Рішення № 69978871, 27.10.2017, Саксаганський районний суд м. Кривого Рогу

Справа № 214/3616/16-ц

2/214/143/17

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

27 жовтня 2017 року Саксаганський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді Євтушенка О.І.,

при секретарі Бєліковій О.А.,

за участю:

позивача - ОСОБА_1,

представників позивача ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7,

відповідача ОСОБА_8,

представників відповідача ОСОБА_9 Дніпропетровської області ОСОБА_10, ОСОБА_11

представників відповідача ДКСУ ОСОБА_12, ОСОБА_13,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Кривому Розі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до держави в особі прокурорів Криворізької місцевої прокуратури №3 ОСОБА_14, ОСОБА_8, Прокуратури Дніпропетровської області, начальника Саксаганського відділення поліції Криворізького відділу поліції Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області ОСОБА_15, Державної казначейської служби України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору Уповноважений Верховної ОСОБА_6 України з прав людини, Урядовий уповноважений у справах Європейського Суду з прав людини через Міністерство юстиції України, про стягнення моральної шкоди, завданої неправомірними діями, повязаними з порушенням прав людини, його катуванням, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом 29.06.2016 року, в подальшому уточнивши вимоги 20.10.2016 року (а.с.71-81), в якому просив стягнути з держави в особі Державної казначейської служби України моральну шкоду в розмірі 532788 грн. 64 коп.

В обґрунтування предявлених вимог позивач вказав, що відносно нього в провадженні суду перебуває кримінальна справа, яка є сфабрикованою прокуратурою, зокрема першим заступником прокурора Дніпропетровської області Трегубовим. За час провадження у зазначеній кримінальній справі змінилося багато прокурорів. Він не отримує повістки про виклик до суду, в справі йому не призначено захисника, при цьому прокурор, який підтримує державне обвинувачення, має намір закрити провадження в порушення вимог КПК України, у звязку з чим змушує працівників поліції вчиняти відносно нього протиправні дії з перевищенням повноважень, що тягне за собою порушення прав людини. Так, в серпні 2015 року він скаржився прокурору Дніпропетровської області на дії прокурора Давидова С.В., який таємно отримував від ОСОБА_16 інструкції щодо подальшої фальсифікації кримінальної справи відносно нього. 25.08.2015 року невідомі особи порушили його право на недоторканість та вторглися в його квартиру. Після звільнення з прокуратури ОСОБА_17, державне обвинувачення в кримінальній справі відносно нього підтримує прокурор Чеботова Т.В., яка незаконно оголосила його в розшук. Оперуповноважені працівники кримінальної поліції почали стежити за ним, прослуховувати його телефонні розмови з метою встановлення його місцезнаходження. В подальшому, вони затримали його в інституті, застосувавши насилля, та доставили в кайданках до судді Мхітаряна С.С. Вважає, що він був підданий катуванню, що підтверджується наданими фотознімками. Вважає, що діями оперуповноважених працівників поліції, які прилюдно ввірвалися в приміщення Донецького юридичного інституту під час складання ним іспитів, схватили його, викручували руки та били об стіл, спричиняли йому біль, після чого наділи на нього кайданки та силоміць вкинули до салону автомобіля, де топтали ногами, чим завдали йому моральної шкоди (психологічне катування). Приїхавши до приміщення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області, оперуповноважені працівники поліції витягли його за ноги з салону автомобіля та повели в кайданках на третій поверх суду. На його прохання зупинити протиправні дії, працівники поліції не реагували. В залі судового засідання вказані працівники поліції утримували його дві години, поки не зявився прокурор Сеїн Ю.В., адвокат ОСОБА_18 та суддя Мхітарян С.С. Вважає, що в той час він знаходився в безпорадному стані, його одяг був обтоптаний працівниками поліції та не мав ґудзиків, які були відірвані останніми, руки затекли від кайданків, а також він мав інші незручності у звязку з своїм станом здоровя. Він благав зняти кайданки, а його друзі просили не мордувати його. Також свідком цих подій була його дружина. За розпорядженням судді Мхітаряна С.С. йому зняли кайданки. На його прохання викликати бригаду швидкої медичної допомоги, оскільки кайданками були порізані його руки, ніхто не відреагував. На виклик прокурора Чеботової Т.В. до суду прибули працівники поліції, які не вчинили жодних дій, спрямованих на запобігання катуванню. Вважає, що вказаними діями працівників поліції йому завдано моральної шкоди, яку він оцінює в розмірі 18000 ОСОБА_5, що станом на 21.03.2016 року (по курсу 01 грн. = 29,599369 ОСОБА_5) складає 532788 грн. 64 коп.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та його представники ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, кожен окремо, предявлені вимоги підтримали, наполягали на їх задоволенні з підстав, викладених в позові.

