Рішення № 69960930, 31.10.2017, Кодимський районний суд Одеської області

Справа № 503/1277/17

Провадження № 2/503/626/17

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 жовтня 2017 року Кодимський районний суд Одеської області у складі:

головуючого - судді Сердюк Б.С.,

при секретарі Клемпуш Ю.В.,

з участю позивача ОСОБА_1, представника позивача ОСОБА_2, відповідача ОСОБА_3, представника відповідача ОСОБА_4, представника третьої особи ОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Кодима цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визначення місця проживання малолітніх дітей, третя особа: Кодимська районна державна адміністрація Одеської області,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 в якому просить змінити місце проживання малолітніх дітей ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2, та визначити його разом з батьком ОСОБА_1.

Позовні вимоги мотивовані тим, що рішенням Кодимського районного суду Одеської області від 07.11.2016 року було розірвано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_3, а також визначено місце проживання малолітніх дітей ОСОБА_6 та ОСОБА_7 разом з матір'ю ОСОБА_3 Після набрання рішенням законної сили, діти фактично залишились проживати разом з батьком і проживають разом з ним до цього часу. Мати дітей ОСОБА_3 переїхала в м. Одесу де працевлаштувалась та проживає. Позивач вважає, що на даний час рішення суду, яким визначено місце проживання малолітніх дітей з матір'ю ОСОБА_3 може призвести до того, що діти будуть вилучені з природного для них середовища і це може призвести до отримання дітьми серйозних психологічних травм, оскільки діти народилися в м. Кодима та постійно там проживають, у них зявилися постійні друзі, знайомі місця відпочинку, місця навчання та відвідування гуртків, вони спілкуються зі своїми бабусями та дідусями, які також проживають в ІНФОРМАЦІЯ_3, старшою сестрою, яка проживає разом з батьком. Зважаючи на викладені обставини, позивач звернувся до служби у справах дітей Кодимської районної державної адміністрації, як органу опіки та піклування, яким 29.06.2017 року був наданий висновок про доцільність визначення місця проживання малолітніх дітей ОСОБА_6 та ОСОБА_7 з батьком ОСОБА_1 Позивач не заперечує проти того, щоб мати спілкувалась з дітьми та приймала участь у їх вихованні, але вважає що він може забезпечити дітям кращі умови для їх проживання, всебічного розвитку та комфорту, оскільки будинок, в якому він проживає разом з дітьми, належить йому на праві приватної власності. Кожен член родини має відокремлену кімнату з власним санвузлом, кожна дитина має власне ліжко, шафу, місце для навчання, іграшки та книги, які відповідають віку дітей. Санітарно-епідеміологічні умови в будинку знаходяться на високому рівні.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 підтримав позовні вимоги з підстав викладених в позовній заяві та просив суд їх задовольнити.

Представник позивача ОСОБА_2 також підтримав позовні вимоги, зазначивши, що звернувшись до суду з позовом, позивач не має на меті, якимось чином обмежити чи позбавити відповідача права на участь у вихованні дітей, вказав, що ні позивачем ні його представником не оспорюється той факт, що відповідач є хорошою матір'ю по відношенню до своїх дітей, однак вважає, що вирішуючи питання щодо визначення місця проживання дітей, необхідно враховувати в першу чергу їх інтереси, оскільки відповідач проживає одна в м. Одеса, власного житла не має, проходить військову службу за контрактом, а тому зобов'язана дотримуватись певних правил та обмежень пов'язаних із проходженням військової служби, тобто не може вільно планувати свій час, натомість як позивач має власне житло, яке належить йому на праві приватної власності, позивач є приватним підприємцем, а тому проведення зустрічей з діловими партнерами, укладення угод та вирішення інших питань пов'язаних із здійсненням підприємницької діяльності, він може планувати із врахуванням часу, який необхідно приділити дітям. Крім того зазначив, що в м. Кодима проживають дідусі та бабусі дітей з якими вони можуть вільно спілкуватися, що також відповідає інтересам дітей. Позов просив задовольнити.

Відповідач ОСОБА_3 позовні вимоги не визнала, вказуючи, що на час набрання законної сили судовим рішенням, яким було визначено місце проживання дітей разом з нею, вона не могла забрати дітей до себе для проживання, оскільки переїхала на нове місце проживання в м. Одеса, мала намір проходити військову службу за контрактом і у зв'язку з цим проходила навчання, а в подальшому позивач їй перешкоджав забрати дітей. Вказує, що вона також може забезпечити дітям належні умови для проживання. На даний час вона проходить службу за контрактом у військовій частині А1420 в м. Одеса та отримує заробітну плату. Раніше вона винаймала житло, оскільки власного житла не має, але на даний час вона може проживати в квартирі своєї матері ОСОБА_8, яка має у власності квартиру в м. Одеса. Зазначає, що також оформила дітей до навчальних закладів в м. Одеса. В задоволенні позову просила відмовити.

Представник відповідача ОСОБА_4 також просив відмовити в задоволенні позову, вказуючи, що підстави для зміни місця проживання дітей відсутні, оскільки ні позивач ні його представник не послалися на жодний нормативний акт, який би давав підстави для зміни місця проживання дітей та посилаючись на Принцип 6 Декларації прав дитини вказує, що малолітні діти не можуть бути розлучені зі своєю матір'ю. Просив також врахувати те, що з позивача на утримання дітей можуть бути стягнуті аліменти та додаткові витрати, а тому відповідач також може створити належні умови для проживання дітей. Крім того зазначив, що до військовослужбовців, які мають дітей законодавством визначений спеціальний порядок щодо проведення військових зборів та навчань.

Представник третьої особи - начальник служби у справах дітей Кодимської районної державної адміністрації Одеської області ОСОБА_9 пояснив, що розглядаючи питання щодо вирішення місця проживання дітей після розірвання шлюбу між позивачем та відповідачем було дотримано вимог Декларації прав дитини в частині надання переваги матері у вихованні дітей і діти були залишені з матірю, однак у зв'язку з переїздом відповідача на нове місце проживання та пошуком роботи вона залишила дітей зі своїми батьками, не проявивши належної турботи, та не вживши заходів щоб діти проживали разом з нею. Посилаючись на ст. 152 СК України зазначає, що батьки мають переважне право перед всіма іншими особами щодо виховання дітей, а тому батько, користуючись цим правом забрав дітей до себе, створивши їм належні умови для проживання та розвитку, а також забезпечив їх право на навчання, відпочинок, розвиток, на культурну освіту та інші гуманітарні питання, право на які на сьогоднішній день мають діти. Вказує, що матірю дітей до Кодимського органу опіки та піклування не було надано жодної характеристики органом опіки та піклування за місцем проживання матері, так як орган опіки та піклування являється основним структурним підрозділом органів виконавчої влади, який відповідає за достовірність відомостей щодо створення належних умов проживання та виховання дітей. Також нею не було надано ні підтвердження того, що діти мають належні умови для проживання, ні підтвердження, що вони мають можливість навчатись, бути охопленні дошкільним навчанням та вихованням. Зазначає, що рішення суду, яким визначено місце проживання дітей з матір'ю приймалося на підставі висновку органу опіки та піклування, але пройшов час, а зі сторони матері не було вчинено ніяких практичних дій, які б говорили, що мати створює належні умови для проживання дітей. Батько дітей щоденно проявляв все більшу турботу щодо створення належних умов для проживання дітей, збереження здоровя дітей, щодо їх фізичного та інтелектуального розвитку. На черговому засіданні користуючись фактами, довідками, бесідами, які мали мотивацію, що дійсно батько забезпечує умови проживання та виховання дітей, орган опіки та піклування прийняв рішення, яке було оформлено у формі висновку щодо доцільності зміни місця проживання дітей, та залишення їх для проживання з батьком. Вважає, що позов підлягає задоволенню.

Заслухавши учасників цивільного процесу, дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступних висновків.

В судовому засіданні встановлено, що рішенням Кодимського районного суду Одеської області від 07.11.2016 року було розірвано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_3, а також визначено місце проживання малолітніх дітей ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2, разом з матір'ю ОСОБА_3

В судовому засіданні встановлено та не оспорюється сторонами, що після набрання вказаним рішенням суду законної сили, діти фактично залишились проживати разом з батьками відповідача, а згодом стали проживати з позивачем, за місцем його проживання в ІНФОРМАЦІЯ_4 (раніше Леванєвського), буд. 68 Кодимського району Одеської області.

З висновку органу опіки та піклування Кодимської районної державної адміністрації Одеської області від 29.06.2017 року № 01-29/947 встановлено, що орган опіки та піклування, вважає за доцільне змінити місце проживання малолітніх дітей ОСОБА_6 та ОСОБА_7 та визначити його разом з батьком ОСОБА_1

У відповідності до положень ст. 141 СК України, мати і батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини.

