Постанова № 70020784, 02.11.2017, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державного агентства резерву України на постанову Київського апеляційного господарського суду від 21.06.2017 року у справі № 910/3098/17 за позовом Державного підприємства "Новопокровський комбінат хлібопродуктів" до Державного агентства резерву України про стягнення заборгованості,

В С Т А Н О В И В:

У лютому 2017 року позивач звернувся до господарського суду міста Києва з позовною заявою про стягнення з відповідача заборгованості у зв'язку з неналежним виконанням умов договору відповідального зберігання матеріальних цінностей державного резерву № юр-2зб/344-2009 від 08.01.2009 року.

Рішенням господарського суду міста Києва від 11.04.2017 року (суддя Ярмак О.М.) позов задоволено повністю: стягнуто з відповідача на користь позивача 1 652 245,17 грн. заборгованості.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 21.06.2017 року (судді: Ткаченко Б.О., Зубець Л.П., Пашкіна С.А.) рішення суду першої інстанції залишено без змін.

У касаційній скарзі відповідач вважає, що судами попередніх інстанцій порушено норми матеріального та процесуального права, і тому просить прийняті ними судові рішення скасувати.

У відзиві на касаційну скаргу позивач вважає, що судові рішення у справі є законними та просить залишити їх без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши доводи касаційної скарги та відзиву на неї, перевіривши матеріали справи та прийняті в ній судові рішення, суд касаційної інстанції вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, 08.01.2009 року між позивачем (зберігач) та відповідачем (поклажодавець) було укладено Договір відповідального зберігання матеріальних цінностей державного резерву №юр-2зб/344-2009.

За умовами Договору його предметом є зберігання матеріальних цінностей державного резерву, яке здійснюється у зерносховищах зберігача.

Відповідно до п.1.2 Договору поклажодавець передає, а зберігач приймає на відповідальне зберігання цінності згідно із специфікацією у кількості та за вартістю згідно з актом форми Р-16. Передбачені Договором форми актів затверджуються поклажодавецем.

Пунктами 3.1-3.3 Договору встановлено, що поклажодавець зобов'язаний:

- відшкодувати зберігачу витрати на зберігання цінностей у межах бюджетних асигнувань, передбачених на ці цілі;

- контролювати додержання умов зберігання цінностей, їх наявність та якісний стан;

- визнати зберігачу природні витрати матеріальних цінностей при зберіганні, а також нестачі понад природні витрати, спричинені покращенням якості, на підставі актів зачистки, затверджених Державною хлібною інспекцією та зменшити кількість продукції на ці втрати та нестачі.

Згідно з п. 4.1 Договору вартість зберігання цінностей визначається згідно з Порядком відшкодування витрат підприємствам, установам та організаціям, що здійснюють відповідальне зберігання матеріальних цінностей державного резерву, затвердженим Кабінетом Міністрів України.

Порядок відшкодування підприємствам, установам та організаціями витрат, пов'язаних з відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву, затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 12.04.2002 року № 532.

Пунктом 5 Порядку № 532 передбачено, що Держрезерв на підставі аналізу статей витрат відповідальних зберігачів щороку визначає середній розмір суми витрат із зберігання матеріальних цінностей виходячи з розрахунку на 1 кв. метр складського приміщення (відкритого огородженого майданчика), 1 куб. метр холодильної камери, резервуара для зберігання нафтопродуктів, підземних газових сховищ, а також зберігання 1 тонни зернових культур в зерносховищі.

За твердженнями позивача, в порушення умов п. 4.1 Договору, п. 5 ст. 11 Закону України "Про державний матеріальний резерв" та Порядку № 532, Держрезервом розмір витрат не переглядався з 2011 року, коли він був встановлений в розмірі 15 грн. за тонну пшениці в місяць.

Як стверджує позивач, з моменту встановлення у 2011 році розміру витрат, неодноразово підвищувався розмір мінімальної заробітної плати, вартість електроенергії та інших енергоносіїв, що впливають на розмір витрат, вказана ціна зберігання вже давно не відповідає реальним економічно обґрунтованим цінам, що існують на ринку надання послуг зі зберігання.

