Постанова № 7002631, 23.11.2009, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 листопада 2009 р.                                                                       справа № 2а-17276/09/0570

час прийняття постанови: 11.20 година

Донецький окружний адміністративний суд в складі:

головуючого                                                  судді

при секретарі                                                  Фенделєвій В.Є.

за участю:

представника позивача           МаксимчукаС.П.

представника відповідача                               Аніщенко О.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом державного підприємства «Селидіввугілля» до Красноармійської об’єднаної державної податкової інспекції про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від 31 серпня 2009 року № 0000821840/0 повністю, визнання недійсними повідомлень № 105210010199757 від 09.06.2009 року, № 105210010200396 від 12.06.2009 року, № 105210010207307 від 08.07.2009 року та № 105210010208938 від 20.07.2009 року,

В С Т А Н О В И В:

Державне підприємство «Селидіввугілля» звернулось до суду з адміністративним позовом до Красноармійської об’єднаної державної податкової інспекції про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від 31 серпня 2009 року № 0000821840/0 повністю, визнання недійсними повідомлень № 105210010199757 від 09.06.2009 року, № 105210010200396 від 12.06.2009 року, № 105210010207307 від 08.07.2009 року та № 105210010208938 від 20.07.2009 року.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилається на те, що платіжними дорученнями від 05.06.2009р., від 11.06.2009р., від 07.07.2009р., від 17.07.2009р. ним були сплачені поточні платежі з зобов’язання зі сплати за користування надрами за 2-й квартал 2009 року, а не за 2-й квартал 2008 року, як було здійснено податковим органом.

Позивачем зазначається, що жодна норма Закону України № 2181 не встановлює право чи обов’язок саме контролюючого органу яким-небудь чином змінювати податкові зобов’язання, в рахунок сплати яких платник податків спрямував коштів. Не передбачено таке право податкового органу й іншими законами.

Тому позивач, вважає, що дії податкового органу суперечать нормам Конституції України.

Крім того, позивач посилається на те, що ним у кожному переліченому вище платіжному дорученні було призначено призначення платежу.

Тому просить суд визнати недійсним податкове повідомлення-рішення від 31 серпня 2009 року № 0000821840/0 повністю та визнати недійсними повідомлення № 105210010199757 від 09.06.2009 року, № 105210010200396 від 12.06.2009 року, № 105210010207307 від 08.07.2009 року та № 105210010208938 від 20.07.2009 року.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі, надав суду пояснення аналогічні тим, які викладені в обґрунтування позову. Просив позовні вимоги задовольнити.

Представник відповідача у судовому засіданні позовні вимоги не визнав. Просив у задоволенні позову відмовити повністю.

Розгляд справи здійснювався із фіксуванням судового процесу за допомогою звукозаписувального пристрою «Камертон».

Вислухавши у судовому засіданні представників сторін, дослідивши та оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, суд встановив наступне.

Державне підприємство «Селидіввугілля» зареєстровано як юридична особа виконавчим комітетом Селидівської міської ради Донецької області 06.06.2005 року, включено до ЄДРПОУ за № 33426253, діє на підставі статуту.

29 липня 2009 року податковим органом проведена невиїзна документальна перевірка державного підприємства «Селидіввугілля» з питання своєчасності сплати плати з користування надрами за 2-й квартал 2008 року, за результатами якої складений акт перевірки № 461/128-15/33426253 від 29.07.2009 року.

Відповідно до зазначеного вище акту податковим органом встановлено, що підприємством в порушення п.п. 5.3.1 п. 5.3 ст. 5 Закону України № 2181-ІІІ від 21.12.2000 року «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» несвоєчасно сплачена узгоджена сума податкового зобов’язання по платі за користування надрами на суму 302763.00 грн.

На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем 31 серпня 2009 року стосовно державного підприємства «Селидіввугілля»» прийнято податкове повідомлення-рішення 0000821840/0 про застосування штрафу в сумі 151381.50 грн. (50%) за затримку на 332 календарних дні граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов’язання в розмірі 302763.00 грн.

