Постанова № 70009745, 06.11.2017, Чернігівський окружний адміністративний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 листопада 2017 року м.Чернігів Справа № 825/1022/17

Чернігівський окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Клопот С.Л.,

при секретарі Роговець М.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області, 3-тя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Головне управління Державної казначейської служби України у Чернігівській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області, 3-тя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Головне управління Державної казначейської служби України у Чернігівській області, в якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не здійснення нарахування позивачу суддівської винагороди за січень і лютий 2017 року, виходячи із розміру мінімальної заробітної плати, визначеної Законом України «Про державний бюджет України на 2017 рік» (посадового окладу в розмірі 32000 грн.);

- зобов'язати відповідача здійснити нарахування та виплатити позивачу суддівську винагороду за січень і лютий 2017 року, виходячи із розміру мінімальної заробітної плати, визначеної Законом України «Про державний бюджет України на 2017 рік» (посадового окладу в розмірі 32000 грн.), з урахуванням фактично виплачених сум;

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не здійснення нарахування позивачу оплати листка непрацездатності за лютий 2017 року з урахуванням суддівської винагороди за січень і лютий 2017 року, виходячи із розміру мінімальної заробітної плати, визначеної Законом України «Про державний бюджет України на 2017 рік» (посадового окладу в розмірі 32000 грн.);

- зобов'язати відповідача здійснити нарахування та виплатити позивачу оплату листка непрацездатності за лютий 2017 року з урахуванням суддівської винагороду за січень і лютий 2017 року, виходячи із розміру мінімальної заробітної плати, визначеної Законом України «Про державний бюджет України на 2017 рік» (посадового окладу в розмірі 32000 грн.), з урахуванням фактично виплачених сум;

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не здійснення нарахування позивачу грошової компенсації за невикористані дні відпусток, виплаченої при звільненні, з урахуванням суддівської винагороди за січень і лютий 2017 року, виходячи із розміру мінімальної заробітної плати, визначеної Законом України «Про державний бюджет України на 2017 рік» (посадового окладу в розмірі 32000 грн.);

- зобов'язати відповідача здійснити нарахування та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані дні відпусток, виплачену при звільненні, з урахуванням суддівської винагороду за січень і лютий 2017 року, виходячи із розміру мінімальної заробітної плати, визначеної Законом України «Про державний бюджет України на 2017 рік» (посадового окладу в розмірі 32000 грн.), з урахуванням фактично виплачених сум;

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не здійснення нарахування позивачу вихідної допомоги судді у зв'язку з відставкою з урахуванням суддівської винагороди за січень і лютий 2017 року, виходячи із розміру мінімальної заробітної плати, визначеної Законом України «Про державний бюджет України на 2017 рік» (посадового окладу в розмірі 32000 грн.);

- зобов'язати відповідача здійснити нарахування та виплатити позивачу вихідну допомогу судді у зв'язку з відставкою з урахуванням суддівської винагороду за січень і лютий 2017 року, виходячи із розміру мінімальної заробітної плати, визначеної Законом України «Про державний бюджет України на 2017 рік» (посадового окладу в розмірі 32000 грн.), з урахуванням фактично виплачених сум.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що за січень-лютий 2017 року отримав суддівську винагороду в значно меншому розмірі, ніж визначено діючою редакцією Закону України «Про судоустрій і статус суддів», оскільки при розрахунку суддівської винагороди було застосовано приписи пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» та за розрахункову величину взято мінімальну заробітну плату в розмірі 1600 грн.

Від позивача до суду надійшло клопотання про розгляд справи без його участі, позовні вимоги підтримує в повному обсязі.

Від відповідача до суду надійшло клопотання про розгляд справи у відсутності його представника та письмові заперечення, в яких зазначає, що для суддів, які не проходили кваліфікаційне оцінювання з 01.01.2017 суддівська винагорода регулюється двома законами України, а саме: Законами України «Про судоустрій та статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII та від 07.07.2010 № 2453-VI. З огляду на те, що Закон України «Про судоустрій та статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII є останнім за датою ухвалення та є чинним, обрахунок окладу судді місцевого суду у певній кількості прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, а не у мінімальних заробітних платах та становить 1600 грн.

Від 3-тьої особи, Головне управління Державної казначейської служби України у Чернігівській області, до суду надійшли письмові пояснення в яких зазначає, що орган казначейства не є головним розпорядником коштів державного бюджету, виділених на фінансове забезпечення судів загальної юрисдикції, не здійснює нарахування та виплату винагороди суддям, тобто не є учасником спірних відносин.

Відповідно до положень статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України справа вирішується на підставі наявних в ній доказів.

Фіксування судового засідання, відповідно до статті 41 Кодексу адміністративного судочинства України, не здійснювалося.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що Указом Президента України «Про призначення суддів» від 13.08.2002 № 712 ОСОБА_1 призначено у межах п'ятирічного строку на посаду судді Новозаводського районного суду міста Чернігова.

Відповідно до постанови Верховної Ради України «Про обрання суддів» від 10.04.2008 № 261 позивача обрано на посаду судді місцевого Новозаводського районного суду міста Чернігова безстроково.

Рішенням Вищої ради правосуддя від 23.02.2017 № 311/0/15-17 позивача звільнено з посади судді Новозаводського районного суду міста Чернігова у зв'язку з поданням заяви про відставку.

Як вбачається з розрахункового листа за 2017 рік, ОСОБА_1 за січень-лютий 2017 року отримав суддівську винагороду та виплати при звільненні у відставку, розраховані з розміру посадового окладу у 16000,00 грн.

Вважаючи дії Територіального управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області щодо нарахування позивачу суддівської винагороди, за період з січня по лютий 2017 року, та виплат при звільненні у відставку ( оплати листка непрацездатності, компенсації за невикористані дні відпустки та вихідної допомоги), виходячи з посадового окладу, розрахованого з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, протиправними, ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом за захистом своїх прав та законних інтересів.

Даючи правову оцінку обставинам вказаної справи, суд зважає на наступне.

Частиною 2 статті 130 Конституції України визначено, що розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Відповідно до частини першої статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII (далі за текстом - Закон № 1402-VIII) суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Пунктом 1 частини третьої статті 135 Закону №1402-VIII встановлено базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року

Водночас, абзацом 1 пункту 22 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII обумовлено, що право на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених цим Законом, мають судді, які за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердили відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначені на посаду за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом.

Пунктом 23 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII визначено, що до проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Так, згідно частини третьої статті 133 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 № 2453-VI (далі за текстом - Закон № 2453-VI) посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється в розмірі 10 мінімальних заробітних плат.

Отже, посадовий оклад судді, який не пройшов кваліфікаційне оцінювання, визначається відповідно до розміру, встановленого частини третьої статті 133 Закону № 2453-VI.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 призначений на посаду судді до набрання чинності Законом № 1402-VIII та не проходив кваліфікаційного оцінювання на підтвердження відповідності займаній посаді (здатності здійснювати правосуддя у відповідному суді), а тому його посадовий оклад належить обраховувати з огляду на розмір, визначений частиною третьою статті 133 Закону № 2453-VI та має становити 10 мінімальних заробітних плат.

Статтею 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2017 рік» від 21.12.2016 № 1801- VIII встановлено, що у 2017 році розмір мінімальної заробітної плати з 1 січня становить 3200,00 гривень.

Аналізуючи частину першу статті 135 Закону № 1402-VIII та частину першу Закону № 2453-VI судом встановлено, що законодавцем визначено регулювання суддівської винагороди виключно Законом України «Про судоустрій і статус суддів», що узгоджується з приписом частини другої статті 130 Конституції України.

За таких умов є безпідставним застосування відповідачем пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 № 1774-VIII (далі за текстом - Закон № 1774-VIII), яким установлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі 1600 гривень.

Суд зауважує, що Законом № 1774-VIII не внесено змін до Закону № 1402-VIII чи до Закону № 2453-VI в частині регулювання розміру суддівської винагороди суддів, які не пройшли кваліфікаційного оцінювання, а тому зважаючи на приписи частини першої статті 135 Закону № 1402-VIII відсутні законодавчі підстави враховувати пункт 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1774-VIII при нарахуванні суддівської винагороди.

Викладена позиція узгоджується з принципом незалежності судді, який відповідно до пунктів 7, 8 частини 5 статті 48 Закону № 1402-VIII забезпечується окремим порядком фінансування та організаційного забезпечення діяльності судів, установленим законом і належним матеріальним та соціальним забезпеченням судді.

У рішенні від 08.04.2016 № 4-рп/2016 у справі № 1-8/2016 Конституційний Суд України вкотре зазначив, що конституційний принцип незалежності суддів забезпечує важливу роль судової влади в механізмі захисту прав і свобод людини і громадянина та є запорукою реалізації права на судовий захист, передбаченого частиною першою статті 55 Основного Закону України; положення Конституції України стосовно незалежності суддів, яка є невід'ємним елементом статусу суддів та їх професійної діяльності, пов'язані з принципом поділу державної влади та обумовлені необхідністю забезпечувати основи конституційного ладу й права людини, гарантувати самостійність і незалежність судової влади; гарантії незалежності суддів як необхідні умови здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом встановлені у базових законах з питань судоустрою, судочинства, статусу суддів, мають конституційний зміст і разом з визначеними Основним Законом України складають єдину систему гарантій незалежності суддів та повинні бути реально забезпечені; конституційний статус судді дає підстави ставити до судді високі вимоги і зберігати довіру до його компетентності та неупередженості, передбачає надання йому в майбутньому статусу судді у відставці, що також є гарантією належного здійснення правосуддя.

Крім того, гарантії незалежності суддів встановлено у статтях 48, 52 розділу ІІІ, статті 117 розділу VII, розділах ІХ, Х Закону № 2453-VI ( в редакції Закону № 192), зі змісту яких вбачається, що однією з гарантій незалежності суддів є їх належне матеріальне та соціальне забезпечення, зокрема, надання суддям за рахунок держави суддівської винагороди, а суддям у відставці - щомісячного довічного грошового утримання або пенсії за вибором. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України гарантій незалежності суддів.

Також, у Рішенні від 03.06.2013 № 3-рп/2013 у справі № 1-2/2013 Конституційний Суд України зазначив, що будь-яке зниження рівня гарантій незалежності суддів суперечить конституційній вимозі неухильного забезпечення незалежного правосуддя та права громадян на захист прав і свобод незалежним судом, оскільки призводить до обмеження можливостей реалізації цього конституційного права, а отже, суперечить статті 55 Конституції України.

Пунктом 6.1 Європейської хартії про закон «Про статус суддів» (Лісабон, 10.07.1998) визначено, що рівень винагороди, яка виплачується суддям за виконання їх професійних обов'язків, повинен бути таким, щоб захистити їх від тиску, що може спричинити вплив на їх рішення або взагалі поведінку суддів і таким чином вплинути на їхню незалежність та неупередженість.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У свою чергу, частиною першою статті 148 Закону № 1402-VIII визначено, що фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Видатки загального фонду Державного бюджету України на утримання судів належать до захищених статей видатків Державного бюджету України.

Згідно з частиною четвертою статті 148 Закону № 1402-VIII функції розпорядника бюджетних коштів щодо всіх місцевих судів здійснюють територіальні управління Державної судової адміністрації України.

Отже, на відповідача, як територіальний орган Державної судової адміністрації, покладено обов'язок щодо нарахування та виплати суддям грошового забезпечення та витрат при звільненні у відставку в розмірі, визначеному частиною третьою статті 133 Закону № 2453-VI.

На підставі викладеного та беручи до уваги, що законодавцем не вносилися зміни до Закону № 2453-VI та/або Закону № 1402-VIII в частині розміру суддівської винагороди, у тому числі й розрахункової величини, з огляду на яку здійснюється її нарахування, зважаючи на гарантію передбачену частиною другою статті 130 Конституції України стосовно встановлення розміру винагороди судді законом про судоустрій, процедура прийняття якого (чи внесення змін до нього) визначає особливий порядок, суд дійшов висновку про те, що застосування відповідачем при виплаті ОСОБА_1 суддівської винагороди та виплат при звільненні у відставку пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1774-VIII та не виконання пункту 23 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII порушує гарантоване державою право на належне матеріальне забезпечення судді як одну із складових його незалежності.

Не застосування пункту 23 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402 суперечить позиції Європейського суду з прав людини, викладеній у пункті 23 рішення від 10.03.2011 у справі «Сук проти України» відповідно до якої держава може ввести, призупинити або припинити їх виплату, вносячи відповідні законодавчі зміни. Однак, якщо законодавча норма, яка передбачає певні доплати, є чинною, а передбачені умови - дотриманими, державні органи не можуть відмовляти у їх наданні, доки законодавче положення залишається чинним.

Одночасно, статтею 8 КАС України визначено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

У відповідності до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини від 23.02.2006 № 3477-IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Відповідно до практики Європейського Суду з прав людини конвенційне поняття «майно» являє собою «існуюче майно» або засоби, включаючи право вимоги, відповідно до якого заявник може стверджувати, що він має «законне сподівання» стосовно ефективного здійснення права власності (справа «Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам ІІ проти Німеччини», заява № 42527/98, рішення від 12.07.2001, пункт 83); засоби юридичного захисту ефективними є тоді, коли вони можуть запобігти виникненню умов, які становлять порушення, або не допустити подальшого існування таких умов (справа «Мельник проти України, заява № 72286/01, рішення від 28.03.2006); принцип верховенства права зобов'язує державу поважати і застосовувати запроваджені нею закони, створюючи правові й практичні умови для втілення їх в життя (справа «Броньовський проти Польщі», заява № 31443/96, рішення від 22.06.2004, пункт 184).

За змістом частини другої статті 145 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів здійснює Державна судова адміністрація України.

Відповідно до частини сьомої статті 33 Закону України «Про державну службу» умови оплати праці державних службовців, розміри їх посадових окладів, надбавок, доплат і матеріальної допомоги визначаються Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 09.03.2006 № 268 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів» затверджено схему посадових окладів керівних працівників і спеціалістів апарату місцевих загальних судів, згідно якої розмір посадового окладу старшого судового розпорядника районного суду складає 531,00 грн.

У разі, коли розмір посадового окладу працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів, що фінансуються з бюджету, нижчий ніж визначений законом розмір мінімальної заробітної плати, посадовий оклад установлюється на рівні відповідного розміру мінімальної заробітної плати (пункт 1 постанови Кабінету Міністрів України від 20.05.2009 № 482 «Деякі питання оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів, що фінансуються з бюджету»).

Так, Законами України «Про Державний бюджет України на 2014 рік» та «Про Державний бюджет України на 2015 рік» установлено мінімальну заробітну плату в 2014 та з січня 2015 у місячному розмірі - 1218,00 грн.

Таким чином, нарахування та виплата заробітної плати позивачу за період з жовтня 2014 року по червень 2015 року здійснено відповідачем відповідно до нормативних актів, які регулювали порядок оплати праці працівників апарату суду.

Водночас, абзацом другим частини першої статті 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (абзацом другим частини першої статті 144 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» в редакції, чинній до 28.03.2015) передбачено, що розмір посадового окладу працівника апарату суду, посада якого віднесена до шостої категорії посад державних службовців, установлюється в розмірі 30 % посадового окладу судді місцевого суду. Посадові оклади працівників апарату суду, посади яких віднесені до кожної наступної категорії посад державних службовців, установлюються з коефіцієнтом 1,3 пропорційно посадовим окладам працівників апарату суду, посади яких віднесені до попередньої категорії посад державних службовців.

В свою чергу, Законом України «Про Державний бюджет України на 2015 рік» в абзаці третьому пункту 9 Прикінцевих положень установлено, що норми і положення Закону України «Про судоустрій і статус суддів» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного бюджету.

З аналізу вказаних норм слідує, що відповідач не наділений правом самостійно, без правового врегулювання Кабінетом Міністрів України та фінансової можливості Державного бюджету України здійснювати перерахунок заробітної плати позивачу.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Отже, вчиняючи дії щодо відмови позивачу у перерахунку та виплаті заробітної плати, за період з 26.10.2014 по 16.06.2015, беручи за основу розмір посадового окладу, встановленого Законом України «Про судоустрій і статус суддів», відповідач діяв на підставі та у спосіб, що передбачений чинним законодавством України, в межах наданої компетенції.

Згідно з частинами першою та другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України приходить до висновку, що у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_3 необхідно відмовити повністю.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 69, 70, 71, 158 - 163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області, 3-тя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Головне управління Державної казначейської служби України у Чернігівській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити повністю.

Постанова суду набирає законної сили в порядку статей 167,186 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня отримання її копії.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.

Суддя С.Л. Клопот