Ухвала суду № 70051360, 07.11.2017, Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області

Справа № 308/12026/16-ц

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 листопада 2017 року м. Ужгород

Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області

в складі головуючого - Бенца К.К.,

при секретарі - Вереш А.В.

за участю

представника позивача – ОСОБА_1

представника відповідача – ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Ужгород заяву уповноваженого представника позивача ОСОБА_1 про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_3 з обмеженою відповідальністю «КЕЙ-КОЛЕКТ» до ОСОБА_4 про виселення,

встановив:

ОСОБА_3 з обмеженою відповідальністю «КЕЙ-КОЛЕКТ» звернулося до Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області з позовом до ОСОБА_4 про виселення.

Ухвалою суду від 05.12.2016 року відкрито провадження у даній справі.

В судовому засіданні представник позивача просила суд розглянути заяву про забезпечення позову подану до суду та просила забезпечити позов шляхом встановлення заборони ОСОБА_4 та будь-яким іншим особам вчиняти будь-які дії, які перешкоджають власнику реалізовувати право користуватися майном, а саме щодо проживання в квартирі, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 і вільного доступу до неї, входження, встановлення охоронної сигналізації, заміни замків.

Представник відповідача заперечила проти задоволення заяви про забезпечення позову, зокрема вказуючи на те, що така належним чином не аргументована.

Заслухавши доводи представника позивача та відповідача, вивчивши матеріали справи, суд приходить до наступного.

Звернення з позовом до суду за захистом порушених прав, інтересів фізичних осіб та юридичних осіб, а також свобод фізичних осіб є одним із способів судового захисту.

Інститут забезпечення позову при цьому, дає можливість суду до ухвалення рішення по суті вжити заходів щодо забезпечення заявленого позову у певних визначених випадках, враховуючи чітко визначені підстави.

Надаючи правову оцінку обґрунтованості заявленого клопотання, суд зазначає, що інститут забезпечення позову регламентовано статтями 151 – 153 ЦПК України, які встановлюють підстави для вжиття заходів забезпечення позову, а також способи забезпечення позову в цивільному процесі. Наявність такого інституту є однією з гарантій виконання рішення суду і спрямована на дотримання норми щодо обов’язковості до виконання судових рішень, встановленої нормами Конституції України.

Забезпечення позову - це вжиття судом, у провадженні якого перебуває справа, до вирішення справи визначених законом заходів щодо створення можливості реального виконання у майбутньому рішення суду. Це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду у випадку задоволення позовних вимог.

Згідно ч.1, ч.5 ст.153 ЦПК України, заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа, а про вжиття заходів забезпечення позову, суд постановляє ухвалу.

Відповідно до ч.3 ст.151 ЦПК України, забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

При цьому згідно до п. 2 ч.1 ст. 152 ЦПК України позов забезпечується, в тому числі, шляхом встановлення заборони вчиняти певн дії.

Із аналізу ст.152 ЦПК України слідує, що заходи забезпечення позову повинні відповідати і бути співрозмірними заявленим позовним вимогам, повинні бути безпосередньо повязаними з предметом спору, необхідними і достатніми для забезпечення виконання судового рішення.

З матеріалів справи вбачається, що між сторонами виник спір з приводу виселення ОСОБА_4.

Варто зазначити, що абзацом 2 п. 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» від 22.12.2006 року за № 9 передбачено, що забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи після відкриття провадження у ній, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Крім того слід зазначити, що відповідно до пункту 20 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014р. № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» з метою забезпечення знаходження майна у володінні відповідача на час судового розгляду позову про право на це майно суд за клопотанням позивача може вжити заходи забезпечення позову (статті 151, 152 ЦПК), наприклад, накласти арешт на майно, заборонити відповідачеві вчиняти певні дії (розпоряджатися і/або користуватися спірним майном), заборонити державному реєстратору прав на нерухоме майно вносити зміни до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

У вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Згідно п.4 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» №9 від 22.12.2006 року, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахування доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.

Відповідно до ч.3 ст. 152 ЦПК України види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Судом перевірено аргументованість заяви про забезпечення позову щодо застосовування заходів забезпечення позову, зазначених заявником і не встановлено реальної небезпеки, за якої невжиття заходів забезпечення позову може призвести до утруднення, або навіть неможливості у майбутньому виконати рішення суду. Окрім того, захід забезпечення позову , який просить вжити представник позивача не відповідає і не є співрозмірним заявленим позовним вимогам. Заявником не надано доказів, які б свідчили про те, що невжиття заходів забезпечення позову призведе до наслідків, зазначених в ч. 3 ст. 151 ЦПК України, а відтак суд приходить до висновку, що позивачу слід відмовити у задоволенні його заяви про забезпечення позову.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст.ст.151-153 , 208-210, 294 ЦПК України, суд, -

ухвалив:

У задоволенні заяви представника позивача ОСОБА_3 з обмеженою відповідальністю «КЕЙ-КОЛЕКТ»про забезпечення позову – відмовити.

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п’яти днів з дня її проголошення . У разі якщо ухвалу було постановлено без участі особи , яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом п’яти днів з дня отримання копії ухвали. Апеляційна скарга подається до апеляційного суду Закарпатської області через Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області.

Суддя Ужгородського

міськрайонного суду ОСОБА_5