Правовою підставою прийняття податковим органом оскаржуваного податкового повідомлення-рішення визначена норма підпункту 17.1.7 пункту 17.1 статті 17 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21 грудня 2000 року № 2181-ІІІ.

Як вбачається з матеріалів справи, контролюючим органом, крім оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, також були прийняті й повідомлення, якими відповідачем повідомлено державне підприємство «Селидіввугілля» про зарахування сплачених підприємством у період з 05.06.2009 року по 17.07.2009 року сум податкових зобов’язань з плати за користування надрами на погашення податкового боргу та пені відповідно до абз. 2 п.п. 16.3.3 ст. 16 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»:

1)          № 105210010199757 від 09.06.2009 року про зарахування сплати суми податкового зобов’язання з платежу за користування надрами, сплаченого платіжним дорученням № 6047 від 05.06.2009 року у сумі 100000.00 грн. на погашення податкового боргу у сумі 99981.21 грн. та пені – 18.79 грн.;

2)          № 105210010200396 від 12.06.2009 року про зарахування сплати суми податкового зобов’язання з платежу за користування надрами, сплаченого платіжним дорученням № 6279 від 11.06.2009 року у сумі 100000.00 грн. на погашення податкового боргу у сумі 98 789.64 грн. та пені – 1210.36 грн.;

3)          № 105210010207307 від 08.07.2009 року про зарахування сплати суми податкового зобов’язання з платежу за користування надрами, сплаченого платіжним дорученням № 6827 від 07.07.2009 року у сумі 100000.00 грн. на погашення податкового боргу у сумі 97 636.08 грн. та пені – 2 363.92 грн.;

4)          № 105210010208938 від 20.07.2009 року про зарахування сплати суми податкового зобов’язання з платежу за користування надрами, сплаченого платіжним дорученням № 6581 від 17.07.2009 року у сумі 100000.00 грн. на погашення податкового боргу у сумі 96 293.95 грн. та пені – 3 706.05 грн.

Відповідно до підпункту 17.1.7. пункту 17.1 статті 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» № 2181 і підпункту 6.1.7. Інструкції про порядок застосування штрафних (фінансових) санкцій органами державної податкової служби, затвердженої наказом ДПА України від 17.03.2001р. № 110, зареєстрованої Мін'юстом України 23.03.2001р. за № 268/5459 (далі - Інструкція), у разі коли платник податків не сплачує узгоджену суму податкового зобов'язання протягом граничних строків, визначених цим Законом, такий платник податку зобов'язаний сплатити штраф у таких розмірах:

при затримці до 30 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання, - у розмірі десяти відсотків погашеної суми податкового боргу;

при затримці від 31 до 90 календарних днів включно, наступних за останнім днем граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання, - у розмірі двадцяти відсотків погашеної суми податкового боргу;

при затримці, що є більшою 90 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання, - у розмірі п'ятдесяти відсотків погашеної суми податкового боргу.

Платник податків сплачує один із зазначених у цьому підпункті штрафів відповідно до загального строку затримки незалежно від того, чи були застосовані штрафи, визначені у підпунктах 17.1.1- 17.1.6 цього пункту, чи ні.

Таким чином, умовою застосування штрафної санкції у відповідності до приведеної норми Закону є наявність несвоєчасно сплаченого узгодженого податкового зобов’язання.

Слід зазначити, що відповідно до абзацу першого Преамбули Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» та п. 19.6 ст. 19 цей закон є спеціальним законом з питань оподаткування, який встановлює порядок погашення зобов’язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов’язкових платежів), нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платника податків контролюючими органами, закони та інші нормативні акти діють у частині, що не суперечить нормам цього закону.

Строки сплати узгодженого податкового зобов’язання встановлені зазначеним законом у п. 5.3.1 ст. 5 та передбачають обов’язок платника податків сплатити суму податкового зобов’язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом десяти календарних днів, наступних за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого п.п. 4.1.4 п. 4.1 ст. 4 цього закону для подання податкової декларації.

