Рішення № 69950190, 01.11.2017, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01.11.2017Справа №910/16778/17

За позовом Військового прокурора Київського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України

до Публічного акціонерного товариства з обмеженою відповідальністю Державна акціонерна компанія «Національна мережа аукціонних центрів»

про стягнення 33 187,64 грн.

Суддя Пукшин Л.Г.

Представники

від прокуратури: Спора Г.І. - представник на підставі посвідчення № 034726 від 05.08.2015;

від позивача: Тушницький О.О. - представник за довіреністю № 220/259/д від 04.07.2017р.

від відповідача: не з'явились.

В судовому засіданні 01.11.2017, в порядку ст. 85 ГПК України, було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Військового прокурора Київського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України

до Публічного акціонерного товариства Державної акціонерної компанії «Національна мережа аукціонних центрів» про стягнення 33 187,64 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням відповідачем як комісіонером обов'язку зі сплати позивачу як комітенту вартості реалізованого майна за договором комісії №181/3/29-11 ВР про відчуження та реалізації військового майна (на внутрішньому ринку) від 29.07.2011, у зв'язку з чим у відповідача виникла заборгованість у розмірі 33 187,64 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.10.2017 порушено провадження у справі № 910/16778/17 за вказаною позовною заявою та призначено справу до розгляду у судовому засіданні на 01.11.2017.

17.10.2017 через відділ діловодства суду позивачем подано клопотання про долучення документів до матеріали справи на виконання вимог ухвали суду.

У судове засідання, призначене на 01.11.2017, з'явились прокурор та представник позивача, які підтримали позовні вимоги.

Відповідач не забезпечив явку уповноваженого представника у судове засідання, вимоги ухвали суду не виконав, про час та місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується повідомленням про вручення №0200237927043. Клопотання про відкладення від відповідача не надходило.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони. При цьому, норми вказаної статті зобов'язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Статтею 77 зазначеного Кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст.69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Згідно із п.3.9.2 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору. Господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може відхилити доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т. п.). При цьому, господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою - п'ятою статті 28 ГПК, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах (статті 32 - 34 ГПК), причому відсутність коштів для оплати послуг представника не може свідчити про поважність причини його відсутності в судовому засіданні.

Одночасно, застосовуючи відповідно до ч.1 ст.4 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії"(Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66,69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України від 25 січня 2006 р. № 1-5/45, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це -складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

За висновками суду, незважаючи на те, що відповідач в судове засідання не з'явився, справа може бути розглянута за наявними у ній документами у відповідності до вимог ст.75 Господарського процесуального кодексу України, а неявка даного учасника судового спору не перешкоджає вирішенню справи по суті.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача та прокуратуру, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив.

Відповідно до ст. 131-1 Конституції України, в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Як передбачено ч.3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

З положень ст. 1-2 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Рішенням Конституційного суду України у справі №1-1/99 від 08.04.1999 визначено, що інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

Із врахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Поняття "орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах" означає орган, на який державою покладено обов'язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави. Таким органом, відповідно до статей 6,7,13 та 143 Конституції України, може виступати орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.

Як зазначає прокурор, пред'явлення даної позовної заяви в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, викликане винятково захистом порушених і інтересів держави та здійснюється відповідно до вимог ст. 131-1 Конституції України та ст. 2 Закону України "Про прокуратуру", відповідно до яких однією з функцій, що покладаються на прокуратуру України представництво інтересів держави в суді у випадках, визначених законом. Відповідно до положень ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", під час здійснення представництва інтересів громадянина або держави у суді прокурор має право в порядку, передбаченому процесуальним законом, звертатися до суду з позовом (заявою, поданням), вступати у справу, порушену за позовом (заявою, поданням) іншої особи, на будь-якому етапі судового провадження.

Згідно ст. 2 Закону України "Про оборону України" та ст. 15 Закону України "Про Збройні Сили України" фінансування потреб національної оборони та Збройних Сил України здійснюється виключно за рахунок Державного бюджету України. Безпосереднє керівництво Збройними Силами України здійснює Міністерство оборони України, яке відповідно до ст. 3 вищезазначеного Закону та п 1 Положення про Міністерство оборони України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 листопада 2014 р. № 671 є центральним органом виконавчої влади і військового управління, що забезпечує проведення в життя державної політики у сфері оборони держави та військового будівництва, керівництва Збройними Силами України, їх мобілізаційну і бойову готовність та підготовку до виконання покладених на них завдань і в процесі їх виконання взаємодіє з іншими центральними і місцевими органами виконавчої влади. Таким чином, шкода, яка спричиняється Міністерству оборони України невиконанням зобов'язань у договірних відносинах, є безпосередньою шкодою завданої інтересам держави.

