.11.2017 Справа № 905/2193/17

Господарський суд Донецької області у складі судді Левшиної Я.О., при секретарі судового засідання Конько В.В., розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за позовною заявою: Товариства з обмеженою відповідальністю "МЕГА-ДИЗАЙН ТОРГОВИЙ ДІМ", м. Павлоград

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "УКРЕЛЕКТРОМЕРЕЖБУД", м.Бахмут

про стягнення заборгованості в сумі 245999,98грн., інфляційних нарахувань 8488,15грн., 3% річних 1817,70грн.

За участю представників сторін:

від позивача: не зявився;

від відповідача: ОСОБА_1 (за довіреністю від 07.09.2017р.).

Відповідно до вимог ст.ст.4-4, 81 ГПК України судовий розгляд здійснювався з фіксацією у протоколі судового засідання.

У судовому засідання 01.11.2017р. суд виходив до нарадчої кімнати для прийняття рішення.

СУТЬ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "МЕГА-ДИЗАЙН ТОРГОВИЙ ДІМ", м. Павлоград звернулось до господарського суду Донецької області із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "УКРЕЛЕКТРОМЕРЕЖБУД", м.Бахмут про стягнення заборгованості в сумі 245999,98грн., інфляційних нарахувань 8488,15грн., 3% річних 1817,70грн.

Відповідно довідки про автоматичний розподіл справ між суддями, позовну заяву призначено до розгляду судді Левшиній Я.О.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем грошових зобов'язань за договором №1706/2014 від 17.06.2014р. з оплати поставленого товару, внаслідок чого утворилась стягувана заборгованість та виникли підстави для нарахування 3 % річних та інфляційних нарахувань.

Нормативно позивач обґрунтовує свої вимоги, посилаючись на ст. ст. 49, 61, 64 Господарського процесуального кодексу України, ст. ст. 11, 525, 526, 530, 625, 692 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України.

На підтвердження вказаних обставин позивач надав наступні документи: договір №1706/2014 від 17.06.2014р.; видаткові накладні: №РН-0000001 від 12.07.2014р., №РН-0000002 від 14.07.2014р., №РН-0000003 від 20.08.2014р., №РН-0000009 від 28.08.2014р., №РН-0000010 від 28.08.2014р., №РН-0000023 від 11.11.2014р., №РН-0000024 від 14.11.2014р., №РН-0000034 від 17.12.2014р.; акти приймання-передачі від 12.07.2014р., 14.07.2014р., 20.08.2014р., 28.08.2014р., 28.08.2014р., 11.11.2014р., 14.11.2014р., 17.12.2014р.; довіреності: №168 від 09.07.2014р., №275 від 10.11.2014р.; банківські виписки; відомості з ЄДРПОУ.

Під час розгляду справи позивачем було надано додаткові документи для долучення до матеріалів справи, а саме: рахунки-фактури №СФ-0000001 від 17.06.2014р., №СФ-0000006 від 21.07.2014р., №СФ-0000042 від 29.10.2014р., №СФ-0000052 від 08.12.2014р.; специфікації.

26.10.2017р. через канцелярію суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву від 26.10.2017р., в якому останній проти позову заперечив, просив відмовити у його задоволенні, посилаючись на те, що обовязок відповідача оплатити певну партію продукції виникає тільки після повного виконання позивачем обовязку по поставці партії продукції. Також просив застосувати позовну давність до вимог в частині стягнення заборгованості за видатковою накладною №РН-0000010 від 28.08.2014р. на суму 43920,00грн. та додаткових вимог за вказаною накладною (3% річних та інфляційні втрати).

Представник позивача в судове засідання 01.11.2017р. не зявився, про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, шляхом своєчасного надсилання ухвали за адресою позивача, визначеною за матеріалами справи.

Представник відповідача в судове засідання 01.11.2017р., зявився, проти позову заперечив, просив застосувати позовну давність до вимог в частині стягнення заборгованості за видатковою накладною №РН-0000010 від 28.08.2014р. на суму 43920,00грн. та додаткових вимог за вказаною накладною (3% річних та інфляційні втрати).

