Рішення № 70048153, 07.11.2017, Голосіївський районний суд міста Києва

Справа № 752/7693/17

Провадження № 2/752/3577/17

Р І Ш Е Н Н Я

І м е н е м У к р а ї н и

07 листопада 2017 року Голосіївський районний суд міста Києва у складі: головуючого - судді Новак А.В.,

при секретарі Закаблуківській О.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про захист честі, гідності та ділової репутації та відшкодування моральної шкоди,-

в с т а н о в и в :

до Голосіївського районного суду міста Києва звернувся позивач з позовом до ОСОБА_2 про захист честі, гідності та ділової репутації та відшкодування моральної шкоди.

Свої вимоги мотивував тим, що 12 липня 2016 року ОСОБА_2 звернулася із листом до ГУ ДФС у м. Києві.

Позивач зазначає, що вказаному листі відповідачка навела неправдиві відомості, які ганьблять його честь, гідність та ділову репутацію.

Позивач вказує, що є правові підстави визнати факт того, що ОСОБА_2 розповсюдила недостовірні(брехливі) відомості відносно нього, які були викладені у листі до ГУ ДФС у м. Києві від 12.07.2016 року.

Просить зобов'язати ОСОБА_2 публічно в присутності посадових і службових осіб ГУ ДФС у м. Києві та Дарницької податкової інспекції вибачитися перед ОСОБА_3, а також спростувати розповсюджену недостовірну інформацію шляхом направлення на адресу ГУ ДФС у м. Києві рекомендованого листа з власноручним підписом із відповідним текстом-спростуванням.

Також просить суд ухвалити рішення, яким стягнути з відповідача на його користь 80000 гривень моральної шкоди, частину з яких він має намір витати на поїздку до США, з метою відновлення психоемоційного стану.

В судовому засіданні позивач підтримав вимоги заяви та просив її задовольнити у повному обсязі.

Відповідач та її представник в судовому засіданні заперечували проти задоволення позовних вимог з посиланням на письмові заперечення, які долучені до матеріалів справи. Вважали позов безпідставним та недоведеним, а тому у задоволенні такого просили суд відмовити.

Дослідивши і проаналізувавши докази, які містяться в матеріалах справи, суд на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилались як на підставу своїх вимог і заперечень, дійшов наступних висновків.

З матеріалів справи та пояснень сторін встановлено, що 12.07.2016 року ОСОБА_2 направила на адресу начальника ГУ ДФС у м. Києві лист звернення, у якому зокрема просила провести перевірку доходів ОСОБА_1 за 2010-2015 роки.

Відповідно до ст. 40 Конституції України, усі мають право направляти індивідуальна чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь.

З листа - відповіді Головного управління ДФС у м. Києві заступника начальника ДПІ у Дарницькому районі ГУ ДФС у м. Києві від 10.08.2016 року за № 12125/К/26-51-13-06-16 «Про надання відповіді» вбачається, що станом на 09.08.2016 рік ОСОБА_1 було залучено до декларування доходів за 2014-2015 роки.

Пунктом 16 Постанови Пленуму ВСУ «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» за № 1 від 27.02.2009 року роз'яснено, що відповідно до ст. 40 Конституції України, усі мають право направляти індивідуальна чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь.

Суди повинні мати на увазі, що у випадку, коли особа

звертається до зазначених органів із заявою, в якій міститься та

чи інша інформація, і в разі, якщо цей орган компетентний

перевірити таку інформацію та надати відповідь, проте в ході

перевірки інформація не знайшла свого підтвердження, вказана

обставина не може сама по собі бути підставою для задоволення

позову, оскільки у такому випадку мала місце реалізація особою

конституційного права, передбаченого статтею 40 Конституції

України, а не поширення недостовірної інформації.

Виходячи з таких міркувань, суд вважає, що в конкретному випадку ОСОБА_2 у спосіб направлення листа на адресу начальника ГУ ДФС у м. Києві фактично реалізувала своє конституційне право передбачене ст. 40 Конституції України і направлення такого листа, на погляд суду не є поширенням недостовірної інформації.

В той же час, суд вважає, що відповідач ОСОБА_2 висловила своє особисте міркування, саме у формі припущень, про що остання також стверджувала у судовому засіданні.

Форма, в якій було викладено зазначені факти є саме оціночними судженнями, і такі жодним чином не порушують вимоги законодавства України.

Стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачає, що суди при розгляді справ застосовують Європейську Конвенцію з прав людини та практику Європейського Суду як джерело права. В своїх численних рішеннях Європейський Суд зазначав, що Конвенція захищає не лише зміст поширюваної інформації, але і її форму.

