Ухвала суду № 70002929, 01.11.2017, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 листопада 2017 рокуЛьвів№ 876/8451/17

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Онишкевича Т.В.,

суддів Іщук Л.П., Сеника Р.П.,

з участю секретаря судових засідань ОСОБА_1,

представника позивачаОСОБА_2,

представника відповідачаОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Львівській області на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 13 липня 2017 року у справі за позовом приватного підприємства «Максіс Трейд» до Головного управління ДФС у Львівській області про скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

У травні 2017 року приватне підприємство «Максіс Трейд» (далі ПП «Максіс Трейд») звернулося до суду з адміністративним позовом, у якому після уточнення своїх вимог просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Львівській області (далі ГУ ДФС) № НОМЕР_1 від 2 березня 2017 року, яким йому було визначено грошове зобовязання з податку на додану вартість (далі ПДВ) на суму 251998,00 грн., з яких 167999,00грн. за основним платежем та 83999,50 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 13 липня 2017 року у справі № 813/1930/17 позов було задоволено повністю.

У апеляційній скарзі відповідач ГУ ДФС просить вказану постанову суду першої інстанції скасувати та прийняти нову про відмову у задоволенні позову ПП «Максіс Трейд».

У обґрунтування своїх апеляційних вимог посилається на те, що суд першої інстанції помилково дійшов висновку про реальність господарських операцій ПП «Максіс Трейд» з реалізації товарів, послуг на підставі договорів, укладених з ТОВ «Тонбудпроект», ТОВ «Премєрторгсервіс», ОСОБА_4 «Артор».

Судом першої інстанції не взято до уваги доводів податкового органу щодо неможливості здійснення господарських операцій контрагентами позивача з огляду на наявну податкову інформацію.

Суд визнав, що перевіркою встановлено порушення ПП «Максіс Трейд» вимог п.185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187; п. 188.1 ст.188; п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.5, п. 198.6 ст. 198, п. 200.1, п. 200.2 ст. 200 Податкового кодексу України (далі ПК), однак у судовому рішенні було проаналізовано приписи пп.14.1.181 п.14.1 ст. 14; ст. 17; п. 187.1 ст.187; п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 ПК. Відтак, незастосування судом належних норм, на які посилається сторона при обґрунтуванні своїх заперечень, не може вважатися належною юридичною кваліфікацією.

У ході аналізу наданих ПП «Максіс Трейд» до перевірки первинних документів, що свідчать про взаємовідносини із ТОВ «Тонбудпроект», ТОВ «Премєрторгсервіс», ОСОБА_4 «Артор», на підставі наявної інформації за допомогою баз даних ДФС встановлено, що господарська діяльність цих контрагентів-покупців має ознаки нереальності.

Надані для перевірки ПП «Максіс Трейд» первинні документи, оформлені із зазначеними покупцями, хоча й відповідають зовнішнім формальним ознакам, проте не відображають реального руху ТМЦ між ПП «Максіс Трейд» та його покупцями, тобто є недостовірними.

Отже, товарно-матеріальні цінності ПП «Максіс Трейд», які відсутні на залишках позивача станом на 30 вересня 2016 року, були використані ним не в господарській діяльності.

Представник відповідача у ході апеляційного розгляду підтримала доводи, викладені у апеляційній скарзі. Просила скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову, якою відмовити у задоволенні позову

Представник позивача у судовому засіданні апеляційного суду заперечив обґрунтованість вимог апелянта. Просив залишити постанову суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Заслухавши суддю-доповідача та учасників процесу, перевіривши матеріали справи та доводи апелянта у їх сукупності, апеляційний суд приходить до переконання, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких мотивів.

Задовольняючи позовні вимоги ПП «Максіс Трейд», суд першої інстанції виходив із того, що позивач надав усі первинні бухгалтерські документи, складання яких передбачено умовами відповідних договорів з ТОВ «Тонбудпроект», ТОВ «Премєрторгсервіс», ОСОБА_4 «Артор», на підтвердження фактичного виконання сторонами їх умов. У висновках акта перевірки не міститься будь-яких застережень щодо невідповідності документів вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Крім цього, відповідач не надав жодних доказів на підтвердження обставини щодо обізнаності позивача про неправомірну, на думку відповідача, діяльності його контрагента, та доказів про пряму чи опосередковану причетність до такої діяльності з метою отримання податкової вигоди.

