Постанова № 70000378, 31.10.2017, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 жовтня 2017 року Справа № 910/1416/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого Бакуліної С.В. (доповідач),суддів :Сибіги О.М., Ходаківської І.П.розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали касаційних скарг- Товариства з обмеженою відповідальністю "Запорізький титано-магнієвий комбінат" - Приватного акціонерного товариства "Холдингова компанія "Енергомережа"на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 02.08.2017у справі№ 910/1416/16Господарського суду міста Києва за позовомНаціонального антикорупційного бюро Українидо1. Приватного акціонерного товариства "Холдингова компанія "Енергомережа" (далі ПрАТ "Холдингова компанія "Енергомережа"); 2. Відкритого акціонерного товариства "Запоріжжяобленерго" (далі ВАТ "Запоріжжяобленерго"); 3. Товариства з обмеженою відповідальністю "Запорізький титано-магнієвий комбінат" (далі ТОВ "Запорізький титано-магнієвий комбінат")за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача:1.Державне підприємство "Енергоринок"; 2. Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послугпровизнання договору недійсним

в судовому засіданні взяли участь представники :від позивача: від відповідача-1: від відповідача-2: від відповідача-3: від третьої особи-1: від третьої особи-2:Семенчук М.А. (дов. від 22.12.2016) не з'явились; Білич Н.С. (дов. від 06.02.2017); Шостак Є.А. (дов. від 12.10.2017); Лифар О.Ю. (дов. від 09.10.2017); Сніжко В.Ю. (дов. від 21.12.2016); не з'явились;

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 13.03.2017 у справі №910/1416/16 (суддя - Чебикіна С.О.) у позові відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 02.08.2017 у справі №910/1416/16 (головуючий суддя - Майданеви А.Г., судді: Сулім В.В., Михальська Ю.Б.) рішення Господарського суду міста Києва від 13.03.2017 у справі №910/1416/16 скасовано; прийнято нове рішення; позовні вимоги задоволено повністю; визнано недійсним договір про відступлення права вимоги від 12.02.2015 №23, укладений між ПрАТ "Холдингова компанія "Енергомережа", ВАТ "Запоріжжяобленерго" та ТОВ "Запорізький титано-магнієвий комбінат".

В касаційній скарзі ПрАТ "Холдингова компанія "Енергомережа" просить скасувати рішення місцевого та постанову апеляційного господарських судів та прийняти нове рішення про відмову в позові, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, а саме: ст.ст.11, 15, 16 Цивільного кодексу України (далі ЦК України), ст.15-1 Закону України "Про електроенергетику", ч.1 ст.1, п.13 ч.1 ст.17 Закону України "Про Національне антикорупційне бюро України", п.6.3. Правил користування електричною енергією, затверджених постановою Національної комісії регулювання електроенергетики України від 31.07.1996 №28 (у редакції постанови Національної комісії регулювання електроенергетики України від 17.10.2005 №910) (далі ПКЕЕ), ст.ст.1, 4-2, 4-3, 43 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України).

В касаційній скарзі ТОВ "Запорізький титано-магнієвий комбінат" просить скасувати постанову апеляційного господарського суду повністю та прийняти нове рішення, яким відмовити у позові, посилаючись на порушення норм матеріального права, а саме: ст.129 Конституції України, ст.ст.6, 177, 178, 203, 215, 216, 228, 512, 513 - 515, 627, 656 ЦК України, ст.ст.207, 208 Господарського кодексу України (далі ГК України), ст.15-1 Закону України "Про електроенергетику", ст.ст.1, 16, п.13 ч.1 ст.17 Закону України "Про Національне антикорупційне бюро України", п.6.3 ПКЕЕ, ст.7 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ч.1 ст.5, ч.2 ст.6, п.d ч.2 ст.12 Конвенції ООН проти корупції.

30.10.2017 на адресу Вищого господарського суду України надійшло клопотання від ВАТ "Запоріжжяобленерго" щодо забезпечення участі в судовому засіданні в режимі відеоконференції, забезпечення проведення якої просить доручити Господарському суду Запорізької області. Вказане клопотання обґрунтовано віддаленістю Запорізької області, транспортними труднощами, ускладненим фінансовим становищем в товаристві та відсутністю джерел для фінансування витрат на відрядження.

