Рішення № 69968166, 01.11.2017, Шевченківський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Дзержинський районний суд м. Харкова)

Справа № 638/4764/16 - Ц

Номер провадження 2/638/1143/17

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 листопада 2017 року Дзержинський районний суд м. Харкова у складі:

головуючогоШтих Т. В.

за участю секретаряЧаленко Н.О., Ситніка Д.Л., Тарасової О.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харків, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору дарування недійсним, повернення сторін в первісний стан, скасування реєстрації права власності на квартиру,

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_2 про визнання недійним договору дарування, укладеного 10 червня 2015 року між нею та відповідачем ОСОБА_2, який посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу, ОСОБА_3 та повернення сторін в первісний стан, скасування реєстрації права власності на квартиру, розташовану за адресою АДРЕСА_1. укладеного 10 червня 2015 року між нею та відповідачем ОСОБА_2.

В обґрунтування вимог позивач вказувала, що на праві власності їй належить квартира № 88 по вул.Космонавтів в м.Харкові, в якій вона проживає одна. Договір дарування квартири укладено під впливом помилки, так як ОСОБА_1 не мала наміру за свого життя відчужувати належну їй квартиру. Позивачка не розуміла, що укладає договір дарування, волевиявлення на укладення договору дарування ОСОБА_1 не мала. Після підписання договору відповідач ОСОБА_2 лише зареєстрував своє право, вона ж продовжила проживати в квартирі, несе витрати по її утриманню. Передача квартири у власність відповідача фактично не відбулась. Квартира є єдиним житлом позивача.

В судовому засіданні позивач та представник позивача позов підтримали повністю та просили його задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнав та просив у задоволенні відмовити.

Відповідач повідомив суду, що не визнає позовні вимоги, наголосив, що договір було укладено саме по ініціативі бабусі, він та його дружина всіляко допомагали бабусі, оплачували комунальні послуги. І на разі продовжують оплачувати комунальні послуги. Просив відмовити в задоволенні позовних вимог.

Вивчивши матеріали справи, вислухавди позиції сторін у справі, допитавши свідків, суд приходить до висновку про часткове задоволення позову з наступних підстав.

Статтями 10,11,60 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності, згідно з якими кожна сторона повинна довести ті обставини, на які посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, а суд розглядає справу в межах заявлених вимог і вирішує справу на підставі наданих доказів.

Даний принцип полягає у прояві в змагальній формі ініціативи та активності осіб, які беруть участь у справі.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин даної справи. Сторони зобов'язані визначити коло фактів, на які вони посилаються, як на підставу своїх вимог та заперечень, і довести обставини, якими вони обґрунтовують ці вимоги й заперечення, крім випадків, встановлених ст. 61 ЦПК України.

Відповідно до ст. 57 ЦПК України доказами є будь - які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці данні встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко-і відеозаписів, висновків експертів.

Згідно ч.1 ст. 64 ЦПК України письмовими доказами є будь - які документи, акти, довідки, листування службового або особистого характеру або витяги з них, що містять відомості про обставини, які мають значення для справи.

Судом встановлено, що між сторонами виник спір щодо визнання недійсним договору дарування, який регулюється положеннями 203, 229, 230, 717ЦК України.

Згідно Договору дарування посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_3 від 10 червня 2015 року, зареєстрованого в реєстрі за № 1732, ОСОБА_1 (дарувальник) подарувала, а ОСОБА_2 прийняв в дар (обдарований) квартиру № 88 по вул. Космонавтів в м. Харкові.

Відповідно до технічного паспорту на квартиру, виданого КП «Харківське міжміське бюро технічної інвентаризації №1» Харківської міської ОСОБА_1, власником квартири № 88 по вул. Космонавтів в м. Харкові станом на вчинення правочину була ОСОБА_1.

