Постанова № 70009664, 02.11.2017, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua, код 34390710

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 листопада 2017 р. № 820/4024/17

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Волошина Д.А.,

за участю секретаря судового засідання - Хмелівської Н.М.,

представника позивача - ОСОБА_1,

представника відповідача - ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Харкові адміністративну справу за позовом ОСОБА_3 до Головного управління ДФС у м. Києві про скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_3 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДФС у м. Києві від 30.06.2017 №0018141309 і №0018151309.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення винесені з грубим порушенням діючого Податкового кодексу України, вважає, що висновки акту перевірки ґрунтуються виключно на припущеннях контролюючого органу. Позивач зазначив, що предметом податкового аналізу та підставами для висновку в акті перевірки слугували обєкти, що були набуті чи перебували у власності ОСОБА_3 у період з 1996 по 2014 роки та не є предметом (періодом) податкової перевірки, а відображення їх в електронній декларації за 2015 рік свідчить про їх наявність у ОСОБА_3 станом на 31.12.2015, а не про їх набуття протягом 2015 року. Задекларована позивачем в електронній декларації за 2015 рік інформація про нерухоме майно, вартість частки у статутному капіталі ТОВ «Будінформ», відомості про наявні цінні папери є достовірними, що підтверджується документами та раніше поданими позивачем ОСОБА_4 про майно, доходи, витрати і зобовязання фінансового характеру, які подавалися протягом 2008-2014 років. Декларування цінного рухомого майна позивачем здійснено відповідно до вимог Закону України «Про запобігання корупції», а визначення вартості цього майна на підставі Методичних рекомендацій ДФС України є безпідставним, оскільки положення Податкового кодексу України та Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність» не надають органам державної фіскальної служби повноважень щодо самостійного проведення оцінки та визначення вартості майна платників податків. Також, контролюючий орган взагалі не досліджував зазначені речі та не проводив їх ідентифікацію та оцінку. Зазначив, що відповідачем було порушено норми Податкового кодексу України щодо визначення бази оподаткування податком на доходи фізичних осіб, безпідставно обчислено розмір доходів позивача виходячи з вартості належного йому майна, у тому числі придбаного позивачем в період, який не охоплюється періодом проведення перевірки, не взято до уваги відомості про доходи позивача, у тому числі відображені в поданих до податкових органів деклараціях про доходи та майновий стан. Крім того, позивач у наданих до суду додаткових поясненнях зазначив, що постановою Харківського окружного адміністративного суду від 22.06.2017 по справі №820/1641/17, яка набрала законної сили, скасовано наказ Головного управління ДФС у м. Києві №2609 від 10.04.2017 про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки громадянина ОСОБА_3 та визнано протиправними дії Головного управління ДФС у м. Києві щодо проведення документальної позапланової невиїзної перевірки громадянина ОСОБА_3 на підставі наказу Головного управління ДФС у м. Києві № 2609 від 10.04.2017 року. Таким чином, визнання судом незаконною документальної позапланової перевірки нівелюють наслідки такої перевірки, а тому винесені відповідачем на підставі незаконної перевірки податкові повідомлення-рішення є незаконними і підлягають скасуванню.

У судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги у повному обсязі, просив суд позов задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечував, надавши письмові заперечення, в яких зазначив, що ГУ ДФС у м. Києві була проведена позапланова невиїзна перевірка ОСОБА_3 з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.1998 р. по 31.12.2016 року, за результатами якої складено акт від 15.05.2017 р. № 83/26-15-13-09-12/НОМЕР_1. ОСОБА_3 за період з 01.01.1998 р. по 31.12.2016 р. подано декларації про майно, доходи, витрати і зобовязання фінансового характеру за 2013-2014 роки, електронні декларації (е-декларації) особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування за 2015-2016 роки, відповідно до яких протягом 1998-2015 років ОСОБА_3 отримав доходи на загальну суму 1852900,15 грн., за 2016р. 313355,00 грн., з яких утримано (сплачено) податкових платежів на суму 283374,40 грн., у тому числі за 2016 рік у сумі 26167,25 грн. В електронній декларації за 2015 рік фізичною особою ОСОБА_3 відображена вартість наступних статків: грошові активи у безготівковій формі у сумі 381600,00 грн., розміщені в ПАТ КБ «Приватбанк», грошові активи в готівковій формі 1485000,00 доларів США, 278 000 Євро, 840000 грн.; цінне нерухоме майно (156209 грн.; цінне рухоме майно (вартість не відома); вартість частки у статутному капіталі ТОВ «Будінформ» (2695000,00 грн.), вартість цінних паперів (50000,00 грн.). В ході проведення перевірки ОСОБА_3 були направлені запити про надання документів, що підтверджують формування доходів та вартості статків, зазначених в деклараціях особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування за 2015-2016 роки. Враховуючи, що ОСОБА_3 не було надано інформації та документів, ГУ ДФС у м. Києві дотримуючись Методичних рекомендацій ДФС України щодо організації проведення документальних перевірок, платників податків-фізичних осіб, якими відповідно до вимог законодавства подано декларації осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, була визначена вартість задекларованого цінного рухомого майна за 2015 рік у загальній сумі 3 897 600,00 грн.. Крім того, позивачем до перевірки не було надано документи, що підтверджують джерело походження грошових коштів (іноземна валюта), а також періоду їх придбання, які задекларовані в електронній декларації за 2015 рік, а тому враховуючи відсутність таких документів грошові активи вважаються набутими у період, за який подано декларацію (2015 рік). Загальна вартість документально не підтверджених під час перевірки статків, відображених ОСОБА_3 в електронній декларації за 2015 рік, складає 50960825,80 грн. Невідповідність задекларованої вартості статків фізичною особою ОСОБА_3 за 2015 рік, доходам, отриманим у 1998-2015 роках, становить 49107925,65 грн., а тому ГУ ДФС у м. Києві зроблено висновок, що позивачем занижений загальний річний дохід за 2015 рік на суму 49107925,65 грн.. Отже за результатами перевірки встановлено заниження ОСОБА_3 податкового зобовязання з податку на доходи фізичних осіб за 2015 рік на суму 9820876,13 грн. та військового збору на суму 736618,89 грн. За висновками перевірки ГУ ДФС у м. Києві прийняті податкові повідомлення-рішення від 30.06.2017 р. № НОМЕР_2 про збільшення грошового зобовязання з податку на доходи фізичних осіб у сумі 9820976,13 грн. за основним платежем та 2455244,03 грн. за штрафними санкціями, № НОМЕР_3 про збільшення грошового зобовязання з військового збору у сумі 736618,89 грн. за основним платежем та 184154,72 грн. за штрафними санкціями. Винесені податкові повідомлення-рішення відповідач вважає законними, а тому просить суд відмовити позивачу у задоволенні адміністративного позову.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали та оцінивши наявні докази, всебічно і повно зясувавши всі фактичні обставини, суд встановив наступне.

