Рішення № 70001396, 26.10.2017, Господарський суд Черкаської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

18005, м. Черкаси, бульвар Шевченка, 307, тел. канцелярії (0472) 31-21-49, inbox@ck.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" жовтня 2017 р. Справа № 925/587/17

Господарський суд Черкаської області в складі: головуючого - судді Скиби Г.М., за участю секретаря судового засідання Буднік А.М., розглянув у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду справу за позовом заступника керівника Звенигородської місцевої прокуратури Черкаської області в інтересах держави в особі:

1 - Міністерства освіти і науки України, м. Київ, пр. Перемоги, 10

2 - Головного управління Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру в Черкаській області, м. Черкаси, вул. Смілянська, 131

до відповідачів:

- фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, Черкаська область, Звенигородський район, с. Козацьке

- Державного навчального закладу «Звенигородський центр підготовки і перепідготовки робітничих кадрів», м. Звенигородка, вул. Олександра Кошиця (Кірова), 38

про визнання недійсними договору оренди землі та визнання удаваним договору про надання послуг

за участю повноважних представників сторін:

прокурор: Бутар В.С. - прокурор відділу - за посадою;

від першого позивача: не з'явився;

від другого позивача: не з'явився;

від відповідача (ФОП): ОСОБА_2 - за нот. посвідченою довіреністю, ОСОБА_3 - за нот. посвідченою довіреністю.

(ДНЗ): Рубан С.С. - в.о. керівника - за посадою.

Заступник керівника Звенигородської місцевої прокуратури Черкаської області звернувся в господарський суд Черкаської області в інтересах держави в особі Міністерства освіти і науки України, Головного управління Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру в Черкаській області та державного навчального закладу «Звенигородський центр підготовки і перепідготовки робітничих кадрів», з позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, в якому просить суд:

- визнати удаваним договір надання послуг №1 від 21.03.2016р., укладений між державним навчальним закладом «Звенигородський центр підготовки і перепідготовки робітничих кадрів» та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1, як такий, що укладений з метою приховання договору оренди;

- визнати недійсним договір оренди, укладений між державним навчальним закладом «Звенигородський центр підготовки і перепідготовки робітничих кадрів» та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 21.03.2016р.;

- відшкодувати судові витрати.

До початку судового засідання від Звенигородської місцевої прокуратури надійшло письмове пояснення від 01.09.2017р. №153-699вих-17 з додатками, в якому зазначено, що Міністерством не вжито достатніх заходів з метою визнання правочинів недійсними та не зорієнтовано підконтрольну установу на законне використання ввіреної земельної ділянки. Відповідно вказаний факт залишився без реагування і з боку закладу освіти. Натомість лише через рік з моменту укладення спірного договору Міністерство звернулося до Генеральної прокуратури України з листом про забезпечення використання вказаних земельних ділянок за цільовим призначенням.

Міністерства освіти і науки України свого представника в засідання суду не направило.

Державна служба геодезії, належно повідомлена про час і місце розгляду справи, свого представника в засідання не направила.

Оскільки оскаржується договір №1 про надання послуг від 21.03.2016р., де сторонами є ФОП ОСОБА_1 та Державний навчальний заклад «Звенигородський центр підготовки і перепідготовки робітничих кадрів», суд за власною ініціативою залучив в якості іншого відповідача Державний навчальний заклад «Звенигородський центр підготовки і перепідготовки робітничих кадрів».

В судовому засіданні:

Прокурор вимоги підтримав. Подано докази про статус спірних ділянок - ділянки віднесені до державної форми власності та рілля (61 га), відноситься до земель сільськогосподарського призначення. Вказує на орендні земельні відносини з державним навчальним закладом, що не відповідає вимогам закону. Просить позов задовольнити. Мету даного позову не пояснено. Яке право держави захищається - не пояснено.

Позивач свого представника в засідання суду не направив, але вимоги підтримав письмово. Вказує на приховані відносини оренди землі. Просить позов прокурора задовольнити.

Представники відповідача (ФОП) вимоги заперечили. Вказують на наявні договірні відносини з ДНЗ про надання послуг, надають документи про собівартість робіт, перелік робіт та послуг на спірній земельній ділянці, що заперечує наявність відносин оренди землі.

