Рішення № 70030282, 30.10.2017, Дрогобицький міськрайонний суд Львівської області

Справа №442/2771/17

Провадження №2/442/1339/2017

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 жовтня 2017 року Дрогобицький міськрайонний суд Львівської області в складі:

головуючого – судді Крамара О.В.

з участю секретаря - Лютик Х.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Дрогобич цивільну справу за позовом Управління СБ України у Львівській області до виконавчого комітету Дрогобицької міської ради, з участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог: Дрогобицького міськрайонного управління юстиції, ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, Служби у справах дітей виконкому Дрогобицької міської ради про визнання недійсним свідоцтва про право власності на квартиру та скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно,

В С Т А Н О В И В :

Управління СБ України у Львівській області звернулося до суду з вищезгаданим позовом, в підтвердження своїх позовних вимог посилається на те, що 04 січня 2000 року в рахунок виконання договору № 47 від 22.03.1999 про будівництво житла для військовослужбовців та членів їх сімей АТ «ЛьвівПокізол» передало благодійному фонду «Житло військовим» трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 для її заселення співробітниками УСБУ Львівській області. Рішенням виконавчого комітету Дрогобицької міської ради від 25.07.2000 року № 182 вищевказана трикімнатна квартира № 52 в житловому будинку №7/10 по вул. Є. Коновальця у м. Дрогобич Львівської області житловою площею 38,1 кв.м. надано ОСОБА_1, який перебував на обліку для отримання службової квартири під № 1. 06.11.2013 року вказану вище квартиру, в порушення вимог ч.2 ст.2 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» та п.3 Положення про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у власність громадян, затвердженого наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 16.12.2009 № 396, було протиправно приватизовано на праві спільної сумісної власності близькими родичами ОСОБА_1 (матір’ю ОСОБА_2, сестрою ОСОБА_3, племінниками ОСОБА_5 та ОСОБА_4І.), яким це службове жиле приміщення не надавалось. В зв»язку з цим, просить визнати недійсним свідоцтво про право власності від 06 листопада 2013 року на квартиру, розташовану за адресою: Львівська область, м. Дрогобич, вул. Є. Коновальця, 7/10, яке було видане директором департаменту міського господарства, заступником міського голови, заступником голови комісії з питань приватизації житла при виконкомі Дрогобицької міської ради ОСОБА_6 на ім’я ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_4. Скасувати державну реєстрацію права власності на квартиру розташовану за адресою: Львівська область, м. Дрогобич, вул. Є. Коновальця, 7/10, яке було зареєстроване державним реєстратором Дрогобицького міськрайонного управління юстиції ОСОБА_7 за ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_4.

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_8 підтримав позовну заяву, з підстав, зазначених у ній та додаткових поясненнях до позову.

Представник відповідача щодо задоволення позову, поклався на думку суду.

Третя особа ОСОБА_1 заперечив щодо задоволення позову.

Представник третьої особи ОСОБА_1 – ОСОБА_9 просив відмовити в задоволенні позову, пославшись на письмові пояснення.

Представник Служби у справах дітей виконкому Дрогобицької міської ради ОСОБА_10 просив ухвалити рішення, яким не буде порушено права неповнолітніх дітей.

Заслухавши думку учасників судового засідання, з'ясувавши дійсні обставини справи, дослідивши зібрані у справі докази у їх сукупності, вирішуючи спір в межах заявлених позовних вимог, на підставі наданих доказів, судом встановлено такі обставини та відповідні їм правовідносини.

Відповідно до ч.1 ст.11 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ч. 2 ст. 11 ЦПК України, особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

При цьому, саме на сторони відповідно до ч.3 ст.10, ч.1 ст.60 ЦПК України зобов`язані довести ті обставини, на які вони посилаються як на підстави своїх вимог чи заперечень.

Крім того, ч. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України №11 від 29 грудня 1976 року із наступними змінами «Про судове рішення» передбачено, що відповідно до принципу безпосередності судового розгляду рішення може бути обґрунтовано лише тими доказами, які одержані у визначеному законом порядку і перевірені в тому судовому засіданні, в якому постановлюється рішення.

Відповідно до вимог ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим. Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин, які правові норми підлягають застосуванню до цих правовідносин (ст.214 ЦПК України).

Відповідно до положень ст.73 ЦПК України суд поновлює або продовжує строк, встановлений відповідно законом або судом, за клопотанням сторони або іншої особи у разі його порушення з поважних причин.

Судом встановлено, що позивачу стало відомо про приватизацію квартири АДРЕСА_2 20.10.2016 року на час проведення службової перевірки СБУ щодо обставин приватизації службового житла.

Враховуючи викладене суд визнає поважною причину пропуску звернення до суду і вважає за необхідне поновити відповідно строк позовної давності.

За змістом ст.9 ЖК України громадяни мають право на приватизацію квартир (будинків) державного житлового фонду, житлових приміщень у гуртожитках, які перебувають у власності територіальних громад, або придбання їх у житлових кооперативах, на біржових торгах, шляхом індивідуального житлового будівництва чи одержання у власність на інших підставах, передбачених законом.

Житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян або прав державних і громадських організацій.

Правові основи приватизації житла, що знаходиться в державній власності, визначені у Законі України «Про приватизацію державного житлового фонду»

Відповідно до статті 1 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» приватизація державного житлового фонду (далі - приватизація) - це відчуження квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках, призначених для проживання сімей та одиноких осіб, кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і т. ін.) державного житлового фонду на користь громадян України.

Приватизація здійснюється шляхом: безоплатної передачі громадянам квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках з розрахунку санітарної норми 21 квадратний метр загальної площі на наймача і кожного члена його сімї та додатково 10 квадратних метрів на сім'ю; продажу надлишків загальної площі квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках громадянам України, що мешкають в них або перебувають в черзі потребуючих поліпшення житлових умов.

Державний житловий фонд - це житловий фонд місцевих Рад народних депутатів та житловий фонд, який знаходиться у повному господарському віданні чи оперативному управлінні державних підприємств, організацій, установ.

ОСОБА_10 встановлено ст.2 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» до об'єктів приватизації належать квартири багатоквартирних будинків, одноквартирні будинки, житлові приміщення у гуртожитках (житлові кімнати, житлові блоки (секції), кімнати у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів (далі - квартири (будинки), які використовуються громадянами на умовах найму.

Відповідно до ст. 8 вказаного Закону приватизація державного житлового фонду здійснюється уповноваженими на це органами, створеними місцевою державною адміністрацією, та органами місцевого самоврядування, державними підприємствами, організаціями, установами, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких знаходиться державний житловий фонд.

Передача квартир(будинків), житлових приміщень у гуртожитках здійснюється в спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім'ї, які постійно мешкають у цій квартирі (будинку), житловому приміщенні у гуртожитку, в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, з обов'язковим визначенням уповноваженого власника квартири (будинку), житлового приміщення у гуртожитку.

Передача квартир(будинків) у власність громадян здійснюється на підставі рішень відповідних органів приватизації, що приймаються не пізніше місяця з дня одержання заяви громадянина.

Підготовку та оформлення документів про передачу у власність громадян квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках може бути покладено на спеціально створювані органи приватизації (агентства, бюро, інші підприємства).

Згідно з ч. 10 ст. 8 Закону № 2482-ХХІІ органи приватизації, органи місцевого самоврядування не мають права відмовити мешканцям квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках у приватизації займаного ними житла, крім випадків, передбачених законом.

Пунктом 5 постанови Пленуму ВСС України № 5 від 07.02.2014 року «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав», вказано, що вирішуючи питання про правомірність набуття права власності, суд має враховувати, що воно набувається на підставах, які не заборонені законом, зокрема на підставі правочинів. При цьому діє презумпція правомірності набуття права власності на певне майно, яка означає, що право власності на конкретне майно вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (стаття 328 ЦК).

Відповідно з вимогами ст. 2 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» від 19.06.1992 року не підлягають приватизації квартири, віднесені у встановленому порядку до числа службових.

Судом встановлено, що 04 січня 2000 року в рахунок виконання договору № 47 від 22.03.1999 про будівництво житла для військовослужбовців та членів їх сімей АТ «ЛьвівПокізол» передало благодійному фонду «Житло військовим» трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 для її заселення співробітниками УСБУ Львівській області.

В той же день дана квартира була прийнята в експлуатацію Управлінням СБ України у львівській області згідно акту прийому-передачі житлового фонду від 04.01.2000 року.

15.05.2000 року позивачем, в порядку п.3 Положення про порядок надання службових жилих приміщень і користування ними в Українській РСР звернулось до міського голови м.Дрогобич з клопотанням про оформлення спеціального ордера на вищезгадану квартиру на співробітника Дрогобицького МВ ОСОБА_1

Рішенням виконавчого комітету Дрогобицької міської ради від 25.07.2000 року № 182 вищевказана трикімнатна квартира № 52 в житловому будинку №7/10 по вул. Є. Коновальця у м. Дрогобич Львівської області житловою площею 38,1 кв.м. надано ОСОБА_1, який перебував на обліку для отримання службової квартири під № 1.

26.07.2000 року виконкомом Дрогобицької міської ради було видано ордер №27 на зазначене службове приміщення на склад сім»ї з чотирьох осіб – ОСОБА_1, ОСОБА_11 (дружина), ОСОБА_12 (син) та ОСОБА_13 (донька) з відміткою про те, що вказана квартира перебуває у статусі службової.

Дана квартира поставлена на оперативний облік УСБУ у Львівській області як службова та облікована у відповідних формах в порядку п.5 Положення про порядок надання службових жилих приміщень і користування ними в Українській РСР, затвердженому Постановою РМ УРСР від 04.02.1988 року за №37.

22.06.2002 року ОСОБА_1 був переміщений по службі до Центрального управління СБ України. На той час у вищевказаній службовій квартирі були зареєстровані та проживали його дружина ОСОБА_11, мати ОСОБА_11 RM. та сестра ОСОБА_3, яких рішеннями Дрогобицької міськради від 29.1.2004 № 4 та від 22.03.2007 № 89 на підставі поданих ними заяв визнано - наймачами цієї квартири.

06.11.2013 року вказану вище квартиру було приватизовано на праві спільної сумісної власності близькими родичами ОСОБА_1 (матір’ю ОСОБА_2, сестрою ОСОБА_3, племінниками ОСОБА_5 та ОСОБА_4І.) та за підписом директора департаменту міського господарства, заступника міського голови, заступника голови комісії з питань приватизації житла при виконкомі Дрогобицької міської ради ОСОБА_6 видано свідоцтво про право спільної сумісної власності на вказану квартиру ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_5 та ОСОБА_4, а 06.12.2013 року Дрогобицьким міськрайонним управлінням юстиції було здійснено державну реєстрацію права власності на вищезгадану квартиру.

В матеріалах справи відсутні докази про те, що УСБУ у Львівській області будь-яких звернень стосовно виключення спірної квартири з числа службових житлових приміщень на адресу Дрогобицької міської ради не скеровувало, будь-які рішення з цього приводу не приймались ні ЖПК УСБУ у Львівській області, ні керівництвом регіонального органу безпеки.

Звідси вбачається, що було порушено вимоги також і п. 5.14 Інструкції про організацію забезпечення і надання військовослужбовцям Служби безпеки України та членам їх сімей житлових приміщень, затвердженої наказом СБ України від 06.11.2007 № 792 (в редакції чинній станом на 2013 рік), згідно з яким рішення про виключення з числа службових житлових приміщень приймається керівниками відповідних органів, закладів та установ СБ України на підставі пропозицій житлово-побутової комісії та за погодженням з ПГЗ, що затверджується заступником Голови СБ України, до функціональних обов'язків якого належить координація господарського забезпечення, з наданням необхідних документів для його вивчення.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що ОСОБА_2, ОСОБА_14, ОСОБА_5 та ОСОБА_4 не мали законних підстав на приватизацію службового жилого приміщення, а саме квартири АДРЕСА_2, а тому позов підлягає задоволенню.

Разом з тим, у відповідності до ст. 88 ЦПК України з відповідачів слід стягнути судові витрати по справі.

Керуючись ст.ст. 209, 212-215 ЦПК України, суд, -

в и р і ш и в :

Позов Управління СБ України у Львівській області задоволити.

Поновити Управлінню СБ України у Львівській області строк звернення до суду.

Визнати недійсним свідоцтво про право власності від 06 листопада 2013 року на квартиру №52, розташовану за адресою: Львівська область, м. Дрогобич, вул. Є. Коновальця, 7/10, яке було видане директором департаменту міського господарства, заступником міського голови, заступником голови комісії з питань приватизації житла при виконкомі Дрогобицької міської ради ОСОБА_6 на ім’я ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_4.

Скасувати державну реєстрацію права власності на квартиру №52, розташовану за адресою: Львівська область, м. Дрогобич, вул. Є. Коновальця, 7/10, яке було зареєстроване державним реєстратором Дрогобицького міськрайонного управління юстиції ОСОБА_7 за ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_4.

Стягнути з виконавчого комітету Дрогобицької міської ради на користь Управління СБ України у Львівській області судові витрати в сумі 1600,00 гривень.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Львівської області через Дрогобицький міськрайонний суд шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня проголошення рішення, а особами, які не були присутні у судовому засіданні під час його проголошення – з дня отримання такого.

Рішення виготовлено в нарадчій кімнаті.

Суддя ____ О.В. Крамар