Ухвала суду № 69977260, 02.11.2017, Апеляційний суд Вінницької області

Справа № 133/602/17 Провадження № 22-ц/772/2779/2017Головуючий в суді першої інстанції ОСОБА_1Категорія 19Доповідач Сопрун В. В.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 листопада 2017 рокум. Вінниця

Колегія суддів судової палати з цивільних справ Апеляційного суду Вінницької області в складі :

головуючого Сопруна В.В.,

суддів: Медяного В.М., Матківської М.В.,

за участю секретаря: Сніжко О.А.,

за участю сторін: представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Еталон» про стягнення коштів, -

за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Еталон» на рішення Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 08 вересня 2017 року, -

в с т а н о в и л а :

В квітні 2017 року ОСОБА_2 звернувся у суд з позовом до ТОВ «Лізингова компанія «Еталон» про стягнення коштів, мотивуючи свої позовні вимоги тим, що 16 грудня 2016 року між ОСОБА_2та ТОВ «Лізингова компанія «Еталон» укладено договір №004871 фінансового лізингу.

16 грудня 2016 року відповідно до квитанції №ТВБВ 10005/022 на розрахунковий рахунок 26004011980145 в АТ «Ощадбанк», ОСОБА_2 переказав кошти ТОВ «Лізингова компанія «Еталон» згідно договору, як платіж у розмірі 74000 грн.

Відповідно до договору лізингодавець ТОВ «Лізингова компанія «Еталон» зобовязався придбати у свою власність предмет лізингу у вигляді мінітрактора ДТЗ 504cab та передати його у користування лізингоотримувачеві ОСОБА_2 Договір передбачає право лізингоотримувача отримати трактор у власність за умови повної сплати вартості трактора та інших витрат.

П. 8.3 договору передбачено, що всі платежі, які визначаються у додатку №1 та Додатку №2 до даного договору сплачуються лізингоодержувачем згідно з вказаних додатків на підставі рахунків виставлених лізингодавцем.

На виконання умов договору ОСОБА_2 сплатив товариству платіж 16.12.2016 у розмірі 74000 грн.

П. 16.11 Договору «Прикінцеві положення» встановлено, що додатки до даного договору є його невідємною частиною.

Однак, додатків №1,2,3 до договору фінансового лізингу №004871 ОСОБА_2 надано не було.

У договорі фінансового лізингу відсутні будь-які відомості про продавця товару, його найменування та місцезнаходження, куди має звернутися споживач у випадку порушення якості, комплектності та інших умов з продажу товару.

Всупереч вимогам Закону України «Про фінансовий лізинг» та норм ЦК України, у договорі відсутня обовязкова для договору фінансового лізингу істотна умова щодо його предмету у обсягах, визначених законом. У зазначених договірних документах предметом лізингу визначено: марка мінітрактор ДТЗ 504cab у кількості 1. Таке визначення предмету лізингу не відповідає поняттю індивідуально визначеної речі (номер кузову та номер двигуна, рік випуску, колір, обєм двигуна, індивідуальних технічних характеристик, індивідуальної комплектації тощо), не містить вимог щодо якості предмету лізингу відповідно до ДСТУ, класифікаторів, технічних умов тощо.

Також у відповідача відсутня ліцензія для здійснення фінансових послуг щодо залучення фінансових активів від фізичних осіб, що суперечить вимогам законодавства.

Договір №004180 фінансового лізингу від 16 грудня 2016 року не був нотаріально посвідчений, що тягне його нікчемність.

Таким чином, ОСОБА_2 просив суд стягнути з ТОВ «Лізингова компанія «Еталон» на свою користь 74000 грн.

Рішенням Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 08 вересня 2017 року позов задоволено. Вирішено питання щодо стягнення судового збору.

Не погодившись з вказаним рішенням суду, ТОВ «Лізингова компанія «Еталон» подало апеляційну скаргу, в якій посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просило рішення Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 08 вересня 2017 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, заслухавши осіб, які зявилися в судове засідання, дослідивши матеріали справи, прийшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення за таких підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішенням, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Статтею 214 ЦПК України передбачено, що під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам судове рішення відповідає.

Стаття 10 ЦПК України зобов'язує кожну сторону довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених законом. Доказами являються будь-які фактичні дані, які встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів (ст. 57 ЦПК України).

Згідно зі ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 ЦПК України.

Судом першої інстанції встановлено, 16 грудня 2016 року між ОСОБА_2 та ТОВ «Лізингова компанія «Еталон» укладено договір №004871 фінансового лізингу (а.с.6-12).

16 грудня 2016 року відповідно до квитанції №ТВБВ 10005/022 на розрахунковий рахунок 26004011980145 в АТ «Ощадбанк», ОСОБА_2 переказав кошти ТОВ «Лізингова компанія «Еталон» згідно договору, як платіж у розмірі 74000грн.(а.с.13).

В подальшому договір крім сплати позивачем вказаного платежу, не виконувався і сторонами не вчинялось жодних дій щодо його виконання, зокрема подальша оплата лізингоодержувачем не проводилась, транспортний засіб, що був предметом договору, останньому не передавався.

Відповідно до договору лізингодавець ТОВ «Лізингова компанія «Еталон» зобовязався придбати у свою власність предмет лізингу у вигляді мінітрактора ДТЗ 504cab та передати його у користування лізингоотримувачеві ОСОБА_2 Договір передбачає право лізингоотримувача отримати трактор у власність за умови повної сплати вартості трактора та інших витрат.

Відповідно до п.3.2 договору зазначено, що вартість предмета лізингу на момент укладання даного договору та розмір авансового платежу вказується в додатку №1 до даного договору, який є його невідємною частиною договору фінансового лізингу.

Згідно з пунктом 5.1 договору трактор передається у користування лізингоотримувачу не пізніше 50 робочих днів з моменту сплати.

Лізингоотримувачем на рахунок лізингодавця авансу, ціни, предмета, лізингу в розмірі 50% вартості предмета лізингу, комісійної винагороди лізингодавця за організаційні заходи у розмірі 10% вартості предмета лізингу та комісійної винагороди лізингодавця за передачу предмета лізингу у розмірі 3% від вартості предмета лізингу.

Пунктом 8.2.1 договору визначено, що перший лізинговий платіж складається із:

а) комісійної винагороди лізингодавця за організаційні заходи,повязані з підготовкою та укладенням цього договору, яка розраховується як комісія за організацію,яка визначена у додатку №1 до даного договору та становить 10% від вартості предмета лізингу;

б) авансу ціни предмета лізингу, який розраховується: авансовий платіж, який визначений у додатку №1 до даного договору та становить 50% вартості предмета лізингу;

в) комісійної винагороди лізингодавця за передачу предмета лізингу,як платіж,що покриває витрати лізингодавця,повязані з організацією передачі предмета лізингу на користь лізингоотримувача. Розмір комісійної винагороди лізингодавця за передачу предмета лізингу визначений в додатку №1 до даного договору.

Згідно з пунктом 8.2.3 договору лізингоотримувач зобовязаний сплатити другий лізинговий платіж, який складається з наступног: відшкодування частини вартості предмета лізингу;сплати відсоткової ставки за користування предметом лізингу (вказаний в додатку №2); сплати комісії за супроводження договору (вказаний в додатку №2).

Пунктом 8.3 договору передбачено, що всі платежі, які визначаються у додатку №1 та Додатку №2 до даного договору сплачуються лізингоодержувачем згідно з вказаних додатків на підставі рахунків виставлених лізингодавцем.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору ОСОБА_2 сплатив відповідачу платіж 16 грудня 2016 року у розмірі 74000 грн. (а.с.13).

У п.16.11 договору «Прикінцеві положення» встановлено, що додатки до даного Договору є його невідємною частиною.

Однак, як встановлено судом додатків №1,2,3 до договору фінансового лізингу №004871 ОСОБА_2 надано не було, відповідачем дану обставину не спростовано.

Згідно ч.1 ст.806 ЦК України передбачено, що за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобовязується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

Відповідно до ч.1 ст.807 ЦК України передбачено, що предметом договору лізингу може бути неспоживна річ, визначена індивідуальними ознаками, віднесена відповідно до законодавства до основних фондів.

За змістом ч. 1 ст. 808 ЦК України, якщо відповідно до договору непрямого лізингу вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингоодержувачем, продавець (постачальник) несе відповідальність перед лізингоодержувачем за порушення зобовязання щодо якості, комплектності, справності предмета договору лізингу, його доставки, заміни, безоплатного усунення недоліків, монтажу та запуску в експлуатацію тощо. Якщо вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингодавцем, продавець (постачальник) та лізингодавець несуть перед лізингоодержувачем солідарну відповідальність за зобовязанням щодо продажу (поставки) предмета договору лізингу.

З договору фінансового лізингу вбачається, що відсутні будь-які відомості про продавця товару, його найменування та місцезнаходження, куди має звернутися споживач у випадку порушення якості, комплектності та інших умов з продажу товару.

Відповідно до вимог ст. 1 Закону України «Про фінансовий лізинг», фінансовий лізинг - це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу.

За договором фінансового лізингу лізингодавець зобовязується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодсржувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі1).

Ч. 2 ст. 6 Закону України «Про фінансовий лізинг» визначено, що істотними умовами договору лізингу є предмет лізингу.

Стаття 11 Закону України «Про фінансовий лізинг» надає право лізингоодержувачу: обирати предмет лізингу та продавця або встановити специфікацію предмета лізингу і доручити вибір лізингодавцю; відмовитися від прийняття предмету лізингу, який не відповідає його призначенню та/або умовам договору, специфікаціям;вимагати розірвання договору лізингу або відмовитися від нього у передбачених законом та договором лізингу випадках; вимагати від лізингодавця відшкодування збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням умов договору лізингу.

У випадку якщо у речі, яка була передана наймачеві з гарантією якості, виявляються недоліки, що перешкоджають її використанню відповідно до договору, наймач має право за своїм вибором вимагати: заміни речі, якщо це можливо; відповідного зменшення розміру плати за користування річчю; безоплатного усунення недоліків речі або відшкодування витрат на їх усунення; розірвання договору і відшкодування збитків, які були йому завдані (ч. 2 ст. 768 ЦК України).

Суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, що всупереч вимогам Закону України «Про фінансовий лізинг» та норм ЦК України, у договорі відсутня обовязкова для договору фінансового лізингу істотна умова щодо його предмету у обсягах, визначених законом. У зазначених договірних документах предметом лізингу визначено: марка мінітрактор ДТЗ 504cab у кількості 1.

Однак, таке визначення предмету лізингу не відповідає поняттю індивідуально визначеної речі (номер кузову та номер двигуна, рік випуску, колір, обєм двигуна, індивідуальних технічних характеристик, індивідуальної комплектації тощо), не містить вимог щодо якості предмету лізингу відповідно до ДСТУ, класифікаторів, технічних умов тощо.

У договірних умовах не дотримано право лізингоодержувача на вибір постачальника предмета лізингу. У договорі не зазначено, за дорученням чи за погодженням лізингоодержувача має здійснюватись вибір постачальника предмету лізингу, тобто, яка із сторін договору визначає продавця предмету лізингу. Згідно договірних умов, право вибору продавця (постачальника) предмету лізингу належить лізингоодержувачу, однак реалізація такого права договором не передбачена. У порушення вимог закону, ні у договорі ні у специфікації до нього, продавця (постачальника) предмета лізингу не зазначено взагалі.

Відповідно до ст.21 Закону України «Про захист прав споживачів» права позивача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо порушується принцип рівності сторін договору, учасником якого є споживач.

Так ст. 15 Закону України «Про захист прав споживачів» встановлено, що споживач має право на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про продукцію, що забезпечує можливість її свідомого і компетентного вибору. Інформація повинна бути надана споживачеві до придбання ним товару чи замовлення роботи (послуги). Інформація про продукцію не вважається рекламою.

В ст. 18 цього Закону наведено перелік несправедливих у договорах із споживачами, якщо всупереч принципу недобросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обовязків на шкоду споживача.

Частинами 1, 2 , 3 ст. 18 ЗУ «Про захист прав споживачів» передбачено, що продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими.

Дані положення відображені і у положеннях Хартії захисту споживачів, схваленою Резолюцією Консультативної ОСОБА_4 Європи від 17 травня 1973 року N 543, якою зокрема, передбачається, що надання товарів чи послуг, у тому числі у фінансовій галузі, не має здійснюватися за допомогою прямого чи опосередкованого обману споживача.

Згідно ч.ч 5, 6 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. У разі коли зміна положення або визнання його недійсним зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача договір може бути визнаним недійсним у цілому.

Пунктом 12.12 Договору передбачено, що у випадку розірвання даного договору лізингоодержувачем до підписання акта приймання-передачі предмета лізингу Лізингодавець повертає сплачені кошти за вирахуванням штрафу за дострокове розірвання 20% від сплаченої суми авансових платежів. В такому випадку комісія за організацію даного договору лізингоодержувачу не повертається.

Однак, вказаний пункт договору суперечить положенням п. 4 ч.3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у звязку з розірванням або невиконанням договору.

Згідно ч.2ст. 215 ЦК Українинедійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин) і у цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до п.4 ч.1 ст.34 ЗУ «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» діяльність з надання будь-яких фінансових послуг, що передбачають пряме або опосередковане залучення фінансових активів від фізичних осіб може здійснюватись лише фінансовими установами після отримання відповідної ліцензії.

Послуга з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах є фінансовою послугою (пункт 11-1 ст. 34 ЗУ «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»).

Однак, як вбачається з матеріалів справи у відповідача відсутня ліцензія для здійснення фінансових послуг щодо залучення фінансових активів від фізичних осіб, що суперечить вимогам законодавства.

Крім того, судом встановлено, що договір №004180 фінансового лізингу від 16 грудня 2016 не був нотаріально посвідчений, що тягне його нікчемність.

Такі висновки відповідають правовим позиціям Верховного Суду України, викладеним у постановах від 16 грудня 2015 року № 6-2766цс15 та від 8 червня 2016 року № 6-330цс16, які в силу положень ст. 360-7 ЦПК України є обовязковими для усіх судів України.

Відповідно до частини першої статті 227 ЦК України правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.

Згідно ч.1 ст. 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Таким чином, оскільки вибір продавця предмета лізингу за договором здійснює відповідач, то пункт 3.5 договору, щодо усунення лізингодавця від відповідальності в частині якості, комплектності, справності та ін. суперечить положенням ст. 808 ЦК України щодо солідарної відповідальності продавця і лізингодавця, і водночас це обмежує права споживача на захист і отримання відшкодування у передбачених законом випадках. Отже, такі умови договору не відповідають вимогам ст.203 ЦК України та є несправедливими.

На підставіст. 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Враховуючи вище зазначене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції вірно стягнув з відповідача ТОВ «Лізингова компанія «Еталон» на користь позивача сплачений ним авансовий платіж в сумі 74000 грн.

Рішення суду першої інстанції відповідає вимогам закону та матеріалам справи, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін.

За змістом ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права; не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 308, 313315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Еталон» відхилити.

Рішення Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 08 вересня 2017 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий: підпис ОСОБА_5

Судді: підписи ОСОБА_6

ОСОБА_7

Згідно з оригіналом: ОСОБА_5