Рішення № 70052682, 02.11.2017, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

Апеляційний суд Запорізької області

Єдиний унікальний № 314/1187/17 Головуючий у 1 інстанції: Беспалько Т.Д.

Провадження № 22-ц/778/3373/17 Суддя-доповідач: ОСОБА_1

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 листопада 2017 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Запорізької області у складі

Головуючого: Маловічко С.В., суддів: Крилової О.В., Гончар М.С.

при секретарі: Ващенко З.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 11 липня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_2 до голови Михайлівської сільської ради Вільнянського району Запорізької області ОСОБА_3, Михайлівської сільської ради Вільнянського району Запорізької області, Комунального підприємства «ЛевЗа» Михайлівської сільської ради Вільнянського району Запорізької областіпро визнання незаконним та скасування рішення, поновлення на роботі, стягнення грошової компенсації,

В С Т А Н О В И Л А :

ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до голови Михайлівської сільської ради Вільнянського району Запорізької області ОСОБА_3, про визнання незаконним та скасування рішення Михайлівської сільської ради Вільнянського району Запорізької області, поновлення на роботі, стягнення грошової компенсації.

В обґрунтування остаточно уточненого позову зазначив, що з 30.03.2015р. згідно своєї заяви від 27.03.2015р., рішення сесії Михайлівської сільської ради Вільнянського району Запорізької області від 27.03.2015р. № 8 та контракту від 30.03.2015р. він працював керівником Комунального підприємства «ЛевЗа», але 13.05.2016р. рішенням сесії Михайлівської сільської ради Вільнянського району Запорізької області № 6 було достроково припинено дію контракту та додаткової угоди № 1 до нього, якою продовжено строк його перебування на посаді керівника. Вважає незаконним дострокове припинення контракту з наступних підстав:

- сесія сільради не мала повноважень приймати рішення щодо припинення дії контракту;

- порушено порядок припинення контракту, оскільки за положеннями ст. 42 ЗУ «Про місцеве самоврядування» розпорядження з цього питання приймається головою сільради, а такого розпорядження ОСОБА_3 не видавала;

- рішення сесії про припинення контракту прийнято під час його перебування у тарифній відпустці з 05.05.2016р. до 29.05.2016р.;

- в рішенні сільради не зазначено, на якій підставі КЗпП з ним припинились трудові відносини;

- заявою від 17.05.2017р. він відкликав свої попередні заяви про звільнення за власним бажанням та про дострокове припинення контракту від 04.05.2017р.;

- подання ним вказаних заяв про звільнення та дострокове припинення контракту викликано

тиском і помстою з боку голови сільради ОСОБА_4 за те, що ним було повідомлено органи прокуратури про її дії, пов»язані з корупцією при прийнятті на роботу до сільради свого чоловіка, а також щодо розкрадання бюджетних коштів.

Посилаючись на вказані обставини, в остаточно уточненій позовній заяви просив: визнати незаконним та скасувати рішення Михайлівської сільради № 6 від 13.05.2016р., поновити його на посаді керівника КП «Левза» з 13.05.2016р., стягнути з ОСОБА_4: за час вимушеного прогулу з 30.05.2016р. по 05.07.2017р. середній заробіток в сумі 42 200 грн. (211 роб. днів), грошову компенсацію у зв»язку з переслідуванням за повідомлення про корупційні діяння – 19 200 грн., на відшкодування моральної шкоди 32 000 грн. та судовий збір в сумі 640 грн. за подання позову до суду І інстанції.

Ухвалою Вільнянського районного суду Запорізької області від 05 липня 2017р. залучено до участі у справі у якості співвідповідачів Михайлівську сільську раду Запорізької області, КП «ЛевЗА» ( Т. 1 а.с. 174).

Рішенням Вільнянського районного суду Запорізької області від 11 липня 2017 року у задоволені позову відмовлено.

Ухвалою Вільнянського районного суду Запорізької області від 08 серпня 2017р. виправлено описки у вказаному рішенні: зазначено в якості співвідповідачів Михайлівську сільраду Вільнянського району Запорізької області, Комунальне підприємство «ЛевЗа» ( Т. 2 а.с. 2).

Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями, ОСОБА_2 подав на них апеляційні скарги.

В апеляційній скарзі на ухвалу від 08.08.2017р. вказує, що він не пред»являв вимог до КП «ЛевЗа» та Михайлівської сільської ради, тому суд безпідставно вніс такі виправлення у рішення.

Проте ці ствердження є неспроможними, оскільки суд ухвалою від 05.07.2017р. вже залучив цих осіб до участі у справі як співвідповідачів та розглянув справу у такому суб»єктному складі, тому мав зазначити їх і у рішенні суду, але помилково не зазначив їх у вступній та резолютивній частинах. Тому ухвалу про виправлення описки в цій частині не може бути скасовано як таку, що базується на вищезазначеній ухвалі від 05.07.2017р. та інших матеріалах справи.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 посилається на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи в частині дострокового припинення дії контракту, а саме, вважає, що суд неправильно встановив: що не було допущено порушення порядку припинення контракту, передбаченого п. 10 ч. 4 ст. 42 ЗУ «Про місцеве самоврядування»; що сесія сільради була наділена повноваженнями на вирішення цього питання; що находження його у тарифній відпустці не перешкоджає розгляду сесією питання про припинення контракту. Вказує, що судом безпідставно було не взято до уваги той факт, що ним були відкликані заяви про звільнення та припинення контракту. Також вказує, що ним не був пропущений строк для звернення до суду з цим позовом, оскільки до теперішнього часу йому не було надано розпорядження голови сільради, до компетенції якої відноситься це питання.

Перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія визнає їх небґрунтованими з огляду на наступні обставини.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що будь-яких порушень чинного законодавства, рішень органів місцевого самоврядування та вимог Статуту КП «ЛевЗа» при припиненні трудового договору за погодженням сторін з позивачем не встановлено. Як другу підставу для відмови в позові суд зазначив пропуск позивачем строку звернення до суду з позовом, який встановлений у статті 233 КЗпП України.

Відповідно до ч. 3 ст. 21 КЗпП України контракт є особливою формою трудового договору, в якому строк його дії, права, обов»язки і відповідальність сторін, умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в

тому числі дострокового, можуть встановлюватись угодою сторін.

Виходячи з особливостей зазначеної форми трудового договору, закон надав право сторонам при укладенні контракту самим установлювати їхні права, обов»язки та відповідальність.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 був прийнятий на посаду керівника КП «ЛевЗа» згідно з рішенням Михайлівської сільської ради № 8 від 27.03.2015р. ( Т. 1 а.с. 14), на підставі якого Михайлівською сільрадою в особі голови ОСОБА_5 з ним був укладений контракт від 30.03.2015р. на строк з 30.03.2015 по 29.03.2016 року включно ( Т, 1 а.с. 126-130). Розпоряджень сільським головою про його прийняття на роботу не приймалося.

Наказом № 07/ВК від 30.03.2015р. керівника КП «ПевЗа» ОСОБА_2 позивача було прийнято на постійну роботу ( Т 1 а.с. 125).

Отже, між Михайлівською сільрадою Вільнянського району Запорізької області і позивачем на підставі контракту від 30.03.2015р., як особливою формою трудового договору, виникли трудові правовідносини.

На підставі рішення Михайлівської сільради Вільнянського району Запорізької області № 8 від 11.03.2016р. головою сільради ОСОБА_3 з ОСОБА_2 30.03.2016р. була укладена додаткова угода №1 до контракту від 30.03.2015р., відповідно до якої дія контракту продовжується на термін з 30.03.2016р. по 29.03.2019р. (Т. 1 а.с. 131).

Відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 36 КЗпП України, підставою для припинення трудового договору є підстави, передбачені контрактом.

04 травня 2016р. ОСОБА_2 подав на ім’я голови сільради дві заяви: заяву про звільнення за власним бажанням з 05.05.2016р. та заяву про звільнення за погодженням сторін з 05.05.2016р. ( Т. 1 а.с. 132).

