Рішення № 70035208, 26.10.2017, Херсонський міський суд Херсонської області

Справа № 766/14862/16-ц

н/п 2/766/4185/17

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.10.2017 року Херсонський міський суд Херсонської області у складі:

головуючого судді Дорошинської В.Е.

при секретарі Лисенко К.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Херсоні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу, трьох відсотків річних та інфляційних втрат,

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що 26 березня 2012 року він на умовах строковості та повернення передав у борг відповідачу грошові кошти у розмірі 1068000,00 грн., про що відповідачем власноруч була складена розписка, згідно з якою він зобов’язався повернути позичені кошти в строк до 30 березня 2012 року. На неодноразові вимоги повернути борг відповідач не реагує, спілкування з позивачем уникає. У зв’язку з неповерненням боргу у встановлений строк просив поновити строк позовної давності і стягнути з відповідача на його користь 1068000,00 грн. основного боргу, 137289,00 грн. трьох відсотків річних, нарахованих за період прострочення, та 935568,00 грн. інфляційних втрат, а всього 2354457,00 грн. боргу. В подальшому позивачем було подано заяву про збільшення позовних вимог, згідно з якою, посилаючись на неможливість додержання відповідачем строку повернення позики, зазначеному в розписці та подовження сторонами строку повернення позики до 30 березня 2014 року на підставі додаткової угоди про внесення змін до договору позики від 26 березня 2012 року, просив стягнути з відповідача на його користь 3475572,05 грн. основного боргу, 695 114,41 грн. штрафу, а всього 4170686,46 грн.

В судовому засіданні позивач та його представник підтримали позовні вимоги з викладених вище підстав, просили позов задовольнити.

Відповідач, належним чином повідомлений про судове засідання, в судове засідання не прибув. Представник відповідача позовні вимоги не визнав з підстав, викладених у запереченнях на позовну заяву. Зазначив про здійснення ОСОБА_2 розрахунку з позивачем шляхом погашення ТОВ «Сапфир «ЛТД» заборгованості перед ТОВ «ТД «Палладиум» частками шляхом видачі ОСОБА_1 грошових чеків. Укладення між сторонами додаткової угоди про внесення змін до договору позики від 26.03.2012р. заперечував. Просив застосувати строк позовної давності.

Вислухавши пояснення позивача, представників сторін та вивчивши наявні у справі докази, суд встановив наступне.

Відповідно до розписки, складеної власноруч ОСОБА_2 26 березня 2012 року, відповідач отримав від позивача грошові кошти в сумі 1068000,00 грн., які зобов’язався повернути у повному обсязі в строк до 30 березня 2012 року, а також зобов’язався у випадку прострочення платежу крім основної суми боргу сплатити позивачу штраф в розмірі 20 відсотків від суми боргу.

30 березня 2012 року сторонами було укладено додаткову угоду про внесення змін до договору позики від 26 березня 2012 року, який підтверджений розпискою позичальника ОСОБА_2 Згідно з п.2.1 додаткової угоди сторони встановили доларовий еквівалент позиченої в гривнях суми – 133739 доларів США, подовжили строк повернення позики до 30 березня 2014 року (п.4.1 додаткової угоди) та встановили, що у випадку девальвації гривні понад 5 відсотків по відношенню до долара США позичальник має повернути позикодавцю еквівалент 133739 доларів США за офіційним курсом Національного банку України станом на день фактичного повернення позики (п.5.2 додаткової угоди).

Згідно зі ст.202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до чч.1, 2 ст.207 ЦК України правочин уважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин уважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідно до ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов’язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Договір позики є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов’язки за ним, у тому числі повернення предмета позики або визначеної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

Згідно із ч.2 ст.1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей. Тобто, за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми.

Отже, письмова форма договору позики з огляду на його реальний характер є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику. Саме таке правове значення розписки про позичення грошових коштів визначено Верховним Судом України у постанові від 18 вересня 2013 року по справі №6-63цс13 та у постанові від 11 листопада 2015 року по справі №6-1967цс15, предметом яких був спір про стягнення боргу за договором позики.

Згідно з ч.1 ст.1049 ЦК України за договором позики позичальник зобов’язаний повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором. Розписка як документ, що підтверджує боргове зобов’язання, має містити умови отримання позичальником в борг грошей із зобов’язанням їх повернення та дати отримання коштів.

Складена відповідачем розписка містить зобов’язання щодо повернення відповідачем позичених коштів та строк виконання цього зобов’язання. Факт отримання в борг грошових коштів на умовах їх повернення відповідачем визнаний та не спростовується.

За таких обставин суд відхиляє доводи представника позивача щодо не укладення між сторонами договору позики та про неналежність додаткової угоди від 30 березня 2012р. про внесення змін до договору позики від 26.03.2012р.

Договір позики є двостороннім правочином. Згідно з ч.1 ст.1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.

Відповідно до ст.654 ЦК України зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Згідно зі ст.524 ЦК України зобов’язання має бути виражене у грошовій одиниці України – гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов’язання в іноземній валюті. Відповідно до ч.2 ст.533 ЦК України якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Отже зміна умов договору позики, на підтвердження укладення якого відповідачем складена розписка, щодо умов повернення позики та строку її повернення шляхом укладення між сторонами 30 березня 2012 року в письмовій формі додаткової угоди до договору позики від 26.03.2012р. є правомірним.

Відповідно до ст.204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Доказів визнання недійсним зазначеної додаткової угоди в судовому порядку відповідачем не надано. Ухвалою суду по даній справі відмовлено в призначенні почеркознавчої експертизи по додатковій угоді, оскільки представник відповідача пояснив, що борг повернуто, в той же час зазначив, що додаткову угоду відповідач не підписував. Тому суд залишає поза увагою доводи представника відповідача щодо не укладення цієї угоди.

Згідно зі ст.526 ЦК України належне виконання зобов'язання - це передусім виконання його відповідно до умов договору і вимог ЦК України та інших актів цивільного законодавства. Однією з умов належного виконання зобов'язання є його виконання належними суб'єктами. Частиною першою статті 510 ЦК України визначено, що сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор. Відповідно до ч.1 ст.527 ЦК України боржник зобов'язаний особисто виконати зобов'язання, а інша сторона (кредитор) повинна особисто прийняти виконання, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту. Згідно із ч.2 ст.527 ЦК України виконання зобов'язання належним боржником або прийняття виконання належним кредитором визнається і у випадках здійснення цих дій уповноваженими особами.

Із розписки, підписаної відповідачем 26 березня 2012 року та додаткової угоди від 30 березня 2012 року вбачається, що він взяв на себе зобов'язання повернути позивачу грошові кошти у розмірі 1068000 грн. та їх доларового еквіваленту станом на час повернення позики. Таким чином, зобов'язання з повернення коштів позивачу відповідач підтвердив своїм підписом. Доказів уповноваження відповідачем на повернення суму позики інших осіб суду не надано. Тому суд не приймає до уваги посилання відповідача на здійснення ним повернення позики шляхом проведення платежів між ТОВ «Сапфир «ЛТД» та ТОВ «ТД «Палладиум».

Доказів повернення суми позики позивачу відповідачем не надано, тому суд приходить до переконання, що позивачем доведено належними та допустимими доказами факт укладення договорів позики між ним та відповідачем, отже вимога про стягнення із відповідача основного боргу за договором позики підлягає задоволенню.

Таким чином, за договором позики від 26 березня 2012 року та додаткової угоди до договору від 30 березня 2012 року з відповідача на користь позивача слід стягнути 3475572,05 грн. основного боргу, 695114,41 грн. штрафу, а всього 4170686,46грн.

Ст.257 ЦК України встановлює трирічний строк позовної давності для захисту порушеного права.

Відповідно до частини першої ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Відповідно до ч.4 ст.267 ЦК України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Судом встановлено, що про порушення свого права позивач дізнався 31.03.2014р., що в розумінні частини першої статті 261 ЦК України є моментом початку перебігу строку позовної давності.

З позовом до суду позивач звернувся лише у листопаді 2016 року. Отже, ним не пропущено строк позовної давності.

У відповідності до вимог ст.88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

Тому з відповідача на користь позивача слід стягнути понесені ним судові витрати.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.204, 207, 218, 533, 541, 543, 545, 547, 553, 625, 1046 - 1050 ЦК України, ст.ст.10, 11, 57, 60, 88, 208, 209, 213 – 215, 294 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 про стягнення боргу задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 3475572,05 грн. основного боргу, 695114,41 грн. штрафу, а всього 4170686,46грн.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 7165,60грн.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Херсонської області шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення через Херсонський міський суд Херсонської області. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу в тому ж порядку протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя В.Е. Дорошинська