Ухвала суду № 69954620, 01.11.2017, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 01010, м. Київ, вул. Московська, 8, корп. 30. тел/факс 254-21-99, e-mail: inbox@apladm.ki.court.gov.ua

Головуючий у 1-й інстанції: Григорович П.О. Суддя-доповідач: Епель О.В.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 листопада 2017 року Справа № 826/8440/17

Київський апеляційний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді: Епель О.В.,

суддів: Карпушової О.В., Кобаля М.І.,

за участю секретаря Лісник Т.В.,

представника позивача Мельник Г.П.,

представника відповідача Берегової А.О.,

розглянувши у відритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу Державної фіскальної служби України на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 15 вересня 2017 року у справі за адміністративним позовом публічного акціонерного товариства «БТА Банк» до Державної фіскальної служби України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

Публічне акціонерне товариство «БТА Банк» (далі - позивач) звернулося до суду з адміністративним позовом до Державної фіскальної служби України (далі - відповідач) про:

- визнання протиправною бездіяльності ДФС України щодо збільшення суми податку, на яку позивач має право зареєструвати податкові накладні та/або розрахунки коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних, на суму задекларованого позивачем податкового кредиту в рядку 10.1 уточнюючого розрахунку податкових зобов'язань з ПДВ у зв'язку з виправленням самостійно виявлених помилок податкової декларації з ПДВ за серпень 2016 року, прийнятої органами ДФС 11.04.2017 р.;

- зобов'язання ДФС України збільшити в системі електронного адміністрування податку на додану вартість суму на яку позивач має право зареєструвати податкові накладні та/або розрахунки коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних, а саме: збільшити загальну суму податку за отриманими позивачем податковими накладними та розрахунками коригування, зареєстрованими в Реєстрі (п.1 витягу з системи електронного адміністрування ПДВ) на суму 78 766 459,64 грн. (задекларованого Банком податкового кредиту на підставі уточнюючого розрахунку податкових зобов'язань з ПДВ у зв'язку із виправленням самостійно виявлених помилок податкової декларації з ПДВ за серпень 2016 року, прийнятої органами ДФСУ 11.04.2017 р.).

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 15 вересня 2017 року адміністративний позов було задоволено.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні адміністративного позову в повному обсязі, так як, на думку апелянта, оскаржувана постанова суду прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду - без змін з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, публічне акціонерне товариство «БТА Банк» (далі - ПАТ «БТА Банк») є банківською установою та зареєстрований як платник податку на додану варість (далі - ПДВ).

Рішенням Господарського суду м. Києва від 21.03.2012 р. у справі № 5011-35/2645-2012 за позовом Банку до ТОВ «ГМСІ», третя особа АТ «БТА Банк» (Казахстан), про стягнення 464351520,77 грн., залишеним без змін ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 15.05.2012 р. та постановою Вищого господарського суду України від 31.07.2012 р., було звернуто стягнення на предмет іпотеки: будівлю готелю та бізнес-центру за адресою: м. Київ, вул. Жилянська, 75 (літера А) за ціною 800598007,00 грн., яка належить ТОВ «ГМСІ», шляхом визнання права власності за ПАТ «БТА Банк» на зазначений предмет іпотеки.

На підставі вказаних судових рішень за позивачем зареєстровано право власності на зазначений предмет іпотеки загальною площею 33422,70 кв. м., про що внесено відповідний запис до Державного реєстру речоих прав на нерухоме майно (витяг про державну реєстрацію прав від 28.05.2012 р. № 34292091).

16.05.2012 р. у межах зазначених правовідносин ТОВ «ГМСІ» було виписано позивачу податкову накладну № 89, в якій відображено вартість предмета іпотеки у розмірі 800598007,00 грн., у тому числі ПДВ - 133433001,17 грн.

Зазначений предмет іпотеки було оприбутковано позивачем як необоротний актив на суму його вартості, яку у травні 2012 року включено до рядку 10.2 розділу II «Податковий кредит» податкової декларації з ПДВ ( «Придбання (виготовлення, будівництво, спорудження, створення) з податком на додану вартість на митній території України товарів/послуг та необоротних активів з метою їх використання виключно у межах господарської діяльності платника податку для здійснення операцій, які не є об'єктом оподаткування…») з метою подальшого використання даного податкового кредиту при продажу цього необоротного активу.