В силу п. 1.2 ст.1 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», податкове зобов'язання це - зобов'язання платника податків сплатити до бюджетів або державних цільових фондів відповідну суму коштів у порядку та у строки, визначені цим Законом або іншими законами України.

Пунктом 5.1 ст. 5 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» передбачено, що податкове зобов'язання, самостійно визначене платником податків у податковій декларації, вважається узгодженим з дня подання такої податкової декларації. Підпунктом 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 вказаного Закону передбачає узгодження податкового зобов’язання платника податку, нараховане контролюючим органом. При цьому законодавець зазначає, що податкове зобов'язання платника податків, нараховане контролюючим органом відповідно до пунктів 4.2 та 4.3 статті 4 цього Закону, вважається узгодженим у день отримання платником податків податкового повідомлення, за винятком випадків, визначених підпунктом 5.2.2 цього пункту.

Як вбачається з матеріалів справи податкове повідомлення-рішення № 0000821840/0 від 31.08.2009 року прийнято податковим органом на підставі акту перевірки № 461/128-15/33426253 від 29.07.2009 року за несвоєчасну сплату узгодженої суми податкового зобов’язання по платі за користування надрами на суму 302763.00 грн.

Відповідно до наведеного акту перевірки на погашення податкового зобов’язання позивача за 2-й квартал 2008 року відповідачем були направлені платіжні доручення: № 6047 від 05.06.2009 року, № 6279 від 11.06.2009 року, № 6827 від 07.07.2009 року та № 6581 від 17.07.2009 року.

Проте, як вбачається із зазначених платіжних доручень в кожному з них в графі «Призначення платежу» позивачем зазначено, який вид податку сплачує підприємство та за який період – «…збір за надра за 2-й квартал 2009р….».

Отже, як вбачається з вищенаведеного, позивачем в платіжних дорученнях № 6047 від 05.06.2009 року, № 6279 від 11.06.2009 року, № 6827 від 07.07.2009 року та № 6581 від 17.07.2009 року, не зазначається плата за користування надрами за 2-й квартал 2008 року.

Таким чином, відповідач використав зазначені вище платежі як джерело погашення податкового боргу за інші періоди (змінив призначення платежу) та нарахував позивачу штрафні санкції.

Суд проаналізувавши вище наведе вважає, що дії Красноармійської ОДПІ щодо прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення та оскаржуваних повідомлень такими, що не відповідають вимогам податкового законодавства з огляду на наступне.

Згідно пп. 7.1.1 п. 7.1 ст. 7 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» джерелами самостійної сплати податкових зобов'язань або погашення податкового боргу платника податків є будь-які власні кошти, у тому числі отримані від продажу товарів (робіт, послуг), майна і немайнових цінностей, випуску цінних паперів, у тому числі корпоративних прав, отримані у позику (кредит), а також з інших джерел з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

Відповідно до пп. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 цього Закону джерелами погашення податкового боргу платника податків за рішенням органу стягнення, які є виконавчими документами, є будь-які активи платника податків (його філій, відділень, інших відокремлених підрозділів) з урахуванням обмежень, визначених цим Законом, а також іншими законами.

Відповідно до п. 3.8 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, яка затверджена постановою Правління Національного банку України від 21 січня 2004 р. № 22 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 29 березня 2004 р. за № 377/8976) реквізит «Призначення платежу» платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу.

Суд вважає за необхідне зазначити, що приписи пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» не визначають коло осіб на яких розповсюджується її дія, чи то контролюючі органи, чи платники податків. Зазначена норма не визначає, хто зобов'язаний здійснювати погашення у встановленому нею порядку, такий обов'язок нею взагалі не визначений. У будь-якому випадку, ця норма не встановлює право чи обов'язок саме контролюючого органу (у даному випадку - органу державної податкової служби) якимось чином (в тому числі і шляхом ведення податкового обліку відповідним чином) змінювати податкові зобов'язання, в рахунок сплати яких платник податків спрямував кошти. Не передбачено таке право податкового органу і будь-якими іншими нормами Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» або іншими законами з питань оподаткування.

