Ухвала суду № 70028697, 31.10.2017, Апеляційний суд Закарпатської області

Справа № 308/910/17

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 жовтня 2017 року м. Ужгород

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Закарпатської області в складі:

Головуючого судді: Бисага Т.Ю.

суддів: Собослой Г.Г.,Готра Т.Ю.

секретарі: Шукаль О.Я.

за участю ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на ухвалу Ужгородського міськрайонного суду від 04 серпня 2017 року про скасування заходів забезпечення позову у цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_4 до ОСОБА_5, ОСОБА_6, третя особа: Ужгородський міський відділ ДВС ГоловногоТУЮ у Закарпатській області про визнання права власності на нерухоме майно,

В С Т А Н О В И Л А:

Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду від 04 серпня 2017 року заяву відповідача ОСОБА_6 в особі уповноваженого представника ОСОБА_3 про скасування заходів забезпечення позову у справі №308/910/17, які вжиті ухвалою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 27.02.2017р. задоволено.

Скасовано заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 27 лютого 2017 року у справі №308/910/17 у виді:

- арешту, накладеного на квартиру № 43, що знаходиться за адресою: Закарпатська область, м. Ужгород, вул. Грушевського, будинок 53,

- заборони Ужгородському міському відділу ДВС Головного ТУЮ у Закарпатській області та іншим уповноваженим органам вчиняти будь-які дії щодо реалізації та відчуження майна, а саме квартири №43, що знаходиться за адресою: Закарпатська область, м. Ужгород, вул. Грушевського, будинок 53, арештованого постановою від 11.10.2016 р. ВП № 52469886 Ужгородського міського відділу ДВС Головного ТУЮ у Закарпатській області.

Не погоджуючись з рішенням суду ОСОБА_4 подала апеляційну скаргу на ухвалу, якою просить скасувати ухвалу суду першої інстанції.

Заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія приходить до наступного висновку.

Судом встановлено, що 25.09.2015 року Ужгородським міськрайонний судом Закарпатської області ухвалено рішення у цивільній справі №308/11692/15-ц за позовною заявою ОСОБА_6 до ОСОБА_5 Вказаним рішенням задоволено позов ОСОБА_6 та стягнуто на його користь з ОСОБА_5 суму боргу у розмірі 1062760,62 грн., а також судові витрати у розмірі 6090 грн. Рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 25.09.2015 року у цивільній справі №308/11692/15-ц набуло законної сили 06.10.2015 року, на виконання якого судом 13.10.2015 року видано виконавчий лист про стягнення з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_6 суми боргу в розмірі 1062760,62 грн. а також судових витрат в розмірі 6090 грн.

Зазначений виконавчий лист перебуває на виконанні в Ужгородському міському відділі ДВС Головного ТУЮ у Закарпатській області. При примусовому виконанні виконавчого листа №308/11692/15 від 13.10.2015р. заступником начальника Ужгородського міського відділу ДВС 11.10.2016 року винесено постанову у виконавчому провадженні ВП №52469886, якою накладено арешт на квартиру №43, що знаходиться за адресою: Закарпатська область, м. Ужгород, вул. Грушевського, будинок 53.

Як зазначає Верховний Суд України у постанові від 04.04.2011 року у справі №3-18гс11 - за змістом норми ст. 392 ЦК України потреба в заході захисту права власності виникає тоді, коли наявність суб'єктивного права власника не підтверджена відповідними доказами, підлягає сумніву, не визнається іншими особами або оспорюється ними.

При вжитті заходів забезпечення цивільного позову, які скасовані оскаржуваною ухвалою суд не повною мірою дотримався принципу цивільного судочинства та не забезпечив баланс інтересів сторін та інших учасників справи. Такий баланс порушений внаслідок того, що суд віддав перевагу оспорюваному праву над дійсним правом.

Виносячи ухвалу від 04.08.2017 року, яка оскаржена, суд першої інстанції виправив по суті вказані недоліки та відновив баланс інтересів сторін, звертаючи при цьому також увагу на безпідставність заявленого позову.

Відповідно до ст.14 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Додатковим доказом того, що забезпечення позову було безпідставним, а оскаржувана ухвала є такою, що винесена у відповідності до вимог норм закону є те, що предметом позову у справі №308/910/17 є вимога ОСОБА_4 про визнання права власності на нерухоме майно.

