Ухвала суду № 69947633, 31.10.2017, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

У Х В А Л А

31 жовтня 2017 року суддя судової палати з цивільних справ Апеляційного суду м. Києва Лапчевська О.Ф., розглянувши матеріали апеляційної скарги ОСОБА_2 на ухвалу Голосіївського районного суду м. Києва від 22 вересня 2017 року

У справі за заявою ОСОБА_2 про забезпечення позову

у справі за позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю "КДД Інжиніринг", Товариства з обмеженою відповідальністю "Оболоньторгстандарт", Приватного акціонерного товариства "Київміськбуд-1", Генеральної прокуратури України, Кабінету Міністрів України, Київської міської ради, Виконавчого органу Київської міської ради про відновлення становища, яке існувало до порушення, -

в с т а н о в и в :

Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 19 жовтня 2017 року апеляційну скаргу залишено без руху.

Апелянтом не було сплачено судовий збір у розмірі 320 грн. крім того, було наголошено апелянту на оформленні апеляційної скарги та її копій, не на чернетці, а на чистих аркушах паперу належного формату, що відповідав би вимогам письмового документу.

На виконання зазначеної ухвали, апелянтом подано клопотання, в якому зазначено, що відповідно до ст. 61 ЦПК України вона звільнена від доказування про те, що вона є інвалідом другої групи, оскільки ця обставина встановлена рішенням суду яке міститься у Єдиному державному реєстрі судових рішень.

З приводу зазначеного, слід наголосити, що судові витрати - передбачені законом витрати (грошові кошти) сторін, інших осіб, які беруть участь у справі, понесені ними у зв'язку з її розглядом та вирішенням, а у випадках їх звільнення від сплати - це витрати держави, які вона несе у зв'язку з вирішенням конкретної справи.

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (РИМ, 4.XI.1950), Рекомендація щодо заходів, які полегшують доступ до правосуддя № R (81)7, прийнята Комітетом міністрів Ради Європи 14 травня 1981 року, та практика Європейського суду з прав людини під час застосування цієї Конвенції не визнають необхідність сплати судових витрат обмеженням права доступу до суду. Разом із тим, ураховуючи положення пункту 1 статті 6 Конвенції та прецедентну практику Європейського суду з прав людини (зокрема, рішення від 19 червня 2001 року у справі "Креуз проти Польщі" (Kreuz v. Poland)), сплата судових витрат не повинна перешкоджати доступу до суду, ускладнювати цей доступ таким чином і такою мірою, щоб завдати шкоди самій суті цього права, та має переслідувати законну мету.

У зв'язку із цим при здійсненні правосуддя у цивільних справах суди повинні вирішувати питання, пов'язані з судовими витратами (зокрема, щодо відстрочення та розстрочення судових витрат, зменшення їх розміру або звільнення від їх сплати), у чіткій відповідності до Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК), Закону України від 08 липня 2011 року № 3674-VI "Про судовий збір" (далі - Закон № 3674-VI), а також інших нормативно-правових актів України, забезпечуючи при цьому належний баланс між інтересами держави у стягненні судового збору за розгляд справ, з одного боку, та інтересами позивача (заявника) щодо можливості звернення до суду, з другого боку.

Згідно із главою 8 розділу I ЦПК судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Порядок звернення до суду за судовим захистом урегульовано ЦПК. Подання заяви до суду має відбуватись із дотриманням певних умов. Зокрема, частиною п'ятою статті 119 ЦПК передбачено, що до позовної заяви додається документ, що підтверджує сплату судового збору. Отже, якщо сплата судового збору згідно з вимогами закону є обов'язковою, то наслідком недотримання цієї умови є залишення позовної заяви без руху, а у разі, якщо документ, що підтверджує сплату судового збору (частина п'ята статті 119 ЦПК), не буде поданий у строк, установлений судом, - визнання заяви неподаною та її повернення позивачеві (стаття 121 ЦПК) або залишення заяви без розгляду (пункт 8 частини першої статті 207 ЦПК).

Таким чином, рішення суду, на яке посилається заявник, як на підставу звільнення її від сплати судового збору, не регулює правовідносини щодо справляння судового збору, зокрема підстави звільнення від його сплати, а докази, на які посилається заявник повинні бути належними та стосуватися предмету, в даному випадку підтвердження наявності пільг.

Також апелянт відмовилась подавати апеляційну скаргу, відповідно до вимог зазначених в ухвалі апеляційного суду, зазначивши, що вимоги про подачу документів на неї не поширюються, оскільки вона не є суб'єктом виконання Інструкції з діловодства у загальних місцевих судах, яка до того ж не була оприлюднена у ЗМІ, а тому є нечинною.

Крім того, апелянтом включені у клопотання позначки та вислови, що також не відповідають стилістиці документа.

Оскільки апелянтом вимог вказаної ухвали не виконано, зокрема і в частині подачі документу, що підтверджує сплату, або обставини звільнення від сплати судового збору, наявна лише вказівка на рішення суду, не персоніфіковане, без номеру та сторін у справі, зважаючи, що в кожній справі докази формуються шляхом їх окремого подання, а не вказівкою на їх наявність, апеляційний суд приходить до висновку, що є всі підстави для застосування вимог ст. 297 ЦПК України.

За змістом ч. 2 ст. 121 ЦПК України, якщо недоліки заяви не усунуто, заява вважається неподаною і повертається позивачеві.

З огляду на вищенаведене, оскільки недоліки апеляційної скарги усунуто не було, апеляційна скарга підлягає поверненню.

Керуючись ст.ст. 121, 297 ЦПК України, суддя, -

№ справи 752/16283/17-ц № апеляційного провадження:22-ц/796/11309 /2017Головуючий у суді першої інстанції: Колдіна О.О.Доповідач у суді апеляційної інстанції: Лапчевська О.Ф.

у х в а л и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Голосіївського районного суду м. Києва від 22 вересня 2017 року- визнати неподаною та повернути заявнику.

Ухвалу може бути оскаржено в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду по розгляду цивільних та кримінальних справ шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня проголошення.

Суддя Лапчевська О.Ф