Рішення № 70023019, 31.10.2017, Дергачівський районний суд Харківської області

справа №619/2611/17

провадження №2/619/1470/17

Рішення

Іменем України

31 жовтня 2017 року Дергачівський районний суд Харківської області

у складі: головуючого судді - Нечипоренко І.М.

за участю секретаря

судового засідання - ОСОБА_1

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Дергачі цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, Дергачівського районного управління юстиції Харківської області про визнання договору іпотеки недійсним, скасування нотаріальної дії, визнання нечинними здійснених записів у реєстрі, припинення іпотеки та заборони відчуження нерухомого майна,

встановив:

Позивач просить суд ухвалити рішення, згідно якому визнати повністю недійсним укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 іпотечний договір від 18.05.2011, згідно якому в іпотеку в забезпечення виконання зобов’язань за договором позики грошей від 18.05.2011 було передано квартиру №12 в будинку №66 по вулиці. Леніна в селищі Протопопівка Дергачівського району Харківської області, з моменту укладення цього договору та скасувати нотаріальну дію приватного нотаріуса Харківського районного нотаріального округу ОСОБА_4, зареєстровану за №1077 в Реєстрі для реєстрації нотаріальних дій, а також по накладенню заборони відчуження на цю квартиру, зареєстровану в Реєстрі за №1078; визнати нечинними здійснені в Реєстрі для реєстрації нотаріальних дій прива¬тного нотаріуса Харківського районного нотаріального округу ОСОБА_5 записів за №1077, №1078 від 18.05.2011, згідно яких було зареєстровано укладе-ний між ОСОБА_2 та ОСОБА_6 іпотечний договір від 18.05.2011, згідно якому в іпотеку в забезпечення ви¬конання зобов’язань за договором позики грошей від 18.05.2011 було передано ква¬ртиру №12 в будинку №66 по вулиці Леніна в селищі Протопопівка Дергачівського району Харківської області та накладено заборону його відчуження та припинити іпотеку та заборону відчуження нерухомого майна та зобов’язати Дергачівське районне управління юстиції в Харківській області через свій Відділ державної реєстрації речових прав на нерухоме майно реєстраційної служби в строк не пізніше двох робочих днів, з моменту набрання чинності рішення суду, здійснити дії по реєстрації при¬пинення іпотеки та зняття заборони відчудження на об’єкт нерухомого майна , а саме - квартири 12 в будинку 66 по вулиці. Леніна в селищі Протопопівка Дергачівського району Харківської області за адресою та надати Витяг про зняття цієї заборони ОСОБА_2 або її представнику. В обгрунтування позовних вимог зазначено, що наказом Головного Управління юстиції в Харківській області від 11.10.2013 р. №786/3 була зупинена приватна нотаріальна діяльність нотаріуса ОСОБА_4, якій здійснював нотаріальне засвідчення іпотеки та накладав заборону на її відчудження. Позивач уклав з ОСОБА_3 іпотечний договір від 18.05.2011, згідно якому в іпотеку в забезпечення виконання зобов’язань за Договором позики від 18.05.2011 було передано квартиру за адресою: Дергачівський район селище Протопопівка АДРЕСА_1, при цьому нотаріусом 18.05.2012 було накладено заборону відчуження цієї квартири без вказівки строку, на яку діє заборона, що є порушенням прав Позивача, наданих йому ст.12 ЗУ «Про заставу» та ч.1 ст.252 ЦК України, згідно якої строк виконання зобов’язання визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Правова позиція про те, що в договорі повинен бути зазначено строк з вказівкою на дату, а не вказівкою до повного виконання договору Боржником, зазначено в останньому абзаці п.24 Постанові Пленуму ВССУ з розгляду цивільних та кримінальних справ «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» від 