Постанова № 70000292, 26.10.2017, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 жовтня 2017 року Справа № 924/31/17

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіДанилової М.В.суддівАлєєвої І.В., Корсака В.А.за участю представників:позивачаОСОБА_4відповідача, третіх осібне з'явились(про час та місце судового засідання повідомлений належно)розглянувши матеріали касаційної скаргиТовариства з додатковою відповідальністю "Олешинське"на постановуРівненського апеляційного господарського суду від 31.05.2017у справі №924/31/17 Господарського суду Хмельницької областіза позовомТовариства з додатковою відповідальністю "Олешинське"до відповідачаОлешинської сільської радиза участю третіх осіб, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачаОСОБА_5 2.Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області проскасування рішень Олешинської сільської ради №6 від 10.02.2006 та №3 від 16.03.2006

В С Т А Н О В И В:

Товариство з додатковою відповідальністю "Олешинське" звернулось до Господарського суду Хмельницької області з позовними вимогами до Олешинської сільської ради, третіх осіб, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ОСОБА_6 та Головне управління Держгеокадастру у Хмельницькій області, в яких просить скасувати рішення Олешинської сільської ради №6 від 10.02.2006 "Про надання дозволу на проведення інвентаризації земельної ділянки для обслуговування гаражів в с. Олешин" та рішення Олешинської сільської ради №3 від 16.03.2006 "Про затвердження технічної документації на виділення земельної ділянки в оренду з правом викупу".

07.03.2017 ОСОБА_6 звернувся до Господарського суду Хмельницької області із клопотанням про застосування строку позовної давності до вимог Товариства з додатковою відповідальністю "Олешинське".

Рішенням Господарського суду Хмельницької області від 27.03.2017 (суддя Смаровоз М.В.) позовні вимоги задоволено повністю. Скасовано рішення Олешинської сільської ради № 6 від 10.02.2006 "Про надання дозволу на проведення інвентаризації земельної ділянки для обслуговування гаражів в с. Олешин. Скасовано рішення Олешинської сільської ради № 3 від 16.03.2006 "Про затвердження технічної документації на виділення земельної ділянки в оренду з правом викупу.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 31.05.2017 (головуючий суддя Бучинська Г.Б., судді Гудак А.В., Василишин А.Р.), рішення Господарського суду Хмельницької області від 27.03.2017 скасовано, прийнято нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із прийнятими судовими рішеннями, Товариство з додатковою відповідальністю "Олешинське" звернулося до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 31.05.2017, а рішення Господарського суду Хмельницької області від 27.03.2017 залишити в силі. Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не дослідив належним чином обставини справи, а саме те, що спірні рішення Олешинської сільської ради позбавили права власності Товариства з додатковою відповідальністю "Олешинське" на належну йому земельну ділянку, оскільки саме на підставах цих рішень в реєстрі речових прав на нерухоме майно відбулася реєстрація земельної ділянки площею 0,8335 га, як земельної ділянки комунальної власності, а також не надав належної правової оцінки доказам, які містяться в матеріалах справи, що, в свою чергу, призвело до порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.09.2017 справа повинна розглядатись у складі колегії суддів: головуючий суддя - Данилова М.В., судді Алєєва І.В., Корсак В.А.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 26.09.2017 касаційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду на 26.10.2017.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, присутнього у судовому засіданні 26.10.2017 представника позивача, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, Відкритому акціонерному товариству "Олешинське" відповідно до Державного акта від 29.02.2000 було передано у колективну власність для ведення товарного сільськогосподарського виробництва 3045,2 га землі згідно з планом.

30.08.2005 між Відкритим акціонерним товариством "Олешинське" в особі голови правління ОСОБА_7 (продавець) та ОСОБА_8 (покупець) укладено договір купівлі-продажу нежитлового приміщення, відповідно до умов якого продавець продав, а покупець купив приміщення машинного двору, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1

У власність покупця переходить: приміщення машинного двору загальною площею 1150,5 кв.м (який складається з двох гаражів площею 603,5 кв.м, площею 547 кв.м), згідно з витягом з реєстру прав власності на нерухоме майно виданого Хмельницьким бюро технічної інвентаризації 20.07.2005 за № 7830213 (п. 2 договору). Відчужуване приміщення машинного двору належить продавцю на підставі наказу Фонду державного майна України регіонального відділення по Хмельницькій області від 21.11.1997 за № 859 та зареєстрованого в Хмельницькому БТІ 13.03.2002, р. № 1, записане в реєстрову книгу № 1 (п. 3 договору).

