Ухвала суду № 69959693, 01.11.2017, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 01010, м. Київ, вул. Московська, 8, корп. 30. тел/факс 254-21-99, e-mail: inbox@apladm.ki.court.gov.ua

Головуючий у 1-й інстанції: Смолій І.В. Суддя-доповідач: Епель О.В.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 листопада 2017 року Справа № 826/5179/17

Київський апеляційний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді: Епель О.В.,

суддів: Карпушової О.В., Кобаля М.І.,

за участю секретаря Лісник Т.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 18 серпня 2017 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області, Єврейської релігійної громади м. Києва про визнання незаконним розпорядження,

ВСТАНОВИВ :

ОСОБА_2 (далі - позивач) звернулася до суду з адміністративним позовом до Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області (далі - відповідач-1), Єврейської релігійної громади м. Києва (далі - відповідач-2) про визнання незаконним розпорядження Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області від 09.02.2017 р. № 84 про надання дозволу Єврейській релігійній громаді м. Києва на розробку детального плану території для будівництва та обслуговування будівель громадських та релігійних організацій в адміністративних межах Гореницької сільської ради Києво-Святошинського району Київської області.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 18 серпня 2017 року в задоволенні адміністративного позову було відмовлено.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, позивач подала апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нову постанову про задоволення адміністративного позову в повному обсязі, так як, на думку апелянта, зазначене рішення суду прийнято за неповно встановлених обставин справи та з порушенням норм матеріального і процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

У судове засідання сторони не з'явились, про день, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, у зв'язку із чим, колегія суддів, на підставі ч. 6 ст.12, ч. 1 ст. 41, ч. 4 ст. 196 КАС України розглядає справу за їх відсутності без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду - без змін з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 09.02.2017 р. Києво-Святошинською районною державною адміністрацією Київської області прийнято розпорядження № 84 «Про надання дозволу Єврейській релігійній громаді м. Києва на розробку детального плану території для будівництва та обслуговування будівель громадських та релігійних організацій в адміністративних межах Гореницької сільської ради Києво-Святошинського району Київської області», яким Єврейській релігійній громаді м. Києва передано функції замовника та надано дозвіл на розробку детального плану території для будівництва та обслуговування будівель громадських і релігійних організацій (для розміщення культурно-громадського центру «Єврейське містечко «Анатевка») орієнтованою площею 4,0 га в адміністративних межах Гореницької сільської ради Києво-Святошинського району Київської області.

Позивач, вважаючи незаконним зазначене розпорядження, звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Судова колегія встановила, що ухвалюючи оскаржуване судове рішення, суд першої інстанції виходив з того, що в даному випадку відсутні правові підстави для задоволення адміністративного позову.

Дослідивши матеріали справи у їх сукупності, колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Спірні правовідносини врегульовані Конституцією України, Законом України «Про місцеві державні адміністрації» від 09.04.1999 р. № 586-XIV (далі - Закон № 586-XIV), «Про регулювання містобудівної діяльності» від 17.02.2011 р. № 3038-VI (далі - Закон № 3038-VI), «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01.07.2004 р. № 1952-IV (далі - Закон № 1952-IV), Порядком розроблення містобудівної документації, затвердженим наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства від 16.11.2011 р. № 290 (далі - Порядок № 290).

Так, відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У ст.ст. 2, ч. 1 ст. 43 Закону № 586-XIV закріплено, що місцеві державні адміністрації в межах відповідної адміністративно-територіальної одиниці забезпечують: 1) виконання Конституції, законів України, актів Президента України, Кабінету Міністрів України, інших органів виконавчої влади вищого рівня; 2) законність і правопорядок, додержання прав і свобод громадян; 3) виконання державних і регіональних програм соціально-економічного та культурного розвитку, програм охорони довкілля, а в місцях компактного проживання корінних народів і національних меншин - також програм їх національно-культурного розвитку; 4) підготовку та виконання відповідних бюджетів; 5) звіт про виконання відповідних бюджетів та програм; 6) взаємодію з органами місцевого самоврядування; 7) реалізацію інших наданих державою, а також делегованих відповідними радами повноважень.