Згідно до копії витягу про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно: власником квартири № 88 по вул. Космонавтів в м. Харкові на разі є ОСОБА_2, (реєстраційний номер облікової картки платника податків 31012314591, паспорт громадянина України, серія та номер МН267169, виданий 10.01.2002, видавник: Орджонікідзевський РВ ХМУ УМВДУ в Харківській області) на підставі договору дарування №1732, виданого 10.06.2015, видавник ОСОБА_3, приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу( реєстраційний номер обєкта нерухомого майна 654950363101).

Позовні вимоги ґрунтуються на тому, що позивач на момент укладення оспорюваного правочину помилялась щодо обставин, які мають істотне значення, не розуміла правової природи договору дарування, прав та обовязків його сторін, укладала його під впливом обману.

Позивач є особою похилого віку, мешкає одна, маючи захворювання ніг, більше 8 років не виходить із квартири, за станом здоров'я потребує стороннього догляду і допомоги. Подарована відповідачеві квартира є єдиним житлом позивача, іншого житла чи права власності ОСОБА_1 не має. Фактична передача предмету дарування не відбулась, позивач продовжує проживати у відчуженій квартирі, несе витрати по її утриманню.

Відповідно дост. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Згідно п. 7постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»судам роз'яснено, що правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

Статтю 229 ЦК Українивстановлено, що якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

Статтею 230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина першастатті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Відповідно дост. 717 ЦК Україниза договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Виходячи зі змісту ст.ст.203,717 ЦК України договір дарування вважається укладеним, коли сторони мають повну уяву не тільки про предмет договору, а й досягли згоди про всі його істотні умови.

З розяснень, які викладені в п. 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду справ про визнання правочинів недійсними», убачається, що правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину, мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.

Відповідно до п. 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсним", правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

Враховуючи викладене, особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести на підставі належних і допустимих доказів, наявність обставин, які вказують на помилку - неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, дійсно було і має істотне значення. Такими обставинами є: вік позивача, його стан здоров'я та потреба у зв'язку із цим у догляді й сторонній допомозі; наявність у позивача спірного житла як єдиного; відсутність фактичної передачі спірного нерухомого майна за оспорюваним договором дарування дарувальником обдаровуваному та продовження позивачем проживати в спірній квартирі після укладення договору дарування.

Отже, наявність чи відсутність помилки - неправильного сприйняття позивачем фактичних обставин правочину, що вплинуло на волевиявлення особи під час укладення договору дарування замість договору довічного утримання, суд визначає не тільки за фактом прочитання сторонами тексту оспорюваного договору дарування та роз'яснення нотаріусом суті договору, а й за такими обставинами, як: вік позивача, його стан здоров'я та потреба у зв'язку із цим у догляді й сторонній допомозі; наявність у позивача спірного житла як єдиного; відсутність фактичної передачі спірного нерухомого майна за оспорюваним договором дарування дарувальником обдаровуваному та продовження позивачем проживати в спірній квартирі після укладення договору дарування.

Аналогічної позиції дотримується Верховний Суд України.

Встановлено, що, укладаючи договір дарування квартири, позивач помилявся стосовно обставин, які мають істотне значення, зокрема, щодо правової природи цього правочину, прав та обовязків сторін, оскільки вважав цей правочин договором довічного утримання, відповідно до умов якого інша сторона договору зобовязувалась здійснювати постійний догляд та утримання, а право розпорядження нерухомим майном перейшло б до відповідача лише після смерті позивача. Фактично передаючи у дар належне нерухоме майно, позивач намагався забезпечити свою старість. Вона помилялася щодо юридичної природи своїх дій, не отримуючи допомогу від учасників укладення угод.

Відповідно до ч. 1ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостоюстатті 203 цього Кодексу.

Відповідно ч. 1ст. 216 ЦК Українинедійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Спірний договір дарування укладений в порушення вимог 203 та згідно частини першоїстатті 215 ЦК Україниє недійсним.

