Рішення № 70001005, 26.10.2017, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.10.2017р. Справа № 914/1734/17

Господарський суд Львівської області розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали справи:

за позовом: Львівського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» (м. Львів)

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Львівавтокомплектація» (м. Львів)

про: стягнення боргу в сумі 64 547,19 грн.

Суддя: Пазичев В.М.

При секретарі: Вашкевич Н.І.

Представники:

від позивача: ОСОБА_1 дов. № б/н від 27.01.2017 року.

від відповідача: не зявився.

Суть спору: На розгляд Господарського суду Львівської області подано позов Львівського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Львівавтокомплектація» про стягнення боргу в сумі 64 547,19 грн.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 23.08.2017 року порушено провадження у справі і призначено до розгляду на 30.08.2017 року. Ухвалою Господарського суду Львівської області від 30.08.2017 року відкладено розгляд справи на 05.09.2017 року, в звязку з відсутністю представників сторін.

Позивач вимог ухвали суду про порушення провадження у справі від 23.08.2017 року, від 30.08.2017 року від 05.09.2017 року, від 03.10.2017 року, від 10.10.2017 року, 17.10.2017 року виконав частково, явку повноважного представника в судове засідання забезпечив.

05.09.2017 року за вх. № 30158/17 представник позивача подав клопотання.

17.10.2017 року № 4337/17 представник позивача подав клопотання про продовження строку розгляду справи понад такий, що встановлений ст. 69 ГПК України.

25.10.2017 року вх. № 4459/17 представник позивача подав заяву про зменшення позовних вимог.

Відповідач вимог ухвали суду про порушення провадження у справі від 23.08.2017 року, від 30.08.2017 року від 05.09.2017 року, від 03.10.2017 року, від 10.10.2017 року, 17.10.2017 року не виконав, явку повноважного представника в судове засідання не забезпечив, хоча був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, про що свідчать рекомендовані повідомлення про вручення поштового відправлення, повернуті на адресу суду за терміном зберігання, що знаходяться у матеріалах справи.

03.10.2017 року за вх. № 33552/17 представник відповідача подав клопотання.

Відповідно до ст.ст. 67 та 77 ГПК України, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні (правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 15 липня 2013 року по справі № 6/175(2010).

Нормами чинного законодавства України не обмежено коло осіб, які можуть представляти особу в судовому процесі. Тому, неможливість представника відповідача бути присутніми у судовому засіданні не перешкоджає реалізації права учасника можливості скористатися правами ст. 28 ГПК України та ст. 244 ЦК України.

Абзацом першим пункту 3.9.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" № 18 від 26.12.2011 року передбачено, що у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

За наведених обставин, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу без участі повноважного представника відповідача за наявними в матеріалах справи документами, так як у справі достатньо доказів для правильного вирішення справи по суті, запобігаючи одночасно, безпідставному затягуванню розгляду спору та сприяючи своєчасному поновленню порушеного права.

При цьому, судом взято до уваги приписи пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, вчиненої в Римі 04.11.1950 р., ратифікованої Україною 17.07.1997 р. (набрала чинності для України 11.09.1997 р.), якими гарантовано кожному право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків, зокрема, цивільного характеру. Одночасно, реалізація "права на суд", передбаченого Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод 1950р., відповідно до практики Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого, згідно із ст. 32 Конвенції, поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції та протоколів до неї, включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати "вирішення" спору судом (рішення Європейського суду з прав людини у справах Буланов та Купчик проти України заяви №№ 7714/06, 23654/08 від 09.12.2010р., Чуйкіна проти України № 28924/04 від 13.01.2011р.).

Згідно ст. 75 ГПК України, якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

За таких обставин, суд вважає за можливе розглянути спір, відповідно до ст. 75 ГПК України, за наявними у справі матеріалами, при відсутності представників відповідачів.

Відповідно до ст. 85 ГПК України, вступну і резолютивну частини рішення виготовлено, підписано та оголошено 17.10.2017 року.

Розглянувши матеріали і документи, подані позивачем, заслухавши пояснення його представника, зясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, сукупно оцінивши докази, які мають значення для справи, суд встановив наступне:

В позовній заяві позивач зазначає, що відповідно до умов Договору № 4218/Р від 02.11.2007 р.(надалі-Договір), ЛМКП «Львівтеплоенерго» зобов'язувалося постачати теплову енергію в гарячій воді, а Відповідач ОСОБА_2 «Львівавтокомплектація» зобов'язувалось її отримувати і оплачувати за встановленими тарифами на умовах і в терміни, передбачені Договором, своєчасно і в повному обсязі.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 06.03.2017 р. по справі № 914/156/17 позов ЛМКП «Львівтеплоенерго» до ОСОБА_2 «Львівавтокомплектація» задоволено повністю та зобов'язано стягнути з ОСОБА_2 «Львівавтокомплектація» заборгованість: 179 766,88 грн. основного боргу, 19 405,45 грн. пені, 12 059,96 грн. інфляційних втрат, 2 628,78 грн. 3% річних та 3 207,92 грн. судового збору.

ОСОБА_2 «Львівавтокомплектація» вказане рішення суду виконало не в повній мірі та станом на день подачі позовної заяви заборгованість погашено частково.

Позивач зазначає, що на підставі ст. 232 ГК України та ст. 625 Цивільного кодексу України та Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», ЛМПК «Львівтеплоенерго» нарахувало відповідачу 53 649,33 грн. пені, 2245,85 грн. 3% річних та 8652,01 грн. інфляційних нарахувань.

Таким чином, за твердженням позивача, загальна сума заборгованості, що підлягає до стягнення з відповідача на даний час становить 64 547,19 грн.

Ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

З врахуванням наведеного, позивач проситиь стягнути з відповідача на користь ЛМКП «Львівтеплоенеріо»: 53 649,33 грн. - пені, 2245,85 грн. - 3% річних та 8652,01 грн. - інфляційних нарахувань. Всього 64 547,19 грн. Додатково просить стягнути з відповідача на користь ЛМКП «Львівтеплоенерго» судовий збір.

17.10.2017 року № 4337/17 представник позивача подав клопотання про продовження строку розгляду справи понад такий, що встановлений ст. 69 ГПК України.

Клопотання відповідача судом задоволено. Продовжено строк розгляду справи на 15 днів.

25.10.2017 року вх. № 4459/17 представник позивача подав заяву про зменшення позовних вимог. У заяві позивач просить зменшити розмір позовних вимог та стягнути з відповідача на користь позивача 18720,38 грн. пені, 2171,98 грн. 3% річних, 7289,15 грн. інфляційних втрат.

Відповідач, всупереч вимогам суду, позовні вимоги у встановленому чинним законодавством України порядку не спростував, належних та допустимих доказів виконання своїх господарських зобовязань не подав, явку повноважного представника в судове засідання не забезпечив.

При прийнятті рішення суд виходив з наступного:

Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини. Як установлено судом, між сторонами у справі на підставі укладеного договору виникли взаємні права та обовязки (зобовязання) з приводу наданих послуг з розподілу природного газу.

Відповідно до ст. 174 ГК України, господарські зобов'язання виникають з господарського договору та інших угод, передбачених законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обовязків.

Згідно з положеннями п.1 ст.275 Господарського кодексу України, за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

Відповідно ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Правовідносини між сторонами виникли на підставі Договору № 4218/Р від 02.11.2007 р., за змістом якого позивач взяв на себе зобов'язання постачати відповідачу теплову енергію в гарячій воді в потрібних віповідачеві обсягах, а відповідач зобовязався отримувати та оплачувати одержану теплову енергію за встановленими тарифами (цінами) в терміни, передбачені цим договором.

Згідно з ст. 526 ЦКУ та ст. 193 ГК України, субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання, відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтею 509 ЦК України, передбачено, що зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку.

Відповідно до частини першої статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Відповідно до п.п. 6.2, 6.3 Договору, розрахунковим періодом є календарний місяць. Відповідач до 25-го числа місяця, наступного за розрахунковим періодом, сплачує позивачу вартість фактично спожитої теплової енергії в розрахунковому періоді та щомісячну величину плати за приєднане теплове навантаження.

Cудом встановлено, що відповідач взяті на себе зобовязання з оплати теплової енергії не виконав, в результаті чого у нього виникла заборгованість в розмірі 179766,88 грн.

Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Частиною 1 ст. 612 ЦК України, передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не виконав зобов'язання у строк, встановлений договором.