Відповідно до ст.741 ГПК України Господарський суд за власною ініціативою або за клопотанням сторони, третьої особи, прокурора, іншого учасника судового процесу може постановити ухвалу про їх участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції. У клопотанні про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції в обов'язковому порядку зазначається суд, в якому необхідно забезпечити її проведення. Таке клопотання може бути подано не пізніш як за сім днів до дня проведення судового засідання, в якому відбуватиметься така участь. Питання про участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції вирішується господарським судом за наявності відповідного клопотання або за власною ініціативою не пізніш як за п'ять днів до дня проведення такого судового засідання. Ухвала суду, прийнята за наслідками вирішення цього питання, оскарженню не підлягає.

Однак, зазначене клопотання скаржника задоволенню не підлягає, оскільки подано пізніше, ніж за сім днів до дня проведення судового засідання, призначеного на 31.10.2017 ухвалою Вищого господарського суду України від 10.10.2017 у цій справі, тобто з порушенням строку, визначеного ч.2 ст.74-1 ГПК України.

Відповідач-1 та третя особа-2 не скористались правом на участь в засіданні суду касаційної інстанції.

Заслухавши пояснення представників позивача, відповідачів-2, -3 та третьої особи-1, перевіривши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов до висновку, що касаційні скарги не належать до задоволення з огляду на таке.

Національне антикорупційне бюро України (далі НАБУ) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до ПрАТ "ХК "Енергомережа", ВАТ "Запоріжжяобленерго", ТОВ "Запорізький титано-магнієвий комбінат" про визнання недійсним Договору про відступлення права вимоги №23 від 12.02.2015.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оспорюваний договір укладений з порушенням вимог законодавства, а саме, статті 514 ЦК України, статей 151, 26 Закону України "Про електроенергетику", пункту 6.3. ПКЕЕ, оскільки цим договором був змінений встановлений законом спеціальний порядок проведення розрахунків за електричну енергію, а тому такий договір підлягає визнанню недійсним у судовому порядку на підставі статей 203, 215 ЦК України.

Судами встановлено таке.

29.08.2007 між ДП "Енергоринок" (ДПЕ) та ВАТ "Запоріжжяобленерго" (ЕК) укладено Договір №4243/02 купівлі-продажу електроенергії (далі Договір купівлі-продажу), за умовами п.2.1. якого ДПЕ зобов'язався продавати, а ЕК - купувати електроенергію та здійснювати її оплату відповідно до умов цього договору.

01.12.2012 між ВАТ "Запоріжжяобленерго" (постачальником) та Державним підприємством "Запорізький титано-магнієвий комбінат" (в подальшому змінено організаційно-правову форму на ТОВ "Запорізький титано-магнієвий комбінат") (споживачем) укладено Договір про постачання електричної енергії №76/223 (далі Договір поставки), за умовами п.1 якого постачальник електроенергії продає електричну енергію споживачу для забезпечення потреб електроустановок споживача з приєднаною потужністю, зазначеною у додатку №1 "Обсяги постачання електричної енергії споживачу", а споживач - оплачує постачальнику електричної енергії вартість використаної (купленої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього договору.

Згідно п.2.1. Договору поставки під час виконання умов цього договору, а також при вирішенні всіх питань, що не обумовлені цим договором, сторони зобов'язались керуватися чинним законодавством України та ПКЕЕ.

Відповідно до п.2.3.4. Договору поставки споживач зобов'язався оплачувати постачальнику електричної енергії вартість електричної енергії за умовами додатку №4 "Порядок розрахунків за активну електричну енергію" та додатку №5 "Графік зняття показників розрахункових засобів обліку електричної енергії".

Умовами п.7.2. Договору поставки сторони погодили, що розрахунки за електроенергію та інші платежі за розрахунковий період здійснюються за діючими тарифами та у відповідності до діючого законодавства.

Розрахунки за електричну енергію на підставі п.1 Порядку розрахунків за активну електричну енергію (додаток №4 до Договору поставки) проводяться споживачем виключно грошовими коштами на рахунок постачальника електричної енергії, вказаний у п.10 Договору поставки - поточний рахунок із спеціальним режимом використання - для сплати за активну електроенергію, за перевищення договірних величин споживання електричної енергії та потужності, кошти за недораховану електричну енергію та ін. №260363141401 в Філії - Запорізьке обласне управління АТ "Ощадбанк", МФО 313957, ЄДРПОУ 02760363 (з урахуванням Додаткової угоди №5 до Договору поставки).

ТОВ "Запорізький титано-магнієвий комбінат" допущено неналежне виконання зобов'язань з оплати спожитої електричної енергії, в зв'язку із чим у нього утворилась заборгованість перед ВАТ "Запоріжжяобленерго" в розмірі 42366367,52грн.

12.02.2015 між ВАТ "Запоріжжяобленерго" (первісним кредитором), ПрАТ "ХК "Енергомережа" (новим кредитором) та ТОВ "Запорізький титано-магнієвий комбінат" (боржником) укладено Договір №23 про відступлення права вимоги (надалі Договір уступки), за умовами п.п.1.1., 1.2. якого первісний кредитор передає (відступає), а новий кредитор приймає на себе право вимоги до боржника - ТОВ "Запорізький титано-магнієвий комбінат" заборгованості за Договором поставки, яка утворилася за грудень 2014 року на загальну суму 42366367,52грн; до нового кредитора переходять права первісного кредитора за зобов'язаннями в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав на підставі договору та акта звірки розрахунків.

У відповідності до умов п.2.1. Договору уступки первісний кредитор зобов'язаний передати новому кредиторові всі документи, які засвідчують право вимоги до боржника, та інформацію, яка є важливою для його здійснення за Договором поставки, в термін до 3-х календарних днів з моменту підписання договору, а новий кредитор згідно п.2.5. Договору уступки за відступлення права вимоги сплачує суму в розмірі 42366367,52грн первісному кредиторові у повному обсязі до 31.12.2015.

За умовами п.2.4. Договору уступки у разі отримання первісним кредитором грошових коштів від боржника в рахунок погашення ним заборгованості за основним договором (Договором поставки) після набуття новим кредитором права вимоги за цим договором, первісний кредитор зобов'язаний не пізніше наступного дня за днем отримання грошових коштів перерахувати їх на рахунок нового кредитора.

Положеннями п.2.7. Договору уступки встановлено, що умови, порядок та строки виконання зобов'язання боржником перед новим кредитором визначаються договором про порядок проведення розрахунків по Договору уступки.

За умовами п.2.8. Договору уступки первісний кредитор відступає новому кредиторові право вимоги щодо пені, інфляційних збитків та 3% річних, які можуть бути нараховані по вказаній у п.1.1. Договору заборгованості.

12.02.2015 між ПрАТ "Холдингова компанія "Енергомережа" та ТОВ "Запорізький титано-магнієвий комбінат" укладено Договір №25 про порядок проведення розрахунків по Договору уступки (надалі Договір №25) за умовами п.п.3.1., 3.2., 3.3., 3.4. якого ТОВ "Запорізький титано-магнієвий комбінат" зобов'язався сплатити ПрАТ "ХК "Енергомережа" у безготівковій формі шляхом зарахування грошових коштів на поточний рахунок останнього борг в сумі 41866367,52грн впродовж 10 днів з моменту підписання Договору уступки. Залишок суми боргу за основним договором (Договором поставки) зі сплати вартості спожитої в грудні 2014 року електроенергії в розмірі 500000,00грн, а також всі зобов'язання щодо оплати пені, інфляційних збитків та 3% річних, які були відступлені згідно ст.605 ЦК України, припиняються новим кредитором прощенням боргу на згадану суму.

ТОВ "Запорізький титано-магнієвий комбінат" перераховано на користь ПрАТ "ХК "Енергомережа" грошові кошти в розмірі 41866367,52грн.

Доказів виконання ПрАТ "ХК "Енергомережа" на користь ВАТ "Запоріжжяобленерго" зобов'язань зі сплати грошових коштів, як цього вимагають положення п.2.5. Договору уступки, під час розгляду справи не надано.

Так, НАБУ звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до ПрАТ "Холдингова компанія "Енергомережа", ВАТ "Запоріжжяобленерго", ТОВ "Запорізький титано-магнієвий комбінат" про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги №23 від 12.02.2015.