При цьому, допитаний в якості свідка позивач ОСОБА_1 показав, що вважає сфабрикованою кримінальну справу, порушену проти нього, оскільки йому до цього часу не предявлено обвинувачення. На час подій, що викладені ним в позові, він був студентом Донецького юридичного інституту. 21 березня 2016 року, відвідуючи чергову сесію, під час складання одного з іспитів, в березні 2016 року, вийшовши з аудиторії в приміщенні інституту, він помітив трьох підозрілих чоловіків, що зупинили його та запропонували пройти разом з ним. Він відмовся пройти з вказаними чоловіками та пішов до кабінету декана одного з факультетів, куди за ним прослідували вказані особи, які почали силоміць витягувати його з кабінету декана. При цьому він сів на стілець та почав кричати, після чого вказані особи представилися працівниками поліції та повідомили, що мають право затримати його на підставі ухвали суду. Оскільки працівники поліції мали лише копію ухвали суду, він відмовився з ними проїхати до суду. Після чого працівники поліції силоміць заломили йому руки за спину та одягли кайданки, провівши в такому вигляді прилюдно по всьому приміщенню інституту до свого автомобіля, в який кинули на підлогу, при цьому сіли самі, а ноги поставили на його. Приїхавши до суду, працівники поліції витягли його та повели на третій поверх до зали судового засідання. Вважає, що метою його затримання було обрання відносно нього запобіжного заходу у виді тримання під вартою. У нього особисто неприязні відносити з прокурором Чеботовою Т.В. При зазначених подіях він не мав захисника. Прокурор забрав у його знайомого ОСОБА_7 телефон, щоб той не зміг здійснювати відео-зйомку цих подій, однак у останнього виявився інший телефон. Він звертався зі скаргою на такі дії прокурора, однак йому було відмовлено. Після зібрання в залі судового засідання всіх учасників судового розгляду кримінальної справи відносно нього, з нього зняли кайданки. Він показав головуючому судді Мхітаряну С.С. порізані кайданками руки. Після заявленого ним відводу судді, останній залишаючи залу словесно його образив. Він також залишив залу судового засідання та більше до суду на розгляд кримінальної справи проти нього, яку вважає сфабрикованою, не зявляється. Вважав, що зазначені дії працівників поліції відносно нього є катуванням, а в присутності його дружини було принижено його гідність. Він не памятає, чи звертався з завою про вказані ним факти до правоохоронних органів. Йому не відомий зміст ухвали суду, на підставі якої працівники поліції затримали його та доставили до суду, та вважає, що вона не має значення для його позовних вимог та є неналежним та недопустимим доказом у справі. Також вважає, що працівники поліції, що були не в формі, не були встановлені, а отже не мали права його затримувати. Крім того вважає, що рішення Європейського суду з прав людини «ОСОБА_1 проти України» безпосередньо стосується його та цієї справи. Затримання його працівниками поліції не дало змоги йому скласти іспит в той день. Він закінчив Донецький юридичний інститут в 2017 році.

Крім того, позивач ОСОБА_1 просив суд постановити окрему ухвалу за фактом встановлення судом причин та умов, що сприяли вчинення проти нього протиправних дій, а також відносно прокурора Кузьменка С.В., у звязку з перевищенням службових повноважень під час розгляду справи.