Розглянувши матеріали справи, заслухавши представника відповідача, суд

ВСТАНОВИВ:

17.06.2014р. між позивачем (постачальник) та відповідачем (покупець) укладений договір №1706/2014 (далі договір), згідно п.п. 1.1. якого постачальник зобовязався поставити у власність покупця продукцію виробничо-технічного призначення (далі продукція), в асортименті, кількості, в строки, по ціні та з якісними характеристиками, узгодженими сторонами в даному договорі та специфікаціях, які є невідємними частинами даного договору, а покупець прийняти поставлену у його власність продукцію та своєчасно оплатити її вартість у відповідності з умовами даного договору.

Кількість, ціна, асортимент та строки поставки товару визначаються специфікаціями, які є складовими та невідємними частинами даного договору (п. 1.2. договору).

Сторонами були підписані специфікації №1 від 17.06.2014р., №2 від 17.06.2014р., №3 від 21.07.2014р., №4 від 28.08.2014р., №5 від 29.10.2014р., №6 від 08.12.2014р.

Згідно п. 3.2. договору та п. 1 специфікацій умови поставки продукції EXW, згідно «Інкотермс-2010».

Датою поставки вважається дата, визначена представником покупця на відповідних товаросупровідних документах, наданих постачальником, про приймання продукції (п. 3.4. договору).

За умовами п. 4.2. договору та п. 3 специфікацій розрахунки за поставлену постачальником продукцію по даному договору здійснюється покупцем на наступних умовах: 70% вартості поставки відповідної партії продукції авансовий платіж протягом 3 календарних днів з моменту виставлення рахунку на оплату, залишок 30% протягом 30 календарних днів з моменту поставки.

Даний договір набирає чинності з моменту його підписання обома сторонами та, у випадку належного виконання обома сторонами своїх зобовязань, діє до 17.06.2015р. включно. У випадку невиконання (неналежного виконання) сторонами (стороною) своїх зобовязань по даному договору, строк дії продовжується до повного виконання сторонами прийнятих на себе зобовязань (п. 7.1. договору).

На виконання умов договору позивачем були виставлені відповідачу рахунки-фактури на суму 1568530,60грн. за здійснена поставка продукції на загальну суму 1462861,60грн., що підтверджується видатковими накладними №РН-0000001 від 12.07.2014р., №РН-0000002 від 14.07.2014р., №РН-0000003 від 20.08.2014р., №РН-0000009 від 28.08.2014р., №РН-0000010 від 28.08.2014р., №РН-0000023 від 11.11.2014р., №РН-0000024 від 14.11.2014р., №РН-0000034 від 17.12.2014р., актами приймання-передачі від 12.07.2014р., 14.07.2014р., 20.08.2014р., 28.08.2014р., 28.08.2014р., 11.11.2014р., 14.11.2014р., 17.12.2014р.

Відповідач здійснив часткову оплату продукції у розмірі 1216861,62грн., решта в сумі 245999,98грн. залишилась несплаченою.

Внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх обов'язків з оплати поставленої продукції позивач звернувся до господарського суду з розглядуваним позовом.

Статтею 33 Господарського процесуального кодексу України, передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим (ст.43 Господарського процесуального кодексу України).

Як вбачається із матеріалів справи, сутність розглядуваного позову полягає у примусовому спонуканні відповідача до виконання грошових зобов'язань за договором №1706/2014 від 17.06.2014р.

Враховуючи статус сторін, характер правовідносин між учасниками договору, останні (правовідносини) регулюються насамперед відповідними положеннями Господарського і Цивільного кодексів України та умовами укладеного договору №1706/2014 від 17.06.2014р.

Згідно ст.ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають, зокрема, з договорів. Аналогічні положення встановлені і в ст.ст. 173-175 Господарського кодексу України.

Беручи до уваги правову природу укладеного договору, кореспондуючі права та обов'язки його сторін, оцінка правомірності заявлених вимог має здійснюватися судом з урахуванням приписів законодавства, які регламентують правовідносини з поставки.

Як встановлено ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України та ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за поставлену продукцію покупець зобов'язаний сплатити постачальнику певну грошову суму. В силу приписів ч. 6 ст. 265 Господарського кодексу України та ч. 2 ст.712 Цивільного кодексу України до правовідносин постачання застосовуються норми Цивільного кодексу України про купівлю-продаж, які (ст.655, ч.1 ст.691) також передбачають обов'язок покупця сплатити за придбаний товар певну суму грошових коштів.