У цій справі мають місце вимоги немайнового характеру, у разі задоволення яких на підставі рішення суду, таке не підлягатиме виконанню за рахунок майна або шляхом звернення стягнення на майно, підлягатиме внесення відповідного запису в реєстр речових прав на нерухоме майно.

За таких обставин відсутня наявність зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову не підлягатиме виконанню за рахунок конкретного нерухомого майна, таке рішення можливе до виконання шляхом вчинення відповідних процесуальних, реєстраційних дій, що також є під сумнівом.

Можливе судове рішення, у разі задоволення позову, буде визнанням права, однак висновок про те, що таке право, потрібно буде захищати в судовому порядку у інший спосіб - передчасний та безпідставний.

Апелянт не наводить суду обґрунтовану ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття заходів забезпечення позову.

У даному випадку апелянт обмежується припущенням про можливість виникнення об'єктивних перешкод у виконанні рішення суду, якщо відповідач протягом судового розгляду вчинить дії по відчуженню майна на користь третіх осіб, при цьому не доводить саме яким чином відповідач може здійснити відчуження майна на користь третіх осіб за умови наявності виконавчого провадження ВП №52469886.

Суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позивач при обгрунтуванні звернення з позовом посилається на норми ст. 392 ЦК України, відповідно до якої особа має право звернутися до суду з позовом про визнання права власності: 1) якщо це право оспорюється або не визнається іншими особами; 2) у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

При цьому, передумовою для застосування ст. 392 ЦК України є відсутність іншого, окрім судового, шляху для відновлення порушеного права.

Разом з тим, з матеріалів, долучених до позовної заяви, вбачається, що позивач як власник спірного майна, на яке судом було накладено арешт у межах даної цивільної справи, реалізовано визнання оспорюваного права власності шляхом подання віндикаційного позову до добросовісного набувача на підставі ст. ст. 387, 388 ЦК України, який рішенням суду від 09.04.2015 року у справі №308/8845/14-ц задоволено.

Позивачем у спорах про витребування власником свого майна із чужого незаконного володіння може бути тільки власник майна, а невизначеність відносин власності щодо спірного об'єкту вже була усунута судовим рішенням в іншій справі.

Зокрема, як зазначає Верховний Суд України у постанові від 04.04.2011 року у справі №3-18гс11 за змістом норми ст. 392 ЦК України потреба в заході захисту права власності виникає тоді, коли наявність суб'єктивного права власника не підтверджена відповідними доказами, підлягає сумніву, не визнається іншими особами або оспорюється ними.

Відповідно до ст. 14 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Крім того, суд приймає до уваги той факт, що 16.08.2017 року Апеляційним судом Закарпатської області винесено ухвалу про відкриття апеляційного провадження у справі №308/8845/14-ц, апеляційного провадження саме по тій справі, в якій винесено рішення на користь позивача в частині віндикації.

За таких обставин, станом на момент розгляду апеляційним судом даної справи, у позивача відсутні будь-які права на нерухоме майно щодо якого він просить встановити та визнати титул власника.

Ч. 3 ст. 151 ЦПК України передбачено, що забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Види забезпечення позову визначені частиною першою статті 152 ЦПК України, зокрема, шляхом зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

У абзаці першому пункту 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22.12.2006р. №6 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» зазначено, що недопустимо забезпечувати позов шляхом зупинення виконання судових рішень, що набрали законної сили.

Апеляційна скарга на ухвалу базується на припущеннях про те, які дії державний виконавець буде вчиняти в майбутньому для виконання рішення суду, що не може бути підставою для скасування ухвали.

Доводи, викладені в апеляційній скарзі належними та допустимими доказами не доведені, що у відповідності до положень ст. 308 ЦПК України є підставою для відхилення апеляційної скарги та залишення рішення суду першої інстанції без змін.

Керуючись ст.ст.303, 304, 307, 309, 316, 319 ЦПК України, судова колегія,

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 відхилити.

Ухвалу Ужгородського міськрайонного суду від 04 серпня 2017 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з дня набрання нею законної сили.

Головуючий

Судді