Пунктом 4 договору визначено, що земля, на якій розташоване приміщення не є власністю продавця - Відкритого акціонерного товариства "Олешинське".

Рішенням № 6 від 10.02.2006 "Про надання дозволу на проведення інвентаризації земельної ділянки для обслуговування гаражів в с. Олешин" Олешинська сільська рада, розглянувши заяву жительки с. Під.- Олексинець Гоородоцького району ОСОБА_8 про надання дозволу на проведення інвентаризації земельної ділянки для обслуговування гаражів та на основі статті 35 Закону України "Про землеустрій", вирішила: у зв'язку із викупом транспортних гаражів по АДРЕСА_2 надати дозвіл на проведення інвентаризації земельної ділянки для обслуговування цих гаражів.

Рішенням № 3 від 16.03.2006 "Про затвердження технічної документації на виділення земельної ділянки в оренду з правом викупу" Олешинська сільська рада, розглянувши заяву жительки с. Під.- Олексинець Городоцького району ОСОБА_8 про виділення їй 0,83 га землі в оренду на 50 років з правом викупу по АДРЕСА_1 для обслуговування гаражів та керуючись статтями 92, 124, 125, 126 Земельного кодексу України, вирішила: затвердити технічну документацію на виділення земельної ділянки 0,83 га в оренду з правом викупу для обслуговування гаражів; виділити земельну ділянку по АДРЕСА_2 площею 0,83 га в оренду на 50 років з правом викупу для обслуговування гаражів ОСОБА_8.

16.03.2006 між Олешинською сільською радою (орендодавця) та ОСОБА_8 (орендарем) підписано договір оренди земельної ділянки № 3, відповідно до умов якого орендодавець на підставі рішення сесії № 3 від 16.03.2006 надає, а орендар приймає в строкове платне володіння і користування земельну ділянку, яка знаходиться в с. Олешин Хмельницького району Хмельницької області. Земельна ділянка виділена в натурі (на місцевості) у встановленому законом порядку (розділ 1 договору).

Розділом 2 договору визначено, що в оренду передається земельна ділянка площею 0,8335 га.

Договір укладено строком на 49 років, починаючи з дати його реєстрації і до 15.03.2055 (п. 3.2 договору).

З заповіту ОСОБА_8 від 18.06.2010, який міститься в матеріалах справи, вбачається, що все майно, і взагалі все те, що їй належало остання заповіла ОСОБА_6.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_8 померла, підтверджується свідоцтвом про смерть від 03.06.2014 Серії НОМЕР_1

Відповідно до довідки приватного нотаріуса Городоцького районного нотаріального округу Хмельницької області ОСОБА_9 № 107/01-16 від 17.02.2017, ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_2 народження є єдиним спадкоємцем ОСОБА_8, який належним чином прийняв та оформив спадщину.

У 2017 році Товариство з додатковою відповідальністю "Олешинське" (створено шляхом перетворення з Відкритого акціонерного товариства "Олешинське") звернулося до суду з позовом, в якому просило скасувати рішення Олешинської сільської ради №6 від 10.02.2006 "Про надання дозволу на проведення інвентаризації земельної ділянки для обслуговування гаражів в с. Олешин" та №3 від 16.03.2006 "Про затвердження технічної документації на виділення земельної ділянки в оренду з правом викупу", як такі, що прийняті з порушенням чинного законодавства.