30.03.2012 р. № 5. Також, гроші ОСОБА_3 не надавалися позивачу, так як насправді позивач фактично був майновим поручителем ОСОБА_7, якому Відповідач надав гроші. Згідно законодавству заставою та іпотекою може бути забезпечено тільки дійсне зобов’язання. При засвідченні вищевказаного договору іпотеки нотаріусом та з боку банку було порушено ст.3 ЗУ «Про заставу», ст.18, ст. 20, ст.21 ЗУ «Про іпотеку», доказом чого є той факт, що згідно свідчень Позивача та ОСОБА_7, потекою було забезпечено недійсне зобов’язання, так як гроші перед засвідченням договору іпотеки не було надано. Також нотаріусом, при накладенні заборони на відчуження вищевказаної квартири були порушені вимоги ст.73 ЗУ «Про нотаріат», доказом чого є відсутність в нотаріальній справі заяви ОСОБА_3 про накладення заборони про відчудження вищевказаної квартири з вказівкою інформації, необхідної для накладення такої заборони, а в договорі позики грошей від 18.05.2011 не вказано, що на предмет іпотеки накладається заборона його відчудження, а також в договорі іпотеки не вказано нотаріусом дату внесення до Реєстру для реєстрації нотаріальних дій дати реєстрації нотаріальної дії по засвідченню предмета іпотеки та накладення заборони на неї та про те, що цей договір іпотеки внесено до реєстру іпотек та до того ж, нотаріусом ще до початку оформлення та підписання іпотечного договору було накладено заборону відчудження на квартиру Позивача, доказом чого є інформація про накладення заборони о 13-05год, а реєстрація іпотеки в 18-17 в Інформаційній довідці від 06.08.2017. Також нотаріусом при нотаріальному засвідченні вищевказаного іпотечного договору та здійснення заборони на відчуження майна були порушені статті 5, 49 ЗУ «Про нотаріат», згідно якої нотаріус повинен відмовити у вчиненні нотаріальної дії в разі її невідповідності законодавству України. Зі змісту нотаріальної справи по засвідченню вищевказаного іпотечного договору вбачається, що при його засвідченні нотаріусом та Відповідачем 1 було порушено вимоги ст.4 ЗУ «Про іпотеку» та нотаріусом було його посвідчено без одержання повідомлення з зазначенням в ньому: опису предмета іпотеки, достатнього для його ідентифікації, та/або його реєстраційні дані, а також строку його дії, доказом чого є нотаріальна справа, яка знаходиться в нотаріальному архіві. Про порушення нотаріусом її прав Позивач дізналася 06.08.2017 після одержання у нотаріуса Інформаційної довідки від 06.08.2017 року коли звернулася для оформлення документів на квартиру, а про те, що вона помилялася щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін та права на подачу з цього приводу до суду вона дізналася 08.08.2017 року після укладення договору з адвокатом та одержання консультації. При здійсненні оцінки квартири Відповідачем 1 було порушено ч.2 ст.582 ЦК України, доказом чого є зміст вищевказаного іпотечного договору, та згідно якого оцінка квартири не була здійснена заставодавцем разом із заставодержателем відповідно до звичайних цін, що склалися на момент виникнення права застави, а оцінена в суму боргу по договору позики та є значно нижчою від ринкової ціни на цю квартиру та є насправді заниженням ціни, з якої сплачуються податки при здійсненні нотаріального оформлення цієї квартири та є доказом порушення також інтересам держави в частині сплати в її адресу мита, яке туди не надходить внаслідок заниження вартості предмету правочину, що є також підставою визнання іпотечного договору недійсним на підставі ч.І ст.203 ЦК України. Як зазначено в ч.1 ст.229 ЦК України, якщо особа помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнано судом недійсним, при цьому істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням.