За таких обставин, оскільки в позові прокурором зазначено про порушення інтересів держави, враховуючи положення ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", суд дійшов висновку про наявність підстав для звернення прокурора з даним позовом до суду в інтересах держави в особі Міністерства оборони України.

Як встановлено судом, 29 липня 2011 року між Міністерством оборони України (надалі - комітент/позивач) та Публічним акціонерним товариством Державна акціонерна компанія «Національна мережа аукціонних центрів» (надалі - комісіонер/відповідач) було укладено договір комісії №181/3/29-11 про відчуження та реалізації військового майна (на внутрішньому ринку) (надалі - договір), відповідно до умов якого комітент доручає комісіонеру, а комісіонер бере на себе зобов'язання за комісійну плату укласти на умовах, що не суперечать цьому договору, та виконати від свого імені, в інтересах комітента та за рахунок останнього договір з покупцем на реалізацію надлишкового військового майна Збройних Сил України на умовах EXW - військова частина А1603 (м. Бар), відповідно до Офіційних правил тлумачення торговельних термінів Міжнародної Торгової Палати "ІНКОТЕРМС" у редакції 2000 року (надалі майно) на внутрішньому ринку згідно зі специфікацією майна, яке передається комітентом комісіонеру для реалізації покупцю (додаток №1).

Відповідно до п. 1.4. договору комісіонер здійснює реалізацію майна покупцю, який визначається на аукціоні відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2010 № 118. Розмір реєстраційного та гарантійного внесків учасників аукціону визначається комісіонером за погодженням з комітентом. За результатами визначення покупця комісіонер подає комітенту протокол аукціону, який стає невід'ємною частиною договору.

Згідно з п. 3.2. договору майно, що передаються за цим договором, зберігають статус державного майна та належать до сфери управління комітента до здійснення реалізації комісіонером реалізації за визначеними у пункті 1.1 цього договору умовами і підписання з покупцем відповідного акту прийому-передачі майна.

Загальна сума цього договору, за яким комітент передає для реалізації комісіонеру майно, підтверджується додатками до цього Договору і встановлюється сторонами у розмірі 143 327,45 грн (без ПДВ) і включає вартість майна (мінімальну вартість на умовах «франко-склад» згідно зі звітом про незалежну оцінку щодо визначення ринкової вартості військового майна, невід'ємною частиною якого є Рецензія на нього, оформлена згідно вимог чинного законодавства (додаток 4 до цього договору. Стартова ціна реалізації майна покупцю встановлюється комісіонером з урахуванням вимог п. 4.1. та п. 1.4. цього договору, кон'юнктури ринку та витрат, пов'язаних з реалізацією майна, зокрема проведенням його оцінки, сплатою встановлених законодавством податків (в тому числі необхідності сплати податків, які згідно з чинним законодавством обов'язково сплачується комісіонером з коштів, що надійшли за реалізоване майно) інших обов'язкових платежів і комісійної плати Комісіонера та податку на додану вартість (ПДВ). Підготовки та проведення аукціону. Ціна реалізації майна повинна бути вищою від вартості майна визначеного на підставі Звіту про незалежну оцінку щодо визначення ринкової вартості військового майна та зазначених витрат і комісійної плати (п.п. 4.1., 4.2. договору).

У п. 5.1. договору встановлено, що за виконання доручення за цим договором комісіонер з коштів, що перераховані покупцем, отримує комісійну плату у розмірі 4,78% від загальної суми коштів, в тому числі ПДВ, отриманих комісіонером від покупця за реалізоване майно. За результатами складання акта про виконання умов та документальної звірки розрахунків за договором, який є підтвердженням взаємного виконання сторонами зобов'язань за договором, розмір комісійної плати комісіонеру уточнюється.

Моментом відрахування (нарахування) комісійної плати є дата перерахування комісіонером на рахунок комітента коштів, що належать останньому (п. 5.2. договору).

Відповідно до п. 5.5 договору, кошти, отримані комісіонерам від реалізації покупцю майна, за виключенням комісійної плати, ПДВ, який включається до ціни реалізації майна, та документально підтверджених сум витрат, понесених комісіонером при організації реалізації покупцю майна за цим Договором (у розмірах, узгоджених з комітентом), протягом п'яти днів з дати підписання Актів прийому-передачі майна від комітента до комісіонера, перераховуються у гривнях на рахунок Комітента, зазначений у розділі 15 цього договору, з обов'язковою позначкою в платіжному дорученні "Для Міністерства оборони України. Надходження від реалізації військового майна Збройних Сил України за договором комісії про відчуження та реалізацію військового майна на внутрішньому ринку від 29.07.2011 року № 181/3/29-11ВР ".

Акт про виконання умов та документальної звірки взаєморозрахунків за договором, який є підтвердженням взаємного виконання сторонами зобов'язань за цим договором, затверджується уповноваженими посадовими (службовими) особами та завіряється печатками сторін. Такий акт додається до договору в якості його невід'ємної частини (п. 5.8. договору)

Цей договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 30.11.2011 р. (п.11.1 договору).

За доводами прокуратури та позивача, відповідачем за договором комісії про відчуження та реалізацію військового майна на внутрішньому ринку від 29.07.2011 року № 181/3/29-11 ВР, реалізовано майна на загальну суму 43 412,00 грн, що підтверджується Актом про виконання умов документальної звірки взаєморозрахунків за договором від 29.07.2011 р. № 181/3/29-11 ВР. Даним актом також зазначено, що обов'язок ПАТ ДАК «НМАЦ» щодо розрахунків за реалізоване майно не виконані, загальна сума боргу перед Міністерством оборони України складає 33 187,64 грн.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Дослідивши зміст укладеного між позивачем та відповідачем договору комісії №181/3/29-11ВР про відчуження та реалізації військового майна на внутрішньому ринку) від 29.07.2011, суд дійшов висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором комісії.

За змістом ст. 1011 Цивільного кодексу України, за договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов'язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента.

Комісіонер зобов'язаний вчиняти правочини на умовах, найбільш вигідних для комітента, і відповідно до його вказівок. Якщо у договорі комісії таких вказівок немає, комісіонер зобов'язаний вчиняти правочини відповідно до звичаїв ділового обороту або вимог, що звичайно ставляться (ст. 1014 Цивільного кодексу України).

Судом встановлено, що відповідно до акту про виконання умов та документальної звірки взаєморозрахунків за договором комісії №181/3/29-11ВР від 29.07.2011, відповідачем реалізовано майна на загальну суму 43 412,00 грн., з них комісійна плата комісіонеру становить 2075,13 грн., ПДВ 7235,35 грн. У висновку даного акта вказано, що загальна сума боргу ПАТ ДАК «НМАЦ» перед Міністерством оборони України складає 33 187,64 грн.

Згідно ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України, майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкт господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Згідно зі ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов і вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Отже, з урахуванням положень ст. 530 Цивільного кодексу України, враховуючи п. 5.5. договору строк виконання грошових зобов'язань відповідача по нарахування комісійної плати на момент вирішення спору настав.

Враховуючи, що відповідач в установленому порядку обставини, які повідомлені позивачем, не спростував, розміру позовних вимог не оспорив та належних доказів на заперечення відомостей повідомлених позивачем не надав, господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги частині стягнення суми основного боргу нормативно та документально доведені, а тому підлягають задоволенню в сумі 33 187,64 грн.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно зі ст. 4-2 Господарського процесуального кодексу України правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. Дана норма кореспондується зі ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.

На підставі викладеного, враховуючи, що наявні у справі матеріали свідчать про обґрунтованість вимог позивача, позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до ст. 49 ГПК України суми, які підлягають сплаті за витрати, пов'язані з розглядом справи, при задоволенні позову, покладаються на відповідача у повному обсязі.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 33, 34, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства Державної акціонерної компанії «Національна мережа аукціонних центрів» (02660, м. Київ, вул. Марини Раскової, буд. 15; ідентифікаційний код: 20064284) на користь Міністерства оборони України (03168, м. Київ, проспект Повітрофлотський, буд. 6; ідентифікаційний код: 00034022) борг у розмірі 33 187 (тридцять три тисячі сто вісімдесят сім) грн. 64 коп. та судовий збір у розмірі 1 600 (одна тисяча шістсот) грн. 00 коп.

3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 02.11.2017.

Суддя Пукшин Л.Г.