Рішення № 70021144, 31.10.2017, Господарський суд Житомирської області

УКРАЇНА

Господарський суд

Житомирської області

___________

_______________

10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65, тел. (0412) 48-16-20,

E-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, веб-сайт: http://zt.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Від "31" жовтня 2017 р. Справа № 906/744/17

Господарський суд Житомирської області у складі:

судді Давидюка В.К.

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1 - дов. від 08.08.2017;

від відповідача: Алексійчук О.М. - дов. від 07.08.2017;

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу

за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Біріт імені Шевченка"

про стягнення 215691,52 грн.

Фізична особа-підприємець звернувся з позовом до суду про стягнення з відповідача заборгованості за послуги перевезення у сумі 215691,52 грн, з яких 150000,00 грн -основного боргу, 4944,00 грн -3% річних, 24772,19 грн -інфляційних, 20391,43 грн - пені та 15583,90 грн - штрафу.

Представник позивача в засіданні суду позов підтримала. Зазначила, що відповідно до умов договору виконавець зобов'язаний здати виконані послуги з перевезення замовнику за актом виконаних робіт. Предметом розгляду в даній справі є акт приймання-передачі виконаних робіт №18 від 07.12.2016, оплата за яким не була виконана в строк, а тому позивач скористався правом нарахувати неустойку, інфляційні та річні.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнала. Вважає, що підприємство сплатило за надані послуги перевезення, що підтверджується платіжними дорученнями №2210 від 10.01.2017, №416 від 24.05.2017.

Суд дослідив в судовому засіданні документи, а саме: договір перевезення від 01.03.2017, акт приймання-передачі (наданих послуг) №18 від 07.12.2016, платіжні доручення №2210 від 10.01.2017, №416 від 24.05.2017, №792 від 12.10.2017.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, господарський суд -

ВСТАНОВИВ:

01.03.2016 між сторонами був укладений договір перевезення (а.с.13-21), за умовами якого перевізник на замовлення замовника зобов'язується надати замовнику послуги з перевезення продукції сільського господарства - зібраного врожаю зерновим насипом (навалом) без тари - з об'єктів (полів) замовника на приймальний пункт або в інше визначене замовником місце та/або з перевезення мінеральних добрив, дефекату з складів замовника на об'єкти (поля), про що вказується в товарно-транспортній накладній відповідно до умов договору на весь період вивозу зібраного врожаю зернових, який об'єктивно неможливо визначити на момент укладання договору (п.2.1 договору).

Вартість послуг згідно з умовами договору визначено п.2.2.1 та 2.2.2., в яких зазначено, що орієнтовна ціна договору становить 200000,00 грн. Остаточна ціна визначається на підставі складених сторонами виконавчих документів.

Згідно з п.3.1.9. договору виконані послуги перевезення здаються замовнику за актом виконаних робіт.

Пунктом 3.2.3. передбачено, що замовник зобов'язаний розрахуватися з перевізником в повному обсязі за виконані перевезення згідно з актом виконаних робіт у строк, визначений в п.4.2. договору.

Перевезення вважаються виконаними після підписання сторонами актів виконаних робіт (п.4.1. договору).

Згідно з п.4.2. вартість фактично виконаних перевізником перевезень остаточно визначається на підставі актів здачі-приймання з урахуванням актів, складених сторонами .

Як визначено п.4.3. договору замовник оплачує фактично виконані перевезення протягом 30 (тридцяти) банківських днів після підписання сторонами актів здачі- приймання шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок перевізника.

Договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами та діє до 31.12.2016 (п.7.1. договору).

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору надав послуги з перевезення, про що сторонами підписаний акт здачі-приймання робіт №18 від 07.12.2016 на суму 311678,07 грн (а.с. 22).

Однак замовник зобов'язання по оплаті послуг не виконав в строк, у зв'язку з чим підприємець надіслав претензію №1, адресовану ТОВ "Біріт імені Шевченка" з вимогою сплати заборгованість (а.с.23-26), однак відповіді підприємство не надало.

Внаслідок укладення договору від 01.03.2016 між сторонами згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України, виникли цивільні права та обов'язки.

Відповідно до абзацу 2 п. 1 ст. 193 ГК України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно зі ст. 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст.627 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 ст. 628 ЦК України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч. 1 ст. 307 ГК України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Згідно з ч. 1 ст. 909 ЦК України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Представник відповідача стверджує, що підприємство розрахувалося за вказані послуги повністю, що підтверджується платіжними дорученнями №2210 від 10.01.2017, №416 від 24.05.2017.

Представник позивача щодо зазначених доводів заперечувала, оскільки умови договору передбачають складання актів окремо за кожну надану послугу, а не за договором в цілому, а тому підтвердження оплати наданих послуг є оплата за відповідним актом.

