Рішення № 70011022, 01.11.2017, Луцький міськрайонний суд Волинської області

Справа № 161/9861/17

Провадження № 2/161/3168/17

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 листопада 2017 року Луцький міськрайонний суд Волинської області в складі:

головуючої – судді Плахтій І.Б.,

з участю секретаря судових засідань – ОСОБА_1,

відповідача – ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості,

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся в суд з позовом до відповідача про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позов мотивує тим, що 22.08.2006 між ПАТ КБ «Приватбанк» та відповідачем ОСОБА_2 було підписано заяву № б/н про отримання банківських послуг, відповідно до умов якої остання отримала кредит в розмірі 13 100 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі встановленому договором на суму залишку заборгованості за кредитом, з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Оскільки позичальник ОСОБА_2 свої зобов’язання по кредитному договору не виконала, станом на 13.06.2017 у неї утворилась заборгованість перед банком в загальній сумі з процентами та штрафами в розмірі – 22 509,18 грн.

А тому просив, стягнути з відповідача суму заборгованості за кредитним договором та витрати по сплаті судового збору.

Представник позивача подав суду клопотання про розгляд справи у його відсутності, позовні вимоги підтримує повністю з підстав наведених в позовній заяві та додаткових поясненнях до неї. Просить позов задовольнити, проти заочного розгляду справи не заперечує.

Відповідач ОСОБА_2 в судовому засіданні вимоги позову не визнала, заперечувала щодо їх задоволення. Просила в позові відмовити з підстав викладених в письмових запереченнях (а.с.40-45).

Заслухавши пояснення відповідача, дослідивши письмові докази в справі, суд дійшов висновку, що позов до задоволення не підлягає.

Між сторонами виникли правовідносини, що регулюються ст.ст. 526, 527, 530, 546, 549, 550, 556 ЦК України.

Судом встановлено, що 22.08.2006 між ПАТ КБ «Приватбанк» та відповідачем ОСОБА_2, було підписано анкету-заяву про приєднання до умов та правил надання банківських послуг, укладено договір № б/н, відповідно до якого остання отримала кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом на суму залишку заборгованості за кредитом, з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки (а.с. 9-25). Умовами кредитування також передбачені порядок нарахування та сплати процентів, погашення боргових зобов’язань, комісії, пені та штрафи.

Згідно ст. 629 ЦК України договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Статтями 526, 527 ЦК України встановлено, що зобов’язання має виконуватися належним чином, у встановлений строк відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.

В судовому засіданні відповідач не заперечувала факту використання карток «Приватбанку» та здійснення грошових операцій за допомогою картки «Універсальна Gold».

Однак, судом встановлено, що у відповідача ОСОБА_2 12.07.2016 під час перебування на роботі була викрадена сумка з її особистими речами, мобільний телефон та гаманець з банківськими картками «Приватбанку».

12.07.2016 ОСОБА_2 звернулася до ЛВП ГУНП у Волинській області з повідомленням про крадіжку. Її заява була прийнята та зареєстрована в ЄРДР, реєстраційний №12016030010003113 за ст. 185 ч.1 КК України (а.с. 46).

З пояснень відповідача в судовому засіданні вбачається, що про вказану обставину вона відразу ж повідомила банк, зателефонувавши до сервісного центру банку, в чому їй допоміг поліцейський, який прибув на виклик, банківські картки були заблоковані. Однак, оператор колл-центру повідомив, що з картки відповідача ОСОБА_2 близько 16 год. були зняті грошові кошти в банкоматі міста. 13.07.2016 відповідач зверталася в банк для перевипуску карток. Разом з тим, зверталася і до відділу служби охорони банку, аби з’ясувати чи було зафіксовано камерами спостереження банкоматів осіб, які знімали готівку з її викраденої картки.

Позивач зазначає, що відповідач ОСОБА_2, порушуючи умови договору, свої зобов’язання за договором належним чином не виконувала, в частині погашення заборгованості за кредитом та сплати відсотків за користування ним.

Так, з дослідженого в судовому засіданні розрахунку заборгованості за договором (а.с. 5-8) вбачається, що станом на 13.06.2017 у позичальника перед позивачем утворилась заборгованість в розмірі – 22 509,18 грн., з яких: заборгованість за кредитом – 10 930,61 грн., заборгованість по процентах за користування кредитом – 5 172,39 грн., заборгованість по пені та комісії – 4 858,12 грн., штраф передбачений умовами договору – 1 548,06 грн.

Однак, з представлених матеріалів справи вбачається, що повідомлення про викрадення банківських карток, перебування їх у чужій незаконній власності, банком було проігноровано. З розрахунку заборгованості вбачається, що сума боргу розрахована станом на 13.06.2017, що включає кошти, які були зняті з картки, після її викрадення.

Відповідно до Закону України «Про захист прав споживачів», який встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів, врегульовані відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності.

В силу ч. 17 ст. 1 цього Закону послуга - діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб.

Відповідно до п. 14 частини першої ст. 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» фінансовими вважаються такі послуги: банківські та інші фінансові послуги, що надаються відповідно до Закону України «Про банки і банківську діяльність».

Статтями 4, 22 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачено, що споживачі під час придбання, замовлення або використання продукції, яка реалізується на території України, для задоволення своїх особистих потреб мають право на належну якість обслуговування…, звернення до суду та інших уповноважених державних органів за захистом порушених прав.

Згідно зі ст. 40-1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», еквайр та емітент повинні проводити моніторинг з метою ідентифікації помилкових та неналежних переказів, суб’єктів помилкових та неналежних переказів та вжиття заходів із запобігання або припинення зазначених переказів. Моніторинг має проводитися постійно за параметрами, встановленими правилами відповідної платіжної системи.