При укладенні вищевказаного іпотечного договору Позивач внаслідок своєї необізнаністі зі змістом ЗУ «Про іпотеку», та положеннями законодавства, які регулюють продаж її квартири, та думаючи, що вона виступає просто майновим поручителем, так як їй гроші не передавалися, та не будучи обізнаною з положеннями законодавства, згідно якого в разі продажу її квартири, різницю між її продажем та її ніби-то боргом, Відповідач 1 повинен надати в її адресу, та тією обставиною, що вона не збиралася нікому довіряти продавати свою квартиру за борги, помилялася при його укладенні щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін.

Позивач та представник у судовому засіданні підтримали позовні вимоги та про обстини справи пояснили, як зазанчено вище.

Відповідач ОСОБА_3 у судове засідання не з’явився, від представника надійшла заява про розгляд справи за його відсутності та письмові заперечення, згідно яким Договір позики грошей був укладений між Відповідачем 1 та Позивачем, а не з невідомим Відповідачу 1 - ОСОБА_7. Про зазначене свідчить той факт, що при посвідченні вказаного Договору позики грошей, відповідно до положень ч. 2 ст. 43, ч. 1, 13 ст. 44 Закону України «Про нотаріат» від 02.09.1993 р. № 3425-ХІІ, в редакції від 07.05.2011 року, яка діяла на час укладення Договору позики грошей та Іпотечного договору, приватним нотаріусом Харківського нотаріального округу ОСОБА_4, було встановлено особу учасників цивільних відносин, які звернулися за вчиненням нотаріальної дії та визначено обсяг їхньої цивільної дієздатності, про що зокрема зазначено в Договорі позики грошей. Необхідно звернути увагу, що правочин посвідчується нотаріусом, виключно у випадку, якщо кожна із сторін однаково розуміє значення, умови правочину та його правові наслідки, про що свідчать особисті підписи сторін на правочині. Факт передачі Відповідачам 1 грошових коштів Позивачу, підтверджується положеннями п. 6 Договору позики грошей, згідно яких ОСОБА_3, передав до підписання цього договору саме ОСОБА_2 гроші в розмірі 29600,00, що є еквівалентом 3700,00 доларів США, згідно з курсом на день укладення договору. Пунктами 1, 2, 4 Договору позики грошей передбачено, що грошові кошти позичені до вісімнадцятого травня дві тисячі дванадцятого року до вісімнадцяти годин, без нарахування відсотків. Повернення позиченої суми грошей повинно бути зроблено в с.Циркуни, Харківського району Харківської області МЖК «Інтернаціоналіст»АДРЕСА_2. Якщо ОСОБА_2 не поверне позичену суму грошей до вказаного строку, то ОСОБА_3, має право звернутися до нотаріуса, для вчинення виконавчого напису на майно, яке належить ОСОБА_2. Таким чином, Договором позики грошей було чітко визначено права та обов’язки сторін, строк виконання зобов’язання та наслідки порушення договору. Отже, Іпотечним договором від 18.05.2011 року, забезпечене виконання дійсного зобов'язання Позивача щодо повернення Відповідачу 1 позичених грошових коштів, відповідно до укладеного Договору позики грошей від 18.05.2011 року. Твердження Позивача про те, що внаслідок своєї необізнаності зі змістом Закону України «Про іпотеку», вона помилялася щодо обставин, які мають істотне значення, зокрема щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, також не відповідають фактичним обставинам справи та змісту укладеного Іпотечного договору. Приватним нотаріусом Харківського нотаріального округу ОСОБА_4, як і при укладенні та посвідченні Договору позики грошей, було встановлено особу учасників цивільних відносин, які звернулися за вчиненням нотаріальної дії, визначено обсяг їхньої цивільної дієздатності, встановлено дійсні наміри кожного з учасників правочину, шляхом встановлення однакового розуміння сторонами значення, умов правочину та його правових наслідків для кожної із сторін, а також відсутність у сторін заперечень щодо кожної з умов правочину. Крім того, при посвідченні договору іпотеки нотаріусом було роз'яснено сторонам порядок державної реєстрації іпотеки та порядок задоволення забезпечених іпотекою вимог за рахунок предмета іпотеки, про що зазначено в тексті договору. Про однакове розуміння значення, умов та правових наслідків Іпотечного договору, свідчать особисті підписи Позивача та Відповідача 1 на договорі. Зазначене виключає можливість того, що Позивач помилялась щодо обставин, які мають істотне значення, при укладенні Іпотечного договору від 18.05.2011 року. Укладений Іпотечний договір містить усі істотні умови, вичерпний перелік яких, передбачений ч. 1 ст. 18 Закону України «Про іпотеку» від 05.06.2003 р. № 898-ІУ, в редакції від 08.03.2011 року, яка діяла на час укладення Іпотечного договору. Крім того, неправильним є посилання Позивача, для правового обгрунтування позовних вимог, на положення Закону України «Про заставу» від 02.10.1992 р. № 2654- XII, оскільки норми вказаного закону є загальними, на відміну від положень Закону України «Про іпотеку» від 05.06.2003 р. № 898-ІУ, якими слід керуватись при укладенні та посвідченні іпотечних договорів. Твердження Позивача про порушення Відповідачем 1 порядку оцінки квартири, не відповідає положенням законодавства та положенням укладеного Іпотечного договору, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 582 ІДК України від 16.01.2003 р. № 435-ІУ, в редакції від 12.05.2011 р., на яку здійснює посилання Позивач, та ч. 6 ст. 5 Закону України «Про іпотеку», від 05.06.2003 р. № 898-ІУ, в редакції від 08.03.2011 року, оцінка предмета застави здійснюється заставодавцем разом із заставодержателем відповідно до звичайних цін, що склалися на момент виникнення права застави, якщо інший порядок оцінки предмета застави не встановлений договором або законом. Вартість предмета іпотеки визначається за згодою між іпотекодавцем і іпотекодержателем або шляхом проведення оцінки предмета іпотеки відповідним суб'єктом оціночної діяльності у випадках, встановлених законом або договором. Згідно з положеннями п. 1.4. Іпотечного договору, вартість предмета іпотеки була визначена за згодою сторін, що не суперечить вищезазначеним положенням законодавства, що діяли на час укладення договору. Пунктом 2.4. укладеного між Позивачем та Відповідачем 1 Іпотечного договору передбачено, що при посвідченні цього договору нотаріус накладає заборону на відчуження майна до моменту повного виконання зобов’язань Іпотекодавцем перед Іпотекодержателем за Договором позики грошей. Крім того, представником позивача подана заява про застосування строків позовнох давності, оскільки позивачем без поважних причин пропущено строк звернення до суду з даними позовними вимогами.

