Постанова № 69956362, 26.10.2017, Харківський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 жовтня 2017 р. Справа № 820/1860/17

Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Присяжнюк О.В.

Суддів: Бартош Н.С. , Русанової В.Б.

за участю секретаря судового засідання - Дудки О.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 25.07.2017р. по справі № 820/1860/17

за позовом ОСОБА_1

до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Харківській області третя особа: Головне управління державної казначейської служби України по Харківській області

про визнання протиправною бездіяльності та стягнення коштів,

ВСТАНОВИЛА:

ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Харківській області (в подальшому - ТУ ДСА), в якому просив: визнати протиправною бездіяльність ТУ ДСА щодо не здійснення нарахування голові Лозівського міськрайонного суду Харківської області ОСОБА_1 суддівської винагороди, виходячи із розміру мінімальної заробітної плати, визначеної Законом України «Про Державний бюджет України на 2017 рік»; стягнути з ТУ ДСА на користь позивача суддівську винагороду за січень-березень 2017 року в сумі 72109,09 грн.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 25.07.2017 р. відмовлено у задоволенні позову.

Не погодившись із постановою суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 25.07.2017 р. та прийняти нову постанову, якою задовольнити позов.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги, апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а саме: вимог Закон України «Про судоустрій і статус суддів», Кодексу адміністративного судочинства України та на не відповідність висновків суду обставинам справи.

Відповідно до ч. 6 ст. 12 та ч. 1 ст. 41 Кодексу адміністративного судочинства України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснювалось.

Колегія суддів, заслухавши доповідь обставин справи, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, вважає, що вимоги апеляційної скарги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 195 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Судовим розглядом встановлено, що ОСОБА_1: наказом ТУ ДСА №02-5/110 від 12.10.2005 р. призначений на посаду судді Лозівського міськрайонного суду Харківської області, на підставі Указу Президента України №1308/2005 від 22.09.2005 р.; постановою Верховної Ради України від 07.10.2010 р. №2594-VІ обраний на посаду судді безстроково; рішенням Вищої ради юстиції України №996/0/15-12 від 05.09.2012 р. призначений на посаду голови Лозівського міськрайонного суду Харківської області; рішеннями зборів суддів Лозівського міськрайонного суду Харківської області №2 від 28.04.2014 р., № 6 від 27.04.2015 р., № 2 від 12.04.2017 р. обирався головою Лозівського міськрайонного суду Харківської області та на теперішній час здійснює повноваження голови Лозівського міськрайонного суду Харківської області.

Згідно довідки ТУ ДСА №04-50/203 від 19.04.2017 р., ОСОБА_1 за січень-березень 2017 року була нарахована та виплачена сума суддівської винагороди, а саме: у січні та в лютому 2017 року нараховано по 24000 грн. за місяць, виплачена заробітна плата з відрахуванням податків в розмірі 19320 грн. за кожний місяць; у березні 2017 року нарахована заробітна плата в розмірі 24109,09 грн., виплачена заробітна плата з відрахуванням податків в розмірі 19407,81 грн.

Згідно з розрахунковим листом за січень - квітень 2017 року ТУ ДСА, суддівська винагорода нарахована позивачу, виходячи з посадового окладу судді, який не пройшов кваліфікаційного оцінювання, у розмірі 16000 грн.

Не погоджуючись із такою бездіяльністю відповідача, позивач звернувся до суду із цим позовом.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що зменшення суддівської винагороди ОСОБА_1 не відбулося, кошторисом передбачено оклад судді, з урахуванням прожиткового мінімум громадян на 2017 рік, у зв'язку з чим відсутні підстави для задоволення позову.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав.

02.06.2016 р. прийнято Закон України "Про судоустрій і статус суддів" № 1402-VІІІ (в подальшому - Закон № 1402-VІІІ), відповідно до ч. 3 ст. 135 якого базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Абзацом першим пункту 22 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1402-VІІІ визначено, що право на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених цим Законом мають судді, які за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердили відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначені на посаду за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом.

Пунктом 23 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1402- VIІІ встановлено, що до проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (Відомості Верховної Ради України, 2010 р., № № 41-45, ст. 529; 2015 р., № № 18-20, ст. 132 із наступними змінами) (в подальшому - Закон № 2453-VIІ).

