Ухвала суду № 70049536, 19.10.2017, Печерський районний суд міста Києва

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/52871/17-к

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 жовтня 2017 року Слідчий суддя Печерського районного суду м. Києва Цокол Л.І. за участі секретаря Стороженко С.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві клопотання ОСОБА_1 про скасування арешту майна,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернулась до слідчого судді із клопотанням про скасування арешту майна, яке вона та її адвокат Абрамчук Д.В. підтримали під час його розгляду, вказуючи наступне. 19 травня 2017 року слідчим суддею Печерського районного суду м. Києва винесено ухвалу по справі № 757/27752/17-к, якою було задоволено клопотання про арешт майна у кримінальному провадженні № 12015000000000541, поданого слідчою групи слідчих Головного слідчого управління Національної поліції України Шевчук К.О., та накладено арешт на грошові кошти, які в безготівковому вигляді знаходяться на її банківських рахунках № НОМЕР_1, НОМЕР_2, НОМЕР_3, відкритих у ПАТ «Інтеграл-банк» (код ЄДРПОУ 22932856, МФО 320735), розташованому за адресою: м. Київ, просп. Перемоги, буд. 52/2.

Про наявність прийнятої Печерським районним судом міста Києва ухвали від 19.05.2017 року по справі № 757/27752/17-к стало відомо випадково із електронної бази Єдиного реєстру судових рішень.

Згідно з частиною першою статті 174 Кримінального процесуального кодексу України (надалі за текстом - КПК України), підозрюваний, обвинувачений, їх захисник, законний представник, інший власник або володілець майна, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково. Арешт майна також може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.

Розгляд означеного клопотання слідчого слідчим суддею Печерського районного суду міста Києва по справі № 757/27752/17-к про накладення арешту на грошові кошти відбувався без участі заявника, що в свою чергу позбавило заявника можливості навести суду доводи незаконності накладеного арешту.

В зв'язку з цим вважає, що арешт на її грошові кошти накладено необгрунтовано, без достатніх правових підстав, без ретельної перевірки та встановлення всіх обставин справи. До того ж, в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба, з огляду на наступне.

При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необгрунтованому процесуальному обмеженню.

Відповідно до ч. 3 ст. 370 КПК України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу.

Статтями 84, 85 КПК України визначається, що доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню. Процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів.

В ухвалі від 19.05.2017 відсутнє обґрунтування самого рішення про накладення арешту, не зазначено мотивів, на підставі яких слідчий судця прийшов до висновку, що саме мої грошові кошти на банківському рахунку є матеріальним об'єктом, який був знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберіг на собі його сліди або містить інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження і є предметом вчинення кримінального правопорушення та набутий в результаті його вчинення. Будь-яких посилань на конкретні докази, які досліджувались під час судового розгляду, слідчим суддею в ухвалі не наведено, що прямо вказує на необ'єктивне з'ясування обставин справи.

У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень вказано, що чітке обґрунтування та аналіз є базовими вимогами до судових рішень та важливим аспектом права на справедливий суд. Судове рішення високої якості - це рішення, яке досягає правильного результату, наскільки це дозволяють надані судді матеріали у справедливий, швидкий, зрозумілий та недвозначний спосіб.

Однак, в зазначеній ухвалі відсутнє чітке обґрунтування та аналіз поданих до слідчого судді доказів щодо їх відповідності нормам процесуального закону.

Згідно зі статтею 3 Закону України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні», кошти існують у готівковій (формі грошових знаків) або безготівковій формі (формі записів на рахунках у банках). Грошові знаки, які мають ознаки речей і можуть визнаватись речовими доказами, випускаються у формі банкнот і монет, що мають зазначену на них номінальну вартість. Записи на рахунках у банках, звичайно, не можуть бути об'єктом права власності, адже вони лише посвідчують право вимоги клієнта до банку про вчинення передбачених законодавством операцій щодо коштів клієнта.

Таким чином, на банківському рахунку обліковуються «вимоги, зобов'язання банку стосовно його клієнтів і контрагентів». Звичайно, вимоги та зобов'язання важко віднести до предметів матеріального світу. Отже, вони не є речами. У законодавстві відсутні положення, які свідчили б про матеріальний зміст грошей на рахунку, про існування їх поза банківською установою (банківською системою), обіг їх поза зобов'язаннями банку.

Враховуючи вищевикладене, безготівкові кошти на банківських рахунках не є речами, тому не можуть містити на собі ніяких слідів або відомостей. Вони існують у формі записів та являють собою свідчення зобов'язального права вимоги клієнта до банку, відповідно не можуть бути речовими доказами в розумінні статті 98 КПК України.

До того ж, твердження про те, що безготівкові гроші на рахунках можуть бути знаряддям вчинення кримінального правопорушення, з огляду на викладене, є нісенітницею і суперечить здоровому глузду, так як знаряддями вчинення злочину можуть виступати ті предмети, використовуючи які особа вчиняє фізичний вплив на матеріальні об'єкти.

В наукових коментарях до ст. 98 КПК зазначається, що предмети, які можуть бути речовими доказами, найчастіше виявляються під час проведення слідчих (розшукових) та слідчих негласних (розшукових) дій - огляду, обшуку та ін. При цьому вони відповідно до вимог ст. 237 КПК оглядаються, можуть бути сфотографовані.

Зрозуміло, що записами в банку не можливо вчиняти фізичний вплив на матеріальні об'єкти, а також практично не можливо їх сфотографувати.

Отже, висновок слідчого судді щодо відповідності арештованих безготівкових грошових коштів критеріям ст. 98 КПК України є необгрунтованим.

Між тим, необхідно зазначити, що безготівкові кошти включаються до складу майна особи, оскільки, згідно зі статтею 139 Господарського кодексу України, майном у цьому Кодексі визнається сукупність речей та інших цінностей (включаючи нематеріальні активи), які мають вартісне визначення, виробляються чи використовуються в діяльності суб'єктів господарювання та відображаються в їх балансі або враховуються в інших, передбачених законом формах обліку майна цих суб'єктів. Коштами в складі майна суб'єктів господарювання є гроші в національній та іноземній валюті, призначені для здійснення товарних відносин цих суб'єктів з іншими суб'єктами, а також фінансових відносин відповідно до законодавства.

Отже, за аналогією закону, безготівкові кошти на моїх банківських рахунках хоч і не є речами, однак вважаються нематеріальними активами, які мають вартісне значення, відповідно являються моїм майном.

Крім цього, відповідно до ч. 2. ст. 170 КПК України, крім збереження речових доказів, арешт майна також допускається з метою забезпечення: спеціальної конфіскації; конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

Із тексту ухвали від 19.05.2017 та матеріалів справи вбачається, що в кримінальному провадженні № 12015000000000541 заявник не є підозрюваним і підозра їй не пред'являлась, а також вона не є особою, до якої заявлені позовні вимоги щодо відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення. До того ж, вона не є співробітником ПАТ «Інтеграл-банк» і пов'язаною з банком особою.

Частина 4, ст. 170 КПК України визначає, що арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або третьої особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно підлягатиме спеціальній конфіскації у випадках, передбачених Кримінальним кодексом України.

Абзац 2, частини 4, статті 170 КПК України, передбачає накладення арешту на майно третьої особи, якщо вона набула його безоплатно або за вищу чи нижчу від ринкової вартості і знала чи повинна була знати, що таке майно відповідає будь-якій із ознак, зазначених у пунктах 1-4 частини першої статті 96-2 Кримінального кодексу України.

Тобто, законом чітко передбачена підстава, за наявності якої, може бути накладений арешт на кошти заявника, як на майно третьої особи.

Однак, в ухвалі від 19.05.2017 не обґрунтовано, за яких обставин, і чи взагалі такі обставини мали місце і яким чином мої грошові кошти були:одержані внаслідок вчинення злочину та/або є доходами від такого майна;призначалися (використовувалися) для схиляння особи до вчинення злочину, фінансування та/або матеріального забезпечення злочину або винагороди за його вчинення;були предметом злочину, крім тих, що повертаються власнику (законному володільцю), а у разі, коли його не встановлено, - переходять у власність держави;були підшукані, виготовлені, пристосовані або використані як засоби чи знаряддя вчинення злочину, крім тих, що повертаються власнику (законному володільцю), який не знав і не міг знати про їх незаконне використання;

Відсутність в ухвалі подібної аргументації свідчить про відсутність підстав накладення арешту та про необґрунтованість винесеного рішення.

Крім того, в мотивувальній частині тексту ухвали в абзаці 4 прямо зазначено, що: «...В ході досудового розслідування перевіряються факти заволодіння коштами ПАТ «Інтеграл-банк», у тому числі шляхом безпідставного та умисного перерахування з рахунків юридичних осіб-клієнтів ПАТ «Інтеграл-Банк» на рахунки працівників та пов'язаним фізичним особам в якості фінансових позик, які стали підпадати під гарантовані виплати Фонду гарантування фізичних осіб...».

Із наведеного зрозуміло, що грошові кошти перераховувались з рахунків юридичних осіб- клієнтів ПАТ «Інтеграл-банк», тому не є коштами банку. Відповідно, зазначені операції не являються об'єктом злочину щодо якого проводиться досудове слідство в кримінальному провадженні № 12015000000000541, а заявлені грошові кошти не можуть бути його предметом, що спростовує висновки слідчого судді.

Також, необґрунтованість прийнятого рішення про накладення арешту, підтверджується документами, які були подані в якості доказів слідчою групи слідчих ГСУ НП України Шевчук К.О. разом з матеріалами клопотання про накладення арешту на майно.

