Постанова № 70056652, 06.11.2017, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 815/3920/17

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 жовтня 2017 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Бойко О.Я.,

за участі:

секретаря судового засідання – Белінського Г.В.,

представників позивача – ОСОБА_1,ОСОБА_2 за довіреністю,

представника відповідача –ОСОБА_3 за довіреністю,

розглянувши у судовому засіданні справу за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю “ЮНІ-ТОЙС УКРАЇНА” до Головного управління ДФС в Одеській області про скасування податкового повідомлення рішення від 18.07.2017 року,-

СУТЬ СПОРУ:

В провадженні Одеського окружного адміністративного суду знаходиться справа за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю “ЮНІ-ТОЙС УКРАЇНА” до Головного управління ДФС в Одеській області в якому позивач просить суд:

- скасувати податкове повідомлення рішення №0020251404 від 18.07.2017 р. винесене ГУ ДФС в Одеській області на суму податку на додану вартість у розмірі 2 694 665 грн. та штрафних санкцій з цього податку у розмірі 673 667 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив наступне.

Посадовими особами ГУ ДФС в Одеській області проведена планова виїзна документальна перевірка ТОВ “ЮНІ-ТОЙС УКРАЇНА” з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 22.04.2014 р. по 31.03.2017 р, валютного законодавства за період з 22.04.2014 р. по 31.03.2017 р., з питань єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування за період з 22.04.2014 р. по 31.03.2017 р.

За результатами перевірки відповідач склав акт №000267/15-32-14-04/39188868 від 03.07.2017 р.

Позивач не погодившись з висновками акту направив заперечення на акт перевірки в частині порушень щодо формування податкового кредиту. Однак 18.07.2017 р. ТОВ “ЮНІ-ТОЙС УКРАЇНА” отримало відповідь про результати розгляду заперечень на акт перевірки, у відповідності з яким висновки по акту перевірки залишені без змін.

Відповідач на підставі акту перевірки прийняв податкове повідомлення – рішення від 18.07.2017 р. № НОМЕР_1 на суму податку на додану вартість у розмірі 2 694 665 грн., та штрафних санкцій з цього податку у розмірі 673 667 грн.

Позивач вважає висновки акту перевірки такими, що не відповідають дійсності, а прийняте ДПІ на підставі акту перевірки податкове повідомлення – рішення такими, що належать до скасування.

Представники позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримали у повному обсязі та просили їх задовольнити посилаючись на обґрунтування викладені в позовній заяві (т.1 а.с.5-15).

Представник відповідача у судовомузасіданні у задоволенні позову просив відмовити з підстав викладених у запереченні на адміністративний позов (т.30 а.с.149-152).

Представник відповідача в обґрунтування письмових заперечень зазначив, що перевіркою встановлено, що ТОВ “ЮНІ-ТОЙС УКРАЇНА” у 2014-2016 роках формувало податковий кредит по взаємовідносинам з наступними контрагентами: ТОВ «АРІАЛ-ТОРГ», ТОВ «АСТЕРА ГРУП», ТОВ «БЕСТ-ТРЕНД», ТОВ «ВАЛДІ ТОРГ», ТОВ «ГЕСАДА КОМПАНІ», ТОВ «РОДНІК-СТАЙЛ», ТОВ «ТЕРМІНІ ГРУПП», ТОВ «УКРБУД КОМПАНІ», ТОВ «ФОРЕСТО ТРАНС».

ГУ ДФС в Одеській області зібрано та використано податкову інформацію, щодо діяльності зазначених контрагентів. Зокрема, по постачальникам відповідач встановив відсутність підприємства за податковою адресою, невідповідність номенклатури придбаного реалізованого товару; відсутність основних засобів, трудових ресурсів та виробничих потужностей, управлінського технічного персоналу, складських приміщень та транспортних засобів, відсутність можливості виконання операцій із постачальниками та надання послуг наявним трудовим ресурсом з урахуванням часу, оперативності проведення операцій, місцезнаходження майна, віддаленості контрагентів один від одного, відсутність будь-якої інформації про зберігання товарів, власні орендовані фонди тощо.

