Рішення № 69986967, 30.10.2017, Автозаводський районний суд м. Кременчука

Справа № 524/1282/17

Провадження №2/524/1210/17

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30.10.2017 року Автозаводський районний суд м. Кременчука в складі: головуючого судді Нестеренка С.Г., при секретарі Бельченко Н.Л., за участі позивача ОСОБА_1 та її представника ОСОБА_2, відповідача ОСОБА_3 та її представника ОСОБА_4, відповідачів: ОСОБА_5 та ОСОБА_6 ( у їх власних інтересах та інтересах малолітньої дитини ), третьої особи ОСОБА_7, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Кременчуці Полтавської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_8, ОСОБА_5 та ОСОБА_6( у їх власних інтересах та інтересах малолітньої дитини ) про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, -

В С Т А Н О В И В

У лютому 2017 року до суду звернулася ОСОБА_1 з позовом до ОСОБА_3, в якому просила визнати відповідача такою, що втратила право користування квартирою № 71 у буд. № 17 по вул. Миру у м. Кременчуці відповідно ст. ст. 71, 72 ЖК України з визначенням, що судове рішення про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, буде самостійною підставою для зняття відповідача з реєстрації за вказаною адресою. При цьому, позивач посилалася на факт непроживання відповідача у спірній квартирі понад шість місяців без поважних причин, починаючи з 2015 року (а.с. 2-9).

Ухвалами суду від 15 травня та 05 жовтня 2017 року по справі були залучені співвідповідачами ОСОБА_8, а також ОСОБА_5 та ОСОБА_6 ( у їх власних інтересах та інтересах малолітньої дитини ).

У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_2, третя особа ОСОБА_7 позов підтримали, просили задовольнити, посилаючись на обставини і підстави, які були викладені у позовній заяві. Зокрема, позивач ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_2, посилаючись на те, що відповідач, не проживаючи у спірній квартирі з серпня 2015 року, втратила право користування житловим приміщенням з березня 2016 року, а тому на підставі ст. ст. 71, 72 ЖК України просили визнати відповідача ОСОБА_3 такою, що втратила право користування спірним житловим приміщенням не проживаючи у ньому без поважних причин понад шість місяців. На зміну та/або застосування інших підстав для визнання відповідача ОСОБА_3 такою, що втратила право користування спірним житловим приміщенням не погодилися, незважаючи на розяснення суду. Пояснили, що до інших відповідачів будь-які вимоги не ставляться.

Відповідач ОСОБА_3 та її представник ОСОБА_4, а також відповідачі ОСОБА_8, ОСОБА_5, ОСОБА_6 з позовом не погодилися. Не заперечували факт переїзду відповідача ОСОБА_3 на проживання до житлового приміщення, в якому проживає її чоловік ОСОБА_8 у проміжок часу з жовтня по грудень 2015 року, оскільки спірна квартира є замалою для проживання позивача, всіх відповідачів з дитиною, третіх осіб ОСОБА_7 та ОСОБА_9

Третя особа ОСОБА_9 у судове засідання не прибула, просила розглянути справу за її відсутності.

Представники третіх осіб: ТОВ «Житлорембудсервіс» та Автозаводської районної адміністрації виконавчого комітету Кременчуцької міської Ради в судове засідання не прибули, про час та місце розгляду справи керівництво яких було повідомлено належним чином.

Суд, вислухавши пояснення сторін, їх представників, третіх осіб, свідчення свідків, вивчивши матеріали справи, встановив наступне.

Спірне житлове приміщення - квартира АДРЕСА_1 має дві окремі ізольовані житлові кімнати, є неприватизованою і належить до державного житлового фонду, який перебуває у віданні Кременчуцької міської Ради. ТОВ «Житлорембудсервіс» є виконавцем послуги з управління житловим фондом, до якого входить будинок, де знаходиться спірна квартира.

Станом на день розгляду справи у квартирі АДРЕСА_1 зареєстровані: позивач ОСОБА_1, відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_5

Фактично у спірній квартирі проживають позивач ОСОБА_1, відповідач ОСОБА_5, а також без реєстрації відповідач ОСОБА_6 та малолітня дочка відповідачів ОСОБА_5 і ОСОБА_6 ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_1, третя особа ОСОБА_7 і періодично при перебуванні на канікулах третя особа ОСОБА_9

Особовий рахунок відкрито на позивача ОСОБА_1.

Відповідач ОСОБА_3, будучи зареєстрованиою у спірному житловому приміщенні, фактично не проживає у ньому з жовтня 2015 року після переїзду до іншого житлового приміщення - квартиру за № 15 у буд. № 27 по вул. Миру у м. Кременчуці, в якій зареєстрований та проживає відповідач ОСОБА_8, з яким відповідач ОСОБА_3 перебуває у зареєстрованому шлюбі.

Факт відсутності та тривалого непроживання відповідача ОСОБА_3 у спірній квартирі, її переїзду до іншого житла постає з пояснень сторін, третьої особи ОСОБА_7, не спростовувалося відповідачами, а також підтверджується свідченнями свідків ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15

Суд не приймає до уваги як належний і допустимий доказ акт про непроживання, складеного 16 січня 2017 року співробітниками ТОВ «Житлорембудсервіс», оскільки свідки ОСОБА_14 та ОСОБА_15 підтвердили, що комісія цього товариства не виходила до спірного житла.

Відповідно ст. 47 Конституції України ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Згідно ч. ч. 4, 5 ст. 9 ЖК України ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян або прав державних і громадських організацій.

У відповідності до ч. 1 ст. 63 ЖК України предметом договору найму жилого приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду є окрема квартира або інше ізольоване жиле приміщення, що складається з однієї чи кількох кімнат, а також одноквартирний жилий будинок.

Згідно ст. 64 ЖК України члени сім'ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов'язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім'ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов'язаннями, що випливають із зазначеного договору.

До членів сім'ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.

Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім'ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов'язки, як наймач та члени його сім'ї.

У ст. 65 цього Кодексу передбачено, що наймач вправі в установленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім'ї, які проживають разом з ним, вселити в займане ним жиле приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей зазначеної згоди не потрібно.

Особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім'ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім'ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім'ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.

Відповідно до ст. ст. 71, 72 ЖК України наймач або члени його сім'ї можуть бути у судовому порядку визнані такими, що втратили право користування житловим приміщенням, якщо вони не проживають у ньому без поважних на те причин понад шість місяців, а згідно ст.ст. 72, 107 цього Кодексу у випадку не проживання у спірному житловому приміщенні, якщо вони виїхали на інше постійне місце проживання.

Суд, аналізуючи отримані докази та вказані норми законодавчих актів, приходить до висновку, що відповідач ОСОБА_3 втратила право користування спірним житловим приміщенням, оскільки виїхала на інше постійне місце проживання - квартиру за № 15 у буд. № 27 по вул. Миру у м. Кременчуці.

При цьому, не заслуговують уваги доводи відповідача ОСОБА_3 та її представника ОСОБА_4, інших відповідачів щодо того, що відповідач ОСОБА_3, хоча і переїхала на постійне місце проживання до свого чоловіка, але не втратила право користування спірним житлом. Сплата 2/3 частини вартості житлово-комунальних послуг відповідачами ОСОБА_3 та ОСОБА_5, залищення у спірній квартирі пральної машини не є належними і допустимими доказами на підтвердження факту користування спірним житлом та спростування позову. При цьому, суд враховує, що сплата відповідачами ОСОБА_3 та ОСОБА_5 частини вартості житлово-комунальних послуг є виконанням обовязку у розумінні ст. 64 ЖК України. До того ж, суд враховує, що відповідачі не заперечували факт виїзду із спірної квартири відповідача ОСОБА_3 Крім того, відповідачі не надали жодні належні і допустимі докази на підтвердження наявності зі сторони позивача ОСОБА_1 перешкод відповідачеві ОСОБА_3 у користуванні спірним житловим приміщенням.

Відповідно п. 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України за N 2 від 12 квітня 1985 р. «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» (з наступними змінами та доповненнями) у справах про визнання наймача або члена його сім'ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням (ст.71 ЖК), необхідно з'ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки. В разі їх поважності (перебування у відрядженні, у осіб, які потребують догляду, внаслідок неправомірної поведінки інших членів сім'ї тощо) суд може продовжити пропущений строк.

Коли відсутній повернувся на жилу площу за згодою членів сім'ї, його не можна вважати таким, що втратив право на жилу площу. Якщо ж він вселився в жиле приміщення всупереч волі членів сім'ї і був відсутнім понад встановлені строки без поважних причин, то суд вправі визнати його таким, що втратив право на жилу площу. Коли в жилому приміщенні не залишалися члени сім'ї особи, яка була відсутня, його повернення в це приміщення до часу розгляду спору в суді є істотною обставиною, але вона не може бути безспірною підставою до відмови в позові, а повинна оцінюватись у сукупності з іншими обставинами. Наявність рішення суду про право громадянина користуватися жилим приміщенням не є перешкодою до розгляду і задоволення позову про визнання його таким, що втратив це право з мотивів, що після набрання рішенням законної сили або після його виконання він був відсутнім понад шість місяців, у тому числі і в тих випадках, коли

строк для виконання рішення не скінчився.

Згідно п. 11 цієї Постанови Пленуму Верховний Суд України розяснив,що відповідно до ст.107 ЖК (5464-10) наймач або член його сім'ї, який вибув на інше постійне місце проживання, втрачає право користування жилим приміщенням з дня вибуття, незалежно від пред'явлення позову про це. Разом з тим належить враховувати, що згідно п.5 ст.71 ЖК (в редакції Закону від 18 грудня 1991 р. (1993-12) інваліди, влаштовані в будинки-інтернати або інші установи соціальної допомоги, мають право на збереження за ними жилої площі протягом 12 місяців. (Абзац перший пункту 11 із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду України N 13 (v0013700-92) від 25.12.92)

На ствердження вибуття суд може брати до уваги будь-які фактичні дані, які свідчать про обрання стороною іншого постійного місця проживання (повідомлення про це в листах, розписка, переадресування кореспонденції, утворення сім'ї в іншому місці, перевезення майна в інше жиле приміщення, виїзд в інший населений пункт, укладення трудового договору на невизначений строк тощо).

Громадяни, відсутні у місці постійного проживання за умовами і характером роботи (члени екіпажів суден, працівники геологічних, розвідувальних партій, експедицій та інші працівники, діяльність яких пов'язана з постійним пересуванням), у період її виконання можуть бути визнані на підставі ст.107 ЖК такими, що втратили право користування жилим приміщенням, з якого вони вибули у зв'язку з цією роботою, в разі одержання жилої площі, вселенні на жилу площу членів сім'ї або в інших випадках забезпечення їх жилою площею для постійного проживання (п.3 постанови Ради Міністрів СРСР від 16 квітня 1988 р. N 477 «Про гарантію житлових прав громадян, тимчасово відсутніх у місці постійного проживання за умовами і характером роботи»).

Суд може визнати особу такою, що втратила право користування жилим приміщенням, лише з однієї вказаної позивачем підстави, передбаченої ст.71 або ст.107 ЖК. Змінити підставу позову суд вправі тільки за згодою позивача.

За наведених обставин, аналізуючи зібрані і надані докази в їх сукупності, враховуючи, що позивач та її представник як в позовній заяві, так і в судовому засіданні визначили безумовною, незважаючи на відповідні розяснення суду, підставою для визнання відповідача ОСОБА_3 такою, що втратила право користування спірним житловим приміщенням з посиланням на ст. 71 ЖК України, відсутністю будь-яких позовних вимог до інших відповідачів, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню у повному обсязі. При цьому, суд врахував і правові позиції Верховного Суду України, висловлених в ухвалі від 05 жовтня 2011 року по при справі за № 6-55521св10 та в постанові від 04 листопада 2015 року у справі за № 6-1166цс15.

Суд неодноразово розяснював сторонам права та обовязки, у тому числі на необхідності подання додаткових доказів, заявлення клопотань про витребування чи надання доказів, уточнення позовних вимог, у тому числі предмету та підстав позову.

Керуючись ст. 47 Конституції України, ст.ст. 9, 63, 64, 65, 71, 72 ЖК України, ст. ст. 14, 57 59, 208, 209, 212-215, 218, 223, 293, 294 ЦПК України,

В И Р І Ш И В

Відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позову до ОСОБА_3, ОСОБА_8, ОСОБА_5 та ОСОБА_6( у їх власних інтересах та інтересах малолітньої дитини ) про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням.

Рішення може бути оскаржено до Апеляційного Суду Полтавської області через Автозаводський районний суд м. Кременчука упродовж десяти днів з дня проголошення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строків подання апеляційної скарги або розгляду справи Апеляційним судом, якщо рішення не скасовано.

Повне рішення виготовлено 03 листопада 2017 року.

Суддя: