Рішення № 70044113, 02.11.2017, Звягельський міськрайонний суд Житомирської області (до 25.04.2025 - Новоград-Волинський міськрайонний суд Житомирської області)

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

Іменем України

Справа № 285/1452/17

провадження у справі № 2/0285/1051/17

02 листопада 2017 року м. Новоград-Волинський

Новоград - Волинський міськрайонний суду Житомирської області у складі судді Сташків Т.Б. за участі секретаря судового засідання Медяної І.В., та осіб, які беруть участь у справі:

позивача: ОСОБА_1

відповідача: не прибув

розглянувши заочно у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на спільне сумісне майно та поділ майна подружжя,-

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2017 року ОСОБА_1 звернулась до суду із зазначеним позовом та уточнивши свої позовні вимоги остаточно просила: визнати право спільної сумісної власності подружжя на земельну ділянку площею 0,0783 га; на будівельні матеріали, що були використані для будівництва незакінченого будівництвом житлового будинку та господарської будівлі (літня кухня), що знаходиться за адресою: м. Новоград-Волинський, вул. Юношева, 55-б; визнати за позивачем право власності на 1/2 частини земельної ділянки та будівельних матеріалів за вищевказаною адресою.

В обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначала, що з відповідачем перебували у зареєстрованому шлюбі з 28.09.2007 року, який розірвано за рішенням суду 22.01.2013 року. Під час перебування у шлюбі їм як молодому подружжю за рішенням Новоград-Волинської міської ради від 5.08.2010 року було виділено та передано у власність земельну ділянку по вул. Юношева, 55-б, у м. Новограді-Волинському площею 0,0783 га для будівництва і обслуговування житлового будинку. За час спільного проживання вони збудували фундамент під житловий будинок та літню кухню. Земельна ділянка була оформлена на ім’я ОСОБА_2

За таких обставин, позивач вважає, що вона є співвласником спірної земельної ділянки, будівельних матеріалів та обладнання використаного в процесі будівництва незакінченого будівництвом житлового будинку та господарської будівлі (літня кухня), в рівних частках, однак відповідач не визнає за нею цього права, а тому вона змушена звернутись до суду із зазначеним позовом.

12.06.2017 року відповідачем подано заперечення, в яких останній просить в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити за безпідставністю, оскільки позивач звернулась до суду із зазначеним позовом зі спливом строку позовної давності. Шлюб розірвано 22.01.2013 року, а до суду позивач звернулась лише в травні 2017 року. Згідно ст. 257 ЦК України позовна давність визначена тривалістю три роки. У встановлений строк позивач не звернулась до суду за захистом своїх прав, хоча про це знала, також просить звернути увагу нате, що фундамент був збудований за кошти його батьків. Під час спільного проживання у них народилось двоє дітей, місце проживання яких за рішенням суду, визначено з ним. З позивача на його користь стягуються аліменти на утримання неповнолітніх дітей, розмір заборгованості по аліментах становить більше 40000 грн.

Позивач в судовому засіданні підтримала уточнені позовні вимоги та просила позов задовольнити в повному обсязі, проти винесення заочного рішення заперечень не має.

Відповідач в судове засідання не прибув повторно, про час і місце судового розгляду був повідомлений вчасно та належним чином, однак про причини неявки суду не повідомив, клопотань про розгляд справи за його відсутності, чи про відкладення розгляду справи не подавав.

За таких обставин, керуючись ч. 1 ст. 224 ЦПК України, суд вважає за можливе розглянути справу у відсутності відповідача та ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, оскільки позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Дослідивши матеріали справи та надані докази, повно і всебічно з’ясувавши всі обставини справи в їх сукупності на підставі чинного законодавства, суд дійшов наступного висновку.

Судом встановлено, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 28.09.2007 року, який рішенням Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 22.01.2013 року розірвано (а.с.12).

Рішенням Новоград-Волинської міської ради від 5.08.2010 року № 682 затверджено проект землеустрою щодо відведення ОСОБА_2 земельної ділянки по вул. Юношева, 55-б та передано у власність вищезазначену земельну ділянку площею 0,0783 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (а.с.63).

Згідно державного акта на право власності на земельну ділянку від 21.09.2010 року ОСОБА_2 належить земельна ділянка площею 0,0783 га, яка розташована за адресою: Житомирська область, м. Новоград-Волинський, вул. Юношева, 55-б (а.с.49).

Відповідно до довідки КП «Новоград-Волинське МБТІ» від 28.05.2015 року готовність недобудованого житлового будинку, який розташований в м. Новоград-Волинський по вул. Юношева, 55б складає 5% готовності. На земельній ділянці знаходиться фундамент під літню кухню з готовністю 8 % (а.с.8).

Дані обставини не підтверджуються дослідженими у судовому засіданні доказами: (а.с.5-38).

Ухвалою суду від 12.07.2017 року у справі призначено судову будівельно-технічну експертизу, на вирішення якої поставлено наступне питання: яка дійсна ринкова вартість незавершеного будівництвом житлового будинку та земельної ділянки, що знаходяться за адресою: вул. Юношева, 55-б м. Новоград-Волинський.

29.09.2017 року до суду надійшов висновок експерта № 752/08.17 від 2.08.2017 року (а.с.72-107), яким встановлено, що ринкова вартість незавершеного будівництвом житлового будинку та земельної ділянки, що знаходиться за адресою: вул. Юношева, 55-б, м. Новоград-Волинський, станом на день проведення експертизи становить 129 500 грн. у тому числі: вартість земельної ділянки – 54 900 грн., вартість незавершеного будівництвом житлового будинку (фундаменту) – 56 200 грн., вартість незавершеного будівництвом господарської будівлі (фундаменту) – 18 400 грн. (а.с.90).

Посилання відповідача на те, що шлюб між сторонами розірвано 22.01.2013 року, а із зазначеним позовом ОСОБА_1 звернулась лише 19.04.2017 року, тобто з пропуском трирічного строку позовної давності, не заслуговують на увагу, оскільки як зазначила ОСОБА_1 у позовній заяві, у 2015 році вона звернулась до відповідача з пропозицією добровільно поділити спірні земельну ділянку та фундаменти незавершених будівництвом будинку та господарської будівлі (літньої кухні), проте відповідач відмовився провести такий поділ в добровільному порядку. Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила, а тому строк позовної давності позивачем не пропущено.

Статтею 60 СК України визначено підстави набуття права спільної сумісної власності подружжя, та встановлено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Згідно ст. 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Відповідно до ч. 1 ст. 68 СК України розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу.

За змістом ст.ст. 69, 70 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. У разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Згідно з ст. 71 СК України майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

Зі змісту ч. 3 ст. 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Таким чином, закон визначає підстави набуття права спільної сумісної власності подружжя, право подружжя на поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя та розмір їх часток при поділі майна.

Відповідно до п. б ч. 1 ст. 81 ЗК України громадяни України набувають право власності на земельні ділянки на підставі безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.

Як вбачається з матеріалів справи, у період шлюбу, рішенням Новоград-Волинської міської ради від 5.08.2010 року ОСОБА_2 за рахунок земель запасу житлової та громадської забудови передано у власність земельну ділянку по вул. Юношева, 55-б у м. Новограді-Волинському для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, а тому спірна земельна ділянка, відповідно до ст. 60 СК України, є спільним сумісним майном подружжя.

Посилання відповідача на те, що спірна земельна ділянка є його особистою приватною власністю, не заслуговують на увагу, оскільки норма статті 57 СК України (в редакції, чинній на момент прийняття рішення міської ради про передачу у власність земельної ділянки) не відносила до особистої приватної власності дружини та чоловіка земельну ділянку, набутої особою за час шлюбу внаслідок отримання земельної ділянки із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації.

Майном відповідно до ч. 1 ст. 190 та ст. 179 ЦК України є окремі речі, сукупність речей як предметів матеріального світу, щодо яких можуть виникати цивільні права та обов’язки.

Відповідно до змісту ч. 2, ч. 3 ст. 331 ЦК України, право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації. До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна). У разі необхідності особа, може укласти договір щодо об'єкта незавершеного будівництва, право власності на який реєструється органом, що здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно.

Відповідно до правової позиції, висловленої Верховним Судом України у постанові від 7 вересня 2016 року (справа № 6-47цс16) новостворене нерухоме майно набуває юридичного статусу житлового будинку після прийняття його до експлуатації і з моменту державної реєстрації права власності на нього. Однак до цього, не будучи житловим будинком з юридичного погляду, об’єкт незавершеного будівництва є сукупністю будівельних матеріалів, тобто речей як предметів матеріального світу, щодо яких можуть виникати цивільні права та обов’язки, тому такий об’єкт є майном, яке за передбачених законом умов може належати на праві спільної сумісної власності подружжю і з дотриманням будівельних норм і правил підлягати поділу між ними. У разі неможливості поділу об’єкта незавершеного будівництва суд може визнати право за цими особами право на будівельні матеріали і конструктивні елементи будинку або з урахуванням конкретних обставин залишити його одній зі сторін, а іншій присудити грошову компенсацію.