Представник відповідача (ДНЗ) вимоги заперечив та вказав, що земельна ділянка використовувалась за призначенням, в оренду не передавалась. Виручені кошти з продажу збіжжя урожаю 2016р. витрачені на покращення учбової бази ДНЗ. Надано кошториси прибутків і видатків за 2015-2017роки.

Інших доказів не подано.

Дослідивши докази, наявні у матеріалах справи, заслухавши пояснення прокурора та представників сторін, судом встановлено такі взаємовідносини сторін та обставини:

Згідно наказу Міністерства освіти та науки України від 15.05.2009р. №411 «Про припинення юридичної особи професійно-технічного училища с. Козацького Звенигородського району Черкаської області» ПТУ №37 реорганізоване шляхом приєднання до ПТУ №16.

З 01.09.2009р. ПТУ №16 перейменоване в державний навчальний заклад «Звенигородський центр підготовки і перепідготовки робітничих кадрів». Матеріально-технічні цінності ПТУ №16 та ПТУ №37 передано на баланс ДНЗ «Звенигородський центр підготовки і перепідготовки робітничих кадрів».

За правонаступником ПТУ №37 у постійному користуванні рахується 161,5 га земель, в тому числі 69,1 га-рілля.

ДНЗ «Звенигородський центр підготовки і перепідготовки робітничих кадрів» та фізична особа-підприємець ОСОБА_1 21.03.2016р. уклали договір №1 про надання послуг, що охоплює виконання підприємцем циклу сільськогосподарських робіт з обробітку землі, збиранню врожаю, внесення добрив, ЗЗР з застосуванням власного пального.

Прокурор вважає даний договір удаваним з таких підстав:

На думку прокурора сторони даним правочином приховують інший правочин та відповідно до приписів ст. 235 ЦК України сторонами оформлено правочин, що не відповідає суті реальних господарських відносин та має на меті приховування іншого правочину, який вони насправді вчинили.

Прокурор наводить п. 25 постанови Пленуму Верховного суду України від 06.11.2009р. №9 «Про судову практику про визнання правочинів недійсними».

Предметом спірного договору відповідно до диспозиції п. 1.1 договору є виконання ФОП ОСОБА_1 (виконавець) на землях ДНЗ «Звенигородський центр підготовки і перепідготовки робітничих кадрів» (замовник) сільськогосподарських робіт по обробітку землі та збиранню врожаю за рахунок власного пального, ЗЗР, добрив. Замовник зобов'язався приймати та оплачувати виконані роботи.

Види робіт та послуг сторони передбачили у п. 1.2 договору. Перелік не є вичерпним.

Сторони домовились, що у випадку заборгованості замовника за виконані роботи виконавець набуває права на купівлю зібраного врожаю - п. 1.4.

Роботи мають виконуватись технікою виконавця в режимі, який прийнятний для обох сторін.

Ціна на роботу визначається за домовленістю сторін. Загальна вартість виконаних робіт визначається за актами приймання-передачі виконаних робіт.

Оплата проводиться протягом 5 робочих днів з моменту підписання акту виконаних робіт - п.п. 3.1-3.4 договору.

Замовник зобов'язався надати поля для роботи та своєчасно оплатити виконані роботи відповідно до умов договору - п. 4.1.1., 4.1.3 договору.

Виконавець зобов'язався виконати обумовлені роботи якісно та своєчасно з урахуванням характеристики техніки та технології вирощування сільгоспкультур, забезпечити дотримання технологічної та трудової дисципліни, протипожежних норм, норм безпеки, утримання техніки та обладнання в робочому стані.

За результатами виконання умов договору між сторонами 02.08.2016р. підписано акт розподілу прибутку, яким посвідчено факт виконання циклу сільгоспробіт по вирощуванню ярого ячменю, озимої пшениці, вартість зібраної продукції, порядок перерахування різниці вартості зібраного врожаю та наданих виконавцем послуг.

15.12.2016р. між сторонами підписано акт розподілу прибутку, яким посвідчено факт виконання циклу сільгоспробіт по вирощуванню кукурудзи, вартість зібраної продукції, порядок перерахування різниці вартості зібраного врожаю та наданих виконавцем послуг.

Спірні відносини відповідачів прокурор вважає відносинами оренди землі, направлені на платне володіння та користування земельними ділянками ДНЗ «Звенигородський центр підготовки і перепідготовки робітничих кадрів» підприємцем ОСОБА_1 Таким чином прокурор вважає, що державному навчальному закладу спричинені збитки і укладений договір від 21.03.2016р. має бути визнаний удаваним та недійсним.

Прокурор вважає, що сторонами фактично виконувались умови договору найму земельної ділянки відповідно до приписів ст. 792 ЦК України та положень Земельного кодексу України, де наймодавець передав земельну ділянку наймачеві у встановлений строк у володіння та користування за плату.

Прокурор посилається на приписи ст. 93 ЗК України про суть оренди земельної ділянки як засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Прокурор вказує, що ч.1 ст. 202, ч. 3 ст. 203 ЦК України передбачає головну вимогу для правочину - вільне волевиявлення сторони та його відповідність внутрішній волі сторін, які спрямовані на настання певних юридичних наслідків. Основним юридичним фактом для визнання правочину удаваним - є встановлення дійсної спрямованості волі сторін при укладенні договору надання послуг, а також з'ясування питання про те, чи не укладено цей правочин з метою приховати інший, зокрема - оренди землі.

За договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором (ст. 901 ЦК України).

Відповідно до ст. 903 ЦК України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Прокурор стверджує, що у спірному договорі мова йде про фактичну передачу у користування суб'єкту господарювання Замовником земельної ділянки, що перебуває у володінні навчального закладу, (п. 4.1.1. договору: Замовник зобов'язаний якісно та належним чином надати поля для виконання роботи).

На думку прокурора, зміст умов спірного договору свідчить, що взявши на себе зобов'язання забезпечити ФОП ОСОБА_6 земельною ділянкою, заклад освіти фактично усунувся від права самостійного господарювання на земельній ділянці та надав право приватному підприємцю обробки землі, збору врожаю.

За нормою ст. 13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Прокурор зазначає, що при оренді землі здійснюється обробіток ґрунту, що становить собою користування земельною ділянкою, внаслідок якого вирощується натуральна сільськогосподарська продукція.

На відміну від договору надання послуг, договір оренди землі передбачає користування земельною ділянкою та вилучення внаслідок такого користування корисних властивостей землі.

Правовими наслідками договору оренди землі є для однієї сторони (орендодавця) отримання плати за надане в користування майно (земельну ділянку), а для іншої (орендаря) - використання майна (земельної ділянки).

Згідно п. 3.2 договору загальна вартість виконаних робіт (сума до сплати) обчислюється виходячи з актів передачі-приймання виконаних робіт, що підписані Сторонами.

Прокурор вважає спірні відносини та спірний договір - орендою землі державної власності. При укладенні спірного правочину волевиявлення учасників - на думку прокурора - не відповідало їх внутрішній волі. Прокурор вважає, що ФОП ОСОБА_1 користувався землею та вилучав корисні властивості землі шляхом вирощування врожаю за рахунок титульного землекористувача. Крім того, результати роботи не передавались в ДНЗ «Звенигородський центр підготовки і перепідготовки робітничих кадрів» (замовнику).

За аналізом актів передачі-приймання виконаних робіт від 02.08.2016р. та від 15.12.2016р. прокурор визначає, що сільськогосподарська продукція вирощена на земельних ділянках навчального закладу не передається безпосередньо Замовнику - ДНЗ «Звенигородський ЦППРК», а лише визначається її вартість без урахування ринкових цін та відраховується вартість виконаних робіт по вирощуванню сільськогосподарських культур в розмірі 64% від загального прибутку за вирощування пшениці та ячменю за актом від 02.08.2016р. та 84% від загального прибутку за вирощування кукурудзи за актом від 15.12.2016р.

При вирішенні питання щодо удаваності договорів зазначеної категорії прокурор посилається на постанову Вищого господарського суду України від 17.01.2017р. у справі № 903/397/16 за позовом першого заступника керівника Володимир-Волинської місцевої прокуратури в інтересах держави до Володимир-Волинського агротехнічного коледжу, ТОВ «Агросвіт-Волинь» про визнання недійсним договору та зобов'язання звільнити земельну ділянку.

Згідно приписів ст. 235 ЦК України якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Пунктом 3.11 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013р. №11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» визначено, що суд встановивши у розгляді справи, що певний правочин вчинено з метою приховати інший правочин (удаваний правочин), на підставі ч. 2 ст. 235 ЦК України має виходити з того, що сторонами вчинено саме той правочин, який вони мали на увазі, і розглянути справу по суті із застосуванням правил, що регулюють останній правочин. Якщо він суперечить закону, суд має прийняти рішення про визнання його недійсним із застосуванням, за необхідності, відповідних правових наслідків.

Прокурор вважає спірний договір договором оренди землі, що укладено усупереч вимогам чинного законодавства та відповідно підлягає визнанню недійсним.

Пунктом 1 ст. 215 ЦК України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1 - 3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу.

Згідно із вимогами п.п. 1, 4, 5 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом, має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Норми ч. 1 ст. 124 Земельного кодексу України визначають, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

Частиною 1 ст. 92 ЗК України закріплено, що право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Право постійного користування є одним з двох можливих титулів, що надає право користування землею. Глава 15 ЗК України «Право користування землею» передбачає користування землею на праві постійного користування та на праві оренди землі.

Права землекористувачів визначені ст. 95 ЗК України. Відповідно до ч. 1 ст. 95 ЗК України землекористувачі, якщо інше не передбачено законом або договором, мають право:

а) самостійно господарювати на землі;

б) власності на посіви і насадження сільськогосподарських та інших культур, на вироблену продукцію;

в) використовувати у встановленому порядку для власних потреб наявні на земельній ділянці загальнопоширені корисні копалини, торф, ліси, водні об'єкти, а також інші корисні властивості землі;

г) на відшкодування збитків у випадках, передбачених законом;

ґ) споруджувати жилі будинки, виробничі та інші будівлі і споруди.

ДНЗ «Звенигородський центр підготовки і перепідготовки робітничих кадрів», як землекористувач, наділений передбаченими правами щодо земельної ділянки, належної йому на праві постійного користування. Закон не передбачає винятків щодо можливості реалізації прав землекористувача на праві постійного користування, зокрема, і в частині самостійного господарювання на землі. Договором щодо права постійного користування такі винятки не можуть бути передбачені, оскільки відповідне право (право постійного користування) не може виникати на договірних підставах.

На думку прокурора, Договір про надання послуг від 21.03.2016 не відповідає вимогам ст.ст. 92, 95 ЗК України.

Відповідно до п. а ч. 1 ст. 96 ЗК України землекористувачі зобов'язані забезпечувати використання землі за цільовим призначенням.

Згідно з приписами ч. З ст. 22 ЗК України, землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування, сільськогосподарським навчальним закладам, сільським професійно-технічним училищам та загальноосвітнім школам - для дослідних і навчальних цілей, пропаганди передового досвіду ведення сільського господарства.

Обов'язок землекористувачів використовувати землю за цільовим призначенням, визначений ст. 96 ЗК України, означає як обов'язок використання землі в межах основного цільового призначення (землі сільськогосподарського призначення), так і в межах цільового призначення (для ведення дослідних та навчальних цілей).

Крім того, ДНЗ «Звенигородський ЦППРК» є професійно - технічним навчальним закладом. Враховуючи особливість суб'єкта користування земельною ділянкою - як навчального закладу, спірне майно, як його складова, пов'язана із освітнім процесом, набуває властивості об'єкта освіти.

Так, відповідно ст. 63 Закону України «Про освіту» до майна закладу освіти відносяться будівлі, споруди, землі, комунікації, обладнання та інші цінності підприємств системи освіти. Об'єкти освіти і науки, що фінансуються з бюджету, а також підрозділи, технологічно пов'язані з навчальним та науковим процесом, не підлягають приватизації, перепрофілюванню або використанню не за призначенням.

