Постанова № 69997749, 13.10.2017, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 червня 2017 року Справа № 804/2786/17

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі

головуючого судді Тулянцевої І.В.,

при секретарі Баришниковій Д.Г.

за участю:

представника позивача ОСОБА_1

представника відповідача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпрі адміністративну справу за позовом Першотравенського міського житлово комунального підприємства до Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області про скасування постанови про накладення арешту, -

ВСТАНОВИВ:

03.05.2017 року Першотравенське міське житлово комунальне підприємство звернулось до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області в якому просив визнати неправомірною та скасувати постанову від 10.04.2017 року в частині накладення арешту на житловий фонд міста Першотравенська Дніпропетровської області, що передано у комунальну власність.

24.05.2017 року було подано уточнений позов в якому позивач просив скасувати постанову від 10.04.2017 року в частині накладення арешту на житловий фонд міста Першотравенська Дніпропетровської області, що передано у комунальну власність.

В обґрунтування позову позивачем зазначено, що 30.06.2003 року відповідно до договору між Першотравенською міською радою та Державною холдинговою компанією «Павлоградвугілля», затвердженого рішенням Першотравенської міської ради № 56 14/XXIV від 04.07.2004 року, житловий фонд міста, який складається з 217 житлових будинків, було передано у комунальну власність територіальної громади міста Першотравенськ. У звязку із складним фінансовим становищем та неможливістю виконання договірних зобовязань та сплаті обовязкових платежів, рішеннями судів з позивача стягнуто заборгованість. На момент звернення до суду виконавчою службою було відкрито 108 виконавчих проваджень на загальну суму 47669 тис. грн. 10.04.2017 року головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області ОСОБА_2 було винесено постанову, якою на все майно, що належить позивачу було накладено арешт. Вважаючи, що постанова держаного виконавця про накладення арешту була винесена безпідставно, оскільки позивач не є власником житлового фонду міста, а є лише балансоутримувачем, просять скасувати вказану постанову та звільнити майно з під арешту.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримала та просила позов задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача проти позову заперечувала та просила у його задоволенні відмовити. В судовому засіданні представник пояснила, що на виконанні у Відділі примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області знаходиться зведене виконавче провадження № 26552357 про стягнення грошових коштів з боржника Першотравенського міського житлово комунального підприємства. В рамках примусового виконання рішення по вказаному провадженню 10.04.2017 року було винесено постанову про арешт майна боржника. Вважають, що оскаржувана постанова державним виконавцем була винесена у відповідності до норм Закону України «Про виконавче провадження» правомірно і підстави для її скасування відсутні. Та обставина, що майно на яке накладено арешт знаходиться у комунальній власності, не є перешкодою для накладення арешту, оскільки ні Законом України «Про виконавче провадження» ні Інструкцією з організації примусового виконання рішень, таких обмежень не передбачено.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши подані документи і матеріали, вивчивши матеріали справи та оцінивши їх у сукупності, при розгляді справи виходить з наступного.

В ході розгляду справи судом встановлено, що на виконанні у Відділі примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області знаходиться зведене виконавче провадження № 26552357 про стягнення грошових коштів з боржника Першотравенського міського житлово комунального підприємства у розмірі 47668989,03 грн.

Постановою держаного виконавця органу державної виконавчої служби Першотравенського міського управління юстиції ОСОБА_3 № ВП 43303521 від 11.08.2014 року було накладено арешт на кошти у межах суми заборгованості 1502823,5 грн.

Постановою держаного виконавця органу державної виконавчої служби Першотравенського міського управління юстиції ОСОБА_3 № ВП 44036010 від 28.08.2014 року було накладено арешт на кошти у межах суми заборгованості 1007317 грн.

Постановою головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області ОСОБА_2 від 10.04.2017 року № ВП 53564770 було накладено арешт на все майно боржника у межах суми звернення стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів 47668989,03 грн.

Постанова про арешт майна боржника від 10.04.2017 року була отримана Першотравенським міським житлово комунальним господарством 27.04.2017 року, та будучи з нею незгодним, позивач 04.05.2017 року звернувся до суду.

Перевіряючи юридичну та фактичну обґрунтованість спірного акту індивідуальної дії на відповідність вимогам ч.3 ст.2 КАС України, проаналізувавши положення законодавчих актів, якими врегульовані спірні правовідносини, суд зауважує на наступному.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 року № 1404 VIII (далі Закон України № 1404 VIII), виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Виконавець зобовязаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії (ч. 1 ст. 18 Закону України № 1404 VIII).

