Рішення № 69980885, 31.10.2017, Тячівський районний суд Закарпатської області

Справа № 307/35/17

Провадження № 2/307/418/17

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 жовтня 2017 року м. Тячів

Тячівський районний суд Закарпатської області в особі:

головуючого - судді : Чопик В.В.

при секретарі : Олексій Я.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду міста Тячів цивільну справу за позовом ПАТ КБ «Надра» до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення боргу,

В С Т А Н О В И В :

ПАТ КБ «Надра» звернувся в суд з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення боргу. В позовній заяві позивачем зазначено, що по договору № 350/05-2006 від 23.05.2006 року відповідачу ОСОБА_1 надано кредит в розмірі 10 000,00 доларів США зі сплатою 11,00 % відсотків річних за користування кредитними коштами строком користування до 20.05.2016 р. В якості забезпечення виконання позичальником вищевказаних зобов’язань, між ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 та банком було укладено договір іпотеки від 23.05.2006 р. Предметом іпотеки за цим договором виступає нерухоме майно – житловий будинок загальною площею 66,2 кв.м., житловою 33,3 кв.м., розмішений на земельній ділянці невстановленої площі, який знаходиться за адресою с. Угля, вул. Груники, 223 та належить відповідачам по 1/3 частині кожному. Відповідач умови кредитного договору не виконав, щомісячно, починаючи з місяця наступного за місцем отримання кредиту, часткове погашення кредиту, щомісячну сплату відсотків за фактичне використання коштів не здійснював, на неодноразові звернення банку до нього не реагував. Станом на 07.06.2016 р. заборгованість за відповідачами перед ПАТ КБ «Надра» складає 1957701,52 грн, з них по кредиту 8682,35 доларів США (екв. 216934,23 грн), відсотках 6616,80 доларів США (екв. 165 350,09 грн.), по сплаті комісії 3 032,62 доларів США (екв. 75 772,01 грн.), пеня 1 499 645,19 грн. Враховуючи наведене, позивач просить стягнути солідарно з ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ «Надра» заборгованість за кредитним договором в сумі 1 957 701,52 грн, з них по кредиту 8 682,35 доларів США (екв. 216934,23 грн), відсотках 6616,80 доларів США (екв. 165 350,09 грн.), по сплаті комісії 3 032,62 доларів США (екв. 75 772,01 грн.), пеня 1 499 645,19 грн., в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 по вказаному вище кредитному договору у сумі 18 331,77 доларів США та 1499 645,19 грн. звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме житловий будинок загальною площею 66,2 кв.м., житловою 33,3 кв.м., розмішений на земельній ділянці невстановленої площі, який знаходиться за адресою с. Угля, вул. Груники, 223 та належить відповідачам по 1/3 частині кожному шляхом продажу вказаного предмету іпотеки через прилюдні торги, у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України "Про виконавче провадження", встановивши початкову ціну продажу – визначену суб'єктом оціночної діяльності на рівні ринкових цін, на момент продажу предмету іпотеки, виселити відповідачів із житлового будинку, який знаходиться за адресою с. Угля, вул. Груники, 223 без надання їм іншого житлового приміщення та судові витрати по сплаті судового збору .

Представник позивача в судове засідання не з’явився, але надав суду заяву в якій просить суд справу розглянути у його відсутності, позовні вимоги підтримують та просять їх задовольнити, а тому суд на підставі ст. 169 ЦПК України справу розглянув у їх відсутності.

Представник ОСОБА_4 відповідача ОСОБА_1 в судове засідання не з'явився, але надіслав до суду заяву про застосування позовної давності та заперечення з приводу окремих позовних вимог, посилаючись на те, що у січня 2015 року позивач звернувся до Тячівського районного суду з позовом до ОСОБА_1 та поручителів ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості по споживчому кредитному договору № 350/05-2006 , за умовами якого ОСОБА_1 отримав на споживчі цілі 10 000 доларів США строком користування до 20.05.2016 року зі сплатою 11 % річних. Також позивач вимагає звернути стягнення на іпотечне майно та виселити відповідачів з будинку без надання іншого житла.

Як передбачено у зазначеному договорі ( п.3), так і в позовній заяві позивачем зазначено, що позичальник ОСОБА_1 зобов’язаний повертати кредит та нараховані відсотки в розмірі мінімально необхідного платежу – 169,00 доларів США, щомісячно, до 20 числа поточного місяця, з урахуванням щомісячної комісії в розмірі 0,42% від суми фактичної заборгованості по кредиту. Виконання умов кредитного договору забезпечено житловим будинком, розташованим на земельній ділянці в с.Угля, вул. Груники,222, що належить поручителям. Згідно із розрахунком позивача тіло кредиту було частково , в сумі 1 317,65 доларів США, погашено у період з 22 червня 2006 року по 30 січня 2009 року., сплачено відсотків за користування кредитом в сумі 3 426,44 долари США в період з 22.06.2006 року по 28.04.2011 року, сплачено комісії в сумі 1 561,91 долар США в період з 22.06.2016 року по 29.08.2012 року. Отже останній неповний щомісячний платіж відповідачем було вчинено 29.08.2012 року. Всього на вказану дату відповідачем ОСОБА_1 було сплачено 6 306,00 доларів США. Проте , згідно із графіком щомісячних платежів відповідач ОСОБА_1 на вказану дату зобов’язаний був сплатити 12 675 дол. ( із розрахунку 75 місяців * 169,00 дол. США = 12 675 дол. США). Таким чином станом на 29.08.2012 року прострочена заборгованість ОСОБА_1 перед Банком по щомісячним платежам склала 6 369 доларів США ( в т.ч. по тілу кредиту, відсоткам, комісії). Далі, жодного платежу Банку по вказаному кредиту відповідач ОСОБА_1 чи поручителі у період з 29.08.2012 року до часу подачі позову не здійснили, тобто не переривали строки шляхом фактичного виконання своїх зобов’язань по кредиту. З вересня 2012 року і до січня 2017 року Банк не звертався до суду і судових рішень щодо стягнення заборгованості по кредиту , в т.ч. і шляхом звернення стягнення на іпотечне майно, не було. Строк позовної давності у часі поширюється на три роки назад до моменту звернення, тобто позивач вправі вимагати стягнення з відповідача щомісячних платежів ( в сумі 169 дол. США) за період з січня 2014 року по травень 2016 року, тобто за 29 місяців, в сумі 4 901 дол. США ( щомісячних платежів , які включають в себе тіло кредиту, відсотки за користування та комісію). У період з 20 травня 2016 року і до січня 2017 року щомісячні платежі не передбачені, а зі спливом строку договору виник обов’язок повернути суму кредиту та пеню за невиконання зобов’язань. Що стосується заборгованості по щомісячним платежам, простроченої на час подачі позову понад три роки, а саме за період 20.06.2006 року по 29.08.2012 року в сумі 6 369 доларів США, не сплачених на вказану дату , а також за період з вересня 2012 року по грудень 2013 року ( 16 місяців) по передбаченим за Графіком наступним щомісячним платежам після останньої сплати заборгованості, в сумі 2 704 дол. США ( із розрахунку 16 міс.*169 дол. США= 2 704 дол. США, в т.ч. по тілу кредиту, відсоткам, комісії), а всього в сумі 9 073 долари США, то така заборгованість не може бути стягнута через наступне. Відповідно до висновків Верховного суду України, що містяться у правовій позиції, висловлені ВС України в постанові від 29.10.2014 року у справі №6-169цс14, право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного чергового траншу, а відтак і початок перебігу позовної давності за кожен черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення. Таким чином, якщо умовами договору погашення кредиту та процентів повинно здійснюватись позичальниками частинами кожного місяця, у рахунок чого вносяться кошти, початок позовної давності для стягнення цих платежів необхідно обчислювати з моменту ( місяця, дня) невиконання позичальниками кожного з цих зобов’язань. Відповідно до п.31. Постанови Пленуму ВСС України №5 від 30 березня 2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів що виникають із кредитних правовідносин , суд , враховуючи положення пункту 7 частини тринадцятої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», вказав на те, що суди мають виходити з того, що у спорах щодо споживчого кредитування кредитодавцю забороняється вимагати повернення споживчого кредиту, строк давності якого минув. Зі спливом строків позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо). Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України). Відповідно до ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України). Аналогічні положення містяться і в інформаційному листі ВСС України №10-70/0/4-13 від 16.01.2013 року. Отже, є підстави для застосування строків позовної давності до частини позовних вимоги про повернення щомісячних платежів, в т.ч. основної суми боргу, платежів по відсоткам за користування, щомісячної комісії , нарахованих позивачем і не сплачених відповідачем за період з 22.06.2006 року по 20 грудня 2013 року, в загальній сумі 9 073 долари США. Розрахунок заборгованості по сплаті пені вважаю неправильним, оскільки мій борг по пені у межах строків позовної давності ( 1 рік до часу звернення до суду) може складати наступну суму: За період з січня 2014 року по травень 2016 року ( за 29 місяців ) розмір суми боргу складає 4 901 долар США, в т.ч. основна сума боргу по кредиту, платежі по відсоткам за користування, щомісячної комісії ( із розрахунку 169 дол. США * 29 місячних платежів ). Кредит відповідач ОСОБА_1 зобов’язаний був повністю повернути до 20.05.2016 року і розділом 5 Кредитного договору передбачена відповідальність у разі прострочення платежів у вигляді обов’язку сплатити пеню в розмірі 1% від несвоєчасно сплаченої суми. Оскільки строк позовної давності до додаткової вимоги (сплати пені) складає 1 рік, то такий розрахунок є обґрунтованим за період одного року до часу звернення та стосовно чітко визначеної суми боргу станом на січень 2016 року. Отже, пеня повинна нараховуватись на заборгованість, як склалася станом на 20 січня 2016 року - 4901 дол. США , за наступним розрахунком: 4901 дол. США : 100 %= 49,01 дол. США х 365 дн.= 17 888,65 дол. США. Зважаючи на те, що сума штрафних санкцій (пені) в 4 рази перевищує суму основного боргу, вважає, що є підстави для зменшення цього розміру до розміру суми боргу по крелиту. Відповідно до ст. 554 ЦК України, у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків. Відповідно до ч.1 ст.12 Закону України "Про іпотеку" у разі порушення іпотекодавцем обов'язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов'язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки. Згідно з ч. 1 ст. 33 Закону України "Про іпотеку" у разі невиконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Згідно ч.1 ст.35 цього Закону у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. З наданих представником позивача доказів вбачається, що письмова вимога, передбачена ст. 35 Закону України "Про іпотеку" банком направлялася відповідачам 03 липня 2014 року, позивач ставив перед відповідачами питання про виконання основного зобов'язання, проте не попереджав іпотекодавців про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги.. Наведене свідчить про те, що іпотекодержателем не дотримано процедуру звернення стягнення на предмет іпотеки та не направлено письмову вимогу іпотекодавцю, передбачену ст.35 Закону "Про іпотеку". Разом із тим, із 07 червня 2014 року набрав чинності Закон України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті", відповідно до п. 1 ст. 1 якого, протягом дії цього Закону не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України "Про заставу" та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України "Про іпотеку", якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об'єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно, загальна площа такого нерухомого житлового майна (об'єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку. Даним вимогам щодо нерухомого житлового майна, яке є предметом іпотеки і яке надано як забезпечення кредиту в іноземній валюті, житловий будинок, що знаходиться в с. Угля, вул. Груники,222, відповідає, оскільки його загальна площа складає 66,2 м.кв. ( житлова площа -33,3 м.кв.), що не перевищує 250 м.кв., будинок являється постійним місцем проживання відповідачів, відомостей про наявність у них іншого житла позивачем суду не надано. Відповідно до ст. 40 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом. Нормою, яка встановлює порядок виселення із займаного жилого приміщення, є ст. 109 ЖК Української РСР, у частині першій якої передбачені підстави виселення. Частина третя ст.109 ЖК Української РСР регулює порядок виселення громадян.

За змістом чистини другої статті 40 Закону України «Про іпотеку» та частини третьої ст.109 ЖК Української РСР після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Відповідно до частини другої статті 109 ЖК Української РСР громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідно жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.

Таким чином, частина друга статті 109 ЖК Української РСР встановлює загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на жиле приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення.

Відтак, аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що під час ухвалення рішення про виселення мешканців на підставі частини другої статті 39 Закону України «Про іпотеку» підлягають застосуванню як положення статті 40 цього Закону, так і норма статті 109 ЖК Української РСР.

Отже, за змістом цих норм особам, які виселяються з жилого будинку (жилого приміщення), яке є предметом іпотеки, у зв'язку зі зверненням стягнення на предмет іпотеки, інше постійне житло надається тільки в тому разі, коли іпотечне житло було придбане не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла.

У справі, яка розглядається судом вбачається, що в іпотеку передано житловий будинок, який був придбаний не за рахунок отриманих кредитних коштів, і тому відсутні передбачені законом підстави для виселення мешканців із зазначеного будинку без надання їм іншого постійного житла, тобто до вимог про виселення суд першої інстанції повинен застосувати частину другу статті 109 ЖК Української СРСР у поєднанні нормами статей 39,40 Закону України «Про іпотеку» та відмовити у вимогах про виселення без надання іншого жилого приміщення.

Тому просить суд позов ПАТ «КБ «Надра» до ОСОБА_1 ОСОБА_2, ОСОБА_3 задоволити частково - стягнути з них солідарно заборгованість по кредиту, відсоткам за користування, комісії за кредитним договором № 350/05-2006 за період з січня 2014 року по січень 2017 року в сумі 4901 дол. США, що еквівалентно 132 224 грн.., а також пеню в аналогічній сумі, а у стягненні іншої частини заборгованості по цьому кредиту відмовити через сплив строків звернення до суду, застосувавши строки позовної давності окремо щодо помісячних платежів та окремо до вимог, по поверненню кредиту, відсотків , винагороди, пені, строк повернення яких настав 29.08.2012 року та у період з 20.09.2012 року по 20.12.2013 року, а також зменшити розмір пені, відмовити у задоволенні позову в частині звернення стягнення на іпотечне майно через порушення процедури, передбачена ст.35 Закону України "Про іпотеку", у разі , якщо суд дійде висновку про задоволення цієї вимоги - відстрочити виконання рішення суду в цій частині до закінчення дії ЗУ «Про мораторій на стягнення майна громадян, наданого як забезпечення кредитів іноземній валюті» та відмовити у виселенні відповідачів із іпотечного будинку без надання іншого житлового будинку.

Відповідачі ОСОБА_2, ОСОБА_3 в судове засідання не з’явилися, причини своєї неявки суду не повідомили, а тому суд на підставі ст. 169 ЦПК України справу розглянув у їх відсутності.

У зв’язку з неявкою сторін, на підставі ст. 197 ч. 2 ЦПК України, фіксація судового засідання технічними засобами не проводилась.

Дослідивши матеріали справи суд дійшов до наступного висновку.

В судовому засіданні встановлено, що 23.05.2006 року між позивачем та відповідачем ОСОБА_1 укладено договір № 350/05-2006і відповідачу надано кредит в розмірі 10000,00 доларів США та згідно договору відповідач зобов’язався щомісячно, в період сплати кожного місяця сплачувати “щомісячний платіж”.

В якості забезпечення виконання позичальником вищевказаних зобов’язань, між ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 та банком було укладено договір іпотеки від 23.05.2006 р. Предметом іпотеки за цим договором виступає нерухоме майно – житловий будинок загальною площею 66,2 кв.м., житловою 33,3 кв.м., розмішений на земельній ділянці невстановленої площі, який знаходиться за адресою с. Угля, вул. Груники, 223 та належить відповідачам по 1/3 частині кожному.

Згідно до ст. 526, 530 ЦК України, зобов’язання повинні виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, акту планування, договору, а при відсутності таких вказівок - відповідно до вимог, що звичайно ставляться.

За змістом ст. 1049 ЦК України позичальник зобов’язаний повернути позикодавцеві позику у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем у строк та в порядку, що встановлені договором і згідно до ст. 1048 цього Кодексу позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від позичальника від суми позики, розмір і порядок одержання яких встановлюється договором.

За змістом ст. 1049 ЦК України позичальник зобов’язаний повернути позикодавцеві позику у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем у строк та в порядку, що встановлені договором і згідно до ст. 10487 цього Кодексу позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від позичальника від суми позики, розмір і порядок одержання яких встановлюється договором.

Як вбачається, станом на 07.06.2016 р. заборгованість за відповідачами перед ПАТ КБ «Надра» складає 1957701,52 грн, з них по кредиту 8682,35 доларів США (екв. 216934,23 грн), відсотках 6616,80 доларів США (екв. 165 350,09 грн.), по сплаті комісії 3 032,62 доларів США (екв. 75 772,01 грн.), пеня 1 499 645,19 грн.

Однак представник відповідача просить суд до заявлених позовних вимог застосувати строки давності.

Згідно ст.257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ст.258 ч.2 п.1 ЦК України, позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки ( штрафу,пені).

Відповідно ч.5 ст 261 ЦК України, за зобов’язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання …..

Оскільки умовами договору (графіком погашення кредиту) встановлені окремі самостійні зобов’язання, які деталізують обов’язок боржника повернути весь борг частинами та встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обов’язку (пеню), то право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного чергового траншу, а відтак і початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення.

Позивач звернувся до суду 05.01.2017 року, термін дії кредитного договору визначено до 20.05.2016 року,таким чином стягненню підлягають платежі у межах позовної давності з 05.01.2014 року, а згідно умов договору платіж сплачується 20 числа поточного місяця у мінімально необхідному розмірі 169 доларів США, тобто 20 січня 2014 року та в межах позовної давності згідно графіка погашення кредиту є 29 платежів, який становить загальну суму 4 901 доларів США, що включає в себе тіло кредиту, відсотки за користування кредитом та комісії., що у еквіваленті на гривню по курсу станом на 31.10.2017 року із врахуванням за 1 долар США = 26,83 грн., становить 131 493, 83 грн.

Разом з цим судом встановлено, що у відповідності до п.п.5.1, 5.2 вище вказаного кредитного договору, у разі не виконання позичальником зобов’язань, останній сплачує пеню в розмірі 1% від не своєчасно сплаченої суми за кожний день прострочення, штраф у розмірі 25 % відсотків від суми кредиту, визначеної у п.1.1 вище вказаного кредитного договору, за кожен випадок.

Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання... пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ч. 2 ст. 551 ЦК України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Як встановлено судом стягненню підлягає сума 4 901 доларів США, що включає в себе тіло кредиту, відсотки за користування кредитом та комісії, отже пеня буде встановити : 4901 дол.США : 100% =49,01 дол.США*365дн.=17 888,65 дол.США.

Штраф від суми кредиту, визначеної у п.1.1 вище вказаного кредитного договору становить: 10 000*25%= 2 500 дол.США.

Згідно ст. 551 ч.3 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за явності інших обставин, які мають істотне значення.

А згідно до ст. 616 ч.2 ЦК України суд має право зменшити розмір збитків та неустойки, які стягуються з боржника , якщо кредитор умисно або з необережності сприяв збільшенню розміру збитків, завданих порушенням зобов’язання, або не вживав заходів щодо їх зменшення.

Беручи до уваги, що вище визначений розмір пені та штрафу перевищує реальний розмір збитків, суд вважає, що їх розмір слід зменшити, і з відповідача стягнути пеню та штраф в сумі рівній основного боргу, що становить 4901 доларів США., а у еквіваленті на гривню по курсу станом на 31.10.2017 року із врахуванням за 1 долар США = 26,83 грн., становить 131 493, 83 грн.

Отже в порушення умов кредитного договору відповідачі мають заборгованість, що становить: 4 901 доларів США, що включає в себе тіло кредиту, відсотки за користування кредитом та комісії, а у еквіваленті на гривню по курсу станом на 31.10.2017 року із врахуванням за 1 долар США = 26,83 грн., становить 131 493, 83 грн, та 4 901 доларів США неустойки, що також у еквіваленті на гривню по курсу станом на 31.10.2017 року із врахуванням за 1 долар США = 26,83 грн., становить 131 493, 83 грн. Всього заборгованість заборгованість становить 262 987,66 грн.

Відповідно до ст. 33 Закону України “Про іпотеку”, у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотеко держатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотеко держателя.

Стаття 39 Закону України “Про іпотеку” передбачає, що у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду, крім іншого, зазначається також і спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої ст.38 цього Закону.

23.09.2016 року позивач направив лист відповідачам з вимогою про повернення суми кредиту в повному обсязі, а також процентів, нарахованих за користування кредитними коштами в тридцяти денний строк та у разі не виконання в зазначений строк цієї вимоги банком буде розпочате звернення стягнення на предмет іпотеки.

У передбачений тридцяти денний строк вказана вимога відповідачами не виконана.

Банком виконані обов’язки, передбачені законом та договором щодо направлення повідомлення відповідачам, а отже наявні правові підстави для звернення стягнення на предмет іпотеки. З урахуванням наведеного, суд приходить до висновку про задоволення позову частково.

Однак, 07 червня 2014 року набув чинності Закон України “Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті ” від 03 червня 2014 року.

Відповідно до пункту 1 ст.1 вказаного Закону, протягом дії цього Закону не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України “Про заставу та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України “Про іпотеку ”, якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об'єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об'єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку.

З договору іпотеки вбачається що ОСОБА_2 та ОСОБА_3. є власником житлового будинку № 5 по вул. Суворова в с. Нижня Апша його загальна площа не перевищує 99,5 кв. м., а тому є всі підстави для застосування до вказаних правовідносин правил, визначений пунктом 1 ст.1 Закону України “Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті”.

Відповідно до частини 1 ст. 217 ЦПК України суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочку або розстрочити виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішенні.

Та обставина, що на момент ухвалення рішення у справі Закон вже діяв є підставою для визначення порядку звернення рішення до виконання.

Щодо вимоги про виселення відповідачів зі спірного житлового будинку, ПАТ КБ “Надра ” посилається на те, що звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців.

Суд вважає, що такі позовні вимоги ПАТ КБ “Надра” не ґрунтуються на вимогах закону.

Відповідно до частини 1 статті 40 Закону України “Про іпотеку” звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом.

Нормою, яка встановлює порядок виселення із займаного житлового приміщення, є стаття 109 ЖК України.

Відповідно до частини 2 статті 109 ЖК України громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.

Таким чином частина 2 статті 109 ЖК України встановлює загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на жиле приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення.

Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що під час ухвалення судового рішення про виселення мешканців на підставі частини другої статті 39 Закону “Про іпотеку” підлягають застосуванню як положення статті 40 цього Закону, так і норма статті 109 ЖК України.

Отже, за змістом наведених норм особам, яких виселяють із жилого будинку (жилого приміщення), який є предметом іпотеки і придбаний не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла, при зверненні стягнення на предмет іпотеки в судовому порядку одночасно надається інше постійне житло. При цьому за положенням частини другої статті 109 ЖК України постійне житло вказується в рішенні суду.

Спірний житловий будинок не був придбаний за рахунок кредитних коштів, отриманих позичальником.

Проте позивач у своєму позові не зазначив іншого постійного житлового приміщення, куди відповідачі повинні бути виселені з іпотечного житла. Доказів про наявність у відповідачів іншого житла, крім переданого в іпотеку, суду не надано.

Враховуючи, що в даній справі в іпотеку був переданий будинок, який придбаний не за рахунок отриманих кредитних коштів, суд приходить до висновку про відсутність передбачених законом підстав для виселення мешканців зі спірної квартири без надання їм іншого постійного житла.

Такий висновок суду відповідає правовій позиції Верховного Суду України, яка міститься в постанові від 18 березня 2015 року по справі №6-39 цс15.

З урахуванням наведеного, в цій частині позову слід відмовити.

Судові витрати в частині сплати судового збору покласти на відповідача.

Керуючись ст..ст. 3 , 10 , 11 , 58-60 , 169 , 209 , 213-215 ЦПК України , ст.ст. 526 , 527 , 530 , 1050 , 1054 ЦК України , ст.ст.33, 39-40 Закону України “Про іпотеку”, Законом України “Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті”, ст.ст.3, 4, 10, 11, 57-60, 209, 212-215, 217 ЦПК України, суд,

УХВАВЛИВ:

Позов ПАТ КБ «Надра» задовольнити частково.

Стягнути солідарно з ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ «Надра» заборгованість за кредитним в сумі 4 901 доларів США, що включає в себе тіло кредиту, відсотки за користування кредитом та комісії, а у еквіваленті на гривню по курсу станом на 31.10.2017 року із врахуванням за 1 долар США = 26,83 грн., становить 131 493, 83 грн, та в сумі 4 901 доларів США неустойки, що у еквіваленті на гривню по курсу станом на 31.10.2017 року із врахуванням за 1 долар США = 26,83 грн., становить 131 493, 83 грн,, а в решті цих вимог позову відмовити у зв’язку спливом строку давності..

В рахунок погашення заборгованості за кредитним договором в розмірі 9802 доларів США, що за курсом 26.83 відповідно складає 262 987,66 грн. грн. звернути стягнення на предмет іпотеки: житловий будинок загальною площею 66,2 кв.м., житловою 33,3 кв.м., розмішений на земельній ділянці невстановленої площі, який знаходиться за адресою с. Угля, вул. Груники, 223, шляхом продажу вказаного предмету іпотеки через прилюдні торги, у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України "Про виконавче провадження", встановивши початкову ціну продажу – визначену суб'єктом оціночної діяльності на рівні ринкових цін, на момент продажу предмету іпотеки.

Рішення суду в частині звернення стягнення на предмет іпотеки підлягає зверненню до виконання після закінчення дії мораторію на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті, встановленого Законом України “Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті ” від 03 червня 2014 року.

В задоволенні позову про виселення ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 із житлового будинку, який знаходиться за адресою с. Угля, вул. Груники, 223, відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 судовий збір до спеціального фонду Державного бюджету України в розмірі по 876, 6 гривень з кожного.

Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Закарпатської області через Тячівський районний суд протягом 10 днів з дня його проголошення, а особами, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, протягом 10 днів з дня отримання копії рішення.

Суддя Тячівського

районного суду: ОСОБА_5