При цьому, позивач зазначає, що в січні 2015 року вартість зберігання на підприємстві позивача складала 20,00 грн. за тонну на місяць, з квітня 2015 року по червень 2015 року - 28,00 грн. за тонну на місяць, з липня 2015 по червень 2016 - 41,00 грн., а з липня 2016 року по цей час - 41,40 грн.

Згідно з п. 2 Порядку № 532 сума витрат, що підлягають відшкодуванню, визначається з урахуванням вимог цього Порядку на кожен рік і сплачується пропорційними частками за узгодженням між Держрезервом та відповідальним зберігачем.

Позивач направляв відповідачу для підписання Акти виконаних робіт, калькуляції витрат з надання послуг зберігання зерна та додаткові угоди до договору зберігання про зміни розміру відшкодування витрат, але вказані акти відповідачем не були підписані, заборгованість не була сплачена, суми витрат, що підлягають відшкодуванню, за зберігання 1 тонни зерна не були погоджені.

Відповідач в свою чергу, надсилав позивачу на підписання додаткові угоди та калькуляції з ціною в 15,00 грн., які на думку позивача є економічно не обґрунтованими та розрахованими всупереч вимогам діючого законодавства.

Крім того, відповідач посилається на Наказ Державного агентства резерву України № 235 від 31.12.2013 року за яким розмір витрат, пов'язаних з відповідальним зберіганням зерна державного резерву, що підлягає відшкодуванню підприємствам відповідальним зберігачам становить 15,00 грн. за зберігання однієї тонни в місяць.

Позивач стверджує, що Державне агентство резерву України розрахунок калькуляцій на 15 грн. проводило самостійно (без участі ДП "Новопокровський комбінат хлібопродуктів") та зовсім не володіючи розміром та складом витрат на зберігання. В калькуляціях, які надсилало Державне агентство резерву України, незрозуміло звідки взяті цифри, що в них зазначені, та виходячи з яких даних проведений розрахунок цих калькуляцій.

Як зазначає позивач, відповідач в порушення умов Договору та норм чинного законодавства не виконав взяті на себе зобов'язання щодо відшкодування витрат за зберігання зерна пшениці за Договором за період з січня 2015 року по січень 2016 року, з урахуванням розмірів відшкодування реальних витрат, у зв'язку з чим станом на 01.02.2017 року у відповідача виникла заборгованість перед позивачем, яка становить 1 652 245,17 грн.

Предметом даного судового розгляду є вимога зберігача до поклажодавця про сплату заборгованості за договором зберігання державного матеріального резерву.

Висновок судів попередніх інстанцій про задоволення позову мотивовано тим, що позивачем надано достатньо обґрунтовану калькуляцію витрат на зберігання зерна, а відповідачем не надано обґрунтованих заперечень щодо розміру вказаних витрат, як і не було здійснено власних розрахунків та погодження їх з позивачем.

Проте висновки судів обох інстанцій є передчасними, враховуючи наступне.

Відповідно до п. 2 ст. 11 Закону України "Про державний матеріальний резерв" для підприємств, установ і організацій, заснованих повністю або частково на державній власності (державні підприємства, установи і організації, акціонерні товариства, у статутному фонді яких контрольний пакет акцій належить державі, орендні підприємства, засновані на державній власності), а також для суб'єктів господарської діяльності всіх форм власності, визнаних відповідно до законодавства України монополістами, відповідальне зберігання матеріальних цінностей державного резерву є обов'язковим, якщо це не завдає їм збитків.

Відповідно до п. 5 ст. 11 Закону України "Про державний матеріальний резерв" відшкодування витрат підприємствам, установам і організаціям, що виконують відповідальне зберігання, оплата тарифу за перевезення вантажів, спеціальної тари, упаковки, послуг постачальницько-збутових організацій за поставку і реалізацію матеріальних цінностей державного резерву провадиться у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Так, Кабінетом Міністрів України відповідно до п. 5 ст. 11 Закону України "Про державний матеріальний резерв" прийнято постанову від 12.04.2002 року №532 "Про Порядок відшкодування підприємствам, установам та організаціям витрат, пов'язаних з відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву", якою затверджено Порядок відшкодування підприємствам, установам та організаціям витрат, пов'язаних з відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву (далі - Порядок), яким запроваджено механізм відшкодування підприємствам, установам та організаціям витрат, пов'язаних з відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву, у тому числі мобілізаційного, і визначення суми цих витрат.

Відповідно до п. 2 Порядку сума витрат, що підлягають відшкодуванню, визначається з урахуванням вимог цього Порядку на кожен рік і сплачується пропорційними частками за узгодженням між Держрезервом та відповідальним зберігачем.

Згідно з п. 5 Порядку Держрезервом на підставі аналізу статей витрат відповідальних зберігачів щороку визначає середній розмір суми витрат із зберігання матеріальних цінностей виходячи з розрахунку на 1 кв. метр складського приміщення (відкритого огородженого майданчика), 1 куб. метр холодильної камери, резервуара для зберігання нафтопродуктів, підземних газових сховищ, а також зберігання 1 тонни зернових культур в зерносховищі.

Розмір додаткових витрат визначається у кожному разі окремо за узгодженням між Держрезервом та відповідальним зберігачем на підставі обґрунтованих фактичних витрат відповідального зберігача.

Таким чином, законодавством України визначено спеціальний порядок визначення сум, що підлягають відшкодуванню відповідальним зберігачам матеріальних цінностей державного резерву, що передбачає складання та направлення до Держрезерву кошторисів витрат разом з підтверджуючими такі витрати документами, аналіз цих витрат Держрезервом та встановлення відповідної суми таких витрат, що підлягає відшкодуванню.

У п. 9 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про державний матеріальний резерв" від 17 жовтня 2012 року № 11 (з подальшими змінами і доповненнями) зазначено, якщо ж у розгляді справ зі спору щодо стягнення витрат, які підлягають відшкодуванню, буде встановлено, що середній розмір відповідних витрат Держрезервом України не затверджувався, а також у разі необхідності роз'яснення питань щодо затвердженого розміру розрахунку господарським судом на підставі статті 41 ГПК України може бути призначено відповідну судову експертизу, висновок якої оцінюється судом за правилами статті 43 ГПК України та з урахуванням вимог зазначеного Порядку.

Однак господарські суди попередніх інстанцій, обмежившись визначеним позивачем розміром витрат на зберігання, не встановили правового змісту заявленої до стягнення заборгованості, не з'ясували та не навели правового обгрунтування висновку про стягнення заборгованості саме в спірному розмірі, відповідності фактичних даних наведених у складених позивачем калькуляціях дійсним обставинам спору, та не надали зазначеним доказам і викладеним у них даним правової оцінки, не встановили, чи відповідають суми витрат на зберігання, зазначені позивачем у калькуляціях, сумам витрат, зазначеним у позовній заяві, та чи підтверджені такі витрати доказами визначеними договором або законодавством, порушивши вимоги ст. 34 ГПК України щодо оцінки судом доказів на предмет їх належності і допустимості.

У той же час, за таких обставин справи судам слід було мати на увазі положення ч. 1 ст. 41 ГПК України, за змістом якої для роз'яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань, господарський суд призначає судову експертизу.

Проте, вказаних обставин попередні судові інстанції відповідно до вимог ст. 43 ГПК України не з'ясували та належної правової оцінки їм не надали, а отже прийняті судові рішення не можна визнати законними й обґрунтованими, і тому вони підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду необхідно врахувати викладене і вирішити спір з дотриманням вимог закону.

З огляду наведеного та керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 - 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державного агентства резерву України задовольнити.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 21.06.2017 року та рішення господарського суду міста Києва від 11.04.2017 року скасувати, і справу № 910/3098/17 передати на новий розгляд до суду першої інстанції в іншому складі.

Головуючий суддя І.Вовк

Судді Б.Грек

В.Студенець