Рішення № 70022966, 06.11.2017, Близнюківський районний суд Харківської області

Справа 612/930/13-ц

2/612/3/17

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 жовтня 2017 року смт. Близнюки

Близнюківський районний суд Харківської області у складі - головуючого судді Мороза О.І., при секретарі Коняєвій Н.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні в смт. Близнюки Харківської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики, відшкодування моральної шкоди, зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання недійсним договору позики, третя особа приватний нотаріус Близнюківського нотаріального округу ОСОБА_3,

В С Т А Н О В И В :

25 листопада 2013 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики, відшкодування моральної шкоди, в якому, після уточнення позовних вимог 09.12.2013, 30.01.2014, 04.03.2016 просить стягнути із ОСОБА_2 на його користь заборгованість за договором позики від 04 січня 2011 року у сумі 40000 грн. 00 коп.; суму боргу з урахуванням 3% річних від простроченої заборгованості з 01.01. 2013 по 02.03. 2016 (включно) 3803 грн. 84 коп.; суму боргу з урахуванням пені від простроченої заборгованості з 01.01.2013 по 02.03. 2016 (включно) 37029 грн. 05. коп.; суму боргу з урахуванням індексу інфляції від простроченої заборгованості з 01.01.2013 по 02.03. 2016 (включно) - 31436 грн. 84 коп.; 10000 гривень на відшкодування моральної шкоди; 3211 грн. 60 коп. на відшкодування витрат на правову допомогу; 629 грн. 40 коп. на відшкодування витрат по сплаті судового збору, а всього 126110 грн. 73 коп., посилаючись на наступне (т.1 а.с. 2-4, т.1 а.с.11-14,т.1 а.с.47-50, т.2 а.с. 16-28).

04 січня 2011 року він уклав із ОСОБА_2 договір позики за яким передав ОСОБА_2 грошові кошти у сумі 40000 грн. з умовою їх повернення до 01 січня 2013 року. По закінченню цього строку борг не повернуто.

Договір складено у двох примірниках з яких один залишився у приватного нотаріуса.

Заборгованість за договором складає суму яку він заявив до стягнення.

Також просить стягнути моральну шкоду у зазначеному вище розмірі, обгрунтовуючи вимогу тим, що тривалий час не мав можливості користуватися на потреби сімї коштами які мав повернути ОСОБА_2 і це викликало душевні страждання, дискомфорт, порушення нормальних життєвих звязків. Він є платником єдиного податку і займається сільськогосподарською діяльністю для чого також були потрібні кошти. Недостатність грошових коштів змусила його та сімю неодноразово користуватися коштами із кредитних карток та погашати виниклу заборгованість перед банком.

Крім того просить стягнути понесені ним витрати по сплаті судового збору.

ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 в якому просить договір позики, укладений між ним та ОСОБА_1 04 січня 2011 року визнати недійсним, та відповідно до ч.2 ст. 236 ЦК України реституцію не запроваджувати, посилаючись на наступне (т. 1 а.с.11-133).

Зазначений договір позики був укладений під впливом обману відносно природи правочину, прав та обовязків сторін. Зазначає що з ОСОБА_1 вони домовилися, що після укладення договору позики ОСОБА_1 передасть йому 40000 грн., а він у свою чергу передасть йому у користуваня на невизначений термін належну йому земельну ділянку на території Лукашівської сільської ради Близнюківського району Харківської області.

Кошти були потрібні для оплати робіт по газифікації житлового будинку. Як було домовлено, у триденний строк після укладення договору позики, ОСОБА_1 йому кошти не передав, пояснивши це тим, що така угода не може гарантувати його право користування земельною ділянкою. Вважає, що умисними діями ОСОБА_1 ввів його в оману щодо обставин які мають істотне значення.

Посилаючись на ст.ст. 640, 1046 ЦК України, зазначає, що договір позики є реальним договором і вважається укладеним з моменту передачі грошей або інших речей. Обіцянка надати позику в майбутньому, момент підписання договору або вказівка в договорі на строк, протягом якого відбудеться передача позики, не мають юридичного значення. Тільки після передачі грошей позичальник має повернути ці кошти.

Вважає, що жодним письмовим доказом (розписка про одержання грошей, повідомлення по переведення коштів через установи банку тощо), ОСОБА_1 не довів що він дійсно передав йому 40000 грн. Крім того зустрічна позовна заява містить посилання на ст.ст. 203, 230, ч. 2 ст. 236, ч.3 ст. 258 ЦК України.

Ухвалою суду від 29. 04. 2014 позови обєднані в одне провадження. Цією ж ухвалою до участі у справі як третя особа залучено приватного нотаріуса Близнюківського нотаріального округу ОСОБА_3В.(т.1 а.с. 138,139).

У судовому засіданні ОСОБА_1 та його представник адвокат ОСОБА_4 на задоволенні первісного позову наполягали, проти задоволення зустрічного позову просили відмовити, пояснюючи таке (т.1 а.с. 149-151).

ОСОБА_1 вказав, що в 2011 році до нього звернувся ОСОБА_2 з проханням надати в борг 40000 гривень. З таким же проханням зверталася і дружина ОСОБА_2, вказуючи, що кошти потрібні для погашення кредиту банку з тим, щоб ОСОБА_2 не треба було їхати в Москву на заробітки. З цим проханням вони зверталися неодноразово. Станом на січень 2011 року такі кошти у нього зявилися оскільки незадовго він продав ОСОБА_5 свій автомобіль ЗІЛ -130. Він погодився надати позику на два роки тому що орендував у ОСОБА_2 земельну ділянку і піддавшись на умовляння («просили не день і не місяць»). Договір було укладено у приватного нотаріуса. Кошти у сумі 40000 грн. були передані особисто ним ОСОБА_2 коли вони вийшли від нотаріуса. Це відбулося в автомобілі в присутності їх дружин на якому він подружжя ОСОБА_2 підвіз потім додому. Розписку про отримання коштів він від ОСОБА_2 не відбирав, не вважаючи це за потрібне. Після настання терміну повернення коштів, ОСОБА_2 перестав з ним спілкуватися, не виходив для зустрічі із будинку коли він до нього приїздив, не відповідав ні на листи ні на телефонні дзвінки, що в подальшому і змусило його звернутися до суду. Державного акту на землю ОСОБА_2 у нього немає.