Вказаний необоротний актив був частково використаний позивачем а операціях, оподаткованих ПДВ, а саме: переданий в оренду, а частково - в адміністративних цілях під офіс ПАТ «БТА Банк».

У липні 2015 року, на підставі ст. 199 Податкового кодексу України у редакції, чинній з 01.01.2015 р., позивач відніс до податкового кредиту частку ПДВ, яка відповідає частці використання даного необоротного активу в його оподатковуваних ПДВ операціях (34,67%), подавши уточнюючий розрахунок до декларації з ПДВ за грудень 2014 року, в якому до податкового кредиту включив суму ПДВ у розмірі 46 261 221,34 грн., що становить 34,67% від загальної суми ПДВ 133 433 001,17 грн. за вартістю предмета іпотеки.

В наступному позивачем було здійснено поділ необоротного активу та зареєстровано право власності на два окремі об'єкти: 1) об'єкт-1: група приміщень загальною площею 3222,70 кв.м., які він продовжив використовувати в адміністративних цілях під офіс; 2) об'єкт-2: група приміщень загальною площею 30200 кв.м., які позивачем були передані в оренду в повному обсязі, тобто використані виключно в операціях, оподатковуваних ПДВ.

Таким чином, у серпні 2016 року позивач змінив напрямок використання частини необоротного активу, а саме: замість часткового використання в оподатковуваних ПДВ операціях почав використовувати об'єкт-2 виключно в оподатковуваних ПДВ операціях.

01.11.2016 р. позивач звернувся до ДФС України із запитом на отримання індивідуальної податкової консультації № 15-33/1225, в якому просив роз'яснити порядок застосування пункту 36 підрозділу 2 розділу ХХ ПК України при оподаткування ним необоротних активів (безпосередньо вищезазначених об'єктів) та порядок обрахунку реєстраційної суми.

Листом ДФС України від 30.03.2017 р. № 6556/5/99-99-15-03-02-15 позивачу було надано відповідну податкову консультацію.

У зв'язку з цим 11.04.2017 р. позивачем було подано податковому органу уточнюючий розрахунок податкових зобов'язань з ПДВ з виправленням самостійно виявлених помилок за серпень 2016 року та включено до колонки Б рядку 10.1 податковий кредит у розмірі 78 766 460,00 грн., розрахований пропорційно до загальної площі приміщення необоротного активу (33422,70 кв.м.) за вирахуванням вже використаної частки, що не був включений до податкового кредиту у зв'язку зі зміною напрямку використання об'єкту-2 (здача повністю в оренду - оподатковувана операція).

Зазначений уточнюючий розрахунок був прийнятий податковим органом, що підтверджується квитанціями від 11.04.2017 р. №№ 1, 2, однак, сума податку, на яку позивач має право зареєструвати податкові накладні та/або розрахунки коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних, з урахуванням поданого ним уточнюючого розрахунку, податковим органом автоматично збільшена не була.

У період з 25.04.2017 р. по 09.06.2017 р. ГУ ДФС у м. Києві було проведено документальну позапланову виїзну перевірку ПАТ «БТА Банк» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2014 р. по 31.12.2016 р., за результатами якої складено акт від 16.06.2017 р. № 635/26-15-14-06-01/14359845, в якому не зазначено жодних зауважень щодо декларування ПДВ та визначення позивачем податкового кредиту за операціями з необоротними активами і не встановлено відхилень.

Вважаючи протиправною бездіяльність податкового органу щодо збільшення суми податку, на яку позивач має право зареєструвати податкові накладні та/або розрахунки коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних на суму задекларованого позивачем податкового кредиту у рядку 10.1 уточнюючого розрахунку податкових зобов'язань з ПДВ у зв'язку з виправленням самостійно виявлених помилок податкової декларації з ПДВ за серпень 2016 року, прийнятої органами ДФСУ 11.04.2017 р., позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Колегія суддів встановила, що задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивач має право на відображення в системі електронного адміністрування ПДВ у складі суми, на яку він може зареєструвати податкові накладні та/або розрахунки коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних, податкового кредиту у розмірі 78766460,00 грн., задекларованого ним згідно уточнюючого розрахунку від 11.04.2017 р.