Місцевий господарський суд задовольняючи позовні вимоги Товариства з додатковою відповідальністю "Олешинське" зазначав про те, що спірні рішення Олешинської сільської ради №6 від 10.02.2006 та №3 від 16.03.2006 прийняті з порушенням вимог земельного законодавства, оскільки сільська рада не мала повноважень на розпорядження зазначеною земельною ділянкою. Також суд вказав про те, що оспорюванні рішення сільської ради приймались у 2006 році для обслуговування ОСОБА_8 чужих гаражів, які з 19.10.2005 належали ОСОБА_6. У задоволенні клопотання про застосування строку позовної давності судом було відмовлено у зв'язку з поданням такого клопотання третьою особою без самостійних вимог.

Скасовуючи рішення місцевого господарського суду та приймаючи нове про відмову у задоволенні позовних вимог, апеляційний господарський суд виходив з того, що спірні рішення Олешинської сільської ради №6 від 10.02.2006 та №3 від 16.03.2006 вичерпали свою дію внаслідок їх виконання, як акти ненормативного характеру. У задоволенні клопотання про застосування строку позовної давності суд апеляційної інстанції відмовив.

Суд касаційної інстанції погоджується з постановою апеляційного господарського суду щодо відмови у задоволенні позовних вимог, однак змінює її мотивувальну частину.

За приписами 15 Цивільного кодексу України кожна сторона має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилось або зникло як таке, порушення права пов'язане з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Таким чином, у розумінні закону, суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

За приписами процесуального законодавства захисту в господарському суді підлягає не лише порушене суб'єктивне право, а й охоронюваний законом інтерес.

У рішенні Конституційного Суду України від 01.12.2004 № 18-рп/2004 (справа про охоронюваний законом інтерес) дано офіційне тлумачення поняття "охоронюваний законом інтерес", як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Згідно з абзацами 2, 3 пункту 3.5 вказаного Рішення Конституційного Суду України, відповідно до частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України, способами захисту інтересів, зокрема, є: припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Інтерес може бути як охоронюваним законом, правоохоронюваним, законним, так і незаконним, тобто таким, що не захищається ні законом, ні правом, не повинен задовольнятися чи забезпечуватися ними, оскільки такий інтерес спрямований на ущемлення прав і свобод інших фізичних і юридичних осіб, обмежує захищені Конституцією та законами України інтереси суспільства, держави або не відповідає Конституції чи законам України, загальновизнаним принципам права.

Тобто, інтерес позивача має бути законним, не суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам та відповідати критеріям охоронюваного законом інтересу, офіційне тлумачення якого дано в резолютивній частині вказаного Рішення Конституційного Суду України.

Так, правовідносини у даній справі виникли з приводу скасування рішень Олешинської сільської ради №6 від 10.02.2006 та №3 від 16.03.2006, якими як зазначає Товариство з додатковою відповідальністю "Олешинське", порушується його охоронюване законом право на земельну ділянку.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Частинами 1 та 10 статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" встановлено, що рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Акт державного чи іншого органу - це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин.

Підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - Товариства з додатковою відповідальністю "Олешинське" у справі.

Здійснюючи судовий розгляд справи судом апеляційної інстанції було встановлено відсутність підстав, встановлених чинним законодавством, для скасування рішень Олешинської сільської ради №6 від 10.02.2006 "Про надання дозволу на проведення інвентаризації земельної ділянки для обслуговування гаражів в с. Олешин" та №3 від 16.03.2006 "Про затвердження технічної документації на виділення земельної ділянки в оренду з правом викупу".

Колегія суддів з таким висновком суду апеляційної інстанції погоджується та зазначає про таке.

У відповідно до статті 377 Цивільного кодексу України (у редакції чинній на момент набуття ОСОБА_8 права власності на нерухоме майно) до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором.

Якщо договором про відчуження житлового будинку, будівлі або споруди розмір земельної ділянки не визначений, до набувача переходить право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка є необхідною для їх обслуговування.

Якщо житловий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, наданій у користування, то у разі їх відчуження до набувача переходить право користування тією частиною земельної ділянки, на якій вони розміщені, та частиною ділянки, яка необхідна для їх обслуговування.

Підстави набуття прав на землю визначені розділом IV Земельного кодексу України.

Згідно частин 1, 2 статті 120 Земельного кодексу України (у редакції чинній на момент набуття ОСОБА_8 права власності на нерухоме майно) при переході права власності на будівлю і споруду право власності на земельну ділянку або її частину може переходити на підставі цивільно-правових угод, а право користування - на підставі договору оренди. При відчуженні будівель та споруд, які розташовані на орендованій земельній ділянці, право на земельну ділянку визначається згідно з договором оренди земельної ділянки.

Отже, з системного аналізу зазначених законодавчих приписів слід дійти висновку, що з виникненням права власності на будівлю чи споруду до власника переходить право набуття у власність або у користування земельної ділянки, на якій розташована належна йому на праві власності будівля чи споруда з метою можливості її обслуговування.

Як вбачається з матеріалів справи, 30.08.2005 на підставі договору купівлі-продажу ОСОБА_8 придбала у Відкритого акціонерного товариства "Олешинське" в особі голови правління ОСОБА_7 приміщення машинного двору загальною площею 1150,5 кв.м.

З договору купівлі-продажу, а саме п. 4, вбачається, що земля, на якій розташоване зазначене вище нежитлове приміщення не було власністю Відкритого акціонерного товариства "Олешинське".

Вищезазначений договір купівлі-продажу є чинним та Товариством з додатковою відповідальністю "Олешинське" не оскаржувався.

В подальшому, рішенням № 3 від 16.03.2006 Олешинська сільська рада, розглянувши заяву ОСОБА_8 про виділення їй 0,83 га землі в оренду на 50 років з правом викупу по АДРЕСА_1 для обслуговування гаражів, вирішила затвердити технічну документацію на виділення земельної ділянки 0,83 га в оренду з правом викупу для обслуговування гаражів та виділити земельну ділянку по АДРЕСА_2 площею 0,83 га в оренду на 50 років з правом викупу для обслуговування гаражів ОСОБА_8.

16.03.2006 на підставі вищевказаного рішення Олешинська сільська рада (власник земельної ділянки), надала в оренду ОСОБА_8 земельну ділянку з правом викупу для обслуговування гаражів площею 0,8335 га, права третіх осіб на яку відсутні. Договір було укладено на 49 років.

Таким чином, ставши власником приміщення машинного двору ОСОБА_8 правомірно ініціювало одержання земельної ділянки на правах оренди у власника земельної ділянки - Олешинської сільської ради, а отже сільська рада, реалізуючи надані їй законом повноваження щодо розпорядження спірною земельною ділянкою правомірно надала її в оренду.

Пунктом 7.2 договору оренди визначено, що договір припиняється у разі смерті орендаря і відмови його спадкоємців від виконання умов цього договору або відсутності таких спадкоємців.

З огляду на матеріали справи, після своєї смерті ОСОБА_8 все майно, і взагалі все те, що їй належало заповіла ОСОБА_6, який на даний час є законним користувачем приміщень машинного двору загальною площею 1150,5 кв.м. та орендарем спірної земельної ділянки.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог, адже звертаючись до суду з позовом Товариство з додатковою відповідальністю "Олешинське" належними доказами не підтвердило в чому саме полягає порушення його прав при винесенні Олешинською сільською радою оскаржуваних рішень.

До того ж, Державний акт на право колективної власності на землю виданий 29.02.2000 Відкритому акціонерному товариству "Олешинське" не є належним та допустимим доказом права власності Товариства з додатковою відповідальністю "Олешинське" на земельну ділянку площею 7,1 га, оскільки Державний акт було видано Відкритому акціонерному товариству "Олешинське" на земельну ділянку площею 3045,2 га.

Зі змісту статті 1117 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що завданням господарського суду касаційної інстанції є перевірка застосування судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених судами фактичних обставин справи. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до статті 1119 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право змінити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції.

З огляду на зазначене, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновком апеляційного господарського суду щодо відмови у задоволенні позовних вимог, однак змінює мотивувальну частину.

Враховуючи наведене, та керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу Товариства з додатковою відповідальністю "Олешинське" залишити без задоволення.

Постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 31.05.2017 у справі №924/31/17 Господарського суду Хмельницької області залишити без змін.

Головуючий суддя М.Данилова

Судді І.Алєєва

В.Корсак