При укладенні договору позики жодної домовленості про землю, як це стверджує ОСОБА_2, не було. Він дійсно обробляв земельні ділянки ОСОБА_2 і його матері до 2013 року. Певний період діяли договори оренди, зареєстровані в Лукашівській сільській раді. Виплата орендної плати проводилася. Потім ОСОБА_2 попередив, що в березні 2013 року забере свій пай, а осінню і пай матері, борг поверне.

У судовому засіданні ОСОБА_2 пояснив, що дійсно із ОСОБА_1 був укладений договір позики коштів який він розумів як продаж належної йому земельної ділянки, розташованої на території Лукашівської сільської ради Близнюківського району Харківської області. Вони із ОСОБА_1 думали що буде закон про продаж землі. Таким чином він діяв під впливом обману ОСОБА_1 ОСОБА_1 орендував у нього без письмового оформлення договору його земельну ділянку і земельну ділянку матері.

Договір позики було складено у нотаріуса. Кошти йому були потрібні на газифікацію будинку. До нотаріуса їздили автомобілем ОСОБА_1 У нотаріуса, при оформленні договору, були крім них і їх дружини. Про продаж землі у нотаріуса розмови не було. Після підписання договору позики ОСОБА_1 кошти йому не передав. Обіцяв віддати протягом трьох днів. По телефону з ним звязатися не міг. Державний акт на його землю знаходиться у ОСОБА_1 Вважає дії ОСОБА_1 шахрайськими, а тому звертався із відповідною заявою до правоохоронних органів.

У письмовому відзиві на позовну заяву ОСОБА_1 ОСОБА_2 свої заперечення проти первісного позову обгрунтував так як вони викладені у його зустрічній позовній заяві, що зазначено вище (т.1 а.с.30,31).

У судовому засіданні третя особа Приватний нотаріус Близнюківського нотаріального округу ОСОБА_3, проти задоволення первісного позову не заперечувала, а проти задоволення зустрічного позову - заперечувала, вказавши на таке.

04 січня 2011 року, у строгій відповідності до вимог законодавства, між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 було дійсно укладено і нею посвідчено договір позики на 40000 гривень. Перед цим до неї зверталася дружина ОСОБА_2 ОСОБА_6 за консультацією, а саме уточнювала, які необхідно надати документи для оформлення договору позики. Такий договір нотаріального посвідчення не потребує, але у сторін було бажання. При укладенні договору крім ОСОБА_1 та ОСОБА_7 були їх дружини ОСОБА_6 та ОСОБА_8 Особи були встановлені, стосунки між сторонами були доброзичливі, вони знають одне одного. Дружини не заперечували проти укладення договору. Із проектом договору сторони були ознайомлені раніше. Договір був підписаний сторонами особисто. В чинній на той час Інструкції про вчинення нотаріальних дій не передбачалося у договорі вказувати і дружин. Жодних сумнівів щодо суті договору тощо не виникало. Сторони розуміли значення своїх дій та їх наслідки. Оскільки гроші були при ОСОБА_1, сторони домовилися, що він їх передасть ОСОБА_6 в цей же день. При ній гроші не передавалися і здійснювати контроль за цією дією у неї обовязку не було.

За заявою ОСОБА_2 у 2013 році вона видала йому копію цього договору. Перед цим з таким проханням зверталася його дружина але вона їй відмовила розяснивши, що копія може бути видане лише ОСОБА_2 Про мету отримання копії договору не говорили. Дії нотаріуса не оскаржувалися.

У судовому засіданні свідок ОСОБА_6, дружина ОСОБА_2, дала такі показання. Сімї були потрібні кошти на газифікацію будинку. Вирішили що ці кошти можна отримати шляхом продажу землі ОСОБА_1 Перемовини з ОСОБА_1 спочатку вела вона. Вона ж і запропонувала оформити договір у нотаріуса. У нотаріуса ОСОБА_3 04.01.2011 при укладенні договору позики була вона з чоловіком і ОСОБА_1 з дружиною. Вона не була проти укладення договору. Сума договору була обумовлена раніше. Кошти ОСОБА_1 так їм і не передав незважаючи на обіцянку їх передати протягом трьох днів з дня підписання договору. Газ провели за кошти отримані від продажу квартиру матері.

Щодо земельної ділянки. За погодженням із ОСОБА_2 ОСОБА_1 обробляв земельну ділянку 3 роки без укладення договору оренди. Є заборгованість ОСОБА_1 за використання землі яка не погашена не зважаючи на їх звернення. Державний акт на землю ОСОБА_2 перебуває у ОСОБА_1 і той його не повертає. Чоловік звертався до правоохоронних органів із заявою на незаконні дії ОСОБА_1

У судовому засіданні свідок ОСОБА_9, рідний брат ОСОБА_6, дав такі показання. Йому відомо, що у ОСОБА_2 є земельний пай близько 6 га. ОСОБА_2 були потрібні кошти на газифікацію будинку для цього вони брали кредит у банку, займали кошти у бабусі. ОСОБА_1 кошти за договором ОСОБА_2 не передавав. Все це йому відомо зі слів сестри ОСОБА_10 При укладенні договору позики присутній не був.

Вислухавши пояснення осіб які беруть участь у справі, свідків, вивчивши письмові пояснення ОСОБА_2, всебічно, повно, обєктивно та безпосередньо дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, які є належними, допустимими і достовірними, суд приходить до висновку про необхідність первісний позов задовольнити частково, а у задоволенні зустрічного позову відмовити повністю, виходячи із наступного.

Відповідно до ст.3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

За ч.1 ст.11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданими відповідно до ЦПК України, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Стаття 15 ЦК Українипередбачає право кожної особи на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Отже, указана норма визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права. Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на порушника.

Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів визначений уст. 16 ЦК України.

