Постанова № 69954215, 26.10.2017, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 760/9989/17 Головуючий у 1-й інстанції: Кізюн Л.І.

Суддя-доповідач: Шурко О.І.

ПОСТАНОВА

Іменем України

26 жовтня 2017 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого Шурка О.І.,

суддів Василенка Я.М., Степанюка А.Г.,

при секретарі Коцюбі Т.М.,

розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Солом'янського районного суду м.Києва від 28 серпня 2017 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Правобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив визнати протиправними дії відповідача щодо відмови у відновленні з 01.06.2015 року виплати раніше призначеної довічно пенсії за вислугу років без обмеження граничного розміру та проведення її перерахунку відповідно до довідки Генеральної прокуратури України про заробітну плату від 06.06.2016 року № 18-854 з розрахунку 90 відсотків з виплатою без обмеження граничного розміру. Просив також зобов'язати відповідача відновити йому з 01.06.2015 року виплату раніше довічно призначеної за вислугою років пенсії відповідно до Закону України «Про прокуратуру» без обмеження граничного розміру та зобов'язати відповідача провести перерахунок пенсії позивачу за вислугу років згідно з довідкою Генеральної прокуратури України від 06.06.2016 року № 18-854 про заробітну плату, відповідно до ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 року № 1879-ХІІ (у редакції від 12.07.2001 року № 2663-ІІІ) з розрахунку 90 відсотків від суми заробітної плати з 01.05.2016 року, без обмеження граничного розміру виплати суми пенсії. Крім того, просив стягнути з Державного бюджету України на його користь витрати на оплату судового збору в сумі 1280 грн.

Постановою Солом'янського районного суду м.Києва від 28 серпня 2017 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням позивач звернувся із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувану постанову, як таку, що постановлена із порушенням норм матеріального і процесуального права, та ухвалити нову постанову, якою задовольнити позов у повному обсязі.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що зазначена апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Як вбачається матеріалів справи, позивач перебуває на обліку в Правобережному об'єднаному управлінні Пенсійного фонду України та отримує пенсію за вислугою років відповідно до Закону України «Про прокуратуру».

29.03.2017 року позивач звернувся з заявою до Правобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про відновлення виплати йому пенсії без обмеження її граничного розміру з 01.06.2015 року та проведення перерахунку з 01.01.2016 року раніше призначеної йому пенсії, відповідно до ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру», на підставі довідки Генеральної прокуратури України про заробітну плату від 06.06.2016 року № 18-854 у розмірі 90 відсотків та виплати без обмеження граничного розміру пенсії, у зв'язку зі збільшенням посадових окладів та відповідно заробітної плати на підставі Постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2015 року № 1013 «Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів».

Листом № 21863/07 від 07.04.2017 року Правобережне об'єднане управління Пенсійного фонду України в м. Києві повідомило позивача про відмову в перерахунку пенсії та роз'яснило, що відповідно до п. 5 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 року №213, у разі неприйняття до 01 червня 2015 року закону, щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах, з 01 червня 2015 року скасовуються норми пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії, щомісячне довічне грошове утримання призначаються відповідно до Законів України «Про державну службу», «Про прокуратуру», «Про судоустрій і статус суддів», «Про статус народного депутата «України», «Про Кабінет Міністрів України», «Про судову експертизу», «Про Національний банк України», «;Про службу в органах місцевого самоврядування», «Про дипломатичну службу», Податкового та митного кодексів України, Положення про помічника-консультанта народного депутата України. У зв'язку з викладеним, з 01.06.2015 року пенсії в порядку та на умовах визначеними законами, не призначаються, раніш призначені пенсії не перераховуються.

ОСОБА_2, вважаючи свої права порушеними, звернувся з адміністративним позовом до Солом'янського районного суду м. Києва.

Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позовних вимог, виходив з того, що підстав для перерахунку пенсії ОСОБА_2 не вбачається.

Колегія суддів не може погодитись з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Спірні правовідносини, що склались між сторонами врегульовані Конституцією України, Законом України "Про прокуратуру" від 05 листопада 1991 року №1789-ХІІ (в редакції, чинній на час призначення пенсії позивачу).

