Рішення № 70047010, 07.11.2017, Вараський міський суд Рівненської області (до 25.04.2025 - Кузнецовський міський суд Рівненської області)

Справа № 565/1760/17

Провадження № 2/565/501/17

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 листопада 2017 року м.Вараш

Кузнецовський міський суд Рівненської області-

під головуванням судді Мануляка Ю.В.,

з участю:

секретаря судового засідання Левадної О.А.,

позивача ОСОБА_1,

відповідача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Кузнецовського міського суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів,-

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, зареєстрованого 16.06.2015 року відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Кузнецовського міського управління юстиції у Рівненській області, актовий запис №154 та стягнення аліментів з ОСОБА_2 у її користь на утримання сина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, в твердій грошовій сумі в розмірі 1500 грн. щомісячно, але не менше 50% від прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Позов обґрунтовується тим, що 16.06.2015 року сторони уклали шлюб. У шлюбі народився син ОСОБА_3 Протягом останнього року відносини позивача та відповідача поступово погіршились, що призвело до фактичного припинення шлюбних відносин. Сторони проживають разом, проте спільного господарства та бюджету не ведуть. Відповідач не виконує сімейні обов'язки. Позивач намагалась налагодити позитивну атмосферу в сім'ї, зберегти шлюб, проте відповідач її в цьому не підтримує. Позивач немає можливості належним чином забезпечити сина, оскільки ніде не працює, будучи зайнятою вихованням дитини. Відповідач ухиляється від виконання батьківських обов'язків. Відповідач має мінливий, тимчасові заробітки, на утриманні у нього інших осіб немає.

Позивач в судовому засіданні позов підтримала повністю з підстав, наведених у позовній заяві.

Відповідач у судовому засіданні позов визнав частково, вказав, що не заперечує проти розірвання шлюбу, однак заявлений позивачем розмір аліментів є надмірним.

Суд, дослідивши докази, які наявні в матеріалах справи, заслухавши пояснення сторін, прийшов до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню частково.

З свідоцтва про шлюб серії І-ГЮ №105186 від 16.06.2015 року встановлено, що 16.06.2015 року сторони уклали шлюб.

Копією свідоцтва про народження серії І-ГЮ №244446 підтверджується, що батьками ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, є сторони.

Згідно з положеннями пункту 3 частини 2 статті 18, статті 51, частини 3 статті 56, частини 1 статті 110 СК України дружина і чоловік мають рівне право на повагу до своєї індивідуальності, своїх звичок та уподобань, при цьому способом захисту сімейних прав та інтересів, у тому числі, є право на припинення шлюбних відносин шляхом пред’явлення до суду позову про розірвання шлюбу одним із подружжя.

В судовому засіданні встановлено, що за час сімейного життя у сторін склалася обстановка, що виключає можливість спільного проживання та продовження шлюбних відносин, оскільки втрачено взаєморозуміння та повагу, фактичні шлюбні відносини між ними припинені, примирення між подружжям та збереження сім’ї неможливе і це буде суперечити інтересам та волі обох сторін та інтересам їх неповнолітньої дитини. При зазначених обставинах суд дійшов висновку, що сім’я фактично розпалася і шлюб існує формально.

Згідно з частиною 2 статті 104 Сімейного кодексу України, шлюб припиняється внаслідок його розірвання.

Частиною 1 статті 110 Сімейного кодексу України визначено, що позов про розірвання шлюбу може бути пред’явлений одним із подружжя.

Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення (частина 2 статті 112 Сімейного кодексу України).

Таким чином, оскільки в судовому засіданні встановлено, що шлюб між сторонами носить формальний характер, збереження їх сім'ї є неможливим, а тому є усі підстави для розірвання шлюбу, оскільки подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу буде суперечити їхнім інтересам та інтересам їх неповнолітньої дитини, а збереження шлюбу є недоцільним.

Згідно з частиною 2 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року (ратифікована Постановою Верховної Ради України № 789-XII від 27 лютого 1991 року) держави-учасниці зобов'язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.

Держави-учасниці забезпечують у максимально можливій мірі виживання і здоровий розвиток дитини (частина 2 статті 6 Конвенції про права дитини).

Частиною 1 та 2 статті 27 Конвенції про права дитини визначено, що держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батько (-ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства», кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина 3 статті 11 Закону України «Про охорону дитинства» ).

Частиною 2 статті 150 СК України визначено, що батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

Таким чином, суд звертає увагу на те, що відповідно до норм міжнародних актів та СК України батьки мають рівні права та обов’язки щодо своїх неповнолітніх дітей, зобов’язані утримувати неповнолітніх дітей до досягнення ними повноліття та забезпечувати їм достатній рівень фізичного і духовного розвитку.

Згідно із ст. 180 СК України, батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Згідно ст. 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує:

1) стан здоров'я та матеріальне становище дитини;

2) стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів;

3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина;

3-1) наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів;

3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів;

4) інші обставини, що мають істотне значення.

Відповідно до абз.2 ч.2 ст.182 СК України мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

На ті ж самі обставини посилається Пленум Верховного Суду України в абзаці третьому п. 17 своєї постанови від 15.05.2006 року №3 "Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів".

Отже, суд знаходить підстави для присудження аліментів із відповідача.

Аліменти слід присудити в користь позивача у твердій грошовій сумі, так як і заявлено в позові. При визначенні розміру стягнення аліментів суд враховує, що відповідачем частково визнано розмір позовних вимог, відповідач є інвалідом третьої групи інвалідності загальне захворювання, однак може працювати, на утриманні інших осіб відповідач не має, матеріальний стан сторін та їх потреба в коштах для проживання при нинішніх життєвих обставинах. Обов’язок утримувати дітей покладено на обох батьків. За таких обставин, позов підлягає задоволенню частково.

Керуючись ст.ст.8, 10, 11, 60, 88, 209, 212, 215, 224-226, 367, ЦПК України, суд, -

в и р і ш и в :

Позов задовольнити частково.

Розірвати шлюб укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, зареєстрований 16.06.2015 року відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Кузнецовського міського управління юстиції у Рівненській області, актовий запис №154.

Після розірвання шлюбу прізвище позивача «Кириченко» залишити без змін.

Стягнути із ОСОБА_2 в користь ОСОБА_1 аліменти на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, в твердій грошовій сумі в розмірі 1000 (однієї тисячі) грн. щомісячно, починаючи з 29 вересня 2017 року до досягнення дитиною повноліття.

В задовеленні решти позову відмовити.

Рішення в частині стягнення суми аліментів за один місяць підлягає негайному виконанню.

Стягнути із ОСОБА_2 в користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 640 (шістсот сорок) гривень.

Стягнути із ОСОБА_2 до Державного бюджету України 640 (шістсот сорок) гривень судового збору.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Рівненської області. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення, через Кузнецовський міський суд Рівненської області. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

С у д д я ОСОБА_4