З витягу з протоколу № 9 засідання Михайлівської сільської ради сьомого скликання від 13.05.2016р. вбачається, що на вказаному засіданні ради відбувся розгляд заяви позивача від 04.05.2016р. про припинення дії контракту за погодженням сторін, на якому був присутній позивач, який підтримав заяву, надавши пояснення, що таке рішення прийняв, оскільки йому необхідно їхати на Полтавщину будувати сину будинок ( Т. 1 а.с. 134).

Відповідно до рішення Михайлівської сільської ради Вільнянського району Запорізької області від 13.05.2016р. № 6 дію контракту з позивачем було припинено з 13.05.2016р. у відповідності до п.п. «б» пункту 5.2. частини 5 контракту, тобто з підстав, передбачених контрактом ( Т. 1 а.с. 135).

Позивач в апеляційній скарзі, насамперед, наголошує на тому, що порушено порядок припинення трудового договору з ним, оскільки вирішення такого питання належить до компетенції сільського голови, але остання відповідного розпорядження не виносила.

Дослідивши чинне законодавство та нормативні документи, якими врегульовано це питання, колегія встановила таке.

Відповідно до п. 10 ч. 4 ст. 42 ЗУ «Про місцеве самоврядування» призначення та звільнення з посад керівників підприємств, що належать до комунальної власності відповідних територіальних громад, є компетенцією сільського голови.

З матеріалів справи вбачається, що КП «ЛевЗа» є комунальним підприємством, єдиним засновником якого є Михайлівська сільська рада, яка в такому випадку виділяє відповідне майно, формує статутний капітал, не поділений на частки, затверджує Статут, розподіляє дохід, керує підприємством безпосередньо або через керівника, який ним призначається, вирішує питання реорганізації та ліквідації підприємства.

Отже, Михайлівська сільрада є органом, до сфери управління якого входить комунальне

підприємство КП «ЛевЗа», тому сільрада виступає представником власника – відповідної територіальної громади і виконує відповідні функції, зокрема, має право призначення керівника та припинення трудових відносин з ним.

Вказане врегульовано пунктом 6.2 Статуту КП «ЛевЗа», затвердженого рішенням сесії Михайлівської сільради № 3 від 25.03.2011р., згідно з яким призначення та звільнення директора здійснюється сесією Михайлівської сільради.

Згідно з п. 2.4 Контракту з ОСОБА_2, Михайлівська сільська рада звільняє керівника в разі закінчення контракту, достроково за бажанням керівника, а також у випадках порушень законодавства чи умов контракту ( Т. 1 а.с. 16).

Відповідно до умов контракту керівник КП «ЛевЗа» підзвітний Михайлівській сільській раді, отримує заробітну платню за рахунок підприємства, саме рада (а не її голова) наділена повноваженнями звільняти керівника підприємства, в т.ч. за згодою сторін.

Таким чином, порядок призначення та звільнення директора КП «ЛевЗа» визначено рішенням органу місцевого самоврядування № 3 від 25.03.2011р. про затвердження Статуту КП «ЛевЗа», яке ніким не оскаржено і не скасовано, а тому саме цього порядку слід дотримуватись при вирішенні зазначеного питання.

При цьому, позивач не оспорює своє призначення на посаду керівника, яке відбулось у такий же спосіб, а також не оскаржував відповідне рішення сільради, яким затверджувався Статут КП «ЛевЗа» у зазначеній редакції в частині порядку призначення і звільнення керівника.

Вказаний порядок призначення та звільнення керівника КП «ЛевЗа» не суперечить КЗпП, згідно з загальними положеннями якого право на звільнення з роботи або розірвання контракту покладено на роботодавця ( засновника), або уповноважений ним орган.

Тому суд правильно визнав, що при припиненні трудового договору з позивачем згідно до положень контракту за погодженням сторін були дотримані як вимоги чинного законодавства, такі і рішення сільради, положення Статуту та вимоги контракту.

Позивач посилався, що заяви від 04.05.2016р. про звільнення за власним бажанням та за згодою сторін подав під тиском з боку сільського голови ОСОБА_4, який відбувся з її боку у зв»язку із повідомленням ним правоохоронним органам про її дії, пов»язані з корупцією.

