Постанова № 69999923, 11.10.2017, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

11 жовтня 2017 року № 826/2407/17

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі:

головуючого судді Аблова Є.В.,

при секретарі судового засідання Борсуковській А.О.,

за участю сторін:

представника позивачів - ОСОБА_1,

представника відповідача - Місяць В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом ОСОБА_3

до Служби зовнішньої розвідки України

про визнання протиправними дій, скасування наказів, поновлення на службі, стягнення суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, а також визнання протиправними дій, -

ВСТАНОВИВ:

З позовом до Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_3 (далі - позивач) до Служби зовнішньої розвідки України (далі - відповідач, СЗРУ), в якому з урахуванням уточнених позовних вимог, просив:

визнати протиправними дії СЗРУ, що полягають у звільненні позивача з військової служби в запас наказом №18-ос від 16.01.2017 року;

визнати протиправним та скасувати наказ №18-ос від 16.01.2017 року;

зобов'язати СЗРУ поновити на військовій службі позивача на попередній або рівнозначній посаді;

зобов'язати СЗРУ виплатити позивачу середній заробіток за весь час вимушеного прогулу за період з 17.01.2017 року та станом на день постановлення судового рішення у справі;

визнати протиправною дію відповідача, що полягає у відмові звільнити позивача з військової служби відповідно до Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення порядку проходження військової служби" від 06.12.2016 року та наявності вислуги у 18 місяців з дати продовження дії контракту (09.07.2015 року) на підставі рапорту від 10.01.2017 року;

визнати протиправною дію відповідача, що полягає у відмові надати допуск позивачу до державної таємниці на підставі рапорту від 10.01.2017 року.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі, просив їх задовольнити. В обґрунтування заявлених позовних вимог зазначив, що передумовою звільнення позивача з військової служби послугувало скасування допуску до державної таємниці 07.04.2016 року, а підставою для звільнення стала невідповідність займаній посаді у зв'язку з неможливістю виконання покладених на військовослужбовця обов'язків згідно номенклатури посади, внаслідок скасування допуску до державної таємниці.

Позивач вважає, що відповідач звільнив його незаконно, з порушенням порядку звільнення під час особливого періоду (який, на думку командування Служби зовнішньої розвідки України, наразі діє в Україні), а також за відсутності правових підстав для звільнення за службовою невідповідністю та за відсутності передумов для встановлення невідповідності позивача займаній посаді, а також з порушенням порядку для звільнення з військової служби у зв'язку з скасуванням допуску до державної таємниці.

Представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечував, вказавши на те, що в особливий період (крім проведення мобілізації та воєнного стану) для військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом та строк контракту яких закінчився після 06 січня 2017 року, військова служба може бути продовжена за новими контрактами на строки, визначені чинним законодавством або вони можуть бути звільнені з військової служби у зв'язку із закінченням строку контракту у встановленому порядку, також можуть бути звільнені з військової служби військовослужбовці, які в особливий період (крім проведення мобілізації та ведення воєнного стану) проходять військову службу за контрактом, дію якого було продовжено понад встановлені строки на період до оголошення демобілізації та які вислужили не менше 18 місяців з дати продовження дії контракту, якщо вони не висловили бажання продовжити військову службу.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом 07 липня 2010 року між Службою зовнішньої розвідки України в особі Голови Служби зовнішньої розвідки України ОСОБА_4 та позивачем було укладено контракт про проходження військової служби в Службі зовнішньої розвідки України, який вступив в дію 09 липня 2010 року, строком на 5 років до 09 липня 2015 року. Позивач займав посаду спеціаліста 1 категорії 1 відділу 1 служби 1 управління 3 департаменту Служби зовнішньої розвідки України.

Як визначено в контракті, сторони зобов'язуються не пізніше як за два місяці до закінчення строку контракту повідомити одна одну про намір щодо укладення нового контракту.

У березні 2016 року позивач звернувся до Служби безпеки України із заявою щодо скасування доступу до державної таємниці, яку задоволено та розпорядженням №88д від 07.04.2016 року Центрального управління Служби безпеки України позивачу скасовано такий допуск.

10.01.2017 року позивач звернувся до командування Служби зовнішньої розвідки України з рапортом про звільненням з військової служби у зв'язку з закінченням строку дії п'ятирічного контракту від 09.07.2010 року та враховуючи наявність вислуги 18 місяців з дати продовження дії контракту.

З пояснень позивача вбачається, що відповідач не повідомив його про результати розгляду рапорту від 10.01.2017 року.