Частиною 1 ст.50-1 Закону України "Про прокуратуру" від 05 листопада 1991 року №1789-ХІІ (в редакції, чинній на час призначення пенсії позивачу) передбачено, що прокурори і слідчі зі стажем роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років, мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку. Пенсія призначається в розмірі 80 відсотків від суми їхньої місячної (чинної) заробітної плати, до котрої включаються всі види оплати праці, на які нараховуються страхові внески, одержуваної перед місяцем звернення за призначенням пенсії. За кожен повний рік роботи понад 10 років на цих посадах пенсія збільшується на 2 відсотки, але не більше 90 відсотків від суми місячного (чинного) заробітку.

Згідно ч.12 ст.50-1 наведеного Закону обчислення (перерахунок) пенсій провадиться за документами пенсійної справи та документами, додатково поданими пенсіонерами, виходячи з розміру місячного заробітку за відповідною посадою, з якої особа вийшла на пенсію, станом на час звернення за призначенням або перерахунком.

Відповідно до ч.17 ст.50-1 Закону України "Про прокуратуру" від 05 листопада 1991 року №1789-ХІІ (в редакції, чинній на час призначення пенсії позивачу) призначені працівникам прокуратури пенсії перераховуються у зв'язку з підвищенням заробітної плати відповідних категорій прокурорсько-слідчих працівників. Перерахунок призначених пенсій провадиться з першого числа місяця, що йде за місяцем, в якому настали обставини, що тягнуть за собою зміну розміру пенсії. Якщо при цьому пенсіонер набув права на підвищення пенсії, різницю в пенсії за минулий час може бути виплачено йому не більш як за 12 місяців. Перерахунок пенсій провадиться з урахуванням фактично отримуваних працівником виплат і умов оплати праці, що існували на день його звільнення з роботи.

У відповідності до п.п.4, 5 постанови Кабінету Міністрів України від 31 травня 2000 року №865 "Про деякі питання вдосконалення визначення розмірів заробітку для обчислення пенсії" (в редакції, що діяла з 25 березня 2014 року) у разі підвищення розміру заробітної плати працюючим державним службовцям відповідно до рішень Кабінету Міністрів України (для службовців Національного банку України відповідно до рішень його Правління) після набрання чинності Законом України від 16 січня 2003 року №432-IV "Про внесення змін до Закону України "Про державну службу" заробітна плата для перерахунку пенсії пенсіонерам, яким пенсія призначена з дня набрання чинності Законом України "Про державну службу", визначається в такому порядку: пенсіонерам, які на момент перерахунку пенсії продовжують працювати на посаді, з якої призначено пенсію, - на підставі поданої довідки про одержувану заробітну плату на момент перерахунку; іншим пенсіонерам - на підставі документів, поданих на час перерахунку, виходячи із сум заробітної плати, яку одержує працюючий державний службовець на відповідній посаді, з якої призначено (перераховано) пенсію, на момент виникнення права на перерахунок.

При цьому, перерахунок пенсій провадиться з місяця підвищення розміру заробітної плати працюючого державного службовця на підставі поданої заяви та довідок, виданих державними органами за останнім місцем роботи.

15 липня 2015 року набрав чинності Закон України від 14 жовтня 2014 року №1697-VII "Про прокуратуру", відповідно до пп.1 п.3 розділу XII "Прикінцеві положення" якого норми Закону України від 05 листопада 1991 року №1789-XII "Про прокуратуру", які регулювали, зокрема, питання перерахунку пенсії, втратили чинність.

Пенсійне забезпечення працівників прокуратури станом на час звернення позивача до пенсійного органу врегульовано ст.86 Закону України від 14 жовтня 2014 року №1697-VII "Про прокуратуру", за правилами ч.20 якої умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури визначаються Кабінетом Міністрів України.

При цьому, колегія суддів зазначає, що Кабінетом Міністрів України на виконання вимог наведеної норми не були визначені умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури.

Таким чином, станом на момент призначення позивачу пенсії законодавством було встановлено право осіб, яким призначена пенсія згідно Закону України "Про прокуратуру", на її перерахунок у разі підвищення заробітної плати відповідних категорій прокурорсько-слідчих працівників. Разом з тим, на момент звернення позивача до територіального органу Пенсійного фонду України за перерахунком пенсії питання такого перерахунку чинним законодавством не врегульоване, в той час як передбачено, що умови та порядок перерахунку призначених пенсій повинні бути визначені Кабінетом Міністрів України.

Відсутність затверджених Кабінетом Міністрів України порядку та умов перерахунку призначених працівникам органів прокуратури пенсій не може бути підставою для відмови у перерахунку пенсії.