Державний виконавець, зокрема, здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення, у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом. Виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку (ч. 3 ст. 18 Закону України № 1404 VIII).

Заходами примусового виконання рішень є, в тому числі, звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, обєкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами (ч. 1 ст. 10 Закону України № 1404 VIII).

Частиною 1 ст. 48 Закону України № 1404 VIII передбачено, що звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації. Про звернення стягнення на майно боржника виконавець виносить постанову.

Стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у національній та іноземній валютах, інші цінності, у тому числі на кошти на рахунках боржника у банках та інших фінансових установах (ч. 2 1 ст. 48 Закону України № 1404 VIII.

Стягнення на майно боржника звертається в розмірі та обсязі, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження, основної винагороди приватного виконавця. У разі якщо боржник володіє майном разом з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням виконавця (ч. 6 ст. 48 Закону України № 1404 VIII).

У разі відсутності у боржника - юридичної особи коштів в обсязі, необхідному для покриття заборгованості, стягнення звертається на інше майно, належне такому боржникові або закріплене за ним, у тому числі на майно, що обліковується на окремому балансі філії, представництва та іншого відокремленого підрозділу боржника - юридичної особи (крім майна, вилученого з цивільного обороту, або обмежено оборотоздатного майна, майна, на яке не може бути звернено стягнення), незалежно від того, хто фактично використовує таке майно (ч. 5 ст. 52 Закону України № 1404 VIII).

У разі якщо на зазначене у частині пятій цієї статті майно накладається арешт, воно реалізується в такій черговості: 1) майно, що безпосередньо не використовується у виробництві (предмети інтерєру офісів, готова продукція та товари тощо); 2) обєкти нерухомого майна, верстати, обладнання, інші основні засоби, а також сировина і матеріали, призначені для використання у виробництві (ч. 6 ст. 52 Закону України № 1404 VIII).

Арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника. Арешт на рухоме майно, що не підлягає державній реєстрації, накладається виконавцем лише після проведення його опису. Постанова про арешт майна (коштів) боржника виноситься виконавцем під час відкриття виконавчого провадження та не пізніше наступного робочого дня після виявлення майна (ч.1,2 ст. 56 Закону України №1404 VIII).

Відповідно до п. 7 Розділу VIII Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 року № 512/5, за зведеним виконавчим провадженням арешт накладається на загальну суму заборгованості за зведеним виконавчим провадженням з урахуванням стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження, основної винагороди приватного виконавця.

Тобто, наведеними нормами Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 року № 1404 VIII встановлено чітку послідовність дій державного виконавця щодо звернення стягнення на майно боржника.

Так, у разі відсутності у боржника - юридичної особи коштів в обсязі, необхідному для покриття заборгованості, стягнення звертається на інше майно, належне такому боржникові або закріплене за ним шляхом накладення арешту та реалізації такого майна.

Як було встановлено в ході розгляду справи, оскаржувана постанова від 10.04.2017 року про накладення арешту на все майно, що належить боржникові була винесена державним виконавцем у звязку із ненаданням Першотравенським житлово комунальним підприємством підтвердження про сплату суми заборгованості.

Вказаний факт про наявність несплаченої суми заборгованості у розмірі 47668989,03 грн., позивачем не спростовувався.

За таких обставин, суд зазначає, що в ході примусового виконання рішення про стягнення заборгованості з позивача, державним виконавцем правомірно було винесено 10.04.2017 року постанову про накладення арешту на все майно боржника, оскільки накладення арешту, в даному випадку, було здійснено за наявності обставини, що свідчили про відсутність у боржника коштів в обсязі, необхідному для покриття заборгованості.

Що стосується тверджень позивача з приводу того, що на майно комунального підприємства державним виконавцем на могло бути накладено арешт, оскільки воно є власністю територіальної громади міста Першотравенська і лише перебуває на балансі підприємства, суд зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 30.06.2003 року між Першотравенською міською радою та Державною холдинговою компанією «Павлоградвугілля» було укладено Договір про передачу державного житлового фонду м. Першотравенська з обслуговуваною інфраструктурою, що знаходиться на балансі ДХК «Павлоградвугілля» в комунальну власність територіальної громади м. Першотравенська.

Рішенням Першотравенської міської ради від 04.07.2003 року № 56-14/XXIV, Договір від 30.06.2003 року про передачу державного житлового фонду у комунальну власність територіальної громади міста Першотравенська було затверджено.

14.07.2003 року було підписано Зведений акт про прийняття передачу житлового фонду й обєктів комунального призначення, що знаходиться на балансі ДХК «Павлоградвугілля» в комунальну власність територіальної громади м. Першотравенська, в тому числі житловий фонд у кількості 217 будинків загальною площею 550974,1 м.кв.

Статутом Першотравенського міського житлово комунального підприємства, затвердженого рішенням Першотравенської міської ради від 07.06.2016 року № 109-9/VII, передбачено, що підприємство засноване на комунальній власності територіальної громади міста Першотравенська і знаходиться в управлінні Першотравенської міської ради (п. 1.1). Підприємство здійснює свою діяльність на основі і відповідно до діючого законодавства та Статуту. Вся господарсько економічна діяльність підприємства будується на принципі господарчого розрахунку (п. 3.2). Підприємство несе відповідальність за своїми зобовязаннями в межах належного йому комунального майна згідно чинного законодавства (п.3.6).

Суд також зазначає, що в силу частин 1, 3, 10 ст.78 Господарського кодексу України, комунальне унітарне підприємство утворюється компетентним органом місцевого самоврядування в розпорядчому порядку на базі відокремленої частини комунальної власності і входить до сфери його управління. Майно комунального унітарного підприємства перебуває у комунальній власності і закріплюється за таким підприємством на праві господарського відання (комунальне комерційне підприємство) або на праві оперативного управління (комунального некомерційного підприємства). Особливості господарської діяльності комунальних унітарних підприємств визначаються відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом щодо діяльності державних комерційних або казенних підприємств, а також інших вимог, передбачених законом.

Частиною 7 ст.77 ГК України передбачено, що казенне підприємство відповідає за свої зобов'язання лише коштами, що перебувають у його розпорядженні. У разі недостатності зазначених коштів, держава в особі органу, до сфери управління якого входить підприємство, несе повну субсидіарну відповідальність за зобов'язаннями казенного підприємства.

Згідно з ч. 8 ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21.05.1997 року № 280/97-ВР, право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб'єктів. Об'єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб'єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом.

Такий виняток передбачений, зокрема, Законом України «Про виконавче провадження».

Так, як було зазначено раніше, у разі відсутності у боржника - юридичної особи коштів в обсязі, необхідному для покриття заборгованості, стягнення звертається на інше майно, належне такому боржникові або закріплене за ним, у тому числі на майно, що обліковується на окремому балансі філії, представництва та іншого відокремленого підрозділу боржника - юридичної особи (крім майна, вилученого з цивільного обороту, або обмежено оборотоздатного майна, майна, на яке не може бути звернено стягнення), незалежно від того, хто фактично використовує таке майно (ч. 5 ст. 52 Закону України №1404 VIII).

У разі якщо на зазначене у частині пятій цієї статті майно накладається арешт, воно реалізується в такій черговості: 1) майно, що безпосередньо не використовується у виробництві (предмети інтерєру офісів, готова продукція та товари тощо); 2) обєкти нерухомого майна, верстати, обладнання, інші основні засоби, а також сировина і матеріали, призначені для використання у виробництві (ч. 6 ст. 52 Закону України № 1404 VIII).

Отже, наведені вище вимоги чинного законодавства встановлюють, що під час виконання рішень судів або інших органів (посадових осіб) про стягнення заборгованості шляхом звернення стягнення на майно боржників комунальної форми власності, державний виконавець здійснює виконавче провадження на загальних підставах у відповідності до вимог спеціального Закону України «Про виконавче провадження».

Суд також зазначає, що частиною 1 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

В ході розгляду справи було встановлено, що з відповідним позовом Першотравенська міська рада, як власник комунального майна із відповідним позовом до суду не зверталась.

З урахуванням наведеного, суд вважає, що позивачем обрано неналежним спосіб захисту порушених прав.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 3 статті 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних справах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч. 1 ст. 71, ст. 86 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Оскільки, в ході розгляду справи відповідачем було доведено правомірність винесення оскаржуваної постанови про накладення арешту на майно боржника, у задоволенні позову слід відмовити.

Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 128, 158, 162, 163, 167, 255, 257 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні адміністративного позову Першотравенського міського житлово комунального підприємства до Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області про скасування постанови про накладення арешту відмовити.

Постанова суду набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в порядку та у строки, встановлені статтею 186 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя І.В. Тулянцева