Згідно довідки Держгеокадастру у Звенигородському районі за відомостями форми « 6-зем» ДНЗ «Звенигородський ЦППРК» на праві постійного користування належать 69,1 га ріллі в адміністративних межах Козацької сільської ради Звенигородського району (які раніше рахувалися за ПТУ №37 с Козацьке), із цільовим призначенням - для ведення дослідних і навчальних цілей. Отже, земельна ділянка повинна використовуватися виключно для вказаних цілей.

Прокурор вважає, що ділянка фактично використовується ФОП ОСОБА_6 для вирощування сільськогосподарської продукції, тому спірний договір проїдання послуг суперечить положенням п. «а» ч. 1 ст. 96 ЗК України, ст. 63 Закону України «Про освіту» у зв'язку з використанням земельної ділянки не за цільовим призначенням

Статтею 15 Закону України «Про оренду землі» встановлено істотні умови договору оренди землі та зазначено, що відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, є підставою для визнання договору оренди недійсним відповідно до закону.

До істотних умов договору оренди відноситься визначення об'єкту оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки).

Водночас спірний договір не містить жодних даних щодо ідентифікації земельної ділянки, крім приналежності її Замовнику.

Відтак, відсутність однієї з істотних умов договору оренди землі є підставою для визнання спірного договору недійсним.

Невід'ємною частиною договору оренди землі є акт прийому - передачі об'єкта оренди (ч. 4 ст. 15 Закону України «Про оренду землі»).

Статтею 17 вказаного Закону встановлено, що передача об'єкта оренди орендарю здійснюється орендодавцем у строки та на умовах, що визначені у договорі оренди землі, за актом приймання - передачі.

У даному випадку акт прийому - передачі об'єкта оренди відсутній.

Земельні ділянки, що за спірним договором передавалися у володіння та користування ФОП ОСОБА_6, розташовані на території Козацької сільської ради Звенигородського району (за межами населеного пункту), є державною власністю. Отже, передача земельної ділянки в оренду повинна здійснюватись, відповідно до ч. 4 ст. 122 Земельного кодексу України, виключно за згодою територіального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та при умові проведення державної реєстрації договору оренди.

На думку прокурора, порушення інтересів держави полягає в не дотриманні сторонами договору нормативно визначеної процедури укладення договорів оренди землі; заключенням договору про надання послуг з метою ухилення від укладання договору оренди землі; фактичним переданням вказаної земельної ділянки, якою на законних підставах користується ДНЗ «Звенигородський ЦТТПРК», в оренду суб'єкту господарювання без згоди Головного управління Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру в Черкаській області.

Для прикладу щодо підстав визнання правочину недійсним прокурор вказує на постанову Вищого господарського суду України від 10.03.2016р. у справі №908/2982/15 за позовом прокурора Веселівського району Запорізької області в інтересах держави в особі Головного управління Держземагентства у Запорізькій області до Комунального закладу «Калинівська загальноосвітня школа 1-3 ступенів Веселівської районної ради Запорізької області» та Фермерського господарства «Каріна» про витребування земельної ділянки державної форми власності.

Оцінюючи докази у справі в їх сукупності та за внутрішнім переконанням, заслухавши пояснення та обґрунтування прокурора та представників сторін, суд вважає позовні вимоги такими, що не підлягають до задоволення.

У відповідності з положеннями постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012р. №6 «Про судове рішення» рішення з господарського спору повинно прийматись у відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Згідно статутних та реєстраційних документів, позивач та відповідач є самостійними юридичними особами.

Згідно ч. 3 ст. 5 Господарського кодексу України (далі - ГК України) суб'єкти господарювання та інші учасники відносин у сфері господарювання повинні здійснювати свою діяльність у межах встановленого правового господарського порядку, додержуючись вимог законодавства.

Частина 2 ст. 13 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачає зобов'язання особи при здійсненні своїх прав утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб.

Згідно Статуту відповідач є державним професійно-навчальним закладом, що реалізує право громадян на здобуття професійно-технічної та повної загальної середньої освіти.

Головним завданням ДНЗ «Звенигородський центр підготовки і перепідготовки робітничих кадрів» (п. 1.2. Статуту) є забезпечення права громадян України на професійне навчання відповідно до їх покликань, інтересів і здібностей з метою задоволення потреб економіки країни у кваліфікованих і конкурентоспроможних на ринку праці робітниках.

До основної діяльності Центру підготовки включається продаж виготовлених навчальним закладом товарів, виконання робіт, що тісно пов'язані з його основною діяльністю, за цінами, які визначаються Центром підготовки відповідно до вимог нормативних документів - п. 1.4 Статуту.

Навчальний заклад займається сільськогосподарським виробництвом і переробкою власно виробленої сільськогосподарської продукції та її реалізації.

Фактичні напрями діяльності ДНЗ відповідають його статутним завданням.

Згідно довідки Звенигородської ОДПІ відповідач ДНЗ включений до реєстру неприбуткових установ з 27.02.1998р. (ознака неприбуткових організацій 0002) отримані кошти від проведення основної та виробничої діяльності, не вважаються прибутком та не оподатковуються.

Згідно висновків проведеної ревізії фінансово-господарської діяльності ДНЗ «Звенигородський центр підготовки і перепідготовки робітничих кадрів» (том 2 а.с. 23-94) протягом періоду з 01.06.2013р. по 31.08.2016р. фінансування Центру підготовки робітничих кадрів проводилось за рахунок коштів загального та спеціального фондів обласного бюджету за кодами тимчасової класифікації видатків і кредитування «Проф. тех. Заклади освіти» та «Заходи з оздоровлення та відпочинку дітей». За іншими кодами видатків фінансування навчального закладу протягом ревізійного періоду не проводилось.

Вивченням поданих кошторисів видатків та доходів за 2015-2017р.р. встановлено, що фінансування закладу проводилось тільки по загальному фонду «заробітна плата та стипендії». Організація навчального процесу з бюджету не фінансувалась.

Судом встановлено та підтверджено відповідачами, що у ДНЗ «Звенигородський центр підготовки і перепідготовки робітничих кадрів» вилучено техніку згідно акту (том 1 а.с. 183-185), тим самим штучно позбавлено відповідача (ДНЗ) в ході навчального процесу проводити самостійно обробіток землі.

На 2017р. та на 2018р. ДНЗ «Звенигородський центр підготовки і перепідготовки робітничих кадрів» не набрав та не сформував жодної групи на навчання трактористів-машиністів з-за відсутності практичної бази, навчального обладнання, учбового трактора.

Ревізія не виявила порушень по забезпеченню ДНЗ згідно кошторису 2015р.

Ревізією не виявлено порушень в забезпеченні Центру по кошторису 2016р. Профінансовано по загальному фонду лише 55% від потреби.

Ревізією не виявлено Порушень по виробничій діяльності. Кошти від реалізації сільськогосподарської продукції - 770807 грн., або 59,84% від загальної суми надходжень за 2013-2016р.р. (том 2 а.с. 47). Договори оренди майна не укладались. Порушень використання власних надходжень не виявлено (том 2 а.с. 48).

Укладення договорів оренди (суборенди) землі з боку ДНЗ «Звенигородський центр підготовки і перепідготовки робітничих кадрів» прямо заборонено статутними документами ДНЗ.

Відповідачі спростовують доводи прокурора. Спірна земельна ділянка не передавалась в користування ФОП ОСОБА_1, а надавалось лише місце виконання робіт. Акти приймання-передачі ділянки відсутні.

Згідно п. 2.6 Статуту з метою сприяння розвитку навчально-матеріальної та соціально-побутової бази, забезпечення професійно-практичної підготовки, вирішення соціальних і інших питань працівників, учнів, слухачів, ДНЗ «Звенигородський центр підготовки і перепідготовки робітничих кадрів» може укладати угоди з підприємствами, установами, організаціями та іншими суб'єктами господарювання (том 2 а.с. 7).

Позивач (Держгеокадастр) в обґрунтування вимог не надав витребувані судом документи та не пояснив суті заявленого позову, а також доказів та суті удаваності угоди від 21.03.2016р. між ДНЗ «Звенигородський центр підготовки і перепідготовки робітничих кадрів» та ФОП ОСОБА_1

Чинний Статут ДНЗ (п..2.4, 2.5, том. 2 а.с. 7) дозволяє йому утворювати свої відділення, навчальні підрозділи. Може утворювати разом з іншими навчальними закладами навчально-виробничі комплекси, входити до асоціацій, інших об'єднань юридичних осіб. Статут не передбачає права навчальному закладу утворювати спільні підприємства чи вести спільну діяльність - у відповідності до приписів розділу 77 ЦК України, оскільки ДНЗ є державним навчальним закладом, входить в структуру Міністерства освіти та науки і може діяти лише у спосіб, визначений Законом - приписи ст. 19 Конституції України.

Прокурор обґрунтовує свої вимоги тільки посиланням на норми права, в тому числі приписи ст. 95 ЗК України про права землекористувача ДНЗ «Звенигородський центр підготовки і перепідготовки робітничих кадрів» про самостійне господарювання на землі, про право власності на посіви і насадження та вироблену продукцію тощо. Тобто, позов ґрунтується лише на припущеннях прокурора, але не надано належних та допустимих доказів укладення договору оренди землі з ФОП ОСОБА_1 чи погодження істотних умов такого договору між сторонами.

Суд критично оцінює звернення заступника міністра освіти ОСОБА_7 до Генерального прокурора України з листом про невідповідність Закону укладених договорів про надання послуг та користування землею (том 1 а.с 93), оскільки цей лист - лише окрема думка посадової особи, без проведення перевірки, без аналізу суті триваючих господарських відносин між відповідачами тощо. В листі висловлено припущення про необхідність упередження протиправного використання земельної ділянки та недопущення утворення фіктивної кредиторської заборгованості державного навчального закладу.

У письмовому поясненні по суті спору (том 1 а.с. 115-117, 131-135) представника позивача ОСОБА_8 вказано, що ДНЗ «Звенигородський центр підготовки і перепідготовки робітничих кадрів» не може виступати замовником послуг, а може сам надавати послуги з обробітку, що не відповідає суті господарських зобов'язань сторін та статутній діяльності відповідача (ДНЗ). Юридична особа вправі самостійно укладати господарські угоди, що не протирічать Закону. Натомість представник позивача зазначає, що відповідач ДНЗ самоусунувся від самостійного господарювання на земельній ділянці.

Суд критично оцінює дані доводи та не враховує їх при прийнятті рішення, оскільки позивач не надав доказів про проведене ним фінансування навчального закладу в 2016р., в тому числі на підготовку трактористів-машиністів, на обслуговування техніки, на закупівлю добрив, посівного матеріалу, засобів захисту росли - як навчальний матеріал, доказів про розпорядження відповідачем ДНЗ спірною земельною ділянкою тощо.

Згідно акту обстеження рухомого і нерухомого майна ДНЗ встановлено, що станом на 14.02.2017р. у навчальному закладі у справному стані перебувала тільки одна одиниця техніки - автофургон ГАЗ-5312 (том 1 а.с. 188).

За наказом Міністерства освіти вся автомобільна та тракторна техніка, причіпні знаряддя тощо була передана з балансу ДНЗ «Звенигородський центр підготовки і перепідготовки робітничих кадрів» на баланс багатопрофільного регіонального центру професійної освіти у Черкаській області (всього 122 одиниці) - том 1 а.с. 182-185.

Акти розподілу прибутку між відповідачами - від 02.08.2016р. (том 1 а.с. 82) та від 15.12.2016р. (том 1 а.с. 83) не спростовані прокурором та позивачем.

Водночас прокурор та позивач не довели факту передачі в суборенду чи в тимчасове користування спірними земельними ділянками підприємцю ОСОБА_1 Спірні ділянки не вибували з постійного користування ДНЗ «Звенигородський центр підготовки і перепідготовки робітничих кадрів».

Використання спірних земельних ділянок за цільовим призначенням відповідачами не порушено.

Відповідачі заперечили наявність орендних земельних відносин та використання землі ДНЗ «Звенигородського центру підготовки і перепідготовки робітничих кадрів» за плату з ФОП ОСОБА_1

Держгеокадастр письмово підтвердив - лист від 01.09.2017р. вих.10-23-0.171-533/116-17 (а.с. 145), що спірні земельні ділянки рахуються за СПТУ №37. Правонаступником згідно Статуту виступає ДНЗ «Звенигородський центр підготовки і перепідготовки робітничих кадрів».

Доказів внесення орендної плати за землю підприємцем ОСОБА_1 на користь ДНЗ «Звенигородський центр підготовки і перепідготовки робітничих кадрів» чи в бюджет - ні прокурор, ні позивач не надали.

Невикористання ж ділянки за призначенням та її засмічення (в тому числі бур'янами) є підставою вилучення у ДНЗ «Звенигородський центр підготовки і перепідготовки робітничих кадрів» спірної земельної ділянки сільськогосподарського призначення.

Про відсутність орендних відносин свідчить і не визначення в спірному договорі кадастрового номеру ділянки, вартості ділянки, ставки орендної плати та строків її внесення, меж ділянки тощо.

Ні ДНЗ «Звенигородський центр підготовки і перепідготовки робітничих кадрів», ні ФОП ОСОБА_1 не звертались до органів місцевого самоврядування та Головного управління ДЗК з клопотанням про передачу в оренду спірної земельної ділянки підприємцю ОСОБА_1 за рахунок земель ДНЗ «Звенигородський центр підготовки і перепідготовки робітничих кадрів».

Отримані від господарської діяльності кошти ДНЗ «Звенигородський центр підготовки і перепідготовки робітничих кадрів» на спецрахунок використані на поточний ремонт покрівлі учбового корпусу, на поточний ремонт димової труби котельні, на часткову заміну вікон та дверей на енергозберігаючі, придбання технологічного обладнання лабораторій тощо (том 1 а.с. 146-159).

Суд також критично оцінює посилання прокурора на постанови судів, в тому числі і на постанову Вищого господарського суду України від 10.03.2016р. у справі №908/2982/15 за позовом прокурора Веселівського району Запорізької області в інтересах держави в особі Головного управління Держземагентства у Запорізькій області до Комунального закладу «Калинівська загальноосвітня школа 1-3 ступенів Веселівської районної ради Запорізької області» та Фермерського господарства «Каріна» про витребування земельної ділянки державної форми власності, постанову Вищого господарського суду України від 17.01.2017р. у справі №903/397/16 за позовом першого заступника керівника Володимир-Волинської місцевої прокуратури в інтересах держави до Володимир-Волинського агротехнічного коледжу, ТОВ «Агросвіт-Волинь» про визнання недійсним договору та зобов'язання звільнити земельну ділянку, оскільки в даних постановах зовсім інший предмет спору і зовсім інший предмет доказування - витребування земельної ділянки державної форми власності, що не є тотожним з предметом спору в даній справі, хоча предмет спору визначав прокурор. Вказані постанови суд не може застосувати при прийнятті рішення.

Суд враховує, що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі та суспільстві відповідно до приписів ст. 124 Конституції України.

Позовні вимоги прокурора про визнання недійсним договору оренди землі та визнання удаваним договору про надання послуг - задоволенню не підлягають за безпідставністю та необґрунтованістю вимог. В позові належить відмовити повністю, оскільки прокурор та позивач не довели порушення свого (держави) права чи невизнання такого права саме відповідачами.

Державний навчальний заклад «Звенигородський центр підготовки і перепідготовки робітничих кадрів» належить виключити зі складу позивачів, оскільки він залучений як другий відповідач за ініціативою суду.

Відповідно до ст.ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Обов'язок доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права.

Згідно ст. 49 ГПК України судові витрати належить покласти на прокурора та не стягувати.

Керуючись ст.ст. 49, 82, 84, 85 ГПК України, господарський суд

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня прийняття рішення. Сторони у справі протягом цього строку мають право подати апеляційну скаргу до апеляційного суду на вказане рішення через Господарський суд Черкаської області.

Повне рішення складено 02.11.2017р.

Суддя Г.М. Скиба