Отже, в контексті зазначених норм укладений між позивачем та відповідачем договір №1706/2014 від 17.06.2014р. є належною підставою для виникнення у останнього грошових зобов'язань, визначених його умовами.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частинами 1, 2 ст. 692 цього Кодексу визначено, що покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або законодавством не встановлений інший строк оплати товару. Як було встановлено судом, сторони визначили в договорі та специфікаціях до договору умови оплати товару, а саме: авансовий платіж протягом 3 календарних днів з моменту виставлення рахунку на оплату, залишок 30% протягом 30 календарних днів з моменту поставки. Між тим, ця умова договору фактичними діями сторін була змінена з огляду на таке:

Позивачем були виставлені рахунки-фактури №СФ-0000001 від 17.06.2014р., №СФ-0000006 від 21.07.2014р., №СФ-0000042 від 29.10.2014р., №СФ-0000052 від 08.12.2014р. на суму 1568530,60грн. За рахунками-фактури №СФ-0000006 від 21.07.2014р., №СФ-0000042 від 29.10.2014р., №СФ-0000052 від 08.12.2014р. була здійснена 100% передоплата; за рахунком №СФ-0000001 від 17.06.2014р. буда здійснена часткова передоплата в сумі 140003,69грн. - 19.06.2014р., після поставки продукції за видатковими накладними: №РН-0000001 від 12.07.2014р., №РН-0000002 від 14.07.2014р. буда здійснена часткова оплата в наступних сумах: 16000,00грн. 31.10.2014р., 24338,71грн. 19.12.2014р., 64000,00грн. 27.01.2015р., 10000,00грн. 31.03.2015р.

Дослідивши надані позивачем докази, судом встановлено, що позивачем було поставлено відповідачу товар на загальну суму 1462861,60грн.

Таким чином, відповідач не мав жодних підстав для ухилення від належного виконання обов'язку із здійснення платежу за поставлений товар за видатковими накладними №РН-0000001 від 12.07.2014р., №РН-0000002 від 14.07.2014р., №РН-0000003 від 20.08.2014р., №РН-0000009 від 28.08.2014р., №РН-0000010 від 28.08.2014р., №РН-0000023 від 11.11.2014р., №РН-0000024 від 14.11.2014р., №РН-0000034 від 17.12.2014р.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 Господарського кодексу України та ст.599 Цивільного кодексу України за загальним правилом зобов'язання припиняються виконанням, проведеним належним чином.

Відповідач свої зобовязання з оплати поставленого товару за вказаними видатковими накладними виконав частково, сплативши 1216861,60грн., решта в сумі 246000,00грн. (позивачем заявлено до стягнення 245999,98грн.) залишилась несплаченою.

Таке неналежне виконання грошових зобов'язань кваліфікується судом як їх порушення у розумінні ст. 610 Цивільного кодексу України, а сам відповідач вважається таким, що прострочив виконання грошового зобов'язання у розумінні ч. 1 ст. 612 цього Кодексу.

Згідно ст. 625 Цивільного кодексу України боржник у разі прострочення виконання грошового зобов'язання має на вимогу кредитора сплати заборгованість.

Доводи відповідача щодо некомплектності поставки товару за рахунком №СФ-0000001 від 17.06.2014р. судом до уваги не приймаються у зв'язку з недоведеністю та безпідставністю. За умовами п.п. 5.3., 5.5. договору у випадку поставки неукомплектованої продукції у постачальника є обовязок її укомплектувати, а у випадку прострочення постачальником строків укомплектування продукції сплатити відповідну неустойку, а у покупця є право відмовитися від прийняття такої продукції, вимагати повернення сплачених грошових засобів, процентів, нарахованих на грошові засоби, перераховані у якості передплати та відшкодування збитків. У матеріалах справи відсутні докази відмови відповідача від прийняття поставленої продукції за накладними №РН-0000001 від 12.07.2014р., №РН-0000002 від 14.07.2014р., звернення до позивача з вимогою повернути попередню оплату, сплатити відсотки, тощо. Поряд з цим після прийняття товару за накладними №РН-0000001 від 12.07.2014р., №РН-0000002 від 14.07.2014р. відповідачем була здійснена часткова оплата, підписані акти прийняття-передання матеріалів.

Таким чином, відповідач не мав жодних правових підстав для ухилення від виконання обов'язків з оплати поставленого товару, оскільки зі змісту наявних документів вбачається, що він був отриманий останнім без заперечень.

Відповідачем дане у порядку встановлену господарським процесуальним законодавством не спростовано, доказів сплати заборгованості не надано.

Відповідач надав заяву про застосування строку позовної давності до вимог щодо стягнення заборгованості за видатковою накладною №РН-0000010 від 28.08.2014р. на суму 43920,00грн.

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

За змістом ч. 1 ст. 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи та застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (ч. ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України).

Згідно з вимогами ст.257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

За видатковою накладною №РН-0000010 від 28.08.2014р. на суму 43920,00грн. право вимоги відповідно до вимог ч. 1 ст. 692 ЦК України, виникло після прийняття товару.

Позивач звернувся з позовом до господарського суду 16.09.2017р. (згідно штампу на конверті). Як наслідок, по вимогах про стягнення заборгованості за видатковою накладною №РН-0000010 від 28.08.2014р. у сумі 43920,00грн. строк позовної давності сплив 29.08.2017р.

За таких обставин, позовні вимоги у частині стягнення за видатковою накладною №РН-0000010 від 28.08.2014р. у сумі 43920,00грн., є такими, що не підлягають задоволенню.

З урахуванням наведених вище висновків суду та положень діючого законодавства, позовні вимоги в частині стягнення суми основного боргу підлягають частковому задоволенню у розмірі 202079,98грн.

Позивачем нараховано та заявлено до стягнення: інфляційні нарахування (за період квітень 2015р. серпень 2017р.) у розмірі 8488,15грн., 3% річних (за період з 31.03.2015р. 14.09.2017р.) у розмірі 1817,70грн.

Статтями 610, 611 Цивільного кодексу України визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 266 Цивільного кодексу України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).

Суд враховує, що за видатковими накладними №РН-0000001 від 12.07.2014р., №РН-0000002 від 16.07.2014р. обовязок відповідача оплатити товар виник після його прийняття.

Отже, в силу ст. 253 Цивільного кодексу України, позивач здобув право вимоги сплати боргу за видатковою накладною №РН-0000001 від 12.07.2014р. 14.07.2014р., №РН-0000002 від 14.07.2014р. 16.07.2014р.

Перевіривши арифметичний розрахунок 3% річних та інфляційних нарахувань, правові підстави, період та порядок їх нарахування на суму заборгованості - 202079,98грн. (без врахування суми заборгованості, щодо якої судом була застосована позовна даність), суд встановив, що зазначені суми є більшими, ніж заявлені позивачем, однак, не виходячи за межі позовних вимог, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог у заявленому позивачем розмірі та стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 1817,70грн., інфляційних нарахувань у розмірі 8488,15грн.

Судові витрати у відповідності до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 22, 33, 34, 43, 44, 49, 59, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "МЕГА-ДИЗАЙН ТОРГОВИЙ ДІМ", м. Павлоград до Товариства з обмеженою відповідальністю "УКРЕЛЕКТРОМЕРЕЖБУД", м.Бухмут, Донецька область про стягнення заборгованості в сумі 245999,98грн., інфляційних нарахувань 8488,15грн., 3% річних 1817,70грн. задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "УКРЕЛЕКТРОМЕРЕЖБУД" (84500, Донецька область, м. Бахмут, вул. Широка, 6, ЄДРПОУ 31534814) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "МЕГА-ДИЗАЙН ТОРГОВИЙ ДІМ" (51400, Дніпропетровська область, м. Павлоград, вул. Терьошкіна, 21, ЄДРПОУ 39160273) заборгованість у розмірі 202079,98грн., інфляційні нарахування у розмірі 8488,15грн., 3% річних у розмірі 1817,70грн., а також відшкодування сплаченого судового збору у сумі 3185,79грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В решті позовних вимог в частині стягнення основного боргу в розмірі 43920,00грн. відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги - після розгляду справи апеляційним господарським судом, якщо рішення не буде скасовано.

У судовому засіданні 01.11.2017р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Повний текст рішення підписаний 06.11.2017р.

Суддя Я.О. Левшина