Рішення № 69996461, 30.10.2017, Деснянський районний суд м. Чернігова

Справа № 750/7625/17

Провадження № 2/750/2042/17

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 жовтня 2017 року м.Чернігів

Деснянський районний суд м. Чернігова у складі:

головуючого судді Карапута Л.В.,

секретаря Карацюба М.М.,

за участі представника позивача ОСОБА_1, відповідача ОСОБА_2, представника відповідачів ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду цивільну справу за позовом Приватного акціонерного товариства «Чернігівоблбуд» до ОСОБА_4, ОСОБА_2, які діють в своїх інтересах та неповнолітніх ОСОБА_5, ОСОБА_6 про виселення з гуртожитку,

встановив:

09.08.2017 року позивач звернувся до суду із позовом до відповідачів та просив виселити ОСОБА_4, ОСОБА_2 та неповнолітніх ОСОБА_5, ОСОБА_6 із малосімейного гуртожитку по вул. Рокосовського, 6-а, кімната 36 в м.Чернігові з наданням інших житлових приміщень у будівлі по вул. Толстого, 138-а, кімнати № 9, 11 загальною площею 37,1 кв. м. В обгрунтуваня позову зазначив таке. Приватне акціонерне товариство "Чернігівоблбуд" є правонаступником закритого акціонерного товариства «Чернігівоблбуд» та власником гуртожитку по вул. Рокоссовського, 6-а в м. Чернігові. В кімнаті №36 даного гуртожитку на сьогоднішній день зареєстровані та проживають ОСОБА_4 разом з дружиною ОСОБА_2 та дітьми ОСОБА_5 і ОСОБА_6. ОСОБА_4 вселився у вказану вище кімнату гуртожитку на підставі ордеру №6 від 20.06.2008 року виданого ЗАТ «Чернігівоблбуд» за одноосібним рішенням його керівника. Таке вселення було здійснене за клопотанням керівництва дочірнього підприємства «Чернігівцивільбуд-1» ЗАТ «Чернігівоблбуд» з яким він перебував у трудових відносинах з 09 жовтня 2006 року. ОСОБА_2 (дружина зареєстрована в даному житлі 13 листопада 2008 року без відома та згоди його власника). 20 травня 2015 року ОСОБА_2 В,М. звільнився з роботи за згодою сторін (п. 1 ч. 1 ст. 36 КЗпП України). В подальшому працевлаштовуватися в системі підприємств ПрАТ "Чернігівоблбуд" він відмовився, звільнити добровільно займану житлову кімнату №36 в вищевказаному гуртожитку також.

Представник позивача підтримав позовні вимоги та наполягав на їх задоволенні.

Відповідач ОСОБА_2 та представник відповідачів проти позову заперечували, посилаючись на те, що немає законних підстав для виселення.

Дослідивши матеріали справи суд вважає, що в задоволенні позовних вимог слід відмовити, виходячи з такого.

Згідно ст. 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду.

Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону.

Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Згідно п. 22 Постанови Пленуму ВСУ №2 від 12.04.1985 року «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» вирішуючи спори про виселення з гуртожитків, судам слід з'ясовувати, чи є гуртожитком приміщення, яке займає відповідач. Для цього, зокрема, необхідно витребувати дані про те, чи перебуває будинок, в якому розміщено таке приміщення, у віданні позивача; чи побудований він як гуртожиток або спеціально для нього переобладнаний; чи є дозвіл санепідстанції на його заселення як гуртожитку; чи зареєстрований він як гуртожиток у виконкомі районної, міської, районної в місті Ради; чи видавався відповідно до Положення про гуртожиток ордер на зайняття жилої площі в гуртожитку; чи укомплектований будинок (жиле приміщення) меблями, спеціальним устаткуванням, інвентарем, культурно-побутовими предметами, необхідними для проживання, занять і відпочинку громадян, чи є штати для обслуговування гуртожитку, як оплачується проживання і т.п. Судам слід враховувати, що гуртожитками є також спеціально побудовані підприємствами, установами, організаціями жилі будинки для малосімейних, щодо яких адміністрацією, органом громадської організації і профспілковим комітетом до початку будівництва прийнято рішення про їх використання як сімейних гуртожитків і вони зареєстровані у виконкомі як гуртожитки.

Судом встановлено, що гуртожиток по вул. Толстого, 138-а в м. Чернігові приватизований Чернігівським обласним проектним ремонтно-будівельним підприємством «Чернігівоблбуд», що підтверджується додатком до акту прийому-передачі майна Чернігівського обласного проектного ремонтно-будівельного підприємства «Чернігівоблбуд» (а.с. 9).

