Постанова № 70002339, 02.11.2017, Харківський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Присяжнюк О.В.

Суддів: Курило Л.В. , Русанової В.Б.

за участю секретаря судового засідання Дудки О.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Лебединського районного суду Сумської області від 14.09.2017р. по справі № 580/1197/17

за позовом ОСОБА_1

до Управління праці та соціального захисту населення виконкому Лебединської міської ради Сумської області

про визнання дій протиправними, стягнення коштів,

ВСТАНОВИЛА:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Лебединської міської ради Сумської області, в якому просив суд: визнати дії відповідача незаконними; стягнути з відповідача заборгованість в сумі 5035 грн.

Постановою Лебединського районного суду Сумської області від 14.09.2017 р. позов задоволено частково, а саме: визнано дії ідповідача щодо недоплати позивачеві щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2017 рік у відповідних розмірах згідно Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» протиправними; зобов'язано відповідача здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2017 рік відповідно до ч. 5 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» в розмірі 5 мінімальних пенсій за віком, що визначається відповідно до ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», з урахуванням фактично проведених виплат. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позову.

Відповідно до ч. 6 ст. 12 та ч. 1 ст. 41 Кодексу адміністративного судочинства України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснювалось.

Колегія суддів, заслухавши доповідь обставин справи, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що вимоги апеляційної скарги задоволенню не підлягають з наступних підстав.

Відповідно до ст. 195 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Судовим розглядом встановлено, що позивач є учасником бойових дій і має право на пільги, встановлені Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

Позивач перебуває на обліку в Управлінні праці та соціального захисту населення виконкому Лебединської міської ради Сумської області та має право на отримання щорічної разової грошової допомоги як інвалід війни відповідно до положень Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", що не заперечується сторонами, спірним є питання щодо розміру вказаних виплат у 2017 році.

Згідно довідки від 20.07.2017 р. № 05-03/172, Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Лебединської міської ради Сумської області відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України «Деякі питання виплати у 2017 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань» № 223 від 05.04.2017 року виплатило позивачеві у 2017 році одноразову грошову допомогу як учаснику бойових дій в сумі 1200 грн. (а. с. 6).

Не погодившись з розміром виплаченої разової грошової допомоги, позивач звернувся із зазначеним позовом до суду.

Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з того, що дії відповідача щодо недоплати щорічної разової грошової допомоги до 5 травня відповідно до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" є протиправними.

Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції з наступних підстав.

Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст.13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 22.05.2008 р. № 10-рп/2008, щорічно до 5 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога у розмірах: інвалідам III групи - сім мінімальних пенсій за віком.

Разом з тим, 01.01.2015 р. набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин" від 28 грудня 2014 р. № 79-VІІІ, яким розділ VI Бюджетного кодексу України доповнено пунктом 26, згідно з яким норми і положення статей 12,13,14,15 та 16 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Таким чином, Кабінету Міністрів України були надані повноваження щодо визначення розміру щорічної разової грошової допомоги до 5 травня, передбаченої Законом України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”.

З метою забезпечення виплати разової грошової допомоги ветеранам війни Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 05.04.2017 р. № 223 “Деякі питання виплати у 2017 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” і “Про жертви нацистських переслідувань”.

Відповідно до п. 2 вказаної постанови, було установлено, що у 2017 році виплата разової грошової допомоги до 5 травня учасникам бойових дій здійснюється у розмірі 1200 грн.

Конституційний Суд України у пункті 3 мотивувальної частини рішення від 03.10.1997 р. №4-зп у справі про набуття чинності Конституцією України зазначив, що конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше.

Враховуючи те, що останнім в часі є Закон України “Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин” від 28.12.2014 р, тому пріоритетними у спірних правовідносинах є положення саме цього Закону.

Вказані положення Закону України “Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин” від 28.12.2014 р. № 79-VІІІ неконституційними не визнавались, постанова Кабінету Міністрів України від 05.04.2017 р. № 223 є також чинною.

Як раніше зазначалося, позивачу в 2017р. була виплачена щорічна разова допомога у розмірі 1200 грн.

Відтак, розмір нарахованої та виплаченої позивачу щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2017 році відповідає вимогам законодавства, що діяло на час виникнення спірних правовідносин.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Відповідно до положень ч. 2 ст. 95 Конституції України, виключно законом про Державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків.

Нормативно-правові акти, які видані Кабінетом Міністрів України в межах своїх повноважень, підлягають обов'язковому застосуванню судами під час вирішення справ про соціальний захист громадян.

Так, у рішенні № 3-рп від 25.01.2012р. Конституційний Суд України зазначив, що надання Верховною Радою України права Кабінету Міністрів України встановлювати у випадках, передбачених законом, порядок та розміри соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, пов'язується з його функціями, визначеними в пунктах 2, 3 статті 116 Конституції України. Отже, Кабінет Міністрів України регулює порядок та розміри соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, відповідно до Конституції та законів України.

Отже, Конституційний Суд України визнав конституційним регулювання Кабінетом Міністрів України розміру соціальних виплат та допомог, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, внаслідок чого, суди загальної юрисдикції України під час вирішення справ щодо соціального захисту прав громадян повинні застосовувати нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України, прийняті на підставі і на виконання Бюджетного кодексу України, інших законів України, в тому числі закону про Державний бюджет України на відповідний рік.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що виплата позивачу щорічної разової грошової допомоги до 5 травня правомірно здійснена відповідачем відповідно до положень постанови Кабінету Міністрів України від від 05.04.2017р. № 223, отже правові підстави для задоволення позовних вимог відсутності.

Відповідно до ч. 1 ст. 11, ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін і кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Із врахуванням вищевикладеного, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції помилково задоволено частково позов ОСОБА_2, безпідставно не прийнято до уваги наявні в матеріалах справи докази, у зв’язку з чим постанова Лебединського районного суду Сумської області від 14.09.2017 р., відповідно до ст. 202 Кодексу адміністративного судочинства України, підлягає скасуванню, з прийняттям нової постанови про відмову в задоволенні позову ОСОБА_2

Керуючись ст. 41, 160, 167, 195, 196, п. 3 ч.1 ст. 198, ст. 202, ч.2 ст.205, ст. 207, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Лебединського районного суду Сумської області від 14.09.2017р. по справі № 580/1197/17 скасувати.

Прийняти нову постанову, якою у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_2 відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання постанови у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Повний текст постанови виготовлений 03.11.2017 р.