Відповідно до ст. 37-1 вищевказаного Закону, для встановлення правомірності переказу еквайр, за результатами моніторингу або в разі опротестування переказу держателем, емітентом або платіжною організацією платіжної системи, має право призупинити завершення переказу на час, передбачений правилами відповідної платіжної системи, але не більше ніж на дев’яносто календарних днів.

Згідно з пунктом 8 Розділу 6 Положення про порядок емісії електронних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням, затверджених Постановою правління НБУ № 705 від 05.12.2014 визначено, що емітент у разі здійснення помилкового або неналежного переказу, якщо користувач невідкладно повідомив про платіжні операції, що ним не виконувалися, після виявлення помилки негайно відновлює залишок коштів на рахунку до того стану, у якому він був перед виконанням цієї операції.

Відповідно до пункту 9 Розділу 6 Положення про порядок емісії електронних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням, затверджених Постановою правління НБУ № 705 від 05.12.2014, користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій, якщо електронний платіжний засіб було використано без фізичного пред’явлення користувачем та/або електронної ідентифікації самого електронного платіжного засобу і його користувача, крім випадків, якщо доведено, що дії чи бездіяльність користувача призвели до втрати, незаконного використання ПІНу або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.

Пунктом 10 Розділу 6 Положення про порядок емісії електронних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням, затверджених Постановою правління НБУ № 705 від 05.12.2014, встановлено, що банк зобов’язаний розглядати заяви (повідомлення) користувача, що стосуються використання електронного платіжного засобу або незавершеного переказу, ініційованого з його допомогою, надати користувачу можливість одержувати інформацію про хід розгляду заяви (повідомлення) і повідомляти в письмовій формі про результати розгляду заяви (повідомлення) у строк, установлений договором, але не більше строку, передбаченого Законом України «Про звернення громадян».

Судом не встановлено, що ОСОБА_2, як користувач карткового рахунку, вчиняла будь-яку дію чи бездіяльність, які б сприяли втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції з допомогою її карткового рахунку.

Матеріалами справи стверджується, що кошти були зняті особами чоловічої статті, які не перебувають у жодних відносинах (як то приятельські, родинні, дружні, колеги) із відповідачем по справі, окрім того на зняття коштів з банкомату або ж укладення інших правочинів як «Миттєва розстрочка» ОСОБА_2 останніх не уповноважувала. Дана позиція відповідача стверджується в тому числі і поданою заявою до правоохоронних органів.

Судом встановлено, що відповідачем ОСОБА_2 здійснювалися спроби заблокувати рахунок, однак з обставин, які не залежали від неї, вона це зробила після зняття готівки з її банківської картки.

Верховним Судом України в постанові від 13 травня 2015 року в справі № 6-71цс15 була сформована наступна правова позиція: «Відповідно до пунктів 6.7, 6.8 Положення «Про порядок емісії спеціальних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням», затвердженого постановою Правління Національного банку України від 30 квітня 2010 року № 223 банк, у разі здійснення недозволеної або некоректно виконаної платіжної операції, якщо користувач невідкладно повідомив про платіжні операції, що ним не виконувалися або які були виконані некоректно, негайно відшкодовує платнику суму такої операції та, за необхідності, відновлює залишок коштів на рахунку до того стану, у якому він був перед виконанням цієї операції. Користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій, якщо спеціальний платіжний засіб було використано без фізичного пред’явлення користувачем або електронної ідентифікації самого спеціального платіжного засобу та його держателя, крім випадків, коли доведено, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.

Відповідно до ст. ст. 10,60 ЦК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

З огляду на встановлене в судовому засіданні, суд дійшов висновку, що обставини, наведені відповідачкою, знайшли своє підтвердження під час судового розгляду і заслуговують на увагу суду оскільки свідчать про те, що дійсно ОСОБА_2 особисто не могла списувати гроші з власного рахунку, оскільки в цей час перебувала на робочому місці за іншою адресою, ніж та, де проводилось зняття готівки в банкоматі, а виявивши викрадення банківських карток вживала заходів щодо негайного їх заблокування. Вказані обставини підтверджуються письмовими звернення до правоохоронних органів та установи банку, а також тим, що за вказаним фактом порушено кримінальне провадження. В той же час, позивачем, не надано доказів, які б свідчили про здійснення операцій щодо списання грошових коштів з карткового рахунку відповідача саме відповідачем чи про повідомлення нею стороннім особам своїх особистих даних та даних персональної картки.

А тому, керуючись нормами ЦПК України про покладення обов’язку доказування на сторони, засадами цивільного процесу про рівність сторін у цивільному процесі, а також правовою позицією Верховного Суду України, викладену у вищевказаній постанові, суд дійшов висновку про недоведеність стороною позивача вимог позову, в зв’язку з чим у задоволенні позову слід відмовити.

Керуючись ст.ст. 10, 11, 58, 60, 197, 213, 214, 215 ЦПК України, на підставі ст.ст. 207, 610, 617, 629, 642, 638, 1050, 1054 ЦК України, ст.ст. 4, 17, 22 Закону України «Про захист прав споживачів», ст.40-1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», ст. 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», суд

В И Р І Ш И В :

В задоволенні позову Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості – відмовити.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Волинської області шляхом подання апеляційної скарги через Луцький міськрайонний суд Волинської області в десятиденний строк з дня проголошення рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя Луцького міськрайонного суду І.Б. Плахтій