При дослідженні зазначених документів судом встановлено, що ТОВ "Біріт імені Шевченка" здійснило на користь ФОП ОСОБА_3 платежі в сумі 100000,00 грн від 10.01.2017 та 50000,00 грн від 24.05.2017 (а.с. 39). В графі "призначення платежу" вказано "оплата за вантажні перевезення згідно з актом виконаних робіт від 10.10.2016" В платіжному дорученні №792 від 12.10.2017 міститься посилання на акт виконаних робіт від 07.12.2016 (а.с.40). А тому є підстави вважати, що відповідачем сплачено за надані послуги частково у розмірі 161678,07 грн.

Таким чином, внаслідок невиконання відповідачем свого обов'язку щодо оплати вартості послуг перевезення, станом на момент розгляду справи заборгованість ТОВ "Біріт імені Шевченка" перед позивачем становить 150000,00 грн (311678,07 -161678,07), яка підлягає задоволенню.

При зверненні до суду позивач також просив стягнути з відповідача 20391,43 грн - пені,15583,90 грн - штрафу, 4944,00 грн -3% річних, 24772,19 грн - інфляційних втрат.

Відповідно до ч.1 ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Як передбачено ст.611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Згідно з приписів ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

У п.5.2. договору сторони погодили, що за невиконання грошових зобов'язань перевізник має право стягнути з замовника неустойку в розмірі облікової ставки Національного банку України, що діяла на період прострочення за кожний день прострочення платежу. В разі прострочення платежу понад 10 банківських днів стягується штраф в розмірі 5% суми простроченої заборгованості.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. (підпункт 2.5 постанови Пленуму ВГСУ "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" №14 від 17.12.2013).

Так позивачем нараховано пеню за період з 26.01.2017-25.07.2017 на суму заборгованості 311678,00 грн, що становить 181 день та складає 20498,17 грн. Однак позивачем заявлено до стягнення 20391,43 грн, а суд при вирішенні спору не може вийти за межі заявлених позовних вимог, тому пеня у розмірі 20391,43 грн підлягає задоволенню.

Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам ч.4 ст. 231 ГК України.

Крім того, в інформаційному листі Вищого господарського суду від 13.07.2012 №01-06/908/2012 роз'яснено, що законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень можливості передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 ЦК України, відповідно до якої сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (п.4).

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про задоволення вимоги щодо стягнення штрафу у сумі 15583,90 грн.

Частиною 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитору зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Підпунктами 3.1, 3.2 та 3.4 постанови Пленуму ВГСУ "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" №14 від 17.12.2013 передбачено, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена ч. 2 ст. 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів, внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Дані нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Крім того, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається, виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помножений на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатись і періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці.

За змістом ч. 2 статті 625 ЦК України, нарахування 3% річних є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодування матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (підпункт 4.1. постанови Пленуму ВГСУ ).

Перевіривши розрахунок інфляційних втрат в розмірі 24772,19 грн та 3 % річних в сумі 4944,00 грн, суд вважає його обґрунтованим, оскільки вказані нарахування здійснені відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства України.

Як визначає ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до вимог ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Таким чином, з ТОВ "Біріт імені Шевченка" на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 підлягає стягненню заборгованість у розмірі 150000,00 грн - основного боргу, 20391,43 грн - пені, 15583,90 грн - штрафу, 4944,00 грн -3% річних, 24772,19 грн -інфляційних втрат.

Відповідно до ст. 49 ГПК України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача у сумі 3235,37 грн (215691,52 х1,5%), що становить 1,5 відсотка ціни позову.

Разом з тим, позивачем при зверненні до суду сплачено судовий збір в розмірі 5681,36 грн.

У разі вирішення питання розподілу судового збору судом враховуються вимоги п. 5 ст. 7 Закону України "Про судовий збір", в якій вказано, що сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог.

Однак, враховуючи, що порядок повернення сум судового збору, визначений у ст. 7 Закону України "Про судовий збір" передбачає обов'язкову наявність клопотання особи, яка має право на повернення сум сплаченого до Державного бюджету України судового збору, а тому суд позбавлений права вирішення цього питання без відповідного клопотання сторони.

Керуючись ст.ст. 49, 82-85 ГПК України, господарський суд,-

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Біріт імені Шевченка" (12716, Житомирська область, Баранівський район, с. Радулин, вул. Шевченка,2, код ЄДРПОУ 38107051)

на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 (09601, АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1)

-150000,00 грн основного боргу;

- 20391,43 грн пені;

-15583,90 грн штрафу;

- 4944,00 грн 3% річних;

- 24772,19 грн інфляційних втрат;

- 3235,37 грн судового збору.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів з дня його оголошення. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено: 06.11.17

Суддя Давидюк В.К.

Віддрукувати:

1- в справу;

2,3- сторонам;