Рішення № 69949158, 26.10.2017, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.10.2017Справа №910/15584/17

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Велотрейд"

до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

про стягнення 50 472, 17 грн.

Суддя Щербаков С.О.

Представники:

від позивача: Соловей Г.В.;

від відповідача: не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Велотрейд" (далі-позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (далі-відповідач) про стягнення заборгованості у розмірі 50 472, 17 грн., з якої: 32 475, 00 грн. - основний борг, 3 247, 50 грн. - штрафу у розмірі 10 % від вартості несплаченого вчасно товару, 942, 00 грн. - 3 % річних, 5 283, 21 грн. - інфляційні втрати та 8 524, 46 грн. - пені.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором поставки № 12/09/16-2 від 12.09.2016 в частині оплати поставленого товару.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.09.2017 порушено провадження у даній справі та призначено її до розгляду у судовому засіданні на 05.10.2017 за участю представників сторін.

25.09.2017 через відділ автоматизованого документообігу суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "Велотрейд" надійшло клопотання про проведення судового засідання у режимі відеоконференції, в якому позивач просить суд забезпечити проведення судового засідання, що призначене на 05.10.2017 о 12 год. 50 хв. у режимі відеоконференції та забезпечити її проведення у Господарському суді Харківської області.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.09.2017 відмовлено Товариству з обмеженою відповідальністю "Велотрейд" у задоволенні клопотання про забезпечення проведення судового засідання у справі № 910/15584/17, призначеного на 05.10.2017, у режимі відеоконференції.

Розгляд справи відкладався в порядку п.п. 1-2 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України на 26.10.2017.

24.10.2017 через відділ автоматизованого документообігу суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "Велотрейд" надійшло клопотання про проведення судового засідання у режимі відеоконференції, в якому позивач просить суд забезпечити проведення судового засідання, що призначене на 26.10.2017 о 10 год. 40 хв. у режимі відеоконференції та забезпечити її проведення у Господарському суді Харківської області.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.10.2017 відмовлено Товариству з обмеженою відповідальністю "Велотрейд" у задоволенні клопотання про забезпечення проведення судового засідання у справі № 910/15584/17, призначеного на 26.10.2017, у режимі відеоконференції.

У даному судовому засіданні представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги.

Представник відповідача у судове засідання не з'явився, причин неявки суду не повідомив.

Суд відзначає, що відповідач двічі повідомлявся ухвалами суду про дату, час та місце розгляду даної судової справи, проте відзиву на позовну заяву не подав, у судове засідання своїх представників не направив, заявлені позовні вимоги не заперечив.

Відповідно до ст. 9 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань», відомості про юридичну особу, громадське формування, що не має статусу юридичної особи, та фізичну особу - підприємця вносяться до Єдиного державного реєстру.

В силу положень ст. 10 зазначеного Закону, якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.

З наявного в матеріалах справи витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань вбачається, що місцезнаходженням Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 є: 02139, АДРЕСА_1.

Ухвали Господарського суду міста Києва від 14.09.2017 та від 05.10.2017 судом направлено на зазначену у витязі адресу відповідача, однак конверти з ухвалами суду від 14.09.2017 та від 05.10.2017 та повідомленням про вручення поштового відправлення до суду не повернулися.

Відповідно до п. 3.9.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», за змістом статті 64 ГПК України, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду.

Приймаючи до уваги, що відповідач був належним чином повідомлений про дату та час судового засідання, враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів для розгляду справи по суті, суд вважає, що неявка у судове засідання представників відповідача не є перешкодою для прийняття рішення у даній справі.

Відповідно до ст. 82 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих позивачем та витребуваних судом.

У судовому засіданні 26.10.2017 відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

12.09.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Велотрейд" (далі - постачальник) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (далі - покупець), укладено договір поставки № 12/09/16-2, умовами якого передбачено, що в порядку та на умовах, визначених цим договором, постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки другій стороні - покупцеві товар, а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Предметом поставки є велосипеди, комплектуючі та інші велосипедні аксесуари (п. 1.2. договору).

Відповідно до п. 2.1. договору, товар, що є предметом даного договору, передається партіями. Кількість та ціна товару кожної партії, а також його часткове співвідношення (асортимент, номенклатура) за марками, типами, розмірами визначаються специфікаціями (видатковими накладними) постачальника, які є невід'ємними частинами договору.

Згідно п. 4.2. договору, загальна ціна договору складається із загальної вартості товару, поставленого по специфікаціях (видаткових накладних) протягом дії договору.

Оплата за цим договором здійснюється шляхом перерахування покупцем грошових коштів на рахунок постачальника у розмірі 100 % (сто відсотків) від вартості товару, отриманого за специфікацією (видатковою накладною) протягом 3 (трьох) банківських днів з моменту одержання товару покупцем. Можлива попередня оплата згідно рахунків, виставлених постачальником (п. 4.3. договору).

Пунктом 6.2. договору передбачено, що датою поставки товару вважається дата видаткової накладної постачальника, за якою відбулась передача товару покупцю.

За умови п. 9.2. договору, за порушення строку оплати, визначеного п. 4.3. даного договору, покупець зобов'язаний сплатити постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від несплаченої суми за кожний день прострочення платежу, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі 10 % (десяти відсотків) від вартості несплаченого вчасно товару.

Даний договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31 грудня поточного року та пролонговується на кожний наступний календарний рік, якщо за 30 календарних днів до закінчення терміну його дії жодна із сторін не заявить про намір припинити його дію. У будь-якому випадку договір діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань (п. 11.1. договору).

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору позивачем було поставлено відповідачеві товар на загальну суму 32 475, 00 грн., що підтверджується видатковою накладною № РН-000613 від 12.09.2016, яка підписана представниками сторін та скріплена їх печатками (копії в матеріалах справи).

Проте, відповідач за поставлений товар у повному обсязі не розрахувався, внаслідок чого за останнім утворилась заборгованість у розмірі 32 475, 00 грн.

Позивачем на адресу відповідача направлялась претензія б/н, б/д, в якій позивач просив відповідача здійснити оплату заборгованості за договором поставки № 12/09/16-2 від 12.09.2016 протягом 7 (семи) календарних днів з дня отримання даної претензії, що підтверджується описом вкладення у цінний лист та копією фіскального чеку № 11.09.2017 (наявні у матеріалах справи).

Відповідач на претензію відповіді не надав, заборгованість не погасив.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначає, що відповідач неналежним чином виконує свої зобов'язання щодо оплати поставленого товару, зокрема, щодо погашення заборгованості у розмірі 32 475, 00 грн.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача 8 524, 46 грн. - пені за період з 16.09.2016 по 04.09.2017, 3 247, 50 грн. - штрафу у розмірі 10 % від вартості несплаченого вчасно товару, 942, 00 грн. - 3 % річних за період з 16.09.2016 по 04.09.2017, 5 283, 21 грн. - інфляційні втрати за період з 16.09.2016 по 04.09.2017.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Проаналізувавши зміст укладеного між сторонами договору поставки № 12/09/16-2 від 12.09.2016, суд дійшов висновку, що за своєю правовою природою він є договором поставки.

Згідно ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

У відповідності до положень ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Так, відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 691 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

Згідно ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Частиною другою статті 692 Цивільного кодексу України встановлено, що покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

Судом встановлено, що позивач виконав свої зобов'язання за договором належним чином, поставив відповідачеві товар на загальну суму 32 475, 00 грн., що підтверджується видатковою накладною № РН-000613 від 12.09.2016.

Однак, відповідач оплати поставленого товару у повному обсязі не провів, доказів зворотного суду не надав.

Відповідно до п. 4.3. договору, оплата за цим договором здійснюється шляхом перерахування покупцем грошових коштів на рахунок постачальника у розмірі 100 % (сто відсотків) від вартості товару, отриманого за специфікацією (видатковою накладною) протягом 3 (трьох) банківських днів з моменту одержання товару покупцем. Можлива попередня оплата згідно рахунків, виставлених постачальником.

Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Таким чином, враховуючи строки оплати, встановлені п. 4.3. договором поставки № 12/09/16-2 від 12.09.2016, відповідач зобов'язаний оплатити поставлений позивачем товар за видатковою накладною № РН-000613 від 12.09.2016 у розмірі 32 475, 00 грн., протягом 3 (трьох) банківських днів, тобто починаючи з 16.09.2016 відбулося прострочення виконання грошового зобов'язання.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 212 ЦК України особи, які вчиняють правочин, мають право обумовити настання або зміну прав та обов'язків обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні (відкладальна обставина).

Згідно з ч. 1 ст. 613 ЦК України кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов'язку.

Якщо кредитор не вчинив дії, до вчинення яких боржник не міг виконати свій обов'язок, виконання зобов'язання може бути відстрочене на час прострочення кредитора (ч. 2 ст. 613 ЦК України).

Разом з тим, рахунок-фактура є документом, який містить лише платіжні реквізити, на які потрібно перерахувати кошти; ненадання рахунку-фактури не є відкладальною обставиною у розумінні ст. 212 ЦК України та не є простроченням кредитора в розумінні ст. 613 ЦК України; тому наявність або відсутність рахунку-фактури не звільняє відповідача від обов'язку сплатити належні за договором платежі.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 29.09.2009 у справі № 37/405 та постанові Вищого господарського суду України від 08.04.2015 у справі № 910/15918/14.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.

Відповідно до ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи вищевикладене, оскільки відповідач не надав суду жодних доказів належного виконання свого зобов'язання щодо оплати поставленого товару, суд дійшов висновку, що відповідачем було порушено умови договору поставки № 12/09/16-2 від 12.09.2016 та положення ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України, а тому підлягають задоволенню вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 32 475, 00 грн.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача 8 524, 46 грн. - пені за період з 16.09.2016 по 04.09.2017, 3 247, 50 грн. - штрафу у розмірі 10 % від вартості несплаченого вчасно товару, 942, 00 грн. - 3 % річних за період з 16.09.2016 по 04.09.2017, 5 283, 21 грн. - інфляційні втрати за період з 16.09.2016 по 04.09.2017.

Відповідно до п. 9.2. договору, за порушення строку оплати, визначеного п. 4.3. даного договору, покупець зобов'язаний сплатити постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від несплаченої суми за кожний день прострочення платежу, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі 10 % (десяти відсотків) від вартості несплаченого вчасно товару.

Згідно ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинення ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведено, що ним вжито усіх належних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Штрафними санкціями згідно з ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 Цивільного кодексу України).

В силу положень ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Діючим господарським законодавством не передбачена можливість нарахування пені більше ніж за півроку і цей строк є присікальним.

При цьому, щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. (п.2.5 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" №14 від 17.12.2013 року)

Оскільки положення договору не містять вказівки на встановлення іншого строку припинення нарахування пені, ніж встановленого в ст. 232 Господарського кодексу України, то нарахування штрафних санкцій припиняється зі сплином 6 місяців.

Суд перевірив наданий позивачем розрахунок пені та встановив, що в останньому допущено помилки у визначенні періоду простроченого грошового зобов'язання, розрахунок проведено за період більше 6 місяців в порушення положень ч. 6 ст. 232 ГК України.

За розрахунком суду, обґрунтованою є сума пені в розмірі 4 599, 52 грн., яка розрахована з моменту виникнення прострочення виконання грошового зобов'язання за період не більше 6 місяців, а саме за період з 16.09.2016 по 16.03.2017, а тому вимога в цій частині підлягає частковому задоволенню.

Крім того, суд відзначає, що у випадках порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень можливості передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою ст. 627 ЦК України, відповідно до якої сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Таким чином, чинне законодавство допускає можливість одночасного стягнення з учасника господарських відносин, що порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені, які не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 30.05.2011 у справі №42/252, від 27.04.2012 у справі №06/5026/1052/2011 та від 09.04.2012 у справі №20/246-08, а також у постанові Вищого господарського суду України від 16.02.2016 у справі № 910/20528/15.

Відповідно до ч. 1 ст. 111-28 ГПК України висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 111 16 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Судом перевірено розрахунок заявлених до стягнення з відповідача розмірів штрафу, з урахуванням приписів чинного законодавства України та п. 9.2. договору, та встановлено, що сума нарахована вірно відповідно до вимогам законодавства, а тому визнається обґрунтованою вимога позивача про стягнення з відповідача 3 247, 50 грн. - штрафу у розмірі 10 % від вартості несплаченого вчасно товару.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача 942, 00 грн. - 3 % річних за період з 16.09.2016 по 04.09.2017, 5 283, 21 грн. - інфляційні втрати за період з 16.09.2016 по 04.09.2017, суд відзначає наступне.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. (п.4.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" №14 від 17.12.2013 року).

Відповідно до п.п. 3.1, 3.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 року "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Суд перевірив наданий позивачем розрахунок 3 % річних та інфляційних втрат і встановив, що у розрахунку допущені помилки у визначенні розміру нарахування інфляційних втрат, при цьому сума 3 % річних вирахувана вірно.

За розрахунком суду, обґрунтованою є сума інфляційних втрат у розмірі 4 578, 48 грн. (розрахунок здійснений у правовому порталі України Ліга Закон), яка розрахована з моменту виникнення прострочення виконання грошового зобов'язання за загальний період з 16.09.2016 по 04.09.2017, а також сума 3 % річних у розмірі 942, 00 грн., за загальний період з 16.09.2016 по 04.09.2017, а тому вимога в цій частині також підлягає частковому задоволенню.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до ч. 5 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 32, 33, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Велотрейд" задовольнити частково.

2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (02139, АДРЕСА_1, ідентифікаційний код - НОМЕР_1) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Велотрейд" (61158, м. Харків, вул. Єнакіївська, буд. 2 Є, ідентифікаційний код - 30036332) 32 475 (тридцять дві тисячі чотириста сімдесят п'ять) грн. 00 коп. - заборгованості, 4 599 (чотири тисячі п'ятсот дев'яносто дев'ять) грн. 52 коп. - пені, 3 247 (три тисячі двісті сорок сім) грн. 50 коп. - штрафу, 942 (дев'ятсот сорок дві) грн. 00 коп. - 3% річних, 4 578 (чотири тисячі п'ятсот сімдесят вісім) грн. 48 коп. - інфляційних втрат та 1 453 (одну тисячу чотириста п'ятдесят три) грн. 22 коп. - судового збору.

3. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено: 31.10.2017

Суддя Щербаков С.О.