Так, норми підпункту 7.2.1 пункту 7.2 статті 7, пункту 10.1 статті 10, підпункту 16.3.3 пункту 16.3 статті 16 зазначеного Закону уповноважують податковий орган на здійснення самостійних заходів з погашення податкового боргу за платника податків (а не через нього, як у даному випадку, при самостійному виконанні таким платником свого конституційного обов'язку по сплаті сум податку) шляхом винесення безпосередньо податковим органом як органом стягнення: рішення про стягнення активів, надіслання банку, обслуговуючому платника, платіжної вимоги на суму податкового боргу, складення та надіслання платнику податків повідомлення про зміну напрямку платежу. В матеріалах справи відсутні докази, що свідчать про складення податковим органом будь-яких із вищенаведених документів.

Крім того, суд вважає за потрібне зазначити, що відповідно до ч. 1 ст. 11 Закону України «Про державну податкову службу в Україні», органи державної податкової служби у випадках, в межах компетенції та у порядку, встановлених законами України, мають право здійснювати документальні невиїзні перевірки (на підставі поданих податкових декларацій, звітів та інших документів, пов'язаних з нарахуванням і сплатою податків та зборів (обов'язкових платежів) незалежно від способу їх подачі), а також планові та позапланові виїзні перевірки своєчасності, достовірності, повноти нарахування і сплати податків та зборів (обов'язкових платежів), додержання валютного законодавства юридичними особами, їх філіями, відділеннями, іншими відокремленими підрозділами, що не мають статусу юридичної особи, а також фізичними особами, які мають статус суб'єктів підприємницької діяльності чи не мають такого статусу, на яких згідно із законами України покладено обов'язок утримувати та/або сплачувати податки і збори (обов'язкові платежі), крім Національного банку України та його установ.

Статтею 3 Закону України «Про Державну податкову службу в Україні» встановлено, що Державні податкові інспекції у своїй діяльності керуються Конституцією і законами України, постановами Верховної Ради України, указами і розпорядженнями Президента України, декретами, постановами і розпорядженнями Кабінету Міністрів України, рішеннями Верховної Ради Республіки Крим і місцевих Рад народних депутатів.

Відповідно ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України податковий орган зобов'язаний діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

З огляду на зазначене, у податкового органу відсутні повноваження змінювати напрямок платежу, яке було визначене самостійно платником податків у платіжних дорученнях під час виконання ним свого конституційного обов'язку по своєчасній сплаті сум податкових зобов'язань та направляти такі суми при веденні оперативного обліку платежів на погашення податкового боргу за інший податковий період.

Статтею 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Статтею 319 Цивільного кодексу України встановлено, що власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Цією ж статтею передбачено, що держава не втручається у здійснення власником права власності.

Позивач, сплачуючи грошові кошти в установлений законом строк та визначаючи напрямок його сплати, реалізує своє право власника грошових коштів, оскільки Законом України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» та Законом України «Про державну податкову службу в Україні» не встановлено право органу державної податкової служби змінювати напрямок платежу, тобто обмеження на реалізацію конституційного права на розпорядження своєю власністю (як елементу права власності).

Обмеження стосовно реалізації права власника на розпорядження його власністю встановлені у Закону «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» № 2181-ІІІ.

При цьому зазначеним Законом встановлені випадки такого обмеження, які передбачені пп. 8.6.1, 8.6.3 п. 8.6 ст. 8 Закону, ст. 9 стосовно застосування адміністративного арешту активів, ст. 10 стосовно продажу майна.