На підставі п.п. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78, п. 79.2 ст.79 Податкового кодексу України, відповідно до наказу Головного управління ДФС у м. Києві від 10 квітня 2017 р. № 2609 «Про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки громадянина ОСОБА_3» було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства фізичної особи ОСОБА_3 за період 01.01.1998 року по 31.12.2016 року. За результатами проведеної перевірки складено акт про результати документальної позапланової невиїзної перевірки з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого від 15.05.2017 р. № 83/26-15-13-09-12/НОМЕР_1.

За наслідками перевірки контролюючим органом встановлено: порушення п. 44.1 ст. 44, п. 164.1 ст. 164, ст. 167, п.п. 168.2.1 п. 168.2 ст. 168 Податкового кодексу України, у звязку із чим занижено податкові зобовязання з податку на доходи фізичних осіб на суму 9820976,13 грн.; п.п.1.2, 1.3 п. 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України, у результаті чого занижено військовий збір за 2015 рік в розмірі 736618,89 грн..

В ОСОБА_5 про результати документальної позапланової перевірки з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства від 15.05.2017 р. № 83/26-15-13-09-12/НОМЕР_1 також вказується, що відповідно до поданих декларацій особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування за 2015 р. та 2016 р., декларацій про майно, доходи, витрати і зобовязання фінансового характеру за 2013-2014 роки, інформації про доходи, отриманих від податкових агентів, фізична особа ОСОБА_3 протягом 1998-2015 років отримав доходи на загальну суму 1852900,15 грн., за 2016 рік 313355,00 грн., з яких утримано (сплачено) податкових платежів на суму 283374,40 грн., в тому числі за 2016 р. 26167,25 грн. В електронній декларації за 2015 рік фізичною особою ОСОБА_3 відображена вартість наступних статків: грошові активи у безготівковій формі у сумі 381 600,00 грн., розміщені в ПАТ КБ «Приватбанк», грошові активи в готівковій формі 1485000,00 доларів США, 278 000 євро, 840000,00 гривень; цінне нерухоме майно (156209,00 грн.); вартість частки у статутному капіталі ТОВ «Будінформ» (2695000,00 грн.); вартість цінних паперів (50000,00 грн.); цінне рухоме майно (32 обєкта) без зазначення його вартості. Крім того, як зазначається в ОСОБА_5 перевірки, дотримуючись Методичних рекомендацій ДФС України щодо організації проведення документальних перевірок, платників податків фізичних осіб, якими відповідно до вимог законодавства подано декларації осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, перевіркою визначена вартість задекларованого цінного рухомого майна за 2015 рік у загальній сумі 3 897 600,00 грн.; розмір грошових активів в іноземній валюті перераховано в національну валюту України за офіційним курсом Національного банку України станом на 31 грудня 2015 року, що склало 42940416,80 грн.. У звязку з тим, що фізичною особою ОСОБА_3 до перевірки не надано документи, що підтверджують джерело походження грошових активів (іноземною валюти), а також періоду їх придбання, які задекларовані в електронній декларації за 2015 рік, грошові активи вважаються набутими у період, за який подано декларацію (2015 рік), а оскільки під час перевірки платником податків документально не підтверджено вартість своїх статків, відображених в електронній декларації за 2015 рік, перевіркою визначено вартість всіх задекларованих статків в загальній сумі 50960825,80 грн.. Невідповідність задекларованої вартості статків ОСОБА_3 за 2015 рік доходам, отриманим ним у 1998-2015 роках, становить суму 49107925,65 грн., яка не включено до загального річного оподаткованого доходу, не подано майнову декларацію про майновий стан і доходи за наслідками 2015 року та не сплачено податок з таких доходів (подана лише декларація осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування за 2015 рік). Отже, за результатами перевірки встановлено заниження платником податків податкового зобовязання з податку на доходи фізичних осіб за 2015 рік на суму 9 820976,13 грн..

На підставі висновків акту перевірки від 15.05.2017 р. № 83/26-15-13-09-12/НОМЕР_1, контролюючим органом прийнято податкові повідомлення-рішення № НОМЕР_2 і № НОМЕР_3 від 30.06.2017 р., якими ОСОБА_3 збільшено суму грошового зобовязання з податку на доходи фізичних осіб на суму 12 276 220,16 грн., з яких 9 820 976,13 грн. сума донарахування за податковим зобовязанням з податку на доходи фізичних осіб, 2 455 244,03 грн. сума штрафних санкцій; збільшено суму грошового зобовязання за платежем військовий збір на 920 773,61 грн., з яких 736 618,89 грн. сума донарахування за податковим зобовязанням зі сплати військового збору, 184 154,72 грн. сума штрафних санкцій.

Фактичною підставою для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень стали висновки контролюючого органу про заниження платником розміру оподатковуваного доходу за 2015 рік. Як зазначено в акті перевірки № від 15.05.2017 р. № 83/26-15-13-09-12/НОМЕР_1, відповідач дійшов висновку про наявність невідповідності між задекларованими витратами позивача та одержаними ним доходами за період з 1998 -2015 рік, різниця між якими склала 49107925,65 грн. Задекларовані ОСОБА_3 статки були визначені відповідачем як сума загальної вартості усього належного позивачу станом на 31.12.2015 р. майна, відомості про яке були отримані контролюючим органом з поданої позивачем електронної декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування за 2015 рік, інформаційних баз даних органів ДФС, даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та інших джерел, перелік яких наведено у п. 1.8 акту перевірки № 83/26-15-13-09-12/НОМЕР_1 від 15.05.2017 р. Розмір таких витрат, зазначений у розділі 2 акту перевірки, склав 43 908 375,14 грн. Одержані позивачем доходи були визначені контролюючим органом як сума усіх виплачених позивачу доходів за період з 01.01.1998 р. по 31.12.2015 р., відповідно до наявної податкової інформації з центральної бази даних державного реєстру фізичних осіб ДФС України, посилання на яку із відповідними відомостями про дохід позивача за вказаний період наведені в п. 1.7 акту перевірки. Розмір виплаченого позивачу доходу за період з 01.01.1998 р. по 31.12.2015 р., згідно з п. 1.7 акту перевірки, склав 2 166255,15 грн. Різниця між двома зазначеними сумами (50960825,80 грн. та 1852900,15 грн.) була визнана відповідачем сумою, на яку позивачем було занижено оподатковуваний дохід за 2015 рік, котрий є об'єктом оподаткування податком на доходи фізичних осіб та військовим збором. Згідно із висновками, внаслідок вказаного заниження оподатковуваного доходу за 2015 рік відбулося заниження податкового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб за 2015 рік на суму 9 820 976,13 грн. та військового збору - на суму 736 618,89 грн.