Відповідно до ст. 202 ЦК України правочин є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обовязків(ч.1); Правочини можуть бути односторонніми та або дво - чи багатостронніми (договори)(ч.2); одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Односторонній правочин може створювати обовязки лише для особи, яка його вчинила. Односторонній правочин може створювати обовязки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами(ч.3).

Відповідно до положеньст. 203 ЦК Українизміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятись у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що були обумовлені ним.

Відповідно до ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо, якщо він підписаний його стороною.

Згідно ч.1 ст.215 ЦК України, недодержання сторонами або стороною в момент вчинення правочину вимог, встановлених ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України, як правило, має наслідком визнання правочину недійсним. Зміст правочину становлять права та обов'язки, про набуття, зміну або припинення яких учасники правочину домовилися.

Судом встановлено, що 04 січня 2011 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено договір позики (надалі - Договір позики) за яким ОСОБА_1 передає у власність ОСОБА_2 грошові кошти у сумі 40000 гривень. Договір підписано сторонами в присутності нотаріуса. Вказана сума мала бути повернена ОСОБА_1 до 01 січня 2013 року або раніше в смт. Близнюки Харківської області (п.п. 1-4 договору) (т.1 а.с.5). Договір укладено в службовому приміщенні приватного нотаріуса Близнюківського нотаріального округу ОСОБА_3 та посвідчено нею. При укладенні договору були присутні дружини сторін які заперечень не мали. В присутності нотаріуса ОСОБА_1 кошти ОСОБА_2 не передавав.

Із змісту Договору позики вбачається, що сторони договору ОСОБА_1 та ОСОБА_2 діяли добровільно, перебували при здоровому розумі та ясній памяті, розуміли значення своїх дій, були попередньо ознайомлені з вимогами цивільного законодавства щодо недійсності правочинів, володіли українською мовою. Особи сторін були встановлені, дієздатність перевірена. Договір зареєстровано у реєстрі за №10.

З п. 7 Договору позики вбачається, що зміст ст. 1046 (договір позики) та 1047 (форма договору позики) сторонам відомі.

Як встановив суд, договір було укладено на прохання ОСОБА_2 у звязку з тим, що його сімя потребувала коштів.

Вище вказані обставини сторонами та третьою особою не заперечуються.

Таким чином суд приходить до висновку, що між сторонами було укладено договір позики у письмовій формі, який посвідчено нотаріусом і він є чинним. Скарг на дії нотаріуса не подавалося.

Згідно із ч. 1ст.626 ЦК Українидоговором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.

Статтею 627 ЦК Українивстановлено, що відповідно достатті 6 цього Кодексусторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цьогоКодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Як передбачено ст.1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян, а у випадках коли позикодавцем є юридична особа - незалежно від суми.

Відповідно дост. 1051 ЦК України, позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором.

Абзацом 2 частини 1статті 218 ЦК Українивизначено, що заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами. Рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків.

Отже пояснення свідків ОСОБА_6 та ОСОБА_9 в тій частині, що ОСОБА_1 не передав ОСОБА_2 кошти за договором позики, суд до уваги не приймає. Крім того ОСОБА_9 стверджував що ці обставини йому відомі тільки зі слів своєї сестри ОСОБА_6 При укладенні договору він присутнім не був.

Заперечуючи проти задоволення первісного позову та на обгрунтування вимог свого зустрічного позову ОСОБА_2 і його представник адвокат ОСОБА_11 вказали, що ні 04.01. 2011 ні на час розгляду справи судом ОСОБА_1 ОСОБА_2 40000 грн. в борг не передавав. Передачу коштів ОСОБА_1 не може підтвердити ні розпискою ОСОБА_2 про отримання коштів ні жодним іншим письмовим доказом.

ОСОБА_1 суду пояснив як саме 04.01.2011 року він, після підписання Договору позики, передав особисто ці кошти ОСОБА_2, а після спливу терміну їх повернення 01.01. 2013 став вимагати у ОСОБА_2 повернення боргу, а потім і звернувся до суду.

За вищенаведених обставин, виходячи із поняття позикових відносин і договору позики, визначеними вищенаведеними нормами ОСОБА_3 71 ЦК України, вказані вище твердження ОСОБА_2 та його представника ОСОБА_11 суд вважає помилковими.

Так за своїми ознаками укладений Договір позики є реальним. Його письмова форма, посвідчення нотаріусом, внаслідок його реального характеру, є доказом не лише факту укладення договору, а й передачі грошової суми 40000 грн. позичальнику, тобто ОСОБА_2 Після його укладення у ОСОБА_2 виникли всі обовязки за цим договором , а у ОСОБА_1 права, в тому числі і право вимоги повернення суми боргу.

Оскільки оспорюваний договір позики укладений у письмовій формі, посвідчений нотаріусом, його зміст підтверджує факт передачі ОСОБА_1 грошової суми ОСОБА_2 та отримання останнім цих коштів. На підтвердження цих дій отримання від боржника боргової розписки, іншого документу який би свідчив про передачу коштів, не вимагається.

Такі правові висновки містяться і в постановах Верховного Суду України від 18.09. 2013 у справі №6-63 цс13 та у справі №6-50 цс 16 від 24.02. 2016, які в силу ч.1 ст. 360-7 ЦПК України є обовязковими для всіх судів України.

Задовольняючи повністю вимоги первісного позивача щодо стягнення суми боргу, 3% річних, пені, врахування індексу інфляції суд виходить з такого.

Судом встановлено, що 04 січня 2011 року ОСОБА_2 за договором позики отримав від ОСОБА_1 позику у розмірі 40000 гривень яку не повернув.

За ч.1 ст. 526 ЦК України зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог- відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За ч.1 ст. 527 ЦК України боржник зобовязаний виконати свій обовязок, а кредитор прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобовязання чи звичаїв ділового обороту.

Грошове зобовязання має бути виконане у гривнях(ч.1 ст. 533 ЦК України).

Відповідно до п.п. 2-5 Договору позики, 4000 гривень ОСОБА_2 мав би повернути ОСОБА_1 до 01 січня 2013 року. З цієї дати у ОСОБА_1 виникло право предявити цей договір до стягнення в порядку і в строки, передбачені законодавством України та договором.