Підпунктом 16.3.3 ст. 16 Закону № 2181 визначено, що при частковому погашенні податкового боргу сума такої частки визначається з урахуванням пені, нарахованої на таку частку. Податковий борг, що погашається частково і сплачується разом зі сплатою пені, нарахованої відповідно до такої частки, єдиним платіжним документом, в якому суми такого податкового боргу та такої пені визначаються окремо. Платіжні документи, які не містять окремо виділену суму податкового боргу та суму пені, не приймаються до виконання. Якщо платник податків не сплачує пеню разом зі сплатою податкового боргу (його частини) або не визначає її окремо у платіжному документі (чи визначає з порушенням зазначеної пропорції), то податковий орган самостійно здійснює розподіл такої сплаченої суми на суму, що спрямовується на погашення такого податкового боргу (його частини), та суму, що спрямовується на погашення пені, нарахованої на суму такого погашеного податкового боргу (його частини), та надсилає такому платнику податків повідомлення, в якому міститься зазначена інформація.

Виходячи із аналізу вказаних нормативних положень суд дійшов висновку, що норми Закону № 2181 дійсно передбачають пріоритет погашення податкового боргу перед сплатою податкових зобов'язань по відповідному податку. Разом з тим, зазначені вище норми цього ж Закону не встановлюють порядок та черговість (а також право) зарахування податковими органами платежів, що направлені платниками податків та мають цільове призначення, вказане у відповідних платіжних дорученнях, та не встановлюють відповідний порядок для примусового стягнення податковим органом добровільно сплачених платником податків сум податкового зобов'язання для погашення податкового боргу, що виник раніше.

При цьому слід звернути увагу на те, що нормами п. 16.3.3 ст. 16 Закону № 2181 податковим органам надається право розподілу суми, сплаченої платником податків в рахунок погашення податкового боргу (який відповідно до п. 1.3 Закону включає суму пені), на суму, що спрямовується на погашення такого податкового боргу (його частини), та суму, що спрямовується на погашення пені, нарахованої на суму такого погашеного податкового боргу (його частини), за умови, що платником податків при сплаті податкового боргу у відповідному платіжному дорученні не було окремо визначені суми, що спрямовуються на погашення податкового боргу, та окремо суми, що спрямовуються на погашення пені, нарахованої на суму такого погашеного податкового боргу, або якщо визначення відповідних сум боргу та пені платником податків було зроблено з порушенням відповідної пропорції.

Також, суд дійшов висновку про те, що жодною нормою Закону не передбачено направлення податковими органами за власною ініціативою (примусово та без згоди на те платника податку) коштів такого платника податків, сплачених ним для погашення податкових зобов'язань (про що зазначається платником податків у відповідному платіжному дорученні), для погашення за відповідним податком нарахованого та встановленого платнику податку відповідним податковим органом податкового боргу. При цьому відповідно до пп. 3.1.1 ст. 3 Закону № 2181 передбачений спосіб примусового стягнення активів платника податків для погашення його податкового боргу - виключно за рішенням суду.

Крім того, дійсно норми пп. 8.6.2 ст. 8 Закону № 2181 з урахуванням положень пп. "б" пп. 8.6.1 ст. 8 цього ж Закону не встановлюють заборону для платника податків щодо розпорядження своїми оборотними коштами, зокрема, для сплати поточних податкових зобов'язань.

Відповідно до частини 2 статті 124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Згідно з статтею 2 Закону України «Про судоустрій» суд здійснює правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує захист гарантованих Конституцією України та законами прав і законних інтересів юридичних осіб. Частиною 3 статті 3 вказаного Закону встановлено, що судова система забезпечує доступність правосуддя для кожної особи в порядку, встановленому Конституцією України та законами. Відповідно до частини 1 статті 6 цього ж Закону усім суб'єктам правовідносин гарантується захист їх прав і законних інтересів незалежним і неупередженим судом. Згідно з частиною 3 зазначеної статті, ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у суді, до підсудності якого вона віднесена процесуальним законом.

Рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2002 року визначено, що частина 2 статті 124 Конституції України передбачає право юридичної особи на захист судом своїх прав, встановлює юридичні гарантії їх реалізації, надаючи можливість кожному захищати свої права будь-якими не забороненими законом засобами. Кожна особа має право вільно обирати не заборонений законом засіб захисту прав, у тому числі судовий захист. Суб'єкти правовідносин, у тому числі юридичні особи, у разі виникнення спору можуть звертатися до суду за його вирішенням. Юридичні особи мають право на звернення до суду для захисту своїх прав безпосередньо на підставі Конституції України. Держава має забезпечувати захист прав усіх суб'єктів правовідносин, в тому числі у судовому порядку. Право юридичної особи на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами.

Згідно з ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Згідно з ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Доказів, які б спростовували доводи позивача, відповідач суду не надав.

Згідно п 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

В супереч наведеним вимогам, відповідач як суб'єкт владних повноважень не довів правомірності своїх дій, тобто ним не доведено, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення та оскаржувані повідомлення були прийняті законно, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин.

Таким чином, суд приходить до висновку, що відповідач, приймаючи податкове повідомлення-рішення та повідомлення, діяв на підставі, в межах повноважень, що передбачені законодавством, з метою, з якою це повноваження надане, але діяв не у спосіб, що передбачений законами, не обґрунтовано, без урахування усіх обставин, упереджено, фактично без урахування права позивача на участь у процесі прийняття рішення.

З урахуванням викладених обставин, позовні вимоги підлягають задоволенню.

Витрати по сплаті судового збору за приписами статей 87, 94 Кодексу адміністративного судочинства України підлягають присудженню позивачеві з Державного бюджету України.

Враховуючи наведене та керуючись ст. ст. 2-15, 17-18, 33-35, 45-46, 47-51, 56-59, 69-71, 79, 86, 87, 94, 99, 104-107, 110-111, 121, 122-143, 151-154, 158, 160, 162, 163, 167, 185-186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд –

П О С Т А Н О В И В :

Позов державного підприємства «Селидіввугілля» до Красноармійської об’єднаної державної податкової інспекції про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від 31 серпня 2009 року № 0000821840/0 повністю, визнання недійсними повідомлень № 105210010199757 від 09.06.2009 року, № 105210010200396 від 12.06.2009 року, № 105210010207307 від 08.07.2009 року та № 105210010208938 від 20.07.2009 року - задовольнити повністю.

Визнати повністю недійсним податкове повідомлення-рішення Красноармійської об’єднаної державної податкової інспекції від 31 серпня 2009 року № 0000821840/0.

Визнати повністю недійсним повідомлення Красноармійської об’єднаної державної податкової інспекції від 09.06.2009 року № 105210010199757.

Визнати повністю недійсним повідомлення Красноармійської об’єднаної державної податкової інспекції від 12.06.2009 року № 105210010207307.

Визнати повністю недійсним повідомлення Красноармійської об’єднаної державної податкової інспекції від 08.07.2009 року № 105210010207307.

Визнати повністю недійсним повідомлення Красноармійської об’єднаної державної податкової інспекції від 20.07.2009 року № 105210010208938.

Стягнути з Державного бюджету України на користь державного підприємства «Селидіввугілля» (85400, Донецька область, м. Селидове, вул. Карла Маркса, 41; р/р 26003301490817 у філії «Відділення ПІБ України» у м. Селидове, МФО 334312, ЄДРПОУ 33426253) витрати по сплаті судового збору у розмірі 3 грн. 40 коп.

Постанова постановлена у нарадчій кімнаті та проголошена її вступна та резолютивна частини у судовому засіданні 23 листопада 2009 року в присутності представників сторін.

Повний текст постанови складений та підписаний 28 листопада 2009 року.

          Заява про апеляційне оскарження постанови суду подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі - з дня складення в повному обсязі - до Донецького апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд.

          Апеляційна скарга на постанову суду подається до Донецького апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

          Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання зяви про апеляційне оскарження.

Суддя                                                                                           Могильницький М.С.