Рішення № 70039907, 01.11.2017, Тарутинський районний суд Одеської області

Тарутинський районний суд Одеської області

_____________

Справа №514/2099/13-ц

Провадження по справі № 514/122/17

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 листопада 2017 року смт Тарутине

Тарутинський районний суд Одеської області у складі:

головуючого судді М.В. Козирєва

за участю секретаря Я.П. Чолак

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, де третіми особами, що не заявляють самостійних вимог є державний нотаріус Арцизької державної нотаріальної контори та ОСОБА_12 про визнання договорів дарування удаваними угодами, визнання їх договорами купівлі-продажу та визнання спільною сумісною власністю прав на земельні частки (паї), -

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом (після уточнення позовних вимог) до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_8, ОСОБА_10, ОСОБА_11, де третіми особами, що не заявляють самостійних вимог є державний нотаріус Арцизької державної нотаріальної контори та ОСОБА_12 про визнання договорів дарування удаваними угодами, визнання їх договорами купівлі-продажу та визнання спільною сумісною власністю прав на земельні частки (паї).

Свої вимоги мотивувала тим, що вона перебуває з відповідачем ОСОБА_2 в зареєстрованому шлюбі з 21 січня 1999 року.

На початку 2000 року вона разом із чоловіком ОСОБА_2 за їх спільні кошти придбали у членів колективного сільськогосподарського підприємства «Березіно» - ОСОБА_3 правонаступником якого є ОСОБА_3, ОСОБА_4; ОСОБА_5; ОСОБА_13 правонаступниками, якої є ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_8; ОСОБА_14 правонаступником якої є ОСОБА_10; ОСОБА_11 належні їм на праві власності земельні часки (паї) розміром 7,49 га, про що були укладені договори дарування з ОСОБА_3 від 31 січня 2000 року, з ОСОБА_5 від 17 січня 2000 року, з ОСОБА_13 від 31 січня 2000 року, з ОСОБА_14 від 31 січня 2000 року, з ОСОБА_11 від 31 січня 2000 року, які посвідчені державним нотаріусом Арцизької державної нотаріальної контори Одеської області ОСОБА_15

За кожну земельну ділянку (пай) відповідач ОСОБА_2 сплатив за домовленістю з власниками грошову винагороду розміром 7000 (сім тисяч) гривень.

26 листопада 2013 року позивач випадково дізналася про те, що її чоловік ОСОБА_2 замість договорів купівлі-продажу земельних часток (паїв) уклав договори дарування, посвідчені державним нотаріусом ОСОБА_15, ставши таким чином одноособовим власником цих земельних часток (паїв).

Також, як вказала позивач у позовній заяві, 26 листопада 2013 вона також випадково дізналася про наявність договору дарування від 06 березня 2000 року, яким ОСОБА_2 в подальшому подарував ці земельні частки (паї) своїй сестрі ОСОБА_12

У зв’язку з цим позивач вважає, що укладенням зазначених договорів дарування, які насправді є прихованими договорами купівлі-продажу порушено її конституційні права, свободи й інтереси щодо володіння, користування й розпорядження спільним сумісним майном подружжя, а тому вона просить визнати укладені між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_11 договори дарування удаваними, визнати їх укладення договорами купівлі-продажу, визнати спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 права на земельні частки (паї):

- розміром 7,49 га в умовних кадастрових гектарах, посвідчене сертифікатом серії ОД № 0319570 виданим 06.10.1997 року Тарутинською райдержадміністрацією Одеської області, згідно рішення від 22 вересня 1997 року №322/97, зареєстрованим в Книзі реєстрації сертифікатів від 06.10.1997 року за № 572,

- розміром 7,49 га в умовних кадастрових гектарах, посвідчене сертифікатом серії ОД № 0319218 виданим 06.10.1997 року Тарутинською райдержадміністрацією Одеської області згідно рішення від 22 вересня 1997 року №322/97, зареєстрованим в Книзі реєстрації сертифікатів від 06.10.1997 року за № 219,