Акти місцевих державних адміністрацій, що суперечать Конституції України, законам України, рішенням Конституційного Суду України, актам Президента України та постановам Верховної Ради України, прийнятим відповідно до Конституції та законів України, актам Кабінету Міністрів України або інтересам територіальних громад чи окремих громадян, можуть бути оскаржені до органу виконавчої влади вищого рівня або до суду.

Згідно з ч. 1, 3, 4, 5 ст. 19 Закону № 3038-VI детальний план у межах населеного пункту уточнює положення генерального плану населеного пункту та визначає планувальну організацію і розвиток частини території.

Детальний план розробляється з метою визначення планувальної організації і функціонального призначення, просторової композиції і параметрів забудови та ландшафтної організації кварталу, мікрорайону, іншої частини території населеного пункту, призначених для комплексної забудови чи реконструкції.

На підставі та з урахуванням положень затвердженого детального плану території може розроблятися проект землеустрою щодо впорядкування цієї території для містобудівних потреб, який після його затвердження стає невід'ємною частиною детального плану території.

Детальний план території визначає: 1) принципи планувально-просторової організації забудови; 2) червоні лінії та лінії регулювання забудови; 3) функціональне призначення, режим та параметри забудови однієї чи декількох земельних ділянок, розподіл територій згідно з будівельними нормами, державними стандартами і правилами; 4) містобудівні умови та обмеження (у разі відсутності плану зонування території) або уточнення містобудівних умов та обмежень згідно із планом зонування території; 5) потребу в підприємствах і закладах обслуговування населення, місце їх розташування; 6) доцільність, обсяги, послідовність реконструкції забудови; 7) черговість та обсяги інженерної підготовки території; 8) систему інженерних мереж; 9) порядок організації транспортного і пішохідного руху; 10) порядок комплексного благоустрою та озеленення, потребу у формуванні екомережі; 11) межі прибережних захисних смуг і пляжних зон водних об'єктів (у разі відсутності плану зонування території).

Детальний план території складається із графічних і текстових матеріалів.

Пунктом 4.8 Порядку № 290 передбачено, що детальний план території розробляється для територій житлових районів, мікрорайонів, кварталів нової забудови, комплексної реконструкції кварталів, мікрорайонів застарілого житлового фонду, територій виробничої, рекреаційної та іншої забудови. Послідовність розроблення та площі територій, для яких розробляються детальні плани, визначає відповідний уповноважений орган містобудування та архітектури відповідно до генерального плану населеного пункту, а якщо територія розташована за межами населеного пункту, відповідно до схеми планування території району (в разі відсутності адміністративного району - відповідно до схеми планування території Автономної Республіки Крим, області).

Відповідно до п.п. 1, 2 ч. 1 ст. 2 Закону № 1952-IV державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Державний реєстр речових прав на нерухоме майно - єдина державна інформаційна система, що забезпечує обробку, збереження та надання відомостей про зареєстровані речові права на нерухоме майно та їх обтяження, про об'єкти та суб'єктів таких прав.

У п.п. 1, 2 ч. 1, ч. 2 ст. 3 Закону передбачено, що загальними засадами державної реєстрації прав є гарантування державою об'єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження; обов'язковість державної реєстрації прав у Державному реєстрі прав.

Речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

Таким чином, з викладених правових норм вбачається, що детальний план території визначає просторову організацію відповідної місцевості та її облаштування і надання дозволу на його розробку не змінює правового титулу власника відповідної земельної ділянки.

Виходячи з цього, колегія суддів встановила, що у відповідності до відомостей в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (далі - Реєстр) власником земельної ділянки за кадастровим номером НОМЕР_1 за адресою: Київська обл., Києво-Святошиського району, с/рада Гореницька є ОСОБА_3 /Т.1 а.с.28/.

Підставою виникнення права власності ОСОБА_3 на зазначену земельну ділянку в Реєстрі зазначено договір купівлі-продажу від 20.04.2015 р.

Доказів визнання вказаного договору недійсним та/або його розірвання суду надано не було.

Користувачем, у відповідності до відомостей в Реєстрі, земельної ділянки за кадастровим номером НОМЕР_1 за адресою: Київська обл., Києво-Святошиського району, с/рада Гореницька є Єврейська релігійна громада м. Києва (код ЄДРПОУ 22882804) /Т.1 а.с.12/.

Підставою виникнення права користування Єврейською релігійною громадою м. Києва на зазначену земельну ділянку в Реєстрі зазначено договір про встановлення права користування від 18.12.2015 р.

Доказів визнання вказаного договору недійсним та/або його розірвання суду надано не було.

09.02.2017 р. Києво-Святошинською РДА Київської області прийнято розпорядження № 84 «Про надання дозволу Єврейській релігійній громаді м. Києва на розробку детального плану території для будівництва та обслуговування будівель громадських та релігійних організацій в адміністративних межах Гореницької сільської ради Києво-Святошинського району Київської області», яким Єврейській релігійній громаді м. Києва передано функції замовника та надано дозвіл на розробку детального плану території для будівництва та обслуговування будівель громадських і релігійних організацій (для розміщення культурно-громадського центру «Єврейське містечко «Анатевка») орієнтованою площею 4,0 га в адміністративних межах Гореницької сільської ради Києво-Святошинського району Київської області (кадастрові номери: НОМЕР_1; НОМЕР_2) /Т.1 а.с.9, 127/.

У провадженні Києво-Святошинського районного суду Київської області перебуває справа № 369/5097/15-ц за позовом ОСОБА_4 до Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, Управління Держземагенства у Києво-Святошинському районі Київської області про визнання незаконними розпорядження.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 03 березня 2016 року у справі № 369/5097/15-ц було накладено арешт на земельну ділянку за кадастровим номером НОМЕР_1 площею 2,0000 га, цільове призначення: для індивідуального садівництва, за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, Гореницька сільська рада, що належить на праві власності ОСОБА_3, шляхом накладення заборони на вчинення Реєстраційною службою Києво-Святошинського районного управління юстиції Київської області та ОСОБА_3 будь-яких дій пов'язаних з реєстрацією відчуження вищезазначеного майна до вирішення справи по суті.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 14 лютого 2017 року до участі в розгляді справи № 369/5097/15-ц ОСОБА_2 в якості правонаступника позивача ОСОБА_4.

Таким чином, дослідивши встановлені обставини справи та виниклі правовідносини у їх сукупності, відповідно до ст. 86 КАС України, колегія суддів звертає увагу на те, що оскаржуваним розпорядженням від 09.02.2017 р. № 84 не вирішувалося питання щодо розпорядження земельною ділянкою за кадастровим номером НОМЕР_1, зокрема щодо права користування та/або права власності на неї, а надано дозвіл на розроблення детального плану території.

При цьому, зазначеним вище судовим рішенням від 03.03.2016 р. у справі № 369/5097/15-ц, на яке посилається апелянт, встановлено заборону виключно на вчинення дій, пов'язаних з реєстрацією відчуження земельної ділянки за кадастровим номером НОМЕР_1, і лише конкретними суб'єктами - Реєстраційною службою Києво-Святошинського РУЮ Київської області та ОСОБА_3, а отже, наявність даного рішення жодним чином не забороняє вирішення питання щодо розроблення детального плану території по вказаній ділянці.

Більш того, колегія суддів звертає увагу на те, що ані станом на момент прийняття відповідачем-1 оскаржуваного розпорядження, ані на час вирішення даної справи в суді першої інстанції чи на теперішній час позивач не зареєстрована власником земельної ділянки за кадастровим номером НОМЕР_1 і у суду відсутні достатні та необхідні правові підстави вважати, що таке розпорядження якимось чином порушує її права, свободи або законні інтереси.

При цьому, апеляційний суд приймає до уваги саме відомості щодо права власності та права користування земельною ділянкою за кадастровим номером НОМЕР_1, що містяться в Реєстрі, оскільки у відповідності до п.п. 1, 2 ч. 1 ст. 2 Закону № 1952-IV державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень є офіційним визнанням і підтвердженням державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, а Державний реєстр речових прав на нерухоме майно - єдиною державною інформаційною системою, що забезпечує обробку, збереження та надання відомостей про зареєстровані речові права на нерухоме майно та їх обтяження, про об'єкти та суб'єктів таких прав.