Також перевіркою встановлено, що у 2015-2017 роках ТОВ “ЮНІ-ТОЙС УКРАЇНА” уклало однотипні договори з такими підприємствами ТОВ «АКТИВ ПРОДЖЕКТ», ТОВ «ДЕЛІВЕРІ ГРУПП», ТОВ «КЛІО КО», ТОВ «НЬЮ ФІНАНС-2016», ТОВ «СЕЛЕЗІЯ», ТОВ «ТАСМЕН». Аналізом ланцюгів постачання зазначених підприємств встановлено відсутність придбання товарів із зазначеною номенклатурою.

Представник відповідача зазначив, що в ході перевірки встановлено, що позивач безпідставно включив до складу податкового кредиту з ПДВ суми ПДВ від вартості придбання у зазначених підприємств, яке містить ознаки нереальності в частині реалізації товару, який не було раніше придбано, або вироблено, та фактично не здійснювалось, що призвело до завищення податкового кредиту з ПДВ. Загальними ознаками порушень з боку вказаних підприємств є реалізація товарів та послуг за номенклатурою, відмінною від номенклатури документально оформленого попереднього придбання відповідно до податкових накладних, зареєстрованих У Єдиному реєстрі податкових накладних. Також посилався на те, що проведеним аналізом діяльності вище зазначених підприємств, встановлена відсутність необхідних умов для здійснення господарських операцій, у зв’язку з відсутністю основних фондів, технічного персоналу, виробничих активів, транспортних засобів.

У зв’язку з чим ГУ ДФС в Одеській області вважає правомірними прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Заслухавши пояснення представниківсторін, дослідивши надані письмові докази, перевіривши матеріали справи, а також проаналізувавши законодавство, яке регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що адміністративний позов належить до задоволення. Свій висновок вмотивовує наступним чином. Так, суд, -

ВСТАНОВИВ:

ТОВ “ЮНІ-ТОЙС УКРАЇНА”взято на облікв контролюючих органах 22.04.2014 р. за №155214050400, станом на 03.07.2017 р. перебуває на обліку в ДПІ у Малиновському районі м. Одеси ГУ ДФС в Одеській області.

На підставі направлень співробітники ГУ ДФС в Одеській області провели планову виїзну документальну перевірка ТОВ “ЮНІ-ТОЙС УКРАЇНА” з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 22.04.2014 р. по 31.03.2017 р. валютного законодавства за період з 22.04.2014 р. по 31.03.2017 р., з питань єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування за період з 22.04.2014 р. по 31.03.2017 р.

03.07.2017 року за результатами перевірки ГУ ДФС в Одеській області склала акт № 000267/15-32-14-04/39188868 (т.1 а.с.18-59).

В акті перевірки встановлено наступні порушення з боку позивача:

1.п.44.1 ст.44, ч. «а» п.198.1, п.198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, в наслідок чого занижено податок на додану вартість, що належить до сплати в бюджет у сумі 2 694 665 грн.

2. п.201.1, п.201.10 ст.201 ПК України, в результаті чого встановлено порушення терміну реєстрації податкових накладних в ЄРПН: до 15 календарних днів на загальну суму ПДВ 240 268,80 грн.

На підставі акту перевірки відповідач виніс податкове повідомлення рішення № НОМЕР_1 від 18.07.2017 р. у зв’язку з чим позивачу збільшено суму грошового зобов’язання за платежем податок на додану вартість на загальну суму 3 368 333,00 грн.із них за податковим зобов’язанням на суму 2 694 665,00 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями на суму 673 667,00 грн.(т.1 а.с.17).

До вказаних правовідносин суд застосовує наступні норми права.

Згідно з ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядок їх адміністрування, права та обов'язки платників податків та зборів, компетенція контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються Податковим кодексом України від 02.12.2010 року №2755-VI (далі – Податковий кодекс України).

Відповідно до п.п.75.1.2. п.75.1 ст.75 Податкового кодексу України , документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Пунктом 85.2 ст.85 ПКУ встановлено, що платник податків зобов'язаний надати посадовим (службовим) особам контролюючих органів у повному обсязі всі документи, що належать або пов'язані з предметом перевірки. Такий обов'язок виникає у платника податків після початку перевірки.

Згідно з ст.9 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до пп.14.1.36 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно з п.44.1 ст.44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Також, суд звертає увагу, що згідно з пп.180.1.1 п.180.1 ст.180 Податкового кодексу України платником податку є будь-яка особа, що провадить або планує провадити господарську діяльність і реєструється за своїм добровільним рішенням як платник податку у порядку, визначеному статтею 183 цього розділу.

Відповідно до п.198.1 ст.198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з п.198.2 ст.198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Відповідно до п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв’язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно з п.200.1 ст.200 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Відповідно до п.200.4 ст.200 Податкового кодексу України при від’ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума: а) враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу) в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, а в разі відсутності податкового боргу - б) або підлягає бюджетному відшкодуванню за заявою платника у сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, в) та/або зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

За змістом наведених правових норм податковий кредит для визначення об’єкта оподаткування ПДВ має бути сформований за наявності фактично здійснених і підтверджених належним чином господарських операцій разом із складеними при їх проведенні первинними документами, які відображають реальність тієї операції, яка є підставою для обліку платника податків.

Щодо завищення податкового кредиту з податку на додану вартість у сумі 1 751 802,94 грн. суд зазначає наступне.

Так, перевіркою встановлено, що позивач у 2014-2016 р. формував податковий кредит по взаємовідносинам з наступними контрагентами:ТОВ «АРІАЛ-ТОРГ», ТОВ «АСТЕРА ГРУП», ТОВ «БЕСТ-ТРЕНД», ТОВ «ВАЛДІ ТОРГ», ТОВ «ГЕСАДА КОМПАНІ», ТОВ «РОДНІК-СТАЙЛ», ТОВ «ТЕРМІНІ ГРУПП», ТОВ «УКРБУД КОМПАНІ», ТОВ «ФОРЕСТО ТРАНС».

Основною номенклатурою товарів, що постачались на адресу позивача зазначеною низкою підприємств є постачання дитячих іграшок в асортименті.

Також відповідач посилається на завищення податкового кредиту з податку на додану вартість у сумі 942 861,98 грн. Зокрема, перевіркою встановлено, що позивач у 2015-2017 р. сформував податковий кредит по взаємовідносинам з наступними контрагентами: ТОВ «АКТИВ ПРОДЖЕКТ», ТОВ «ДЕЛІВЕРІ ГРУПП», ТОВ «КЛІО КО», ТОВ «НЬЮ ФІНАНС-2016», ТОВ «СЕЛЕЗІЯ», ТОВ «ТАСМЕН».

Відповідач в акті перевірки зазначає, що позивач безпідставно включив до складу податкового кредиту з ПДВ суми ПДВ від вартості придбання у цих підприємств, яке містить ознаки нереальності в частині реалізації товару, який не було раніше придбано або вироблено, та фактично не здійснювалось, що призвело до завищення податкового кредиту з ПДВ всього у сумі 942 861,98 грн.

На підтвердження своєї позиції, щодо вчинення позивачем правопорушень податкового законодавства відповідач посилається на зібрану та використану податкову інформацію щодо діяльності контрагентів позивача. Відповідно до вказаної інформації оперативними заходами у відношенні цих підприємств відповідач встановив відсутність підприємств за податковою адресою, невідповідність номенклатури придбаного реалізованого товару; відсутність основних засобів, трудових ресурсів та виробничих потужностей, управлінського технічного персоналу, складських приміщень та транспортних засобів, відсутність можливості виконання операцій із постачальниками та надання послуг наявним трудовим ресурсом з урахуванням часу, оперативності проведення операцій, місцезнаходження майна, віддаленості контрагентів один від одного, відсутність будь-якої інформації про зберігання товарів, власні орендовані фонди тощо.

Окрім того, відповідач посилається на систему «Деталізована інформація по платнику ПДВ щодо результатів автоматизованого співставлення податкових зобов’язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні Державної фіскальної служби України» яка встановила розбіжність між податковим кредитом позивача та податковими зобов’язаннями вказаних підприємств.

Відповідач вважає, що це призвело до штучного формування податкового кредиту третім особам та сприянню в отриманні податкової вигоди у вигляді заниження сплати суми податку на додану вартість, що належала б сплаті до бюджету.

Суд з даними висновками не погоджується, вважає їх безпідставними та такими, що ґрунтуються на припущеннях.

Так, впродовж судового розгляду справи суд встановив, що позивач уклав договори поставкиз наступними контрагентами: ТОВ «АРІАЛ-ТОРГ», ТОВ «АСТЕРА ГРУП», ТОВ «БЕСТ-ТРЕНД», ТОВ «ВАЛДІ ТОРГ», ТОВ «ГЕСАДА КОМПАНІ», ТОВ «РОДНІК-СТАЙЛ», ТОВ «ТЕРМІНІ ГРУПП», ТОВ «УКРБУД КОМПАНІ», ТОВ «ФОРЕСТО ТРАНС» (т.3 а.с.49-64, 76-79, 93-96).

На підтвердження реальності господарських операцій за вищезазначеними договорами позивач до перевірки та до суду надав наступні первинні документи: податкові накладні, видаткові накладні ( т.4 а.с.2-250, т.5 а.с.4-42, 78-250, т.6 а.с.1-114, 164-179, 202-250, т.7 а.с.1-33, 42-56, 59-83,86-107, 110-127, 130-136, 139-155, 158-164, 167-172, 175-181, 184, 187, 190, т.8 а.с.3-12, 15-21, 24-29, 32-37,40-49,76-129, 132-222,225-250, т.9 а.с.1-11, 14-27, 57-67, 70-81, 106-112, 132-140, 143-180).

Також суд встановив, що позивач уклав договори поставкиз наступними контрагентами:ТОВ «АКТИВ ПРОДЖЕКТ», ТОВ «ДЕЛІВЕРІ ГРУПП», ТОВ «КЛІО КО», ТОВ «НЬЮ ФІНАНС-2016», ТОВ «СЕЛЕЗІЯ», ТОВ «ТАСМЕН» (т.3 а.с.46-48, 69-75,80-86).

На підтвердження реальності господарських операцій за вищезазначеними договорами позивач до перевірки та до суду надав наступні первинні документи: податкові накладні, видаткові накладні ( т.5 а.с.34-41, 43-77, т.6 а.с.115-163,180, т.7 а.с. 193-203, 206-219, 222-231, 234-246, 249-250, т.8 а.с.52-73, т.9 а.с. 30-39, 39-54, 84-103, 181-87)

Таким чином, суд зазначає, що в матеріалах справи містяться первинні документи, які відображають рух товарів від вказаних підприємств до позивача з урахуванням його придбання, перевезення та зберігання, а також рух товарів від позивача третім особам – покупцям товару, зокрема мережі Таврія В, Белес-Україна.

На підтвердження реальності господарських операцій позивача з третіми особами в матеріалах справи наявні договори, податкові накладні видаткові накладні (т.10 а.с. 1-250, т.11 а.с.1-250, т.12 а.с. 1-250, т.13 а.с. 1-250, т.14 а.с.1-250, т.15 а.с.1-250, т.16 а.с.1-250, т.17 а.с.1-250, т.18 а.с.1-250, т.19 а.с.1-250, т.20 а.с.1-250, т.21 а.с.1-250, т.22 а.с. 1-250, т.23 а.с.1-250, т.24 а.с.1-250, т.25 а.с. 1-250, т.26 а.с.1-250, т.27 а.с.1-250, т.28 а.с.1-250, т.29 а.с.1-250, т.30 а.с.1-141).

Також суд встановив, що позивач уклав 25.07.2014 р. договір № 18 з ТОВ «КРЕДО-ТРАНС» на перевезення всіх товарів (т.3 а.с.97-101).

В підтвердження виконання умов зазначеного договору в матеріалах справи наявні акти надання послуг та товарно транспортні накладні (т.3 а.с.102-123, т.7 а.с. 57-58, 84-85, 108-109, 128-129, 137-138, 156-157, 165-166, 173-174, 182-183, 185-186, 188-189, 191-192, 204-205, 220-221, 232-233, 247-248, т.8 а.с.1-2, 13-14, 22-23,30-31, 38-39, 50-51, 130-131, 223-224, т.9 а.с. 12-13, 28-29, 37-38, 55-56, 68-69, 82-83, 104-105, 113-114, 130-131, 141-142, т.21 а.с.96,228).

Також суд встановив, що позивач уклав договір № 7 від 05.09.2014 р. з ТОВ «МЕТР-1» найма нежитлового приміщення, також 05.09.2014 р. між сторонами підписаний акт прийому –передачі та додаткові угоди. В подальшому укладено договір про дострокове розірвання договору №7, та 01.01.2016 р. укладений договір найма нежитлового приміщення з ТОВ «МЕТР-1», підписані акти прийому передачі та акти надання послуг (т.3 а.с.125-168).

01.07.2014 р. позивач також уклав договір оренди частини будівлі з ФОП ОСОБА_4 в підтвердження виконання умов договору підписані акти прийому – передачі та акти надання послуг (т.3 а.с.169-189).

Зазначені документи не містять будь-яких невідповідностей, з цих документів можливо встановити зміст господарських операції та прослідкувати придбання та подальшу реалізацію товарів.

При цьому суд звертає увагу на те, що згідно з приписами пп. 20.1.6. п. 20.1. ст. 20 ПКУ Контролюючі органи мають право «запитувати та вивчати під час проведення перевірок первинні документи, що використовуються в бухгалтерському обліку, регістри, фінансову, статистичну та іншу звітність, пов'язану з обчисленням і сплатою податків, зборів, платежів, виконанням вимог законодавства, контроль за додержанням якого покладено на контролюючі органи. Однак, з огляду на акт перевірки та пояснення представника відповідача впродовж розгляду справи, до зазначених первинних документів у акті перевірки відповідач не зазначив жодних зауважень.

Таким чином, суд робить висновок, що господарські операції позивача із зазначеним вище контрагентами підтверджені усіма необхідними первинними документами.

Щодо посилань відповідача на податкову інформацію, як на докази правомірності прийняття оскаржуваного рішення та нереальності господарських операцій позивача з його контрагентами, суд вважає, що наявність певної інформації, одержаної від інших підрозділів податкової служби чи з інформаційних систем державної податкової служби, що не оформлена рішеннями суб’єкта владних повноважень і не є юридичним фактом, утворює лише підставу для перевірки такої інформації, може породжувати певні сумніви щодо законності господарських операцій платника податків, однак не є беззаперечним доказом того факту, що в дійсності платнику податків його контрагентом ніякі товари не постачались, послуги не надавались.

Суд зауважує, що використання відповідачем лише податкової інформації, інформації комп’ютерних баз не є належним доказом відсутності фактів здійснення господарських операцій.

Фактично відповідач в порушення норм та приписів діючого законодавства України визнав всі угоди, які були укладені позивачем з його контрагентами – недійсними, що найменш є неприпустимими з огляду на пряму норму ст.204 Цивільного кодексу України щодо встановлення презумпції правомірності правочину, де закріплено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

З урахуванням відсутності будь-яких підстав, що передбачені законом для визнання цих угод недійсними в силу норм закону та відсутності рішень судів України, в т.ч. вироків відносно посадових осіб контрагентів позивача, висновок щодо нереальності/безтоварності вказаних в акті перевірки господарських операцій органів ДФС є хибним та упередженим, та таким, що не узгоджується з фактичними обставинами справи та реальним станом господарського обороту між позивачем та вказаними контрагентами.

Крім того, суд зазначає, що позивач не повинен нести відповідальність за дії чи бездіяльність своїх контрагентів. Порушення податкової дисципліни, вчинені контрагентом платника податку тягнуть відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не можуть бути підставою для позбавлення платника податку права на віднесення вартості отриманих послуг до складу валових витрат у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого права та має необхідні документальні підтвердження їх розміру.

Такої ж позиції дотримується Верховний Суд України в постанові від 31.01.2011 року в адміністративній справі за позовом закритого акціонерного товариства “Мукачівський лісокомбінат” до Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції в Закарпатській області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення.

Також, суд звертає увагу на рішення Європейського Суду з прав людини від 9 січня 2007 року, про порушення Україною статті 1 Першого протоколу у справі “Інтерсплав проти України”.

Так, у п.37 рішення вказується: “Заявник стверджував, що він сплачував податки відповідно до Закону і ці платежі перевірялись декілька разів державними органами. Він зазначив, що він не несе відповідальності за діяльність інших компаній, у яких він купував металевий брухт, ціна на який включала ПДВ. Обов'язок сплачувати це ПДВ покладався на ці компанії, а не на заявника. Заявник підкреслив, що він не мав ні компетенції, ні можливості контролювати господарську діяльність інших підприємств і ситуація, на яку посилається Уряд, вказує на незадовільну діяльність податкових органів, за які заявник не повинен нести відповідальність. Він далі підкреслював, що численні перевірки його діяльності які здійснювалися податковими органами, не виявили порушень, на підставі яких останні могли б ґрунтувати свої відмови”.

Відповідно до п.38 рішення зазначено: “На думку Суду, коли державні органи володіють будь-якою інформацією про зловживання в системі відшкодування ПДВ, що здійснюються конкретною компанією, вони можуть вжити відповідних заходів для запобігання або усунення таких зловживань. Суд, однак, не може прийняти зауваження Уряду щодо загальної практики з відшкодування ПДВ за відсутності будь-яких ознак, які б указували на те, що заявник був безпосередньо залучений до таких зловживань ”.

Також суд звертає увагу, що на момент здійснення господарських операцій усі контрагенти позивача були платниками ПДВ та зареєстровані у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. Будь-яких зауважень стосовно статусу контрагентів позивача як платників ПДВ на час виписки податкових накладних в акті перевірки не міститься. Також відповідач жодним чином не довів, відсутність даних підприємств за місцезнаходженням на час здійснення ними господарської діяльності з позивачем.

Таким чином, суд робить висновок, що позивач сформував податковий кредит на підставі наданих контрагентами первинних документів, що підтверджується документами наявними в матеріалах справи.

Крім того, суд зазначає, як було встановлено впродовж судового розгляду справи та визнається обидвома сторонами, основним видом діяльності позивача є продаж дитячих іграшок. З аналізу укладених угод між позивачем та його контрагентами відповідно до податкових накладних (які містяться в матеріалах справи) позивач придбавав дитячі іграшки, які в подальшому реалізовував.

Таким чином, прослідковується прямий та логічний зв’язок між безпосередньою господарською діяльністю позивача та укладеними угодами на здійснення господарської діяльності з контрагентами в періоді, що перевірявся.

На підставі встановлених обставин суд вважає, що відповідач не довів нереальність здійснення позивачем господарських операцій із вказаними вище по тексту контрагентамита не надав доказів, які б вказували про безпосереднє відношення позивача до зловживань у системі відшкодування податку на додану вартість.

Відповідно до ч.2 ст.72 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Таким чином, враховуючи викладене вище, суд встановив, що відповідач всупереч нормам Податкового кодексу України безпідставно прийняв податкове повідомлення-рішення від 18.07.2016 року № НОМЕР_1.

Згідно з ч.3 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), добросовісно; розсудливо; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).

На підставі викладеного, керуючись Конституцією України, Податковим кодексом України, Законом України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”, ст.ст.2, 7, 8, 9, 11, 27, 69-71, 86, 94, 122, 159-163 КАС України, суд –

ПОСТАНОВИВ:

1. Адміністративний позов задовольнити.

2. Скасувати податкове повідомлення рішення №0020251404 від 18.07.2017 р. винесене ГУ ДФС в Одеській області на суму податку на додану вартість у розмірі 2 694 665 грн. та штрафних санкцій з цього податку у розмірі 673 667 грн.

Порядок і строки оскарження постанови визначаються ст.ст. 185, 186 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова суду першої інстанції, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Відповідно до частини першої статті 185, частини першої-другої, четвертої статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України, сторони які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси чи обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку дану постанову повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Одеського апеляційного адміністративного суду через Одеський окружний адміністративний суд.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Повний текст постанови складений 06 листопада 2017 року

Суддя О.Я. Бойко

.