Також у своїй практиці Європейський Суд з прав людини розрізняє факти та оціночні судження. Якщо існування фактів може бути підтверджене, правдивість оціночних суджень не піддається доведенню. Вимога довести правдивість оціночних суджень є нездійсненною і порушує свободу висловлення думки як таку, що є фундаментальною частиною права, яке охороняється статтею 10 Конвенції.

Відповідно до ч. 1 ст. 30 Закону України «Про інформацію», ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень.

Відповідно до ч. 2 ст. 30 Закону України «Про інформацію», оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно - стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

Суд аналізуючи повни текст зазначеного листа надісланого на адресу ГУ ДФС у м. Києві вважає, що у такій використано оціночні судження, а саме критична оцінка ряду певних подій, які на думку заявника мали місце і в той же час фактично є її ОСОБА_2 оціночними судженнями.

Суд вважає, що така оцінку, про що в судовому засіданні посилалась представник відповідача та відповідача має під собою необхідне фактичне підґрунтя, то така інформація не підлягає спростуванню, а її оприлюднення не може бути підставою для відшкодування моральної шкоди. Спростування спірних висловлювань буде суперечити вищенаведеним правовим нормам та практиці Європейського Суду з прав людини.

Відповідно і підстав для задоволення вимог позивача в частині стягнення з відповідача моральної шкоди також немає.

При цьому суд вважає необхідним зазначити, що позивачем не надано доказів на підтвердження того, що йому було завдано моральну шкоду.

Відповідно до ст. 280 ЦК України, якщо фізичній особі внаслідок порушення її особистого немайнового права завдано майнової та (або) моральної шкоди, ця шкода підлягає відшкодуванню.

Відповідно до ч. 1 ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній особі неправомірними діями, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, а тому вирішуючи позов в частині вимог, щодо відшкодування моральної шкоди та встановивши відсутність порушення прав ОСОБА_4, суд вважає, що ці вимоги не підлягають задоволенню, оскільки в судовому засіданні факт спричинення моральної шкоди встановлено не було. Позивачем не доведено, що в зв'язку з обставинами на які вона посилалась в обґрунтування своїх позовних вимог, відбулись зміни в його житті, що виразились у вигляді переживань, погіршення її психологічного стану, втратою можливості вести звичайний для неї спосіб життя.

Пленумом Верховного Суду України в п. 3 постанови № 4 від 31.03.95р. «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» звернуто увагу на те, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Виходячи з вказаної норм та висновку суду про недоведеність перед судом факту поширення відомостей про позивача, які принижують його честь, гідність, престиж або ділову репутацію, суд вважає, що вимога про відшкодування моральної шкоди, також не підлягає задоволенню.

В той же час суд не бере до уваги медичну документацію надану позивачем в обгрунтування погіршення стану його здоровя, оскілки судом на підставі наданих позивачем доказів не встановлено наявність прчинно-наслідкового звязку між наділанням ОСОБА_2 листа-звернення до компетентного орагну та погіршенням стану здоровя ОСОБА_5

Так само судом не береться до уваги висновок соціально-психологічного дослідження № 02-08-17, оскілки такий на погляд суду не є експертизою в розумінні Закону України «Про експертизу» та висновок в частині факту розповсюдження ОСОБА_2 неправдивих скарг та відомостей щодо ОСОБА_1 фактично є припущеннями ОСОБА_6, особи яка підписала вказаний висновок та таке твердження повністтю суперечить обставинам справи встановленим судом в ході розгляду даної справи по суті.

Суд вважає такі твердження позивача в частині завдання йому моральної шкоди надуманими і нічим не доведеними, а тому такими, які не заслуговують на увагу.

Відповідно до ч. 1 ст. 60 Цивільного-процесуального кодексу України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 ЦПК України.

За таких обставин суд, на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які посилались сторони, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд дійшов висновку про необхідність відмовити позивачу в задоволенні позову повністю.

Питання про судові витрати вирішити за правилами статті 88 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 212-215, 223, 294-296 ЦПК України,суд,-

в и р і ш и в:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про захист честі, гідності та ділової репутації та відшкодування моральної шкоди - відмовити.

Рішення може бути оскаржене протягом десяти днів з дня його проголошення, а рішення яке було ухвалено без участі особи, яка її оскаржує протягом десяти днів з дня отримання копії рішення. Апеляційна скарга подається до Апеляційного суду м. Києва через Голосіївський районний суд м. Києва.

Суддя А.Новак