Ухвала суду № 70002481, 02.11.2017, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 листопада 2017 р.Справа № 820/2648/17

Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі:

Головуючого судді Бартош Н.С.,

Суддів: Русанової В.Б., Присяжнюк О.В.

при секретарі Дудка О.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Територіального управління Державної судової адміністрації України у Харківській області на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 22.09.2017р. по справі № 820/2648/17

за позовом ОСОБА_1

до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Харківській області

третя особа Головне управління Державної казначейської служби України у Харківській області

про визнання протиправними дій та стягнення суддівської винагороди,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, ОСОБА_1, звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, в якому просив: визнати протиправною бездіяльність Територіального управління Державної судової адміністрації України в Харківській області щодо не здійснення нарахування судді Близнюківського районного суду Харківської області Морозу Олександру Івановичу суддівської винагороди, виходячи із розміру мінімальної заробітної плати, визначеної Законом України «Про Державний бюджет України на 2017 рік»; стягнути з Територіального управління Державної судової адміністрації України в Харківській області, код ЄДРПОУ 26281249, на користь ОСОБА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, недосплачену суму суддівської винагороди за січень-квітень 2017 року в сумі 92736,00 грн.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 22.09.2017р. по справі № 820/2648/17 позовні вимоги задоволено частково: визнано протиправною бездіяльність Територіального управління Державної судової адміністрації України в Харківській області щодо не здійснення нарахування судді Близнюківського районного суду Харківської області Морозу Олександру Івановичу суддівської винагороди за січень квітень 2017 року виходячи із розміру мінімальної заробітної плати, визначеної Законом України «Про Державний бюджет України на 2017 рік»; зобов'язано Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Харківській області перерахувати судді Близнюківського районного суду Харківської області Морозу Олександру Івановичу суддівську винагороду за січень квітень 2017 року виходячи з розміру посадового окладу в сумі 32000,00 (тридцять дві тисячі) гривень та провести виплати суддівської винагороди з урахуванням вже виплачених сум. У задоволенні адміністративного позову в іншій частині позовних вимог відмовлено.

Відповідач не погодився з рішенням суду першої інстанції та подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 22.09.2017р. по справі № 820/2648/17 та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

Позивач письмові заперечення на апеляційну скаргу не подав.

Колегія суддів визнала за можливе розглянути справу з урахуванням положень ч. 1 ст. 41 Кодексу адміністративного судочинства України.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши постанову суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1, Указом Президента України від 12.01.2004 р. № 32/2004 призначений строком на п'ять років на посаду судді Близнюківського районного суду Харківської області. На підставі цього Указу, наказом начальника Територіального управління державної судової адміністрації в Харківській області від 09.02.2004 р. № 02-5/04 ОСОБА_1 було зараховано до штату Близнюківського районного суду Харківської області на посаду судді.

Постановою Верховної Ради України від 04.03.2010 р. ОСОБА_1 обраний безстроково на посаду судді того ж суду.

Відповідно до наявних в матеріалах справи довідки про нарахування суддівської винагороди, розрахункового листа позивач отримав у січні - квітні 2017 року суддівську винагороду, розраховану з розміру посадового окладу 16000,00 грн.

Не погодившись з нарахуванням суддівської винагороди, що розрахована з розміру посадового окладу 16000,00 грн., позивач звернувся до суду першої інстанції із вищевказаними позовними вимогами.

Частково задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції дійшов до висновку, що на відповідача, як територіальний орган Державної судової адміністрації покладено обов'язок щодо нарахування та виплати суддям грошового забезпечення в розмірі, визначеному Законом України «Про судоустрій і статус суддів».

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції вказав, що оскільки позивачу вказаний розмір суддівської винагороди за січень-квітень 2017 року нарахований не був, права позивача підлягають захисту шляхом покладення на відповідача обов'язку нарахувати та виплатити позивачу суддівську винагороду з 01.01.2017 р., виходячи з розміру 10 мінімальних заробітних плат з урахуванням виплачених сум.

Відповідно до ч. 1 ст. 195 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції може вийти за межі доводів апеляційної скарги в разі встановлення під час апеляційного провадження порушень, допущених судом першої інстанції, які призвели до неправильного вирішення справи.

Враховуючи те, що рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог сторонами по справі не оскаржувалося, рішення суду першої інстанції в цій частині не переглядається та правова оцінка висновкам суду першої інстанції в цій частині не надається.

В свою чергу, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог, з огляду на наступне.

Так, 02.06.2016 р. прийнято Закон України «Про судоустрій і статус суддів» № 1402-VІІІ (далі - Закон № 1402-VІІІ), відповідно до ч. 3 ст. 135 якого базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

При цьому, абзацом першим п. 22 Прикінцевих та Перехідних положень Закону № 1402-VІІІ визначено, що право на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених цим Законом (тобто Законом № 1402-VІІІ) мають судді, які за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердили відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначені на посаду за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом.