Так, проаналізувавши зміст заяв ОСОБА_5, клопотання ОСОБА_6, очевидно, що накладення арешту на майно заявника здійснювалося не з метою збереження речових доказів; спеціальної конфіскації; конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, як це передбачено ч. 2 статті 170 КПК України, а з метою створення перешкод для включення їх до переліку вкладників банку, що підлягають під гарантовані виплати Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

Зазначене підтверджується змістом клопотання Директора департаменту розслідування протиправних діянь фонду гарантування вкладів фізичних осіб про накладення арешту на ряд розрахункових рахунків фізичних осіб, операції які визивають сумніви, де в 5 абзаці. З аркушу, на сторінці 43 справи, чітко зазначено, що: «накладення арештів на вказані рахунки надасть можливість встановити обставини відкриття рахунків на фізичних осіб, факти внесення готівки безпосередньо до каси банку, а в іншому випадку зазначені рахунки будуть включені до реєстру вкладників ПАТ «Інтеграл-Банк» та мають бути відшкодовані за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб». Тобто, за смисловим навантаженням, заяви ОСОБА_5, клопотання ОСОБА_6 є неналежними доказами, тому що в цілому не містить в собі фактичних даних, в розумінні статті 84 КПК України та не підтверджують існування обставин, визначених ст. ст. 98, 132, 170 КПК України, що є необхідною передумовою для накладення арешту взагалі на будь-яке майно.

Аналіз наявних у справі документів вказує на те, що подані докази є результатом умисних дій певних осіб, які намагаються спотворити, перекрутити справжні відомості про події чи факти з метою досягнення бажаних для них результатів і мають ознаки фальсифікації, що виражається в умисному спотворенні, викривленні, перекрученні, підтасуванні або завідомо неправильному тлумаченні, висвітленні тих чи інших явищ, подій, фактів тощо . Отже, при об'єктивному з'ясуванні обставин справи, очевидно, що за допомогою вказаних вище доказів не можливо логічно обґрунтувати в законний спосіб необхідність накладення арешту на майно заявника.

Необґрунтованість накладення арешту на майно також доводиться позицією ВИЩОГО СПЕЦІАЛІЗОВАНОГО СУДУ УКРАЇНИ З РОЗГЛЯДУ ЦИВІЛЬНИХ І КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВ, який в пункті 2.6 Узагальнення судової практики щодо розгляду слідчим суддею клопотань про застосування заходів забезпечення кримінального провадження від 07.02.2014 року зазначив, що: «...Щодо осіб, які не є підозрюваними (яким у порядку, передбаченому ст. ст. 276 - 279 КПК, повідомлено про підозру, або яка затримана за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення), обвинуваченими (особа, обвинувальний акт щодо якої передано до суду в порядку, передбаченому ст. 291 КПК) або особами, які в силу закону несуть цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, не може бути прийнято ухвалу про арешт майна.

Враховуючи наведене, навіть якщо у слідчого судді є достатні підстави вважати, що певною особою було вчинено кримінальне правопорушення, він не має повноважень накладати арешт на майно особи, яка не є підозрюваним.

З огляду на наведене правильною є практика, коли слідчі судді визнають клопотання про накладення арешту на майно передчасними та відмовляють у їх задоволенні, оскільки на момент їх розгляду, особам, про майно яких йдеться в клопотанні, не повідомлено про підозру...».

Оскільки третя особа не є підозрюваним, обвинуваченим в даному кримінальному провадженні, слідчий суддя не мав повноважень накладати арешт на її майно, що робить таке рішення необґрунтованим. Отже, очевидно, що в подальшому в застосуванні цього заходу відпала потреба.

Слідчий Ющенко О.В. заперечував проти задоволення клопотання, вказуючи на те, що арешт було накладено обґрунтовано, та потреба у застосуванні цього заходу не відпала.

Вислухавши третю особу, її адвоката, слідчого, вивчивши матеріали додані до клопотання про скасування арешту, слід дійти наступного висновку.

Згідно ст. 2 КПК завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів часників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та упередженого розслідування і судового розгляду.

Згідно з ч. 1 ст. 174 КПК України арешт майна може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника або володільця майна, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необгрунтовано.

Викладені заявником доводи та додані до клопотання матеріали, які в силу відсутності заявника під час вирішення клопотання слідчого не були предметом вивчення слідчим суддею, переконують в необґрунтованості накладеного арешту, а тому клопотання підлягає задоволенню.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.2, 174,309 КПК України, слідчий суддя -

У Х В А Л И В :

скасувати арешт на грошові кошти ОСОБА_1, які в безготівковому вигляді знаходяться на банківських рахунках НОМЕР_4, НОМЕР_2, НОМЕР_3 відкритому у ПАТ "Інтеграл-банк" (код ЄДРПОУ 22932856,МФО 320735), накладений ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 19 травня 2017 року (справа №757/27752/17-к).

Ухвала оскарженню не підлягає, набирає законної сили негайно.

Слідчий суддя Л.І.Цокол