Суд не погоджується з такими висновками відповідача виходячи з наступного.

Згідно з пунктом 78.4 ст. 78 ПК України, про проведення документальної позапланової перевірки керівник (його заступник або уповноважена особа) контролюючого органу приймає рішення, яке оформлюється наказом. Право на проведення документальної позапланової перевірки платника податків надається лише у випадку, коли йому до початку проведення зазначеної перевірки вручено у порядку, визначеному ст. 42 цього Кодексу, копію наказу про проведення документальної позапланової перевірки.

Пунктом 79.2 статті 79 ПК України встановлено, що документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться посадовими особами контролюючого органу виключно на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, та за умови вручення платнику податків (його представнику) у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу, копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки. Виконання умов цієї статті надає посадовим особам контролюючого органу право розпочати проведення документальної невиїзної перевірки.

З аналізу наведених норм ПК України випливає, що документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться на підставі наказу керівника контролюючого органу та за наявності підстав для її проведення, а право на проведення такої перевірки виникає за умови завчасного надіслання до початку перевірки платнику податків рекомендованим листом із повідомленням про вручення або вручення йому чи його уповноваженому представнику під розписку копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки.

Зазначене узгоджується з правом платника податків бути присутнім під час проведення перевірок та надавати пояснення з питань, що виникають під час таких перевірок, закріпленого у п.п.17.1.6 п. 17.1 ст. 17 ПК України, та обов'язком платника податків надати посадовим (службовим) особам органів державної податкової служби у повному обсязі всі документи, що належать або пов'язані з предметом перевірки, що передбачено п. 85.2 ст. 85 ПК України.

Судом встановлено, що постановою Харківського окружного адміністративного суду від 22 червня 2017 року у справі № 820/1641/17 було задоволено адміністративний позов ОСОБА_3 до Головного управління ДФС у м. Києві, а саме, скасовано наказ Головного управління ДФС у м. Києві № 2609 від 10.04.2017 р. про проведення документальної позапланової перевірки громадянина ОСОБА_3 та визнані протиправними дії Головного управління ДФС у м. Києві щодо проведення документальної позапланової перевірки громадянина ОСОБА_3 на підставі наказу № 2609 від 10.04.2017 р.. Підставою для прийняття судового рішення є ті обставини, що відповідачем не було дотримано вимог ухвали слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 13.03.2017 по справі №757/13705/17-к під час її виконання, а саме, перевірка проведена іншим контролюючим органом, ніж це визначено слідчим суддею, призначення перевірки за межами строку, передбаченого вказаною ухвалою суду, несвоєчасне повідомлення позивача про початок проведення перевірки, що унеможливило право позивача на участь у процесі проведення перевірки.

Постанова Харківського окружного адміністративного суду від 22.06.2017 р. у справі № 820/1641/17 набрала законної сили.

Верховний Суд України у постанові від 27.01.2015 року по справі № 21-425а14 зазначив: що «…аналізованими нормами ПК, з дотриманням балансу публічних і приватних інтересів, встановлені умови та порядок прийняття контролюючими органами рішень про проведення перевірок, зокрема документальних позапланових невиїзних. Лише їх дотримання може бути належною підставою наказу про проведення перевірки. З наказом про перевірку, відомостями про дату її початку та місце проведення платник має бути ознайомлений у встановлений законом спосіб до її початку. Невиконання вимог підпункту 78.1.1 пункту 78.1 статті 78 та пункту 79.2 статті 79 ПК України призводить до визнання перевірки незаконною та відсутності правових наслідків такої».

Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм матеріального права також висловлена колегією суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у постанові від 09 лютого 2016 року (справа № 21-5864а15), в постанові Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України від 16 лютого 2016 року (справа № 826/12651/14) та Постановах Вищого адміністративного суду України від 02.02.2016 р. у справі №К/800/61414/14, від 29 листопада 2016 р. К/800/53451/15, від 20.04.2017 р у справі №К/800/31156/15, в ухвалі від 24.01.2017 р. у справі № 826/1812/15.

Відповідно до положень ч.1 ст. 244-2 КАС України висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 237 цього Кодексу, є обовязковим для всіх субєктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Таким чином, визнання судом незаконною проведення документальної перевірки громадянина ОСОБА_3 нівелює наслідки такої перевірки, а тому винесені на підставі незаконної перевірки податкові повідомлення-рішення № НОМЕР_2 та № НОМЕР_3 від 30 червня 2017 року не породжують правових наслідків перевірки, яка була проведена контролюючим органом.

Щодо висновків викладених в акті перевірки суд зазначає наступне.

Згідно п. 19.1.2 ст. 19-1 Податкового кодексу України однією із функцій контролюючого органу є контроль своєчасності подання платниками податків та платника єдиного внеску передбаченої законом звітності (декларацій, розрахунків та інших документів, повязаних з обчисленням і сплатою податків, зборів, платежів), своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати податків, зборів, платежів.

Відповідно до п. 46.1 ст. 46 Податкового кодексу України податкова декларація, розрахунок, звіт документ, що подається платником податків (у тому числі відокремленим структурним підрозділом у випадках, визначених цим Кодексом) контролюючому органу у строки, встановлені законом, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податкового зобовязання або відображаються обсяги операції (операцій), доходів (прибутків), щодо яких податковим та митним законодавством передбачено звільнення платника податків від обовязку нарахування і сплати податку і збору, чи документ, що свідчить про суми доходу, нарахованого (виплаченого) на користь платників податків фізичних осіб, суми утриманого та/або сплаченого податку.

Пунктом 179.1 ст. 179 Податкового кодексу визначено, що платник податку зобовязаний подавати річну податкову декларацію про майновий стан і доходи (податкову декларацію) відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до пункту 179.9 статті 179 Податкового кодексу України наказом Міністерства фінансів України від 02.10.2015 р. № 859 «Про затвердження форми податкової декларації про майновий стан і доходи та Інструкції щодо заповнення податкової декларації про майновий стан» затверджено форму податкової декларації про майновий стан і доходи.

Згідно пункту 179.11 ст. 179 Податкового кодексу, фізичні особи, які декларують майно, доходи, витрати і зобовязання фінансового характеру відповідно до Закону України «Про засади запобігання протидії корупції», подають податкову декларацію у випадках, передбачених цим розділом.

Відповідно до ст. 48 Закону України «Про запобігання корупції» та Порядку проведення контролю та повної декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, який затверджений рішенням Національного агентства з питань запобігання корупції від 10.02.2017 р. № 56 та зареєстрований в Міністерстві юстиції України 13.02.2017 р. за № 201\30069, повноваження щодо своєчасності подання, правильності та повноти заповнення декларації осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, а також здійснення моніторингу способу життя субєктів декларування надані Національному агентству з питань запобігання корупції.

Форма декларації осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування затверджена Рішенням Національного агентства з питань запобігання корупції від 10.06.2016 р. № 3.

Таким чином, податкова декларація та декларація осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування є різними деклараціями, які принципово відрізняються за функціями, змістом, методологією та субєктами їх перевірки.

ОСОБА_6 осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування за 2015 рік, була подана ОСОБА_3 згідно вимог Закону України «Про запобігання корупції». В цій декларації, яка подавалася декларантом вперше, відображені наявні активи, набуті як декларантом, так і членами його сімї у різний період часу.

Згідно п. 164.1 ст. 164 Податкового кодексу України базою оподаткування є загальний оподатковуваний дохід, з урахуванням особливостей, визначених цим розділом.

Загальний оподатковуваний дохід - будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду.

Податковий кодекс України не застосовує для потреб оподаткування такого поняття, як «статки».

Згідно положень Податкового кодексу України підставою для нарахування та сплати податків є дохід, зазначений в податковій декларації про майновий стан і доходи за звітний податковий період, форма якої затверджена наказом Міністерства фінансів України від 02.10.2015 р. № 859, а не декларація осіб, уповноважених на виконання функцій держави або органів місцевого самоврядування за 2015 рік, яка подавалася декларантом вперше згідно вимог Закону України «Про запобігання корупції», в якій декларантом було відображене набуте ним та членами сімї до 2015 року нерухоме майно, цінні папери, грошові активи.

Методичні рекомендацій щодо організації проведення документальних перевірок, платників податків-фізичних осіб, якими відповідно до вимог законодавства перевірено декларації осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування (додаток до листа ДФС від 13.01.2017 р. № 804/99-99-13-04-01-17) не є законом чи нормативно-правовим актом.

Таким чином, суд дійшов до висновку, що визначення контролюючим органом загальної суми річного оподаткованого доходу на підставі даних, які зазначені в декларації осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування за 2015 рік, не відповідає п. 164.1 ст. 164 Податкового кодексу України.

Відповідно до п. 22.1 ст. 22 Податкового кодексу України (далі - ПК України), об'єктом оподаткування можуть бути майно, товари, дохід (прибуток) або його частина, обороти з реалізації товарів (робіт, послуг), операції з постачання товарів (робіт, послуг) та інші об'єкти, визначені податковим законодавством, з наявністю яких податкове законодавство пов'язує виникнення у платника податкового обов'язку.

Пунктом 23.1 ст. 23 ПК України передбачено, що базою оподаткування визнаються конкретні вартісні, фізичні або інші характеристики певного об'єкта оподаткування. База оподаткування - це фізичний, вартісний чи інший характерний вираз об'єкта оподаткування, до якого застосовується податкова ставка і який використовується для визначення розміру податкового зобов'язання.

Згідно п. 23.2 ст. 23 ПК України, база оподаткування і порядок її визначення встановлюються цим Кодексом для кожного податку окремо.

Відповідно до п. 163.1 ст. 163 ПК України, об'єктом оподаткування податком на доходи фізичних осіб для резидента є: загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід; доходи з джерела їх походження в Україні, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання); іноземні доходи - доходи (прибуток), отримані з джерел за межами України.

Пунктом 164.1 ст. 164 Податкового кодексу України, встановлено, що для податку на доходи фізичних осіб базою оподаткування є загальний оподатковуваний дохід, з урахуванням особливостей, визначених цим розділом. Загальний оподатковуваний дохід - будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду.

Згідно пп. 164.1.3 п. 164.1 ст. 164 ПК України, загальний річний оподатковуваний дохід дорівнює сумі загальних місячних оподатковуваних доходів, іноземних доходів, отриманих протягом такого звітного податкового року, доходів, отриманих фізичною особою - підприємцем від провадження господарської діяльності згідно із статтею 177 цього Кодексу, та доходів, отриманих фізичною особою, яка провадить незалежну професійну діяльність згідно із статтею 178 цього Кодексу.

Перелік видів доходів, які включається до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку наведено у п. 164.2 ст. 164 ПК України.

Такими доходами зокрема є: доходи у вигляді заробітної плати, нараховані (виплачені) платнику податку відповідно до умов трудового договору (контракту); суми винагород та інших виплат, нарахованих (виплачених) платнику податку відповідно до умов цивільно-правового договору; доходи від продажу об'єктів майнових і немайнових прав та ін.

Як вбачається зі змісту пп. 164.1, 164.2 ст. 164 ПК України, базою оподаткування податком на доходи фізичних осіб є загальний оподатковуваний дохід, який у свою чергу складається з різних видів доходів платника податку, котрі отримані ним із визначених законом джерел протягом звітного податкового періоду. Отже чинний Податковий кодекс України не містить загального визначення річного оподаткованого доходу платника податків, а визначає це поняття через відсилку до переліку видів доходів, що міститься у п. 164.2 ст. 164 ПК України.

При цьому ст. 165 ПК України визначено перелік доходів, які не включаються до розрахунку загального місячного (річного) оподаткованого доходу.

Із системного тлумачення положень Розділу IV ПК України, у тому числі статей 164, 165 ПК України, випливає, що річним доходом фізичної особи є різні матеріальні блага, котрі були отримані особою протягом звітного податкового періоду та включаються до розрахунку загального місячного (річного) оподатковуваного доходу.

Як вбачається із акту перевірки № 83/26-15-13-09-12/НОМЕР_1 від 15.05.2017 р., контролюючим органом було включено до бази оподаткування податком на доходи фізичних осіб за 2015 рік усе нерухоме та рухоме майно, грошові кошти, які було зазначено відповідачем у декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування за 2015 рік та було набуте відповідачем протягом життя.

До бази оподаткування податковим органом включено вартість нерухомого майна у сумі 156209,00 грн.; цінне рухоме майно, вартість якого податковим органом визначена самостійно і складає 3 897 600,00 грн.; вартість частки у статутному капіталі ТОВ «Будінформ» у сумі 2695000,00 грн.; вартість цінних паперів у сумі 50000,00 грн.; грошових кошти у загальній сумі 44 162 016,80 грн. Ці статки, які були відображені ОСОБА_3 в електронній декларації за 2015 рік, контролюючий орган вважає доходом, який ОСОБА_3 отримав у 2015 році і повинен був сплатити з них податки.

При цьому, відповідно до підпункту 1.5.1 акту перевірки, податковим органом було встановлено, що зазначене нерухоме майно набуте ОСОБА_3: земельна ділянка 11.07.2007 року, квартира 30.03.2007 р., тобто за межами періоду, за який проводилася перевірка та визначалося податкове зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб.

Обставини набуття позивачем нерухомого майна не спростовують посадові особи контролюючого органу, які проводили перевірку та в акті перевірки зазначили, що нерухоме майно було набуто у власність у 2007 році, вартість на дату його набуття 26 209,00 грн. та 130 000,00 грн. відповідно, ОСОБА_3 отримано дохід у вигляді заробітної плати та інші доходи за 2007 рік у сумі 185 426,42 грн., утримано податки (ПДФО) у сумі 26 872,72 грн., отримано дохід у вигляді обєкта спадщини від члена сімї першого ступеня споріднення.

Задекларована позивачем в електронній ОСОБА_6 осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування за 2015 рік інформація щодо нерухомого майна, його вартість на дату набуття відповідає інформації, яка зазначалася ОСОБА_3 в раніше поданій ним ОСОБА_6 про доходи, зобовязання фінансового характеру та майновий стан державного службовця та особи, яка претендує на зайняття посади державного службовця щодо себе та членів своєї сімї (форма 001-ДС), яка подавалася 31 березня 2008 року за звітний 2007 рік і в розділі IV «Відомості про нерухоме майно, що знаходиться в приватній власності» ОСОБА_3 було задекларовано нерухоме майно (земельна ділянку площею 1500 кв.м., квартира площею 77,7 кв.м.).

Крім того, до бази оподаткування податком на доходи фізичних осіб було віднесено сумарну вартість цінного рухомого майна (крім транспортних засобів) ОСОБА_3, котре було задеклароване позивачем у декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування за 2015 рік. Як зазначено в акті перевірки, така сумарна вартість вказаного майна за відомостями податкового органу склала 3 897 600,00 грн.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_3 є народним депутатом України, у зв'язку із чим, відповідно до положень ст. ст. 3, 45 Закону України «Про запобігання корупції» зобов'язаний щорічно до 1 квітня подавати шляхом заповнення на офіційному веб-сайті Національного агентства декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за минулий рік за формою, що визначається Національним агентством.

Однак як вбачається зі змісту поданої позивачем ОСОБА_6 особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування за 2015 рік, яка розміщена у відкритому доступі на веб-сайті Єдиного державного реєстру електронних декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування (https://public.nazk.gov.ua ), - у самій декларації вартість наведеного у ній цінного майна не зазначена (розділ V декларації «Цінне рухоме майно, окрім транспортних засобів»).

Статтею 46 Закону України «Про запобігання корупції» передбачено, що суб'єкт декларування зобов'язаний відобразити у своїй щорічній декларації цінне рухоме майно, вартість якого перевищує 100 прожиткових мінімумів, встановлених для працездатних осіб на 1 січня звітного року, що належить суб'єкту декларування або членам його сім'ї на праві приватної власності, у тому числі спільної власності, або перебуває в її володінні або користуванні незалежно від форми правочину, внаслідок якого набуте таке право.

Згідно із приміткою до п. 3 ч. 1 ст. 46 Закону України «Про запобігання корупції», у разі декларування цінного рухомого майна зазначення даних щодо його вартості та дати набуття у власність, володіння або користування не є обов'язковим.

Відповідно до п. 32 «Роз'яснення щодо застосування окремих положень Закону України «Про запобігання корупції» стосовно заходів фінансового контролю», затвердженого Рішенням Національного агентства з запобігання корупції від 11.08.2016 р. № 3 (далі за текстом - Роз'яснення), відомості про цінну рухому річ повинні бути зазначені в декларації, якщо її вартість перевищує встановлений Законом поріг декларування, а саме 100 МЗП, встановлених на 1 січня звітного року (121 тис. 800 грн. у 2015 році, 137 тис. 800 грн. у 2016 році). Зазначення даних про вартість цінного рухомого майна та дату його набуття не є обов'язковим, якщо права на таке майно були набуті до подання суб'єктом декларування першої декларації відповідно до вимог Закону.

Згідно п. 13 вищезазначеного Роз'яснення, вартість об'єктів декларування, що перебувають у володінні чи користуванні суб'єкта декларування або члена його сім'ї, зазначається у випадку, якщо вона відома суб'єкту декларування або повинна була стати відомою внаслідок вчинення відповідного правочину. Якщо вартість на дату набуття об'єкта на певному праві не відома суб'єкту декларування і вона не може бути визначена на підставі правовстановлюючих документів, при заповненні відповідного поля декларації про вартість майна слід обрати помітку «Не відомо».

Як вбачається зі змісту розділу V поданої позивачем декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування за 2015 рік, стосовно об'єктів декларування, відомості про які вказано у зазначеному Розділі, в графі «Вартість на дату набуття у власність, володіння чи користування» - позивачем обрано помітку «Не відомо».

Однак в акті перевірки стосовно кожного з об'єктів цінного майна позивача податковим органом визначено конкретну вартість рухомого майна - 121 800,00 грн. та зазначено, що розрахунок здійснено, виходячи із розміру 100 мінімальних заробітних плат на 1 січня 2015 року за кожну одиницю майна.

Позивач у поданих до суду письмових поясненнях зазначив, що ним було відображено у розділі V електронної щорічної декларації за 2015 рік належне йому та членам його родини цінне майно, яке було набуте ще до 2015 року, оскільки платник набув це майно деякий час тому та не проводив оцінку його вартості на день заповнення електронної декларації, він не мав інформації щодо вартості цього майна, а тому на власний розсуд зазначив відповідне майно в електронній декларації, не знаючи його дійсної вартості, при цьому платник керувався положеннями Закону України «Про запобігання корупції», який не містить прямої заборони на внесення суб'єктом декларування до декларації майна вартістю менше 100МЗП.

Судом враховано, що сторонами не подано до матеріалів справи доказів, які підтверджують вартість кожного з об'єктів цінного майна позивача (32 обєкта), яка визначена податковим органом в акті перевірки у загальній сумі 3 897 600,00 грн..

При цьому положеннями Податкового кодексу України та інших актів чинного законодавства, у тому числі Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні», який визначає засади оціночної діяльності в Україні, - не надано органам ДФС повноважень щодо самостійного проведення оцінки та визначення вартості майна платників податків.

Закон України «Про запобігання корупції» покладає на суб'єктів декларування обов'язок декларувати майно вартість якого складає більше 100 МЗП, однак не забороняє декларанту вносити до декларації відомості про майно, вартість якого є меншою за вказану суму.

Крім того, суд бере до уваги практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово зазначав, що межа допустимої критики щодо такої публічної особи як політик є ширшою, ніж щодо приватної особи. На відміну від останнього, перший неминуче та свідомо йде на те, щоб усі його слова та вчинки були об'єктом пильної уваги з боку журналістів та широкого загалу, тому має виявляти більшу толерантність (Lingens v. Austria, № 9815/82, від 08.07.1986, Incal v. Turkey, № 22678/93, від 09.06.1998).

Отже внесення позивачем відомостей про належне йому майно до розділу V електронної декларації за відсутності у нього інформації про точну вартість не суперечить закону, а свідомий намір політика надати більш детальну інформацію про своє життя відповідає особливостям такої діяльності, визначеним практикою Європейського суду із прав людини.

За таких обставин суд дійшов висновку, що зазначення позивачем відомостей про майно в електронній декларації саме по собі не є доказом певної вартості такого майна, а визначена податковим органом в акті перевірки № 83/26-15-13-09-12/НОМЕР_1 від 15.05.2017 р. вартість об'єктів цінного майна позивача - не може вважатися такою, що визначена законно і обґрунтовано. Крім того, податковим органом не надано доказів того, що вказане майно було набуте платником протягом періоду, за який проводилася перевірка, а саме у 2015 році.

Також до складу оподаткування податком на доходи фізичних осіб за 2015 рік контролюючим органом включено вартість частки у статутному капіталі ТОВ «Будінформ» в сумі 2695000 грн., що є безпідставним виходячи з наступного.

Як встановлено судом, частка у статутному капіталі ТОВ «Будінформ» була набута позивачем у 2007 році, про що було відображено ОСОБА_3 у ОСОБА_6 про доходи, зобовязання фінансового характеру та майновий стан державного службовця та особи, яка претендує на зайняття посади державного службовця щодо себе та членів своєї сімї за 2007 рік, яка подавалася 31.03.2008 р. Зазначені обставини також підтверджуються наступними документами: витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань стосовно ТОВ «Будінформ», де відображена інформація про державну реєстрацію змін до установчих документів юридичної особи зміна складу засновників 28.11.2007 р, актом приймання-передачі документів від 11.12.2007 року, договором управління корпоративними правами ТОВ «Будінформ», укладеного 14 листопада 2014 року, згідно якого корпоративні права, які належать ОСОБА_3, передані в управління управителю (договір посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_5, зареєстрований в реєстрі за № 3373).

Крім того, матеріалами справи підтверджується, що інформація про наявні корпоративні права у статутному капіталі ТОВ «Будінформ» зазначалася позивачем також в інших деклараціях, які подавалися протягом 2008-2015 років, а саме, у ОСОБА_6 про доходи, зобовязання фінансового характеру за 2008 рік, Відомостях про майно, доходи, видатки і зобовязання фінансового характеру за 2011 рік (додаток № 7 до податкової декларації про майновий стан і доходи), в ОСОБА_6 про майно, доходи, витрати і зобовязання фінансового характеру за 2012 рік., ОСОБА_6 про майно, доходи, витрати і зобовязання фінансового характеру за 2013 рік.

До складу бази оподаткування податком на доходи фізичних осіб за 2015 рік контролюючим органом також включено вартість цінних паперів на суму 50000,00 грн., які були відображені позивачем в електронній декларації осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування за 2015 рік.

Включення до бази оподаткування вартості цінних паперів суд також вважає безпідставним.

Судом встановлено, що в електронній декларації в розділі 7 «Цінні папери» позивачем були зазначені наступні відомості: боргові цінні папери/ощадні (депозитні) сертифікати, емітент ОСОБА_3, дата набуття права 06.11.2010 р., кількість -1, номінальна вартість 50000 грн.

Згідно пп. 4 п. 1 ст. 46 Закону України «Про запобігання корупції» у декларації зазначаються відомості про цінні папери, у тому числі акції, облігації, чеки, сертифікати, векселі, що належать субєкту декларування або членам його сімї, із відображенням відомостей стосовно виду цінного паперу, його емітента, дати набуття цінних паперів у власність, кількості та номінальної вартості цінних паперів.

Представником позивача суду було надано копію цінного паперу - ощадного сертифікату на предявника серії СИ № 0484320 на розмір вкладу 50000,00 крб., інформацію про який ОСОБА_3 було відображено в електронній декларації за 2015 рік. Як вказує представник позивача, даний ощадний сертифікат позивач отримав після смерті дідуся ОСОБА_7, померлого 27.07.2009 року, що підтверджується копією свідоцтва про смерть. Декларування наявних цінних паперів на суму 50000 грн. було здійснено позивачем ще раніше, що також підтверджується наявними в матеріалах справи Відомостями про майно, доходи, видатки і зобовязання фінансового характеру за 2011 рік, які були подані ОСОБА_3 до ДПІ Святошинського району м. Києва 28.04.2012 р. Вказані обставини контролюючим органом не перевірялися і в судовому засіданні відповідачем не спростовані.

До складу бази оподаткування податком на доходи фізичних осіб за 2015 рік контролюючим органом також включено грошові активи (іноземна валюта 1485 000 дол. США, 278000 Євро та національна валюта 840000 та 381000 грн.). Як вказується в ОСОБА_5 перевірки, враховуючи відсутність документів, що підтверджують джерело походження грошових коштів, грошові активи вважаються набутими у період, за який подано декларацію. У перерахунку на національну валюту України за курсом Національного банку України станом на 31.12.2015 року, сума грошових активів, задекларована в іноземній валюті, склала 42 940 416,80 грн.

Згідно пункту 8 ч. 1 ст. 46 Закону України «Про запобігання корупції» у декларації зазначаються відомості про: наявні грошові активи, у тому числі готівкові кошти, кошти, розміщені на банківських рахунках, внески до кредитних спілок та інших небанківських фінансових установ, кошти, позичені третім особам, а також активи у дорогоцінних (банківських) металах. Відомості щодо грошових активів включають дані про вид, розмір та валюту активу, а також найменування та код Єдиного державного реєстру підприємств і організацій України установи, в якій відкриті відповідні рахунки або до якої зроблені відповідні внески. Не підлягають декларуванню наявні грошові активи (у тому числі готівкові кошти, кошти, розміщені на банківських рахунках, внески до кредитних спілок та інших небанківських фінансових установ, кошти, позичені третім особам) та активи у дорогоцінних (банківських) металах, сукупна вартість яких не перевищує 50 прожиткових мінімумів, встановлених для працездатних осіб на 1 січня звітного року.

Рішенням Національного агентства з питань запобігання корупції від 11.08.2016 р. № 3 затверджені Розяснення що застосування окремих положень Закону України «Про запобігання корупції» стосовно заходів фінансового контролю (далі Розяснення).

У пункті 48 цих Розяснень також вказується, що відповідно до пункту 8 частини першої статті 46 Закону, у декларації зазначаються грошові активи, наявні у субєкта декларування та членів його сімї на останній день звітного періоду. Під грошовими активами розуміються: готівкові кошти; кошти, розміщені на банківських рахунках (незалежно від типу рахунків та дати їх відкриття); внески до кредитних спілок; внески до інших небанківських фінансових установ, у тому числі до інститутів спільного інвестування.

Згідно пункту 50 Розяснень у декларації зазначаються ті грошові активи, у тому числі готівкові кошти, субєкта декларування або членів його сімї, які наявні в них станом на останній день звітного періоду (за умови перевищення встановленого Законом порогу декларування для таких обєктів див. вище). Наприклад, для щорічної декларації, а також для декларації, що подається наступного року після припинення діяльності, повязаної з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, таким днем є 31 грудня попереднього року. Якщо субєкт декларування або член його сімї упродовж звітного періоду отримав грошові активи, але станом на останній день звітного періоду вони в нього відсутні, такі активи не відображаються в розділі «Грошові активи», але відображаються в розділі «Доходи, у тому числі подарунки».

Отже, норми ст. 46 Закону України «Про запобігання корупції» та надані НАЗК розяснення з питань заповнення декларації не вказують період, за який грошові кошти були набуті субєктом декларування та членами його сімї, а також в Законі не вказується на те, що ці грошові кошти, які субєкт декларування вказав у розділі 12 ОСОБА_6 «Грошові активи» є доходами (доходом), які були ним отримані за звітний період.

В електронній декларації ОСОБА_3 за 2015 рік в розділі 12 «Грошові активи» були зазначені саме наявні готівкові активи, у тому числі готівкові кошти станом на 31.12.2015 року, при цьому сам факт декларування вказаних коштів в силу вимог нового Закону не свідчить про їх отримання у 2015 році.

Порядок ведення обліку та терміни зберігання документів визначено Податковим кодексом України від 02 грудня 2010 року № 2755-V (із змінами і доповненнями).

Відповідно до пункту 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобовязані вести облік доходів, витрат та інших показників, повязаних з визначенням обєктів оподаткування та/або податкових зобовязань, на підставі первинних документів, повязаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Пунктом 44.2 ст. 44 Податкового кодексу України визначено, що платники податків зобовязані забезпечити зберігання документів, визначених у пункті 44.1 ст. 44, а також документів, повязаних із виконанням вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, не менш як 1095 днів з дня подання податкової звітності, для складення якої використовуються зазначені документи, а у разі її неподання з передбаченого Кодексом граничного терміну подання такої звітності.

Крім того, згідно пп. е п. 1 ст. 19 Декрету КМ України «Про прибутковий податок з громадян» від 26.12.1992 р. № 13-92 (втратив чинність), ст. 19 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» від 22.05.2003 р. (чинного на той час) громадяни, доходи яких підлягають оподаткуванню зобовязані зберігати облікові дані про доходи, витрати та сплату податків протягом трьох років.

Таким чином, платник податку не має обовязку зберігати документи, які повязані з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких було передбачено чинним на той час законодавством за межами визначеного строку.

Як вбачається з матеріалів справи ОСОБА_3 розпочав свою трудову діяльність з 25.03.1996 року в Акціонерному товаристві «Фінансово-промислова група «Сігма», що підтверджується трудовою книжкою, яка міститься в матеріалах справи. Однак акт перевірки не містить відомостей про суми виплачених доходів і утриманих з них податків до 1998 року, які у встановленому на той час законодавством порядку подавалися підприємствами-платниками податків до податкових органів. Суд вважає необґрунтованим висновки відповідача про встановлення отримання позивачем доходу починаючи з 1998 року, з огляду на те, що саме з цього часу працює центральна база даних державного реєстру фізичних осіб ДФС України, яка містить відповідну податкову інформацію, оскільки відсутність такої бази в органі державної влади не є тотожним відсутності факту отримання доходів платниками податку.

У даному випадку, контролюючим органом в акті документальної перевірки не зазначено джерело отриманих доходів ОСОБА_3 у 2015 році, а також відсутнє документальне підтвердження отримання даного доходу, форму отримання доходу, періоду отримання доходу (дата, місяць, рік), правочин, на підставі яких отримано дохід.

Декларування ОСОБА_3 грошових активів, у тому числі набутих в період 1996-2000 роки, відповідає вимогам ст. 46 Закону України «Про запобігання корупції» та Розясненням що застосування окремих положень Закону України «Про запобігання корупції», затверджених Рішенням Національного агентства з питань запобігання корупції від 11.08.2016 р. № 3.

Таким чином, висновки контролюючого органу, які викладені в акті перевірки, ґрунтуються лише на припущеннях та не підтверджені належними та допустимими доказами.

Відповідно до ст. 62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях, а всі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачиться на її користь.

Згідно ст. 19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Пунктом 1.7 Порядку оформлення результатів документальних перевірок щодо дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, платниками податків - фізичними особами, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 14.03.2013 р. № 395 (далі - Порядок) передбачено, що факти виявлення порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, обєктивно та повною мірою, з посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в обліку та підтверджують наявність зазначених фактів.

Відповідно до п. 2.3.2.2 Порядку, у разі встановлення перевіркою порушень податкового законодавства за кожним відображеним в акті фактом порушення необхідно: чітко викласти зміст порушення з посиланням на конкретні пункти і статті законодавчих актів, що порушені платником податків, зазначити період (місяць, квартал, рік) діяльності платника податків та операцію, в результаті якої здійснено це порушення, при цьому додати до акту письмові пояснення платника податків або його законних представників щодо встановлених порушень; зазначити первинні документи, на підставі яких вчинено записи з обліку, та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків і зборів, та докази, що підтверджують наявність факту порушення; у разі відсутності первинних документів або ненадання їх чи інших документів, що підтверджують факт порушення, зазначити інші докази, що достовірно підтверджують наявність факту порушення.

Суд зазначає, що досліджений в судовому засіданні зміст акту перевірки не містить інформації щодо операції (фактичних даних) з отримання позивачем протягом 2015 року або іншого періоду, доходу за якими було встановлено порушення вимог Податкового кодексу України та розраховано відповідне податкове зобов'язання, а в разі відсутності первинних документів або ненадання їх чи інших документів, що підтверджують факт порушення, відповідачем не зазначено доказів, що достовірно підтверджують наявність факту порушення.

За таких обставин суд, вважає необґрунтованим твердження відповідача, щодо отримання позивачем доходу у 2015 році для придбання майна та грошових активів, зазначених контролюючим органом в акті перевірки.. В силу приписів ст. 71 КАС України відповідачем не подано будь - яких належних та допустимих доказів що спростовують зазначені обставини.

Окрім того розділ 14 декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування за 2015 рік поданої позивачем не містить інформації щодо вчинення відповідних правочинів та розділ 11 декларації не містить інформації про отримання позивачем доходу в 2015 році в розмірі визначеному органом ДФС. Доказів прийняття державними органами рішень, щодо неналежного складання позивачем вказаної декларації також до суду не подано, акт перевірки вказаних обставин не містить.

Висновок органу ДФС про отримання доходу в 2015 році з огляду на відсутність у платника податку документів, суд вважає необґрунтованим та не доведеним, оскільки до суду не подано жодних доказів декларування позивачем доходу в 2015 році в розмірі визначеному в акті перевірки, вчинення позивачем правочинів щодо придбання визначеного майна у 2015 році або інших фактичних даних, які свідчать про отримання позивачем вказаного доходу у 2015 році.

Також суд звертає увагу, що Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України» від 31.07.2014, № 1621-VII, який набрав чинності 03.08.2014р. в Україні був введений військовий збір, отже військовим збором можуть бути оподатковані лише доходи отримані платниками податку після 03.08.2014 року, однак фактичні обставини справи та висновки акту перевірки свідчать, що податковим органом не дотримано зазначеної норми Закону.

Згідно ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Наведена норма ч. 2 ст. 71 КАС України узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини.

Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» Суд визначив, що адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.

Така позиція узгоджується і з висновками Європейського суду у рішенні по справі «Федорченко та Лозенко проти України» (заява № 387/03), у п. 53 якого вказано, що при оцінці доказів суд керується критерієм доведення «поза розумними сумнівом», тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.

При вирішенні даного спору слід також звернутися до практики Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ), рішення якого є джерелом права та обовязковим для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, і зважаючи на те, що відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики європейського суду з прав людини» суди при розгляді справ зобовязані враховувати практику ЄСПЛ як джерело права.

Стаття 1 Протоколу 1, яка спрямована в основному на захист особи від будь-якого посягання держави на право володіти своїм майном, також зобов'язує державу приймати деякі необхідні заходи, спрямовані на захист права власності (рішення Броньовський проти Польщі [GC], N 31443/96, п. 143, CEDH 2004). У кожній справі, в якій йде мова про порушення вищезгаданого права, Суд повинен перевірити дії чи бездіяльність держави з огляду на дотримання балансу між потребами загальної суспільної потреби та потребами збереження фундаментальних прав особи, особливо враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та непомірний тягар (див. Рішення Спорронг та Лонрот п. Швеції , рішення від 23 вересня 1982, серія A N 52, стор. 26, п. 69).

В контексті практики вказаного суду, зокрема у рішенні від 20 жовтня 2011 року «Рисовський проти України» ЄСПЛ підкреслив особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовний спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обовязок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси. Згідно з пунктом 71 вказаного рішення державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникнути виконання своїх обовязків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються. (рішення у справах «Беєлер проти Італії» [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000, «Онер'їлдіз проти Туреччини» [ВП] (Oneryэldэz v. Turkey [GC]), заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, «Megadat.com S.r.l. проти Молдови» (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява № 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Також, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (рішення у справах «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20.05.2010 року, і «Тошкуце та інші проти Румунії» (ToscutaandOthers v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25.11.2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси.

Також, практика Європейського суду з прав людини свідчить, що найчастіше втручання у право власності фізичних та юридичних осіб відбувається з боку державних органів, зокрема, органів виконавчої влади, іноді органів судової влади, шляхом прийняття законодавчих актів чи при винесенні незаконного рішення суду, тоді як ст.1 Протоколу № 1 забороняє будь-яке невиправдане втручання державних органів. Втручання має бути законним, тобто здійснено на підставі закону. При цьому під «законом» Конвенція розуміє нормативний акт, що має бути «доступним» (accessible) та «передбачуваним» (forseable). Також, закон має відповідати всім вимогам нормативного акта. «Доступність закону» означає наявність доступу та знань щодо цього закону в суспільстві та у осіб. «Передбачуваність» означає можливість передбачити певні дії або наслідки, що можуть виникнути в зв'язку із застосуванням закону.

Згідно п.50 Рішення ЄСПЛ у справі «ЩОКІН ПРОТИ УКРАЇНИ» (CASE OF SHCHOKIN v.UKRAINE) (Заяви №№ 23759/03 та 37943/06) судом констатовано, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним.

Всебічно вивчивши надані сторонами докази, суд дійшов висновку, що відповідачем не доведено правомірності тверджень про заниження позивачем податкових зобов'язань з податку на доходи фізичних осіб за 2015 рік у розмірі 9 820 976,13 грн. та заниження військового збору за 2015 рік в сумі 736 618,89грн. і, відповідно, правомірності податкових повідомлень-рішень № НОМЕР_2, № НОМЕР_3 від 30.06.2017 р.

Дохід позивача, що відображений в акті перевірки як отриманий у 2015 році, спростовуються наявними у справі доказами.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог фізичної особи ОСОБА_3 у зав'язку із чим позов підлягає задоволенню.

Відповідно до ч.1 ст.94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Керуючись ст. ст. 159-163, 167, 186, 254 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Адміністративний позов ОСОБА_3 до Головного управління ДФС у м. Києві про скасування податкових повідомлень-рішень - задовольнити.

Скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДФС у м. Києві від 30.06.2017 № НОМЕР_2 та № НОМЕР_3.

Стягнути на користь ОСОБА_3 (АДРЕСА_1, 61002, код рнокпп НОМЕР_1) судові витрати в розмірі 8000 (вісім тисяч) грн за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у м. Києві (вул. Шолуденка, буд. 33/19, м. Київ, 04655, код ЄДРПОУ 39439980).

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення протягом десяти днів з дня її проголошення, у разі застосування судом частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 Кодексу адміністративного судочинства України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Повний текст постанови складено 06 листопада 2017 року.

Суддя Д.А. Волошин