Проте, суд правильно визнав, що позивачем в ході розгляду справи не було доведено належними і допустимими доказами вказані обставини.

Так, рішення Михайлівською сільрадою про припинення контракту приймалось 13.05.2016р. на засідання, тобто через 9 днів після подання заяв ОСОБА_2, який мав можливість відкликати їх або просити не розглядати. Між тим, таких дій він не вчинив, а з»явився на засідання сільради та підтвердив своє бажання припинити трудові відносини ( Т. 1 а.с. 134).

Крім того, рішення не приймалось головою сільради ОСОБА_4 одноособово, а приймалось колегіальним органом, що виключає можливість тиску на позивача.

Вказуючи на переслідування його з боку сільського голови ОСОБА_4, позивач не звертався з відповідними заявами до правоохоронних органів та не довів до відома сесії цих обставин, тому колегія вважає, що ці ствердження не знайшли свого підтвердження при розгляді справи.

До того ж, судом було досліджено ОСОБА_4 перевірки №08-16-089/0787, яка була проведена

уповноваженими особами Головного управління Держпраці у Запорізькій області, згідно

якого за результатом проведеної у період з 21.09.2016р. по 22.09.2016р. позапланової перевірки Михайлівської сільської ради на предмет додержання обмежень спільної роботи родичів у сільраді. Згідно цього акту порушення статті 25-1 КЗпП стосовно ОСОБА_6 (чоловік відповідача) – відсутні.

Отже, доказів, що рішення Михайлівської сільської ради від 13.05.2016 року № 6 було прийнято проти волі позивача розірвати контракт від 30.03.2015 року за згодою сторін з 13.05.2016 року, судом здобуто не було.

З матеріалів справи та письмових пояснень ОСОБА_2 вбачається, що 16.05.2016р. він отримав рішення Михайлівської сільської ради від 13.05.2016 року № 6, та тільки після цього 17.05.2016р. спрямував заяву про відкликання своїх заяв від 04.05.2016р. про звільнення та припинення контракту за згодою сторін, які вже не можна було відкликати, оскільки на їх підставі було прийнято відповідне рішення, яке оприлюднено на дошці оголошень сільської ради відповідно до регламенту роботи. За таких обставин, позивачу слід було оскаржувати рішення сільради, яке він оскаржив лише через 9 місяців.

Іншою підставою, яка, на думку позивача, свідчила про незаконність рішення сільради № 6 від 13.05.2016р. ОСОБА_2 зазначав припинення трудового договору під час його перебування у відпустці з 06.05.2016р. по 29.05.2016р.

З цього приводу суд вважав, що у випадку звільнення працівників за погодженням сторін трудове законодавство не встановлює заборони на звільнення працівника в період перебування у відпустці.

Вказані висновки суд зробив на підставі ретельного аналізу ст.ст. 36, 40, 41 КЗпП України, а також з урахуванням роз»яснень постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду трудових спорів» № 9 від 06.11.1992р., у пункті 17 якої зазначено про недопустимість звільнення працівника у період тимчасової непрацездатності, а також у період перебування у відпустці ( ч. 3 ст. 40 КЗпП), які стосуються як передбачених ст.ст. 40, 41 КЗпП України випадків, так і інших випадків, коли розірвання трудового договору відповідно до чинного законодавства провадиться з ініціативи власника або уповноваженого ним органу.

Але при укладенні контракту закон надав право сторонам встановлювати їх права, обов»язки та відповідальність, зокрема, як передбачену нормами КЗпП, так і підвищену відповідальність керівника та додаткові підстави розірвання договору; виходячи з нормативного тлумачення п.п. 4, 8 ст. 36, ч. 3 ст. 40, ч. 3 ст. 41 КЗпП України та ураховуючи те, що між сторонами виник спір з приводу припинення трудового договору з працівником з підстав, передбачених контрактом – п. 8 ст. 36 КЗпП України, а не у зв»язку із звільненням працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу, норми ч. 3 ст. 40 КЗпП на ці правовідносини не поширюються.

Відтак, висновки суду в цій частині є правильними.