При цьому, допитаний в якості свідка представник позивача ОСОБА_7 показав, що

21 березня 2016 року, точного часу не памятає, він разом з позивачем ОСОБА_1 перебував на екзаменаційній сесії у приміщенні Донецького юридичного інституту. Позивач вийшов з аудиторії до коридору, а він вийшов пізніше та побачив, що ОСОБА_1 розмовляє з незнайомими чоловіками на підвищених тонах. В подальшому позивач не повернувся до аудиторії, а пішов до куратора їх групи. Він пішов за позивачем, а за останнім прослідкувало ще троє невідомих осіб. Свідком цих подій також був свідок ОСОБА_19, що здійснював відеозйомку вказаних подій, та інші знайомі ОСОБА_1 В кабінеті, куди зайшов позивач ОСОБА_1, знаходився один з працівників інституту Ампілогов, а через декілька хвилин до кабінету зайшов проректор інституту, якому працівники поліції надали для ознайомлення відповідні документи. Троє осіб, що йшли за позивачем, представились працівниками поліції та запропонували позивачу прослідувати разом з ними до суду, при цьому попередили останнього, що у разі відмови будуть вимушені застосувати силу. Не пояснюючи нічого позивачу, працівники поліції заламали руки останньому, надівши на них кайданки та повели через коридор на вулицю. Він не памятає, чи показували працівники поліції документи, що свідчили про їх право на затримання позивача. На вулиці працівники поліції посадили позивача до автомобіля марки ВАЗ та відвезли до Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу. Йому відомо, що відносно позивача ОСОБА_1 у вказаному суді розглядається кримінальна справа, де він допущений в провадження в якості представника останнього. У нього та позивача виникли неприємності в інституті, у звязку з чим вони залишили навчання. Позивач ОСОБА_1 на вимогу працівників поліції відмовлявся йти до суду. В той день захисником ОСОБА_1 в суді був визначений адвокат ОСОБА_18

Представники відповідача прокурори прокуратури Дніпропетровської області ОСОБА_10 та ОСОБА_11 в судовому засіданні просили суд відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, вважаючи їх не конкретизованими, не обґрунтованими та не доведеними, при цьому пояснили, що позивачем до суду не надано доказів, які б свідчили про встановлені відносно нього факти катування.

Представники відповідача ДКСУ ОСОБА_12 та ОСОБА_13 подали до суду заперечення на позовну заяву, яку підтримали в судовому засіданні та в яких просили суд відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі. В обґрунтування заперечень зазначили, що позивач, визначаючи відповідачем ОСОБА_20 казначейську службу України, не надав доказів наявності між ним та службою будь-яких правовідносин, як і доказів в обґрунтування зазначеної у позовній заяві суми моральної шкоди.

Відповідач прокурор Криворізької місцевої прокуратури №3 ОСОБА_14 в судове засідання не зявилась, однак надала заяву про розгляд справи за її відсутності, в якій також просила суд відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, вважаючи їх не вмотивованими, не обґрунтованими, а викладені в позові обставини такими, що не відповідають дійсності.

Відповідач прокурор Криворізької місцевої прокуратури №3 ОСОБА_8 в судовому засіданні заперечував проти позовних вимог та просив суд відмовити в їх задоволенні в повному обсязі, вважаючи їх безпідставними та не обґрунтованими. В подальшому, в судове засідання не зявився, однак надав заяву про розгляд справи за його відсутності.

Відповідач начальник Саксаганського ВП КВП ГУ НП в Дніпропетровській області ОСОБА_15 в судове засідання не зявився, однак надав заяву про розгляд справи за його відсутності, в якій також просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, вважаючи їх не обґрунтованими. Крім того вказав, що Саксаганське ВП КВП ГУ НП в Дніпропетровській області є неналежним відповідачем по справі, оскільки не є самостійною юридичною особою, в той час як належним відповідачем має бути Головне управління Національної поліції в Дніпропетровській області.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Уповноважений Верховної ОСОБА_6 України з прав людини в судове засідання не зявився, однак надав заяву про розгляд справи за його відсутності.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Урядовий уповноважений у справах Європейського Суду з прав людини через Міністерство юстиції України в судове засідання не зявився, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, причини його неявки суду не відомі, що не перешкоджає розгляду справи.

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_19 показав, що в минулому році він разом з позивачем ОСОБА_1 та його представником ОСОБА_7 навчався в одній групі Донецького юридичного інституту. Під час екзаменаційної сесії, в березні 2016 року, точного часу не памятає, він разом з зазначеними особами складали іспит із земельного права. Після складання цього іспиту він першим залишив аудиторію та пішов за заліковою книжкою до кабінету куратора. Перебуваючи в кабінеті куратора, він почув гомін в коридорі, а потім до кабінету увійшов позивач ОСОБА_1 та троє раніше не відомих йому чоловіків, одягнених в цивільному, які виявились працівники поліції та котрі предявили позивачу ухвалу суду про його затримання для подальшої доставки до суду. Він памятає, що в ухвалі суду йшла мова про неможливість належним чином повідомити особисто ОСОБА_1 про час та дату судового засідання, а також, що останній відмовляється зявлятися до суду для розгляду кримінального провадження відносно нього, у звязку з чим ОСОБА_1 було оголошено у розшук. Позивач відмовився виконувати вимоги працівників поліції, побоюючись за своє життя, маючи для цього підстави, повязані з неодноразовими замахами на його життя. В подальшому, в присутності проректора інституту та куратора групи, було встановлено вказаних трьох осіб, які виявились працівниками поліції, предявивши відповідні посвідчення. До цього йому не було відомо, що відносно ОСОБА_1 в суді розглядається кримінальна справа та позивача оголошено у розшук з підстав переховування від суду. У звязку з невиконанням вимог працівників поліції, що ґрунтувалися на ухвалі суду про затримання позивача ОСОБА_1, останнього силоміць було затримано із застосуванням спецзасобів, кайданок. В подальшому, працівники поліції по коридору силоміць вивели ОСОБА_1 на вулицю та посадили до автомобіля, який не придатний для перевезення затриманих осіб, на якому доставили до зали судових засідань Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області. Після одягання кайданків на руки позивача, у останнього неодноразово в кишені дзвонив мобільний телефон, однак працівники поліції не надали можливості відповісти на телефонні дзвінки та отримати належну правову допомогу з приводу вказаних подій. До суду прийшла дружина позивача, яка бачила останнього у непристойному вигляді. Також позивач скаржився, що його руки затекли, оскільки були передавлені кайданками, однак працівники поліції на його скарги не реагували. Після появи в залі судових засідань, куди був доставлений позивач, головуючого у кримінальній справі судді Мхітаряна С.С., за розпорядженням останнього з позивача було знято кайданки та звільнено з під варти. Позивачем ОСОБА_1 було заявлено відвід головуючому, після розгляду якого в судовому засіданні було оголошено перерву. Вказані події змінили ставлення працівників інституту до позивача ОСОБА_1 Він памятає, що в ухвалі суду йшла мова про розшук ОСОБА_1 та не йшла мова про затримання останнього. Працівники поліції не попереджали та не розяснювали ОСОБА_1 про можливість його затримання на підставі ухвали суду, що була ними предявлена. Позивач відмовлявся прослідувати з працівниками поліції до суду на підставі предявленої останніми ухвали суду. Він вважає, що дії працівники поліції були показовими. Позивач перебував в суді в кайданках приблизно 45 хв. Вважає, що відмова ОСОБА_1 виконати вимоги працівників поліції на підставі ухвали суду була мотивована побоюванням катування позивача. Позивач не чинив перешкод працівникам поліції, що затримали його та доставили до суду. В судовому засіданні при розгляді кримінального провадження відносно позивача, останній повідомляв суд, що такі дії працівників поліції порушують його права. Він вважає такі дії працівників поліції жорстокими та безкомпромісними. Позивача фактично було затримано під час складання іспиту, який він не встиг скласти, в присутності значної кількості студенів та викладачів, ставлення яких до останнього після вказаних подій змінилось. Вважає, що позивач ОСОБА_1 не переховувався від суду, оскільки вільно, разом з ним, відвідував заняття в інституті. Окрім цього вважає, що дії працівників поліції по затриманню та супроводженню позивача принизили гідність останнього. Він не був свідком, щоб позивачу пропонували добровільно пройти до суду разом з працівниками поліції. Після тих подій, позивача виключили з учасників конференції, однак на навчальний процес ОСОБА_1 це не вплинуло.

Суд, вислухавши пояснення сторін та їх представників, покази свідків, дослідивши матеріали справи, повно і всебічно з'ясувавши обставини справи, надавши оцінку доказам в їх сукупності, дотримуючись принципів змагальності і диспозитивності цивільного судочинства, вважає, що в задоволенні вимог необхідно відмовити повністю, виходячи з наступних підстав.

Відповідно до ст.55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими способами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Згідно зі ст.56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Згідно із ч.1 ст.3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання (частина перша ст.15 ЦК України).

Відповідно до ст.16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Судом встановлено, що в провадженні Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області перебуває кримінальна справа по обвинуваченню ОСОБА_1 за ч.2 ст. 189 КК України, що є позивачем у справі, що підтверджується копією ухвали цього суду від 11.03.2016 року (а.с.96) та не потребує доказування в розумінні ч.1 ст.61 ЦПК України, оскільки ці обставини визнані сторонами у справі.

Відповідно до змісту ухвали Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 11.03.2016 року зупинено провадження в кримінальній справі за обвинуваченням ОСОБА_1 за ч.2 ст. 189 КК України до його розшуку. Оголошено розшук підсудного ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_2, зареєстрованого за адресою: Дніпропетровська обл.., м. Кривий Ріг, вул. Косіора 75/60. Після затримання надано вказівку доставити його в Саксаганський районний суд м. Кривого Рогу. Виконання постанови доручено начальнику Криворізького ВП ГУ НП в Дніпропетровській області (а.с.96, зворот).

21 березня 2016 року працівниками Криворізького ВП ГУ НП в Дніпропетровській області в приміщенні філіалу Донецького юридичного інституту, розташованого в м. Кривому Розі, в присутності свідків ОСОБА_19 та ОСОБА_7, був затриманий позивач ОСОБА_1, при цьому до останнього були застосовані кайданки, та цього ж дня він доставлений до залу судового засідання №4 Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області, де головуючим суддею Мхітаряном С.С., по вказаній вище кримінальній справі, ОСОБА_1 був звільнений, що підтверджується показами зазначених свідків, а також оглянутим в судовому засіданні відеозаписом, на якому аудіовізуально зафіксовані обставини вказаних подій (а.с.132).

Статтею 23 ЦК України визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Положеннями ч.ч.1, 2, 7 ст.1176 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом.Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом.

З вказаного слідує, що підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, є спеціальними, оскільки характеризуються особливостями субєктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.

Шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян, підлягає відшкодуванню на підставі Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».

Відповідно до п.5 ст.3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» відшкодуванню громадянинові підлягає моральна шкода у випадках незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.

У випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду. А п.п.5, 6 ст.4 цього Закону визначено, що відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми,інших негативних наслідків морального характеру.

Крім того, п.9 постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 передбачено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану тощо. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Так відповідно до змісту п.8 ч. 1 ст.3 КПК України, керівником органу досудового розслідування є також начальник відділу органу національної поліції.

Аналізуючи змісту ухвали суду від 11.03.2016 року та положення п.8 ч. 1 ст.3 КПК України, суд вважає, що виконання зазначеної ухвали, яка фактично містить рішення суду про затримання позивача ОСОБА_1 з метою доставки його до суду, було доручено керівнику органу досудового розслідування Криворізькому ВП ГУ НП в Дніпропетровській області.

Разом з тим, судом було встановлено, що затримання позивача 21.03.2016 року було здійснено працівниками поліції Криворізького ВП ГУ НП в Дніпропетровській області, що також слідує зі змісту показань свідків ОСОБА_7 таОСОБА_19, які в судовому засіданні підтвердили, що цього дня, водному з приміщень Донецького юридичного інституту, в присутності позивача, а також працівників інституту Ампілогова та проректора інституту, працівники поліції, які були одягнуті в цивільне, надали для ознайомлення службові посвідчення працівників поліції, а в подальшому запропонували ОСОБА_1 на підставі ухвали суду від 11.03.2016 року прослідувати разом з ними до Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області, при цьому попередили останнього, що у разі відмови будуть вимушені застосувати силу.

Вказані обставини також підтверджуються оглянутим в судовому засіданні відеозаписом, на якому аудіовізуально зафіксовані обставини вказаних подій (а.с.132).

При цьому, суд вважає доводи позивача ОСОБА_1 про його необізнаність у наявності в провадженні Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області кримінальної справи за обвинуваченням останнього за ч.2 ст. 189 КК України є неправдивими, оскільки обставини справи, розглянутої Європейським судом з прав людини «ОСОБА_1 проти України», заява № 50264/08, є частиною обставин вказаної кримінальної справи, де він ухилявся від явок до суду, за що був оголошений в розшук.

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 предявлені вимоги обґрунтовував фактом незаконних дій органів, що здійснюють досудове розслідування та прокуратури, а саме незаконне затримання та катування його останніми, що завдало йому страждання, погіршило можливості реалізації своїх бажань та відносин з оточуючими людьми.

В свою чергу, ч. 2 ст.16 ЦК України закріплений перелік способів здійснення захисту цивільних прав та інтересів судом. Застосування конкретного способу захисту залежить як від змісту субєктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення. Разом з тим, зазначений в статті перелік способів захисту не є вичерпним.

Відповідно до абз.2 п.10 ч.2 ст.16 ЦК України суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Виходячи з тлумачення вказаних вище норм закону у своїй сукупності, суд приходить до висновку, що звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 не врахував, що в даному випадку цивільним законодавством передбачено спосіб захисту цивільних прав та інтересів тільки після встановлення юридичних фактів, незаконності дій визначених законом колом осіб, виключно за чітко регламентованою законодавчою процедурою, а саме в межах кримінального або адміністративного провадження, встановивши чи мали місце ці дії, чи вчинені вони конкретною особою, і тільки потім суд вправі розглянути та дати оцінку цивільно-правовим наслідкам дій цих осіб.

Приходячи до такого висновку, суд виходив з понять «незаконне затримання», «незаконний привід» та «катування», які є окремими особливими юридичними фактами та підставою для відшкодування позивачу моральної шкоди. Особливість цих фактів полягає у тому, що питання про їх встановлення може бути вирішено лише одним субєктом судом. Адже, відповідно до ч.1 ст.371 КК України, завідомо незаконне затримання або незаконний привід є злочином, як і катування, відповідно до ст.127 КК України. Такі юридичні факти встановлюються виключно за чітко регламентованою законодавством процедурою, за результатами проведення досудового розслідування та судового розгляду, тобто в порядку кримінального судочинства. Зокрема, відповідно до ч.1 ст.62 Конституції України, особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Отже, до набрання законної сили рішенням суду, яким будуть встановленні факти незаконного затримання, незаконного проводу або катування, а також особа яка буде визнана винною у їх здійсненні, питання про відшкодування позивачу моральної шкоди вирішувати неправомірно.

Зазначені висновки суду, що факти незаконного затримання, катування та неналежного поводження можуть бути встановлені лише досудовим розслідуванням, узгоджуються з висновками викладеними у рішеннях Європейського суду з прав людини, а саме, «… у випадку коли особа висуває небезпідставну скаргу про те, що вона була піддана неналежному поводженню зі сторони субєктів владних повноважень в порушення ст. 3 Конвенції, це положення, якщо його тлумачити як загальний обовязок держави відповідно до ст. 1 Конвенції, вимагає, щоб було проведено ефективне офіційне розслідування, метою якого є виявлення і покарання відповідальних осіб. Якщо б це було не так, загальна правова заборона катування та нелюдського чи такого, що принижує гідність, поводження чи покарання, попри своє фундаментальне значення, була б неефективною на практиці, і в деяких випадках представники держави могли б фактично безкарно порушувати права тих, хто перебуває під їхнім контролем» (рішення у справі «Ассенов та інші проти Болгарії», рішення у справі «Лабіта проти Італії»).

Приходячи до вказаного вище висновку, суд не приймає доводи позивача з приводу інших протиправних дій субєктів владних повноважень, що порушили його права та свободи, у звязку з чим, ним заявлені вимоги про відшкодування моральної шкоди, оскільки такі відносини мають ознаки публічно-правового спору, а отже підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Відповідно до ст.1291 Конституції України, суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обовязковим до виконання. ОСОБА_20 забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

У відповідності до ч. 2 ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», судові рішення, що набрали законної сили, є обовязковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх обєднаннями на всій території України. Обовязковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.

Разом з тим, відповідно до вимог ст. 533 КПК України, вирок або ухвала суду, які набрали законної сили, обовязкові для осіб, які беруть участь у кримінальному провадженні, а також для усіх фізичних та юридичних осіб, органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх службових осіб, і підлягають виконанню на всій території України.

В свою чергу, суд, розглядаючи вказані вище позовні вимоги, повинен діяти у спосіб визначений законами України, що відповідає положенням ст. 4 ЦПК України. А отже, надаючи оцінку діям працівників поліції відносно позивача, суд першої інстанції, здійснюючи цивільне судочинство, первинною метою якого є захист права свободи та інтересів фізичних осіб, не наділений правом на надання оцінки рішенню суду першої інстанції у кримінальній справі з точки зору його законності або протиправності.

За таких обставин, враховуючи вказані вище вимоги норм закону, судом не встановлено, що працівники поліції 21 березня 2016 року здійснили незаконне затримання позивача ОСОБА_1 в приміщенні Донецького юридичного інституту та примусово доставили його, оскільки вказані особи діяли на виконання ухвали Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 11 березня 2016 року, яка фактично містить рішення суду про затримання ОСОБА_1 з метою доставки його до суду.

В судовому засіданні не встановлені складові цивільного правопорушення: порушення прав позивача саме незаконними діями та рішеннями працівників поліції Криворізького ВП ГУ НП в Дніпропетровській області, а також прокурорів, наявність вини в їх діях та безпосередній причинний зв'язок між дією та наслідками, негативність яких також не доведено позивачем, що підтверджує безпідставність позовних вимогОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди.

Отже, суд вважає, що позивачем не доведено та не надано доказів, що працівники поліції Криворізького ВП ГУ НП в Дніпропетровській області та прокурори діяли в поза межами чинного законодавства.

Відповідно до змісту ч.3 ст.10та ст.60 ЦПК України,кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених,статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі, і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Підводячи підсумок встановленим обставинам, суд приходить до висновку, що позивачем не доведено, шляхом не надання доказів, заподіяння йому шкоди незаконними діями органу досудового розслідування та прокуратури, а отже в задоволенні позову необхідно відмовити.

Прохання позивача стосовно винесення судом окремої ухвали щодо допущення прокурором порушень закону під час розгляду справи, а також наведені ним доводи стосовно цього, суд вважає необґрунтованими, оскільки вирішення питання стосовно правомірності дій правоохоронних органів та прокурора під час вчинення ними процесуальних дій на виконання судових рішень, а так само їх відповідність процесуальним нормам, хоча і стосуються предмету спору, проте не є предметом розгляду даної справи, що не позбавляє позивача права оскаржити такі дії у встановленому законом порядку у разі наявності на те достатніх правових підстав.

Враховуючи вимоги ст. 88 ЦПК України та висновки суду за результатами розгляду позовних вимог, суд приходить до висновку про віднесення судових витрат за рахунок держави.

Керуючись ст.ст.23,1167,1176 ЦКУкраїни, ст. ст.3, 6, 10,11,209,212,214-215 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до держави в особі прокурорів Криворізької місцевої прокуратури №3 ОСОБА_14, ОСОБА_8, Прокуратури Дніпропетровської області, начальника Саксаганського відділення поліції Криворізького відділу поліції Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області ОСОБА_15, Державної казначейської служби України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору - Уповноважений Верховної ОСОБА_6 України з прав людини, Урядовий уповноважений у справах Європейського Суду з прав людини через Міністерство юстиції України, про стягнення моральної шкоди, завданої неправомірними діями, повязаними з порушенням прав людини, його катуванням відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Дніпропетровської області через Саксаганський районний суд м. Кривого Рогу шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя О.І. Євтушенко