Питання виховання дитини вирішується батьками спільно (ст. 157 СК України).

Якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення (ст. 161 СК України).

З акту обстеження побутових умов сім'ї ОСОБА_1 від 19.08.2017 року складеного комісією служби у справах дітей Кодимської районної державної адміністрації Одеської області встановлено, що ОСОБА_1 проживає в житловому будинку № 68 по вул. Володимира Великого в м. Кодима Кодимського району Одеської області разом з дітьми ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_5, ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2. Загальна площа житлового приміщення становить 169,4 кв.м. Будинок новий, знаходиться у відмінному стані, відповідає санітарно-гігієнічним та побутовим умовам. В сім'ї створено належні умови для проживання дітей, їх фізичного та інтелектуального розвитку. Загальний дохід сім'ї становить 8000 грн.

Згідно витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 23450639 від 30.07.2009 року, будинок розташований в м. Кодима по вул. Володимира Великого (раніше Леванєвського) 68 Кодимського району Одеської області, належить позивачу на праві приватної власності.

В судовому засіданні встановлено та підтверджується матеріалами справи, що малолітній ОСОБА_6 навчається в 1-в класі Кодимської ЗОШ І ІІІ ступенів Одеської області, ОСОБА_7 відвідує Кодимський дошкільний навчальний заклад ясла-садок "Сонечко", до навчальних закладів дітей приводить та забирає батько ОСОБА_1, діти завжди чисті та охайні.

Також в судовому засіданні було встановлено та не оспорюється сторонами, що позивач є фізичною особою-підприємцем та директором торгового центру "К".

З довідок військової частини А1420 від 08.08.2017 року № 792 та від 29.08.2017 року № 862 вбачається, що ОСОБА_3 перебуває на військовій службі за контрактом у військовій частині А1420 м. Одеса. Загальна сума її доходу за період з 01.03.2017 року по 31.07.2017 року становить 39206,96 грн.

В судовому засіданні встановлено та не оспорювалося сторонами, що ОСОБА_3 власного житла не має.

Відповідно до свідоцтва про народження серії ІV № 455860 виданого 25.04.1990 року Кодимським РВ ЗАГС Одеської області, матір'ю відповідача ОСОБА_3 являється ОСОБА_8.

З договору купівлі продажу від 30.12.2009 року та витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 25220929 від 03.02.2010 року встановлено, що ОСОБА_8 на праві приватної власності належить квартира АДРЕСА_1.

Допитана в судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_8 підтвердила, що їй на праві приватної власності належить квартира в м. Одеса по вул. Добровольського, однак не змогла назвати ні номер квартири, ні номер будинку в якій вона знаходиться та зазначила, що квартира не придатна для проживання, оскільки там проводиться ремонт. Крім того пояснила, що позивач перешкоджає спілкуванню матері з дитиною та грубо себе поводить.

Покази свідка щодо створення позивачем перешкод у спілкуванні відповідача з дітьми та щодо грубої поведінки з його боку, суд оцінює критично, оскільки в судовому засіданні не було надано жодного доказу, який би це підтверджував, в той час як свідок є матір'ю відповідача та сама зазначила, що між нею та позивачем існують неприязні відносини.

Також у суду виник розумний сумнів з приводу фактичної належності ОСОБА_8 квартири, оскільки в судовому засіданні вона не змогла назвати ні номер квартири, ні номер будинку в якому вона розташована, а також коли ця квартира була придбана, у кого та за яку суму.

Під час судового розгляду відповідач висловила думку, що малолітніх дітей взагалі не можна залишати з позивачем, оскільки він схильний до протиправних дій та 01.09.2017 року побив її та спричинив тілесні ушкодження.

Судом було перевірено даний факт та з повідомлення Кодимського ВП Балтського ВП ГУНП в Одеській області № 7365 від 22.09.2017 року встановлено, що ОСОБА_3 дійсно зверталась з приводу того, що позивач побив її та спричинив тілесні ушкодження, однак згідно висновку судово-медичної експертизи №49 від 06.09.2017 року у ОСОБА_3 були наявні тілесні ушкодження у виді "набряку м'яких тканин долонної поверхні правої кисті", які не відносяться до будь-якого ступеня тяжкості.

Враховуючи характер тілесних ушкоджень наявних у відповідача, у суду відсутні підстави вважати, що вони були спричинені саме позивачем, оскільки відповідачем на підтвердження своїх доводів, крім висловлювань, не було надано жодних доказів та на думку суду відповідач у такий спосіб намагається створити перешкоди позивачу, з метою недопущення визначення місця проживання дітей разом з ним.

Статтею 11 Закону України "Про охорону дитинства" визначено, що кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

Відповідно до ст. 9 Конвенції про права дитини, дитина не повинна розлучатися з батьками всупереч їхньому бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Принцип 6 Декларації прав дитини, за яким малолітня дитина може бути розлучена зі своєю матір'ю лише у винятковій ситуації, на який посилався представник відповідача, не можна тлумачити таким чином, що у матері малолітньої дитини мається перевага перед батьком при вирішенні питання щодо визначення місця проживання дитини, приймаючи до уваги рівність прав обох батьків щодо дитини, що витікає як зі змісту ст.141 СК України, так і зі змісту Конвенції про права дитини.

Поняття "розлучення" не є тотожним з поняттям "визначення місця проживання", оскільки мати дитини, у разі визначення місця проживання дитини з батьком, не обмежена у своїх правах на спілкування з дитиною, на турботу відносно дитини та участь у вихованні дитини і може реалізувати свої права шляхом домовленості з батьком дитини щодо встановлення часу спілкування або за рішенням органу опіки та піклування, або за судовим рішенням, тим більш, що позивач не заперечує проти спілкування дітей з матір'ю.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішення застосування практики Європейського суду з прав людини" визначено, що суди застосовують при розгляді справи Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у своєму рішенні по справі "М.С. проти України", яке набуло статусу остаточного 11.10.2017 року відповідно до порядку, передбаченого пунктом 2 статті 44 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, констатував порушення Україною права заявника, гарантованого статтею 8 "Право на повагу до приватного і сімейного життя" Конвенції, у звязку з рішеннями національних судів про визначення місця проживання дитини заявника та наголосив, що в усіх подібних випадках основне значення має вирішення питання про те, що найкраще відповідає інтересам дитини. При визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її звязків із сімєю, крім випадків, коли сімя є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним.

Вирішуючи питання про визначення місця проживання малолітніх дітей судом враховано, що з часу розірвання між сторонами шлюбу діти фактично проживали разом з батьком та перебували під його опікою та відповідальністю, ним були створені належні умови для проживання дітей у власному житловому будинку, проживання дітей з батьком в м. Кодима, де вони відвідують навчальні заклади, гуртки, де проживають їх дідусі та бабусі є стабільним та стійким для них середовищем.

Твердження відповідача ОСОБА_3 про готовність створити належні умови для проживання дітей, суд ставить під сумнів, зважаючи на те, що вона проживає в м. Одеса, власного житла не має, вона є військовослужбовцем та проходить військову службу за контрактом, що обєктивно позбавляє її можливості у повній мірі забезпечити інтереси дітей.

Зважаючи на викладене, враховуючи положення сімейного законодавства та практику Європейського суду з прав людини, суд вважає за необхідне змінити місце проживання малолітніх дітей ОСОБА_6 та ОСОБА_7 та визначити його разом з батьком ОСОБА_1, що на думку суду відповідатиме якнайкращим інтересам дітей.

Також суд вважає за необхідне звернути увагу сторін на те, що визначення місця проживання дітей з батьком не розлучає їх з матірю, оскільки вона не обмежена у своєму праві на спілкування з дітьми, турботу про них та на участь у їх вихованні.

Відповідно до ч. 1 ст. 88 ЦПК України, з відповідача підлягає стягненню судовий збір, сплачений позивачем при зверненні до суду з позовом.

Керуючись ст.ст. 209, 212, 215, 218 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визначення місця проживання малолітніх дітей задовольнити.

Змінити місце проживання малолітніх дітей ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2, та визначити його разом з батьком ОСОБА_1.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судовий збір, сплачений позивачем при зверненні до суду з позовом, в розмірі 640 (шістсот сорок) грн. 00 коп.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до апеляційного суду Одеської області, через Кодимський районний суд Одеської області, протягом десяти днів з дня його проголошення.

Повний текст рішення виготовлений 01 листопада 2017 року.

Суддя Б.С. Сердюк