Також судом в ході розгляду справи було досліджено ОСОБА_4 перевірки № 08-16-006/0942, оформлений уповноваженими особами Головного управління Держпраці у Запорізькій області за результатом проведеної у період з 17.10.2016р. по 20.10.2016р. позапланової перевірки Михайлівської сільської ради на предмет встановлення додержання законодавства про працю та загальнообов’язкове державне соціальне страхуванням, згідно якого порушення трудового законодавства з питань, викладених у зверненні позивача, відсутні.

Таким чином, суд повно та всебічно дослідив обставини справи, на підставі чого правильно встановив дійсні правовідносини сторін та вирішив справу у відповідності до них та із вірним застосуванням норм матеріального і процесуального права.

Разом з тим, колегія не погоджується з висновком суду про відмову в позові одночасно і з підстав його необґрунтованості, і з підстав пропуску позивачем строку, передбаченого статтею 233 КЗпП України.

Відповідно до статті 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення – в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Як роз’яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 4 постанови від 6 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», передбачений статтею 233 КЗпП України місячний строк поширюється на всі випадки звільнення незалежно від підстав припинення трудового договору.

Отже, статтею 233 КЗпП України визначено три випадки обчислення початку перебігу строку звернення до суду. Так, перебіг строку звернення до суду починається у разі: вирішення трудового спору – з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права (тримісячний строк звернення до суду);розгляду справи про звільнення – з дня вручення копії наказу про звільнення (місячний строк звернення до суду);розгляду справи про звільнення – з дня видачі трудової книжки (місячний строк звернення до суду).

Як зазначено в пункті 4 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» № 9 від 06.11.1992р.: встановлені стаття 228, 233 КЗпП строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. У кожному випадку суд зобов»язаний перевірити і обговорити пропуск цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити строк. Передбачений статтею 233 КЗпП місячний строк поширюється на всі випадки звільнення незалежно від підстав припинення трудового договору. Якщо місячний чи тримісячний строк пропущено без поважних причин, у позові може бути відмовлено з цих підстав. Оскільки при пропуску строку у позові може бути відмовлено за безпідставністю вимог, суд з»ясовує не лише причини пропуску строку, а всі обставини справи, права і обов»язки сторін.

З вказаного слідує, що з підстав пропуску строку для звернення до суду у трудовому спорі можна відмовити в позові, якщо вимоги працівника є обґрунтованими.

Однак суд правильно визнав позовні вимоги ОСОБА_2 необґрунтованими по суті, тому підстав для одночасної відмови в позові за пропуском строку не мається.

Зважаючи на вказане, колегія вважає необхідним змінити рішення в цій частині, виключивши посилання на відмову в позові з підстави пропуску передбаченого ст. 233 КЗпП строку як зайвої при встановленій необґрунтованості позовних вимог.

При цьому, колегія визнає неспроможними доводи апелянта про те, що цей строк ним не пропущено, оскільки оскаржуване рішення Михайлівської сільради № 6 від 13.05.2016р. про припинення контракту за згодою сторін на підставі п. 5.2 контракту позивач отримав 16.05.2016р., а з позовом до суду звернувся 17.03.2017р. А трудова книжка, як свідчать матеріали справи, на зберігання до сільради ним не передавалась, що встановлено перевіркою журналу реєстрації трудових книжок та ОСОБА_4 перевірки № 08-16-006/0942 Головного управління Держпраці у Запорізькій областіза зверненням ОСОБА_2

Беручи до уваги все вищенаведене, рішення суду у відповідності до п. 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України підлягає зміні шляхом виключення посилання суду на пропуск позивачем строку для звернення з позовом в якості другої підстави відмови в позові.

Керуючись ст.ст. 307, 309, 314-315, 316, 317, 324 ЦПК України, колегія суддів

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу – відхилити.

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення задовольнити частково.

Рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 11 липня 2017 року у цій справі змінити, виключивши з мотивувальної частини пропуск позивачем строку для звернення до суду як підставу для відмови в позові.

Рішення набирає законної сили з моменту її проголошення, проте може бути оскаржено безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий: Маловічко С.В.

Судді: Крилова О.В.

ОСОБА_7