- розміром 7,49 га в умовних кадастрових гектарах, посвідчене сертифікатом серії ОД № 0319279 виданим 06.10.1997 року Тарутинською райдержадміністрацією Одеської області згідно рішення від 22 вересня 1997 року №322/97, зареєстрованим в Книзі реєстрації сертифікатів від 06.10.1997 року за № 280,

- розміром 7,49 га в умовних кадастрових гектарах, посвідчене сертифікатом серії ОД № 0319486 виданим 06.10.1997 року Тарутинською райдержадміністрацією Одеської області згідно рішення від 22 вересня 1997 року №322/97, зареєстрованим в Книзі реєстрації сертифікатів від 06.10.1997 року за № 489,

- розміром 7,49 га в умовних кадастрових гектарах, посвідчене сертифікатом серії ОД № 0319166 виданим 06.10.1997 року Тарутинською райдержадміністрацією Одеської області згідно рішення від 22 вересня 1997 року №322/97, зареєстрованим в Книзі реєстрації сертифікатів від 06.10.1997 року за № 167.

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 – ОСОБА_16 підтримав уточнені позовні вимоги в повному обсязі, просив їх задовольнити.

Відповідач ОСОБА_2 в судовому засіданні позовні вимоги визнав та пояснив, що перебуває в зареєстрованому шлюбі з позивачкою ОСОБА_1 Також пояснив, що дійсно в 2000 році ним спільно з дружиною було придбано п’ять земельних сертифакатів у мешканців смт Березине Тарутинського району Одеської області. Для більш економічного оформлення даних земельних сертифікатів він з відчужувачами оформили договори дарування, внаслідок чого, він передав кожному з власників тих земельних часток кошти в розмірі по 7000 гривень, про що було складені розписки.

В 2013 році він попросив свою дружину ОСОБА_1 заплатити мито за землю, в результаті чого їй стало відомо, що в 2000 році ним було укладено договори дарування з відчужувачами земельних ділянок, а не договори купівлі-продажу.

Також, зазначив, що на теперішній час він вказану землю переоформив на свою сестру ОСОБА_12, оскільки вона запропонувала йому спільно працювати і він їй довірився.

В зв’язку з цим він з уточненим позовом погодився в повному обсязі.

Третя особа – ОСОБА_12 та її представник ОСОБА_17 заперечували проти задоволення позовних вимог, посилаючись на їх безпідставність і необґрунтованість, окрім того посилались на пропущення позивачем строку позовної давності.

Враховуючи, що 30 квітня 2013 року третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_15 звільнився з посади державного нотаріуса, ухвалою суду його замінено на державного нотаріуса Арцизької державної нотаріальної контори, який надав заяву про розгляд справи за його відсутності (а.с. 57, 246).

Інші учасники судового провадження в судове засідання не з'явилися, повідомлялись належним чином.

Дослідивши матеріали справи суд дійшов наступних висновків.

Так, в судовому засіданні встановлено, що позивач ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_2 перебувають в зареєстрованому шлюбі з 23 січня 1999 року, що підтверджується свідоцтвом про одруження (т. 1 а.с. 11).

Також, судом встановлено, що ОСОБА_2 отримав у власність від членів сільськогосподарського підприємства «Березіно» належні їм на праві власності земельні частки (паї), а саме у:

- ОСОБА_18 – земельну частку (пай) розміром 7,49 га в умовних кадастрових гектарах, посвідчене сертифікатом серії ОД № 0319570 виданим 06.10.1997 року Тарутинською райдержадміністрацією Одеської області, згідно рішення від 22 вересня 1997 року № 322/97, зареєстрованим в Книзі реєстрації сертифікатів від 06.10.1997 року за № 572, на підставі посвідченого державним нотаріусом Арцизької державної нотаріальної контори Одеської області ОСОБА_15 договору дарування від 31.01.2000 року серія бланку АВІ № 718169, зареєстрованого в реєстрі за № 330;

- ОСОБА_5 – земельну частку (пай) розміром 7,49 га в умовних кадастрових гектарах, посвідчене сертифікатом серії ОД № 0319218 виданим 06.10.1997 року Тарутинською райдержадміністрацією Одеської області згідно рішення від 22 вересня 1997 року № 322/97, зареєстрованим в Книзі реєстрації сертифікатів від 06.10.1997 року за № 219, на підставі посвідченого державним нотаріусом Арцизької державної нотаріальної контори Одеської області ОСОБА_15 договору дарування від 17.01.2000 року серія бланку АВІ № 322942, зареєстрованого в реєстрі за № 116;

- ОСОБА_19 – земельну частку (пай) розміром 7,49 га в умовних кадастрових гектарах, посвідчене сертифікатом серії ОД № 0319279 виданим 06.10.1997 року Тарутинською райдержадміністрацією Одеської області згідно рішення від 22 вересня 1997 року № 322/97, зареєстрованим в Книзі реєстрації сертифікатів від 06.10.1997 року за № 280, на підставі посвідченого державним нотаріусом Арцизької державної нотаріальної контори Одеської області ОСОБА_15 договору дарування від 31.01.2000 року серія бланку АВІ № 367426, зареєстрованого в реєстрі за № 328;

- ОСОБА_14 – земельну частку (пай) розміром 7,49 га в умовних кадастрових гектарах, посвідчене сертифікатом серії ОД № 0319486 виданим 06.10.1997 року Тарутинською райдержадміністрацією Одеської області згідно рішення від 22 вересня 1997 року № 322/97, зареєстрованим в Книзі реєстрації сертифікатів від 06.10.1997 року за № 489, на підставі посвідченого державним нотаріусом Арцизької державної нотаріальної контори Одеської області ОСОБА_15 договору дарування від 31.01.2000 року серія бланку АВІ № 367425, зареєстрованого в реєстрі за № 326;

- ОСОБА_11 – право на земельну частку (пай) розміром 7,49 га в умовних кадастрових гектарах, посвідчене сертифікатом серії ОД № 0319166 виданим 06.10.1997 року Тарутинською райдержадміністрацією Одеської області згідно рішення від 22 вересня 1997 року № 322/97, зареєстрованим в Книзі реєстрації сертифікатів від 06.10.1997 року за № 167, на підставі посвідченого державним нотаріусом Арцизької державної нотаріальної контори Одеської області ОСОБА_15 договору дарування від 31.01.2000 року серія бланку АВІ № 367424, зареєстрованого в реєстрі за № 324.

Дані обставини підтверджуються копіями сертифікатів та договорами дарування, які містяться в матеріалах справи (т. 1 а.с. 12-21, 22-31).

При розгляді справи суд застосовує норми Цивільного Кодексу Української РСР в редакції 1963 року (далі – ЦК УРСР), позаяк правовідносини виникли в період дії вищевказаного кодексу.

Також, судом встановлено, що 06 березня 2000 року відповідач ОСОБА_2 подарував громадянці ОСОБА_12 належні йому на праві власності земельні частки /паї/, посвідчені сертифікатами, розміром по 7,49 в умовних кадастрових гектарах, згідно договору дарування серії АВІ №718169, посвідченого державним нотаріусом Арцизької державної нотаріальної контори Одеської області ОСОБА_15, зареєстрованого в реєстрі за № 1022 (т. 1 а.с. 32-34).

При зверненні з уточненою позовною заявою (т. 3 а.с. 118-124) позивач ОСОБА_1 зазначила, що оскільки вона дізналася про порушення свого права випадково лише 26 листопада 2013 року, то й передбачений трирічний строк на час звернення до суду з позовом (09 грудня 2013 року) не сплинув (т. 3 а.с. 122).

На обґрунтування цих доводів позивач надала письмову відповідь адвоката ОСОБА_20 від 26 листопада 2013 року, до якої вона звернулася за роз’ясненнями після того, як випадково побачила спірні договори дарування (т. 2 а.с. 21-23).

Разом з тим, на думку суду, зазначена письмова відповідь адвоката не є доказом, який об'єктивно би свідчив про те, що позивач ОСОБА_1 дійсно довідалася 26 листопада 2013 року про наявність спірних договорів дарування і не могла знати про порушення свого права раніше, а інших доказів на підтвердження цього позивачем не надано.

Більше того, з огляду на доводи, викладені в уточненій позовній заяві, витрачалися спільні кошти подружжя, а отже позивач ОСОБА_1 повинна була дізнатися про порушення своїх прав з моменту укладення договорів дарування замість договорів купівлі-продажу.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність – це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»; пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»).

Виходячи зі змісту 76 ЦК УРСР перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.

Словосполучення «повинна була дізнатися», що міститься в статті 76 ЦК УРСР дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов’язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 60 ЦПК України, про обов’язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст. 71 ЦК УРСР, загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки.

Статтею 74 ЦК УРСР зазначено, що вимога про захист порушеного права приймається до розгляду судом, арбітражем або третейським судом незалежно від закінчення строку позовної давності.

Відповідно до ст. 75 ЦК УРСР позовна давність застосовується судом, арбітражем або третейським судом незалежно від заяви сторін.

Статтею 80 ЦК УРСР передбачено, закінчення строку позовної давності до пред’явлення позову є підставою для відмови в позові.

За змістом ст.ст. 22, 24 чинного на момент виникнення спірних правовідносин Кодексу про шлюб та сім’ю України майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.

Майно, яке належало кожному з подружжя до одруження, а також одержане ним під час шлюбу в дар або в порядку успадкування, є власністю кожного з них.

Підставою для звернення ОСОБА_1 до суду із позовом стало порушення, на її думку, права спільної сумісної власності подружжя на земельні частки (паї).

Право на пред’явлення даного позову про визнання договору дарування, укладеного 17 січня 2000 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_5, удаваним, визнання його договором купівлі – продажу та визнання права на земельну частку (пай) за цим договором спільною сумісною власністю подружжя виникло у позивача ОСОБА_1 17 січня 2000 року, тобто в день укладання договору.

Початком перебігу строку позовної давності в такому разі є наступний після 17 січня 2000 року день, а закінченням трьохрічного строку позовної давності є 20 січня 2003 року (з огляду на неробочий день, що припадає на 18 січня 2003 року).

Право на пред’явлення даного позову про визнання договорів дарування, укладених 31 січня 2000 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_21, ОСОБА_19, ОСОБА_14, ОСОБА_11 удаваними, визнання їх договорами купівлі – продажу та визнання права на земельні частки (паї) за цими договорами спільною сумісною власністю подружжя виникло у позивача ОСОБА_1 31 січня 2000 року, тобто в день укладання цих договорів.

Початком перебігу строку позовної давності є наступний після 31 січня 2000 року день, а закінченням трьохрічного строку позовної давності є 03 лютого 2003 року (з огляду на неробочий день, що припадає на 01 лютого 2003 року).

З даним позовом ОСОБА_1 звернулася 19 грудня 2013 року (через понад тринадцять років), тобто після закінчення строку позовної давності до пред’явлення позову.

Після звернення із уточненою позовною заявою (т. 3 а.с 118-124), з заявою про визнання поважною причини пропуску строку позовної давності на звернення з позовом до суду позивач ОСОБА_1 не зверталась.

Відповідно до роз’яснень викладених в абзацах 2, 3 п. 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року №14 «Про судове рішення у цивільній справі», оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів та осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси , то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це. Встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.

Стосовно доведеності позовних вимог суд зазначає наступне.

Так, згідно ч. 2 ст. 58 ЦК УРСР, якщо угода укладена з метою приховати іншу угоду (удавана угода), то застосовуються правила, що регулюють ту угоду, яку сторони дійсно мали на увазі. Окрім того, за змістом зазначеної статті 58 ЦК УРСР удавані угоди є недійсними.

Відповідно до п. 14 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про визнання угод недійсними» від 28 квітня 1978 року № 3 встановивши, що угода укладена з метою приховати іншу угоду, суд відповідно до ч. 2 ст. 58 ЦК визнає, що сторонами укладена та угода, яку вони дійсно мали на увазі.