Водночас 16.01.2017 року позивача було звільнено з військової служби в запас та виключено із списків особового складу військової частини згідно наказу командиру військової частини К1410 №18-ос від 16.01.2017 року на підставі підпункту "е" пункту 64 Указу Президента України "Про Положення про проходження військової служби військовослужбовцями Служби зовнішньої розвідки України" від 17.07.2006 року 619/2006.

Позивач зазначив в судовому засіданні, що з вказаним наказом не ознайомлений, його копію не отримував, трудову книжку відповідачем позивачу на день звернення до суду з позовом не видано.

Так, нормативно-правовим актом, який здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби, є Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу».

Відповідно до частини першої статті 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Згідно з частиною першою статті 4 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», Збройні Сили України та інші військові формування комплектуються військовослужбовцями шляхом: призову громадян України на військову службу; прийняття громадян України на військову службу за контрактом.

Приписами частини першої статті 19 «Про військовий обов'язок і військову службу» передбачено, що військовослужбовці, які проходять кадрову або строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, громадяни призовного віку, які мають вищу, професійно-технічну, повну або базову загальну середню освіту і не проходили строкової військової служби, військовозобов'язані, а також жінки, які не перебувають на військовому обліку, укладають контракт про проходження військової служби за контрактом з додержанням умов, передбачених статтею 20 цього Закону.

Для громадян України, які приймаються на військову службу за контрактом та призначаються на посади, установлюються такі строки військової служби в календарному обчисленні: для осіб рядового складу - 3 роки; для осіб сержантського і старшинського складу - від 3 до 5 років; для курсантів вищих військових навчальних закладів та військових навчальних підрозділів вищих навчальних закладів - час навчання у вищому військовому навчальному закладі або військовому навчальному підрозділі вищого навчального закладу; для осіб офіцерського складу: для громадян, яким первинне військове звання присвоєно після проходження повного курсу військової підготовки за програмою підготовки офіцерів запасу або в порядку атестування осіб до присвоєння первинних військових звань офіцерського складу запасу, - від 2 до 5 років; для інших громадян - від 1 до 5 років (частини другої статті 23 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу»).

Наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 року №170 затверджено про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, пунктом 2.12 якої передбачено, що контракт про проходження служби припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби за підставами, визначеними пунктом 35 Положення.

У свою чергу, Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, відповідно до пункту 35 якого, контракт припиняється (розривається), а військовослужбовець звільняється з військової служби (крім випадку, передбаченого пунктом 195 цього Положення): 1) за рішенням командування військової частини за наявності підстав, передбачених пунктами «а», «б», «в», «г», «е», «є», «ж», «и», «і», «ї», «й» та «л» частини шостої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу»; 2) за рішенням військовослужбовця за наявності підстав, передбачених пунктами «а», «б», «в», «д», «з», «к» та «м» частини шостої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».

Згідно з частиною другою статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», звільнення зі служби проводиться: а) військовослужбовців строкової служби, які вислужили встановлені строки служби, - на підставі Указу Президента України та на підставах, передбачених частиною восьмою цієї статті; б) військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом, - на підставах, передбачених частиною шостою, з урахуванням випадків, визначених частиною восьмою цієї статті; в) осіб офіцерського складу, які проходять кадрову військову службу, - на підставах, передбачених частиною сьомою, з урахуванням випадків, визначених частиною восьмою цієї статті; г) осіб офіцерського складу, які проходять військову службу за призовом, - після закінчення встановлених строків військової служби та на підставах, передбачених частиною восьмою цієї статті; ґ) військовослужбовці, призвані на військову службу в особливий період, - на підставах, передбачених частиною восьмою цієї статті.

Частиною шостою статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» визначено, що контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби: а) у зв'язку із закінченням строку контракту; б) за станом здоров'я - на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність або обмежену придатність до військової служби; в) за віком - у разі досягнення граничного віку перебування на військовій службі; г) у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів - у разі неможливості їх використання на службі; д) через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких встановлено Кабінетом Міністрів України; е) через службову невідповідність; є) у зв'язку з обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили, яким призначено покарання у виді позбавлення волі, обмеження волі, позбавлення військового звання чи позбавлення права займати певні посади; ж) у зв'язку з позбавленням військового звання в дисциплінарному порядку; з) у зв'язку із систематичним невиконанням умов контракту командуванням (за бажанням військовослужбовця); и) у зв'язку із систематичним невиконанням умов контракту військовослужбовцем; і) у зв'язку з набранням законної сили судовим рішенням, відповідно до якого військовослужбовця притягнуто до відповідальності за адміністративне корупційне правопорушення, пов'язане з порушенням обмежень, передбачених Законом України «Про запобігання корупції»; ї) у зв'язку з неможливістю переведення на іншу посаду у разі безпосереднього підпорядкування близькій особі; й) у зв'язку із встановленням за результатами спеціальної перевірки, яка здійснюється під час доукомплектування Збройних Сил України та інших військових формувань у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці України, відомостей, які не відповідають установленим законодавством вимогам для зайняття посади (прийому на військову службу); к) у зв'язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу військовослужбовцем - жінкою, яка має дитину (дітей) віком до 18 років; л) у зв'язку із застосуванням заборони, передбаченої частинами третьою та четвертою статті 1 Закону України "Про очищення влади"; м) у зв'язку із закінченням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу за новим контрактом військовослужбовцями, які проходили військову службу за контрактом, укладеним на умовах, передбачених абзацом другим частини третьої статті 23 цього Закону.

Разом з тим, відповідно до частини третьої статті 23 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" (у редакції, яка діяла станом на момент виникнення спірних правовідносин), для громадян, які приймаються на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення правового режиму воєнного стану та призначаються на посади, строк військової служби в календарному обчисленні встановлюється до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію.

Положеннями пункту 2 частини дев'ятої статті 23 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" (у редакції, яка діяла станом на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що для військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом, дія контракту продовжується понад встановлені строки на період до оголошення демобілізації, крім випадків, визначених абзацом другим частини третьої цієї статті та частиною восьмою статті 26 цього Закону.

Разом з тим, суд звертає увагу, що пунктом 2 Прикінцевих положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення порядку проходження військової служби" від 06.12.2016 №1769-VIII передбачено, що право на звільнення з військової служби набувають військовослужбовці:

які проходять військову службу за контрактом, дію якого було продовжено понад встановлені строки на період до оголошення демобілізації та які вислужили не менше 18 місяців з дати продовження дії контракту, крім випадків, визначених абзацом другим частини третьої статті 23 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу";

які уклали контракт на строк до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію та вислужили не менше 24 місяців військової служби за контрактом.

Такі особи можуть продовжувати військову службу за новим контрактом, що укладається на умовах, передбачених частиною четвертою статті 23 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", якщо вони виявили таке бажання.

Звільнення таких військовослужбовців з військової служби здійснюється (за бажанням військовослужбовця) у строки та в обсягах, визначених центральними органами виконавчої влади, які відповідно до закону здійснюють керівництво військовими формуваннями, не пізніше одного року з дня набрання чинності цим Законом.

Проаналізувавши вищенаведені норми законодавства, можна зробити висновок про те, що закінчення дії строку контракту є підставою для його розірвання у тому випадку, якщо не було виявлено бажання військовослужбовця укласти новий контракт, при цьому в односторонньому порядку продовження дії строку контракту на проходження військової служби понад встановлений контрактом строк можливо лише виключно у разі настання особливого періоду.

Отже, на момент закінчення строку дії контракту позивача законодавчо було передбачено для військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом продовження дій контракту понад встановлені строки на період до оголошення демобілізації у разі настання особливого періоду, крім випадків передбачених частиною восьмою статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу".

У свою чергу, визначення поняття "особливого періоду" міститься в абзаці одинадцятому статті 1 Закону України "Про оборону України" від 06.12.1991 року №1932-XII (далі - Закон № 1932-XII), у якому передбачено, що особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Також, визначення поняття "особливого періоду" наведено у статті 1 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" від 21.10.1993 №3543-XII (далі - Закон № 3543-XII), за змістом якої особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

У розумінні цієї ж статті Закону № 3543-XII, мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.

Отже, за змістом наведеної норми особливий період настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію.

Так, Указом в.о. Президента України "Про часткову мобілізацію" № 303/2014 від 17 березня 2014 року, затверджений Законом України № 1126-VII від 18 березня 2014 року у зв'язку з різким ускладненням внутрішньополітичної обстановки, втручанням Російської Федерації у внутрішні справи України, зростанням соціальної напруги в Автономній Республіці Крим і місті Севастополі, оголошено та розпочато часткову мобілізацію.

Указом в.о. Президента України "Про часткову мобілізацію" 454/2014 від 06 травня 2014 року, затверджений Законом України № 1240-VII від 06 травня 2014 року у зв'язку з різким ускладненням внутрішньополітичної обстановки у південних і східних регіонах держави внаслідок дальшого втручання Російської Федерації у внутрішні справи України, зростанням соціальної напруги в державі, оголошено та розпочато часткову мобілізацію.