Як вбачається з висновку судової будівельно-технічної експертизи будівництво житлового будинку розпочалось в період шлюбу - у 2011 році. У 2012 році будівництво зупинилось. Спірний будинок є незавершеним будівництвом, яке здійснюється згідно із законом (на земельній ділянці, що була відведена для цієї мети, за наявності відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи та належно затвердженого проекту тощо), ступінь готовності незавершеного будівництвом будинку складає 6%, який складається з фундаменту та цоколю, а господарської будівлі (літня кухня) становить - 8% готовності, яка складається з фундаменту та цоколю (а.с. 79 зворот, 89 зворот).

Як роз’яснено у пункті 9 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок» № 7 від 04.10.1991 року, суди мають враховувати, що право власності на жилий будинок, збудований громадянином на відведеній йому в установленому порядку земельній ділянці і прийнятий в експлуатацію, виникає з часу його реєстрації. За позовом дружини, членів сім'ї забудовника, які спільно будували будинок, а також спадкоємців суд вправі провести поділ незакінченого будівництвом будинку, якщо, враховуючи ступінь його готовності, можна визначити окремі частини, що підлягають виділу, і технічно можливо довести до кінця будівництво зазначеними особами.

Відповідно до пункту 8 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок» № 7 від 04.10.1991 року, різні господарські будівлі (літні кухні, сараї тощо) є підсобними будівлями і складають з будинком одне ціле.

Таким чином, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про визнання за позивачем права власності на 1/2 частину будівельних матеріалів та обладнання, що були використані в процесі незакінченого будівництва житлового будинку та господарської будівлі (літньої кухні) по вул. Юношева, 55-б в Новоград-Волинський Житомирської області – є обґрунтованими, підтверджуються належними доказами, а тому підлягають до задоволення.

Посилання відповідача на те, що фундамент побудований за кошти батьків відповідача, а не за кошти подружжя, не заслуговують на увагу, оскільки відповідачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження вказаних обставин.

Відповідно до пункту 22 постанови Пленуму Верховного суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» №11 від 27 грудня 2007 року, поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 СК та ст. 372 ЦК. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.

Оскільки сторонами не було погоджено (визначено в позасудовому порядку, чи досягнуто домовленості) вартість незакінченого будівництвом житлового будинку, що підлягає поділу, то під час розгляду зазначеної справи судом виникла необхідність у визначенні дійсної його вартості на час розгляду справи та можливих варіантів його поділу, у зв’язку із чим, судом призначено судову будівель-технічну експертизу, висновком № 752/08.17 від 2.08.2017року якої встановлено вартість відтворення незакінченого будівництвом житлового будинку та господарських надвірних будівель і споруд, визначено ІІІ (три) варіанти розподілу цього незакінченого будівництвом будинку, та вказано, що у разі поділу цього будинку на частини відповідно до одного із трьох обраного варіанту розподілу між співвласниками - завершення будівництва технічно можливе.

За змістом статей 10, 11 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень. Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Згідно з ч. 1 ст. 61 ЦПК України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню.

Враховуючи вищевикладені обставини, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача є обґрунтованими, підтверджуються належними доказами, а тому, підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до ч. 1 ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Згідно матеріалів справи, позивачем понесені наступні судові витрати: сплата судового збору в сумі 856,93 грн. (а.с.1, 19) та витрати за проведення експертизи в сумі 4000,00 грн. (а.с.70).

Керуючись статтями 10, 11, 57-60, 88, 208, 209, 212–215, 218, 224-228 ЦПК України, суд –

ВИРІШИВ :

Позов задовольнити.

Визнати спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0,0783 га та будівельні матеріали, що були використані в процесі будівництва незавершеного будівництвом житлового будинку (ступінь готовності 6%) та незавершеної будівництвом господарської будівлі (ступінь готовності 8%) по вул. Юношева, 55- Б в м. Новоград-Волинський Житомирської області.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частини земельної ділянки площею 0,0783 га та будівельних матеріалів, що були використані в процесі будівництва незавершеного будівництвом житлового будинку (ступінь готовності 6%) та незавершеної будівництвом господарської будівлі (ступінь готовності 8%) по вул. Юношева, 55- Б в м. Новоград-Волинський Житомирської області.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 понесені нею судові витрати: судовий збір в розмірі 856 (вісімсот п’ятдесят шість) гривень 93 копійки та витрати, пов’язані з проведенням судової експертизи в розмірі 4000 (чотири тисячі) гривень.

Заочне рішення набирає законної сили відповідно до загального порядку, встановленого Цивільним процесуальним кодексом України та може бути переглянуте судом, який його постановив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом 10 днів з дня отримання його копії.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги до апеляційного суду Житомирської області через Новоград-Волинський міськрайонний суд протягом 10 (десяти) днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом 10 (десяти) днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду складено в повному обсязі та підписано 7 листопада 2017 року.

Суддя Т.Б. Сташків