Стаття 224 ЦК УРСР зазначає, що за договором купівлі-продажу продавець зобов’язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов’язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму.

Крім того, стаття 228 ЦК УРСР вказує, що продаж майна провадиться за цінами, що встановлюються за погодженням сторін, якщо інше не передбачено законодавчими актами.

За договором ж дарування, як про те вказує ч. 1 ст. 243 ЦК УРСР, одна сторона передає безоплатно другій стороні майно у власність.

Відповідно до ст. 59 ЦПК України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_16 пояснив, що на підтвердження позовних вимог зокрема для доведеності факту укладення договорів купівлі-продажу в матеріалах справи є копії розписок контрагентів за цими договорами.

Дійсно, в матеріалах справи містяться копії розписок про те, що при укладенні зазначених договорів дарування земельних часток (паїв) їх власникам за це сплачувалися кошти по 7000 гривень (т. 1 а.с. 119-123, 240-244).

Разом з тим, суд не бере до уваги ці докази, позаяк вони надані суду в копіях, ці копії судом або в інший належний спосіб не завірені, більше того, незважаючи на пропозиції суду представником позивача оригінали цих розписок суду для огляду не надавалися, водночас, інших, належних і допустимих доказів, які б свідчили про удаваність укладених договорів дарування, позивачем суду не надано.

Суд вважає слушними доводи відповідача ОСОБА_2 про те, що дарувальники ОСОБА_21, ОСОБА_5, ОСОБА_19, ОСОБА_14, ОСОБА_22 не є його родичами або близькими друзями, а тому не могли безоплатно подарувати йому спірні земельні ділянки, проте сам по собі цей факт не є безумовним доказом укладення насправді з ними договорів купівлі-продажу, а в силу положень ч. 4 ст. 60 ЦПК України доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Також, судом не приймаються до уваги заяви співвідповідачів про визнання позовних вимог, позаяк вони були подані при розгляді справи іншим складом суду, а з огляду на положення ст. 159 ЦПК України у разі заміни одного із суддів під час судового розгляду справа розглядається спочатку, тим більше в подальшому позивачем подано уточнену позовну заяву (т. 1 а.с. 226-229, 235, т. 3 а.с. 118-124).

Також, відповідно до правової позиції, висловленої Верховним Судом України при розгляді справи № 6-84цс14, відповідно до частини першої статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Разом з тим, суд дійшов висновку про штучно створений спір між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем – її чоловіком ОСОБА_2, позаяк в судовому засіданні досліджено також інші договори дарування, укладені між ОСОБА_2 та громадянами ОСОБА_23, ОСОБА_24, ОСОБА_25, ОСОБА_26, ОСОБА_27, ОСОБА_28 в січні 2000 року, аналогічні спірним, проте про визнання цих договорів удаваними позивач ОСОБА_1 до суду не зверталась (т. 4 а.с. 1-6).

З огляду на викладене, суд вважає за необхідне відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_8, ОСОБА_10, ОСОБА_11, де третіми особами, що не заявляють самостійних вимог є державний нотаріус Арцизької державної нотаріальної контори та ОСОБА_12 про визнання договорів дарування удаваними угодами, визнання їх договорами купівлі-продажу та визнання спільною сумісною власністю прав на земельні частки (паї) у зв’язку з недоведеністю позовних вимог.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 212-215 ЦПК України, суд,-

У Х В А Л И В :

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_8, ОСОБА_10, ОСОБА_11, де третіми особами, що не заявляють самостійних вимог є державний нотаріус Арцизької державної нотаріальної контори та ОСОБА_12 про визнання договорів дарування удаваними угодами, визнання їх договорами купівлі-продажу та визнання спільною сумісною власністю прав на земельні частки (паї) відмовити повністю.

Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Одеської області протягом 10 днів з дня його проголошення, а якщо сторони не були присутні в судовому засіданні, протягом 10 днів з дня отримання його копії.

Суддя М.В. Козирєв