Згідно ч. 3 ст. 133 Закону № 2453-VI, посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється в розмірі 10 мінімальних заробітних плат. До цієї статті не вносилися будь-які зміни щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини.

Статтею 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2017 рік" від 21.12.2016 р. № 1801-VIII встановлено, що у 2017 році мінімальна заробітна плата у місячному розмірі з 1 січня складає 3200 гривень.

Пунктом 8 частини 5 статті 48 Закону № 1402-VІІІ визначено, що незалежність суддів , забезпечується, в тому числі, належним матеріальним та соціальним забезпеченням судді.

При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України та законом гарантій незалежності судді (ч.7 ст. 48 Закону № 1402-VІІІ).

Як в ч. 1 ст. 135 Закону № 1402- VІІІ, так і в ч. 1 ст. 133 Закону № 2453-VIІ визначено, що суддівська винагорода регулюється Законом України «Про судоустрій і статус суддів» та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Конституційний Суд України у своєму рішенні від 08.06.2016 р. № 4-рп/2016 у справі за конституційними поданнями Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини третьої, абзаців першого, другого, четвертого, шостого частини п'ятої статті 141 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та положень пункту 5 розділу III Прикінцеві положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" (справа про щомісячне довічне грошове утримання суддів у відставці) відзначив, що гарантії незалежності суддів встановлено у статтях 48, 52 розділу III, статті 117 розділу VII, розділах IX, X Закону №2453-VIП в редакції Закону №192, зі змісту яких вбачається, що однією з гарантій незалежності суддів є їх належне матеріальне та соціальне забезпечення, зокрема надання суддям за рахунок держави суддівської винагороди. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу гарантій незалежності суддів, визначених Конституцією України.

Таким чином, на конституційному рівні законодавцем закріплено фінансове забезпечення судді в розмірі суддівської винагороди, яка визначається виключно відповідним законом про судоустрій, а матеріальне забезпечення судді є невід'ємною частиною гарантій незалежності суддівської влади.

Із врахуванням вищевикладеного, колегія суддів вважає, що посадовий оклад позивача повинен розраховуватися із застосуванням мінімальної заробітної плати як розрахункової величини.

Прикінцевими та перехідними положеннями Закону №1774-VIII не вносилися зміни до Закону № 2453-VI, що є спеціальним законом про судоустрій, яким врегульовано питання виплати суддівської винагороди до проходження кваліфікаційного оцінювання позивача як судді, у зв'язку з чим тому відповідно до ст.130 Конституції України вони не можуть регулювати питання розміру суддівської винагороди.

Встановлення розміру суддівської винагороди судді безпосередньо законом про судоустрій є вимогою, конституційною гарантією (ст. 130 Конституції України), а не рекомендацією до органів влади.

Право законодавця на визначення розміру суддівської винагороди іншими законами обмежено як Конституцією, так і відповідними законами про судоустрій.

Крім того, колегія суддів вважає помилковим посилання суд першої інстанції на приписи ч. 1 ст. 51 Бюджетного кодексу України, а саме, що розпорядники бюджетних коштів, до яких відноситься відповідач, беруть бюджетні зобов'язання та проводять видатки тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами.

Відповідно до ст. 8 Кодексу адміністративного судочинства України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод (в подальшому - Конвенція) та практику Суду як джерело права.

У рішеннях по справі "Бурдов проти Росії" (заява № 59498/00), по справі "Кечко проти України" (заява № 63134/00) Європейським Судом з прав людини сформовано правову позицію, відповідно до якої органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.

Колегія суддів вважає, що аргументи відповідача про відсутність механізму реалізації законодавчого положення, відсутність бюджетних асигнувань та відсутність коштів, як причина невиконання своїх зобов'язань, не можуть бути підставою для невиконання вимог закону.

Виходячи з фінансових можливостей державного бюджету, законодавець має право на встановлення будь-якого розміру суддівської винагороди, більшого чи меншого, але враховуючи вимоги ст. 130 Конституції України, ч. 1 ст. 135 Закону №1402-VIII, ч. 1 ст. 133 Закону № 2453-VI, це повинно бути передбачено виключно у законі про судоустрій, а не в інших нормативно-правових актах, що свідчить про порушення принципу "якості закону".

Колегія суддів зазначає, що "якість закону" є автономним поняттям, створеним Європейським Судом з прав людини у процесі тлумачення положень Конвенції. Вимоги до якості закону проілюстровані у справі "Корецький та інші проти України". Зокрема, в пп.46-47 рішення Європейський Суд з прав людини дійшов такого висновку: навіть припускаючи, що положення закону було правильно розтлумачене судами та втручання базувалося на формальній підставі, закріпленій у національному законодавстві, вислів "передбачений законом" у п.2 ст. 11 конвенції не тільки вимагає, аби дія, яка оскаржується, була передбачена національним законодавством, а й також містить вимогу щодо якості закону.

Відповідно до позиції Європейського Суду з прав людини, чинні положення національного законодавства потрібно формулювати так, щоб вони були достатньо доступними, чіткими і передбачуваними у практичному застосуванні (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Броньовський проти Польщі" від 22 червня 2004 року).

Таким чином, з огляду на суперечливість Прикінцевих та перехідних положень Закону №1774-VIII, яким передбачена інша розрахункова величина у розмірі 1600 гривень для визначення посадових окладів суддів, колегія суддів вважає, що для визначення розміру суддівської винагороди такі положення Закону застосовуватися не можуть.

З урахуванням вищевикладеного колегія суддів вважає, що позов в частині визнання бездіяльності ТУ ДСА щодо не здійснення нарахування голові Лозівського міськрайонного суду Харківської області ОСОБА_1 суддівської винагороди, виходячи із розміру мінімальної заробітної плати, визначеної Законом України «Про Державний бюджет України на 2017 рік» протиправна, оскільки відповідач, не проводячи виплату суддівської винагороди, діяв не у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, чим порушив право позивача на передбачений Законом № 2453-VI розмір суддівської винагороди, виходячи з посадового окладу в розмірі 10 мінімальних заробітних плат, визначених ст. 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2017 рік", починаючи з 01.01.2017 р., що є конституційною гарантією незалежності судді.

Щодо позовної вимоги позивача про стягнення на його користь недоплаченої суддівської винагороди за період січень - березень 2017 р. в сумі 72109, 09 грн., колегія суддів вважає її необґрунтованою та відмовляє в її задоволенні, оскільки спірні суми не були нараховані позивачу.

Проте, відповідно до ч. 2 ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України, для повного захисту прав, свобод та інтересів позивача колегія суддів вважає необхідним зобов'язати ТУ ДСА нарахувати та виплатити ОСОБА_1 суддівську винагороду за час фактичної роботи у період з 01.01.2017 р. по 01.03.2017 р. у розмірі, встановленому ч. 2, 3, 5 ст. 133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07.07.2010 р. №2453-VІ, тобто, виходячи із посадового окладу 10 мінімальних заробітних плат, з урахуванням розміру мінімальної заробітної плати, встановленої на 01.01.2017 р. Законом України "Про Державний бюджет України на 2017 рік" від 21.12.2016 р. №1801-VІІІ, з урахуванням проведених позивачу виплат у вказаному періоді.

Відповідно до ст. 202 Кодексу адміністративного судочинства України, підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Таким чином, колегія суддів вважає необхідним скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 25.07.2017 р. та прийняти нову постанову, якою частково задовольнити позов ОСОБА_1

Керуючись ст. ст. 41, 160, 167, 195, 196, п. 3 ст. 198, 202, 205, 207, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 25.07.2017р. по справі № 820/1860/17 скасувати.

Прийняти нову постанову, якою позовОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Територіального управління Державної судової адміністрації України в Харківській області в частині не здійснення нарахування голові Лозівського міськрайонного суду Харківської області ОСОБА_1 суддівської винагороди виходячи із розміру мінімальної заробітної плати, визначеної Законом України "Про Державний бюджет України на 2017 рік".

Зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Харківській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 суддівську винагороду за час фактичної роботи у період з 01.01.2017 р. по 01.03.2017 р. у розмірі, встановленому ч. 2, 3, 5 ст. 133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07.07.2010 р. №2453-VІ, тобто, виходячи із посадового окладу 10 мінімальних заробітних плат, з урахуванням розміру мінімальної заробітної плати, встановленої на 01.01.2017 р. Законом України "Про Державний бюджет України на 2017 рік" від 21.12.2016 р. №1801-VІІІ, з урахуванням проведених виплат у вказаному періоді.

В іншій частині в задоволенні позову відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складення постанови у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Присяжнюк О.В.Судді Бартош Н.С. Русанова В.Б. Повний текст постанови виготовлений 31.10.2017 р.