Приймаючи рішення по суті спору, місцевий господарський суд виходив з того, що відповідачами при укладенні спірного договору було порушено приписи чинного законодавства як в частині обов'язку споживача сплатити заборгованість за спожиту електричну енергію безпосередньо постачальнику, так і в частині обов'язку сплатити кошти на поточний рахунок із спеціальним режимом використання, номер якого зазначено у договорі про постачання електричної енергії від 01.12.2012. Разом з тим, позивач, який не є стороною спірного договору, звертаючись до суду, не зазначив, які саме його права або охоронювані законом інтереси порушені вказаним договором та не подав доказів, які б підтверджували таке порушення. Крім того, позивачем не доведено у чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення спірного договору, наявність протиправних наслідків цього договору, а також вину сторін у формі умислу. До того ж, нормами Закону України "Про Національне антикорупційне бюро України" не передбачено право НАБУ на звернення до суду з позовом про визнання угод недійсними в інтересах держави.

Скасовуючи зазначене рішення, суд апеляційної інстанції погодився з висновками місцевого господарського суду про порушення відповідачами при укладенні спірного договору вимог чинного законодавства, однак не погодився з доводами суду першої інстанції про те, що позивачем не доведено правомірність свого звернення з даним позовом, оскільки НАБУ, як орган, що створений для захисту інтересів держави, має право на звернення до суду із позовами про визнання угод недійсними з огляду на імперативні приписи Закону України "Про Національне антикорупційне бюро України" і покладені на нього завдання та (або) обов'язки. При цьому в обґрунтування наявності підстав для подання позову НАБУ зазначало, що визнання недійсним спірного договору є необхідним для попередження, припинення та запобігання вчиненню корупційного правопорушення, ознаки якого позивачем виявлені у спірних правовідносинах при здійсненні досудового розслідування у кримінальному провадженні №52015000000000001 від 04.12.2015 (в подальшому об'єднано у кримінальне провадження №12015000000000200). При цьому у даному випадку немає необхідності у доведенні НАБУ порушення своїх особистих цивільних прав та інтересів, оскільки позивач звернувся до суду із даним позовом не для захисту своїх особистих прав юридичної особи, а для захисту інтересів держави і суспільства, як уповноважений державний орган. Порушення відповідачами встановленого Законом України "Про електроенергетику" і ПКЕЕ порядку розрахунків за поставлену електричну енергію суперечить інтересам держави і суспільства щодо забезпечення стабільного фінансового стану електроенергетики, забезпечення надійного (безперебійного) постачання споживачам електричної енергії і енергетичної безпеки України.

Суд касаційної інстанції погоджується з висновками апеляційного господарського суду з огляду на таке.

Обґрунтовуючи свої вимоги про визнання недійсним Договору про відступлення права вимоги №23 від 12.02.2015, НАБУ посилалось на порушення відповідачами вимог законодавства у сфері електроенергетики при укладенні спірного договору, а також на невідповідність його положень інтересам держави.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідними для чинності правочину визначені у ст.203 ЦК України. Так, зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (ч.1 вказаної статті).

За приписами ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч.3 ст.215 ЦК України).

Відповідно до преамбули Закону України "Про електроенергетику" цей Закон визначає правові, економічні та організаційні засади діяльності в електроенергетиці і регулює відносини, пов'язані з виробництвом, передачею, розподілом, постачанням і використанням енергії, забезпеченням енергетичної безпеки України, конкуренцією та захистом прав споживачів і працівників галузі.

Цей Закон регулює відносини, що виникають у зв'язку з виробництвом, передачею, розподілом, постачанням і використанням енергії, державним наглядом за безпечним виконанням робіт на об'єктах електроенергетики незалежно від форм власності, безпечною експлуатацією енергетичного обладнання і державним наглядом за режимами споживання електричної і теплової енергії, а також з централізованим диспетчерським (оперативно - технологічним) управлінням.

Статтею 5 Закону України "Про електроенергетику" визначено основні принципи державної політики в електроенергетиці, зокрема, відповідно до пункту 4 частини 1 цієї статті, таким принципом є додержання єдиних державних норм, правил і стандартів всіма суб'єктами відносин, пов'язаних з виробництвом, передачею, постачанням, розподілом і використанням енергії.

Приписами ч.2 ст.15-1 Закону України "Про електроенергетику" передбачено, що споживачі, які купують електричну енергію у енергопостачальників, що здійснюють господарську діяльність з постачання електричної енергії на закріпленій території, вносять плату за поставлену їм електричну енергію виключно на поточний рахунок із спеціальним режимом використання енергопостачальника в уповноваженому банку. У разі перерахування споживачами коштів за електричну енергію на інші рахунки отримувачі повинні повернути ці кошти за заявою споживача або за власною ініціативою в триденний термін з моменту їх отримання. У разі неповернення споживачу у цей термін коштів, сплачених на інші, не на поточні рахунки із спеціальним режимом використання, ці суми підлягають вилученню до Державного бюджету України як санкція за вчинене правопорушення і не зараховуються як оплата електричної енергії. Зарахування коштів до Державного бюджету України не звільняє їх отримувача від повернення цих коштів споживачу електричної енергії.

Частиною 8 статті 26 Закону України "Про електроенергетику" встановлено, що споживач, якому електрична енергія постачається енергопостачальником, що здійснює господарську діяльність з постачання електричної енергії на закріпленій території, зобов'язаний оплачувати її вартість виключно коштами шляхом їх перерахування на поточний рахунок із спеціальним режимом використання енергопостачальника. У разі проведення споживачем розрахунку в інших формах та/або сплати коштів на інші рахунки такі кошти не враховуються як оплата спожитої електричної енергії.

Пунктом 1 Положення про порядок проведення розрахунків за електричну енергію, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1136 від 19.07.2000, визначено, що споживачі, яким електрична енергія постачається енергопостачальником, що провадить підприємницьку діяльність з постачання електричної енергії за регульованим тарифом та купує електричну енергію в оптового постачальника, зобов'язані оплачувати її вартість виключно коштами шляхом їх перерахування на поточній рахунок із спеціальним режимом використання такого енергопостачальника (його структурного підрозділу), відкритий в уповноваженому банку.

Аналогічний припис міститься у п.6.2. ПКЕЕ відповідно до якого для проведення розрахунків за електричну енергію постачальник електричної енергії за регульованим тарифом або його відокремлений підрозділ відкривають в установі уповноваженого банку поточний рахунок із спеціальним режимом використання, номер якого зазначається у договорі про постачання електричної енергії.

Пунктом 6.3. ПКЕЕ встановлено, що оплата вартості електричної енергії постачальнику електричної енергії за регульованим тарифом, у тому числі на підставі визнаної претензії, здійснюється виключно коштами в уповноваженому банку на поточний рахунок із спеціальним режимом використання постачальника електричної енергії за регульованим тарифом.

Таким чином, зі змісту вказаних норм вбачається обов'язок споживача сплачувати за поставлену йому енергопостачальником електричну енергію виключно шляхом перерахування коштів на поточній рахунок із спеціальним режимом використання постачальника електричної енергії, про що вірно зазначили суди попередніх інстанцій.

Згідно з Переліком поточних рахунків із спеціальним режимом використання, відкритих в установах уповноваженого банку - AT "Ощадбанк" оптовому постачальнику електричної енергії, енергопостачальним компаніям (ліцензіати НКРЕ з постачання електричної енергії за регульованим тарифом) та їх структурним підрозділам, затвердженим Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики від 27.12.2011 №112 (далі - Перелік поточних рахунків), ВАТ "Запоріжжяобленерго" для проведення розрахунків за спожиту електроенергію відкрито поточний рахунок із спеціальним режимом використання №260363141401 у ОПЕРВ філії - Запорізьке ОУ AT "Ощадбанк".

Крім того, п.10 Договору поставки також було визначено розрахунковий рахунок для оплати активної електроенергії, для оплати реактивної енергії та для оплати підвищеної плати за перевищення договірних величин споживання електричної енергії та потужності, пені, прихованої потужності, а саме №260363141401 в Філії - Запорізьке обласне управління АТ "Ощадбанк".

Отже, як вищевказаними нормами законодавства, так і положеннями Договору поставки передбачалось отримання постачальником оплати спожитої електричної енергії безпосередньо від споживача шляхом їх перерахування саме на поточний рахунок із спеціальним режимом використання, про що обґрунтовано зазначили господарські суди попередніх інстанцій.

Як встановлено господарськими судами, 12.02.2015 між відповідачами було укладено Договір №23 про відступлення права вимоги, за умовами якого відповідач-2 передав, а відповідач-1 прийняв на себе право вимоги до відповідача-3 заборгованості за Договором поставки від 01.12.2015, яка утворилася за грудень 2014 року на загальну суму 42366367,52грн. При цьому в договорі відступлення права вимоги було зазначено, що до відповідача-1 переходять права відповідача-2 за зобов'язаннями в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав на підставі договору та акта звірки розрахунків.

На виконання умов вказаного договору відступлення права вимоги відповідачами 12.02.2015 було укладено Договір №25 про порядок проведення розрахунків по Договору №23, за умовами якого відповідач-3 зобов'язався сплатити відповідачу-1 у безготівковій формі шляхом зарахування грошових коштів на поточний рахунок останнього борг в сумі 41866367,52грн впродовж 10 днів з моменту підписання Договору уступки. Залишок суми боргу за Договором поставки від 01.12.2015, а також всі зобов'язання щодо оплати пені, інфляційних збитків та 3% річних було припинено відповідачем-1 прощенням боргу.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно зі ст.514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Таким чином, внаслідок укладення Договорів №23 та №25 споживач - ТОВ "Запорізький титано-магнієвий комбінат" був зобов'язаний сплатити заборгованість за поставлену ВАТ "Запоріжжяобленерго" електричну енергію вже не постачальнику, а іншій особі - ПрАТ "Холдингова компанія "Енергомережа" у зв'язку з чим відповідачем-3 було перераховано кошти на рахунок відповідача-1.

При цьому, як обґрунтовано зазначили господарські суди попередніх інстанцій, виконання споживачем свого зобов'язання за договорами №23 і №25 не є тотожним виконанню зобов'язання за договором поставки від 01.12.2015, оскільки метою встановлення законодавцем алгоритму розрахунків, передбаченого приписами Закону України "Про електроенергетику" та ПКЕЕ, є отримання постачальником електричної енергії коштів безпосередньо від споживача (за відсутності будь-яких посередників) обов'язково на рахунок із спеціальним режимом використання з метою забезпечення сталого функціонування оптового ринку електричної енергії.

Отже, суд касаційної інстанції погоджується з висновками апеляційного господарського суду про наявність підстав для визнання недійсним спірного договору відповідно до норм ч.1 ст.203 ЦК України, враховуючи, що при його укладенні відповідачами було порушено вищевказані вимоги законодавства, яке регулює правовідносини в сфері електроенергетики, як щодо обов'язку споживача (відповідач-3) сплатити заборгованість за спожиту електричну енергію безпосередньо постачальнику (відповідач-2), так і щодо обов'язку сплатити кошти на визначений у договорі поставки від 01.12.2015 поточний рахунок із спеціальним режимом використання, що спростовує відповідні доводи касаційних скарг.

Щодо доводів суду апеляційної інстанції про правомірність вимог НАБУ щодо визнання недійсним спірного договору також у з в'язку з порушенням відповідачами при його укладенні інтересів держави касаційний суд зазначає таке.

За приписами ч.1 ст.1 Закону України "Про Національне антикорупційне бюро України" - національне антикорупційне бюро України є державним правоохоронним органом, на який покладається попередження, виявлення, припинення, розслідування та розкриття корупційних правопорушень, віднесених до його підслідності, а також запобігання вчиненню нових.

Завданням Національного бюро є протидія кримінальним корупційним правопорушенням, які вчинені вищими посадовими особами, уповноваженими на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, та становлять загрозу національній безпеці.

Згідно з ч.2 ст.1, ч.1 ст.2 ГПК України господарський суд порушує справи за позовними заявами, зокрема, державних та інших органів, які звертаються до господарського суду у випадках, передбачених законодавчими актами України.

Відповідно до п.13 ч.1 ст.17 вказаного Закону національному антикорупційному бюро та його працівникам для виконання покладених на них обов'язків надається право за наявності підстав, передбачених законом, подавати до суду позови про визнання недійсними угод у порядку, встановленому законодавством України.

При цьому за визначенням корупції, наданим в ст.1 Закону України "Про запобігання корупції", корупція - це використання особою, згаданою у частині 1 статті 3 цього Закону (тобто особи, уповноваженої на виконання функцій держави або органів місцевого самоврядування), наданих їй службових повноважень чи пов'язаних з ними можливостей з метою одержання неправомірної вигоди або прийняття такої вигоди чи прийняття обіцянки такої вигоди для себе чи інших осіб або, відповідно, обіцянка чи надання неправомірної вигоди особі, вказаній у частині 1 статті 3 цього Закону, або на її вимогу іншим фізичним чи юридичним особам з метою схилити цю особу до протиправного використання наданих їй службових повноважень чи пов'язаних з ними можливостей.

Статтею 16 Закону України "Про національне антикорупційне бюро", визначені обов'язки Національного антикорупційного бюро, зокрема, щодо: здійснення оперативно - розшукових заходів з метою попередження, виявлення, припинення та розкриття кримінальних правопорушень, віднесених законом до його підслідності, а також в оперативно - розшукових справах, витребуваних від інших правоохоронних органів; здійснення досудового розслідування кримінальних правопорушень, віднесених законом до його підслідності, а також проведення досудового розслідування інших кримінальних правопорушень у випадках, визначених законом.

За Конвенцією ООН проти корупції (ратифікована Законом України від 18.10.2006 №251-V), зокрема, в частині забезпечення проведення ефективної скоординованої політики протидії корупції (ч.1 ст.5), надання такому органу (створеному з метою протидії корупції) можливості виконувати свої функції ефективно (ч.2 ст.6), запобігання зловживанню процедурами, які регулюють діяльність приватних юридичних осіб (п.d ч.2 ст.12), то попередження, припинення, розслідування та розкриття корупційних правопорушень в публічній і приватній сферах суспільних відносин є пріоритетним завданням держави України, а відтак наявність ознак такого правопорушення у відповідному правочині є порушенням інтересів держави.

Загальні підстави недійсності правочинів, вчинених з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства, встановлені приписами частини 3 статті 228 ЦК України, статей 207, 208 ГК України.

Так, відповідно до ч.3 ст.228 ЦК України у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Отже, під час вирішення такого спору необхідно встановлювати, у чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення угоди, якою із сторін і в якій мірі виконано угоду, протиправні наслідки цієї угоди, а також вину сторін у формі умислу.

Наявність умислу у сторін (сторони) угоди означає, що вона (вони), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладеної угоди і суперечність її мети інтересам держави та суспільства і прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків. Умисел юридичної особи визначається як умисел тієї посадової або іншої фізичної особи, що підписала договір від імені юридичної особи, маючи на це належні повноваження.

Таким чином, з аналізу наведених положень Закону України "Про національне антикорупційне бюро України" та Конвенції, завдань та мети діяльності даного органу вбачається, що НАБУ за наявності ознак корупційного діяння зобов'язане вжити ефективних заходів для припинення корупційного правопорушення, в тому числі, внаслідок подання позову про визнання угод недійсними за наявності підстав, передбачених законом, у порядку, встановленому законодавством України, і саме факт виявлення таких ознак у відповідних правовідносинах буде засвідчувати порушення інтересів держави.

В обґрунтування наявності підстав для подання позову НАБУ зазначало, що визнання недійсним спірного договору є необхідним для попередження, припинення та запобігання вчиненню корупційного правопорушення, ознаки якого позивачем виявлені у спірних правовідносинах при здійсненні досудового розслідування у кримінальному провадженні №52015000000000001 від 04.12.2015 (в подальшому об'єднано у кримінальне провадження №12015000000000200).

При цьому зі змісту Закону України "Про електроенергетику" вбачається, що встановлений ним порядок розрахунків за закуплену на оптовому ринку електричну енергію спрямований на забезпечення стабільного фінансового стану електроенергетики, відповідальності суб'єктів електроенергетики та споживачів за порушення цього порядку, надійного (безперебійного) постачання споживачам електричної енергії і енергетичної безпеки як складових економічних основ держави України, у чому безперечно є інтерес держави і суспільства.

Отже, касаційний суд погоджується з доводами суду апеляційної інстанції про те, що позивачем доведено наявність завідомо суперечної інтересам держави і суспільства мети укладення спірного договору та протиправних наслідки його укладення, що полягали у порушенні встановленого Законом України "Про електроенергетику" і ПКЕЕ порядку оплати поставленої електричної енергії, оплаті її вартості без використання рахунку із спеціальним режимом використання енергопостачальника і, як наслідок, уникнення перерахування коштів із такого поточного рахунка за алгоритмом функціонування оптового ринку електричної енергії.

