Постанова № 69959583, 01.11.2017, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" листопада 2017 р. Справа № 921/1208/13-г/17

Львівський апеляційний господарський суд, в складі колегії:

головуючого-судді: Бойко С.М.,

суддів: Бонк Т.Б.,

ОСОБА_1,

при секретарі судового засідання Процевич Р.Б.,

за участю представників сторін:

від органу виконання судових рішень: не з’явився

від стягувача: не з’явився

від боржника (скаржника) - ОСОБА_2 (довіреність № 06-4/6 від 03.01.2016 року)

розглянув апеляційну скаргу дочірнього підприємства “Тернопільський облавтодор” відкритого акціонерного товариства “Державна акціонерна компанія “Автомобільні дороги України”

на ухвалу господарського суду Тернопільської області від 29.08.2017, суддя Андрусик Н.О.,

в справі за №921/1208/13-г/17,

за скаргою(боржника) дочірнього підприємства "Тернопільський облавтодор" відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України", м.Тернопіль

про визнання неправомірними дій відділу примусового виконання рішень управління ДВС Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області;

скасування постанови ВП №44222116 від 31.05.2017 про стягнення виконавчого збору в сумі 5594,58 грн.

та постанови ВП №44225116 від 31.05.2017

про стягнення з боржника витрат на проведення виконавчих дій з примусового виконання ухвали Господарського суду Тернопільської області від 28.01.2014,

у справі за №921/1208/13-г/17,

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю виробничої компанії "Гірничодобувна промисловість"

до відповідача дочірнього підприємства "Тернопільський облавтодор" ВАТ "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України"

про cтягнення 60641,80грн.

та за зустрічним позовом дочірнього підприємства "Тернопільський облавтодор" ВАТ "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України"

до відповідача товариства з обмеженою відповідальністю виробничої компанії "Гірничодобувна промисловість"

про визнання недійсним договору купівлі-продажу №717 ГДП від 16.03.2012,

Керуючись ст. ст. 99, 101, 103, 106, 121-2 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

ухвалою господарського суду Тернопільської області від 29.08.2017 відмовлено в задоволенні скарги боржника щодо визнання неправомірними дій ДВС (головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області ОСОБА_3В.) та скасування постанови ВП 44225116 від 31.05.2017 про стягнення виконавчого збору з боржника за примусове виконання ухвали господарського суду Тернопільської області від 28.01.2014, якою затверджено мирову угоду укладену між сторонами в справі за №921/1208/13-г/17.

Ухвала суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні скарги мотивована тим, що боржник виконав ухвалу господарського суду Тернопільської області від 28.01.2014 у цій справі з порушенням строку, встановленого законом для самостійного виконання рішення суду.

При цьому судом першої інстанції встановлено, що протягом вказаного періоду державним виконавцем вживалися заходи щодо примусового виконання вищезазначеної ухвали .

На підставі п.4 ч.1 ст.80 ГПК України припинено провадження щодо визнання неправомірними дій головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області ОСОБА_3 при винесенні постанови про стягнення з боржника витрат на проведення виконавчих дій та вимог про скасування постанови ВП №44225116 від 31.05.2017 про стягнення з боржника витрат на проведення виконавчих дій з примусового виконання ухвали господарського суду Тернопільської області від 28.01.2014.

Припинення провадження за скаргою боржника в цій частині, місцевий суд мотивував тим, що відмова від скарги не суперечить чинному законодавству, не порушує чиїх-небудь прав та охоронюваних законом інтересів, відповідає правам сторони в процесі.

В апеляційній скарзі боржник просить скасувати ухвалу господарського суду Тернопільської області від 29.08.2017 в частині відмови в задоволенні скарги та прийняти рішення про її задоволення, оскільки ухвала господарського суду Тернопільської області від 28.01.2014 у справі №921/1208/13-г/17, за якою апелянт зобов’язаний сплатити суму боргу, виконана ним в добровільному порядку.

В підтвердження наведеного посилається на правову позицію, яка викладена в постанові Верховного Суду України від 28.01.2015 у справі № 3-217гс14.

Окрім того, обгрунтовує апеляційну скаргу тим, що державним виконавцем не вчинялись будь які заходи з примусового виконання ухвали суду. Посилається на неповноту постанови органу ДВС, оскільки в мотивувальній частині відсутні суми до стягнення, а також суми, що були повернуті стягувачу.

У відповідності до вимог ст.27 Закону України "Про виконавче провадження" апелянт зазначає, що виконавчий збір в розмірі 10% стягується лише із стягнутих в примусовому порядку сум, а не з самостійно повернутих боржником.

Апелянт зазначає, що державний виконавець в мотивувальній частині постанови про стягнення витрат виконавчого провадження не навів жодних видів витрат з переліком процесуальних дій з виконання в примусовому порядку, а також не підтвердив цих витрат первинними розрахунковими документами в розумінні норм Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

При цьому, зазначає, що до спірних правовідносин підлягають застосуванню вимоги Закону України №606-XIV від 21.04.1999, оскільки виконавче провадження з виконання ухвали суду від 28.01.2014 відкрито на підставі цього ж Закону.

В судове засідання 01.11.2017 з’явився представник апелянта, який підтримав доводи апеляційної скарги в частині скасування ухвали суду щодо відмови в задоволенні скарги, уточнивши, що на спірні правовідносини поширюється дія нової редакції Закону України "Про виконавче провадження", проте сума виконавчого збору повинна відповідати у відсотковому відношенні сумі стягнутій в примусовому порядку, а не сумі сплаченій боржником в добровільному порядку, не дивлячись на закінчення семиденного строку для самостійного виконання ухвали суду.

Представники органу ДВС та стягувача не з’явився, про причини неявки суд не повідомили, незважаючи на те, що про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги були належним чином повідомлені, а тому їх неявку суд розцінює як без поважних причин, відсутні процесуальні перешкоди в розгляді справи, вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу за наявних у справі доказів.

Апеляційний господарський суд, розглянувши наявні в справі докази, давши оцінку доводам, які містяться в апеляційній скарзі, дійшов висновку про залишення ухвали господарського суду Тернопільської області від 29.08.2017 без змін, а апеляційної скарги без задоволення, з огляду на наступне.

Судами встановлено, що ухвалою господарського суду Тернопільської області від 28.01.2014 у справі №921/1208/13-г/17 затверджено мирову угоду, укладену 28.01.2014 між товариством з обмеженою відповідальністю виробнича компанія "Гірничодобувна промисловість" та дочірнім підприємством "Тернопільський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" та на підставі п.7 ст.80 ГПК України припинено провадження в справі.

За умовами мирової угоди ДП "Тернопільський облавтодор" ВАТ "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" зобов'язалося здійснити на користь ТОВ виробнича компанія "Гірничодобувна промисловість" сплату заборгованості за договором №717ГДП від 16 березня 2012 року в сумі 55945,81грн. шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок ТОВ виробнича компанія "Гірничодобувна промисловість" (№26001300005432 в АТ "ЗЛАТОБАНК", м.Київ, МФО 380612) згідно графіку: до 01.02.2014 - 13986,45грн; до 01.03.2014 -13986,45грн; до 01.04.2014- 13986,45грн; до 01.05.2014 -13986,46грн. Оскільки даний графік сплати боргу порушено боржником, тому мирова угода пред’явлена до ДВС на підставі заяви стягувача (ТОВ виробнича компанія "Гірничодобувна промисловість").

Постановою державного виконавця від 01.08.2014 відкрито виконавче провадження за №44225116 з примусового виконання ухвали господарського суду Тернопільської області від 28.01.2014 у справі №921/1208/13-г/17 про стягнення з боржника на користь стягувача 55945,81 грн. та надано боржнику - ДП "Тернопільський облавтодор" ВАТ "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" семиденний строк з дня винесення постанови для самостійного виконання ухвали суду від 28.01.2014; зазначено, що в разі невиконання боржником в добровільному порядку ухвали суду буде проводитися в примусовому зі стягненням з боржника виконавчого збору та витрат, пов’язаних з провадженням виконавчих дій.

Постанова державного виконавця від 01.08.2014 про відкриття виконавчого провадження №44225116 надіслана боржнику супровідним листом №2821/03.3-32/3 від 01.08.2014.

Відповідно до ч. 1 ст. 27 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції від 20.07.2014, чинній на момент винесення постанови від 01.08.2014 про відкриття виконавчого провадження), у разі ненадання боржником у строки, встановлені частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного виконання рішення, документального підтвердження повного виконання рішення, державний виконавець на наступний день після закінчення відповідних строків розпочинає примусове виконання рішення.

Отже, місцевий господарський суд дійшов правильного висновку, що оскільки постанова про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання ухвали суду, винесена 01.08.2014, тому останнім днем строку, наданого для самостійного виконання рішення суду боржником є 08.08.2014, а отже з 09.08.2014 ухвала суду підлягала примусовому виконанню органом ДВС.

Постановою державного виконавця від 01.09.2014 виконавче провадження за №44225116 приєднано до зведеного виконавчого провадження за №36035661, за яким боржником є ДП "Тернопільський облавтодор" ВАТ "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України".

