Ухвала суду № 70002695, 11.10.2017, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"11" жовтня 2017 р. м. Київ К/800/38457/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача: Усенко Є.А.,

суддів: Веденяпіна О.А., Юрченко В.П.,

розглянувши у порядку письмового провадження

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Херсоні Головного управління Міндоходів у Херсонській області (ДПІ)

на постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 02.12.2013

та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 14.05.2014

у справі № 821/3544/13-а Херсонського окружного адміністративного суду

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю (ТОВ) «Ро-Сла»

до Державної податкової інспекції у м. Херсоні Головного управління Міндоходів у Херсонській області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Херсонського окружного адміністративного суду від 02.12.2013, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 14.05.2014, позов задоволено: скасовано податкове повідомлення-рішення № 0003992200 від 04.06.2013. стягнуто з Державного бюджету України на користь ТОВ «Ро-Сла» судові витрати у розмірі 723,77 грн.

У касаційній скарзі ДПІ просить скасувати ухвалені у справі судові рішення, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Позивач не реалізував процесуальне право подати заперечення проти касаційної скарги.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Фактичною підставою для збільшення у податковому обліку позивача грошового зобов'язання з ПДВ та застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) згідно з податковим повідомленням-рішенням, з приводу правомірності якого виник спір, стали висновки контролюючого органу, викладені в акті документальної позапланової виїзної перевірки від 16.05.2013 за № 2575/226/33511102 з питання дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ПП «Мидас Плюс» у вересні та листопаді 2011 року. Згідно з висновками акту від 16.05.2013 за № 2575/226/33511102 позивач порушив норми пункту 185.1 статті 185, пункту 186.1 статті 186, пункту 188.1 статті 188, пункту 198.1, пункту 198.2, пункту 198.3 статті 198, пункту 200.1, пункту 200.2 статті 200, пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2755-VI: завищив податковий кредит у податковому обліку за вересень та листопад 2011 року на загальну суму

64033,58 грн. внаслідок збільшення податкового кредиту на цю суму безтоварними операціями з поставки тукосуміші (механічної суміші мінеральних добрив), дизельного палива (за нікчемними договорами від 01.09.2011 № 01/9, від 14.11.2011 № 14, від 18.11.2011 № 18/1, від 18.11.2011 № 18/3), у результаті чого занизив податкові зобов'язання з ПДВ за вересень 2011 року на 7851,58 грн., листопад 2011 року на 50050,00 грн. та завищив від'ємне значення чистої суми ПДВ за вересень 2011 року на 6132,00 грн.

Висновок про безтоварність операцій з поставки (нікчемність правочинів) між позивачем та ПП «Мидас Плюс» обґрунтовано посиланням на ознаки фіктивності підприємницької діяльності останнього. При цьому в акті перевірки зазначено, що під час перевірки ПП «Мидас Плюс» місцезнаходження органу управління підприємства не встановлено; у зв'язку з цим через ненадання документів бухгалтерського та податкового обліку щодо декларування сум податкових зобов'язань не підтверджено факту придбання (реалізації), транспортування цим підприємством товарів (відсутні товарно-транспортні накладні, акти приймання-передачі товарів, договори на складське зберігання товарів, договори на транспортні послуги, дозволи на перевезення паливно-мастильних матеріалів, сертифікати якості). ДПІ посилається, крім того, на відсутність підтверджуючої інформації про наявність у ТОВ «Ро-Сла» власного вантажного транспорту, призначеного для перевезення дизельного палива, товарно-транспортних накладних на перевезення вантажів у вересні 2011 року та на розбіжності між сумами податкових зобов'язань ПП «Мидас Плюс» та сумами податкового кредиту ТОВ «Ро-Сла», задекларованими за ПП «Мидас Плюс», згідно з даними автоматизованих інформаційних систем ДФС. Ця розбіжність, як вказано в акті перевірки, обумовлена тим, що податкові декларації з ПДВ, подані ПП «Мидас Плюс» за вересень, листопад 2011 року, не визнані контролюючим органом документами податкової звітності (а.с. 25).

За наслідками перевірки ДПІ стосовно ТОВ «Ро-Сла» прийняте податкове повідомлення-рішення від 04.06.2013 № 0003992200 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 57901,58 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) у розмірі 14475,40 грн.

У судовому процесі встановлено, що з посиланням на поставку позивачу від ПП «Мидас Плюс» товару (тукосуміші (механічної суміші мінеральних добрив), дизельне паливо) від імені цього постачальника на адресу позивача виписані видаткові накладні, податкові накладні, на підставі яких позивач сформував податковий кредит із ПДВ за вересень та листопад 2011 року. Крім податкових та видаткових накладних, позивач під час перевірки надав належно завірені копії платіжних доручень, рахунок-фактури, товарно-транспортні накладні щодо перевезення зазначених товарів за листопад 2011 року, що засвідчено в акті перевірки (а.с. 27-28).

Згідно з підпунктом "а" пункту 198.1 ст. 198 ПК право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі, в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.3 цієї статті встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу) (підпункт 198.6 цієї статті).

За змістом наведених норм право платника ПДВ на збільшення суми податкового кредиту обумовлено юридичним складом, до якого входять такі юридичні факти, як придбання платником податку у інших платників цього податку товарів (послуг), призначених для використання в оподатковуваних операціях, що відповідають цілям господарської діяльності платника податку; підтвердження податковою накладною, виписаною постачальником - платником податку, митною декларацією (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 ПК) суми нарахованого (сплаченого) податку в ціні придбання товару (послуг).

Ці обставини відповідно до частини 1 ст. 138 КАС України входять до предмета доказування при розгляді судом адміністративного позову стосовно правомірності рішення контролюючого органу про збільшення сум грошових зобов'язань із ПДВ.

Разом з тим, факт поставки позивачу від від ПП «Мидас Плюс» товару не може вважатися встановленим з огляду на те, що оцінка доказів у справі зроблена судом без дотримання вимог статті 86 КАС України. Згідно з цією статтею суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Частиною 1 ст. 69 цього Кодексу встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів (частина 2 цієї статті).

Задовольняючи позов, суд перш інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з реального характеру поставки позивачу від ПП «Мидас Плюс» товару, що підтверджується документами, складеними за їх наслідками, доказами подальшого використання отриманого товару у власній господарській діяльності: позивач є сільськогосподарським товаровиробником в галузі землеробства (вирощування зернових, зернобобових, овоче-баштаниних культур).

Заперечуючи проти позову та обґрунтовуючи правомірність збільшення у податковому обліку позивача грошового зобов'язання з ПДВ, ДПІ, поряд із доводами про відсутність у ПП «Мидас Плюс» основних фондів та трудових ресурсів, необхідних для здійснення поставки, посилається на інформацію, встановлену у межах кримінального провадження № 12012230000000035, порушеного слідчим СУ УМВС у Херсонській області за фактом фіктивного підприємництва ряду підприємств, зокрема і ПП «Мидас Плюс». У межах цього кримінального провадження, як вказує ДПІ, були допитані громадяни ОСОБА_2 та ОСОБА_3, які вказали, що придбали ряд юридичних осіб, серед яких було і ПП «Мидас Плюс», для здійснення незаконної діяльності. Також було допитано керівника ПП «Мидас Плюс» - ОСОБА_4, який заперечив здійснення господарської діяльності цим підприємством.

До справи приєднано лист ГУ Міндоходів у Херсонській області від 12.11.2013 № 4712/10/21-22-09-02-15, за змістом якого кримінальна справа № 330314-11, яка знаходилась в провадженні слідчого відділу ДПС у Херсонській області, поміж іншим щодо обвинувачення громадянина ОСОБА_2 у вчиненні злочинів, передбачених частиною 3 ст. 27, частиною 2 ст. 205, частиною 5 ст. 27, частиною 3 ст. 212 Кримінального кодексу України, знаходиться на розгляді у Комсомольському районному суді м. Херсона (а.с. 165).

Повідомлені ДПІ фактичні обставини щодо фіктивності операцій з поставки із посиланням на конкретне джерело інформації щодо цих обставин не отримали оцінки судом, хоча вони є належними доказами, оскільки стосуються як обставин щодо реальності поставок товарів в операціях позивача з ПП «Мидас Плюс», так і юридичної сили первинних документів як доказів господарської операції. Маючи дані щодо джерела такої інформації, суд в разі виникнення сумнівів у її достовірності, повинен був її перевірити з використанням передбачених частиною 2 ст. 69 КАС України засобів доказування в адміністративному судочинстві.

Відповідно до частини 1 ст. 70 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування.

Частиною 2 цієї статті визначено, що сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Наведеним доводам ДПІ на підтвердження відсутності реального характеру поставки позивачу від ПП «Мидас Плюс» товарів суди попередніх інстанцій у порушення вимог статті 86 КАС України не дали належної оцінки, тоді як обставини, на які посилається податковий орган, входять до предмету доказування у справі і мають істотне значення для вирішення питання стосовно права позивача на збільшення у податковому обліку сум податкового кредиту на підставі документів, які виписані від імені цієї юридичної особи.

У відповідності до правової позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 20.01.2016 у справі за позовом ПАТ «МТС Україна» до Міжрегіонального головного управління Міністерства доходів і зборів України - Центрального офісу з обслуговування великих платників про визнання протиправними і скасування податкових повідомлень-рішень, надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

Про необґрунтованість податкової вигоди можуть також свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема про наявність таких обставин:

- неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності;

- відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності у зв'язку з відсутністю управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів;

- облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням податкової вигоди, якщо для такого виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій;

- здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податків у документах обліку;

- відсутність первинних документів обліку.

При цьому, висловлюючи свою позицію щодо оцінки доданих до матеріалів справи пояснень посадових осіб платника податків - постачальника товарів (послуг), Верховний Суд України вказав, що сам факт того, що на момент розгляду справи щодо офіційних осіб контрагентів не було постановлено вироків, не може спростовувати достовірність їх пояснень відносно характеру укладених угод і фактичного здійснення за цими угодами операцій.

Відповідно до частини 1 ст. 244-2 КАС України висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 237 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

Презумпція добросовісності платника податків означає, що подані платником контролюючому органу документи податкової звітності є дійсними, повно та об'єктивно відтворюють господарські операції, що є об'єктом оподаткування та/або фінансові показники яких впливають на податковий обов'язок платника податків, якщо інше не буде доведено контролюючим органом. У площині процесуального регулювання презумпції добросовісності платника податків відповідає обов'язок доведення контролюючим органом правомірності прийнятого рішення в судовому процесі, порушеному за позовом платника податків про скасування рішення як неправомірного (частина 2 ст. 71 КАС України). У разі надання контролюючим органом доказів, які спростовують дійсність чи повноту даних поданої платником податків податкової звітності, платник податків відповідно до встановленого частиною 1 ст. 71 КАС України обов'язку кожної сторони довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення (крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу), повинен довести наявність законних підстав, для врахування задекларованих в податковому обліку даних при визначені суми його податкового обов'язку.

Оцінюючи докази, надані сторонами, суди повинні були мати на увазі, що сам факт наявності у позивача податкових чи-то видаткових накладних, виписаних від імені постачальника, не є безумовним доказом реальності господарських операцій з ним, якщо інші обставини свідчать про недостовірність інформації в цих документах, а також те, що для податкового обліку значення має саме факт поставки тим постачальником, який вказаний в первинних документах, наданих платником податків на підтвердження задекларованих сум витрат та/чи податкового кредиту.

Обов'язок суду встановити дійсні обставини справи при розгляді адміністративного позову безвідносно до позиції сторін випливає з офіційного з'ясування обставин справи як принципу адміністративного судочинства, закріпленого нормами статті 7, частин 4 та 5 ст. 11 КАС України.

Наведені вище порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права унеможливлюють висновок щодо правильності вирішення спору, а відтак у відповідності до частин 2 та 4 ст. 227 КАС ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Відповідно до частини 2 ст. 227 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Під час нового розгляду справи суду слід взяти до уваги викладене в цій ухвалі, перевірити належним чином доводи сторін щодо фактичної поставки позивачу від ПП «Мидас Плюс» товару. З цією метою, в разі необхідності, зобов'язати сторони надати докази, яких не буде вистачати для з'ясування відповідних обставин, або ж витребувати такі докази у інших осіб, в яких вони можуть знаходитися; дати правильну юридичну оцінку встановленим обставинам та постановити рішення відповідно до вимог статті 159 КАС України.

Керуючись ст.ст. 220, 222, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Херсоні Головного управління Міндоходів у Херсонській області задовольнити частково, скасувати постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 02.12.2013 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 14.05.2014, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з через п'ять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі.

Головуючий суддя: ПідписЄ.А. УсенкоСудді: підписО.А. Веденяпіна підпис В.П. Юрченко