Наказом ДП «Чернігівцивільбуд-1» ЗАТ "Чернігівоблбуд" № К-630 від 09.10.2006 року ОСОБА_4 було прийнято на роботу по переводу з державного управління екології та природних ресурсів теслярем 3 р. з відрядною оплатою праці (а.с. 12).

ОСОБА_4 вселився у кімнату№ 36 гуртожитку по вул. Рокосовського, 6-а в м. Чернігові на підставі ордеру №6 від 20.06.2008 року виданого ЗАТ «Чернігівоблбуд» (а.с.11).

Відповідно до довідки № 79 від 01.08.2017 року в гуртожитку по вул. Рокосовського, 6-а в м. Чернігові в кімнаті № 36 зареєстровані ОСОБА_4, ОСОБА_2, ОСОБА_5, ОСОБА_6 (а.с.10).

Згідно наказу ДП «Чернігівцивільбуд-1» ЗАТ "Чернігівоблбуд" № 1 від 20.05.2015 року ОСОБА_4 звільнено за згодою сторін (а.с.13).

14.07.2017 року листом № 1/40 ОСОБА_4 було запропоновано разом із членами сім’ї здійснити переселення із гуртожитку по вул. Рокосовського, 6-а в м. Чернігові в гуртожиток по вул. Толстого, 138-а в м. Чернігові в кімнати 9, 11 (а.с.14).

Згідно акту від 20 квітня 2017 року кімнати 9,11 в гуртожитку по вул. Толстого, 138-а в м. Чернігові знаходяться в задовільному стані (а.с.20).

ОСОБА_7 районної у м.Чернігові ради від 05.07.2017 року № 01-35/ін.-218 ПАТ «Чернігівоблбуд» повідомлено, що оскільки згідно акту від 20 квітня 2017 року кімнати 9,11 в гуртожитку по вул. Толстого, 138-а в м. Чернігові знаходяться в задовільному стані, питання обстеження цих кімнат, відповідно до «Положення про Порядок обстеження стану жилих будинків з метою встановлення їх відповідності санітарним і технічним вимогам та визнання жилих будинків і жилих приміщень непридатними для проживання», затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР від 26.04.1984 р. № 189 не є предметом розгляду комісії з питань технічного стану житлового фонду району. Крім того, у наданій ПАТ «Чернігівоблбуд» експлікації внутрішніх площ будівлі на вул. Толстого, 138-а в м. Чернігові, приміщення № 9, 11 відсутні (а.с.21).

Згідно витягу з рішення № 262 від 20.11.2000 року кімнатам з №1 по № 53 по вул. Толстого, 138-а в м. Чернігові надано статус житлових (а.с.66).

Відповідно до ст. 127 ЖК УРСР для проживання робітників, службовців, студентів, учнів, а також інших громадян у період роботи або навчання можуть використовуватись гуртожитки. Для тимчасового проживання осіб, які відбували покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі на певний строк і потребують поліпшення житлових умов або жила площа яких тимчасово заселена чи яким повернути колишнє жиле приміщення немає можливості, а також осіб, які потребують медичної допомоги у зв'язку із захворюванням на туберкульоз, використовуються спеціальні гуртожитки. Під гуртожитки надаються спеціально споруджені або переобладнані для цієї мети жилі будинки.

Відповідно до ст. 64 ЖК УРСР члени сім'ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов'язки, що випливають з договору найму жилого приміщення.

Відповідно до ст. 128 ЖК УРСР порядок надання жилої площі в гуртожитках визначається законодавством Союзу РСР, цим Кодексом та іншими актами законодавства ОСОБА_8Жила площа в гуртожитку надається за спільним рішенням адміністрації підприємства, установи, організації чи органу кооперативної або іншої громадської організації та відповідного профспілкового комітету і комітету комсомолу.

Згідно ст. 129 ЖК УРСР на підставі рішення про надання жилої площі в гуртожитку адміністрація підприємства, установи, організації видає громадянинові спеціальний ордер, який є єдиною підставою для вселення на надану жилу площу.

Відповідно до ч. 2 ст. 61 ЖК УРСР договір найму жилого приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду укладається в письмовій формі на підставі ордера на жиле приміщення між наймодавцем - житлово-експлуатаційною організацією (а в разі її відсутності - відповідним підприємством, установою, організацією) і наймачем - громадянином, на ім'я якого видано ордер.

Відповідно до Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків» прийняття рішень, спрямованих на забезпечення реалізації прав мешканців гуртожитків на житло шляхом приватизації, належить до компетенції органів місцевого самоврядування.

Згідно з ст. 8 закону «Про приватизацію державного житлового фонду» приватизація державного житлового фонду здійснюється уповноваженими на це органами, створеними місцевою державною адміністрацією, та органами місцевого самоврядування, державними підприємствами, організаціями, установами, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких знаходиться державний житловий фонд.

Законами України «Про приватизацію державного житлового фонду» та «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків», а також Положенням про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян визначена відповідна процедура здійснення передачі квартир державного та комунального житлового фонду у власність громадян, яка здійснюється лише уповноваженими на те органами, до числа яких суд не належить.

Оскільки норми законодавства в частині захисту житлових прав мешканців гуртожитків поширюються на останні незалежно від форми їх власності, питання виселення з гуртожитку регулюється ст. 132 Житлового кодексу ОСОБА_8 РСР, розділом VII Примірного положення про гуртожитки і Законом України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків.

Відповідно до ст. ст. 1, 19 Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків» мешканці гуртожитків не можуть бути виселені, переселені та відселені без попереднього надання їм (їх сім'ям) іншого житла, придатного для постійного проживання людей, за умови, що період часу, протягом якого мешканці офіційно зареєстровані і фактично проживають у гуртожитку, складає не менше п'яти років.

Згідно вимог ст. 8 Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків» з якою громадяни, які на законних підставах зареєстровані та тривалий час (не менш як п'ять років) проживають у гуртожитках, віднесених до недержавного житлового фонду та призначених для проживання працівників (членів їх сімей), які не мають можливості самостійно придбати чи побудувати власне житло, у разі, коли такі гуртожитки не передаються їх власниками у власність територіальних громад, мають право подальшого проживання в таких гуртожитках до розв'язання їх житлової проблеми.

Відповідно до ч. 3 ст. 10 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У відповідності до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а згідно ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільну справу в межах заявлених вимог і на підставі представлених сторонами доказів.

Частиною першою статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено право на справедливий суд, зокрема кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.

Стаття 12 Загальної декларації прав людини, прийнятої і проголошеної резолюцією 217 A (III) Генеральної Асамблеї ООН від 10 грудня 1948 року, зазначає, що ніхто не може зазнавати безпідставного втручання у його особисте і сімейне життя, безпідставного посягання на недоторканність його житла, тайну його кореспонденції або на його честь і репутацію. Кожна людина має право на захист закону від такого втручання або таких посягань.

Стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Конвенцію відкрито для підписання 4 листопада 1950 року, ратифіковано в Україні Законом №475/97-ВР від 17.07.97) визначає, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

В рішенні Європейського суду з прав людини у справі « Пауел та Райнер проти Великобританії» (Powell and Rayner v. the United Kingdom) розуміння пункту 1 ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка гарантує кожній особі, окрім інших прав, право на повагу до її житла, охоплює насамперед право займати житло, не бути виселеними чи позбавленим свого житла.

В рішенні Європейського суду з прав людини у справі «МакКенн проти Сполученого Королівства» (McCann v. the United Kingdom) ЄСПЛ зазначає, що втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла.

Суд, також, при вирішенні справи враховує Рішення у справі ЄСПЛ «Кривіцька та Кривіцький проти України» від 02.12.2010 відповідно до якого «… Втручання у право заявника на повагу до його житла має бути не лише законним, але й «необхідним у демократичному суспільстві». Інакше кажучи, воно має відповідати «нагальній суспільній необхідності», зокрема бути співрозмірним із переслідуваною законною метою. Концепція «житла» має першочергове значення для особистості людини, самовизначення, фізичної та моральної цілісності, підтримки взаємовідносин з іншими, усталеного та безпечного місця в суспільстві. Враховуючи, що виселення є серйозним втручанням у право особи на повагу до її житла, суд надає особливої ваги процесуальним гарантіям, наданим особі в процесі прийняття рішення. Зокрема, навіть якщо законне право на зайняття приміщення припинено, особа вправі мати можливість, щоб співрозмірність заходу була визначена незалежним судом у світлі відповідних принципів статті 8 Конвенції.

Враховуючи, що ОСОБА_4 отримав ордер на житло 20.06.2008 року та зареєструвався у кімнаті 36 в гуртожитку по вул. Рокосовського, 6-а 08.07.2008 року, його дружина зареєструвалась 13.11.2008 року, син – 27.01.2009, а дочка – 14.02.2012 року, що вказує на фактичне проживання більше 5 років, суд приходить до висновку, що позов з підстав зявлених позивачем задоволенню не підлягає.

Керуючись ст. ст. 10, 60, 208 - 209, 292, 294 ЦПК України, суд

вирішив:

в задоволенні позову Приватного акціонерного товариства «Чернігівоблбуд» до ОСОБА_4, ОСОБА_2, які діють в своїх інтересах та неповнолітніх ОСОБА_5, ОСОБА_6 про виселення з гуртожитку, відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено до Апеляційного суду Чернігівської області. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 10 днів з дня проголошення рішення.

Суддя Л.В. Карапута