Представник Дергачівського районного управління юстиції Харківської області у судове засідання не з’явився, причину неявки суду не повідомив, хоча про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, про що свідчить поштове повідомлення.

Вислухавши пояснення представника позивача, показання позивача як свідка, дослідивши письмові докази, суд дійшов висновку про відмову у позові, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що 18 травня 2011 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 укладено договір позики грошей, посвідчений приватним нотаріусом Харківського РНО ОСОБА_4 (реєстр №1075), згідно умов якого ОСОБА_2 позичила у ОСОБА_3 29600,00грн., що є еквівалентом 3700,00 доларів США строком до 17 травня 2012 року. Якщо позичальник не поверне зазначену суму грошей, позикодавець має право звернутися до нотаріуса для вчинення виконавчого напису на майно, яке належить позичальнику. Гроші передані до підписання цього договору.

3 метою забезпечення належного виконання зобов’язань за договором позики 18.05.2011 між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 укладено іпотечний договір, відповідно якому в іпотеку ОСОБА_3 передано квартиру №12 в будинку №66 в с.Протопопівка по вул. Леніна Дергачівського району Харківської області. За згодою сторін заставна вартість майна становить 29600,00грн. Даний договір посвідчений приватним нотаріусом Харківського РНО ОСОБА_4 (реєстр №1077).

Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до вимог ч.3 ст.10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно зі ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

За правилами ч.1 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Положеннями статей 626-628 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Сторони є вільними в укладенні договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Як передбачено ч.1 ст. 575 ЦК України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.

У позовній заяві позивач зазначала, що договір іпотеки було вчинено нею внаслідок помилки, своєї необізнаності, вважаючи, що виступає просто майновим поручителем, вона не збиралася нікому довіряти продавати свою квартиру за борги, помилялася при його укладенні щодо природи правочину, прав та обов’язків сторін, а тому договір іпотеки від 18.05.2011 підлягає визнанню недійсним на підставі ст. 229 ЦК України.

За положеннями ч. 1 ст. 229 ЦК України, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

Воля особи до вчинення правочину і результат правочину не узгоджуються в разі помилки, якщо вона має істотне значення. Такими є помилки щодо правової природи правочину, його змісту, предмета, ціни, сторони, якості об'єкта тощо. Найчастіше хибне сприйняття стосується правової природи та предмета правочину, що може виникнути при визначенні тотожності предмета або його якості.

Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину, мають існувати або, навпаки, бути відсутніми саме на момент вчинення правочину. Сторона на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка насправді мала місце, та надати відповідні докази, які б свідчили про її помилку, зокрема, щодо правової природи правочину.

Також п. 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» судам роз'яснено, що відповідно до ст. 229 - 233 ЦК правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (ст. 229 ЦК), мають існувати саме на момент вчинення правочину.

Правочини, вчинені під впливом помилки, відносять до правочинів з вадами внутрішньої волі, яка могла сформуватися в умовах неправильного уявлення особи про обставини, що мають істотне значення для вчинення правочину.

Ігнорування справжньої волі особи, яка вчиняє правочин під впливом помилки не допускається. Однак, визнавати недійсним будь-який правочин, в якому внутрішня воля сформувалась під впливом неправильних уявлень, було б теж неправильно, оскільки це впливає на стабільність цивільного обороту й охорону прав та інтересів інших осіб.

З огляду на це, можливість оспорювання правочинів, вчинених унаслідок помилки, має відбуватися в умовах чіткого та однозначного тлумачення положень ст. 229 ЦК України щодо видів помилок, що мають істотне значення, кола суб'єктів, які можуть оспорювати правочин та його правових наслідків, що дозволить забезпечити баланс інтересів у цивільному обороті.

Конструкція правочину, вчиненого під впливом помилки, побудована за моделлю оспорюваного правочину, тобто в кожному конкретному випадку існує спір щодо формування волевиявлення учасника правочину внаслідок помилки і необхідно довести, що така помилка мала місце.

Згідно зі ст. ст. 10, 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У порушення вищевказаних вимог процесуального закону, ОСОБА_2 не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження того, що оспорюваний договір укладено нею під впливом помилки чи важких життєвих обставин.

Допитана як свідок позивач ОСОБА_2 показала, що вона до 18 років проживала на території Російської Федерації, тому українську мову погано розуміє. Нотаріус не надавав їй текс договору читати, а вона тільки ставила підписи, суті договору вона не знала, грошей не брала, а брав гроші Гірчиков. Їй сказали, що квартиру ніхто забирати не буде. Після підписання їй вручили екземпляр договору і вона поїхала з ним. Однак, потім вона змушена була під погрозами сплатити ОСОБА_3 суму еквівалентну 500,00 доларів США та три роки платила йому щомісяця суму еквівалентну 125 доларам США, однак, відповідач ніяких розписок їй не надавав.

Суд не бере до уваги показання позивача як свідка, оскільки вони не доводять факт помилки під час вчинення оспорюваного договору.

З матеріалів справи вбачається, що оспорюваний договір було укладено у 2011 році, тобто з моменту укладання договору до моменту звернення до суду з указаним позовом минуло понад 7 років, що не може свідчити про існування обставин, щодо яких помилилася сторона правочину саме на момент вчинення правочину, що є обов'язковою умовою для визнання такого договору недійсним.

Враховуючи, що суд не вбачає підстав для визнання договору іпотеки недійсним, інші вимоги, як похідні, задоволенню також не підлягають.

Судовий збір відповідно до вимог ст. 88 ЦПК України залишається за рахунок позивача.

Статтею 129-1 Конституції України передбачено, що суд ухвалює рішення іменем України. Відповідно до ст. 209 ЦПК України суди ухвалюють рішення іменем України негайно після закінчення судового розгляду. Рішення суду ухвалюється, оформлюється і підписується в нарадчій кімнаті суддею.

Керуючись ст.ст. 10,11, 60, 88, 209, 212, 214-216, 218 ЦПК України, суд

ухвалив:

У позові ОСОБА_2 відмовити повністю.

Апеляційна скарга на рішення суду подається Апеляційному суду Харківської області через Дергачівський районний суд Харківської області протягом 10 днів з дня проголошення рішення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя І. М. Нечипоренко