Судова колегія враховує, що право на перерахунок пенсії надано позивачу з моменту призначення пенсії і на підставі діючого на той час законодавства, а тому не може бути обмежене чи скасоване при прийнятті нових законів чи інших нормативно-правових актів, оскільки це б суперечило ст.22 Конституції України, яка є нормою прямої дії.

Згідно ст.22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Відповідно до правової позиції Європейського суду з прав людини, викладеної у рішенні "Кечко проти України" від 08 листопада 2005 року, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними.

За правовою позицією Європейського Суду з прав людини, викладеної у рішенні по справі "Суханов та Ільченко проти України" (Sukhanov and Ilchenko v. Ukraine) від 26 вересня 2014 року, за певних обставин "законне сподівання" на отримання "активу" також може захищатися статтею 1 Першого протоколу. Так, якщо суть вимоги особи пов'язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має "законне сподівання", якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя - наприклад, коли є усталена практика національних Судів, якою підтверджується його існування.

Згідно правової позиції Європейського Суду з прав людини, викладеної у рішенні по справі "Будченко проти України", якщо у Договірній державі є чинне законодавство, яким виплату коштів передбачено як право на соціальні виплати (обумовлені чи не обумовлені попередньою сплатою внесків), таке законодавство має вважатися таким, що передбачає майнове право, що підпадає під дію ст.1 Першого протоколу, відносно осіб, які відповідають її вимогам. У задоволенні вимог заявника було відмовлено, оскільки не існувало механізму реалізації відповідного законодавчого положення, а це становить втручання у право заявника за ст.1 Першого протоколу до Конвенції. При цьому, найважливішою вимогою ст.1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання органу влади у мирне володіння майном має бути законним. Цей принцип означає, що застосовні положення національного законодавства є достатньо доступними, чіткими та передбачуваними у їх застосуванні. Враховуючи тривалу бездіяльність держави та той факт, що заявник працював на державному підприємстві, Суд вважає, що через нездатність забезпечити звільнення його від оплати, на що заявник мав право за законом в розумні терміни, держава поклала на нього надмірний та неспіврозмірний тягар, порушивши таким чином свої зобов'язання за ст.1 Першого протоколу до Конвенції.

Тобто, бездіяльність держави щодо прийняття нормативного акту, який визначає механізм реалізації прав та свобод громадян, закріплених у конституційних та інших актах, тримання громадян у невизначеності є невиправданим втручанням у права, передбачені статтею 1 Першого протоколу.

Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 09 лютого 1999 року №1-рп/99 у справі за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) зазначив, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

В постанові Пленуму Верховного Суду України "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя" від 01 листопада 1996 року №9 зазначено, що відповідно до ст.8 Конституції в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституційні права та свободи людини і громадянина є безпосередньо діючими. Вони визначають цілі і зміст законів та інших нормативно-правових актів, зміст і спрямованість діяльності органів законодавчої та виконавчої влади, органів місцевого самоврядування і забезпечуються захистом правосуддя.

Конституційним Судом України у рішеннях від 06 липня 1999 року №8-рп/99, від 20 березня 2002 року №5-рп/2002 та від 11 жовтня 2005 року №8-рп/2005 сформовано чітку правову позицію, згідно з якою Конституція України відокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до ст.17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме - у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо.

У рішенні від 20 березня 2002 року №5-рп/2002 Конституційний Суд України зазначив, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення.

У рішенні від 22 травня 2008 року №10-рп/2008 Конституційним Судом України зазначено, що однією з конституційних гарантій прав і свобод людини і громадянина є недопущення їх скасування чи звуження їх змісту та обсягу при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів.

Рішенням Конституційного Суду України від 22 вересня 2005 року №5-рп/2005 наведено тлумачення поняття "звуження змісту та обсягу прав і свобод людини і громадянина", що міститься в ч.3 ст.22 Конституції України, згідно з яким конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані; при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Скасування конституційних прав і свобод - це їх офіційна (юридична або фактична) ліквідація. Звуження змісту та обсягу прав і свобод є їх обмеженням. У традиційному розумінні, визначальними поняття змісту прав людини є умови і засоби, які становлять можливості людини, необхідні для задоволення потреб її існування та розвитку. Обсяг прав людини - це їх сутнісна властивість, виражена кількісними показниками можливостей людини, які відображені відповідними правами, що не є однорідними і загальними. Конституційний Суд України також підкреслив, що загальновизнаним є правило, згідно з яким сутність змісту основного права в жодному разі не може бути порушена.