Пунктом 23 Прикінцевих та Перехідних положень Закону № 1402-VІІІ передбачено, що до проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (далі Закон № 2453-VIІ).

Положеннями п. 8 ч. 5 ст. 48 Закону № 1402-VІІІ визначено, що незалежність суддів зокрема, забезпечується належним матеріальним та соціальним забезпеченням судді. Згідно з ч. 7 вказаної статті визначено, що при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України та законом гарантій незалежності судді.

Відповідно до ч. 1 ст. 135 Закону № 1402-VІІІ суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Згідно з ч. 1 ст. 133 Закону № 2453-VIІ суддівська винагорода регулюється цим законом, Законом України «Про Конституційний Суд України» та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Конституційний Суд України у своєму рішенні від 08.06.2016 р. № 4-рп/2016 у справі за конституційними поданнями Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини третьої, абзаців першого, другого, четвертого, шостого частини п'ятої статті 141 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та положень пункту 5 розділу III Прикінцеві положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» (справа про щомісячне довічне грошове утримання суддів у відставці) відзначив, що гарантії незалежності суддів встановлено у статтях 48, 52 розділу III, статті 117 розділу VII, розділах IX, X Закону № 2453-VIП в редакції Закону № 192, зі змісту яких вбачається, що однією з гарантій незалежності суддів є їх належне матеріальне та соціальне забезпечення, зокрема надання суддям за рахунок держави суддівської винагороди. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України гарантій незалежності суддів.

Таким чином, на конституційному рівні законодавцем закріплено фінансове забезпечення судді в розмірі суддівської винагороди, яка визначається виключно відповідним законом про судоустрій, при цьому матеріальне забезпечення судді є невід'ємною частиною гарантій незалежності суддівської влади.

Згідно з ч. 3 ст. 133 Закону № 2453-VI (на яку відсилає пункт 23 Прикінцевих та Перехідних положень Закону № 1402-VІІІ в частині визначення розміру суддівської винагороди), посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється в розмірі 10 мінімальних заробітних плат.

Положеннями ст. 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2017 рік» від 21.12.2016 № 1801-VIII встановлено, що у 2017 році мінімальна заробітна плата у місячному розмірі з 1 січня складає 3200 гривень.

В той же час, пункт 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 06.12.2016 р. № 1774 - VIII «Про внесених змін до деяких законодавчих актів України» (далі - Закон № 1774-VIII), який набрав чинності 01.01.2017 р., встановлює, що мінімальна заробітна плата не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат, а до внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується в розмірі 1600,00 грн.

При цьому в ст. 133 № 2453-VI, на яку відсилає пункт 23 Прикінцевих та Перехідних положень Закону № 1402-VШ в частині визначення розміру суддівської винагороди, будь-які зміни щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини не вносилися.

Таким чином, враховуючи, що 10 мінімальних заробітних плат в січні-квітні 2017 року дорівнювали 32000 гривень, посадовий оклад ОСОБА_1І, в зазначені періоди повинен був дорівнювати саме цій сумі.

Разом із тим, як вбачається з копії довідки про заробітну плату, позивач отримував у січні-квітні 2017 року суддівську винагороду, розраховану з розміру посадового окладу в 16000 гривень, при цьому судовим розглядом встановлено, що відповідачем для розрахунку заробітної плати було застосовано розмір спеціальної тимчасової розрахункової величини 1600 гривень, а не розмір мінімальної заробітної плати.

В доводах апеляційної скарги відповідач посилається на те, що пунктом 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1774-VIII передбачена інша розрахункова величина у розмірі 1600 гривень для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат, а мінімальна заробітна плата не застосовується.

Такі доводи апелянта колегія суддів вважає безпідставними з огляду на те, що Прикінцевими та перехідними положеннями Закону № 1774-VIII не вносилися зміни до Закону № 2453-VI, що є спеціальним законом про судоустрій, яким врегульовано питання виплати суддівської винагороди до проходження кваліфікаційного оцінювання позивача як судді, а тому відповідно до ст. 130 Конституції України вони не можуть регулювати питання розміру суддівської винагороди.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 133 Закону № 2453-VI розмір посадового окладу судді місцевого суду обраховується саме з розміру мінімальної заробітної плати, а не іншої розрахункової величини.

Встановлення розміру суддівської винагороди судді безпосередньо законом про судоустрій є вимогою, конституційною гарантією (ст. 130 Конституції України), а не рекомендацією до органів влади.

Право законодавця на визначення розміру суддівської винагороди іншими законами обмежено як Конституцією, так і відповідними законами про судоустрій.

Також колегія суддів вважає безпідставними посилання відповідача на приписи ч. 1 ст. 51 Бюджетного кодексу України, а саме, що розпорядники бюджетних коштів, до яких відноситься ТУ ДСА України у Харківській області, беруть бюджетні зобов'язання та проводять видатки тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами.

Згідно зі ст. 8 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод (далі Конвенція) та практику Суду як джерело права.

У рішеннях по справі «Бурдов проти Росії (заява № 59498/00), по справі «Кечко проти України» (заява № 63134/00) ЄСПЛ сформовано правову позицію, відповідно до якої органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що доводи відповідача про відсутність механізму реалізації законодавчого положення, відсутність бюджетних асигнувань та відсутність коштів, як причина невиконання своїх зобов'язань, не можуть бути підставою для невиконання вимог закону.

Виходячи з фінансових можливостей державного бюджету, законодавець має право на встановлення будь-якого розміру суддівської винагороди, більшого чи меншого, але враховуючи вимоги ст. 130 Конституції України, ч. 1 ст. 135 Закону № 1402-VIII, ч. 1 ст. 133 Закону № 2453-VI, це повинно бути передбачено виключно у законі про судоустрій, а не в інших нормативно-правових актах, що свідчить про порушення принципу «якості закону».

Колегія суддів зазначає, що «якість закону» є автономним поняттям, створеним ЄСПЛ у процесі тлумачення положень Конвенції. Вимоги до якості закону проілюстровані у справі «Корецький та інші проти України».

Зокрема, в пп. 46-47 рішення ЄСПЛ дійшов такого висновку: навіть припускаючи, що положення закону було правильно розтлумачене судами та втручання базувалося на формальній підставі, закріпленій у національному законодавстві, Суд нагадує, що вислів «передбачений законом» у п. 2 ст. 11 конвенції не тільки вимагає, аби дія, яка оскаржується, була передбачена національним законодавством, а й також містить вимогу щодо якості закону.

Відповідно до позиції ЄСПЛ чинні положення національного законодавства потрібно формулювати так, щоб вони були достатньо доступними, чіткими і передбачуваними у практичному застосуванні (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Броньовський проти Польщі» від 22 червня 2004 року).

Таким чином, з огляду на суперечливість Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1774-VIII, яким передбачена інша розрахункова величина у розмірі 1600 гривень для визначення посадових окладів суддів, колегія суддів вважає, що для визначення розміру суддівської винагороди такі положення Закону застосовуватися не можуть.

В межах розгляду цієї справи колегія суддів також звертає увагу на наступне.

Відповідно до ст. 14 Конвенції користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою. А в ст. 1 Протоколу № 12 до цієї Конвенції передбачена загальна заборона дискримінації: - здійснення будь-якого передбаченого законом права забезпечується без дискримінації за будь-якою ознакою, наприклад за ознакою статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національної меншини, майнового стану, народження або за іншою ознакою; - ніхто не може бути дискримінований будь-яким органом державної влади за будь-якою ознакою, наприклад за тими, які зазначено в пункті 1.

Слід зазначити, що дискримінація може бути прямою (різне поводження до людей в однаковій ситуації) та непрямою (однакове поводження з людьми, незважаючи на те, дехто з них знаходиться в певній особливій ситуації).

Так, у справі «Тлімменос проти Греції» (Thlimmenos v. Greece, рішення від 06.04.2000 р., заява № 34369/97) ЄСПЛ наголосив, що згідно зі статтею 14 Конвенції право не зазнавати дискримінації у користуванні правами, гарантованими Конвенцією, порушується, коли Держави ставляться по-різному до осіб в аналогічних ситуаціях, не забезпечуючи при цьому об'єктивного та розумного виправдання.

Здійснюючи правосуддя, кожен суддя виконує важливі завдання перед суспільством, та має рівні права на гідне матеріальне забезпечення, що є безумовною гарантією незалежності судової влади. При цьому, встановлення різних умов для виплати суддівської винагороди за виконання однакових функцій не може знайти об'єктивного та розумного виправдання, та такі дії відповідача є безумовно дискримінаційними.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог про визнано протиправною бездіяльність ТУ ДСА України в Харківській області щодо не здійснення нарахування судді Близнюківського районного суду Харківської області Морозу Олександру Івановичу суддівської винагороди виходячи із розміру мінімальної заробітної плати, визначеної Законом України «Про Державний бюджет України на 2017 рік».

Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують.

Враховуючи те, що постанова Харківського окружного адміністративного суду від 22.09.2017р. по справі № 820/2648/17 прийнята з дотриманням норм матеріального права, колегія суддів не виявила підстав для її скасування.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 209, 254 КАС України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України у Харківській області на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 22.09.2017р. по справі № 820/2648/17 залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 22.09.2017р. по справі № 820/2648/17 за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Харківській області, третя особа Головне управління Державної казначейської служби України у Харківській області, про визнання протиправними дій та стягнення суддівської винагороди залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України шляхом подання касаційної скарги протягом двадцяти днів з моменту виготовлення повного тексту.

Головуючий суддя (підпис)ОСОБА_2Судді(підпис) (підпис) ОСОБА_3 ОСОБА_4

Повний текст ухвали виготовлений та підписаний 03.11.2017 року.