Дослідивши матеріали справи у їх сукупності, колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Спірні правовідносини врегульовані Конституцією України, Податковим кодексом України (далі - ПК України), Порядком електронного адміністрування податку на додану вартість, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 16.10.2014 № 569 (далі - Порядок № 569).

Так, відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Підпунктом 14.1.191. пункту 14.1. статті 14 ПК України в редакції станом на травень 2012 року було передбачено, що постачання товарів - це будь-яка передача права на розпоряджання товарами як власник, у тому числі продаж, обмін чи дарування такого товару, а також постачання товарів за рішенням суду.

Згідно з пп. «а» п. 185.1 ст. 185 ПК України об'єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю.

Для банківської установи, у разі звернення стягнення на предмет застави шляхом набуття на нього права власності (предмет застави оприбутковується на баланс заставоутримувача), право застави припиняється, операція з оприбуткування об'єкта застави на баланс заставоутримувача розглядається податковим законодавством як операція з придбання, подальші дії банківської установи з таким об'єктом є операціями з постачання власного майна, а не майна заставодавця.

На момент набуття Банком права власності на предмет іпотеки (необоротний актив) стаття 198 ПК України визначала, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності) (п.п. «а», «б» п. 198.1).

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2 ст. 198 ПК України).

У п. 198.6. ст. 198 ПК України в редакції, чинній на момент звернення позивачем стягнення на предмет іпотеки (необоротний актив), було передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати виписки податкової накладної.

Для банківських установ при одержанні ними права власності на заставне майно з метою подальшого продажу таке право зберігається до моменту продажу такого заставленого майна.

Законом України від 28.12.2014 № 71-VIII до ПК України були внесені зміни, зокрема, абзаци третій-п'ятий пункту 198.6. статті 198 замінені абзацами третім-шостим такого змісту: суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, зазначені в податкових накладних, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних з порушенням терміну реєстрації, відносяться до податкового кредиту за звітний податковий період, в якому зареєстровано податкову накладну в Єдиному реєстрі податкових накладних, але не пізніше: ніж через 180 календарних днів з дати складення податкової накладної; для платників податку, що застосовують касовий метод, - ніж через 60 календарних днів з дати списання коштів з банківського рахунка платника податку; для банківських установ при одержанні ними права власності на заставне майно.

З урахуванням вказаного Закону, пунктом 198.5. статті 198 ПК України було регламентовано, що платник податку зобов'язаний нарахувати податкові зобов'язання виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 189.1 статті 189 цього Кодексу, та скласти не пізніше останнього дня звітного (податкового) періоду і зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних в терміни, встановлені цим Кодексом для такої реєстрації, зведену податкову накладну за товарами/послугами, необоротними активами (для товарів/послуг, необоротних активів, придбаних або виготовлених до 1 липня 2015 року, - у разі, якщо під час такого придбання або виготовлення суми податку були включені до складу податкового кредиту), у разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи призначаються для їх використання або починають використовуватися, зокрема, в операціях, що не є об'єктом оподаткування відповідно до статті 196 цього Кодексу (крім випадків проведення операцій, передбачених підпунктом 196.1.7 пункту 196.1 статті 196 цього Кодексу) та місце постачання яких розташоване за межами митної території України; в операціях, звільнених від оподаткування відповідно до статті 197, підрозділу 2 розділу XX цього Кодексу, міжнародних договорів (угод) (крім випадків проведення операцій, передбачених підпунктом 197.1.28 пункту 197.1 статті 197 цього Кодексу та операцій, передбачених пунктом 197.11 статті 197 цього Кодексу).

При цьому, абзацом шостим пункту 198.5. статті 198 ПК України було передбачено, у разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи в подальшому починають використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності, у тому числі переведення невиробничих необоротних активів до складу виробничих необоротних активів, платник податку може зменшити суму податкових зобов'язань, що були нараховані відповідно до цього пункту, на підставі розрахунку коригування до податкової накладної, зазначеної в абзаці першому цього пункту, зареєстрованого в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 199 ПК України в разі, якщо придбані та/або виготовлені товари/послуги, необоротні активи частково використовуються в оподатковуваних операціях, а частково - ні, до сум податку, які платник має право віднести до податкового кредиту, включається та частка сплаченого (нарахованого) податку під час їх придбання або виготовлення, яка відповідає частці використання таких товарів/послуг, необоротних активів в оподатковуваних операціях.

Частка використання товарів/послуг, необоротних активів в оподатковуваних операціях визначається у відсотках як відношення обсягів з постачання оподатковуваних операцій (без урахування сум податку) за попередній календарний рік до сукупних обсягів постачання оподатковуваних та неоподатковуваних операцій (без урахування сум податку) за цей же попередній календарний рік. Визначена у процентах величина застосовується протягом поточного календарного року.

Згідно з пунктом 36 підрозділу 2 розділу ХХ «Перехідні положення» ПК України, платник податку може включити на підставі бухгалтерської довідки до податкового кредиту виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 189.1 статті 189 цього Кодексу, суми податку, сплачені (нараховані) у вартості товарів/послуг, необоротних активів, придбаних до 1 липня 2015 року, що не були включені до складу податкового кредиту до 1 липня 2015 року при придбанні або виготовленні таких товарів/послуг, необоротних активів, та/або з яких до 1 липня 2015 року були визначені податкові зобов'язання відповідно до пункту 198.5 статті 198 цього Кодексу у редакції, що діяла до 31 січня 2015 року, у разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи починають використовуватися після 1 липня 2015 року повністю або частково в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності, у тому числі переведення невиробничих необоротних активів до складу виробничих необоротних активів.

У п. 200-1.1 ст. 200-1 ПК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, закріплено, що система електронного адміністрування податку на додану вартість забезпечує автоматичний облік в розрізі платників податку: суми податку, що містяться у виданих та отриманих податкових накладних та розрахунках коригування, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних; суми податку, сплачені платниками при ввезенні товару на митну територію України; суми поповнення та залишку коштів на рахунках в системі електронного адміністрування податку на додану вартість; суми податку, на яку платники мають право зареєструвати податкові накладні та розрахунки коригування до податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних; інші показники, які згідно з вимогами пункту 34 підрозділу 2 розділу XX «Перехідні положення» цього Кодексу враховуються під час обрахунку суми податку, обчисленої за формулою, визначеною пунктом 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу.

Водночас, пунктом 200-1.3 статті 200-1 ПК України визначено, що платник податку має право зареєструвати податкові накладні та/або розрахунки коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних на суму податку (?Накл), обчислену за такою формулою: ?Накл = ?НаклОтр + ?Митн + ?ПопРах + ?Овердрафт - ?НаклВид - ?Відшкод - ?перевищ. Згідно вказаного пункту показники формули, визначеної цим пунктом, обраховуються з 1 липня 2015 року. Під час обрахунку показників ?НаклОтр та ?НаклВид також використовуються розрахунки коригування, складені починаючи з 1 липня 2015 року та зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних, до податкових накладних, складених до 1 липня 2015 року, що підлягали наданню покупцям - платникам податку. Для обрахунку показників ?НаклОтр, ?НаклВид та ?Митн використовуються документи (податкові накладні, розрахунки коригування, митні декларації, аркуші коригування та додаткові декларації), складені починаючи з 1 липня 2015 року.

При цьому, пунктом 200-1.1 статті 200-1 ПК України передбачено, що порядок електронного адміністрування податку на додану вартість встановлюється Кабінетом Міністрів України.

У свою чергу, Порядком № 569 функції адміністратора системи електронного адміністрування ПДВ покладено на відповідача.

Згідно з п. 13 Порядку № 569 ДФС автоматично обчислює суму податку, на яку платник податку має право зареєструвати податкові накладні та/або розрахунки коригування в Реєстрі. Платник податку має право отримувати у ДФС інформацію про стан свого електронного рахунка, а також суму податку, на яку він має право зареєструвати податкові накладні та/або розрахунки коригування в Реєстрі.

Системний аналіз викладених правових норм надає підстави стверджувати, що операція з набуття банківською установою права на заставне майно за своїм правовим режимом прирівнюється до операції з придбання товарів та підлягає оприбуткуванню на баланс заставоутримувача.

При цьому, враховуючи етапність виникнення спірних правовідносин, з норм п. 185.1 ст. 185, п.п. 198.1, 198.2, 198.6 ПК України вбачається, що право банківської установи на формування податкового кредиту при одержанні права власності на заставне майно здійснюється на підставі належним чином оформленої податкової накладної, отриманої від платника податку, та зберігається до продажу такого майна або може бути реалізовано за правилом «першої події» у порядку п. 198.2 ст. 198 ПК України.

Аналогічна правова позиція викладена в узагальнюючій податковій консультації щодо особливостей оподаткування податком на додану вартість операцій з постачання банками заставного майна, затвердженій наказом Міндоходів України від 22.11.2013 р. № 700.

Таким чином, колегія суддів звертає увагу на те, що при отриманні у власність від ТОВ «ГМСІ» на підставі судового рішення, відповідно до податкової накладної від 16.05.2012 р. № 89, предмета іпотеки, оприбуткованого позивачем як необоротний актив, в нього виникло право на формування податкового кредиту, яким він не скористався за правилом «першої події», а отже таке право було пролонговано до моменту продажу вказаного активу в порядку п. 198.6 ст. 198 ПК України у відповідній редакції.

Разом з тим, з викладених вище правових норм, зокрема п.п. 198.5, 198.6 ст. 198, ст. 199 ПК України у редакції Закону від 28.12.2014 р. № 71-VІІІ та пункту 36 підрозділу 2 розділу ХХ Перехідних положень ПК України вбачається, що законодавством було регламентовано право, зокрема банківської установи як платника ПДВ, включити до податкового кредиту на підставі бухгалтерської довідки суми ПДВ, нараховані до 01.07.2015 р., яке не обмежено строком давності.

При цьому, саме така правова позиція була викладена безпосередньо відповідачем у цій справі в індивідуальній податкові консультації, наданій позивачу за його зверненням з приводу формування податкового кредиту за операціями з необоротним активом, отриманим від шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки у 2012 році /Т.1 а.с.10-15/.

Крім того, із системного аналізу положень пункту 34 підрозділу 2 розділу ХХ Перехідних положень ПК України та пункту 200-1.1 ст. 200-1 ПК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин вбачається, що податковим законодавством передбачено право платника ПДВ врахувати у складі реєстраційної суми від'ємне значення, задеклароване в декларації з ПДВ за червень 2015 року, тобто податковий кредит, право на який виникло до вказаного періоду за умови його підтвердження відповідною податковою накладною.

Виходячи з цього, апеляційний суд звертає увагу на те, що після здійснення позивачем часткового використання необоротного активу в рамках його господарської діяльності, тобто зміни напрямку використання, ним було застосовано пропорційне віднесення сум ПДВ до податкового кредиту в порядку ст. 199 ПК України, у зв'язку з чим у липні 2015 року подано уточнюючий розрахунок до декларації з ПДВ за грудень 2014 року, в якому до податкового кредиту включено суму ПДВ у розмірі 46 261 221,34 грн., яка становить частку 34,67% від загальної суми ПДВ (133 433 001,17 грн.) необоротного активу.

Разом з тим, у наступному, враховуючи поділ необоротного активу на два об'єкти, один з яких позивач продовжив використовувати в адміністративних цілях, тобто в операціях, частково оподатковуваних ПДВ, а другий - виключно в оподатковуваних ПДВ операціях, позивач відповідно змінив напрямок використання частини необоротного активу, у зв'язку з чим 11.04.2017 р. подав податковому органу уточнюючий розрахунок податкових зобов'язань з ПДВ за серпень 2016 року, включивши до колонки Б рядку 10.1 податковий кредит у розмірі 78 766 460,00 грн., розрахований пропорційно до загальної площі приміщення необоротного активу (33422,70 кв.м.) з вирахуванням вже використаної частки, що раніше не був включений до податкового кредиту через зміну напрямку використання другого об'єкту.

У контексті викладеного, апеляційний суд відзначає, що вказаний уточнюючий рахунок був прийнятий та зареєстрований податковим органом, що підтверджується квитанціями від 11.04.2017 р. №№ 1, 2.

Більш того, як було правильно встановлено судом першої інстанції, підтверджується матеріалами справи та не спростовано відповідачем, у період з 25.04.2017 р. по 09.06.2017 р. ГУ ДФС у м. Києві було проведено документальну позапланову виїзну перевірку ПАТ «БТА Банк» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2014 р. по 31.12.2016 р., за результатами якої складено акт від 16.06.2017 р. № 635/26-15-14-06-01/14359845, в якому не зазначено жодних зауважень щодо декларування ПДВ та визначення позивачем податкового кредиту за операціями з необоротними активами і не встановлено відхилень.

Таким чином, враховуючи вищевикладені обставини та наявні у матеріалах справи докази у їх сукупності, відповідно до вимог ст. 86 КАС України, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо наявності у позивача права на відображення в системі електронного адміністрування ПДВ у складі суми 78 766 460,00 грн., на яку він має право зареєструвати податкові накладні та/або розрахунки коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних.

При цьому, посилання апелянта на положення п. 200-1.3 ст. 200.1 ПК України, відповідно до якого реєстраційна сума визначається за формулою, показники якої обчислюються з 01.07.2015 р., видаються необґрунтованими у розрізі із застосуванням положень пунктів 34, 36 підрозділу 2 розділу ХХ Перехідних положень ПК України та п. 200-1.1 ст. 200-1 ПК України, які у відповідності до принципу податкового законодавства, регламентованого п. 4.1.4 п. 4.1 ст. 4 та п. 56.21 ст. 56 ПК України, підлягають застосуванню при врегулюванні даних правовідносин.

Так, у рішеннях від 09.11.1999 р. по справі «Шпачек проти Чеської Республіки», від 05.01.2000 р. по справі «Беєлер проти Італії», від 07.07.2011 р. по справі «Сєрков проти України» ЄСПЛ зазначив, що ведучи мову про «закон», стаття 1 Першого протоколу до Конвенції посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях Конвенції та вимагає, перш за все, щоб заходи мали підстави в національному законодавстві, і відсилає до якості такого законодавства, вимагаючи, щоб воно було доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним у застосуванні.

Крім того, у рішенні від 11.04.2013 р. по справі «Вєренцов проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що будь-які обмеження, які накладаються, мають базуватися на положеннях основного законодавства. Саме законодавство має бути сформульованим з достатньою чіткістю, щоб надати особі можливість визначити, чи буде її поведінка суперечити закону, та якими можуть бути вірогідні наслідки порушень. Передбачення у національному законодавстві чітких визначень є істотною умовою для того, щоб закон залишався нескладним для розуміння та застосування, а також для запобігання спробам регулювати діяльність, яка не підлягає регулюванню.

Разом з тим, у ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» закріплено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Доводи апелянта про те, що у відповіді на запит позивача про надання податкової консультації (лист від 30.03.2017 р.) ним вказано, що для обрахунку показників ?Накл.Отр., ?Накл.Вид. використовуються документи (податкові накладні, розрахунки коригування), складені, починаючи з 01.07.2015 р., судова колегія вважає не обґрунтованими і такими, що лише фрагментарно та односторонньо відображають зміст листа, на який посилається апелянт, оскільки у вказаному листі (відповіді на запит позивача про надання податкової консультації) ДФС України, окрім іншого, зазначає, що під час обрахунку вказаних показників також використовуються розрахунки коригування, починаючи з липня 2015 року та зареєстровані в ЄРПН до податкових накладних, складених до 01.07.2015 р., а також зазначено, що під час обрахунку ?Накл. використовуються показники, визначені п.п. 34, 34-1 підрозділу 2 розділу ХХ «Перехідні положення» ПК України /Т.1 а.с.15/.

Таким чином, проаналізувавши ці та всі інші доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вони не спростовують правомірності оскаржуваного судового рішення і апелянт, який є суб'єктом владних повноважень, всупереч вимогам ч. 2 ст. 71 КАС України, не довів перед судом обставин, на які він посилається.

З огляду на вищевикладене, апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для визнання протиправною бездіяльності ДФС України щодо збільшення спірної суми податку, на яку позивач має право зареєструвати податкові накладні та/або розрахунки коригування в ЄРПН, та, з урахуванням обов'язку ДФС України щодо здійснення електронного адміністрування ПДВ, необхідності відновлення порушеного права позивача шляхом зобов'язання ДФС України відповідно збільшити в системі електронного адміністрування податку на додану вартість суму на яку позивач має право зареєструвати податкові накладні та/або розрахунки коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних.

При цьому, апеляційний суд враховує висновки Європейського суду з прав людини, викладені у рішенні від 10.04.2008 р. по справі «Вассерман проти Росії», відповідно до яких засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути «ефективним» як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що або запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося. Навіть якщо якийсь окремий засіб юридичного захисту сам по собі не задовольняє вимоги статті 13, задоволення її вимог може забезпечуватися за допомогою сукупності засобів юридичного захисту, передбачених національним законодавством.

Таким чином, судова колегія вважає, що судом першої інстанції було повно та правильно встановлено обставини справи і ухвалено судове рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, відповідно до вимог ст. 159 КАС України.

Згідно зі ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Отже, апеляційна скарга Державної фіскальної служби України підлягає залишенню без задоволення, а постанова Окружного адміністративного суду м. Києва від 15 вересня 2017 року - без змін.

Крім того, колегія суддів зазначає, що з метою забезпечення права апелянта на доступ до правосуддя ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 12 жовтня 2017 року йому було відстрочено сплату судового збору до ухвалення судом апеляційної інстанції судового рішення за результатами розгляду апеляційної скарги.

Відповідно до до п. 2 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до адміністративного суду апеляційної скарги на рішення суду справляється судовий збір у розмірі 110 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги.

Згідно з п. 1 ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» у редакції, чинній станом на момент подання позивачем адміністративного позову у цій справі, за подання до адміністративного суду адміністративного позову майнового характеру, який подано суб'єктом владних повноважень, юридичною особою підлягає сплаті судовий збір у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

У Законі України «Про Державний бюджет на 2017 рік» станом на 01.01.2017 р. було встановлено прожиткового мінімуму для працездатних осіб 1600,00 грн.

Тож, сума судового збору, яка підлягала сплаті позивачем при зверненні до суду з даним адміністративним позовом, враховуючи що по суті ним оскаржується бездіяльність відповідача, а решта позовних вимог є похідними, становить 1600,00 грн., а розмір судового збору за подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції у цій справі - 1760,00 грн. та підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань апелянта на користь Київського апеляційного адміністративного суду, у відповідності до вимог ч. 1 ст. 8 та ст. 9 Закону України «Про судовий збір».

Керуючись ст.ст. 159, 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд,

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної фіскальної служби України залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 07 серпня 2017 року - без змін.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Державної фіскальної служби України на рахунок Київського апеляційного адміністративного суду (отримувач коштів: УДКСУ у Печерському районі м. Києва, код ЄДРПОУ 38004897, банк отримувача: ГУДКCУ у м.Києві, МФО 820019, рахунок отримувача 31211206781007, код класифікації доходів бюджету 22030101) судовий збір в розмірі 1760,00 (одна тисяча сімсот шістдесят) грн.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня її складання в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції.

Повний текст рішення, відповідно до ч. 3 ст. 160 КАС України, виготовлено 01 листопада 2017 року.

Головуючий суддя:

Судді: