Постанова № 70057425, 25.10.2017, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

25 жовтня 2017 року № 826/10099/17

Окружний адміністративний суд м.Києва у складі судді Смолія І.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Техносистем»

до Головного управління Державної фіскальної служби у м.Києві

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 21.07.2017р.,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Окружного адміністративного суду м.Києва звернулось товариство з обмеженою відповідальністю «Техносистем» (надалі - ТОВ «Техносистем», позивач) з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у м.Києві (надалі - ГУ ДФС/податковий орган, відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 21.07.2017р.

Представник позивача зазначає, що відповідачем протиправно винесено оскаржувані податкові повідомлення-рішення, оскільки позивачем не було порушено норм податкового законодавства з підстав зазначених в акті перевірки.

Представником відповідача на адресу суду не було подано ні письмових пояснень ні письмових заперечення. В судове засідання не з'явився, хоча повідомлений належним чином, що підтверджується матеріалами справи.

На підставі ч.6 ст.128 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАСУ) судом ухвалено про продовження розгляду справи в порядку письмового провадження.

Розглянувши подані матеріали, заслухавши пояснення присутніх представників осіб, які беруть участь у справі, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

ГУ ДФС на підставі наказу від 27.04.2017р. №3204, повідомлення від 28.04.2017р. №174/26-15-14-01-01, проведено документальну планову перевірку ТОВ «Техносистем» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2014р. по 31.03.2017р.

За результатами проведеної перевірки, податковим органом складено акт перевірки від 14.06.2017р. №252/26-15-14-01-01/30726586, яким встановлено наступні порушення:

пп.14.1.27, пп.14.1.36 п.14.1 ст.14, п.138.2 ст.138, пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 ПКУ (в редакції Кодексу, що діяла на протязі 2014р.), п.44.1, п.44.2 ст.44, пп.134.1.1 п.134.1 ст.134 ПКУ (в редакції Кодексу, що діяла на протязі 2015-2016рр.), п.5 П(с)БО №11, п.5 П(с)БО №15, П(С)БО 16 «Витрати», в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 1035631грн., в тому числі по періодам: 2014р. - 482441грн., 2015р. - 362723грн., 2016р. - 190467грн.;

пп.198.1, пп.198.2, п.198.6 ст.198 ПКУ, в результаті чого встановлено заниження податку на додану вартість на 1028479грн., у тому числі по періодах: серпень 2014р. - 62071грн., вересень 2014р. - 36445грн., жовтень 2014 р. - 164166грн., грудень 2014р. - 151141грн., січень 2015р. - 48012грн., лютий 2015р. - 53040грн., березень 2015р. - 192198грн., квітень 2015р. - 36566грн., травень 2015р. - 73210грн., травень 2016р. - 37200грн., червень 2016р. - 174430грн.;

п.201.1, п.201.10 ст.201 ПКУ, встановлено порушення граничних термінів реєстрації податкових накладних, а саме: 15ти календарних днів, що настають за днем виписки податкових накладних на загальну суму податку на додану вартість 63051грн.

Податковим органом винесено податкові повідомлення-рішення:

№0005691401 від 21.07.2017р., яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 1542719,00грн. (основний платіж - 1028479грн., штрафні санкції - 514204грн.).;

№0005691401 від 21.07.2017р., яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 1372085грн. (основний платіж - 1035631грн., штрафні санкції - 336454грн.).

Позивач вважає протиправними винесення зазначених податкових повідомлень-рішень щодо встановлених порушень та не погоджується з оскаржуваними рішенням, в зв'язку з чим подано адміністративний позов.

Окружний адміністративний суд м.Києва, вирішуючи спір по суті позовних вимог, виходить з наступних міркувань.

ТОВ «Техносистем», як встановлено актом перевірки, мало взаємовідносини з ПП «Кратос-Гранд», ТОВ «Інтерграс Компані», ТОВ «Асфард», ПП «Рамхат», ТОВ «Олтон-Буд».

Між позивачем (Замовник) та ПП «Рамхат» (Виконавець) укладено договір субпідряду від 16.09.2014р. №30-09/14, відповідно до умов якого Виконавець зобов'язується виконати монтаж та налагодження внутрішніх структурованих кабельних мереж житлового будинку, розташованому за адресою: м.Київ, пров.Ярославський, 1/3, літ.Л.

На виконання зазначеного договору, сторонами підписано акти здачі-прийняття виконаних робіт від 29.10.2014р. №1, від 30.10.2014р. №2, від 31.10.2014р. №3. Відповідно до зазначених актів, Замовник прийняв виконані роботи та оплатив їх на суму 984996,60грн., що підтверджується платіжними дорученнями №690 від 10.12.2014р., №691 від 11.12.2014р., №704 від 18.12.2014р., №703 від 18.12.2014р., №715 від 23.12.2014р., №716 від 24.12.2014р., №14 від 20.01.2015р., №35 від 21.01.2015р., №38 від 22.01.2015р., №52 від 04.02.2015р., №66 від 11.02.2015р., №69 від 16.02.2015р., №70 від 16.02.2015р., №83 від 23.02.2015р., №89 від 26.02.2015р., №94 від 03.03.2015р.

Між позивачем (Замовник) та ПП «Кратос-Гранд» (Виконавець) укладено ряд договорів, а саме від 27.06.2014р. №15-06/14, від 27.06.2014р. №39ПН-06/14, від 27.06.20414р. 19/20-06/14, від 01.07.2014р. №430/07-14, від 21.07.2014р. №68/231-08/14. Відповідно до яких, Виконавець зобов'язується виконати монтаж систем відеоспостереження, контролю, доступу.

На виконання зазначених договорів, сторонами підписано акти здачі-приймання робіт від 31.07.2014р., від 29.08.2014р., від 30.09.2014р. Відповідно до зазначених актів, Замовник прийняв виконані роботи та оплатив їх на суму 1324438,60грн., що підтверджується платіжними дорученнями №527 від 17.09.2014р., №546 від 18.09.2014р., №565 від 02.10.2014р., №547 від 18.09.2014р., №556 від 25.09.2014р., №456 від 19.08.2014р., №470 від 21.08.2014р., №450 від 15.08.2014р., №455 від 19.08.2014р., №471 від 21.08.2014р., №485 від 28.08.2014р.

Між позивачем (Замовник) та ТОВ «Асфард» (Виконавець) укладено ряд договорів від 05.01.2015р. №430/01-15, від 19.01.2015р. №1/1-15, від 11.03.2015р. №11/03-15, від 11.03.2015р. №10/03-15, від 24.03.2015р. №19/04-15. Відповідно до яких Виконавець зобов'язується виконати роботи з діагностування, дефектування, поточний ремонт та відновлення працездатності серверів відеоспостереження.

На виконання зазначених договорів, сторонами підписано акти здачі-приймання робіт від 30.01.2015р., від 31.03.2015р., від 29.05.2015р., від 27.02.2015р., від 24.03.2015р., від 26.05.2015р. Відповідно до зазначеного акту, Замовник прийняв виконані роботи та оплатив їх на суму 593566,34грн., що підтверджується платіжними дорученнями №520 від 13.11.2015р., №350 від 07.09.2015р., №360 від 10.09.2015р., №363 від 15.09.2015р., №379 від 22.09.2015р., №462 від 28.10.2015р., №482 від 04.11.2015р., №485 від 05.11.2015р., №273 від 15.07.2015р., №318 від 06.08.2015р., №345 від 28.08.2015р., №349 від 07.09.2015р., №208 від 28.05.2015р., №221 від 02.06.2015р., №231 від 19.06.2015р., №249 від 26.06.2015р., №480 від 04.11.2015р., №513 від 09.11.2015р.

Між позивачем (Покупець) та ТОВ «Інтеграс Компані» (Продавець) укладено договір від 01.12.2014р. №0112/14. Відповідно до якого Продавець зобов'язується поставити товар у кількості, асортименті та по цінам, що узгоджується в рахунках-фактурах, а Покупець зобов'язується прийняти вказаний товар та оплатити його.

На виконання зазначеного договору, сторонами виписано видаткові накладні від 29.01.2015р. №223, від 03.02.2015р. №580, від 27.02.2015р. №819, від 19.02.2015р. №688, від 30.0.32015р. №1174, від 29.04.2015р. №1442. Відповідно до яких позивач прийняв товар та оплатив його, що підтверджується платіжними дорученнями від 18.03.2015р. №127, від 18.03.2015р. №128, від 13.05.2015р. №185, від 13.08.2015р. №324, від 18.08.2015р. №326, від 21.08.2015р. №335, від 02.07.2015р. №262, від 15.07.2015р. №270, від 18.03.2015р. №129.

Позивачем придбано у ТОВ «Олтон-Буд» товари, що підтверджується видатковими накладними від 25.05.2016р. №93, від 14.06.2016р. №191, від 15.0.62016р. №199 на загальну суму 844803,46грн. Придбання товару підтверджується платіжними дорученнями від 02.06.2016р. №395, від 23.06.2016р. №460, від 24.06.2016р. №465, від 25.07.2016р. №530, від 28.07.2016р.№534, від 29.07.2016р. №542.

Крім того, позивач придбав послуги у ТОВ «Олтон-Буд», щодо ремонту серверів відео спостереження, що підтверджується актами здачі-прийняття робіт від 20.06.2016р., від 28.06.2016р. та платіжними дорученнями від 29.06.2016р. №472, від 07.07.2016р. №488, від 21.07.2016р. №519, від 22.07.2016р. №525, від 01.08.2016р. №543.

Копії договорів поставок, видаткові накладні, платіжні доручення містяться в матеріалах справи.

Представником податкового органом зазначено, всі здійсненні господарські операції не носять реального характеру. Оскільки всі контрагенти позивача мають ознаки фіктивності та були створенні для отримання прибутку в односторонньому порядку, що підтверджується актом перевірки.

Однак, суд не може погодитися з висновками зробленими в акті перевірки.

Підпункт 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначає витрати як суму будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно з підпунктом 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Відповідно до пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України визначено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

За правилами пунктів 138.4 та 138.5 статті 138 Податкового кодексу України передбачено, що витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг; інші витрати визнаються витратами того звітного періоду, в якому вони були здійснені, згідно з правилами ведення бухгалтерського обліку.

Згідно з пунктом 138.6 статті 138 Податкового кодексу України собівартість придбаних та реалізованих товарів формується відповідно до ціни їх придбання з урахуванням ввізного мита і витрат на доставку та доведення до стану, придатного для продажу.

Підпункт 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України встановлює, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Наведені правові норми вказують, що визначальною умовою правомірності формування витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, є їх здійснення для провадження господарської діяльності платника податку, та підтвердження відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Зміст Акту перевірки свідчить, що відповідачем не встановлено відсутність на момент перевірки у позивача відповідних розрахункових, платіжних та інших первинних документів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Крім того, відповідачем не наведено, а судом не встановлено, що первинні документи, складені у межах спірних господарських операцій, не відповідають вимогам статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні"; не доведено таких обставин і в Акті перевірки.

Підсумовуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що не приймаючи до уваги змісту та обсягу господарських операцій, що вказані в зазначених вище документах, тим самим приходячи до переконання про відсутність об'єкту оподаткування по спірним господарським операціям, податковий орган посилається на те, що внаслідок порушень норм податкового законодавства контрагентами позивача, вказані документи не спричиняють змін в бухгалтерському та податковому обліку позивача, внаслідок чого останній позбавлений законного права на віднесення сум по документам до кредиту та витрат.

Відповідно до ст. 1 розділу І Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

У відповідності до п.1 ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Тобто, відповідно до вимог Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підтвердженням здійснення господарської операції є належним чином оформлені первинні документи, що містять дані про зміст господарських операцій.

Між тим, наявність видаткових накладних, актів приймання-передачі, дійсно є обов'язковою обставиною для визначення правильності формування витрат, але не вичерпною, оскільки підставою для виникнення права на витрати є, зокрема, реальність господарських операцій, на підставі яких сформовано показники податкової звітності.

Як вже зазначалось, фактичне здійснення господарських операцій підтверджується дослідженими судом належним чином оформленими первинними документами, які повністю відповідають вимогам, встановленим статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 року № 996-ХІV - містять назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, скріплені печатками контрагентів.

Суд не приймає до уваги посилання відповідача на невідповідність первинних документів вимогам ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", адже самі по собі порушення норм податкового законодавства іншими, аніж позивач особами, в розумінні ч.4 ст. 70 КАС України, не можуть бути доказом протиправної поведінки позивача.

В розумінні ст.16 ПК України, навіть за умови допущення попередніми постачальниками у ланцюгу постачання товару/надання послуг певних порушень податкового законодавства, дані обставини тягнуть негативні наслідки саме для таких постачальників та не впливають на право позивача (добросовісного платника податку) на віднесення відповідних сум до витрат.

ПК України не містить в собі таких підстав для збільшення платнику податків грошового зобов'язання з податку на прибуток як наявністю висновку посадової особи податкового органу щодо ознак "фіктивності" контрагента, а фактичність господарських операцій позивача з контрагентами підтверджується належним чином завіреними копіями доказів, що наявні в матеріалах справи.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що не прийняття до уваги змісту та обсягу господарських операцій, вказаних в наданих до перевірки документах, як наслідок, твердження про відсутність об'єктів оподаткування по спірним господарським операціям, ґрунтується виключно на припущені порушень норм податкового законодавства контрагентами позивача, внаслідок чого, на думку податкового органу, первинні документи не спричиняють змін в бухгалтерському та податковому обліку позивача, а останній позбавлений законного права на віднесення сум по документам до витрат.

При цьому, твердження суду про наявність в доводах контролюючого органу виключно припущень щодо неправомірної поведінки контрагентів позивача ґрунтується на тому, що оскільки представником відповідача не надано доказів прийняття відповідних податкових повідомлень-рішень стосовно контрагентів, то доводи, викладені в акті перевірки позивача, є лише думкою певної посадової особи, відповідальної за складання таких актів.

Відповідно до пп.«а» п.198.1, п.198.2, п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.193.1 ст.193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п.198.6. ст.198 Податкового кодексу України, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п.201.11 ст.201 Кодексу). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Відповідно до п.201.10. ст.201 Кодексу, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Судом встановлено, що суми ПДВ, віднесеного позивачем до податкового кредиту при здійсненні операцій з придбання товару у контрагентів, повністю підтверджуються податковими накладними, виданими контрагентами.

Пункт 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України визначає перелік обов'язкових реквізитів податкової накладної. Судом встановлено, що усі податкові накладні, що були виписані контрагентами для позивача, містять усі необхідні реквізити, передбачені п.201.1 ст. 201 Податкового кодексу України.

Згідно з п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних та/або порушення порядку заповнення податкової накладної не дає права покупцю на включення сум ПДВ до податкового кредиту. Судом на підставі наявних в матеріалах справи доказах встановлено, що усі податкові накладні, видані контрагентами позивача, у передбаченому законом порядку були зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Згідно з п. 201.8 ст.201 ПКУ право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку. У даному випадку на момент виписування усіх податкових накладних, що зазначені в Акті перевірки, контрагенти булі зареєстровані як платники ПДВ, зазначене не оспорюється відповідачем.

Пунктом 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Судом також встановлено та підтверджується матеріалами справи, що товар, придбаний позивачем у контрагентів, був використаний у подальшому в власній господарській діяльності позивача.

Відтак, доводи, викладені в акті перевірки спростовуються належними та допустимими доказами, що наявні в матеріалах справи, а обставини, на які посилається представник відповідача, не можуть бути достатніми підставами для визнання правочинів між позивачем та контрагентом недійсними та не можуть одночасно бути достатніми доказами "безтоварності"/неможливості фактичного здійснення господарських взаємовідносин між позивачем та контрагентом.

Частина 1 ст. 91 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Отже, за змістом зазначеної норми державна реєстрація юридичної особи є юридично значимою дією, з якою цивільне та господарське законодавство пов'язує виникнення цивільної правоздатності.

Як вбачається з пояснень позивача, акт перевірки не містить, на момент вчинення господарських правовідносин між позивачем та контрагентами і на момент фактичного виконання даних господарських відносин, контрагенти позивача, як юридичні особи були внесені в Єдиний державний реєстр юридичних осіб та фізичних осіб підприємців та були зареєстрованими платниками податків на додану вартість.

Крім того, відповідно до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, на момент вчинення господарських операцій, ПП «Кратос-Гранд», ТОВ «Інтерграс Компані», ТОВ «Асфард», ПП «Рамхат», ТОВ «Олтон-Буд» не ліквідовані, не перебували у стані ліквідації, наявна вся необхідна інформація про керівників даних товариств.

Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними платниками податків (постачальниками) з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальників чи сприяння ухиленню постачальниками товару у ланцюгу постачання від виконання податкових зобов'язань може свідчити про незаконність формування показників податкової звітності, однак таких обставин в ході розгляду даної справи встановлено не було.,

Всі первинні документи по фінансово-господарським операціям позивача складені у відповідності до вимог чинного законодавства.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що для формування в тому числі і податкового кредиту, необхідно мати первинні документи, які можуть довести реальність здійснення господарської операції, підтвердити факт використання придбаних товарів/послуг в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

З аналізу вищезазначених норм закону та матеріалів справи, суд приходить до висновку, що позивачем надано суду переконливі докази того, що вищезазначений договір укладений з метою настання реальних обставин, а тому, висновки викладені в Акті перевірки є помилковими та викладеними з порушенням норм податкового права.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 13.02.2013 року по справі № К/9991/74156/12.

Будь-яких обмежень, застережень, заборон відносно включення до складу адміністративних витрат, витрат по супроводженню програмного забезпечення ПК України не містить. Таким чином, за правилами Податкового кодексу України підставою для віднесення до складу витрат сум витрат, понесених на придбання товарів (робіт, послуг), є сукупність таких умов, як реальне (фактичне) придбання товарів (робіт, послуг), використання придбаних товарів (робіт, послуг) у власній господарській діяльності, а також документальне підтвердження понесених витрат. Всі умови, передбачені чинним законодавством, для формування витрат Позивачем було дотримано, а відповідачем з посиланням на належні та допустимі докази не спростовано.

Підсумовуючи вищевикладене, суд зазначає, що податковим органом жодним чином не доведено, що операції з придбання косметичної продукції, є недійсними та/або такими, що не пов'язані з отриманням доходу, не наведено вагомих доказів та аргументів для обґрунтування своєї позиції.

Матеріалами справи підтверджується, що господарські операції фактично виконані та оформлені відповідними первинними (бухгалтерськими та податковими) документами. Визнання первинних документів та господарських операцій податковим органом недійсними, не пов'язаними з отриманням доходу та такими, що зумовлюють завищення витрат, лише на підставі припущень податкового органу в односторонньому порядку, не породжує недійсності фінансових документів, пов'язаних з виконанням правочинів та здійсненням підприємницької діяльності.

При цьому слід зазначити, що одним із основних принципів податкового законодавства, відповідно до ст. 4.1.4 ПК України є принцип презумпції правомірності рішень платника. Відповідно, принцип оцінки податкових спорів - це принцип презумпції добросовісності платника, у зв'язку з яким, дії платника податків є економічно виправданими, а відомості, що містяться у податкових деклараціях, податкових накладних та інших первинних документах є достовірними.

Отже, віднесення позивачем сум до складу витрат на підставі належним чином оформлених розрахункових, платіжних та інших документів, обов'язковість яких передбачена правилами ведення податкового обліку, є правомірним.

З аналізу вищезазначених норм права та матеріалів справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача щодо визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На думку суду, відповідачем не доведено правомірність та обґрунтованість прийняття спірного рішення з урахуванням вимог встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 69, 70, 71, 158 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 21.07.2017р. №0005691401, №0005681401.

Присудити на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Техносистем» (код ЄДРПОУ 30726586) здійснений ним судовий збір у розмірі 43722,06грн. за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ДФС у м.Києві (код ЄДРПОУ 39439980).

Постанова набирає законної сили в порядку передбаченому ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства та може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя І.В. Смолій