З огляду на викладене, висновки апеляційного суду про наявність підстав для визнання недійсним спірного договору відповідно до норм ч.3 ст.228 ЦК України у зв'язку з порушенням відповідачами при його укладенні інтересів держави та суспільства є законними і обґрунтованими та спростовують відповідні доводи касаційних скарг.

Разом з тим, місцевий господарський суд викладеного не врахував та дійшов до помилкового висновку про те, що НАБУ зобов'язане доводити порушення у зв'язку з укладенням спірного договору саме його прав або охоронюваних законом інтересів, оскільки, як обґрунтовано зазначив апеляційний суд, позивач звернувся до суду із даним позовом не для захисту своїх особистих прав, а для захисту інтересів держави і суспільства, як державний орган, уповноважений на це п.13 ч.1 ст.17 Закону України "Про національне антикорупційне бюро України", приписи якого кореспондуються із нормами ч.2 ст.1, ч.1 ст.2 ГПК України.

Таким чином, суд касаційної інстанції погоджується з доводами апеляційного господарського суду про наявність підстав для задоволення позову.

Доводи касаційних скарг про те, що відповідач-1 у зв'язку з укладенням спірного договору набув статусу споживача замість відповідача-3 з усіма правами та обов'язками, передбаченими договором поставки від 01.12.2015, в тому числі внесення грошових коштів за поставлену електроенергію, а відтак при укладенні вказаного договору не було порушено порядок розрахунків за електричну енергію, є необґрунтованими, оскільки, як зазначалося вище, імперативними приписами Закону України "Про електроенергетику" та ПКЕЕ чітко визначено механізм розрахунку споживача за отриману електроенергію, який передбачає обов'язок останнього сплатити вартість зазначеної електроенергії безпосередньо постачальнику (без будь-яких посередників) саме на поточний рахунок останнього із спеціальним режимом використання, грошові кошти з якого використовуються в подальшому, в тому числі, для розрахунку з оптовим постачальником електроенергії.

Посилання касаційних скарг на те, що нормами постанов Кабінету Міністрів України №30 від 29.01.2014, №375 від 04.06.2015, а також п.7.3. ст.7 Закону України "Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу" встановлюють можливість заміни сторони у зобов'язанні не приймаються касаційним судом до уваги, оскільки, як вбачається зі змісту вказаних постанов, їх приписи передбачають таку заміну, однак шляхом чітко визначеного спеціального механізму (укладення договору про організацію взаєморозрахунків між енергопостачальником та ДП "Енергоринок" із залученням відповідних державних органів та органів місцевого самоврядування з проведенням розрахунків за куповану електричну енергію, знову ж таки, через відкриті в уповноваженому банку поточні рахунки із спеціальним режимом використання відповідно до Закону України "Про електроенергетику"). При цьому п.7.3. ст.7 вищезазначеного Закону дійсно дозволяється переведення заборгованості за електричну енергію з одного суб'єкта господарської діяльності - споживача електричної енергії на іншого суб'єкта господарської діяльності, однак обов'язково за умови, що останній має грошові вимоги в сумі, що дорівнює кредиторській заборгованості споживача електричної енергії, до оптового постачальника електричної енергії або виробника електричної енергії.

Інші доводи касаційних скарг викладеного не спростовують, ґрунтуються на довільному тлумаченні норм чинного законодавства та зводяться до намагання переоцінити встановлені судами обставини і досліджені докази, що згідно з приписами ст.ст.1115, 1117 ГПК України перебуває поза процесуальними межами повноважень суду касаційної інстанції.

За таких обстави постанова апеляційного господарського суду підлягає залишенню без змін.

В силу ст.49 ГПК України судовий збір за розгляд касаційної скарги покладається на скаржника.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1118, п. 1 ч. 1 ст. 1119, ст. 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України,-

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Запорізький титано-магнієвий комбінат" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 02.08.2017 залишити без задоволення.

Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Холдингова компанія "Енергомережа" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 02.08.2017 залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 02.08.2017 у справі №910/1416/16 Господарського суду міста Києва залишити без змін.

Головуючий-суддя С.Бакуліна

Судді О.Сибіга

І.Ходаківська