Ухвала суду № 70001854, 02.11.2017, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

і м е н е м У к р а ї н и

02 листопада 2017 рокусправа № 804/4615/17

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді:Семененка Я.В.

суддів: Бишевської Н.А. Добродняк І.Ю

за участю секретаря судового засідання:Комар Н.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпрі апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Гільдія"

на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08 вересня 2017 року по справі №804/4615/17 за позовом Головного управління ДФС України у Дніпропетровській області до товариства з обмеженою відповідальністю "Гільдія", за участю третьої особи - Криворізької північної об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Дніпропетровській області, про стягнення заборгованості,-

в с т а н о в и В:

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08 вересня 2017 року адміністративний позов Головного управління ДФС України у Дніпропетровській області задоволено та стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю "Гільдія" на користь державного бюджету суму податкового боргу з податку на додану вартість в сумі 235081,86 грн.

Постанова суду мотивована наявністю у відповідача податкового боргу з податку на додану вартість, який в добровільному порядку підприємством не погашається.

Не погодившись з постановою суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив скасувати постанову та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову. В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилався на те, що суд першої інстанції неправомірно розглянув справу у порядку позовного провадження, а не у порядку, передбаченому ст.183-3 КАС України. Крім цього, заявник апеляційної скарги вказує на те, що суд першої інстанції дійшов безпідставного висновку про те, що податковою службою на адресу підприємства було направлено податкову вимогу, оскільки таких доказів позивачем суду надано не було.

У судове засідання представник відповідача не зявився, надавши клопотання про відкладення розгляду справи, у звязку з неможливістю прибуття у судове засідання представника. Вивчивши подане клопотання, колегія суддів не знаходить підстав для його задоволення з огляду на наступне. Відповідно до ч.4 ст.196 КАС України неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи. Таким чином, неявка відповідача не перешкоджає розгляду справи, при цьому колегією суддів врахована відсутність з боку відповідача клопотань про дослідження нових доказів у справі, щоб унеможливлювало розгляд справи за наявними матеріалами справи і відповідно було б перешкодою для розгляду справи у відсутності відповідача. Надання пріоритетності тим чи іншим засіданням, участь у цих засіданнях, є правом

відповідача, але таке право, зокрема, не повинно перешкоджати розгляду справи судом у визначені законом строки.

Представник позивача, у судовому засіданні, проти задоволення апеляційної скарги заперечував, вказуючи на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції.

Перевіривши законність і обґрунтованість постанови суду першої інстанції, в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Встановлені обставини справи свідчать про те, що податковий борг, стягнення якого є предметом спору у справі, виник внаслідок несплати підприємством узгоджених податкових зобовязань та має наступну структуру:

- за податковим повідомленням-рішенням від 18.02.2013 № НОМЕР_1, винесеним на підставі акта перевірки від 29.01.2013 №125/220/20275360, згідно з яким підприємству збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 112240,00 грн., з яких основний платіж - 89792,00 грн., штрафні санкції - 22448,00 грн.;

- за податковим повідомленням-рішенням від 16.05.2014 № НОМЕР_2, винесеним на підставі акта перевірки від 30.04.2014 №478/04-81-22-01/20275360, згідно з яким підприємству збільшено суму грошового зобовязання з податку на додану вартість у розмірі 100000,50 грн., з яких: за основним платежем у сумі 66667,00 грн. та за штрафними санкціями у сумі 33333,50 грн.);

- пеня, нарахована відповідно до податкового повідомлення-рішення від 16.05.2014 №0001362201 в сумі 22948,06 грн.;

- пеня, нарахована відповідно до податкового повідомлення-рішення від 18.02.2013 №0000112301 в сумі 0,84 грн.;

- по податковій декларації з податку на додану вартість від 15.02.2017 №9020084441 в сумі 1898,00 грн.

Отже, за розрахунками ДПІ, які підтвердженні відомостями облікових даних платника податку, станом на 13.06.2017р., за відповідачем обліковується податковий борг в сумі 235081,86грн.

Вирішуючи спірні правовідносини між сторонами та задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що факт наявності податкової заборгованості є доведеним, що є достатньою підставою для стягнення суми податкового боргу, з огляду на вжиті податковим органом заходи щодо погашення податкової заборгованості (направлення податкової вимоги).

З такими висновками суду першої інстанції суд апеляційної інстанції погоджується з наступних підстав.

Статтею 67 Конституції України визначено, що кожен зобовязаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Встановлені обставини справи свідчать про те, що податковий борг, стягнення якого є предметом спору у справі, виник як в результаті самостійного узгодження відповідачем податкових зобовязань, шляхом подання відповідної декларації до податкового органу, так і в результаті визначення податкових зобовязань податковою службою, шляхом прийняття відповідних податкових повідомлень-рішень.

Відповідно до п.57.1 ст.57 ПК України, платник податків зобовязаний самостійно сплатити суму податкового зобовязання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до п.56.11 ст.56 ПК України, не підлягає оскарженню податкове зобовязання самостійно визначене платником податків.

Отже, податкове зобовязання, самостійно визначене платником податків, є узгодженим з дня подання такої декларації.

Згідно із п.57.3 ст.57 ПК України, у разі визначення грошового зобов'язання контролюючим органом за підставами, зазначеними у підпунктах 54.3.1-54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, платник податків зобов'язаний сплатити нараховану суму грошового зобов'язання протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення, крім випадків, коли протягом такого строку такий платник податків розпочинає процедуру оскарження рішення контролюючого органу.