Допитані в судовому засіданні свідки ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 повідомили, що вони є родичами та сусідами позивачки та зазначили, що дізналися про договір дарування випадково, коли сестри приїхали до позивачки в гості. Тоді виник конфлікт, була викликана поліція, і відповідач надав документи про те, що він власник та просив покинути сестер квартиру. Крім того повідомили, що позивач телефонувала та повідомляла, що з неї знущаються відповідач та його дружина. Свідки зазначили, що позивач їх повідомила, що вона навіть не уявляла, що подарувала квартиру, була впевнена, що укладає договір довічного утримання.

Допитані в судовому засіданні ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11 повідомили, що відповідач та позивач та відповідач є бабусею та онуком брата позивача. Після укладання договору, як і до укладання відповідач належно турбувався про позивача, надавав допомогу. Примусу для укладання договору дарування відповідач не вчиняв, характеризували його, як позитивну людину.

Допитаний в судовому засіданні нотаріус пояснив, що він посвідчував вказаний договір в квартирі. Так, як його викликали для посвідчення вказаного договору. Під час укладання договору він розяснив права, прочитав вказаний договір. Пояснив, що документи на підставі, яких він вчиняв підготовку для виготовлення документів та посвідчення правочину йому напередодні надав відповідач у справі. Вказав, що порушень при оформленні правочину не було, на його запитання позивачка повідомила, що розуміє про що договір та розуміє наслідки укладання вказаного договору.

Судом встановлено, що при даруванні спірної квартири ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 мала на меті вчинення договору довічного утримання, тобто відбулася помилка щодо природи правочину, яка має істотне значення. Відсутність у особи під час укладення договору дарування волевиявлення на безоплатну передачу майна у власність обдаровуваного й передача його за умови вчинення на користь дарувальника будь-якої дії майнового або немайнового характеру, усупереч вимогамст. 717 ЦК України, є підставою для визнання договору дарування недійсним на підставі ч. 3 ст.203та ст.229 ЦК України.

Таким чином, під час підписання спірного договору позивач через свій похилий вік та хворобливий стан, не розуміла природу вчиненого нею правочину та настання його наслідків. З цих причин помилялась щодо правової природи правочинів та їх наслідки, прав та обов'язків сторін, вважала, що укладає саме договір довічного утримання.

Враховуючи, що судом встановлено, що позивач під час укладення оспореного договору діяла під впливом помилки, позовна вимога про визнання договору дарування недійсним є обґрунтованою та підлягає задоволенню, що відповідає правовим позиціям ВСУ по справах №6-202цс15, №6-1124цс15, №6-2087цс15, №6-93цс16.

Інші вимоги не є такими, що підлягають задоволенню. Так, як рішення суду обовязкове для виконання всіма органами та інстанціями в державі. Визнання недійсним договору дарування, зрозуміло, скасовує реєстрацію права власності. Крім того питання щодо скасування реєстрації розглядаються в порядку адміністративного судочинства.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню.

На підставі ст. ст.3, 6, 10, 11, 15, 57-64, 209, 212- 218, 222 ЦПК України, керуючись ст.ст.203,115,216, 229,230,717 ЦК України, суд,-

ВИРІШИВ :

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 Володимировчиа про визнання договору недійсним, повернення сторін в первісний стан, скасування реєстрації права власності на квартиру - задовольнити частково.

Договір дарування квартири № 88в будинку №4по вул.Космонавтів м.Харкова, укладений ОСОБА_1, як дарувальником, та ОСОБА_2, як обдарованим, від 10.06.2015 року та посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_3 за № 1732 - визнати недійсним.

В іншій частині в задоволенні позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму сплаченого судового збору в розмірі 5919 ( пять тисяч девятсот девятнадцять гривен).

Рішення може бути оскарженов апеляційному порядку через Дзержинський районний суд м.Харкова в 10-денний строк з дня його оголошення.

Рішення суду набирає законної силипісля закінчення строку подання апеляційної скарги, а в разі подання апеляційної скарги - після розгляду справи апеляційним судом, якщо рішення не було скасовано .

Суддя: Штих Т.В.