Згідно ст. 610 ЦК України, порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання).

При цьому божник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобовязання. Боржник який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом(ч.ч.1.2 ст. 625 ЦК України).

Правилами, викладеними у ст.ст. 1049, 1050 ЦК України визначено наступне.

Позичальник зобовязаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (ч.1 ст.1049). Якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобовязаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобовязаний сплатити неустойку відповідно до статтей 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Відповідно до ч.1 ст.179 ЦК України річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обовязки. Поняття грошей викладене в ст.192 ЦК України в ОСОБА_3 «Речі. Майно» Законнимплатіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня.

У цивільному праві гроші належать до родових, замінних речей. Гроші, що обертаються у готівковій формі, є об'єктом речових прав, яким властиві ознаки родових і подільних речей. Родовий характер грошей полягає в тому, що розмір грошової суми визначається у цивільному обороті не кількістю грошових знаків, а сумою виражених у цих знаках грошових одиниць (їх номінал). Разом з тим окрема монета чи купюра є неподільною річчю. Крім того, що грошова одиниця Україна - гривня є законнимплатіжним засобом, вона може бути предметом виконання різних цивільних правочинів (при наданні гарантії, договір позики, кредитний договір, договір банківського вкладу, договір банківського рахунку та інші).

Згідно ч.1ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання віл позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлене договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюється договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного Банку України.

Також суд виходить з правової позиції, висловленої у постанові Верховного Суду України від 5 листопада 2014 року по справі № 6-132цс14 де зазначено, що договір позики, як загальна договірна конструкція є підставою для виникнення правовідносин, учасниками яких є будь-які фізичні або юридичні особи, оскількиЦК Українине містить жодного виключення як щодо суб'єктного складу.

Правові наслідки порушення зобовязання передбачені у ст. 611 ЦК України. До них зокрема відноситься сплата неустойки, відшкодування збитків та моральної шкоди(п.п.3,4 ч.1)

Отже у разі порушення стороною договору своїх грошових зобовязань, чинне законодавство не виключає можливості одночасного стягнення з боржника пені, 3% річних, врахування індексу інфляції.

Відповідно до ч.3 ст. 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконання грошового зобовязання за кожен день прострочення виконання.

При визначенні сум, які підлягають стягненню з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суд виходить із таких розрахунків.

Розрахунок пені за договором позики від 04.02.2011 року

Сума заборгованості:

40 000,00 грн.

Дата початку розрахунку:

1.1.2013 року

Дата закінчення розрахунку (включно):

2.3.2016року

Відсоткова ставка пені: 2 х ставку НБУ Розраховується за формулою:

[Пеня] = [Сума боргу] х [Ставка пені (%)] / 100% / 365 днів х [Кількість днів] Облікові ставки НБУ за період прострочення

Дата Облікова ставка НБУ Джерело інформації23.03.20127,50%Постанова НБУ від 21.03.2012 № 10210.06.20137,00%Постанова НБУ № 209 від 06.06.201313.08.20136,50%Постанова НБУ № 315 від 09.08.201315.04.20149,50%Постанова НБУ № 212 від 14.04.201417.07.201412,50%Постанова НБУ № 417 від 15.07.201413.11.201414,00%Постанова НБУ № 719 від 12.11.201406.02.201519,50%Постанова НБУ № 81 від 04.02.201504.03.201530,00%Постанова НБУ від 02.03.2015 р. № 15428.08.201527,00%Постанова НБУ від 27.08.2015 р. № 55725.09.201522,00%Постанова НБУ від 24.09.2015 р. № 62730.10.201522,00%Постанова НБУ від 29.10.2015 р. № 75018.12.201522,00%Постанова НБУ від 17.12.2015 р. № 894

Розрахунок безпосередньо пені

Дата початкуДата закінченняКількість днівСума боргуОблікова ставка НБУРозрахункова ставка в рік%Пеня01.01.201309.06.201316040000,007,50%15,00%2630,1410.06.201312.08.20136440000,007,00%14,00%981,9213.08.201314.04.201424540000,006,50%13,00%3490,4115.04.201416.07.20179340000,009,50%19,00%1936,4417.07.201412.11.201411340000,0012,50%25,00%3260,2713.11.201405.02.20158540000,0014,00%28,00%2608,2206.02.201503.03.20152740000,0019,50%39,00%1111,2304.03.201527.08.201517740000,0030,00%60,00%11638,3628.08.201524.09.20152840000,0027,00%54,00%1656,9925.09.201529.10.20153540000,0022,00%44,00%1687,6730.10.201517.12.20154940000,0022,00%44,00%2362,7418.12.201502.03.20167640000,0022,00%44,00%3664,66Всього 1157 37029,05

Всього: Пеня за несвоєчасне виконання зобовязання, за період з 01.01.2013 року по 02.03.2016 року, у сумі 37 029,05 грн.

Розрахунок процентів за використання коштів за договором позики від

04.02.2011 року

Сума заборгованості:

40 000,00 грн.

Дата початку розрахунку:

1.1.2013року

Дата закінчення розрахунку (включно):

2.3.2016року

Процентна ставка за користування коштами: 3% річних

Згідно зі статтею 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Розраховується за формулою:

[Проценти] = [Сума боргу] х [Процентна ставка] /100% / 365 днів х [Кількість днів]

Розрахунок процентів за використання коштів

Дата початку Дата закінчення Кількість днів Сума боргу Процентна ставка Проценти

01.01.201302.03.2016 1 157 40 000,00 3,00% 3 803,84

Разом 1 157 3 803,84

Всього: Проценти за використання коштів, за період з 01.01.2013 року по 02.03.2016 року, в сумі 3 803,84 грн.

Розрахунок індексу інфляції за договором позики від 04.02.2011 року

Сума заборгованості:

40 000,00 грн.

Дата початку розрахунку:

01.01.2013року

Дата закінчення розрахунку (включно):

02.03.2016року

Згідно зі статтею 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.

Відповідні індекси розраховуються Державним комітетом статистики України (раніше - Міністерство статистики України), починаючи з серпня 1991 року щомісячно і публікуються, зокрема, у газеті "Урядовий кур'єр". Опубліковані друкованими засобами масової інформації з посиланням на Державний комітет статистики України ці показники згідно зі статтями 19, 21 і 22 Закону України "Про інформацію" є офіційними.

Розраховується за формулою:

[Збитки від інфляції] = [Сума боргу] х [Індекс інфляції] /100% - [Сума боргу]

Індекси інфляції за період прострочення («УК»- газета Урядовий курєр)

МісяцьІндекс інфляціїДжерело інформаціїСічень 2013100,20%«УК»№26 від 08.02.2013Лютий 201399,90%«УК»№46 від 12.03.2013Березень 2013100,00%«УК»№66 від 09.04.2013Квітень 2013100,00%«УК»№83 від 14.05.2013Травень 2013100,10%«УК»№102 від 08.06.2013Червень 2013100,00%«УК»№121 від 10.07.2013Липень 201399,90%«УК»№142 від 08.08.2013Серпень 201399,30%«УК»№163 від 10.09.2013Вересень 2013100,00%«УК»№184 від 09.10.2013Жовтень 2013100,40%«УК»№205 від 07.11.2013Листопад 2013100,20%«УК»№228 від 10.12.2013Грудень 2013100,50%«УК»№3 від 09.01.2014Січень 2014100,20%«УК»№25 від 08.02.2014Лютий 2014100,60%«УК»№45 від 12.03.2014Березень 2014102,20%«УК»№65 від 09.04.2014Квітень 2014103,30%«УК»№83 від 13.05.2014Травень 2014103,80%«УК»№103 від 11.06.2014Червень 2014101,00%«УК»№121 від 09.07.2014Липень 2014100,40%«УК»№144 від 09.08.2014Серпень 2014100,80%«УК»№164 від 09.09.2014Вересень 2014102,90%«УК»№185 від 08.10.2014Жовтень 2014102,40%«УК»№208 від 08.11.2014Листопад 2014101,90%«УК»№229 від 09.12.2014Грудень 2014103,00%«УК»№5 від 14.01.2015Січень 2015103,10%«УК»№24 від 10.02.2015Лютий 2015105,30%«УК»№44 від 11.03.2015Березень 2015110,80%«УК»№65 від 09.04.2015Квітень 2015114,00%«УК»№84 від 14.05.2015Травень 2015102,20%«УК»№102 від 10.06.2015Червень 2015100,40%«УК»№122 від 09.07.2015Липень 201599,00%«УК»№144 від 08.08.2015Серпень 201599,20%«УК»№165 від 09.09.2015Вересень 2015102,30%«УК»№188 від 09.10.2015Жовтень 201598,70%«УК»№209 від 10.11.2015Листопад 2015102,20%«УК»№230 від 09.12.2015Грудень 2015100,70%«УК»№04 від 09.01.2016

Розрахунок збитків від інфляції

Для визначення індексу за будь-який період необхідно помісячні індекси, які складають відповідний період, перемножити між собою (Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ. Лист Верховного суду України № 62-97 від 03.04.1997 року)

Місячні простроченняІндекси інфляції, які перемножуютьсяПідсумковий індекс інфляціїСума боргуСума боргу з врахуванн ям інфляціїЗбитки від інфляціїСічень 2013100,20%х 175,592% 40 000,00 71436,84 31436,84Лютий 201399,90%хБерезень 2013100,00%хКвітень 2013100,00%хТравень 2013100,10%хЧервень 2013100,00%хЛипень 201399,90%хСерпень 201399,30%хВересень 2013100,00%хЖовтень 2013100,40%хЛистопад 2013100,20%хГрудень 2013100,50%хСічень 2014100,20%хЛютий 2014100,60%хБерезень 2014102,20%хКвітень 2014103,30%хТравень 2014103,80%хЧервень 2014101,00%хЛипень 2014100,40%хСерпень 2014100,80%хВересень 2014102,90%хЖовтень 2014102,40%хЛистопад 2014101,90%хГрудень 2014103,00%хСічень 2015103,10%хЛютий 2015105,30%хБерезень 2015110,80%хКвітень 2015114,00%хТравень 2015102,20%хЧервень 2015100,40%хЛипень 201599,00%хСерпень 201599,20%хВересень 2015102,30%хЖовтень 201598,70%хЛистопад 2015102,20%хСічень 2013100,20%х

Всього: збитки від інфляції, за період з 01.01.2013 року по 02.03.2016 року, у сумі 31436,84 грн.

У судовому засіданні зазначені розрахунки, надані ОСОБА_1 ОСОБА_2 та його представником не спростовані. Контразрахунок тощо не надавався.

Отже, первісний позов, за виключенням вимог щодо відшкодування моральної шкоди, підлягає задоволенню повністю.

Вимоги ОСОБА_1 в частині відшкодування моральної шкоди належить задовольнити частково, виходячи із наступного.

За змістомст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст. 1176 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі направомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків встановлених частиною другою цієї статті.

Судом установлено, що порушення зобовязання відбулося саме з вини ОСОБА_2 За таких обставин одним із видів його відповідальності є відшкодування моральної шкоди, що передбачено п.1 ч.1 ст. 611 ЦК України.

У пункті 4постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди»у позовній заяві має бути зазначено, в чому полягає шкода, з яких міркувань позивач виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.

Обгрунтовуючи вимоги позову в цій частині ОСОБА_1 вказував на те, що тривалий час не мав можливості користуватися на потреби сімї коштами які не повертав ОСОБА_2 Це викликало душевні страждання, дискомфорт, порушення нормальних життєвих звязків. Він є платником єдиного податку і займається сільськогосподарською діяльністю для чого також були потрібні кошти. Недостатність грошових коштів змусила його та сімю неодноразово користуватися коштами із кредитних карток та погашати виниклу заборгованість перед банком.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 дійсно є платником єдиного податку, що підтверджено фотокопією ОСОБА_12 А №086675(т.1 а.с.15). У судовому засіданні знайшло своє підтвердження те, що він займається сільськогосподарською діяльністю. Не викликає сумніву і те, що для такої діяльності дійсно потрібні кошти.

Дружина ОСОБА_1 ОСОБА_8 у 2013 році була клієнтом «ПриватБанку» і станом на 06. 12. 2013 мала заборгованість перед банком у сумі 1936,42 гр. (т.1 а.с.16-20), що також судом враховується. Тривалий час, а саме з 01. 01. 2013 року ОСОБА_1 позбавлений можливості використовувати належні йому 40000 гривень на свої потреби.

За таких обставин суд вважає, що ОСОБА_1 дійсно зазнав душевних моральних страждань але належним доказами не довів заявлений розмір шкоди яка підлягає стягненню із відповідача - 10000 гривень.

Враховуються вимоги розумності і справедливості, суд вважає, що стягненню підлягає моральна шкода у розмірі 5000 гривень.

Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 та спростовуючи його заперечення щодо первісного позову суд враховує і таке.

У зустрічній позовній заяві ОСОБА_2 одночасно стверджує наступне. У другому абзаці заяви - договір позики від 04.01. 2011 він уклав із ОСОБА_1 під «впливом обману відносно природи правочину, прав та обовязків сторін». У третьому абзаці - «з відповідачем ми домовилися про те, що він мені після укладення договору позики передасть 40000 гривень за те, що я, в свою чергу, передам йому в користування на невизначений термін належну мені земельну ділянку».

Крім того свою правову позицію він обгрунтовує і безгрошовістю договору, тобто тим що позикові кошти ОСОБА_1 йому не передав.

Отже вимоги зустрічного позову про визнання Договору позики недійсним виходять з того, що цей договір укладено під впливом обману ОСОБА_1, договір є удаваним правочином і безгрошовістю договору.

Останнє твердження (безгрошовість) судом спростоване з мотивів як вони викладені вище.

Щодо удаваності правочину з метою приховування укладення іншого договору, який реально мав місце, а саме договору користування на невизначений час земельною ділянкою, або купівлі-продажу землі.

Згідност. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно дост. 235 ЦК України, удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Пунктом 7 Постанови Пленуму Верхового Суду України від 06 листопада 2009 року, «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» визначено, що правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом, а пунктом 25, що за удаваним правочином (стаття 235 ЦК) сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов'язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину.

Проаналізувавши наведені положення закону, суд приходить до висновку, що для визнання правочину удаваним необхідна наявність таких обставин: між сторонами внаслідок укладення правочину виникли права і обов'язки; такі права і обов'язки не випливають зі змісту укладеного правочину.

Судом встановлено, що за оскаржуваним Договором позики ОСОБА_1 04.01 2011 передав у борг ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 40 000 гривень і той зобов'язувався повернути грошові кошти у повному обсязі до 01.01. 2013. Отже у ОСОБА_2 виник обов'язок повернути коши у строк визначений договором, а у ОСОБА_1А .- право вимагати повернення цих коштів.

У зустрічній позовній заяві ОСОБА_2 стверджується, що укладаючи Договір позики на меті малось укладення договору користування земельною ділянкою. Разом із тим під час судового розгляду ОСОБА_2 стверджував, що це насправді був продаж цієї землі. Що такий продаж заборонений він знав.

Однак, ОСОБА_2 не було доведено, що між сторонами виникли інші правовідносини ніж ті, що були передбачені договором позики.

ОСОБА_1 у судовому засіданні із такими твердженнями ОСОБА_2 категорично не погоджувався, наполягаючи на тім, що дійсно був укладений Договір позики.

В той же час і ОСОБА_2 суду не було надано жодного належного і допустимого доказу на підтвердження тієї обставини, що між сторонами виникли права і обов'язки, які випливають із договору користування чи продажу земельної ділянки.

Відповідно до ч.1 ст. 407 ЦК України право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб встановлюється договором між власником земельної ділянки і особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб.

Відповідно дост.655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

У судовому засіданні сторони не заперечували, що після виникнення спору ОСОБА_1 земельною ділянкою не користується, а тим більше вона не перейшла у його власність. ОСОБА_2 пояснив, що власником земельної ділянки на території Лукашівської сільської ради продовжує бути він.

На підтвердження наявності такої ділянки у ОСОБА_2 і те, що вона не перебуває в оренді, надано довідку відділу Держземагенства у Близнюківському районі Харківської області від 19.03. 2014 №01-28/2 якою підтверджено що на земельну ділянку яка є у власності ОСОБА_2 згідно Державного акту на право власності серії ХР №046859, станом на день видачі довідки, договір оренди не зареєстрований (т.1 а.с.129).

Суд вважає не доведеним і те, що оспорюваний Договір позики був вчинений під впливом обману.

Так, за положеннямист.230 ЦК України, якщо одна із сторін правочинунавмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина першаст. 229 цього Кодексу), такий правочин визнаєтьсясудомнедійсним.

Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненнюправочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Згідно зіст. 229 ЦК України, якщо особа, яка вчинила правочин помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням.

Як роз'яснено в п. 20Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсним» від 6 листопада 2009 року № 9, обставини, щодо яких помилялася сторона правочину (ст. 229 ЦК), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також, що вона має істотне значення.

Правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману, тобто ОСОБА_2

Досліджений судом Договір позики від 04.01.2011 та обставини його укладення свідчать про те, що він підписаний сторонами в присутності нотаріуса і посвідчений нотаріусом. Договір укладено в службовому приміщенні нотаріуса При укладенні договору були присутні дружини сторін які заперечень не мали. ОСОБА_1 та ОСОБА_2 діяли добровільно, перебували при здоровому розумі та ясній памяті, розуміли значення своїх дій, були попередньо ознайомлені з вимогами цивільного законодавства щодо недійсності правочинів, володіли українською мовою. Зміст ст. 1046 (договір позики) та 1047 (форма договору позики) сторонам доведено.

Як встановив суд, договір було укладено на прохання ОСОБА_2 у звязку з тим, що його сімя потребувала коштів.

Також суд бере до уваги, що у зустрічній позовній заяві ОСОБА_2 стверджує, що Договір позики укладено під впливом обману, а водночас також і те, що укладаючи цей договір вони мали на меті передачу належної йому земельної ділянки ОСОБА_1 в користування, що протирічить одне одному.

Отже суд дійшов висновку про недоведеність ОСОБА_2 укладення Договору позики під впливом обману.

Відповідно до вимог ст. 60 ЦПК України позивач, заявляючи вимогу про визнання правочину удаваним, має довести: 1) факт укладання правочину, що за його думкою є удаваним, 2) спрямованість волі сторін в удаваному правочині на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які передбачені правочином, тобто відсутність у сторін іншої мети ніж приховати інший правочин, 4) настання між сторонами інших прав та обов'язків, ніж ті, що передбачені удаваним правочином.

Під час розгляду справи судом не було встановлено, щоукладаючи Договір позики, сторони мали намір, домовленістьта бажання приховати інший договір і при тому діяли умисно.

Договір позики не містить даних про те, що зовнішнє волевиявлення сторін не збігається з їх внутрішньою волею.

Отже позивачем за зустрічним позовом не доведено, що між сторонами виникли інші правовідносини ніж ті, що були передбачені Договором позики.

Таким чином внаслідок укладення Договору позики, між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 виникли саме правовідносини договору позики.

Суд приймає до уваги і наступне.

Згідно з п. 2 ч. 2ст. 16 ЦК Україниодним зі способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання правочину недійсним.

Як уже зазначалося вище за ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частиною першою третьою, пятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частинами 1-3,5,6 ст.203 ЦК України визначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства(ч.1). Особа яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності(ч.2). Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі(ч.3). Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним(ч.5).

Пунктами 7,8,12 Постанови №9 Пленуму Верховного Суду України від 06.11. 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» визначено.

«П.7. Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

П.8. Відповідно до частини першої статті 215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК, саме на момент вчинення правочину. Не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено.

Зокрема, не є укладеними правочини (договори), у яких відсутні встановлені законодавством умови, необхідні для їх укладення (відсутня згода за всіма істотними умовами договору; не отримано акцепт стороною, що направила оферту; не передано майно, якщо відповідно до законодавства для вчинення правочину потрібна його передача тощо). Згідно із статтями 210 та 640 ЦК не є вчиненим також правочин у разі нездійснення його державної реєстрації, якщо правочин підлягає такій реєстрації.

Встановивши ці обставини, суд відмовляє в задоволенні позову про визнання правочину недійсним. Наслідки недійсності правочину не застосовуються до правочину, який не вчинено.

П.12. Порушення вимог закону щодо укладення правочину в письмовій формі є підставою для визнання його недійсним лише в разі, коли це прямо передбачено законом, зокрема статтями 547, 719, 981, 1055, 1059, 1107, 1118 ЦК тощо.

Необхідно звернути увагу судів, що зі змісту абзацу другого частини першої статті 218 ЦК не може доводитися свідченням свідків не лише заперечення факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин, а й факт його вчинення, а також виконання зобов'язань, що виникли з правочину. Випадки, коли свідчення свідків допускаються як засіб доказування факту вчинення правочину у ЦК визначені прямо (частина друга статті 937, частина третя статті 949 ЦК).»

Вбачається, що вимоги позивача за зустрічним позовом ОСОБА_2 не кореспондуються з вимогами закону.

Так судом установлено, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 04.01. 2011 було укладено саме договір позики, який не був удаваним правочином та не укладений під впливом обману, кошти передані.

А тому у задоволенні зустрічного позову і необхідно відмовити повністю.

ОСОБА_2 у судовому засіданні вказував на несприятливі обставини які склалися у сімї, зокрема потреба коштів на газифікацію будинку, надав письмові докази про наявність певних захворювань у його дітей (т.1 а.с.130,131), отримання кредитів в установах банків.

Так з наданих копій Кредитного договору з обслуговування кредитної картки, страхування життя, майна та або подовження гарантії позичальника та Кредитного договору зі страхуванням життя і графіку платежів вбачається, що відповідно 06 вересня 2011 та 31.08. 2012 укладено такі договори між дружиною ОСОБА_2 ОСОБА_6 та ПАТ «Платинум Банк» (т. а.с.116,121). Надана також довідка про те, що ОСОБА_6 у 2011- 2013 роках в Управлінні соціального захисту населення отримувала допомогу по вагітності та пологах і щомісячну допомогу по догляду за дитиною (т.1 а.с.122-125).

Як на підставу задоволення своїх позовних вимог ОСОБА_2 ці обставини не зазначає, проте ст. 230 ЦК України у зустрічній позовній заяві вказана.

Отже суд вважає за необхідне зазначити, що саме по собі несприятливе матеріальне, соціальне чи інше становище не може бути підставою для визнання правочину недійсним з підстав, передбачених ст. 233 ЦК України. Особа, яка оскаржує правочин має довести, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах.

Так пунктом 23постанови Пленуму Верховного Суду України від6 листопада 2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» визначено, що тяжкими обставинами можуть бути тяжка хвороба особи, членів її сімї чи родичів, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства та інші обставини, для усунення або зменшення яких необхідно укласти такий правочин.

Особа, яка оскаржує правочин, має довести, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах.

ОСОБА_2 не довів суду, що положення Договору позики є несправедливими або нерозумними і тяжкість обставин свідчить про те, що договір не було б взагалі вчинено, чи вчинено на інших умовах. Зокрема ОСОБА_2 та його дружина у судовому засіданні пояснювали, що для газифікації будинку вони брали кредити в банку, використали кошти від продажу квартири матері. Свідок ОСОБА_9, викликаний до суду за клопотанням ОСОБА_2, пояснив, що зі слів дружини ОСОБА_2, фінансову допомогу їм надавала і бабуся.

У відповідності зі ст.60 ЦПК кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд вважає, що оцінка доказів ОСОБА_2 є суто суб'єктивною та випливає з його особистої зацікавленості в анулюванні Договору позики.

Зокрема суд приймає до уваги, що ОСОБА_2 не надав суду жодних доказів про те, що до звернення ОСОБА_1 до суду з вимогою про стягнення боргу, він вчиняв які небудь дії які б свідчили про невизнання ним позики. Тільки в лютому 2014 року ОСОБА_2 звернувся до правоохоронних органі із заявою про шахрайські дії ОСОБА_1 що підтверджується листом Прокуратури Близнюківського району Харківської області від 28.02. 2014, заявою ОСОБА_2 від 31.05. 2014(т.1 а.с.160, 179). Кримінальне провадження внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №1291422938000567 від 12.03.2014 за ознаками кримінального правопорушення передбаченого ч.1 ст. 190 КК України 30.12. 2016 на підставі п.2 ч.1 ст. 284 КПК України (за відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення) було закрите(т.2 а.с.75).

Наведеним вище спростовуються і інші доводи ОСОБА_2 та його представника.

Ухвалою суду від 06. 02. 2014 частково задоволене клопотання ОСОБА_13 про забезпечення позову. Накладено арешт в межах суми позову на той час 54910,28 грн. на житловий будинок ОСОБА_2 та автомобіль. Ухвала не оскаржувалася (т.1 а.с.57,58, 66-69). Оскільки первісний позов задовольняється частково і суми які підлягають стягненню із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суттєво перевищують ті з яких суд виходив вирішуючи питання про накладення арешту, відповідно до п.8 ч.1 ст. 214 ЦПК України підстав для скасування заходів забезпечення позову не вбачається.

Згідно ч.1 ст. 79 ЦПК України судові втрати складаються із судового збору та витрат, повязаних з розглядом справ.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України стороні на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

Згідно ч.3 ст.79 ЦПК України до витрат, повязаних із розглядом справи відносяться і витрати на правову допомогу.

Статтею 84 ЦПК України передбачено, що витрати, пов'язані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги(ч.1). Граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється законом(ч.2).

Статтею 1 Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» передбачено, що розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, а в

адміністративних справах - суб'єктом владних повноважень, не може перевищувати 40 відсотків встановленої законом мінімальної заробітної плати у місячному розмірі за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.

Відповідно до ст. 8 ЗУ «Про державний бюджет України на 2013 рік» у 2013 році розмір мінімальної заробітної плати на місяць становить 1147 грн. Отже один час роботи вартує 458,80 грн.

На підставі договору від 14.11. 2013 правову допомогу позивачеві надавала адвокат ОСОБА_4 (т.1 а.с.87,88).

Витрати на правову допомогу, викладені в розрахунку (т.1 а.с.51) Розрахунок є обєктивним. Сума нарахованих витрат за 7 годин складає 3211,60 грн.(458,80х7 =3211,60). Отримання сум підтверджено(т.1 а.с.51).

Будь яких заперечень щодо цієї суми, контррозрахунку тощо ОСОБА_2 не надав. Адвокат ОСОБА_4 участь у судових засіданнях приймала (т.1 а.с. 51,85-88, 149-15, 162- 163, 169-170,204-205).

При поданні позову судовий збір позивачем сплачений частково у сумі 629 грн. 40 к.(т.1 а.с. 1,10), що підлягає стягненню на його користь із ОСОБА_2

Ухвалою суду від 16.06. 2017, після збільшення позовних вимог, сплату судового збору у повному обсязі було відстрочено до ухвалення судового рішення (т.2 а.с.31,32). Отже на користь держави із ОСОБА_2 підлягає стягненню недосплачена сума 320.00 грн.

Інших судових витрат по справі немає.

А тому, керуючись ст.ст. 3,10,11,15,79,84, 88, 158, 209, 221, 214-215 ЦПК України, ст.ст. 15, 16, 23, ч.1 ст. 179, ст.ст. 192, 202, 204, 207, ч.1 ст. 215, ст.ст. 235, 230, ч. 1 ст. 407, ч.1 ст. 526, ч.1 ст.527,ч.1 ст. 533, ч.3 ст. 549, ст.с. 610, 611, 625, 626, 627, 655, 1046, 1047, ч.1 ст. 1048, ст.ст. 1049,1050,1051, 1046,1047,1049, 1050, 1051 ЦК України, суд,-

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики від 04 січня 2011 року, відшкодування моральної шкоди, задовольнити частково.

Стягнути із ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_2, громадянина України, НОМЕР_1, виданий 27 вересня 2002 року Близнюківським РВУМВС України в Харківській області, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2, зареєстрований за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_3, інд. 64801, на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_4, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_5, НОМЕР_3, виданий Близнюківським РВУМВС України в Харківській області 17 квітня 1996 року, ідентифікаційний номер НОМЕР_4, заборгованість за договором позики від 04 січня 2011 року у сумі 40000 грн. 00 коп.; суму боргу з урахуванням 3% річних від простроченої заборгованості з 01.01. 2013 по 02.03. 2016 (включно) 3803 грн. 84 коп.; суму боргу з урахуванням пені від простроченої заборгованості з 01.01.2013 по 02.03. 2016 (включно) 37029 грн. 05. коп.; суму боргу з урахуванням індексу інфляції від простроченої заборгованості з 01.01. 2013 по 02.03. 2016 (включно) - 31436 грн. 84 коп.; 5000 гривень на відшкодування моральної шкоди; 3211 грн. 60 коп. на відшкодування витрат на правову допомогу; 629 грн. 40 коп. на відшкодування витрат по сплаті судового збору, а всього 121110 (сто двадцять одну тисячу сто десять ) грн. 73 коп.

В іншому у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики, відшкодування моральної шкоди, відмовити.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання недійсним договору позики від 04 січня 2011 року відмовити.

Стягнути із ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_2, громадянина України, НОМЕР_1, виданий 27 вересня 2002 року Близнюківським РВУМВС України в Харківській області, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2, зареєстрований за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_3, інд. 64801, на користь держави в особі стягувача - Державної судової адміністрації України судовий збір у сумі 1872 (одна тисяча вісімсот сімдесят дві) грн. 00 коп. на наступні реквізити: розрахунковий рахунок - 31215256700001, отримувач коштів: Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві, код банку отримувача: 820019, банк отримувача: Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві, код ЄДРПОУ - 37993783, код класифікації доходів бюджету - 22030106.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Харківської області через Близнюківський районний суд Харківської області шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя О.І. Мороз