Статтею 32 Закону України "Про виконавче провадження"№606-XIV від 21.04.1999 (в редакції, чинній на момент відкриття виконавчого провадження та вчинення заходів примусового виконання рішення) передбачено, що заходами примусового виконання рішень є: звернення стягнення на кошти та інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб; звернення стягнення на заробітну плату (заробіток), доходи, пенсію, стипендію боржника; вилучення в боржника і передача стягувачу певних предметів, зазначених у рішенні; інші заходи, передбачені рішенням.

З наявних доказів по справі вбачається, що в межах зведеного виконавчого провадження державним виконавцем вчинялися дії, зокрема, з виявлення банківських рахунків боржника (запит №1888/03.3-32/3 від 25.05.2015, відповідь №1010523999 від 21.05.2015), на які в наступному накладено арешт в межах суми зведеного виконавчого провадження (постанови про арешт коштів боржника від 09.03.2016, 18.11.2015, 26.10.2015, 04.04.2016, 29.07.2014, 11.07.2014, 12.09.2014, 03.11.2014, 02.03.2015); направлялися фінансовим установам для виконання платіжні вимоги №№184, 189, 191, 218, 251 від 07.12.2016, №№68, 76, 70 від 23.02.2015, №140 від 02.04.2015, №№227, 233, 229, 230 03.07.2015, №№86, 146, 109, 136 від 07.06.2016; розпорядженням, затвердженим начальником Відділу примусового виконання рішень Управління ДВС ГТУЮ у Тернопільській області 14.07.2016, грошові кошти у сумі 267 159,84 грн., що надійшли на рахунок з обліку депозитних сум при примусовому виконанні зведеного виконавчого провадження №36035661, розподілено між стягувачами по зведеному виконавчому провадженні, в тому числі на користь. для погашення існуючої заборгованості по зведеному виконавчому провадженню.

У відповідності до вимог ст.27 Закону України "Про виконавче провадження" №1404-VIII від 02.06.2016, що набрав чинності з 05.10.2016 виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.

Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом.

За змістом цієї ж статті передбачені випадки, коли виконавчий збір не стягується, в тому числі за ч.9 ст.27 вищенаведеного закону, в разі закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39 цього Закону, якщо рішення було виконано до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження. Проте, як встановлено судами боржник здійснив оплату решти суми боргу після винесення постанови про відкриття виконавчого провадження та спливу строку для самостійного виконання рішення суду та після перерахування частини суми боргу в розмірі 1 214,26 грн. за зведеним виконавчим провадженням.

Скаржник в обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що до даних правовідносин щодо постанови державного виконавця від 31.05.2017 про стягнення судового збору, мають застосовуватися норми Закону України "Про виконавче провадження" №606-XIV від 21.04.1999, тобто в редакції, чинній на момент відкриття ВП №44225116.

Проте дані доводи не знайшли підтвердження в судовому засіданні. Пунктом 7 розділу VI Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про виконавче провадження" №1404-VIII від 02.06.2016, що набрав чинності з 05.10.2016 встановлено, що виконавчі дії, здійснення яких розпочато до набрання чинності цим Законом, завершуються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Після набрання чинності цим Законом виконавчі дії здійснюються відповідно до цього Закону.

В силу вимог ст. 5 Цивільного кодексу України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

Таким чином, за загальним правилом, новий акт законодавства застосовується до тих прав та обов’язків, що виникли після набрання ним чинності.

Отже, судом першої інстанції правильно враховано дію закону в часі, і до оскаржуваної постанови від 31.05.2017 органу ДВС про стягнення виконавчого збору, застосовано редакцію Закону України "Про виконавче провадження" №1404-VIII від 02.06.2016, що набрав чинності з 05.10.2016.

Скаржник посилається на правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду України від 28 січня 2015 року в справі №3-217гс14, що сплив строку, наданого для добровільного виконання рішення суду, сам по собі не є тією достатньою підставою, з якою законодавець пов’язує стягнення виконавчого збору з боржника.

Однак, апеляційний господарський суд прийшов до висновку, що ця правова позиція стосувалася саме застосування Закону України «Про виконавче провадження» №606-XIV від 21.04.1999. Окрім того, Законом України №191-VII від 12.02.2015, яким було викладено ст. 28 Закону України "Про виконавче провадження" в іншій редакції та встановлено, що виконавчий збір стягується незалежно від вчинення державним виконавцем заходів примусового виконання, передбачених цим Законом, набрав чинність 05.04.2015. Проте, в Законі №191-VII не вказано про надання йому зворотної сили в часі, тому положення ч.1 ст.28 Закону України "Про виконавче провадження" застосовувалися лише до виконавчих проваджень, розпочатих після 05.04.2015, за обставинами цієї справи, виконавче провадження було відкрито до вказаної дати, про що вказувалося вище, коли стягнення виконавчого збору з боржника пов'язувалося з вчиненням чи невчиненням органами державної виконавчої служби дій для його примусового виконання.

Спірні правовідносини, що виникли між сторонами щодо винесеної постанови ВП №44222116 від 31.05.2017 про стягнення виконавчого збору в сумі 5594,58 грн. врегульовані редакцією Закону України "Про виконавче провадження" №1404-VIII від 02.06.2016, що набрав чинності з 05.10.2016. За змістом ст.1 цього Закону виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Вищенаведеними доказами встановлено, що державний виконавець вчинив дії, які свідчать про реалізацію заходів примусового виконання рішення, передбачених ст.10 вищезгаданого Закону. Відповідно до ст.10 Закону України "Про виконавче провадження" №1404-VIII від 02.06.2016, що набрав чинності з 05.10.2016 заходами примусового виконання рішень є:1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, обєкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами;2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника;3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні;4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов’язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем;5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.

Крім того, судами встановлено, що фактично судове рішення виконане, його виконання проведено після винесення постанови органу ДВС про відкриття виконавчого провадження та спливу строку для самостійного виконання ухвали суду.

На підставі п.1 ст.37 Закону України «Про виконавче провадження» у вищезазначеній редакції, 31.05.2017 року державним виконавцем винесено постанову про повернення виконавчого документу стягувачу.

Відповідно до ч. 3 ст. 40 Закону України «Про виконавче провадження» у вищезазначеній редакції в разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев’ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.

Системний аналіз статей 1, 10, 27, 37, 40 Закону України «Про виконавче провадження» дає підстави вважати, що обов'язковими умовами стягнення виконавчого збору є: фактичне виконання судового рішення;

та вжиття державним виконавцем заходів примусового виконання, що передбачені в цьому законі.

Таким чином, оскільки належні до сплати кошти надійшли на рахунок стягувача поза межами визначених законодавством строків для самостійного виконання ухвали суду, а державним виконавцем вчинялися заходи примусового виконання рішення, а тому сплата боргу на користь стягувача, що здійснена ДП "Тернопільський облавтодор" ВАТ "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" в особі філії "Бережанський райавтодор" не є самостійним виконанням рішення суду, що б виключала стягнення виконавчого збору та не є підставою, що передбачена в Законі «Про виконавче провадження», коли виконавчий збір не стягується.

У постанові про відкриття виконавчого провадження, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону. За таких обставин, визначений державним виконавцем розмір виконавчого збору є арифметично вірним, 10% від стягнутої/повернутої суми коштів у розмірі 55945,81 грн., що складає 5594,58 грн.

Щодо перевірки правильності дотримання судом першої інстанції норм процесуального права, п.4 ч.1 ст.80 ГПК України, апеляційним судом враховано, що у відповідності до п.4.6 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 6.12.2011 року за №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадках відмови позивача від позову (пункт 4 частини першої статті 80 ГПК) господарському суду слід керуватись частиною шостою статті 22 ГПК, тобто перевіряти, чи не суперечить ця відмова законодавству та чи не порушує вона інтереси інших осіб.

Оскільки, боржником в порядку ст.22 ГПК України подано заяву про відмову від скарги в частині визнання неправомірними дій головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області ОСОБА_3 щодо винесення постанови про стягнення з боржника витрат на проведення виконавчих дій та щодо скасування постанови ВП №44225116 від 31.05.2017 про стягнення з боржника витрат на проведення виконавчих дій з примусового виконання ухвали господарського суду Тернопільської області від 28.01.2014, то судом першої інстанції у відповідності до п.4 ч.1 ст.80 ГПК України правильно припинено провадження. При цьому судами перевірено, що ця відмова не суперечить законодавству та не порушує інтереси інших осіб.

Відповідно до статті 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до статті 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

Таким чином, оскаржувана ухвала господарського суду прийнята у відповідності та з дотриманням вимог норм процесуального права, а тому відсутні підстави для її скасування.

Відповідно до ч. 1 ст. 49 ГПК України, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Апеляційним судом відмовлено в задоволені апеляційної скарги, а тому витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги залишаються за апелянтом.

Керуючись ст. ст. 99, 101, 103, 106, 121-2 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

відмовити в задоволенні апеляційної скарги дочірнього підприємства “Тернопільський облавтодор” відкритого акціонерного товариства “Державна акціонерна компанія “Автомобільні дороги України” №06-2/1387 від 13.09.2017.

Ухвалу господарського суду Тернопільської області від 29.08.2017 у справі №921/1208/13-г/17 – залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.

Справу скерувати на адресу місцевого господарського суду.

ОСОБА_4 Бойко

Судді Т.Б. Бонк

ОСОБА_1

Повний текст постанови виготовлений 02.11.2017.