На час здійснення господарських операцій контрагенти позивача перебували на обліку в органах ДФС та були зареєстрованими у встановленому законом порядку платниками податку. Тому податкове повідомлення-рішення ГУ ДФС № НОМЕР_1 від 2 березня 2017 року є протиправним і підлягає скасуванню.

Даючи правову оцінку оскаржуваному судовому рішенню та доводам апелянта, що викладені у апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції виходить із такого.

Як безспірно встановлено судом першої інстанції, ГУ ДФС було проведено планову виїзну документальну перевірку ПП «Максіс Трейд» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період діяльності з 12 жовтня 2015 року по 30 вересня 2016 року, результати якої було оформлено актом від 09 грудня 2016 № 304/13-01-14-01/40063899.

Під час перевірки податковим органом було зроблено висновок про порушення позивачем, зокрема:

- п. 187.1 ст. 187; п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.5, п. 198.6 ст. 198; п. 200.1 п. 200.2 ст. 200 ПК, внаслідок чого занижено податкові зобов'язання з ПДВ та ПДВ, що підлягає сплаті до бюджету, на суму 468290,00грн.;

- п. 185.1 ст. 185; п. 187.1 ст. 187; п. 188.1 ст. 188 ПК України, внаслідок чого безпідставно завищено податкове зобов'язання з ПДВ за період з 12 жовтня 2015 року по 30 вересня 2016 року за виписаними податковими накладними на адресу ПП «Глобал Груп», ПП «Фіксус Инвест», ПП «Протекс Фінанс», ТОВ «Антаресгруп», ТОВ «Валтрейдінг», ТОВ «Гіацинт», ТОВ «Компанія Вертон», ТОВ «Дартер», ТОВ «Голд Рейс», ТОВ «РВК-ТЕХ», ТОВ «Лайт Хоуп», ТОВ «Сім Інвестторг», ТОВ «ТЕК Укравто», ТОВ «Техенергомаш», ТОВ «Тонбудпроект», ТОВ «Зентайм», ТОВ «Металстропромгруп», ТОВ «Премєрторгсервіс», ТОВ «Абаріс Інвест», ТОВ «Євро Ефект», ТОВ «ОСОБА_5 Торг», ТОВ «ОСОБА_6 Україна», ТОВ «Наноарт», ТОВ «Олбігуд Груп», ПП «Ресурспромцентр», ПП «Персона Плюс ЛТД», ТОВ «Оптінвестмент», ТОВ «ОСОБА_4», ТОВ «Грін Белтс», ТОВ «Рін-Кепітал», ТОВ «Форд Макрос», ТОВ «Оптінструкт», ТОВ «Дистрибьюшн компані», ТОВ «Елстайл Трейд», ОСОБА_4 «Артор», ТОВ «ОСОБА_4 Спец Трейд», ТОВ «Еверант Актив», ТОВ «Рікс-Трейд» на загальну суму 78 593 434,00грн.

На підставі вказаних висновків перевірки ГУ ДФС прийняло, зокрема, податкове повідомлення-рішення № НОМЕР_2 від 26 грудня 2016 року, яким ПП «Максіс Трейд» визначено грошове зобовязання з ПДВ у розмірі 702435,00грн.

За наслідками адміністративного оскарження позивачем вказаного податкового повідомлення-рішення ГУ ДФС було прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 2 березня 2017 №0005401402, яким ПП «Максіс Трейд» визначено грошове зобовязання з ПДВ за результатами його взаємовідносин з ТОВ «Тонбудпроект», ТОВ «Премєрторгсервіс», ОСОБА_4 «Артор».

На переконання апеляційного суду, суть даного адміністративного спору зводиться до обґрунтованості висновків податкового органу про нереальність (безтоварність) господарських операцій ПП «Максіс Трейд» з контрагентами ТОВ «Тонбудпроект», ТОВ «Премєрторгсервіс», ОСОБА_4 «Артор» у період, що підлягав перевірці, а отже безпідставність відображення їх результатів у податковому обліку позивача.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами та вимоги до таких документів передбачено приписами п. 1.2 ст.1, п. 2.1, 2.4, 2.15, 2.16 ст. 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88, який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05 червня 1995 року за № 168/704, ст. 2, п. 3.2 ст. 3, ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Приписами пп. 14.1.181. п. 14.1 ст. 14 ПК визначено, що податковим кредитом є сума, на яку платник ПДВ має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п. 185.1. ст. 185 ПК об'єктом оподаткування є операції платників податку з:

а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю;

б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу;

в) ввезення товарів на митну територію України;

г) вивезення товарів за межі митної території України;

ґ) виключено;

д) виключено;

е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

З метою оподаткування цим податком до операцій з ввезення товарів на митну територію України та вивезення товарів за межі митної території України прирівнюється поміщення товарів у будь-який митний режим, визначений Митним кодексом України.

Положеннями п. 187.1. ст. 187 ПК встановлено, що датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Згідно із п. 188.1. ст. 188 ПК база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім акцизного податку на реалізацію суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів, збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, що справляється з вартості послуг стільникового рухомого зв'язку, податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів).

При цьому база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг не може бути нижче ціни придбання таких товарів/послуг, база оподаткування операцій з постачання самостійно виготовлених товарів/послуг не може бути нижче звичайних цін, а база оподаткування операцій з постачання необоротних активів не може бути нижче балансової (залишкової) вартості за даними бухгалтерського обліку, що склалася станом на початок звітного (податкового) періоду, протягом якого здійснюються такі операції (у разі відсутності обліку необоротних активів - виходячи із звичайної ціни), за винятком:

товарів (послуг), ціни на які підлягають державному регулюванню;

газу, який постачається для потреб населення.

До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податків безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв'язку з компенсацією вартості товарів/послуг. До складу договірної (контрактної) вартості не включаються суми неустойки (штрафів та/або пені), три проценти річних та інфляційні, що отримані платником податку внаслідок невиконання або неналежного виконання договірних зобов'язань.

До бази оподаткування включаються вартість товарів/послуг, які постачаються (за виключенням суми компенсації на покриття різниці між фактичними витратами та регульованими цінами (тарифами) у вигляді виробничої дотації з бюджету та/або суми відшкодування орендодавцю - бюджетній установі витрат на утримання наданого в оренду нерухомого майна, на комунальні послуги та на енергоносії), та вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податків безпосередньо отримувачем товарів/послуг, поставлених таким платником податку.

У випадках, передбачених статтею 189 цього Кодексу, база оподаткування визначається з урахуванням положень статті 189 цього Кодексу.

Відповідно до приписів п. 198.1. ст. 198 ПК до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пунктом 198.2. ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг.

Згідно із п. 198.3. ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

ОСОБА_4 на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

За правилами п. 198.4. ст. 198 ПК України якщо платник податку придбає (виготовляє) товари/послуги та необоротні активи, які призначаються для їх використання в операціях, що не є об'єктом оподаткування або звільняються від оподаткування, то суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не відносяться до податкового кредиту зазначеного платника.

Приписами п. 198.5. ст. 198 КП передбачено, що платник податку зобовязаний нарахувати податкові зобов'язання виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 189.1 статті 189 цього Кодексу, та скласти не пізніше останнього дня звітного (податкового) періоду і зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних в терміни, встановлені цим Кодексом для такої реєстрації, зведену податкову накладну за товарами/послугами, необоротними активами (для товарів/послуг, необоротних активів, придбаних або виготовлених до 1 липня 2015 року, - у разі, якщо під час такого придбання або виготовлення суми податку були включені до складу податкового кредиту), у разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи призначаються для їх використання або починають використовуватися:

а) в операціях, що не є об'єктом оподаткування відповідно до статті 196 цього Кодексу (крім випадків проведення операцій, передбачених підпунктом 196.1.7 пункту 196.1 статті 196 цього Кодексу) та місце постачання яких розташоване за межами митної території України;

б) в операціях, звільнених від оподаткування відповідно до статті 197, підрозділу 2 розділу XX цього Кодексу, міжнародних договорів (угод) (крім випадків проведення операцій, передбачених підпунктом 197.1.28 пункту 197.1 статті 197 цього Кодексу та операцій, передбачених пунктом 197.11 статті 197 цього Кодексу);

в) в операціях, що здійснюються платником податку в межах балансу платника податку, у тому числі передача для невиробничого використання, переведення виробничих необоротних активів до складу невиробничих необоротних активів;

г) в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку.

У разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи в подальшому починають використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності, у тому числі переведення невиробничих необоротних активів до складу виробничих необоротних активів, платник податку може зменшити суму податкових зобов'язань, що були нараховані відповідно до цього пункту, на підставі розрахунку коригування до податкової накладної, зазначеної в абзаці першому цього пункту, зареєстрованого в Єдиному реєстрі податкових накладних.

З метою застосування цього пункту податкові зобов'язання визначаються по товарах/послугах, необоротних активах:

придбаних для використання в неоподатковуваних операціях - на дату їх придбання;

придбаних для використання в оподатковуваних операціях, які починають використовуватися в неоподатковуваних операціях, - на дату початку їх фактичного використання, визначену в первинних документах, складених відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

У разі якщо на момент перевірки платника податку контролюючим органом в акті вибіркової (часткової) інвентаризації, проведеної платником податку на вимогу такого органу, виявлено нестачу придбаних таким платником товарів (крім випадку, якщо така нестача обумовлена знищенням внаслідок дії обставин непереборної сили, що підтверджується відповідно до законодавства), для цілей розділу V цього Кодексу такі товари вважаються використаними платником податку в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку.

Положеннями п. 198.6. ст. 198 ПК України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Даючи правову оцінку постанові суду першої інстанції щодо реальності господарських операцій позивача з ТОВ «Тонбудпроект», ТОВ «Премєрторгсервіс», ОСОБА_4 «Артор», суд апеляційної інстанції виходить із такого.

Відповідно до матеріалів справи між ПП «Максіс Трейд» (Продавець) та ОСОБА_4 «Артор» (Покупець) було укладено договір купівлі-продажу від 1 лютого 2016 року № 01/02, відповідно до якого Продавець зобовязується передати у власність Покупця продукцію, а покупець зобовязується прийняти і сплатити її за умовами вказаного договору.

Пунктом 1.2 вказаного договору найменування, кількість та ціна товару за зазначається у видаткових накладних.

Згідно з п. 2.1 договору оплата за вказаним договором здійснюється протягом 30 днів, після отримання товару Покупцем.

Відповідно до п.3.1 договору поставка товару відбувається на умовах самовивозу зі складу продавця за власний рахунок та власними засобами покупця. Згідно з п. 3.1.1 договору склади продавця знаходяться за адресою: м. Львів, вул. Городоцька, 355-Г та м. Львів, вул. Персенківка, 70.

На підтвердження виконання вказаного договору позивач надав видаткові накладні (а.с.111-113 Т.1), податкові накладні (а.с. 30-32 т.2), порядок заповнення яких відповідає діючому законодавству.

Окрім того, між ПП «Максіс Трейд» (Продавець) та ТОВ «Тонбудпроект» (Покупець) було укладено договір купівлі-продажу від 14 грудня 2015 року № 30/12-15, відповідно до умов якого Продавець зобовязується передати у власність Покупця продукцію, іменовану надалі «товар», а покупець зобовязується прийняти і сплатити його за умовами вказаного договору.

Пунктом 1.2 договору передбачено, що найменування, кількість та ціна товару зазначається у видаткових накладних.

Згідно з п.2.1 договору оплата за вказаним договором здійснюється протягом 30 днів, після отримання товару покупцем.

Відповідно до п.3.1 договору поставка товару відбувається на умовах самовивозу зі складу Продавця за власний рахунок та власними засобами Покупця. У разі зміни умов щодо поставок товару, такі зміни повинні бути оформлені у письмовій формі додатковою угодою до вказаного Договору, що буде його невідємною частиною.

Пунктом 3.1.1 договору передбачено, що склади продавця знаходяться за адресою: м. Львів, вул. Городоцька 355 Г.

На підтвердження реального виконання договору позивач надав видаткові накладні (а.с.38-79 т.2), податкові накладні (а.с.218-250 т.1), які не мають жодних недоліків та порядок їх заповнення відповідає діючому законодавству.

Також у ході судового розгляду безспірно встановлено укладення договору комісії від 20 листопада 2015 року № 20/11 між ПП «Максіс Трейд» (Комісіонер) та ТОВ «Премєрторгсервіс», нова назва ТОВ «Гал-Нафтохім», (Комітент), відповідно до умов якого Комісіонер зобовязується за дорученням Комітента і за плату вчинити правочини, зміст яких полягає в придбанні продуктів харчування, асортимент яких погоджується сторонами додатково в порядку, визначеному вказаним договором. Вказані правочини комісіонер вчиняє із третіми особами від свого імені, але за рахунок комітента.

Пунктом 1.2 договору передбачено, що товаром, що є предметом придбання за дорученням комітента, є продукти харчування, асортимент яких погоджується сторонами шляхом узгодження заявки (замовлення) на придбання.

Згідно з п.1.4.2 договору Комітент зобовязаний забезпечити Комісіонера усім необхідним (в т.ч. грошовими коштами) для виконання обовязку перед третьою особою. Комісіонер має право оплачувати за товар, придбаний згідно з заявкою (замовленням) Комітента у третіх осіб, наданих Комітентом грошовими коштами або власними коштами із наступним відшкодуванням затрачених коштів Комітентом.

Пунктом 1.4.5 договору встановлено, що товар, придбаний Комісіонером за рахунок Комітента, є власністю Комітента. Разом із вказаним, Комісіонер відповідає перед Комітентом за втрату, недостачу або пошкодження товару від моменту його придбання і до моменту передачі вказаного товару Комітентові.

Відповідно до п.1.4.8 договору сторони щомісячно на підставі затверджених Комітентом звітів Комісіонера складають акти про надані послуги, в яких зазначається обсяг виконаних послуг (загальна вартість придбаного товару) і сума комісійної винагороди за звітний (розрахунковий) місяць.

Згідно з п.1.5.1 договору розмір комісійної плати, якщо сторони не домовились про інше в процесі виконання умов вказаного договору, становить 0,8 % від загальної вартості товару, придбаного Комісіонером і переданого Комітенту на виконання вказаного договору.

На підтвердження реального виконання договору позивач надав акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) № ОУ-297/11 (а.с.84 т.2), видаткові накладні (а.с.85-106 т.2).

Проведення оплата за отримані товари (послуги) на підставі вказаних договорів підтверджується оборотно-сальдовими відомостями позивача по рахунку 361 та визнається відповідачем як акті перевірки, так і у ході апеляційного розгляду.

Окрім того, для підтвердження можливості здійснення передбаченої зазначеними договорами господарської діяльності позивачем було надано копії:

договору оренди нежитлових приміщень № ГЛЦ-4/15 від 7 грудня 2015 року, укладеного з ТОВ «Галицький Логістичний центр» (складські приміщення з холодильним обладнанням за адресою с. Малехів, вул. Галицька, 1Б);

акту приймання передачі обєкта оренди від 7 грудня 2015 року;

договору оренди нежитлових приміщень № 01/12/15 від 1 грудня 2015 року, укладеного з ПП «Укрриба» (нежитлові приміщення за адресою м. Львів, вул. Городоцька, 355Г);

договору оренди № 18/15-МТ від 19 листопада 2015 року, укладеного з ТОВ «Трентова ЛТД» (нежитлові приміщення за адресою м. Львів, вул. Персенківка, 70);

акт приймання-передачі приміщення від 19 листопада 2015 року.

Представник податкового органу у ході апеляційного розгляду ствердила суду, що відповідачем не заперечується ні факт наявності у позивача необхідних для здійснення спірних господарських операцій засобів, ні сам факт реалізації ним товару (надання послуг). При цьому податковий орган наполягає на тому, що реалізація товару (надання послуг) була проведена позивачем не зазначеним у договорах контрагентам, а іншим невстановленим особам, а отже такі товари були використані не у господарській діяльності позивача і такі операції були відображені у податковому обліку ПП «Максіс Трейд» у порушення наведених у акті перевірки норм ПК.

Окрім того, відповідачем, загалом, не заперечується відповідність наданих позивачем первинних документів за змістом та за формою вимогам, що визначені наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88 «Про затвердження Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку» та ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», а також наявність на момент здійснення спірних господарських операцій реєстрації позивача та його контрагентів юридичними особами та платниками ПДВ.

На переконання суду апеляційної інстанції, результати зустрічних звірок контрагентів позивача, які на той час виявилися відсутніми за місцем реєстрації, за результатами їх податкової звітності та автоматизованого співставлення податкових зобовязань і податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України, не можуть бути безумовними свідченнями правомірності оспорюваних висновків податкового органу. Відсутність посадових осіб контрагентів позивача за юридичною адресою, відсутність засобів та устаткування, що необхідні для здійснення фінансово-господарської діяльності, не обмежує можливість укладати угоди найму та оренди, залучати до господарської діяльності активи та трудові ресурси інших субєктів господарювання. Сам факт відсутності посадових осіб за юридичною адресою не є безумовною підставою для висновку про те, що субєкт господарювання не веде господарської діяльності, а укладені ним угоди є безтоварними.

Чинне законодавство України не зобов'язує платника податків перевіряти безпосереднього контрагента на предмет виконання ним вимог податкового законодавства та його безпосередню наявність за місцезнаходженням перед тим, як відображати відповідні суми ПДВ у своєму податковому обліку.

При цьому відповідно до п.п. 36.1, 36.5 ст. 36, п. 38.1 ст. 38, п. 44.1 ст. 44, п. 47.1 ст. 47, п. 49.2 ст. 49 ПК обчислення, декларування та/або сплата суми податків та зборів є персональним податковим обов'язком кожного окремого платника податків, який і несе відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов'язку.

Тобто, платник податку несе самостійну відповідальність за порушення ним правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватись на третіх осіб, в тому числі і на його контрагентів.

При цьому суд апеляційної інстанції наголошує на тому, що припускаючи, що певні товарно-матеріальні цінності (послуги) могли бути передані іншим контрагентам позивача за період, що підлягав перевірці, або придбані у необлікованому порядку, відповідач не вказав яким саме суб'єктам господарювання здійснено таке постачання товарів (надання послуг), якими ідентичними по кількості, сумі і характеристиці бухгалтерськими документами із іншими контрагентами сформовано податковий облік позивача на спірну суму ПДВ.

Відповідач не звертався до суду із позовом про визнання недійсними правочинів, укладених позивачем з контрагентами, та не довів того, що правочини було вчинено позивачем з метою безпідставного отримання податкової вигоди.

Одночасно слід погодитися із судом першої інстанції у тому, що за умови невстановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху грошових коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його контрагентів, для одержання незаконної податкової вигоди, він не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу, з огляду на принцип індивідуальної відповідальності платника у сфері податкових правовідносин.

Окремі недоліки у оформленні первинних документів, а також наявність або відсутність окремих документів, на думку апеляційного суду, не є підставою для висновків про нереальність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

Неприпустимість притягнення до відповідальності однієї компанії за неправомірні дії іншої компанії підтверджується практикою Європейського суду з прав людини, яку суд апеляційної інстанції враховує на підставі ч. 2 ст. 8 КАС України.

Так, у п. 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» Європейського суду з прав людини зазначив, що «…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління».

У п. 38 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Інтерсплав проти України» від 9 січня 2007 року Суд вказав на те, що якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкта, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку.

З огляду на викладене апеляційний суд приходить до переконання про те, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм у оскаржуваному судовому рішенні належну правову оцінку, а відтак подана апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України апеляційний суд,

УХВАЛИВ:

апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Львівській області залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 13 липня 2017 року у справі № 813/1930/17 без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складання у повному обсязі шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддяТ.В.Онишкевич

Судді Л.П.Іщук

ОСОБА_7

Ухвала у повному обсязі складена 3 листопада 2017 року.