Відповідно до ст.253 ЦК України, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. Відповідно до ч. 1 ст. 251 ЦК України, строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Статтею 626 Цивільного кодексу України передбачено, що, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обовязковим для виконання сторонами. Ст. 230 ГК України передбачені штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою (ч. 1 ст. 546 ЦК України). Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник зобов'язаний передати кредитору у випадку порушення боржником зобов'язання (ч. 1 ст. 549 ЦК України).

Згідно п. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Прийняте судом рішення про стягнення боргу не припиняє зобов'язання, а неможливість виконання боржником грошового зобов'язання не звільняє останнього від відповідальності ( частина 1 статті 625 Цивільного кодексу України).

Судом встановлено, що рішенням Господарського суду Львівської області від 06.03.2017 р. по справі № 914/156/17 позов ЛМКП «Львівтеплоенерго» до ОСОБА_2 «Львівавтокомплектація» задоволено повністю та зобов'язано стягнути з ОСОБА_2 «Львівавтокомплектація» заборгованість: 179 766,88 грн. основною боргу, 19 405,45 грн. пені, 12 059,96 грн. інфляційних втрат, 2 628,78 грн. 3% річних та 3 207,92 грн. судового збору. Дане судове рішення не оскаржувалось, та набрало законної сили.

Відповідно до ч. 3 ст. 35 Господарського процесуального Кодексу України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Відповідно до Постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», за відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум.

Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання. Однак, водночас слід мати на увазі, що у разі, коли судовим рішенням з боржника стягнуто суму неустойки (штрафу, пені), то правова природа відповідної заборгованості саме як неустойки у зв'язку з прийняттям такого рішення залишається незмінною, і тому на неї, в силу припису частини другої статті 550 ЦК України, проценти не нараховуються. При цьому обов'язок сплатити суму неустойки (штрафу, пені) за невиконання зобов'язання не є зобов'язанням в розумінні положень частини першої статті 509 ЦК, а отже, відсутні підстави і для застосування до цих правовідносин статті 625 ЦК України.

Наведене стосується й випадків здійснених господарським судом відстрочки і розстрочки виконання рішення, зміни способу та порядку виконання судового рішення шляхом звернення стягнення на кошти боржника (стаття 121 ГПК), оскільки під час таких відстрочки чи розстрочки або зміни інфляційні процеси тривають, грошове зобов'язання залишається повністю або частково невиконаним і негативний вплив такої ситуації на позивача потребує відповідної компенсації згідно з вимогами частини другої статті 625 ЦК України.

Згідно з ч. 1 ст. 598 ЦК України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Ці підстави зазначені у статтях 599, 600, 604 - 609 ЦК, відповідно до яких зобов'язання припиняється:

1) виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК). Належним є виконання зобов'язання, яке прийняте кредитором і в результаті якого припиняються права та обов'язки сторін зобов'язання;

2) за згодою сторін внаслідок передання боржником кредиторові відступного (грошей, іншого майна тощо). Розмір, строки й порядок передання відступного встановлюються сторонами (ст. 600 ЦК);

3) зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги (ст. 601 ЦК);

4) за домовленістю сторін (ст. 604 ЦК);

5) внаслідок звільнення (прощення боргу) кредитором боржника від його обов'язків, якщо це не порушує прав третіх осіб щодо майна кредитора (ст. 605 ЦК);

6) поєднанням боржника і кредитора в одній особі (ст. 606 ЦК);

7) неможливістю його виконання у зв'язку з обставиною, за яку жодна із сторін не відповідає (ст. 607 ЦК);

8) смертю боржника, якщо воно є нерозривно пов'язаним з його особою і у зв'язку з цим не може бути виконане іншою особою (ч. 1ст. 608 ЦК);

9) смертю кредитора, якщо воно є нерозривно пов'язаним з особою кредитора (ч. 2 ст. 608 ЦК);

10) ліквідацією юридичної особи (боржника або кредитора), крім випадків, коли законом або іншими нормативно-правовими актами виконання зобов'язання ліквідованої юридичної особи покладається на іншу юридичну особу, зокрема за зобов'язаннями про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю (ст. 609 ЦК).

Зважаючи на відсутність у зазначених правових нормах такої підстави припинення зобов'язання, як ухвалення судом рішення про задоволення вимог кредитора, слід дійти висновку, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконане боржником, не припиняє правовідносин сторін договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК.

Аналогічна правова позиція підтверджена судовою практикою Верховного Суду України (постанови Верховного Суду України від 20 грудня 2010 р. у справі N 3-57гс10, від 4 липня 2011 р. у справі N 3-65гс11, від 12 вересня 2011 р. у справі N 3-73гс11, від 24 жовтня 2011 р. у справі N 3-89гс11, від 14 листопада 2011 р. у справі N 3-116гс11, від 23 січня 2012 р. у справі N 3-142гс11).

Однак, у заяві вх. № 4459/17 від 25.10.2017 р. позивач просить зменшити розмір позовних вимог та стягнути з відповідача на користь позивача 18720,38 грн. пені, 2171,98 грн. 3% річних, 7289,15 грн. інфляційних втрат. Відповідно, в подальшому суд здійснює розгляд справи в межах зменшених позовних вимог.

Оскільки відповідач доказів погашення боргу суду не надав, заперечення щодо позовних вимог на адресу суду не направив, таким чином позовні вимоги про стягнення 18720,38 грн. - пені, 2171,98 грн. - 3% річних та 1289,15 грн. - інфляційних нарахувань, всього 64 547,19 грн. є підставними та такими, що підлягають до задоволення.

Суд дійшов до висновку, що розрахунок пені, 3% річних та інфляційних втрат, що доданий позивачем до заяви про зменшення позовних вимог, здійснений вірно.

Відповідно до статті 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Враховуючи, що позивачем представлено достатньо обєктивних та переконливих доказів в підтвердження своїх зменшених позовних вимог, а відповідач позовні вимоги не заперечив та не спростував, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги Львівського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» (м. Львів) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Львівавтокомплектація» (м. Львів) про стягнення боргу в сумі 64 547,19 грн. є обґрунтованими та підлягають до задоволення, в частині стягнення штрафних санкцій та інфляційних втрат на загальну суму 28 181,15 грн., з яких 18 720,38 грн. пені, 2171,98 грн. 3 % річних, 7289,15 інфляційних нарахувань.

Згідно ст. 44 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Згідно ч. 1 ст. 3 Закону України «Про судовий збір», судовий збір справляється за подання до суду позовної заяви та іншої заяви, передбаченої процесуальним законодавством; за подання до суду апеляційної і касаційної скарг на судові рішення, заяви про перегляд судового рішення у зв'язку з нововиявленими обставинами, заяви про скасування рішення третейського суду, заяви про видачу виконавчого документа на примусове виконання рішення третейського суду та заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України; за видачу судами документів.

Згідно п. 2 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір», ставки судового збору встановлюються у таких розмірах: за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру 1,5 відсотки ціни позову, але не менше 1 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 150 розмірів мінімальних заробітних плат.

Як доказ сплати судових витрат на загальну суму 1600,00 грн., позивач подав платіжне доручення № 14578 від 21.08.2017 року про сплату судового збору.

Відповідно до ст. 49 ГПК України, судові витрати слід покласти на сторін пропорційно до задоволених позовних вимог.

Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 43, 33, 43, 49, 82, 84, 85 ГПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

1. Зменшені позовні вимоги задоволити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Львівавтокомплектація» (м. Львів) (79026, м.Львів, вул. Стрийська, 45, код ЄДРПОУ 33982081, р/р 26005010014740 у ПАТ «А-Банк» в м.Львові, МФО 307770) на користь Львівського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» (м. Львів) (79040, м.Львів, вул. Д.Апостола, 1, код ЄДРПОУ 05506460, р/р 26032304204086 філії Львівське ОУ АТ «Ощадбанк», МФО 325796) 28 181(двадцять вісім тисяч сто вісімдесят одну) грн. 51 коп. боргу з яких 18 720 (вісімнадцять тисяч сімсот двадцять) грн. 38 коп. пені, 2171 (дві тисячі сімдесят одна) грн. 98 коп. 3 % річних, 7289( сім тисяч двісті вісімдесят девять) грн. 15 коп. інфляційних нарахувань.

3. Наказ видати, в порядку ст. 116 ГПК України, після набрання рішенням законної сили.

Суддя Пазичев В.М.

Повний текст рішення виготовлено 30.10.2017 року.