Таким чином, визнання Законом правових актів такими, що втратили чинність, зупинення їх дії, внесення до них змін і доповнень стосовно закріплених в них прав і свобод людини і громадянина Конституційний Суд України вважає скасуванням або обмеженням цих прав і свобод.

Виходячи з висловленого у рішеннях Конституційного Суду України розуміння сутності соціальних гарантій працівників правоохоронних органів, зокрема працівників прокуратури, зміст та обсяг досягнутих ними соціальних гарантій не може бути звужено шляхом внесення змін до законодавства, а правовідносини щодо їхнього пенсійного забезпечення виникають на момент звернення за призначенням пенсії.

За таких обставин, обмеження максимального розміру пенсії позивача Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 24 грудня 2015 року №911-VII, яким тимчасово, у період з 01 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740,00 грн., звужує зміст та обсяг конституційних соціальних гарантій працівників правоохоронних органів, зокрема працівників прокуратури.

В той же час, згідно п.2 р.ІІ "Прикінцеві положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 24 грудня 2015 року №911-VIII дія положень цього Закону щодо визначення максимального розміру пенсії застосовується до пенсій, які призначаються починаючи з 1 січня 2016 року.

У свою чергу, Законом від 06.12.16р. № 1774-VIII, на який покликається суд першої інстанції та відповідач, було лише продовжено дію такого тимчасового обмеження максимального розмiру пенсії, а саме «у частині сьомій слова і цифри «у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року» було замінено «по 31 грудня 2017 року».

Отже, у Законі №1774-VIII йдеться не про встановлення обмеження максимального розмiру пенсії, а про продовження терміну дії такого обмеження для пенсій призначених починаючи з 1 січня 2016 року.

Відтак, за наведених вище обставин, встановлене Законом від 24.12.2015 № 911-VIII обмеження, продовжене Законом від 06.12.2016 № 1774-VIII, стосується лише тих пенсій, які були призначені з 1 січня 2016 року, а отже - не застосовується до раніше призначених пенсій.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що право позивача на перерахунок пенсії є безперечним і забезпечення цього права становить суть взятих на себе державою зобов'язань.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку щодо неправомірності відмови Управління в здійсненні перерахунку пенсії позивача та наявності підстав для задоволення вимог позивача щодо перерахунку призначеної пенсії у відповідності до ст.50-1 Закону України "Про прокуратуру" (в редакції, чинній на час призначення пенсії позивачу) на підставі довідки Генеральної прокуратури України від 06.06.2016 року №18-854, без обмежень граничного розміру пенсії.

В іншій частині позовних вимог колегія суддів вважає за необхідне відмовити за їх безпідставністю.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Надані докази, які є у справі, були оцінені колегією суддів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Крім того, було оцінено належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, що відповідає вимогам ст. 86 КАС України.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач, в свою чергу, не спростував доводи позивача.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 198, п. 4 ч. 1 ст. 202 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції скасовує її та ухвалює нове рішення, якщо визнає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Згідно з ч. 3 ст. 94 КАС України якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог.

Керуючись ст.ст. 160, 183-2, 195, 196, 198, 202, 205, 206 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити частково.

Постанову Солом'янського районного суду м.Києва від 28 серпня 2017 р. - скасувати та ухвалити нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити частково.

Визнати протиправною відмову Правобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві у перерахунку пенсії ОСОБА_2 та зобов'язати Правобережне об'єднане управління Пенсійного фонду України в м. Києві здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_2 з 01 травня 2016 року пенсії відповідно до ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» (в редакції чинній на час призначення пенсії) у розмірі 90% відсотків від розміру місячної заробітної плати, зазначеної в довідці Генеральної прокуратури України № 18/854 від 06.06.2016 року без обмеження граничного розміру виплати суми пенсії з урахуванням проведених виплат.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути з Правобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (ЄДРПОУ 40375920) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_2 (ідентифікаційний код НОМЕР_1) судовий збір за подачу адміністративного позову та апеляційної скарги в розмірі 1344 (одна тисяча триста сорок чотири) грн. 00 коп.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий:

Судді:

Повний текст постанови виготовлено 31.10.2017.