Постанова № 70057342, 29.09.2017, Окружний адміністративний суд міста Києва

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

29 вересня 2017 року № 826/7319/17

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Смолія І.В., суддів Аблова Є.В., Григоровича П.О., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Державне підприємство «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» (далі по тексту - позивач, ДП «НАЕК «Енергоатом») звернулись до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної фіскальної служби України (далі по тексту відповідач, ДФС України) про визнання протиправною та скасування індивідуальної податкової консультації.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 08.06.2017 року відкрито провадження в адміністративній справі та призначено до судового розгляду на 05.07.2017 року.

Судове засідання призначене на 05.07.2017 року відкладалось на 13.09.2017 року.

В судовому засіданні 13.09.2017 року представники позивача не заперечували проти переходу у письмове провадження.

Відповідно до ч. 6 ст. 128 КАС України суд Ухвалою від 13 вересня 2017 року перейшов в письмове провадження.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з матеріалів справи, Державне підприємство «Національна атомна енергогенеруюча компанія Енергоатом» на підставі ст. 52 Податкового кодексу України листом від 24.01.2017 № 1107/15 звернулося до державної фіскальної служби України за отриманням письмової індивідуальної податкової консультації з питань практичного застосування окремих норм розділу VI ПКУ «Акцизний податок», а саме:

1) чи є об'єктом декларування акцизним податком вартість електричної енергії, придбаної енергопостачальником у оптового постачальника та експортованої за межі митної території України у контексті пп. 213.2.1 п. 213.2 ст. 213 ПКУ; 2) у випадку необхідності декларування вартості електричної енергії, придбаної Компанією у оптового постачальника та експортованої в повному обсязі за межі митної території України, у яких графах додатку 7 до декларації акцизного податку підлягає зазначення такої вартості (5-6 або 8- 9); 3) у випадку необхідності декларування вартості електричної енергії, придбаної Компанією у оптового постачальника та експортованої в повному обсязі за межі митної території України, з урахуванням вимог пп. 213.2.1 п. 213.2 ст. 213 ПКУ та ст. 25 ПКУ, чи є законодавчі підстави для декларування ставки акцизного податку (гр. 10 додатку 7); 4) у випадку необхідності декларування вартості електричної енергії, придбаної Компанією у оптового постачальника та експортованої в повному обсязі за межі митної території України, з урахуванням вимог пп. 14.1.156 п. 14.1 ст. 14 ПКУ, яким визначено, що податкове зобов'язання - сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податок чи збір на підставі та строки, визначені податковим законодавством, чи є законодавчі підстави для декларування суми податкового зобов'язання, що не підлягає сплаті до бюджету (гр. 12 додатку 7); 5) чи підлягає заповненню гр. Е1 розділу Е декларації акцизного податку «Сума податкових пільг» з урахуванням вимог пп. 213.2.1 п. 213.2 ст. 213 ПКУ та п. 30.1 ст. 30 ПКУ, яким визначено, що податкова пільга - це передбачене податковим та митним законодавством звільнення платника податків від обов'язку щодо нарахування та сплати податку та збору, сплата ним податку та збору в меншому розмірі, а операції з експорту електроенергії не є об'єктом оподаткування.

В обґрунтування позовних вимог, позивач зазначив, що на лист ДП «НАЕК «Енергоатом» від 24.01.2017 № 1107/15 ДФС України листом від 15.02.2017 № 3074/6/99-99-15-03-03-15 надано індивідуальну податкову консультацію із роз'ясненням застосування норм ПКУ по акцизному податку, яка суперечить нормам та змісту акцизного податку.

Позивач, не погодившись із вказаною податковою консультацією відповідача, звернувся до суду із даним позовом.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд прийшов до переконання про задоволення позовних вимог виходячи з наступних міркувань.

За визначенням, наведеним в підпункті 14.1.172 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України (далі - ПК України), податкова консультація - допомога контролюючого органу конкретному платнику податків стосовно практичного використання конкретної норми закону або нормативно-правового акта з питань адміністрування нарахування та сплати податків чи зборів, контроль за справлянням яких покладено на такий контролюючий орган.

В силу п. 52.1 ст. 52 ПК України за зверненням платників податків контролюючі органи надають їм безоплатно консультації з питань практичного використання окремих норм податкового законодавства протягом 30 календарних днів, що настають за днем отримання такого звернення даним контролюючим органом.

Податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію (п. 52.2 ст. 52 ПК України).

Право на оскарження податкової консультації до суду та правові наслідки такого розгляду закріплені в нормах п. 53.3. ст. 53 ПК України, в силу яких платник податків може оскаржити до суду наказ про затвердження узагальнюючої податкової консультації або надану йому індивідуальну податкову консультацію як правовий акт індивідуальної дії, викладені в письмовій або електронній формі, які, на думку такого платника податків, суперечать нормам або змісту відповідного податку чи збору.

Скасування судом наказу про затвердження узагальнюючої податкової консультації або індивідуальної податкової консультації є підставою для надання нової податкової консультації з урахуванням висновків суду (абз. 2 п. 53.3. ст. 53 ПК України).

З контексту наведеної норми п. 53.3. ст. 53 ПК України вбачається, що податкова консультація може бути визнана такою, що не ґрунтується на вимогах чинного законодавства в судовому порядку в разі її суперечності нормам або змісту відповідного податку чи збору.

Як встановлено судом, на питання «чи є об'єктом декларування акцизним податком вартість електричної енергії придбаної енергопостачальником у оптового постачальника та експортованої за межі митної території України у контексті пп. 213.2.1 ПКУ» Відповідач надав роз'яснення, що «енергопостачальники при здійсненні операцій з продажу придбаної на оптовому ринку електричної енергії та/або постачання її споживачам поза оптовим ринком електричної енергії або при здійсненні експорту та/або імпорту електричної енергії є платниками акцизного збору».

Так, відповідно до Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28.12.2014 р. № 71-VIII до переліку підакцизних товарів віднесено електричну енергію (пп. 215.3.9 ПКУ). Згідно з пп. 212.1.12 та 212.1.13 ПКУ платниками податку є: - оптовий постачальник електричної енергії; - виробники електричної енергії, які мають ліцензію на право здійснення підприємницької діяльності з виробництва електричної енергії і продають її поза оптовим ринком електричної енергії.

Не є платниками податку особи, які здійснюють діяльність з виробництва електричної енергії за умови її продажу на оптовому ринку електричної енергії та/або з постачання електричної енергії, крім платників, зазначених в пп. 212.1.12 ПКУ.

Відповідно до пп. 213.1.10 ПКУ об'єктом оподаткування є операції з оптового постачання електричної енергії. Базою оподаткування є вартість реалізованої електричної енергії без податку на додану вартість (пп. 214.1.3 ПКУ). Порядок складання та подання декларації з акцизного податку врегульовано ст. 223 ПКУ. Так, базовий податковий період для сплати податку відповідає календарному місяцю (пп. 223.1 ПКУ). Згідно з пп. 223.2 ПКУ оптовий постачальник електричної енергії подає щомісяця не пізніше 20 числа наступного періоду контролюючому органу за місцем реєстрації декларацію акцизного податку за формою, затвердженою у порядку, встановленому ст. 46 ПКУ. Як встановлено ст. 1 Закону України «Про електроенергетику» від 16.10.97 р. № 575/97-ВР (далі - Закон № 575):

- оптове постачання електричної енергії

- купівля електричної енергії, формування її оптової ціни та продаж електричної енергії за оптовою ціною енергопостачальникам;

- енергопостачальники

- учасники оптового ринку електричної енергії України, які купують електричну енергію на цьому ринку з метою її продажу та/або постачання споживачам або з метою її експорту та/або імпорту.

Згідно із ст. 15 Закону № 575 всі учасники оптового ринку електричної енергії укладають договори купівлі-продажу електричної енергії із суб'єктом господарської діяльності, який здійснює оптове постачання електричної енергії відповідно до договору, на підставі якого створюється оптовий ринок електричної енергії.

Як передбачено постановою КМУ «Про утворення державного підприємства «Енергоринок» від 05.05.2000 р. № 755, оптове постачання електричної енергії є предметом діяльності саме цього підприємства. Позивач, у свою чергу, здійснюють придбання електричної енергії на оптовому ринку у ДП «Енергоринок» та подальше її постачання споживачам.

З огляду на вищевикладене, платником акцизного податку з постачання електроенергії, суд вважає, виступає не позивач, а саме оптовий постачальник електричної енергії - ДП «Енергоринок».

Оскільки, суд вважає, що позивач не є платником акцизного податку з постачання електроенергії, а тому й інші питань зазначені у листі ДП «НАЕК «Енергоатом», які є похідними від першого та основного питання, також суперечать чинному законодавсту.

Відповідно до п. 4.1.9. п. 4.1. статті 4 Податкового кодексу України податкове законодавство ґрунтується на принципі стабільності, відповідно до якого зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року.

Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році» від 24.12.2015 року № 909-VIII посилено податкове навантаження на суб'єкта господарювання, зокрема розширено коло товарів, які є підакцизними, у зв'язку з чим, даний законодавчий акт є таким, що погіршує становище платника податку.

Пунктом 4.3 ст. 4 Податкового кодексу України передбачено, що періоди та строки сплати податків та зборів установлюються, виходячи з необхідності забезпечення своєчасного надходження коштів до бюджету з урахуванням зручності виконання платником податкового обов'язку та зменшення витрат на адміністрування податків та зборів.

Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки.

Таким чином, висновок податкової консультації про наявність у позивача обов'язку по сплаті акцизного податку та обов'язку складення та реєстрації акцизних накладних реалізованого товару в Єдиному реєстрі акцизних накладних, суперечать принципу стабільності податкового законодавства.

З урахуванням наведених норм ПК України та фактичних обставин справи, суд приходить до висновку, що наведені у тексті спірної індивідуальної податкової консультації висновки не відповідають основними засадам податкового законодавства та принципу правової визначеності, як складової принципу верховенства права.

В силу норм ст. 4 ПК України податкове законодавство базується на принципі презумпції правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу.

Також суд враховує висновки Європейського суду з прав людини, викладені в остаточного рішенні від 07.10.2011 у справі «Серков проти України» (заява № 39766/05) щодо того, що відповідне національне законодавство має відповідати вимозі «якості» закону, щоб воно було доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним у застосуванні. У разі якщо норма закону або іншого нормативного акта, виданого на основі закону, або якщо норми різних законів або нормативних актів дозволяють неоднозначне або множинне тлумачення прав та обов'язків платників податків і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків, та в остаточному рішенні від 14.01.2011 у справі «Щокін проти України» (заяви №№23759/03 та 37943/06), де Європейський суд з прав людини встановив порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, оскільки органи держаної влади віддали перевагу найменш сприятливому тлумаченню національного законодавства, що призвело до накладення на заявника додаткових зобов'язань зі сплати прибуткового податку.

За результатами дослідження матеріалів справи та тексту спірної податкової консультації суд дійшов переконання про те, що висновки відповідача були сформовані необґрунтовано.

При цьому, в силу вимог п. 53.3 ст. 53 Податкового кодексу України судом вбачається існування підстав для задоволення позовних вимог в частині зобов'язання Державної фіскальної служби України надати позивачу нову податкову консультацію з урахуванням висновків суду.

Враховуючи викладене суд вважає позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ч.1 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Частиною 2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 69, 70, 71, 94, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати податкову консультацію Державної фіскальної служби України №3074/99-99-15-03-03-15 від 15.02.2017 року.

Зобов'язати Державну фіскальну службу України надати Державному підприємству «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» податкову консультацію на її звернення від 24.01.2017 року №1107/15 з урахуванням висновків суду.

Постанова набирає законної сили в порядку передбаченому ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Головуючий Суддя І.В. Смолій

Судді Є.В. Аблов

П.О. Григорович