Указом Президента України "Про часткову мобілізацію" 607/2014 від 21 липня 2014 року, у зв'язку з поширенням проявів тероризму на території України, що призводять до загибелі мирного населення, військовослужбовців і працівників військових формувань та правоохоронних органів України у східних регіонах держави, концентрацією угруповань військ (сил) зі значним наступальним потенціалом на території Російської Федерації поблизу державного кордону України, загрозою нападу, небезпекою державній незалежності України, з метою забезпечення оборони держави, оголошено та розпочато часткову мобілізацію.

Указом Президента України від 14.01.2015 року № 15, який затверджено Законом України від 15.01.2015року №113-VІІІ, оголошено протягом 2015 року часткову мобілізацію у три черги протягом 210 діб із дня набрання чинності цим Указом. Закон України від 15.01.2015 року № 113-VІІІ "Про затвердження Указу Президента України "Про часткову мобілізацію" набрав чинності 20.01.2015 року.

В умовах відсутності рішення про оголошення війни або мобілізації чи закінчення строків, встановлених для проведення мобілізації, особливий період не діє.

З огляду на викладене, суд зазначає, що, оскільки діючі Укази Президента України про мобілізацію вичерпали свою дію виконанням, час проведення мобілізації минув, а воєнний час чи частково відбудовний період після закінчення воєнних дій у країні відсутні, доводи відповідача щодо продовження терміну проходження військової служби позивачем за контрактом від 07.07.2010 року з підстав дії особливого періоду є необґрунтованими.

Одночасно суд зазначає, що відповідно до укладеного контракту між СЗРУ та позивачем, останній не вважається призваним на військову службу під час мобілізації, тому Укази Президента щодо демобілізації не поширюють свою дію на правовідносини, що склались між сторонами.

Відповідно до Положення про проходження військової служби військовослужбовцями Служби зовнішньої розвідки України, затвердженого Указом Президента України від 17.07.2006 року №619/2006, у разі оголошення мобілізації військовослужбовці продовжують проходити військову службу, за винятком військовослужбовців-жінок, які мають дітей віком до 16 років, якщо вони не виявили бажання продовжувати службу. Звільнення з військової служби у зв'язку із закінченням строку контракту припиняється до особливого розпорядження.

Таким чином, рішення військовослужбовця про розірвання контракту за умови закінчення його строку є підставою для припинення військової служби за контрактом на підставі пункту "а" частини 6 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу".

Відповідно до частини другої статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

Враховуючи, що позивач виявив бажання звільнитися з військової служби, про що подав відповідну заяву 10.01.2017 року, яку залишено без реагування СЗРУ, позовні вимоги позивача підлягають задоволенню у частині зміни формулювання підаств звільнення.

Відтак, для повного захисту прав, свобод та інтересів позивача, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та зобов'язати відповідача внести зміни до наказу №18-ос від 16.01.2017 року щодо звільнення позивача, зазначивши в наказі причину звільнення: "звільнити у зв'язку з закінченням строку дії п'ятирічного контракту від 09 липня 2010 року, відповідно до Закону України №5337 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення порядку проходження військової служби".

Водночас вимоги позивача про визнання протиправними дії СЗРУ, що полягають у звільненні позивача з військової служби в запас наказом №18-ос від 16.01.2017 року не підлягають задоволенню, так як останній самостійно подав рапорт про звільнення, чим виявив своє бажання закінчити проходження військової служби.

З тих же підстав не заслуговують на увагу і доводи позивача про необхідність задоволення позовних вимог в частині зобов'язання СЗРУ поновити на військовій службі позивача на попередній або рівнозначній посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та визнання протиправною дії відповідача, що полягає у відмові надати допуск позивачу до державної таємниці на підставі рапорту від 10.01.2017 року, оскільки доказів відкликання рапорту матеріали справи не містять.

Згідно з частин 1 та 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Оскільки, відповідачем у справі не доведено правомірності оскаржуваного наказу в частині визначення підставою для звільнення позивача підпункту "е" пункту 64 Указу Президента України "Про Положення про проходження військової служби військовослужбовцями Служби зовнішньої розвідки України" від 17.07.2006 року 619/2006, слід зобов'язати відповідача внести зміни до наказу №18-ос від 16.01.2017 року щодо підстав звільнення позивача.

Керуючись статтями 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд-

ПОСТАНОВИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_3 задовольнити частково.

Зобов'язати Службу зовнішньої розвідки України внести зміни до наказу №18-ос від 16.01.2017 року щодо звільнення ОСОБА_3, зазначивши в наказі причину звільнення: "звільнити у зв'язку з закінченням строку дії п'ятирічного контракту від 09 липня 2010 року, відповідно до Закону України №5337 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення порядку проходження військової служби".

У задоволенні іншої частин позовних вимог відмовити.

Постанова, відповідно до частини першої статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня отримання копії постанови за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя Є.В. Аблов