Судом встановлено, що податкові повідомлення-рішення від 18.02.2013 № НОМЕР_1 та від 16.05.2014 № НОМЕР_2, якими ТОВ "Гільдія" визначено суми податкових зобовязань з ПДВ, стягнення яких є предметом розгляду у цій справі, відповідач оскаржував в судовому порядку.

Так, постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28.05.2013 у справі № 804/3440/13-а, у задоволенні адміністративного позову ТОВ Гільдія до Криворізької центральної міжрайонної державної податкової інспекції Дніпропетровської області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 18.02.2013 № НОМЕР_1 відмовлено повністю.

Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 01.07.2014 у справі № 804/3440/13-а, постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28.05.2013 у справі № 804/3440/13-а скасовано, позов задоволено, визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення - рішення від 18.02.2013 № НОМЕР_1.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 16.02.2016 у цій справі, постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28.05.2013 та постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 01.07.2014 скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

В подальшому, ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30.05.2016 у справі №804/1533/16, адміністративний позов ТОВ "Гільдія" до Криворізької центральної обєднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення від 18.02.2013 №0000112301 залишено без розгляду. Зазначена ухвала Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30.05.2016 у справі №804/1533/16 набрала законної сили 21.06.2016.

Крім цього, судом встановлено, що за наслідками судового оскарження ТОВ "Гільдія" податкового повідомлення - рішення від 16.05.2014 № НОМЕР_2 (форми "Р"), постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01.10.2014 у справі №804/9265/14, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 26 травня 2016 у справі №804/9265/14, у задоволенні адміністративного позову ТОВ Гільдія до Криворізької центральної обєднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області відмовлено повністю.

Таким чином, судовими рішеннями, які набрали законної сили, встановлено обставини, які свідчать про правомірність та обґрунтованість податкових повідомлень-рішень від 18.02.2013 №0000112301 та від 16.05.2014 № НОМЕР_2.

Відповідно до пп.14.1.175 п.14.1 ст.14 ПК України податковий борг - сума узгодженого грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), але не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов'язання.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що оскільки узгоджена сума податкових зобовязань з податку на додану вартість в сумі 235081 грн. 86 коп. відповідачем не сплачена, то така сума грошового зобовязання набула статусу податкового боргу.

Згідно п 95.1. ст. 95 ПК України орган державної податкової служби здійснює за платника податків і на користь держави заходи щодо погашення податкового боргу такого платника податків шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності, а в разі їх недостатності - шляхом продажу майна такого платника податків, яке перебуває у податковій заставі.

Встановлені обставини справи свідчать про те, що податковим органом було сформовано та направлено відповідачу податкову вимогу від 28.02.2017 №1344-17/83 (а.с.10).

Таким чином, приймаючи до уваги встановлені обставини, які свідчать про наявність у відповідача податкового боргу, який у добровільному порядку підприємством не сплачується, та враховуючи заходи, які вживалися ДПІ щодо погашення податкового боргу (направлення податкової вимоги), суд першої інстанції, враховуючи повноваження ДПІ, які визначено п.95.1 - 95.3 ст.95 ПК України, дійшов правильного висновку про обґрунтованість заявленого позову.

В апеляційній скарзі, не заперечуючи підстави виникнення та розмір податкового боргу, відповідач вказує на те, що ДПІ порушено процедуру стягнення податкового боргу, оскільки в даному випадку позивач мав звернутися до суду із поданням в порядку ст.183-3 КАС України, якою визначено особливості провадження у справах за зверненням органів державної податкової служби, зокрема, щодо стягнення коштів за податковим боргом, але такі доводи відповідача не можуть бути підставою для скасування рішення суду, оскільки не спростовують обґрунтованість висновків суду першої інстанції щодо підстав виникнення податкового боргу та його розміру та не свідчать про відсутність у контролюючого органу права на звернення до суду з вимогами про стягнення коштів платника податків, який має податковий борг, у порядку позовного провадження. При цьому, колегія суддів враховує, що положення Податкового кодексу України не містять імперативної умови щодо звернення контролюючого органу про стягнення податкового боргу з юридичних осіб лише в порядку ст..183-3 КАС України.

Заявник апеляційної скарги також вказує на те, що суд першої інстанції дійшов безпідставного висновку про те, що податковою службою на адресу підприємства було направлено податкову вимогу, оскільки таких доказів позивачем суду надано не було.

Вказані доводи відповідача суд апеляційної інстанції вважає безпідставними, оскільки матеріалами справи свідчать про те, що контролюючим органом було направлено підприємству податкову вимогу №1344-17/83, яку, згідно із відомостями поштового відправлення, вручено адресату 23.03.2017р. (а.с.10, 106). При цьому, дії контролюючого органу щодо направлення платнику податкової вимоги, узгоджуються з положеннями п.59.1 ст.59, п.58.3 ст.58, п.42.1, 42.2 ст.42 ПК України, якими визначено порядок направлення податкової вимоги платнику податків.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що судом першої інстанції в достатньому обсязі з'ясовано обставини справи та ухвалено законне і обґрунтоване рішення, у зв'язку з чим підстав для його скасування не існує.

На підставі викладеного, керуючись п.1 ч.1, ст. 198, ст.ст. 200, 205, 206 КАС України суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Гільдія" залишити без задоволення, а постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08 вересня 2017 року по справі № 804/4615/17 без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку, передбаченому статтею 212 Кодексу адміністративного судочинства України.

(Повний текст ухвали виготовлено 03.11.2017р.)

Головуючий:Я.В. Семененко

Суддя:Н.А. Бишевська

Суддя:І.Ю. Добродняк