Водночас, предметом даного спору є рішення суб'єкта владних повноважень - розпорядження РДА, а не питання щодо встановлення права власності. Тому, при розв'язанні спірних правовідносин у цій адміністративній справі судом перевіряється правомірність прийняття РДА оскаржуваного розпорядження, а не правомірність набуття земельної ділянки у власність ОСОБА_3 та/або у користування відповідачем-2.

Окрім того, колегія суддів зазначає, що способом захисту прав особи у суді є закріплені законом правоохоронні заходи, за допомогою яких усуваються порушення прав, а отже, правильність обрання особою способу захисту відповідного права чи інтересу залежить від того, чи взагалі має вона таке право або інтерес та чи дійсно вони були порушені.

Тож, первісним має бути встановлення прав особи на певне майно і лише після цього такі права можуть бути захищені судом.

Відповідно до офіційного тлумачення поняття інтересу, який підлягає захисту, наданому у рішенні Конституційного Суду України від 01.12.2004 р. № 1-10/2004, такий інтерес є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони для задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності та іншим загально-правовим засадам.

При цьому, апеляційним судом також враховуються висновки Верховного Суду України, викладені в постанові від 10.04.2012 р. № 21-1115во10, відповідно до яких, визнання протиправним рішення суб'єкта владних повноважень можливо лише за позовом особи, право або законний інтерес якої ним порушені.

Разом з тим, у відповідності до ч. 1 ст. 244-2 КАС України висновок Верховного Суду України має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає безпідставними та не приймає до уваги посилання апелянта на розпорядження РДА від 29.10.2003 р. № 438, від 22.12.2005 р. № 678, від 03.12.2007 р. № 806 щодо виділення земельних ділянок, протокол зборів членів КСП ім. Т. Шевченко, на надання 25.12.2007 р. дозволу ОСОБА_4 на розробку проекту землеустрою, укладення нею договору з на складання проекту землеустрою, так як зазначені обставини підлягають дослідженню при вирішенні питання про право власності на земельну ділянку за кадастровим номером НОМЕР_1, що не є предметом даного судового розгляду.

Твердження апелянта щодо незаконної реєстрації вказаної ділянки на ім'я ОСОБА_5, потім ОСОБА_8, яка перепродала її ОСОБА_7, а потім ОСОБА_9, яка передала її в користування відповідачу-2, також не спростовують правильності висновків суду першої інстанції з підстав, наведених вище.

Таким чином, проаналізувавши ці та всі інші доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апелянтом ані в суді першої інстанції, ані в ході апеляційного провадження не було доведено тих обставин, на яких ґрунтуються її доводи.

При цьому, судова колегія зазначає, що ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 11 жовтня 2017 року у сторін було витребувано додаткові докази у справі та надано строк для подання їх копій до 23.10.2017 р. /Т.1 а.с.114-116/.

Копію зазначеної ухвали було отримано позивачем 16.10.2017 р. /Т.1 а.с.120/ та отримано її представником 17.10.2017 р. /Т.1 а.с.125/. Однак, вимоги суду позивачем виконані не були ані у встановлений судом строк, ані станом на 01.11.2017 р., у судове засідання позивач та/або її представник не прибули та не повідомили суд про причини невиконання ухвали від 11.10.2017 р.

Натомість, відповідачем - РДА вищевказана ухвала суду виконана /Т.1 а.с.126-136/.

Враховуючи вищевикладене, апеляційний суд приходить до висновку, що судом першої інстанції правильно застосовано норми матеріального та процесуального законодавства і ухвалено судове рішення у відповідності до ст. 159 КАС України.

Згідно зі ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Отже, апеляційна скарга ОСОБА_2 підлягає залишенню без задоволення, а постанова Окружного адміністративного суду м. Києва від 18 серпня 2017 року - без змін.

Керуючись ст. ст. 41, 159, 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд,

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 18 серпня 2017 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня її складання в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції.

Повний текст рішення, у відповідності до ч. 3 ст. 160 КАС України, виготовлено 01 листопада 2017 року.

Головуючий суддя:

Судді: